Решение № 138222020, 08.07.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2026 Справа № 917/2374/25

Суддя Господарського суду Полтавської області Дмитро Сірош розглянув матеріали справи за позовом

Першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ/Умовний код: 02910060, 1100-річчя Полтави, 7 в інтересах Полтавської міської ради, Полтавська область, м. Полтава, вул. Соборності, 36, 36000, ЄДРПОУ 24388285

до Фізичної особи - підприємця Кального Володимира Дмитровича, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Представники сторін згідно з протоколом судового засідання.

Обставини справи: Перший заступник керівника Полтавської обласної прокуратури, звернувся з позовом в інтересах Полтавської міської ради до фізичної особи - підприємця Кального Володимира Дмитровича, в якому просить:

- зобов`язати фізичну особу-підприємця Кального Володимира Дмитровича, (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) усунути перешкоди Полтавській міській раді (вул. Соборності, 36, м. Полтава, 36000; код ЄДРПОУ: 24388285) у користуванні земельною ділянкою загальною площею 0,1573 га, яка межує із належною Кальному В. Д. земельною ділянкою із кадастровим номером 5310136700:12:001:0504, що розташована за адресою: вул. Громадська, 39 у м. Полтава, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва: частини цегляного паркану на кам`яному фундаменті вздовж вул. Громадська, довжиною 9,22 м (загальною довжиною 31,05 м), висотою близько 1,7 м, що розташований на відстані 18,05 м від урізу води річки та цегляної підпірної стінки зі східцями до води довжиною 24,73 м (з урахуванням монолітної ділянки довжиною 14,3 м) та висотою від 0,6 м до 1 м, із літнім майданчиком праворуч від східців, підлога якого вкрита бруківкою, довжиною 5,75 м, шириною 4,31 м, яка розташована на відстані 2,09 м від урізу води річки, а також демонтажу споруд: паркану з металевого профілю вздовж вул. Громадська (від цегляного паркану до урізу води річки Ворскла), довжиною 18,05 м та висотою близько 2 м; паркану з металевого профілю, встановлений перпендикулярно до вул. Громадська (від цегляного паркану до великої дерев`яної бесідки) довжиною 34,65 м, висотою 1,8 м, що розташований на відстані 17,24 м від річки; паркану з металевого профілю, що пролягає паралельно гаражу з металевого профілю до урізу води річки, довжиною 21,35 м, висотою 1,8 м; частину великої дерев`яної альтанки, загальною довжиною 9,1 м, шириною 4,1 м, що розташована на відстані 17,31 м від річки (об`єкт № 5); дерев`яну альтанку, довжиною 2,85 м, шириною 1,7 м, що розташована на відстані 5,90 м від урізу води річки (об`єкт №6); дерев`яну альтанку, довжиною 2,85 м, шириною 1,7 м, що розташована на відстані 6,38 м від урізу води річки (об`єкт №7); частину дерев`яної альтанки, довжиною 2,85 м, шириною 1,7 м, що розташована на відстані 19,54 м від урізу води річки (об`єкт № 8); гаража з металевого профілю, довжиною 10,5 м, шириною 4 м, що розташований на відстані 15,54 м від урізу води річки (об`єкт № 9

Позивач обґрунтовує позовні вимоги таким:

1. Порушенням права власності територіальної громади: спірна земельна ділянка площею 0,1573 га належить до земель комунальної власності Полтавської міської ради, проте відповідач зайняв її самовільно, без жодних правовстановлюючих документів (рішення органу місцевого самоврядування, договору оренди чи акта про право власності).

2. Створення перешкод у користуванні землею та водним об`єктом: відповідач обмежив доступ територіальної громади та громадян до річки Ворскла, незаконно встановивши паркани по периметру самовільно зайнятої ділянки.

3. Здійснення самочинного будівництва: відповідач без належних дозволів, проектної документації та повідомлення органів державного архітектурно-будівельного контролю звів на комунальній землі 10 споруд (паркани, альтанки, гараж, підпірну стінку зі східцями).

Порушення природоохоронного та безпекового законодавства: зведені відповідачем споруди розташовані у межах прибережної захисної смуги та водоохоронної зони річки Ворскла, в зоні охоронюваного ландшафту, в другому поясі санітарної охорони питних джерел, а також частково потрапляють в охоронну зону повітряних ліній електропередач напругою 110 кВ, що є прямим порушенням вимог Земельного, Водного та Містобудівного кодексів України.

Також прокурор зазначає, що протиправність дій відповідача доведена вироком Подільського районного суду міста Полтави від 10.07.2025 у кримінальній справі № 917/2374/25 (за частиною 4 статті 197-1 Кримінального кодексу України), який набрав законної сили та має преюдиціальне значення для розгляду цієї справи.

На підставі статей 83, 212 Земельного кодексу України прокурор просить усунути перешкоди в користуванні майном громади шляхом знесення за рахунок відповідача всіх самовільно побудованих споруд та повернення земельної ділянки власнику в придатному для використання стані.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов, у визначений відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України строк, не скористався.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу за наявними матеріалами.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 19.01.2026 суд залишив позовну заяву без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, встановив спосіб усунення недоліків позовної заяви та строк усунення недоліків позовної заяви - 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Прокурор, у встановлений судом строк, усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 02.02.2026 суд прийняв позов до розгляду, відкрив провадження у справі та призначив підготовче засідання на 15:30 03.03.2026.

Підготовче засідання у справі, призначене на 15:30 03.03.2026, не проводилося, у зв`язку з перебуванням судді Дмитра Сіроша на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 16.03.2026 суд призначив підготовче судове засідання у справі на 15:30 28.04.2026.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 28.04.2026 суд призначив підготовче судове засідання у справі № 917/2374/25 на 10:00 08.07.2026.

Після закінчення розгляду справи в судовому засіданні, відповідно до частини 1 статті 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд розглянув матеріали справи та

УСТАНОВИВ:

Вироком Подільського районного суду міста Полтави від 10.07.2025 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 197-1 Кримінального кодексу України.

Під час судового розгляду встановлено та доведено, що після реєстрації 09.08.2018 права власності на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, площею 56,7 квадратних метрів за адресою: АДРЕСА_3 , та реєстрації 10.09.2018 права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 5310136700:12:001:0504, площею 0,1 гектара, ОСОБА_1 самовільно зайняв земельну ділянку до урізу води річки Ворскла, площею 0,1573 гектара, що перебуває у розпорядженні Полтавської міської ради та межує із належною ОСОБА_1 земельною ділянкою із кадастровим номером 5310136700:12:001:0504.

Самовільно зайняту земельну ділянку ОСОБА_1 у період з 09.08.2018 по 03.01.2024 обгородив парканами, чим перешкоджає вільному доступу громадян до водного об`єкта, та поступово, самовільно, без відповідних офіційних документів, які дають право виконувати будівельні роботи, шляхом залучення невстановлених в ході досудового розслідування осіб, які не були обізнані із злочинним умислом останнього, побудував на ній 10 споруд.

Так, 03.01.2024 на самовільно зайнятій земельній ділянці виявлено наступні споруди:

1) частину цегляного паркану на кам`яному фундаменті вздовж вулиці Громадська, довжиною 9,22 метра (загальною довжиною 31,05 метра), висотою близько 1,7 метра, що розташований на відстані 18,05 метра від урізу води річки (об`єкт № 1);

2) паркан з металевого профілю вздовж вулиці Громадська (від цегляного паркану до урізу води річки Ворскла), довжиною 18,05 метра та висотою близько 2 метри (об`єкт № 2);

3) паркан з металевого профілю, встановлений перпендикулярно до вулиці Громадська (від цегляного паркану до великої дерев`яної бесідки) довжиною 34,65 метра, висотою 1,8 метра, що розташований на відстані 17,24 метра від річки (об`єкт № 3);

4) паркан з металевого профілю, що пролягає паралельно гаражу з металевого профілю до урізу води річки, довжиною 21,35 метра, висотою 1,8 метра (об`єкт № 4);

5) частину великої дерев`яної альтанки, загальною довжиною 9,1 метра, шириною 4,1 метра, що розташована на відстані 17,31 метра від річки (об`єкт № 5);

6) дерев`яну альтанку, довжиною 2,85 метра, шириною 1,7 метра, що розташована на відстані 5,90 метра від урізу води річки (об`єкт № 6);

7) дерев`яну альтанку, довжиною 2,85 метра, шириною 1,7 метра, що розташована на відстані 6,38 метрів від урізу води річки (об`єкт № 7);

8) частину дерев`яної альтанки, довжиною 2,85 метра, шириною 1,7 метра, що розташована на відстані 19,54 метра від урізу води річки (об`єкт № 8);

9) гараж з металевого профілю, довжиною 10,5 метра, шириною 4 метри, що розташований на відстані 15,54 метра від урізу води річки (об`єкт № 9);

10) цегляну підпірну стінку зі східцями до води довжиною 24,73 метра (з урахуванням монолітної ділянки довжиною 14,3 метра) та висотою від 0,6 метра до 1 метра, із літнім майданчиком праворуч від сходів, підлога якого вкрита бруківкою, довжиною 5,75 метра, шириною 4,31 метра, яка розташована на відстані 2,09 метра від урізу води річки (об`єкт № 10).

До об`єктів нерухомого майна з вказаних споруд відносяться: частина цегляного паркану на кам`яному фундаменті (об`єкт № 1) та цегляна підпірна стінка зі східцями до води, із літнім майданчиком праворуч від сходів, підлога якого вкрита бруківкою (об`єкт № 10), що підтверджується висновком комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 469/470 від 27.02.2025.

Крім того, самовільно зайнята земельна ділянка потрапляє в зону охоронюваного ландшафту, в водоохоронну зону водойми, другий (ІІ) пояс санітарної охорони підземних джерел господарського-питного водопостачання та прибережну захисну смугу річки Ворскла, як і наступні самовільно збудовані споруди: частина паркану з металевого профілю (об`єкт № 3); паркан з металевого профілю (об`єкт № 4); частина великої дерев`яної альтанки (об`єкт № 5); дерев`яні альтанки (об`єкти № 6 та № 7); частина дерев`яної альтанки (об`єкт № 8); гараж з металевого профілю (об`єкт № 9); цегляна підпірна стінка зі східцями до води із літнім майданчиком праворуч від сходів (об`єкт № 10) (висновок додаткової земельно-технічної експертизи № 578 від 14.05.2025).

Також, самовільно зайнята земельна ділянка розташована поряд із опорою типу У2 спільної підвіски ПЛ 110 кВ Полтава Турбозавод № 1 опори № 64 та ПЛ 110 кВ Шпортівка Промвузол опори № 27, у зв`язку із чим остання частково потрапляє в охоронну зону ліній електропередач напругою 110 кВ (далі ЛЕП), як і наступні самовільно збудовані на ній споруди: частина паркану з металевого профілю (об`єкт № 3); металевий паркан (об`єкт № 4); частина великої дерев`яної альтанки (об`єкт № 5); дві дерев`яні альтанки (об`єкти № 6 та № 7); частина дерев`яної альтанки (об`єкт № 8); гараж з металевого профілю (об`єкт № 9); частина цегляної підпірної стінки зі східцями до води, із літнім майданчиком праворуч від сходів (об`єкт № 10) (висновок додаткової земельно-технічної експертизи № 578 від 14.05.2025)).

Факт самовільного зайняття земельної ділянки та самовільного будівництва нерухомих об`єктів на ній та споруд підтверджено протоколами огляду місця події від 30.11.2023 та від 03.01.2024; листами Державної екологічної інспекції Центрального округу від 26.10.2023 № 02.3-11/4907, актом обстеження від 18.10.2023, Листом акціонерного товариства «Полтаваобленерго» від 01.07.2024, листом Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області від 29.12.2023, висновком експертів за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 469/470 від 27.02.2025 та іншими доказами в їх сукупності.

Частиною 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20 звернула увагу на те, що у вирішенні питання щодо наявності підстав для звільнення учасників процесу від доказування певних обставин варто також ураховувати положення частин 6, 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Отже, вироком Подільського районного суду міста Полтави від 10.07.2025 встановлені факти, які не підлягають доказуванню, а саме самовільне будівництво Кальним В. Д. споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці в охоронних зонах та зоні санітарної охорони.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позову, суд виходив з такого.

У статтях 13, 14 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (статті 18, 19 Земельного кодексу України).

У частині першій статті 58 Земельного кодексу України та статті 4 Водного кодексу України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів; штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Отже, до земель водного фонду України належать землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

Законодавством України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 Земельного кодексу України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Крім того, стаття 60 Земельного кодексу України та стаття 88 Водного кодексу України передбачають, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів.

Прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об`єктів згідно з частинами другими цих статей.

У межах прибережних захисних смуг забезпечується безперешкодний та безоплатний доступ громадян до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах у межах пляжної зони, до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування.

Відповідно до статті 61 Земельного кодексу України та статті 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об`єктів фізичної культури і спорту, які не є об`єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

У прибережних захисних смугах забороняється влаштування огорож або інших конструкцій, що перешкоджають доступу громадян до берегів річок, водойм та островів, крім випадків, передбачених законом.

Крім того, відповідно до пункту 7 Правил охорони електричних мереж, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 № 1455 уздовж повітряних ліній електропередачі встановлюються охоронні зони електричних мереж у вигляді земельної ділянки та повітряного простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидва боки лінії від крайніх проводів за умови їх невідхиленого положення на таку відстань по горизонталі 20 метрів для ліній напругою 110 кВ.

Статтею 32 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів» передбачено, що для створення нормальних умов експлуатації електричних мереж, забезпечення їх збереження та дотримання вимог техніки безпеки встановлюються охоронні зони. У межах охоронних зон об`єктів енергетики забороняється розміщувати споруди іншого призначення на меншій відстані від елементів електричних мереж, ніж встановлена нормами.

Згідно з вимогами статті 35 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» зони санітарної охорони джерел та об`єктів централізованого питного водопостачання входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси особливого режиму: перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчика водопровідних споруд і водопідвідного каналу; другий і третій пояси (обмеження і спостереження) включають територію, що відводиться для забезпечення охорони джерел та об`єктів централізованого питного водопостачання.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до частин 1, 2 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Натомість матеріали справи не містять рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування щодо виділення фізичній особі-підприємцю Кальному В. Д. у власність чи користування земельної ділянки площею 0,1573 гектара, що межує із належною Кальному В. Д. земельною ділянкою із кадастровим номером 5310136700:12:001:0504.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (частина 9 статті 79-1 Земельного кодексу України).

Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Як встановлено з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у фізичної особи-підприємця Кального В. Д. відсутні будь-які речові права на спірну земельну ділянку, остання є несформованою, таким чином останнім здійснено самовільне зайняття спірної земельної ділянки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до частин 1, 4 та 5 статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проєктування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проєктувальником вихідних даних; розроблення проєктної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проєктної документації; отримання права на виконання підготовчих та будівельних робіт у випадках, визначених цим Законом; виконання підготовчих та будівельних робіт; державна реєстрація спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва та майбутній об`єкт нерухомості у випадках, визначених законом; проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію у випадках, визначених цим Законом, об`єкт (його складову).

Відповідно до частини 1 статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після: подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України; видачі замовнику органом державного архітектурно - будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».

Відповідно до частин 1, 2 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Отже, належними документами, які підтверджують законність будівельних робіт, відповідно до статей 34, 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є повідомлення про початок виконання будівельних робіт/дозвіл на виконання будівельних робіт та декларація про готовність об`єкта до експлуатації/акт готовності об`єкта до експлуатації.

Однак будівництво спірних об`єктів нерухомості та розміщення споруд здійснено за відсутності дозвільних документів на виконання будівельних робіт.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка уповноваженими органами у власність чи користування не передавалась, а будівництво розміщених на ній споруд проведено без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, останні є об`єктами самочинного будівництва.

Отже, Кальний В. Д., після оформлення права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 5310136700:12:001:0504 та житловий будинок за адресою: місто Полтава, вулиця Громадська, 39 за відсутності відповідного рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування та державної реєстрації про передачу земельної ділянки у власність чи надання у користування, самовільно зайняв сусідню земельну ділянку, площею 0,1573 гектара, яка частково потрапляє в охоронну зону ЛЕП напругою 110 кВ, повністю потрапляє в зону охоронюваного ландшафту, в водоохоронну зону водойм, другий (ІІ) пояс санітарної охорони підземних джерел господарсько-питного водопостачання та у прибережну захисну смугу річки Ворскла, межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 5310136700:12:001:0504, належною ОСОБА_1 та перебуває у розпорядженні Полтавської міської ради.

На самовільно зайнятій земельній ділянці Кальний В. Д. в період з 09.08.2018 по 03.01.2024 самовільно, без відповідних дозвільних документів побудував 10 споруд, дві з яких є об`єктами нерухомого майна, тобто ОСОБА_1 вчинив самовільне будівництво споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці щодо земель в охоронних зонах та зоні санітарної охорони.

Зазначені факти підтверджуються також вироком Подільського районного суду міста Полтави від 10.07.2025.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Згідно із частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 Цивільного кодексу України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

З огляду на викладене, самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості та споруд, що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.

Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 Цивільного кодексу України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Згідно з вказаним принципом не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у пункті 88 постанови від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 зробила висновок, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодуванням завданих збитків. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 202/7377/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 109 113 Постанови від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) наголосила на тому, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Частинами другою - п`ятою статті 376 Цивільного кодексу України, відповідно, встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Виходячи з наведеного, враховуючи, що розміщення спірних об`єктів в зоні охоронюваного ландшафту, в водоохоронній зоні водойми, другому (ІІ) поясі санітарної охорони підземних джерел господарського-питного водопостачання та прибережній захисній смузі річки Ворскла прямо суперечить вимогам чинного законодавства, то належним способом захисту є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання особи, що здійснила самочинне будівництво, привести земельну ділянку у попередній стан шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів нерухомого майна, відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України та демонтажу розміщених на ній споруд.

Відповідно до частини 2 та пункту «б» частини 3 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно зі статтею 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 та інших).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постановах від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, від 02.08.2023 у справі № 924/1288/21 та інших, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам Земельного кодексу України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15.09.2020 у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 Земельного кодексу України).

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду, виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 71), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 81), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15.09.2020 у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).

Негаторний позов це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 Земельного кодексу України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71)).

Отже, звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження.

Разом з цим, поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Враховуючи те, що відповідач здійснив самовільне захоплення земельної ділянки комунальної власності, факт самовільного захоплення спірної ділянки підтверджується документально, тому вимога про усунення перешкод у здійсненні права комунальної власності на користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,1573 гектара, що перебуває у розпорядженні Полтавської міської ради та межує із належною ОСОБА_1 земельною ділянкою із кадастровим номером 5310136700:12:001:0504, з приведенням земельної ділянки під ними у придатний для подальшого використання стан, є правомірними обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Зобов`язати фізичну особу-підприємця Кального Володимира Дмитровича, (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) усунути перешкоди Полтавській міській раді (вул. Соборності, 36, м. Полтава, 36000; код ЄДРПОУ: 24388285) у користуванні земельною ділянкою загальною площею 0,1573 га, яка межує із належною Кальному В. Д. земельною ділянкою із кадастровим номером 5310136700:12:001:0504, що розташована за адресою: вул. Громадська, 39 у м. Полтава, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва: частини цегляного паркану на кам`яному фундаменті вздовж вул. Громадська, довжиною 9,22 м (загальною довжиною 31,05 м), висотою близько 1,7 м, що розташований на відстані 18,05 м від урізу води річки та цегляної підпірної стінки зі східцями до води довжиною 24,73 м (з урахуванням монолітної ділянки довжиною 14,3 м) та висотою від 0,6 м до 1 м, із літнім майданчиком праворуч від східців, підлога якого вкрита бруківкою, довжиною 5,75 м, шириною 4,31 м, яка розташована на відстані 2,09 м від урізу води річки, а також демонтажу споруд: паркану з металевого профілю вздовж вул. Громадська (від цегляного паркану до урізу води річки Ворскла), довжиною 18,05 м та висотою близько 2 м; паркану з металевого профілю, встановлений перпендикулярно до вул. Громадська (від цегляного паркану до великої дерев`яної бесідки) довжиною 34,65 м, висотою 1,8 м, що розташований на відстані 17,24 м від річки; паркану з металевого профілю, що пролягає паралельно гаражу з металевого профілю до урізу води річки, довжиною 21,35 м, висотою 1,8 м; частину великої дерев`яної альтанки, загальною довжиною 9,1 м, шириною 4,1 м, що розташована на відстані 17,31 м від річки (об`єкт № 5); дерев`яну альтанку, довжиною 2,85 м, шириною 1,7 м, що розташована на відстані 5,90 м від урізу води річки (об`єкт №6); дерев`яну альтанку, довжиною 2,85 м, шириною 1,7 м, що розташована на відстані 6,38 м від урізу води річки (об`єкт №7); частину дерев`яної альтанки, довжиною 2,85 м, шириною 1,7 м, що розташована на відстані 19,54 м від урізу води річки (об`єкт № 8); гаража з металевого профілю, довжиною 10,5 м, шириною 4 м, що розташований на відстані 15,54 м від урізу води річки (об`єкт № 9).

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Кального Володимира Дмитровича, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Полтавської обласної прокуратури (36000, м. Полтава, вул. 1100 річчя Полтави, 7, р/р № UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02910060, код класифікації видатків бюджету - 2800) 2 422,40 грн судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 15.07.2026.

Суддя Дмитро СІРОШ