Решение № 138195686, 14.07.2026, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/9232/25

Провадження № 2/591/2158/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого в особі судді - КЛИМЕНКО А.Я.

при секретарі - Устименко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Акцент-Банк», Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях, приватного виконавця Пересадько Олександра Борисовича

про визнання права власності на транспортний засіб, зняття арешту та заборони відчуження транспортного засобу

встановив :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Акцент-Банк», Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях, приватного виконавця Пересадько Олександра Борисовича про визнання права власності на транспортний засіб, зняття арешту та заборони відчуження транспортного засобу.

Ухвалою Зарічного районного суду м.Суми від 20.08.2025 року відкрито провадження в справі та призначено підготовче судове засідання на 28 жовтня 2025 року.

22.09.2025 року від відповідача АТ "Акцент Банк" надійшов відзив на позовну заяву.

13.10.2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив АТ «Акцент Банк».

Протокольно ухвалою суду від 22 грудня 2025 року Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) (далі РСЦ ГСЦ МВС) залучено в якості співвідповідача.

16.01.2026 року від Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 12.03.2026 року закрито підготовче провадження в справі та справу призначено до судового розгляду на 15 червня 2026 року.

23.03.2026 року від відповідача Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях надійшла заяву про розгляд справи без участі представника.

15.06.2026 року судом здійснено оголошення на веб-сайті суду про виклик в судове засідання сторін на 14.07.2026 року о 14-00 год..

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Солошенко Л.Є. подала заяву про слухання справи у її відсутність та відсутність позивача, позов підтримує, просить суд позов задоволити.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав:

23 лютого 2022 року позивач, за один день до початку повномасштабного вторгнення військ російської федерації на територію України, на підставі Договору комісії №5995/22/003199 від 23.02.2022 року, що був укладений між ТОВ «Автотехстандарт» (Комісіонер) та ОСОБА_2 (Комітент) (а.с.9 зворотня сторона), яка є власником транспортного засобу, автомобіля Mitsubishi Lancer 2008 року випуску, сірого кольору, №кузову НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 , уклав договір купівлі-продажу транспортного засобу №5995/22/003199 від 24.02.2022 року (а.с.10 звортня сторона-11).

Позивач в справі, перерахував власнику транспортного засобу грошові кошти за транспортний засіб та покупцю був переданий автомобіль, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.12 зворотня сторона) та здійснити подальшу реєстрацію транспортного засобу на своє ім`я не мав змоги в зв`язку з воєнним станом, який введено в дію Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та, який продовжено до даного часу та діє.

Перереєстрацію транспортного засобу на своє ім`я позивач не мав змоги здійснити ще з тієї причини, що проживав в с. Улянівка Білопільського району Сумської області, є інвалідом другої групи з дитинства, з порушенням органів рухового апарату, не мав фінансової та фізичної можливості прибути до Територіального сервісного центру МВС для вчинення відповідних дій.

Після того, як військові дії посилились до того стану, коли не можливо було проживати в селищі Улянівка, то родичі позивача допомогли йому переїхати до міста Суми та виняйняли для нього квартиру.

Перебуваючи в м. Суми, в травні 2025 року позивач звернувся до Територіального сервісного центру МВС для здійснення реєстрації транспортного засобу на своє ім`я, але йому було відмовлено в такій реєстраційній дії та в усному порядку повідомлено, що на автомобіль накладено арешт.

Позивачем було встановлено, що 13.08.2024 року Зарічним районним судом м. Суми винесено заочне судове рішення за позовом АТ «»Акцент-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу кредитним лімітом на картковому рахунку в сумі 82530,27 грн., який виник станом на 08.05.2024 року, що підтверджується копією заочного рішення Зарічного районного суду м. Суми від 13.08.2024 року в справі №591/5490/24 (а.с.14-15).

Позивач, в особі свого представника, адвоката Солошенко Л.Є., звертався до приватного виконавця Пересадька О.Б., в провадженні якого перебував виконавчий лист, що виданий Зарічним районним судом м. Суми на підставі заочного рішення Зарічного районного суду м. Суми, виконавче провадження ВП 76558865 від 28.03.2025 року, отримав інформацію про накладення арешту на майно, а саме автомобіль Mitsubishi Lancer 2008 року випуску номерний знак НОМЕР_3 , що підтверджено постановою опису і арешту майна від 21.05.2025 року (а.с.18).

Позивачем був представлений на огляд та опис автомобіль, в результаті чого приватним виконавцем винесена постанова про зняття майна з арешту від 21.05.2025року (а.с.19 зворотня сторона).

Позивач вважає порушеним право власності на автомобіль, звернувся до суду з позовом.

Відповідач в справі АТ "Акцент Банк" направив на адресу суду відзив на позов, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, посилається на норми Цивільного кодексу України, Закону України «Про дорожній рух», Порядок №1388 та зазначає, що спірний автомобіль не було знято з обліку в уповноваженому органі МВС України та зареєстровано за первісним власником, тому відсутні правові підстави для задоволення позову. Здійснив посилання на правові висновки Верховного Суду в справі №380/11122/16 від 17.10.2019р., №761/186330/15-ц від 17.04.2019р., №662/397/17 від 28.11.2018р., №757/488/16-ц від 26.09.2018р., №682/2009/16-ц від 20.06.2018р. та №607/14107/17 від 27.12.2019 року.

Відповідач Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) направив на адресу суду відзив на позов, в якому зазначає, що не може бути відповідачем у даній справі, оскільки, є відокремленим структурним підрозділом Головного сервісного центру МВС без статусу юридичної особи, вважає що між ГСЦ ВМС та позивачем відсутній спір та просить суд у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) про визнання права власності на транспортний засіб та скасування арешту з автомобіля, відмовити, що є взаємовиключними обставинами.

Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду справи, в судове засідання не прибула, своїх заперечень не направила.

Частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Частина п`ята статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає можливість зняття арешту за рішенням суду. У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України у редакції, що була чинною 15 грудня 2017 року, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 (провадження 14-431цс19).

Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19).

Відповідно до положень статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття Закону України «Про виконавче провадження»).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) зазначено, що «відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Згідно із частиною першою статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень, зокрема, є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем.

Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частин першої-третьої статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Частиною четвертою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" визначено підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав. Застосування ефективного способу захисту приводить до реального поновлення порушеного права (забезпечує припинення його невизнання чи оспорювання) або припиняє неможливість задоволення інтересу, а у випадку неможливості вказаного забезпечує отримання відповідного відшкодування. Ефективний спосіб захисту спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

До регламентованих ЦК України способів захисту права власності належать: ? визнання права власності (стаття 392); ? витребування майна із чужого незаконного володіння, у тому числі від добросовісного набувача (статті 387, 388); ? усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391); ? заборона вчинення дій, які порушують право власності, або вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (стаття 386).

Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина 1 статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини 1 статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння.

Володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: для володіння рухомим майном важливо встановити факт його фізичного утримання і чинне законодавство щодо реєстрації транспортного засобу не вимагає його підтвердження фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Аналогічна првова позиція викладена в Постанові ВП ВС від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц.

Володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні.

Право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може. Тому власник не втрачає права володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВП ВС від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За статтею 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном.

За ч.3 ст.319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Так, статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Судом встановлено, що позивач набув право власності на автомобіль за договором купівлі-продажу від 24.02.2022 року, який набув чинності з моменту його підписання згідно п.9.1. Договору, але в зв`язку з об`єктивними причинами (початок повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України), не встиг подати документи для державної реєстрації транспортного засобу в строк десять днів, як те було визначено в п.7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 р. № 1371) в редакції станом на 24.02.2022 року, в який було внесено зміни постановами КМ № 190 від 04.03.2022, № 1019 від 10.09.2022 в частині продовження строку державної реєстації, в разі введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

За вказаним пунктом Порядку - власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях. У разі припинення або скасування воєнного стану на всій території України або в окремих її місцевостях власники зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом дев`яноста днів.

У постанові ВП ВС від 5 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20 також вказано, що: «положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу».

Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно статті 627 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання.

Стаття 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. За ч.2 вказаної норми Кодексу переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові , організації зв`язку тощо для відправлення , пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. За частиною 3 вказаної норми Кодексу право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Нормами чинно законодавства не передбачена обов`язкове нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу транспортного засобу, з чого слідує, що право власності на автомобіль Mitsubishi Lancer 2008 року випуску, сірого кольору, № кузову НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 перейшло з моменту його передання покупцю.

Автомобіль Mitsubishi Lancer 2008 року випуску, сірого кольору, № кузову НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 було відчужено відповідачкою ОСОБА_2 за два роки до моменту виникнення у неї зобов`язань зі сплати кредитних коштів, а саме за кредитним договором від 08.05.2024 року, як те вказано в рішенні Зарічного райсуду м. Суми від 13.08.2024 року в справі №591/5490/24 та виконавчих документах, а позивач придбав автомобіль на законних підставах, йому переданий такий автомобіль 24.02.2022 року і автомобіль перебуває в його постійному володінні і користуванні протягом довготривалого часу, позивач вважає себе власником такого майна, з чого слідує, що позивачем вірно обрано спосіб захисту права власності та за ним має бути визнано право власності на автомобіль і знято арешт та заборона відчуження транспортного засобу.

Обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанова ВП ВС від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та в постанові ВП ВС від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачами не спростовано твердження позивача про те, що ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу транспортного засобу №5995/22/003199 від 24.02.2022 року придбав автомобіль Mitsubishi Lancer та не спростовано факту того, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який продовжено і до даного часу та діє.

Не спростовано твердження позивача та не представлено доказів в розумінні вимог ст.ст.77-80 ЦПК України, що відповідачка ОСОБА_2 станом на 24.02.2022 року мала борг перед банком, оскільки, такий борг виник станом на 08.05.2024 року.

Не спростовано твердження про те, що за два роки до того моменту, як виник борг у відповідачки ОСОБА_2 , позивач придбав її автомобіль, але не мав фізичної можливості його переоформити в Територіальному сервісному центрі, який розташований в м. Суми так як є інвалідом другої групи з ушкодженням рухового апарату та проживав в сільській місцевості, що ускладнило його пересування та вчинення дій з реєстрації транспортного засобу.

Добросовісність поведінки позивача підтверджена постановою опису й арешту майна від 21.05.2025 року, згідно якої при примусовому виконанні АСВП 76558865 з примусового виконання виконавчого листа №591/5490/25, що виданий 29.10.2024 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованості за кредитним договором б/н від 08.05.2024 року в сумі 82530,27 грн. та судові витрати в розмірі 3028 грн. у присутності понятих описано і накладено арешт на легковий автомобіль марки Mitsubishi Lancer 2008 року випуску, сірого кольору, № кузову НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 . Зазначена постанова опису й арешту майна була складена приватним виконавцем Пересадько О., оскільки, ОСОБА_4 , дізнавшись про обставини арешту автомобіля, прибув до приватного виконавця з метою виконання приватним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Посилання відповідача АТ "Акцент Банк" на постанови верховного Суду не приймається судом, оскільки, висновки, що викладені в наведених відповідачем постановах Верховного Суду не є релевантними до правовідносин, що склались між сторонами в цій справі.

Кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Разом з тим, відповідач не зазначає норму матеріального права, яку необхідно застосувати суду першої інстанції, висновок щодо якої викладено Верховним Судом, не зазначає який саме висновок щодо застосування норм права викладено Верховним Судом у постанові та має бути застосований судом першої інстанції, не указує в чому полягає подібність правовідносин у справах, у якій викладено висновок Верховного Суду.

Судом в єдиному державному реєстрі судових рішень перевірено наявність наведених відповідачем постанов Верховного Суду та встановлено, що постанова в справі №380/11122/16 від 17.10.2019р. та постанова в справі №761/186330/15-ц від 17.04.2019р. відсутні, як і відсутні такі рішення на сайті Судової влади.

З постанови Верховного суду від 28.11.2018р. в справі №662/397/17 вбачається, що у вказаній справі розглядались судами зовсім інші обставини, коли купівля-продаж автомобіля фактично відбувалась «за довіреністю», а не за договором купівлі-продажу, що укладений відповідно до вимог чинного законодавства, а тому між сторонами склались правовідносини, які є представницькими відносинами та судом було зазначено, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором і не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала. Тобто, зазначений висновок Верховного Суду не є релевантним до правовідносин, що склались в даній справі між позивачем та відповідачем.

В справі №757/488/16-ц від 26.09.2018р. Судом розглядались обставини придбання автомобіля за усною домовленістю сторін та виданням, знову ж таки, довіреності щодо володіння користування та розпорядження транспортним засобом і в рішенні суду викладено аналогічні посилання на представницькі правовідносини, а тому і цей висновок Верховного Суду не є релевантним до правовідносин сторін, що склались в цій справі.

В справі №682/2009/16-ц від 20.06.2018р. розглядались обставини придбання вантажного автомобіля марки FORD COURIER за виданням, знову ж таки, довіреності щодо володіння користування та розпорядження транспортним засобом та в рішенні суду викладено аналогічні посилання на представницькі правовідносини, а тому і цей висновок Верховного Суду не є релевантним до правовідносин сторін, що склались в цій справі.

В справі №607/14107/17 від 27.12.2019 року судом розглядались такі самі правовідносини, що і у попередніх справах, де сторони уклали усну угоду купівлі-продажу та продавець видав довіреність на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу і не вважається укладеним договором відповідно до закону та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала. Цей висновок Верховного Суду не є релевантним до правовідносин сторін, що склались в цій справі.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанови Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

Аргументи відповідачів, що наведені у відзивах є не підтвердженими та є не доведеними і не можуть бути прийняті як підстава для відмови в задоволенні позовних вимог.

Частиною 2 ст.78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем доведено та представлено суду належні, допустимі та достовірні докази того, що він придбав транспортний засіб автомобіль марки Mitsubishi Lancer 2008 року випуску, сірого кольору, № кузову НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 на підставі договору купівлі-продажу від 24.02.2022 року, володіє та користується транспортним засобом на законних підставах, борг відповідачки ОСОБА_2 перед АТ «Акцент-Банк» виник по спливу двох років після придбання позивачем автомобіля, враховуючи добросовісну поведінку позивача, суд вважає, що позовні вимги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 11, 316, 317, 319,328,334, 627,629 ЦК України, Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 р. № 1371) зі змінами, ст. ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) право власності на транспортний засіб автомобіль Mitsubishi Lancer 2008 року випуску, сірого кольору, № кузову НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 .

Скасувати арешт автомобіля Mitsubishi Lancer 2008 року випуску, сірого кольору, № кузову НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 , реєстраційний запис 3125504473, що накладений приватним виконавцем виконавчого округу Сумської області Пересадько Олександром Борисовичем за постановою опису й арешту майна від 21.05.2025 року.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення.

Повний текст судового рішення виготовлено 14 липня 2026 року.

СУДДЯ А.Я.КЛИМЕНКО