Решение № 138075111, 06.07.2026, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року м.Черкаси Справа № 925/256/26

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Г.М.Скиби, за участю секретаря судового засідання А.М. Буднік, у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду розглянув справу за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м.Київ, вул.Є.Ґедройця,5) в особі філії "УЗ Вагон-Сервіс" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ, вул.Алматинська,74,

за участі у справі Ремонтного вагонного депо ім.Т. Шевченка (ВЧДР-5) (м.Сміла, вул.Північновокзальна, 7) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістор-Вагонзавод", Черкаська область, Черкаський район, м.Сміла, вул.Незалежності,61-з

про стягнення 190163,26 грн штрафних санкцій за договором,

за участю повноважних представників сторін:

від позивача: Литвин М.А. адвокат за ордером, в режимі ВКЗ;

від відповідача: Мальковський О.М. директор за посадою;

від третьої особи: участі не брав.

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "УЗ Вагон-Сервіс" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось в Господарський суд Черкаської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістор-Вагонзавод" із вимогами про стягнення 190163,26 грн пені за порушення строків, встановлених графіком надання запчастин у ремонт, за договором підряду про виконання ремонту запасних частин вантажних вагонів від 04.03.2024 №ОД/В-24-86д/НЮ, а також про відшкодування судових витрат.

Від відповідача надійшов відзив на позов вх.суду №4585/26 від 18.03.2026. Відповідач вимоги заперечив та просить в позові відмовити з мотивів відсутності погоджень від ВЧДР-5 щодо графіку передачі в ремонт агрегатів та запчастин підряднику.

Проведення підготовчого засідання призначено на 07.04.2026.

07.04.2026 закрито підготовче провадження та проведення судового засідання призначено на 05.05.2026.

Проведення судового засідання 05.05.2026 відкладено на 27.05.2026.

Проведення судового засідання 27.05.2026 відкладено на 18.06.2026.

18.06.2026 суд перейшов до стадії проголошення рішення 06.07.2026.

За результатами судового розгляду 06.07.2026 судом проголошено та приєднано до справи вступну та резолютивну частини судового рішення відповідно до приписів ст.ст.233, 240 ГПК України.

Судом встановлено та перевірено доказами такі взаємовідносини сторін та обставини:

Між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" (виконавець, підрядник, позивач, стягувач) в особі начальника служби вагонного господарства філії "ОЗ" Ігнатова О.В., який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 29.11.2023 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Логістор-Вагонзавод" (замовник, відповідач, боржник) в особі директора Мальковського О.М., який діє на підставі Статуту, з залученням Ремонтного вагонного депо ім.Т.Шевченка (ВЧДР-5 м.Сміла), 04.03.2024 підписано договір підряду про виконання ремонту запасних частин вантажних вагонів №ОД/В-24-86д/НЮ (а.с.12-20, з додатками).

В зв`язку із порушенням відповідачем орієнтовного графіку подачі запчастин в ремонт на 2025 рік позивачеві (а.с.7) останній нарахував до стягнення з відповідача 190163,26 грн пені за порушення строків, встановлених графіком надання запчастин у ремонт, відповідно до п. 6.4. договору щодо забезпечення виконання зобов`язання у виді неустойки.

Відповідач 18.03.2026 через систему Електронний суд подав відзив на позов (вх.суду №4585/26), в якому заперечив проти заявлених вимог; при встановлення судом наявності підстав для задоволення позову просив суд застосувати положення ч.3 ст.551 ЦК України та зменшити розмір штрафних санкцій на 90% - до 19020 грн для дотримання балансу інтересів сторін, з врахуванням збитковості діяльності відповідача.

Інших доказів не подано.

Оцінюючи пояснення представників сторін, докази у справі в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до часткового задоволення.

Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" при прийнятті рішення суд має врахувати майнові інтереси сторін, не надаючи переваги одному учаснику над іншим. Рішення має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Сторони за договором є суб`єктами господарювання на ринку послуг України, самостійними юридичними особами з присвоєнням ідентифікаційного коду, визначенням видів діяльності, що підтверджено витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Місце проведення господарської діяльності сторін відповідає місцю їх реєстрації згідно даних ЄДРПОУ положення ст.93 Цивільного кодексу України.

Позивач звернувся в Господарський суд Черкаської області із позовом про стягнення з відповідача санкцій за невиконання орієнтовного графіку подачі запасних частин в ремонт за договором підряду про виконання ремонту запасних частин вантажних вагонів №ОД/В-24-86д/НЮ від 04.03.2024 (а.с.12-20 з додатками).

Відповідно до положень ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд вважає, що сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору підряду про виконання ремонту запасних частин вантажних вагонів №ОД/В-24-86д/НЮ від 04.03.2024. Договір відповідає приписам гл.гл.61, 63 Цивільного кодексу України як різновид змішаних відносин виконання планових робіт з ремонту запчастин та агрегатів вантажних вагонів на базі виробничого підрозділу ВЧДР-5. Договір не заперечений сторонами, не визнаний судом недійсним, не розірваний сторонами та є дійсним на момент спірних правовідносин. Суд враховує презумпцію правомірності правочину (приписи ст.204 Цивільного кодексу України).

Сторони погодили, що:

п.1.2. Замовник письмово інформує Підрядника про настання строку проведення робіт, але не менше за 5 (п`ять) календарних днів шляхом надання письмової заявки на ім`я Підрядника. Точні дати проведення робіт попереднє узгоджуються між сторонами.

п.2.1. Замовник зобов`язаний надати Підряднику запчастини для ремонту за цим договором у кількості згідно узгодженої з ВЧД заявки. На підставі погодженої заявки, протягом доби, Підрядник направляє Замовнику за допомогою електронного зв`язку рахунок на проведення передоплати.

Додатком №1 до договору сторони визначали вартість робіт за договором та Орієнтовний графік подачі запчастин в ремонт на умовах договору. Додатком №7 до договору сторони погодили розмір усереднених цін на виконання робіт за договором.

Додатковою угодою №1 від 10.04.2024 сторонами погоджено нова редакція Додатку №1 (орієнтовний графік подачі запчастин в ремонт) та додатку №7 (узгодження усереднених цін ремонту).

Додатковою угодою №2 від 30.12.2024 сторони погодили строк дії договору - до 31.03.2025, затвердили графік подачі в ремонт запчастин на січень-березень 2025 (додаток №1 до договору) та протокол узгодження усереднених цін на проведення ремонту (додаток №7 до договору).

Оскільки на засіданні наглядової ради АТ "Укрзалізниця" було утворено відокремлений підрозділ філію "УЗ Вагон-Сервіс" з передачею йому повноважень сторони спірного договору, між замовником та підрядником за договором укладено додаткову угоду №3 від 20.02.2025 щодо повноважень філії "УЗ Вагон-Сервіс" у спірних правовідносинах.

В період 2024 року замовником надіслано заявок на виконання ремонтних робіт (всього 23) в період з 29.09.2024 по 25.12.2024. Претензій щодо повноти виконання робіт чи оплати виконаних робіт сторони за період 2024 року - не заявляють.

Спірним періодом є січеньберезень 2025 року.

Як зазначив позивач, відповідно до п.5.2.4 Договору при неможливості виконання Замовником (відповідачем) графіку подачі запчастин в ремонт, що визначений додатком №1 до Договору, Замовник зобов`язується повідомляти про це ВЧД за допомогою електронного зв`язку не пізніше ніж за 10 календарних днів до настання календарного терміну подачі відповідних запчастин у ремонт. При своєчасному повідомленні ВЧД Замовник звільняється від відповідальності за порушення терміну, що встановлений Графіком договору.

За твердженням позивача відповідач не надав в ремонт значний обсяг запасних частин протягом періоду 2025 року, що передбачений додатком №7, а також не повідомив Позивача про неможливість виконання Графіку подачі запчастин в ремонт, чим порушив умови договору та взяті на себе зобов`язання, порушив ритмічність роботи позивача та не дозволив планувати нормальну роботу підрозділів.

Відповідно до п.6.4. Договору у разі порушення Замовником строків, що встановлені Графіком надання запчастин в ремонт, Замовник сплачує Підряднику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від вартості робіт, що визначена п.4.1. Договору за кожен день порушення (прострочення). У разі неможливості своєчасного надання запчастин або проведення робіт, сторони можуть письмового погодити інші строки надання запчастин та/або виконання робіт.

Через ненадання погодженої кількості запчастин в ремонт та неповідомлення Замовником Підрядника про це у встановлений договором термін, у позивача (підрядника) виникло право нарахування пені відповідачеві на суму вартості робіт за кожен день порушення строку відповідно до п.6.4 договору:

в період з 01.01.2025 по 31.03.2025 за шість найменувань запчастин (всього на суму 2655301,10 грн), не погоджених та не поданих в ремонт позивачем нараховано до примусового стягнення з відповідача 190163,26 грн пені, що є предметом спору (а.с.5, 10-11).

18.11.2025 року позивач звернувся до відповідача із претензією за №ВЧДР-5 (а.с.29), в якій вимагав у п`ятиденний строк з моменту отримання претензії сплатити пеню у розмірі 501289,94 грн, передбачений п.6.4. Договору, у разі несплати повідомив про намір звернення до суду з відповідним позовом. До претензії долучив розрахунок штрафних санкцій.

21.11.2025, 12.12.2025 відповідач листами №423, №462 підтвердив отримання вимог позивача, однак заперечив їх обґрунтованість, вказав на безпідставність заявленої суми, що не підлягає сплаті (а.с.31-34).

За розрахунком позивача, з урахуванням п.6.4. Договору, орієнтовного Графіку подачі запчастин у ремонт на 2024 рік 18 найменувань запчастин та агрегатів пеня становить 190163,26 грн, що враховує перелік, їх кількість, мінімальну ціну за одиницю (в т.ч. ПДВ), обсягів капітального ремонту.

Станом на час звернення позивача в Господарський суд Черкаської області з даним позовом пеня, передбачена п.6.4. Договору в загальному розмірі 190163,26 грн, - відповідачем не сплачена, що стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.

Предметом позову, що розглядається у цій справі, є вимога позивача до відповідача про стягнення пені в розмірі облікової ставки НБУ від вартості робіт, що визначена п.4.1. Договору, за кожен день порушення.

Отже, спірні правовідносини сторін виникли із договору підряду про виконання ремонту запасних частин вантажних вагонів №ОД/В-24-86д/НЮ від 04.03.2024 (а.с.12-20), вимоги позивача витікають із прав та обов`язків сторін за цим договором.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до змішаних договірних зобов`язань послуг та підряду, загальні положення про підряд визначені параграфом 1 глави 61 ЦК України, загальні положення про послуги визначені главою 63 ЦК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України.

Згідно з ч.1, ч.2 п.п.5, 8 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються та реалізуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 205 ЦК України визначені вимоги до форми правочину, способів волевиявлення. Згідно з частинами 1, 2 цієї статті ЦК, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Розділ I книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про зобов`язання, зокрема:

зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст.509);

одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525);

зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст.526);

кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги (ч.2 ст.527);

якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530);

зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.ч.1, 2 ст.598);

зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599);

порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610);

у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (п.3 ч.1 ст.611).

Розділ IІ книги 5 ЦК України врегульовує загальні положення про договір, зокрема:

договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626);

відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627);

зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628);

договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629);

договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638);

договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч.1 ст.639).

Підрозділом І розділу ІІІ книги 5 ЦК України визначено окремі види договірних зобов`язань. Главою 61 ЦК України врегульовано загальні положення про підряд, зокрема:

відповідно до частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу;

у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч.1 ст.843);

у договорі підряду включається відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу (ч.3 ст.843).

Главою 63 ЦК України врегульовано загальні положення про послуги, зокрема:

за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання (ст.901);

якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.903).

З огляду на викладені обставини справи і наведені норми законодавства суд вбачає, що сторонами укладено договір підряду про виконання ремонту запасних частин вантажних вагонів №ОД/В-24-86д/НЮ від 04.03.2024 щодо надання позивачем послуг з планового ремонту запчастин та агрегатів вантажних вагонів, що знаходяться в користуванні замовника на законних підставах, силами та на базі виробничого підрозділу виконавця - Ремонтне вагонне депо імені Т. Шевченка.

Пунктами 1.1., 1.2., 2.1., 5. Договору сторони обумовили, що кількість запчастин Замовника, вид ремонту, вид запчастин, розподіл їх надання Виконавцю по календарних місяцях, визначається у погодженому Сторонами Орієнтовному Графіку подачі запчастин в ремонт (далі - Графік), Додаток №1 до Договору; Графік може змінюватись Замовником, з обов`язковим погодженням таких змін Виконавцем шляхом оформлення додаткової угоди згідно п.7.1 цього Договору; замовник надає запчастини для отримання Послуги з ремонту, за погодженням (за місцезнаходженням - ВЧД), згідно з Графіком та погодженого ВЧД, в частині кількості агрегатів та запчастин, протягом 1 (одного) робочого дня, листа-заявки (із зазначенням кількості та асортименту), які направляються в ремонт, за допомогою електронного зв`язку. Виконавець, відповідно до погодженої заявки, протягом 1 (одного) робочого дня, направляє Замовнику за допомогою електронного зв`язку рахунки на проведення передоплати (за ремонт запчастин та агрегатів), згідно Розділу 5 цього Договору; замовник має право вносити корегування у орієнтовний Графік згідно вимог пункту 7.1. Договору; при неможливості виконання Замовником орієнтовного Графіку передачі запчастин в ремонт, що визначений Додатком №1 Договору, Замовник зобов`язується повідомити про це ВЧД за допомогою електронного зв`язку не пізніше ніж за 10 (десять) календарних днів до настання відповідного календарного місяця передачі відповідних запчастин у ремонт.

Додатком №1 "Орієнтовний Графік подачі запчастин у ремонт на 2024 рік" сторони погодили загальну кількість 18 позицій/найменувань запчастин різного виду рухомого складу із зазначенням кількості, їх видів, вартості робіт, що підлягають щомісячному ремонту.

В подальшому, укладенням 10.04.2024 додаткової угоди №1 сторони затвердили нову редакцію Орієнтовного Графіку подачі запчастин на 2024 рік; укладенням 30.12.2024 додаткової угоди №2 сторони продовжили строки дії договору до 31.03.2025, та додатку №7 до Договору щодо протоколу погодження усереднених цін ремонту.

Таким чином, на умовах Договору у період вересня 2024 року - грудня 2024 року відповідач погодив у позивача послуги з ремонту запасних частин та агрегатів вантажних вагонів, однак у період з 01.01.2025 по 31.03.2025 не подав та не погодив заявок на проведення ремонтів згідно Орієнтовного графіка по 6 позиціях запасних частин та агрегатів, всього на 2655301,10 грн, та не повідомив про причини затримки, неможливість їх подачі на виконання п.4.1 Договору.

Крім того, п.6.4. Договору відповідач надав згоду, що за порушення строків, що встановлені Орієнтовним Графіком надання запчастин у ремонт, Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі облікової ставки НБУ від вартості робіт, визначених п.4.1 договору за кожен день порушення.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема самостійного формування підприємцем програми діяльності, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Суб`єкти господарювання укладають договори на різних, погоджених між ними умовах. Суб`єкти господарської діяльності здійснюють господарську діяльність на власний ризик, самостійно обирають способи поведінки з контрагентами, способи проведення та оформлення господарських операцій тощо.

Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У разі здійснення підприємницької діяльності особа (у даному випадку - відповідач) має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок, щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення чи утримання від таких дій (аналогічна правова позиція викладена у п.6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

З урахуванням викладеного, вимогу позивача про стягнення пені з відповідача у розмірі облікової ставки НБУ від вартості робіт, що визначена п.4.2 Договору, за кожен день порушення, суд визнає обґрунтованою та такою, що підлягала б до задоволення у вказаному розмірі та зазначає наступне.

Неустойкою (штрафом, пенею) за ст.ст.546, 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки.

Неустойка в господарських відносинах не може виступати каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер втрат для кредитора. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс інтересу боржника та кредитора (подібний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (подібний висновок міститься і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі №7- рп/2013).

За приписами ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

На підставі ч.3 ст.551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Висновок щодо застосування норм права, а саме ст.551 ЦК України неодноразово і послідовно викладався Верховним Судом у низці постанов.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, у законодавстві не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 27.01.2026 у справі № 925/47/25 зазначав, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст.551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст.3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст.86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Колегія суддів також зауважує, що за наслідками розгляду справи №911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки:

" …. - розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;

-…індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

У вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій положень ст.551 ЦК України, Суд звертається до наведених вище висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 та наголошує на тому, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.

Застосоване у статті 551 ЦК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19, від 04.10.2021 у справі №922/3436/20, від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21).

Вирішення питання щодо зменшення розміру неустойки є виключною дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження та оцінки доказів за правилами ГПК України.

Звертаючись до висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які викладено у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, зазначає, що певна сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. У будь-якому випадку, визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень судів першої та апеляційної інстанції.

Приймаючи до уваги наведені вище обставини, суд зазначає, що нормальний знос комплектуючих та агрегатів вантажних вагонів та їх поломки важко передбачити та підлаштувати до погодженого ОРІЄНТОВНОГО графіку передачі запасних частин в ремонт, потреби в ремонті вантажних вагонів на підставі Договору у відповідача протягом 2024-2025 років не виникло, враховуючи майновий стан відповідача та відсутність доказів понесення позивачем збитків через порушення відповідачем своїх зобов`язань, суд зменшує розмір пені на 90% - до суми 19016,33 грн.

Заперечення відповідача проти позову, наведені в його відзиві на позов, з урахуванням встановлених обставин справи суд вважає такими, що суперечать відповідним нормам цивільного законодавства, якими врегульовуються спірні правовідносини сторін, умовам укладеного ними Договору, є необґрунтованими і недоведеними, тому з цих підстав суд їх відхиляє та не враховує при прийнятті рішення.

Заперечення позивач проти зменшення розміру неустойки з мотивів критичності роботи підприємства у воєнний період, стратегічного значення підприємства, витрат, які несе підприємство Укрзалізниці щодо відновлення пошкодженої військовими діями російської федерації - суд також не враховує при прийнятті рішення, оскільки і позивач і відповідач працюють в умовах воєнного стану, позивач не позбавлений можливості диверсифікувати джерела замовлення на проведення ремонтних робіт по рухомому складу тощо, позивач користується підтримкою держави як критичноважливого підприємства для обороноздатності України, на відміну від відповідача.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч.1 ст.43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 3 ст.74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.1 ст.76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.1 ст.77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч.1 ст.78);

наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч.1, 2 ст.79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч.1 ст.80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч.1, 2 ст.86).

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.13, ч.1 ст.14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач використав належний спосіб захисту свого порушеного права в розумінні приписів ст.ст.15-16 ЦК України. Відтак, з огляду на встановлені обставини справи та викладені норми законодавства, суд позов визнає обґрунтованим та доказаним і задовольняє його частково. Належить стягнути на користь позивача 19016,33 грн пені з мотивів розумності та обґрунтованості. В решті вимог належить відмовити з мотивів необґрунтованості, недоведеності та безпідставності.

Законом України №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, згоду на застосування якого надано Верховною Радою України (п.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України):

- принцип правової певності та юридичної визначеності, в тому числі недопустимість ревізування рішень судів, які набрали законної сили з підстав бажання зацікавленої особи в переоцінці доказів (рішення "Агрокомплекс проти України" №23465/03 від 08.03.2012);

- принцип загальної оцінки судом відносин сторін та відсутності обов`язку суду давати оцінку кожній вимозі сторін (рішення "Серявін проти України" №4909/04 від 10.02.2010, рішення "Трофімчук проти України" №4241/03 від 28.10.2010);

- принцип повноти та межі обґрунтування рішення судом в залежності від характеру рішення (рішення "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія А, №303-А, п.29);

- принцип поваги до права на володіння своїм майном (рішення "Желтяков проти України" №4994/04 від 09.09.2011).

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, а часткове задоволення судом позову зумовлено виключно зменшенням судом пені за правилами ст.551 ЦК України, судовий збір, сплачений позивачем - необхідно покласти на відповідача в сумі 3028,00 грн згідно з ст.129 ГПК України за мінімальною ставкою. Решту понесених витрат покласти на позивача та не стягувати.

Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236-241 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

1.1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістор-Вагонзавод" (Черкаська область, Черкаський район, м.Сміла, вул.Незалежності,61-з, код ЄДРПОУ 44468243, номер рахунку в банку невідомий)

на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м.Київ, вул.Є.Ґедройця,5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії "УЗ Вагон-Сервіс" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ, вул.Алматинська,74, код ЄДРПОУ 45462724, номер рахунку в банку невідомий)

19016,33 грн пені та 3028,00 грн судового збору.

1.2. В решті вимог відмовити за необгрунтованістю.

1.3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду в порядку та у строки, встановлені статтями 256-258 та п.17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано 08.07.2026

Суддя Г.М.Скиба