Решение № 138044960, 07.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року Справа № 160/9084/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

10.04.2026 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців, за період з 14.03.2022 року по 31.03.2023 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 у сумі 128 653,00 грн., з відрахуванням військового збору в розмірі 1,5%, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 14.03.2022 року по 19.03.2026 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації та грошового забезпечення за період з 14.03.2022 по 19.03.2026 року, з відрахуванням військового збору в розмірі 1,5%, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо утримання з грошового забезпечення ОСОБА_1 : суми ЄСВ 22% в розмірі 21980,35 грн., ставки військового збору 3,5% в розмірі 3163,99 грн. та різниці-індексації для утримання 9509,35 грн.

- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 надмірно утримане: ЄСВ в розмірі 22% - 21980,35 грн., військовий збір 3,5% в розмірі 3163,99 грн., різницю-індексації для утримання 9509,35 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу у відповідача та йому не в повному обсязі було нараховано та виплачено грошове забезпечення. 19.03.2026 року на виконання рішення суду на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума грошового забезпечення, при цьому відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати. Також, відповідачем протиправно утримано з грошового забезпечення позивача суми ЄСВ 22% в розмірі 21980,35 грн., ставки військового збору 3,5% в розмірі 3163,99 грн. та різниці-індексації для утримання 9509,35 грн Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки відповідач повинен нести відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

15.04.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду залишено позов без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали від 15.04.2026 року позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.

27.04.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

07.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду справи.

Відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи, при цьому будь-яких клопотань та відзиву на позов у встановлений судом строк до суду не надходило, причин поважності його неподання також не повідомлено.

Відповідно до ч.6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 у період з 14.03.2022 року по 31.03.2023 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року по справі №160/21200/24 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено та ухвалено:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 14 березня 2022 року по 31 березня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, компенсації за невикористані основну та додаткову відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 14 березня 2022 року по 31 березня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, компенсації за невикористані основну та додаткову відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року по справі №160/21200/24 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволено частково, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі №160/21200/24 скасовано в частині задоволення позову щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік та 2023 рік, та прийнято нову постанову, якою у задоволенні цієї частини позову відмовлено. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі №160/21200/24 залишено без змін.

19.03.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року по справі №160/21200/24 відповідачем виплачено на картковий рахунок позивача грошове забезпечення у сумі 85830,52 грн.

Позивач вказав, що відповідачем не виплачено позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; не здійснено нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку, з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 14.03.2022 по 19.03.2026 року, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1-2 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(далі - Закон №2011-XII) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно із ч.1 ст. 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За приписами ч. 3 ст. 24 Закону України від 20червня 2024року №3724-ІХ «Про військовий обов`язок та військову службу» передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

За правилами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З аналізу викладеного вбачається, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) провадиться в день звільнення. Крім того, в день виплати цих сум роботодавець повинен письмово повідомити працівника про них.

Водночас, стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, згідно з частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вказані висновки кореспондуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

За таких обставин, оскільки з позивачем на день його виключення із списків особового складу не було проведено усіх необхідних виплат, зокрема не було здійснено виплату індексації грошового забезпечення, то позивач має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

При цьому, суд звертає увагу на зміну нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, а як наслідок, відсутність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за повний період затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України(далі - Закон №2352-ІХ) (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція ст. 117 КЗпП України набрала чинності з 19 липня 2022 року, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 23.05.2024 у справі №560/11616/23.

З урахуванням приписів ст. 117 КЗпПУ та правових позицій Верховного Суду в подібних правовідносинах, суд зазначає, що відшкодування, передбачене цією статтею, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин.

Щодо доводів про те, що спірні правовідносини стосуються питання проходження служби, яке підпадає під регулювання положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», які, у свою чергу, не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також цей акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації, суд зазначає, що спеціальним законодавством, дійсно не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних йому сум, проте, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах Верховним Судом у постановах від 30.01.2019 по справі № 805/4523/16-а, від 31.10.2019 по справі № 825/598/17 зроблено висновок про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підлягає стягненню на користь позивача, суд зазначає наступне.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач був звільнений зі служби з 31.03.2023 року.

Отже, остаточний розрахунок з ним мав бути проведений 31.03.2023 року в день звільнення та виключення зі списків відповідача.

Натомість, належні до виплати суми в загальному розмірі 85830,52 грн. були виплачені лише 19.03.2026 року, відповідно до виписки про зарахування на рахунок позивача.

Оскільки днем звільнення є 31.03.2023 року, то першим днем затримки є 01.04.2023 року.

Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, то такий проведено 19.03.2026 року, тому останнім днем затримки є 18.03.2026 року.

Період стягнення з 01.04.2023 року до 18.03.2026 року регулюється чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Суд зазначає, що відповідно до абзацу 2 пункту 7 розділу І «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до п. 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п. 8 Порядку № 100).

Згідно із довідкою про виплачене та нараховане грошове забезпечення, розмір грошового забезпечення позивача за лютий 2023 року 20701,80 грн. (28 днів) та березень 2023 року 21305,33 грн. (31 день).

Кількість календарних днів за цей період складає 59 днів.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 711,98 грн (42007,13 грн. / 59 календарних днів).

Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на корить позивача (за період з 01.04.2023 року до 18.03.2026 року) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 128 653, 00 грн (711,98 грн х 184).

При цьому, обраховуючи середній заробіток за період з 01.04.2023 року до 18.03.2026 року, суд не застосовував принцип співмірності, однак обмежив період виплати шістьма місяцями.

Оскільки при розрахунку середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні судом застосовано до даних інші періоди та норми права, тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Також, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, про захист яких він просить, суд вважає, що у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним), а саме шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період у сумі 128 653, 00 грн.

Щодо вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).

Згідно із статями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно із п.2 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення).

Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів на один і більше календарних місяців.

У постановах від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від29 квітня 2021 у справі №240/6583/20 Верховний Суд вказав, що використане у ст. 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для нарахування та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2023 року до 18.03.2026 року включно за весь час затримки виплати.

За таких обставин, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, оскільки в частині визначення конкретної суми є дискреційними повноваженнями відповідача.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання здійснення виплати з відрахуванням військового збору в розмірі 1,5%, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (далі - Порядок № 44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Відповідно до пунктів 4 та 5 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Отже, при виплаті грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, підлягають компенсації суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, нарахування та виплати середнього заробітку та компенсації втрати частини доходів позивачу має бути проведена відповідачем з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Щодо вимог в частині бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо утримання з грошового забезпечення ОСОБА_1 : суми ЄСВ 22% в розмірі 21980,35 грн., ставки військового збору 3,5% в розмірі 3163,99 грн. та різниці-індексації для утримання 9509,35 грн, суд зазначає наступне.

Платниками податків на доходи є особи визначені статтею 162 Податкового кодексу України.

Об`єктом оподаткування військовим збором визначаються доходи, передбачені статтею 163 ПКУ.

Пункт 16-1 підрозділу 10 Інші перехідні положення розділу ХХ Перехідні положення ПКУ встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Ставка військового збору до 01.12.2014 року становила 1,5% бази оподаткування.

Закон України від 10.10.2024 року №4015-ІХ Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану набрав чинності з 1 грудня 2024 року, крім окремих його пунктів, для яких встановлено інший порядок набрання ними чинності (пункт 1 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №4015).

Законом внесені зміни та доповнення до низки законодавчих актів України, зокрема, до Податкового кодексу України в частині підвищення ставки військового збору до 5% від об`єкта оподаткування (крім окремих категорій платників цього збору, для яких ставка залишається на рівні 1,5 відсотка).

Законом передбачене підвищення ставки військового збору з 1,5% до 5% від об`єкта оподаткування для платників цього збору, визначених п. 162.1 ПКУ:

фізичних осіб - резидентів, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

фізичних осіб - нерезидентів, які отримують доходи з джерела їх походження в Україні;

податкових агентів.

Об`єктом оподаткування військовим збором є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пп. 1 пп. 1.2 п. 16-1 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору з доходів платників військового збору, зазначених у п.п. 1 пп. 1.1 п. 16-1 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ, здійснюються в порядку, встановленому розділом IV Кодексу, з урахуванням особливостей, визначених підрозділом 1 розділу ХХ Кодексу, за ставкою, визначеною п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16-1 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ - 5% від об`єкта оподаткування (пп. 1.4 п. 16-1 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ).

Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) військового збору до бюджету з доходів платників, зазначених у пп. 1 пп. 1.1 п. 16-1 підрозд. 10 розд. ХХ ПКУ є особи, визначені у ст. 171 ПКУ, зокрема податкові агенти, в т.ч. роботодавці (пп. 1.5 п. 16-1 підрозд.10 розд. ХХ ПКУ).

Базою оподаткування є загальний оподаткований дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду (ст. 164 ПКУ).

Особливості віднесення доходів у вигляді заробітної плати до відповідних податкових періодів встановлені пп. 169.4.1 ПКУ.

Так, якщо платник податку отримує доходи у вигляді заробітної плати за період її збереження згідно із законодавством, у тому числі за час відпустки або перебування платника податку на лікарняному, то з метою визначення граничної суми доходу, що дає право на отримання податкової соціальної пільги, та в інших випадках їх оподаткування, такі доходи (їх частина) відносяться до відповідних податкових періодів їх нарахування.

При цьому, пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №4015 встановлено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених п. 162.1 ПКУ, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених ПКУ.

Враховуючи викладене, до доходів (їх частини), які нараховані (виплачені, надані) податковими агентами платникам податку у вигляді заробітної плати, у тому числі за час відпустки, у вигляді виплат, пов`язаних з тимчасовою втратою працездатності (за час перебування платника податку на лікарняному), за податкові періоди до 1 грудня 2024 року застосовується ставка військового збору 1,5% незалежно від дати їх фактичної виплати.

До зазначених доходів, які будуть нараховані (виплачені, надані) за податкові періоди після 1 грудня 2024 року, застосовується ставка військового збору 5%.

Отже, до доходу у вигляді заробітної плати, нарахованого за період до листопада 2024 року, застосовується ставка військового збору 1,5% незалежно від фактичної її виплати.

Відповідно до листа начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 до начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області №6/3/641 від 12.03.2026 року зазначено:

«Повідомляю Вас, що відповідно до заяви ОСОБА_1 від 26.01.2026 №10-1977 на виконання виконавчого листа Дніпропетровського пружного адміністративного суду від 21.01.2026 року по справі №160/21200/24 та ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 по справі №160/21200/24 про стягнення на його користь грошового забезпечення суму 128653 грн., з якої відраховано:

1.Податок на доходи фізичних осіб з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями (18%) у сумі 16272,10 грн.;.

2. Військовий збір 1,5% у сумі 4520,03 грн.

3. ЄСВ 22% - 21980,35 грн.

4. Індексацію-різниці на утримання 9509,35 грн.

Вказане також підтверджується розрахунком грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням.

До усіх інших доходів, які включаються до складу загального місячного оподатковуваного доходу платника податків, у тому числі у вигляді виплат за цивільно-правовими договорами, орендної плати, процентів за депозитами, дивідендів тощо, які нараховані (виплачені, надані) податковими агентами платникам податку після 1 грудня 2024 року, застосовується ставка військового збору у розмірі 5% незалежно від того, що такі доходи нараховуються за виконання робіт (послуг), за користування майном платника податків тощо у податкових періодах до 1 грудня 2024 року.

Оскільки відповідно до Податкового кодексу України доходами вважаються доходи звітного періоду, в якому вони безпосередньо були нараховані (надані, виплачені), а не періодів, за які вони були нараховані, суд дійшов висновку, що дії ІНФОРМАЦІЯ_1 протиправною щодо утримання з ОСОБА_1 : суми ЄСВ 22%, ставки військового збору 5% та різниці-індексації для утримання є протиправними.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для нарахування та виплаті позивачу надмірно утриманих сум ЄСВ, військового збору та різниці-індексації для утримання.

За таких обставин, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, оскільки в частині визначення конкретної суми є дискреційними повноваженнями відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 2371,43 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією №1.621640157.1 від 16.04.2026 року.

З урахуванням положень статті 139 КАС України та відповідно до задоволених вимог, судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в розмірі 2371,43 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців, за період з 01.04.2023 року до 18.03.2026 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 у сумі 128 653,00 грн. (сто двадцять вісім тисяч шістсот пятдесят три гривні), з відрахуванням військового збору в розмірі 1,5%, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, за період з 01.04.2023 року до 18.03.2026 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.04.2023 року до 18.03.2026 року, з відрахуванням військового збору в розмірі 1,5%, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року №44.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо утримання з грошового забезпечення ОСОБА_1 : суми ЄСВ 22%, ставки військового збору 5% в розмірі та різниці-індексації для утримання.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надмірно утриманих сум ЄСВ, військового збору та різниці-індексації для утримання.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 2371,43 грн. (дві тисячі триста сімдесят одна гривня сорок три копійки) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв