Решение № 138026151, 26.05.2026, Яготинський районний суд Київської області

Яготинський районний суд Київської області

Справа № 382/2140/25

Провадження № 2/382/170/26

РІШЕННЯ

Іменем України

(ЗАОЧНЕ)

26 травня 2026 року Яготинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кисіль О.А.

за участю секретаряГолованова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Яготин Київської області справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» в особі представника Бачинського Остапа Михайловича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся з позовом до Яготинського районного суду Київської області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відповідно до вимог якого просить стягнути заборгованість за кредитним договором в розмірі 17122,12 грн., судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 13.04.2021 р. між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА», ідентифікаційний код юридичної особи: 41762679 (надалі Кредитодавець) та гр. ОСОБА_1 , РНОКПП(ІПН): НОМЕР_1 , (надалі Відповідач) укладено Договір про надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 000210417276 (надалі Договір позики).

Договір укладено в електронній формі на умовах Пропозиції (оферти) укладення договору про надання кредиту (далі - Оферта), що опублікована на веб-сайті www.forzacredit.com.ua, підписана електронним цифровим підписом ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА» та акцептована гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом підписання електронним підписом відповідача. Відповідач здійснивши дії, спрямовані на укладання Договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів № банківської картки, на який в подальшому було перераховано грошові кошти у розмірі 7 975,00 грн. (сім тисяч дев`ятсот сімдесят п`ять гривень, нуль копійок), № картки НОМЕР_2 вказаний Відповідачем при оформленні Договору позики (ст.9).

На умовах Договору позики (п.1.6.), Кредитодавець надав Відповідачу грошові кошти (кредит) у гривні на умовах передбачених Договором позики № 000210417276 у розмірі 7 975,00 грн., а Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених Договором позики, з кінцевим терміном погашення (п.п.1.6.3.) не пізніше 02.05.2021 р., процентна ставка в день за користування коштами кредиту (базова процентна ставка) становить 1.85% (п.п.1.6.8.), та процентною ставкою 2,5% за кожен день, яка застосовується у разі прострочення (користування коштами поза межами строку на який надано кредит) (п.5.9.).

Кредитодавець свої зобов`язання за Договором позики виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами Договором позики.

Відповідач погасив проценти за користування кредитом в сумі 2803,26 грн. та частину основної суми (тіла) кредиту в розмірі 2196,74 грн., внаслідок чого оформив 02.05.2021 року пролонгацію кредиту, що передбачена п.п. 1.6.6. Договору позики, та в подальшому продовжив користування коштами в розмірі 5 778,26 грн. ще на 19 днів, кінцева дата погашення кредиту 21.05.2021 р., що підтверджено Графіком платежів

В порушення вимог ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач не виконав свої зобов`язання: всього здійснив оплат на суму 5000,00 грн., сума останнього платежу 5000,00 грн., дата останнього платежу 01.05.2021 р., та припинив вносити платежі, передбачені умовами Договору позики, як повернення отриманих коштів, а також сплату процентів за користування кредитом. У зв`язку із припиненням здійснення платежів на виконання Договору позики у Відповідача утворилася заборгованість за Договором позики.

30.11.2021р. ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф», ідентифікаційний код юридичної особи: 42655697 (надалі Новий Кредитор) уклали Договору факторингу №20211130-Ф/1 від 30.11.2021р.

Згідно Договору факторингу №20211130-Ф/1 від 30.11.2021р., та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "АРТЕМІДА-Ф" набуло статусу Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА», включно і до гр. ОСОБА_1 , порядковий номер згідно реєстру прав вимог 165.

У зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за Договором позики, станом на 10.09.2025 р. заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 17 112,12 грн. (сімнадцять тисяч сто дванадцять гривень 12 копійок) а саме: залишок заборгованості за тілом кредиту 5 778,26 грн.; залишок заборгованості по строковим процентам за користування кредитом (нарахованих відповідно до ст.1048 ЦК України та умов Договору позики) 2 138,00 грн.; заборгованість за пенею 0,00 грн.; залишок заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом поза межами строку дії договору (нараховано Новим кредитором, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України та умов Договору позики, за період 01.12.2021 року по 29.01.2022 року) 8 667,39 грн.; інфляційне збільшення (нараховано Новим кредитором, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період 22.05.2021 року по 23.02.2022 року) 528,47 грн.

Неодноразово вживалися заходи щодо досудового врегулювання спору між сторонами. на поштову адресу боржника було відправлено ряд листів, в тому числі Повідомлення про зміну Кредитора від 15.12.2021 р. та досудову Вимогу від 21.11.2022 р. щодо необхідності оплати заборгованості.

Ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 01.10.2025 року відкрито провадження у справі, та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, визначено строк для подання відзиву на позовну заяву, відповіді та заперечень. Витребувано у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (Юридична адреса місцезнаходження: вул. Грушевського, 1д, м. Київ, 01001; адреса для кореспонденції: вул. Набережна Перемоги, 30, м. Дніпро, 49094. Поштова скринька: cancelyaria@privatbank.ua) інформацію про рух коштів, а саме зарахування коштів (поступлення) на поточний рахунок/№ картки № НОМЕР_2 , що зазначений(-а) Позичальником гр. ОСОБА_1 , РНОКПП(ІПН): НОМЕР_1 , за період з 13.04.2021 року і протягом 3-ох банківських/робочих днів, включно (виписка з рахунку та/або інший документ, тощо).

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином в позовній заяві просить розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач повторно в судове засідання не з`явився, про час, місце та дату проведення судових засідань повідомлявся за зареєстрованим місцем проживання та відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України є повідомленим належним чином. Відповідач про поважність причин не з`явлення суд не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав.

На підставі зазначеного, суд відповідно до ст. 280, 281 ЦПК України ухвалив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що 13.04.2021 р. між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА», та ОСОБА_1 , укладено Договір про надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 000210417276. Договір укладено в електронній формі .

На умовах Договору позики (п.1.6.), Кредитодавець надав Відповідачу грошові кошти (кредит) у гривні на умовах передбачених Договором позики № 000210417276 у розмірі 7 975,00 грн., а Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених Договором позики, з кінцевим терміном погашення (п.п.1.6.3.) не пізніше 02.05.2021 р., процентна ставка в день за користування коштами кредиту (базова процентна ставка) становить 1.85% (п.п.1.6.8.), та процентною ставкою 2,5% за кожен день, яка застосовується у разі прострочення (користування коштами поза межами строку на який надано кредит) (п.5.9.).

Кредитодавець свої зобов`язання за Договором позики виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами Договором позики.

Відповідач погасив проценти за користування кредитом в сумі 2803,26 грн. та частину основної суми (тіла) кредиту в розмірі 2196,74 грн., внаслідок чого оформив 02.05.2021 року пролонгацію кредиту, що передбачена п.п. 1.6.6. Договору позики, та в подальшому продовжив користування коштами в розмірі 5 778,26 грн. ще на 19 днів, кінцева дата погашення кредиту 21.05.2021 р., що підтверджено Графіком платежів

В порушення вимог ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач не виконав свої зобов`язання: всього здійснив оплат на суму 5000,00 грн., сума останнього платежу 5000,00 грн., дата останнього платежу 01.05.2021 р., та припинив вносити платежі, передбачені умовами Договору позики, як повернення отриманих коштів, а також сплату процентів за користування кредитом. У зв`язку із припиненням здійснення платежів на виконання Договору позики у Відповідача утворилася заборгованість за Договором позики.

30.11.2021р. ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф», уклали Договору факторингу №20211130-Ф/1 від 30.11.2021р.

У зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за Договором позики, станом на 10.09.2025 р. заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 17 112,12 грн. (сімнадцять тисяч сто дванадцять гривень 12 копійок) а саме: залишок заборгованості за тілом кредиту 5 778,26 грн.; залишок заборгованості по строковим процентам за користування кредитом (нарахованих відповідно до ст.1048 ЦК України та умов Договору позики) 2 138,00 грн.; заборгованість за пенею 0,00 грн.; залишок заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом поза межами строку дії договору (нараховано Новим кредитором, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України та умов Договору позики, за період 01.12.2021 року по 29.01.2022 року) 8 667,39 грн.; інфляційне збільшення (нараховано Новим кредитором, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період 22.05.2021 року по 23.02.2022 року) 528,47 грн.

Неодноразово вживалися заходи щодо досудового врегулювання спору між сторонами. на поштову адресу боржника було відправлено ряд листів, в тому числі Повідомлення про зміну Кредитора від 15.12.2021 р. та досудову Вимогу від 21.11.2022 р. щодо необхідності оплати заборгованості. (а.с.9-28)

Згідно листа АТ КБ "ПРИВАТ БАНК" вбачається, що в банку на ім`я ОСОБА_1 емітовано картку та в період з 13.04.2021 року по 16.04.2021 року відбувався рух грошових коштів (а.с.53-54).

За змістом положень ч. 1, 2 ст.207, п. 2 ч. 1 ст.208 ЦК України передбачено, що правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо, крім іншого, воля сторін виражена за допомогою електронного засобу зв`язку, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Однак важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, в зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

В силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Однак важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; 2) електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Договір в спрощеній формі шляхом обміну, наприклад, електронними листами та іншими засобами електронної комунікації, або договір, який укладається шляхом приєднання до нього можна підписати з використанням:

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: - припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; - зміна умов зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частинами 1 та 2 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або закон.

Отже, ТОВ "Фінансова компанія "АРТЕМІДА-Ф" набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.1ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Положеннями статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, у якій припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд, розглядаючи питання стягнення штрафних санкцій за договором споживчого кредитування, сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Надаючи правову оцінку вказаним поняттям у частині нарахування штрафних санкцій за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього. Відрізняються терміни в тому випадку, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Указаний висновок міститься у п. 35 Постанови.

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Тобто, згідно з логікою Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2ст. 1050 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від вказаного правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1ст. 599 ЦК України).

Відповідно до статті 654 ЦК України «Форма зміни або розірвання договору» зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Як встановлено з матеріалів справи, строк кредитування за договором про споживчий кредит №000210417276 від 13.04.2021 року був погоджений сторонами строком на 20 днів з 13.04.2021 року до 02.05.2021 року. Після того сторони не укладали договір про продовження строку дії договору і не погоджували строк кредитування.

Проценти за користування кредитом за договором становлять 2138,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,85 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом.

За приписами ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.

Верховний Суд у постанові від 14.06.2023 у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора, якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим, положення ч. 1ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній уповноважений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст.512, ст.514 ЦК України, у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Слід також зауважити, що у відповідності до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.

Крім того, слід звернути увагу, що відповідачем не долучено до матеріалів справи обґрунтованого розрахунку заборгованості щодо нарахування процентів боржнику з можливість встановлення періоду їх нарахування.

Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов`язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.

Відтак, зазначений позивачем у позові розрахунок заборгованості не може вважатися належним доказом на підтвердження наявності заборгованості по відсоткам за договором споживчого кредиту в сумі 8667,39 грн. за кредитним договором №000210417276 від 13.04.2021 року.

Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.

Оскільки первісним кредитором не було передано фактору розрахунок заборгованості боржника на момент передання права вимоги за договором про споживчий кредит щодо нарахування відсотків та комісії, суд вважає за можливе, визначити розмір відсотків відповідно до умов договорів про споживчі кредити на момент його укладання, та який узгоджений між первісним кредитором та відповідачем.

Пролонгація дії кредитного договору без ініціативи позичальника за змістом укладеного договору, пов`язується виключно з не поверненням кредитних коштів у визначений договором строк, що не узгоджується з Правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2021 за № 910/18943/20 відповідно до якої поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.

Як вбачається з пункту 1.6.1 договору про надання позики в тому числі і на умовах фінансового кредиту кредитодавець надає Позичальнику кошти за Договором в сумі 47975,00 грн. 00 коп. одразу після укладення Договору, які мають бути повернені до02.05.2021 р.

Пунктом 1.6.2 договору про надання позики в тому числі і на умовах фінансового кредиту передбачено, що кредит надається строком на 20 днів від дати отримання Кредиту Позичальником, а саме з 13.04.2021 р. до 02.05.2021 р. (Дата погашення кредиту).

Пунктом 1.6.8. кредитодавець нараховує проценти за користування кредитними коштами у розмірі 1,85 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом.

Згідно пункту 1.6.10 річна процентна ставка складає 675,26 річних.

За таких обставин, згідно умов договору встановлено, що розмір відсотків за користування кредитом становить 2138,00 грн.

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року по справі № 910/4518/16 звернула увагу на те, що «проценти за банківським вкладом нараховуються лише в межах строку, визначеного у договорі банківського вкладу, тобто за правомірне користування цими коштами. Інакше кажучи, так само як банк не може нараховувати проценти за користування позичальником кредитом після спливу визначеного у договорі строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 444/9519/12), так само і вкладник за договором банківського вкладу після закінчення строку, на який зроблений вклад, позбавлений права вимагати стягнення процентів за правомірне користування банком цими коштами.»

Таким чином, нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушує баланс інтересів сторін, оскільки на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Вказаного вище висновку Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

За таких обставин нарахування будь-яких відсотків після встановленого строку кредитування є протиправним.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ТОВ "Фінансова компанія "АРТЕМІДА-Ф" не повернуті, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту та процентами згідно до розрахунку заборгованості за надання кредиту за кредитним договором №000210417276 від 13.04.2021 року в загальному розмірі 7916,26 грн., підлягають задоволенню.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Також суд застосовує висновки, викладені у постанові ВП ВС від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18: якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Також суд застосовує висновок, викладений у постанові КЦС ВС від 12 лютого 2025 року в справі № 679/1103/23 щодо стягнення непропорційно великої суми відсотків.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на до контрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Водночас, щодо вимог про стягнення заборгованості за процентами на дату відступлення прав вимоги та з моменту відступлення по дату виготовлення розрахунку заборгованості суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством.

У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Позивач у позові будь-яких позовних вимог в порядку ст. 625 ЦК не заявляв.

Встановленими умовами кредитного договору № 3158416040/519347 від 03.06.2020 та графіком платежів строк кредитування становить 16 днів, тобто по 18.06.2020 року включно. Таким чином, строк кредитування за договором закінчився 18.06.2020 року.

Отже, відповідачці нараховувалися проценти після закінчення строку кредитування, визначеного кредитними договором. Позивачем не надано суду доказів, а матеріали справи таких не містять щодо пролонгації строку кредитування.

Суд відхиляє доводи позивача щодо обгрунтованості нарахування процентів за кредитним договором №000210417276 від 13.04.2021 року після настання терміну повернення кредиту, оскільки вказані умови договору суперечать положенням ст.ст.1048,1050 ЦК України та висновкам, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 ( провадження №14-10цс18).

Крім того, розмір заборгованості за кредитом, який був переданий в порядку відступлення права вимоги сам по собі не свідчить про обгрунтованість нарахування такої заборгованості та суперечить наведеним вище положенням Цивільного кодексу України.

Відповідно до наданої позивачем виписки з особового рахунку за Кредитним договором № 010/9449/82/624735 від 09.08.2019 року розмір заборгованості відповідача за відсотками становить 117,08 грн., а позивач просить стягнути проценти на дату відступлення права вимоги в розмірі 13727,58 грн.

В частині стягнення з відповідача заборгованості за нарахованими процентами з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості необхідно відмовити оскільки позивачем не надано суду обгрунтованого розрахунку заявленого до стягнення з відповідача розміру таких відсотків, оскільки розрахунок зроблено 10.09.2025 року коли закінчився термін кредитування.

Верховний Суд у постанові від 02.10.2020 у справі №911/19/19 висловив правову позицію, за якою суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Отже, обґрунтований розрахунок заборгованості повинен надавати суду можливість здійснити його перевірку. З огляду на наведене, такий розрахунок повинен містити, зокрема: обчислення суми боргу, ставки проценту, початок періоду нарахування основного боргу або процентів, закінчення періоду нарахування основного боргу або процентів, кількість днів прострочення, нарахування основного боргу або процентів, розрахунок основного боргу або процентів, розмір основного боргу або процентів та порядок нарахування відповідних сум за кожним відмінним критерієм заборгованості (додавання, множення, нарахування процентів, підсумок тощо) та підстави такого нарахування, передбачені умовами договору.

Щодо вимог про стягнення збитків від інфляції суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 та від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц вказано на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч.1 ст.1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за ч.1 ст.1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст.625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

Оскільки умовами кредитного договору обумовлено порядок погашення заборгованості щомісячними платежами з урахуванням процентів за користування кредитом в розмірі 1,85% в день, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для покладення обов`язку на боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, збитків від інфляції в сумі 528 грн. 47 коп., оскільки зазначеним договором встановлений розмір процентів за користування кредитними коштами, а тому в цій частині вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положення ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомогу.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховується розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05 липня 2012 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини друга-четверта статті 137 ЦПК України).

Судом встановлено, що між ТОВ "Фінансова компанія "АРТЕМІДА-Ф" та адвокатом Бачинським О.М. укладено договір про надання правової допомоги №20250908-13К від 08.09.2025 року про (професійну правничу) допомогу для захисту у разі порушення, невизнання чи оспорення прав, свобод та законних інтересів ТОВ "Фінансова компанія "АРТЕМІДА-Ф" у відповідності до умов якого було доручено здійснити стягнення суми боргу в судовому порядку, а саме, встановити обставини справи, зібрати та аналізувати докази і документи, підготувати необхідні документи, сформувати правову позицію по справі, зняти копії документів, скласти та подати позовну заяву, договір підписано сторонами. До договору додано розрахунок суми судових витрат та вбачається, що загальна вартість послуг адвоката становить 7000,00 грн. (а.с.29-33)

Враховуючи категорію справи, а також обсяг фактичних витрат, понесених стороною позивача, обсягу наданих адвокатом послуг, їх необхідність та доцільність, керуючись принципом законності, співмірності та справедливості вважаю необхідним стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правову допомогу у розмірі 1500,00 грн.

Справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, адвокат не приймав участі в судових засіданнях. Враховуючи принцип розумності та справедливості, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням співмірності виконаної адвокатом роботи, та заявленої суми до стягнення, складності справи.

Крім того, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1114,30 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1-13, 19, 76-81, 95, 128, 141, 259, 263-265, 273, 279, 280-289 ЦПК України, ст.ст.526, 536, 611, 625, 1048, 1046, 1050 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» в особі представника Бачинського Остапа Михайловича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь м.Львів вул.С.Бандери 87 офіс 54 (код ЄДРПОУ 42655697) 7916 (сім тисяч дев`ятсот шістнадцять) гривень 26 (двадцять шість) копійок заборгованості за кредитним договором, а також 1114 (одна тисяча сто чотирнадцять) гривень 30 (тридцять) копійок судових витрат сплачених позивачем, та 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень витрат на правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, котра може бути подана протягом 30 днів з дня отримання його копії. Учасник справи якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, після проголошення повного рішення 07 липня 2026 року, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 0707.2026 року.

Суддя Кисіль О. А.