Решение № 138024046, 08.07.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/479/25

Провадження № 2/466/1114/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Зими І.Є.

секретаря судового засідання Васинчик М.О.

представника відповідача Кушпети І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ,

в с т а н о в и в :

20 січня 2025 року, ТОВ «Діджи Фінанс» звернулось до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором, у розмірі 31 283.55 грн., судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.

В обґрунтування вимог зазначає, що 14.04.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит №4296341 в електронній формі , шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов договору кредитодавець надав відповідачці грошові кошти у сумі 13 000,00 грн, строком на 20 календарних днів, тобто з 14.04.2021 року по 04.05.2021 року, зі сплатою комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом на умовах, визначених договором.

Позивач зазначає, що кредитні кошти були перераховані на банківську картку, реквізити якої були зазначені відповідачкою під час оформлення заявки на отримання кредиту, а після отримання кредиту остання належним чином своїх договірних зобов`язань не виконувала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Посилається на те, що право вимоги за вказаним кредитним договором у подальшому перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс» на підставі договору відступлення права вимоги, у зв`язку з чим саме позивач набув статусу нового кредитора та має право вимагати належного виконання грошового зобов`язання.

З урахуванням здійснених відповідачкою часткових платежів, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість, яка складається з: 11 349,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 18 504,55 грн - заборгованість за процентами; 1 430,00 грн - заборгованість за комісією, а також судові витрати.

Ухвалою суду від 21.01.2025 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження.

28.03.2025 року судом ухвалено заочне рішення, та позовні вимоги задоволено частково, а саме: стягнуто з відповідачки на користь позивача суму заборгованості за Кредитним договором № 4296341 від 14.04.2021 року у розмірі 31 283 грн.55коп, 2422,40 грн. судового збору, та 1 500 грн. витрати на правову допомогу. В решті вимог судом було відмовлено.

21.10.2025 року на адресу суду надійшла заява від відповідачки ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду.

Ухвалою суду від 10.12.2025 року заочне рішення суду від 228.03.2025 року скасовано, та призначено справу до розгляду в порядку загального провадження.

26.12.2025 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву. Представник відповідачки зазначила, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами виникнення між сторонами кредитних правовідносин, оскільки відповідачка не зверталася до ТОВ «Мілоан» із заявою про отримання кредиту, не проходила процедуру оформлення кредиту в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця, не підписувала договір про споживчий кредит №4296341 від 14 квітня 2021 року та не вчиняла жодних дій, спрямованих на укладення спірного правочину. Окрім того, зауважила, що відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» укладення електронного договору повинно підтверджуватися використанням електронного підпису, зокрема одноразового ідентифікатора, однак надана позивачем копія договору не містить відображення такого одноразового ідентифікатора, а відтак, на думку представника відповідача, не підтверджує факту належного підписання договору саме відповідачкою. Крім того, представник відповідача зазначила, що позивачем не доведено належними доказами факту перерахування кредитних коштів саме відповідачці, оскільки матеріали справи не містять належного підтвердження належності банківської картки, зазначеної у кредитній справі, відповідачці, а також відсутні докази фактичного зарахування на її рахунок кредитних коштів. На підтвердження зазначених обставин стороною відповідача були долучені банківські виписки, які, на думку представника відповідача, свідчили про відсутність у відповідачки карткового рахунку із зазначеними у матеріалах справи реквізитами та про відсутність надходження кредитних коштів від ТОВ «Мілоан». Окремо представник відповідача наголошувала, що саме на позивача відповідно до положень статті 81 ЦПК України покладається обов`язок доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, однак, надані позивачем документи є недостатніми для підтвердження факту укладення кредитного договору та виникнення у відповідачки відповідних грошових зобов`язань. Просила суд відмовити в задоволенні позовної заяви.

30.12.2025 року, надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача заперечив проти наведених доводів та зазначив, що вони ґрунтуються виключно на припущеннях і не підтверджуються належними доказами. Факт укладення кредитного договору підтверджується не окремим документом, а сукупністю доказів, які містяться у кредитній справі, зокрема анкетою-заявою позичальника, довідкою по заявці, журналом подій інформаційно-телекомунікаційної системи, довідкою щодо направлення одноразового ідентифікатора на номер мобільного телефону позичальника, інформацією щодо використання одноразового пароля під час підписання договору, довідкою щодо оформлення кредиту, документами щодо перерахування кредитних коштів, а також іншими документами, сформованими інформаційною системою кредитодавця під час оформлення кредиту. Також представник позивача зазначив, що відсутність графічного відображення одноразового ідентифікатора при перегляді електронних документів через підсистему «Електронний суд» зумовлена виключно технічними особливостями функціонування цієї системи та не свідчить про відсутність електронного підпису як такого. На підтвердження зазначених пояснень позивачем були подані відповідні письмові пояснення та документи, та після відкриття електронного документа за допомогою спеціалізованих програмних засобів електронний підпис та одноразовий ідентифікатор відображаються належним чином. Просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання представник позивача не з`явився, в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи у відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, просять суд задовольнити такі.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, причин неявки суду не повідомила.

Представник відповідача, адвокат Кушпета І.В., в судовому засіданні, додатково пояснила, що відповідачка не заперечує факту отримання кредитних коштів, однак зазначає, що оформлення кредитного договору здійснив її син, без її відома, використавши належні їй персональні дані, номер мобільного телефону та банківську картку. У зв`язку з цим, на думку сторони відповідача, вона зобов`язана повернути лише фактично отриману суму кредиту, тоді як вимоги про стягнення процентів за користування кредитом та комісії є безпідставними, оскільки вона особисто не укладала кредитний договір та не висловлювала волевиявлення на погодження його умов, та не користувалась кредитними коштами.

Заслухавши пояснення представника відповідачки, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність та достатність у сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 14 квітня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит №4296341 в електронній формі.

В договорі зазначено, що позичальником за договором є ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 , номер мобільного телефону: НОМЕР_3 .

Відповідно до пункту 1.1 Договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику грошові кошти, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений договором строк.

Пунктом 1.2 Договору визначено суму кредиту - 13 000,00 грн. Пунктом 1.3 Договору встановлено строк кредитування - 20 днів , з 14.04.2021 року, а пунктом 1.4 визначено термін повернення кредиту та сплати платежів - 04.05.2021 року.

Згідно з пунктом 1.5 Договору загальні витрати позичальника за кредитом складають 4 680,00 грн, а орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника - 17 680,00 грн. Пунктом 1.5.1 передбачено комісію за надання кредиту у розмірі 1 430,00 грн, що нараховується одноразово за ставкою 11 % від суми кредиту. Пунктом 1.5.2 передбачено проценти за користування кредитом у розмірі 3 250,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Крім того, пунктом 1.6 Договору сторони погодили стандартну (базову) процентну ставку у розмірі 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, а пунктом 1.7 визначили, що тип процентної ставки є фіксованим.

Суд бере до уваги, що зазначені умови містяться безпосередньо в індивідуальній частині кредитного договору, тобто були визначені не лише у загальних правилах кредитування, а саме у документі, укладеному щодо відповідачки як конкретного позичальника.

Дослідивши умови договору, суд встановив, що сторони також погодили порядок продовження строку кредитування.

Так, відповідно до пункту 2.2.1 Договору, у випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою, визначеною пунктом 1.5.2 Договору, або проценти за стандартною базовою ставкою, визначеною пунктом 1.6 Договору, на умовах, визначених пунктом 2.3 Договору.

Згідно з пунктом 2.2.2 Договору нарахування процентів здійснюється з дати, наступної за днем надання кредиту, по дату завершення строку кредитування з урахуванням можливих пролонгацій, на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування.

Пунктом 2.2.3 Договору передбачено, що якщо процентна ставка, визначена пунктом 1.5.2 Договору, є нижчою від стандартної базової ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах проценти з дня продовження строку кредитування на стандартних умовах продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно з пунктом 1.6 Договору. Окрім цього, цим же пунктом прямо визначено, що після спливу строку кредитування з урахуванням пролонгацій нарахування процентів за користування кредитом припиняється.

Пунктом 2.3 Договору врегульовано порядок пролонгації строку кредитування. Зокрема, пункт 2.3.1.1 передбачає можливість пролонгації на пільгових умовах за умови вчинення позичальником дій, передбачених Правилами, у тому числі сплати комісії за управління та обслуговування кредиту та певної частки заборгованості. Пункт 2.3.1.2 передбачає пролонгацію на стандартних базових умовах, за якою позичальник може збільшити строк кредитування на один день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування з урахуванням усіх пролонгацій, однак загалом такий строк не може перевищувати 60 днів.

Отже, суд встановив, що механізм пролонгації, порядок застосування процентної ставки після завершення первісного строку кредитування, а також максимальний строк такого продовження були прямо передбачені договором, а не визначені кредитодавцем довільно після виникнення прострочення.

Судом також встановлено, що договір №4296341 був укладений в електронній формі. Відповідно до пункту 6.1 Договору цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, створеному в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства.

Згідно з пунктом 6.2 Договору відповідь про прийняття пропозиції про укладення кредитного договору надається позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством SMS-повідомленням на мобільний номер позичальника. Після укладення договір розміщується в особистому кабінеті позичальника.

Пунктом 6.4 Договору передбачено, що укладення кредитного договору в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Товариством ідентичного за змістом договору, підписаного власноручним підписом позичальника, а пунктом 6.5 визначено, що цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

Зазначені умови узгоджуються з положеннями Закону України «Про електронну комерцію», відповідно до якого електронний договір може укладатися шляхом обміну електронними повідомленнями, а електронний підпис одноразовим ідентифікатором є належним способом підтвердження волевиявлення особи на укладення електронного правочину.

Так, у постанові Верховного Суду у справі №561/77/19 від 16.12.2020 року зазначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою сторін, вважається укладеним у письмовій формі, а електронний договір, підписаний у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію», прирівнюється за правовими наслідками до договору, укладеного у письмовій формі.

Крім того, у постанові Верховного Суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 року, на яку посилається позивач, зазначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором є даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, які додаються до інших електронних даних особою, що прийняла пропозицію укласти електронний договір, а укладення договору за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора підтверджує вчинення правочину в електронній формі.

Важливим є висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 року у справі №2-383/2010, відповідно до якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права й обов`язки, що виникли з нього, підлягають виконанню.

Отже, на підтвердження факту укладення договору позивачем надано не лише сам договір, але й сукупність технічних та письмових доказів, а саме: анкету-заяву на кредит №4296341, довідку з інформаційно-телекомунікаційної системи про надсилання одноразового ідентифікатора, хронологію вчинення дій щодо укладення кредитного договору, інформацію з електронного файлу щодо застосування коду, згоду на обробку персональних даних, згоду на отримання та передачу інформації до бюро кредитних історій, а також платіжні документи щодо видачі кредиту.

З анкети-заяви на кредит №4296341 вбачається, що заявка була створена 14.04.2021 року на сайті miloan.ua, сума кредиту становила 13 000,00 грн, строк кредитування - 20 днів, дата повернення - 04.05.2021 року, а сума до повернення - 17 680,00 грн. У заявці зазначені персональні дані ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_1 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , номер мобільного телефону НОМЕР_3 , електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_2 Також у заявці зафіксовано IP-адресу, з якої подано заяву, та етапи оформлення кредиту, включно з верифікацією за телефоном і підписанням договору.

З хронології вчинення дій щодо укладення кредитного договору №4296341 вбачається, що 14.04.2021 року о 18:51:49 було введено дані по заяві, о 18:52:06 заяву відправлено на розгляд, проведено автоматичні перевірки, перевірку за даними БКІ та скорингову оцінку, а о 19:01:27 позичальником підписано договір одноразовим ідентифікатором та відправлено Товариству електронне повідомлення про прийняття пропозиції укласти кредитний договір. Цього ж часу друкована форма договору була розміщена в особистому кабінеті позичальника, а кредитні кошти перераховано на картку позичальника.

З довідки ТОВ «Мілоан» про надсилання одноразового ідентифікатора вбачається, що для підписання договору №4296341 від 14.04.2021 року на номер телефону НОМЕР_3 було направлено SMS-повідомлення із секретним кодом підписання договору R96628, статус повідомлення - Sent.

Суд бере до уваги, що зазначений номер телефону збігається з номером, зазначеним у договорі, анкеті-заяві та інших матеріалах кредитної справи. Доказів того, що цей номер телефону не належав відповідачці або що вона втратила доступ до нього станом на дату укладення договору, суду не надано.

Посилання представниці відповідача на те, що у копії договору відсутнє візуальне відображення одноразового ідентифікатора, суд оцінює критично, оскільки факт укладення договору в електронній формі підтверджується не лише візуальним відображенням підпису у файлі, а сукупністю електронних та письмових доказів, які відображають усі етапи оформлення кредиту: створення заявки, введення персональних даних, телефонну верифікацію, надсилання одноразового ідентифікатора, його використання для акцепту договору, розміщення договору в особистому кабінеті та перерахування кредитних коштів.

Суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 13.07.2020 року у справі №753/10840/19, відповідно до якого скріншоти повідомлень, роздруківки електронного листування та інші подібні електронні докази можуть визнаватися судами належними та допустимими доказами за умови їх оцінки у сукупності з іншими доказами.

Отже, доводи сторони відповідача про недоведеність укладення кредитного договору лише з підстав відсутності візуального відображення одноразового ідентифікатора у копії договору не спростовують сукупність доказів, які підтверджують оформлення та підписання договору в електронній формі.

В матеріалах справи міститься платіжне доручення №43833245 від 14.04.2021 року, відповідно до якого платником є ТОВ «Мілоан», отримувачем - ОСОБА_1 , призначення платежу - «Кошти згідно договору 4296341», сума платежу - 13 000,00 грн, а переказ здійснено на картку, зазначену у матеріалах кредитної справи.

Крім того, на виконання ухвали суду було отримано відповідь АТ КБ «ПриватБанк», із якої вбачається, що банківська картка № НОМЕР_4 була емітована саме на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Із наданої ПриватБанком виписки по рахунку за період з 14.04.2021 року по 19.04.2021 року вбачається, що 14.04.2021 року на зазначений картковий рахунок було зараховано 13 000,00 грн із призначенням платежу: «Переказ коштів» та зазначено ТОВ «Мілоан».

Також із виписки вбачається, що після зарахування зазначених коштів по картковому рахунку відповідачки здійснювалися подальші видаткові операції, що свідчить про фактичне використання грошових коштів після їх надходження.

За таких обставин суд приходить до висновку, що доводи відповідачки про неналежність їй банківської картки та про неотримання кредитних коштів спростовуються офіційною відповіддю банківської установи та випискою по рахунку, які є належними та допустимими доказами.

Суд також бере до уваги, що під час розгляду справи представник відповідачки ОСОБА_2 пояснила, що відповідачка не заперечує факт отримання кредитних коштів, однак зазначає, що кредитний договір був оформлений її сином без її відома, з використанням належних їй персональних даних, мобільного телефону та банківської картки. Суд оцінює такі пояснення критично, оскільки вони не підтверджені належними доказами.

Матеріали справи не містять доказів звернення відповідачки до правоохоронних органів із заявою про шахрайство, незаконне використання її персональних даних, мобільного телефону або банківської картки. Також не надано доказів звернення до банку із заявою про несанкціоновану операцію, блокування карткового рахунку, оскарження платежу чи визнання відповідної операції неправомірною.

Водночас сама по собі вказівка на можливе оформлення кредиту сином без відома відповідачки не спростовує встановлених судом обставин, оскільки кредит був оформлений із використанням персональних даних відповідачки, одноразовий ідентифікатор був направлений на номер телефону, зазначений у договорі як номер відповідачки, а кредитні кошти були перераховані на банківську картку, емітовану саме на її ім`я.

Крім того, із відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №4296341 вбачається, що після отримання кредиту за договором здійснювалися часткові платежі. Зокрема, 02.05.2021 року було сплачено 1 300,00 грн тіла кредиту, 1 306,00 грн процентів та 1 300,00 грн комісії за пролонгацію. 19.05.2021 року було сплачено 351,00 грн тіла кредиту, 553,00 грн процентів та 351,00 грн комісії за пролонгацію.

Наведені платежі свідчать не лише про факт користування кредитом, але й про вчинення дій, спрямованих на часткове виконання умов договору та продовження строку кредитування. При цьому відповідачкою не подано жодних доказів того, що зазначені платежі були здійснені помилково, примусово або іншою особою всупереч її волі.

Відтак суд приходить до висновку, що пояснення сторони відповідача про оформлення кредиту сином без відома відповідачки не спростовують факту виникнення зобов`язань за кредитним договором, а за наявності відповідних внутрішніх претензій відповідачка не позбавлена права вирішувати такі питання із сином у порядку, передбаченому законом, однак такі обставини не можуть бути підставою для звільнення її від виконання зобов`язань перед добросовісним кредитором.

Оцінюючи розрахунок заборгованості, суд встановив, що він узгоджується з умовами кредитного договору.

Так, у розрахунку зафіксовано видачу кредиту 14.04.2021 року у сумі 13 000,00 грн та нарахування комісії за оформлення кредиту у сумі 1 430,00 грн. Починаючи з 15.04.2021 року проценти нараховувалися за ставкою, передбаченою пунктом 1.5.2 Договору, тобто 1,25 % від фактичного залишку кредиту, що становило 162,50 грн на день від суми 13 000,00 грн.

Після платежу від 02.05.2021 року, яким було погашено 1 300,00 грн тіла кредиту, залишок основного боргу зменшився до 11 700,00 грн, у зв`язку з чим денне нарахування процентів зменшилося до 146,25 грн, що відповідає 1,25 % від залишку кредиту.

Після платежу від 19.05.2021 року, яким було погашено ще 351,00 грн тіла кредиту, залишок основного боргу склав 11 349,00 грн, у зв`язку з чим денне нарахування процентів за ставкою 1,25 % становило 141,86 грн.

Починаючи з 23.05.2021 року, проценти у розрахунку нараховувалися відповідно до пункту 1.6 Договору за стандартною базовою ставкою, що відповідає умовам пунктів 2.2.3 та 2.3.1.2 Договору про пролонгацію строку кредитування на стандартних базових умовах. Тобто розрахунок враховує часткові погашення, зменшення фактичного залишку кредиту після таких платежів, застосування відповідної процентної ставки залежно від періоду користування кредитом та умов пролонгації.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами факт укладення кредитного договору №4296341 від 14.04.2021 року, факт надання відповідачці кредитних коштів у сумі 13 000,00 грн, факт часткового виконання договору, факт пролонгації строку кредитування, а також наявність заборгованості у заявленому розмірі.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом статей 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

Частиною другою статті 639 ЦК України встановлено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, такий договір вважається укладеним у письмовій формі.

Правові засади укладення електронних договорів визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Як встановлено судом, позивачем надано не лише текст кредитного договору, а й анкету-заяву позичальника, хронологію укладення договору, журнал подій інформаційно-телекомунікаційної системи, довідку про направлення одноразового ідентифікатора на номер мобільного телефону відповідачки, відомості про використання такого ідентифікатора під час акцепту оферти, документи щодо перерахування кредитних коштів, а також інші документи кредитної справи.

У своїй сукупності зазначені докази підтверджують, що укладення кредитного договору відбулося саме у спосіб, визначений Законом України «Про електронну комерцію» та умовами самого договору.

Суд також враховує, що відповідно до статті 204 ЦК України існує презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 звернула увагу, що доки презумпція правомірності правочину не спростована, усі права та обов`язки, які виникли з такого правочину, підлягають виконанню сторонами.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що кредитний договір №4296341 від 14.04.2021 року визнаний недійсним або що його недійсність встановлена законом.

Не заявляла відповідачка й зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним або про визнання окремих його умов несправедливими чи нікчемними.

За таких обставин суд виходить із презумпції правомірності укладеного сторонами договору та обов`язковості його виконання відповідно до статті 629 ЦК України.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальнику у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів визначаються договором.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю грошові кошти у строк та в порядку, встановлених договором.

За змістом статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню саме у цей строк.

Як встановлено судом, сторони при укладенні договору погодили всі істотні умови кредитування, зокрема суму кредиту, строк користування кредитом, порядок його повернення, розмір комісії, процентної ставки, порядок її зміни залежно від умов користування кредитом, а також порядок продовження строку кредитування.

Так, пунктом 1.5.1 Договору сторони погодили одноразову комісію за надання кредиту у розмірі 11 % від суми кредиту, що становить 1 430,00 грн.

Пунктом 1.5.2 Договору встановлено, що протягом первісного строку кредитування проценти нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожний день користування кредитом.

Пунктом 1.6 Договору сторони погодили стандартну (базову) процентну ставку у розмірі 5 % від фактичного залишку кредиту за кожний день користування кредитом, яка застосовується у випадках, прямо передбачених договором.

При цьому порядок застосування зазначених процентних ставок детально визначений пунктами 2.2 та 2.3 Договору. Зокрема, пунктом 2.2.2 Договору сторони погодили, що проценти за користування кредитом нараховуються до дня завершення строку кредитування з урахуванням можливих пролонгацій, а пунктом 2.2.3 встановили, що після спливу строку кредитування з урахуванням пролонгацій нарахування процентів припиняється.

Таким чином, умовами договору чітко визначено як момент початку нарахування процентів, так і момент їх припинення, що виключає довільне чи необмежене у часі нарахування процентів кредитодавцем.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд встановив, що він відповідає погодженим сторонами умовам договору.

Із розрахунку вбачається, що після видачі кредиту 14.04.2021 року проценти нараховувалися виходячи із фактичного залишку основної суми боргу за ставкою 1,25 %, визначеною пунктом 1.5.2 Договору.

Після часткового погашення відповідачкою 02.05.2021 року частини основного боргу у розмірі 1 300,00 грн база для нарахування процентів була відповідно зменшена із 13 000,00 грн до 11 700,00 грн, що знайшло своє відображення у розрахунку.

Після наступного часткового погашення 19.05.2021 року ще 351,00 грн основного боргу залишок кредиту склав 11 349,00 грн, що також враховано позивачем під час подальшого нарахування процентів.

Таким чином, розрахунок здійснювався не від первісної суми кредиту, а від фактичного залишку основного боргу після кожного проведеного платежу, що повністю відповідає умовам договору.

Крім того, із розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачкою двічі здійснювалися платежі, пов`язані із пролонгацією кредиту, а саме 02.05.2021 року та 19.05.2021 року, під час яких не лише частково погашалося тіло кредиту та проценти, а й сплачувалася комісія за пролонгацію.

Саме після здійснення таких платежів кредитодавцем застосовано механізм нарахування процентів, передбачений умовами пунктів 2.2 та 2.3 Договору.

Суд звертає увагу, що у даному випадку проценти не нараховувалися кредитодавцем довільно після закінчення строку кредитування, а нараховувалися відповідно до погодженого сторонами механізму продовження строку кредитування, який був передбачений безпосередньо умовами договору та реалізований шляхом здійснення відповідачкою відповідних платежів.

Доводи сторони відповідача про безпідставність нарахування процентів суд відхиляє.

Посилання представника відповідачки на те, що остання визнає лише суму фактично отриманого кредиту, однак не погоджується зі сплатою процентів та комісії, не можуть бути підставою для часткового звільнення від виконання договірних зобов`язань.

Укладаючи кредитний договір, сторони погодили не лише суму кредиту, а й усі інші його істотні умови, зокрема розмір процентної ставки, порядок її застосування, умови пролонгації та розмір комісії. Матеріали справи не містять доказів недійсності відповідних положень договору.

Не заявлено відповідачкою і вимог про визнання окремих умов договору несправедливими відповідно до законодавства про захист прав споживачів чи про визнання їх недійсними.

Крім того, суд враховує, що відповідачкою після отримання кредитних коштів здійснювалися платежі відповідно до умов договору, у тому числі із погашення процентів та комісії за пролонгацію, що свідчить про фактичне виконання нею умов укладеного договору та спростовує доводи про повне неприйняття його умов.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд не встановив арифметичних помилок, подвійного нарахування процентів, нарахування процентів на проценти або інших порушень умов договору.

Судом також встановлено, що 10.08.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу №06Т, відповідно до пункту 2.1 якого ТОВ «Мілоан» зобов`язалося відступити ТОВ «Діджи Фінанс» права грошової вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «Діджи Фінанс» - прийняти такі права вимоги та сплатити за них грошові кошти на умовах, визначених договором. На підтвердження переходу права вимоги позивачем до матеріалів справи долучено копію договору факторингу №06Т від 10.08.2021 року, витяг із Додатку №1 до зазначеного договору (реєстру прав вимоги), який містить відомості щодо заборгованості саме ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №4296341 від 14.04.2021 року, а також платіжні інструкції, що підтверджують виконання сторонами умов договору факторингу щодо його фінансування.

Надані позивачем договір факторингу, витяг із реєстру прав вимоги та платіжні документи у своїй сукупності підтверджують факт переходу до ТОВ «Діджи Фінанс» права грошової вимоги до відповідачки за договором про споживчий кредит №4296341 від 14.04.2021 року. При цьому будь-яких доказів того, що договір факторингу №06Т від 10.08.2021 року визнаний недійсним, оспорюється у судовому порядку чи не набрав чинності, матеріали справи не містять.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, з моменту укладення договору факторингу №06Т від 10.08.2021 року та переходу права вимоги, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло статусу нового кредитора за договором про споживчий кредит №4296341 від 14.04.2021 року та відповідно право вимагати від відповідачки належного виконання грошового зобов`язання, у тому числі шляхом звернення до суду із цим позовом.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено наявність у відповідачки заборгованості за кредитним договором №4296341 від 14.04.2021 року у розмірі 11 349,00 грн основного боргу, 18 504,55 грн процентів за користування кредитом та 1 430,00 грн комісії, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, в силу дії 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути в користь позивача судові витрати.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Згідно з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем подані: Договір про надання правничої допомоги №42649746 від 01.11.2024 року, Додаткова угода до Договору№42649746 від 01.11.2024 року, Акт № 4296341 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 30.11.2025 року, Детальний опис робіт виконаних адвокатом.

Представник позивача просить стягнути витрати за надання професійної правничої допомоги на загальну суму 6 000 грн.

Під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правову допомогу, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц у постанові від 19.02.2020 року. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відтак, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у зваленому розмірі, є завищеними, враховуючи категорію справи та час, який захисник міг би потратити на підготовку матеріалів. В цій частині заявлених вимог слід стягнути з відповідачки витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000 грн, що буде співрозмірним, на думку суду, з ринковими цінами адвокатських послуг, та складністю вказаної цивільної справи.

Керуючись: ст.ст. 512, 526, 543, 1054 ЦК України, ст.ст. 10-13, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України,

у х в а л и в:

позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» суму заборгованості за Кредитним договором № 4296341 від 14.04.2021 року у розмірі 31 283 грн.55коп. (тридцять одну тисячу двісті вісімдесят три гривні п`ятдесят п`ять копійок), що складається з суми заборгованості в розмірі - 11 349 грн., суми за відсотками - 18 504 грн 55 коп., заборгованості за комісійними винагородами - 1 430 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок) судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» понесені витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 грн. (дві тисячі гривень) гривень. В решті вимог відмовити.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Сторони в справі:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», ЄДРПОУ: 42649746, місцезнаходження: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 .

Суддя І. Є. Зима