Постановление суда № 138014197, 01.07.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/22106/26

Провадження № 1-кс/127/8494/26

У Х В А Л А

Іменем України

01 липня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницького області в складі:

слідчого судді ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в залі суду клопотання прокурора відділу Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026020000000230 від 06.05.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор відділу Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_3 звернулась до суду з клопотанням про арешт майна.

Клопотання мотивовано тим, що слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, проводиться досудове розслідування у кримінальному проваджені №12026020000000230 від 06.05.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, в ході проведення якого виникла необхідність у накладенні арешту на земельну ділянку із кадастровим номером 0521282400:06:001:0166, площею 1,35 га, що розташована за межами с. Шевченкове Ілінецької ТГ Вінницького району Вінницької області, на праві власності належить ОСОБА_4 та перебуває у користуванні на праві оренди у ФГ «Фаворит-Агрофарм» (код ЄДРПОУ 45019210), із забороною розпоряджатися будь яким чином, а також вести господарську діяльність пов`язану із розорюванням вказаної земельної ділянки та вирощування на ній сільськогосподарських культур.

Прокурор ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, однак 01.07.2026 звернулась до суду з заявою про розгляд справи у її відсутність, у якій також просила вимоги клопотання задовольнити.

Власник (володілець та користувач) майна в судове засідання також не з`явився, однак 01.07.2026 представник користувача майна адвокат ОСОБА_5 звернувся до суду з заявою про розгляд справи у його відсутність, у якій також просив відмовити у задоволенні клопотання та з письмовими запереченнями.

Відповідно до частини першої статті 172 КПК України клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

З огляду на зазначене, суд вважає за можливе розглянути клопотання у відсутність учасників процесу, відповідно до вимог частини першої статті 172 КПК України.

Відповідно до частини четвертої статті 107 КПК України фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду питань слідчим суддею, крім вирішення питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та в суді під час судового провадження є обов`язковим. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

Враховуючи те, що учасники процесуальної дії в судове засідання не з`явилися, слідчий суддя вважає за можливе розглянути дане клопотання без застосування технічних засобів фіксування.

Дослідивши вказане клопотання та додані до нього матеріали слідчий суддя дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, враховуючи наступне.Суд, дослідивши вказане клопотання матеріали кримінального провадження №12026020000000230, заслухавши думку прокурора, пояснення захисника, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з абзацом 2 частини першої статті 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Частиною першою статті 98 КПК України встановлено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. (ч. 2 ст. 170 КПК)

З матеріалів справи вбачається, що слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, проводиться досудове розслідування у кримінальному проваджені №12026020000000230 від 06.05.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Обґрунтовуючи клопотання, прокурором зазначено, що громадська організація звернулась із заявою про вчинення кримінального правопорушення, у якій викладено факт того, що на території ряду територіальних громад має місце системне використання земельних ділянок без належних правових підстав та які відповідно до законодавства повинні передаватися у користування виключно на конкурентних засадах, фактично використовуються заздалегідь визначеними суб?єктами господарювання без проведення земельних торгів та без належного оформлення прав користування.

У ряді випадків земельні ділянки офіційно обліковуються як такі, що не передані у користування, однак фактично обробляються: здійснюється оранка, посів та збір урожаю із застосуванням сільськогосподарської техніки. Така діяльність має відкритий характер та здійснюється на значних площах.

Для перевірки вказаної інформації, в рамках розслідування надано доручення оперативному підрозділу, в ході виконання якого отримано матеріали відповідно яких встановлено факти зловживання службовим становищем посадовими особами Іллінецької ТГ Вінницького району Вінницької області та самовільного зайняття земельних ділянок історико-культурного призначення, а саме земельних ділянок із кадастровими номерами 0521282400:06:001:0165 площею 1,35 га, 0521282400:06:001:0166 площею 1,35 га, 0521282400:06:001:0167 площею 1,35 га, 0521282400:06:001:0168 площею 1,35 га, 0521282400:06:001:0169 площею 1,35 га, 0521282400:06:001:0170 площею 1,35 га.

Вказані вище земельні ділянки використовуються для вирощування сільськогосподарських культур одним масивом та відповідно до картографічних матеріалів розміщені на території колишнього Трипільського поселення УРОЧИЩЕ «ВАПЕЛЬНЯ» та повинні відноситись до земель історико-культурного призначення, однак обробляються приватними суб`єктами господарювання.

Крім того, отримано «Висновок за результатами наукового археологічного дослідження» наданого науковими співробітниками Державного підприємства Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» інституту археології НАН України від 11.08.2025 № 88-в/01-25 в результаті проведених наукових археологічних досліджень (розвідки) оглянута визначена територія, що обмежена земельними ділянками із кадастровими номерами 0521282400:06:001:0165 площею 1,35 га; 0521282400:06:001:0166 площею 1,35 га; 0521282400:06:001:0167 площею 1,35 га; 0521282400:06:001:0168 площею 1,35 га; 0521282400:06:001:0169 площею 1,35 га; 0521282400:06:001:0170 площею 1,35 га які знаходяться за межами сіл Жорнище та Шевченкове Іллінецької ТП Вінницького району Вінницької області.

У підсумку проведених розвідок (візуального обстеження та збору підйомного матеріалу) зафіксовано, що земельні ділянки із кадастровими номерами 0521282400:06:001:0165 площею 1,35 га; 0521282400:06:001:0166 площею 1,35 га; 0521282400:06:001:0167 площею 1,35 га; 0521282400:06:001:0168 площею 1,35 га; 0521282400:06:001:0169 площею 1,35 га (частково) розташовані в межах Поселення трипільської археологічної культури, охоронний № 297 (рішенням Виконкому Вінницької обласної ради депутатів трудящих від 10.06.1971 р. №313).

На вказаних земельних ділянках зафіксовані уламки керамічного посуду та глиняна обмазка, що характерні для трипільської археологічної культури.

Окрім цього, встановлено що за позовом Немирівської окружної прокуратури на земельні ділянки з кадастровими номерами 0521282400:06:001:0165 площею 1,35 га; 0521282400:06:001:0166 площею 1,35 га; 0521282400:06:001:0167 площею 1,35 га; 0521282400:06:001:0168 площею 1,35 га; 0521282400:06:001:0169 площею 1,35 га, що розташованв за межами с. Жорнище на території Іллінецької міської ради Вінницького району Вінницької області накладено арешти із забороною вчиняти дії, спрямовані на відчуження, поділ чи об`єднання земельних ділянок, заборони органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії із вказаними ділянками, заборони державним кадастровим реєстраторам вчиняти дії, спрямовані на внесення відомостей до Державного земельного кадастру щодо поділу чи об`єднання даних земельних ділянок.

Однак, суб`єкт господарювання ігноруючи наявність факту накладення арешту, а також віднесення оброблюваних земельних ділянок до земель історико-культурного призначення продовжує провадити діяльність з вирощування сільськогосподарських культур

27.05.2026 проведено огляд вище перелічених земельних ділянок із залученням інженера-землевпорядника, представника управління містобудування та архітектури Вінницької ОВА та користувача ділянками, в ході якого встановлено наявність посіву соняха на ділянках, одним масивом.

З матеріалів справи слідує, що прокурор звернувся до суду з клопотанням, в якому просила накласти арешт на земельну ділянку із кадастровим номером 0521282400:06:001:0166 площею 1,35 га, що розташована за межами с. Шевченкове Ілінецької ТГ Вінницького району Вінницької області, на праві власності належить ОСОБА_4 та перебуває у користуванні на праві оренди у ФГ «Фаворит-Агрофарм» (код ЄДРПОУ 45019210), із забороною розпоряджатися будь яким чином, а також вести господарську діяльність пов`язану із розорюванням вказаної земельної ділянки та вирощування на ній сільськогосподарських культур.

Відповідно до положень частин 13 статті 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, встановленими цим Кодексом, і вони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Натомість суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Згідно з частиною 2 статті 84 КПК України процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Тобто обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, можуть бути встановлені на підставі доказів, отриманих з цих джерел, зокрема, висновків експерта.

Експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об`єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань (частина 1 статті 69 КПК). Експерт зобов`язаний особисто провести повне дослідження і дати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок на поставлені йому запитання, а в разі необхідності роз`яснити його; прибути до суду і дати відповіді на запитання під час допиту (пункти 1, 2 частини 5 статті 69 КПК).

Висновок експерта це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи (частина 1 статті 101 КПК). Водночас приписи статті 101 КПК не стосуються висновку спеціаліста чи письмових консультацій особи, яка володіє спеціальними знаннями.

В свою чергу, відповідно до частини 1 статті 71 КПК України (в редакції Закону від 15 березня 2022 року № 2137-IX, чинній на момент надання стороною захисту документа) спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками і може надавати консультації та висновки під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

Спеціаліст має право надавати висновки з питань, що належать до сфери його знань, під час досудового розслідування кримінальних проступків, у тому числі у випадках, передбачених частиною 3 статті 214 КПК (пункт 7 частини 4 статті 71 КПК). Під час дослідження доказів суд має право скористатися усними консультаціями або письмовими роз`ясненнями спеціаліста, наданими на підставі його спеціальних знань. Спеціалісту можуть бути поставлені питання щодо суті наданих усних консультацій чи письмових роз`яснень (стаття 360 КПК).

Із системного аналізу норм статтей 84, 298-1 КПК України випливає, що висновок спеціаліста у розумінні абзацу 2 частини 1 статті 298-1 КПК України не є доказом у кримінальному провадженні щодо злочинів, а відтак не може підтверджувати чи спростовувати обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачені частиною 1 статті 91 КПК України.

Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду ( Постанова Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 07 листопада 2024 року справа № 344/8350/22)

Разом з тим, орган досудового розслідування не залучив експерта, у порядку передбаченому статтею 243 КПК, для проведення необхідної, на його погляд, експертизи, з метою отримання та подання суду висновку експерта (частина 3 статті 93, частина 2 статті 101 КПК).

Крім того, слідчий суддя зазначає, що в силу ст. 41 Конституції України, ст. 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об`єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

У справі Раймондо проти Італії (Raimondo v. Italy, рішення 24.01.1994), в яких заявники скаржилися на контроль за використанням власності в зв`язку з провадженням кримінального розслідування, не знайшовши у цьому випадку порушення ст.1 протоколу № 1, Суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань (п.35).

Відповідно до ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження визначено захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Статтями 7,16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Відповідно до ст. 29 Загальної декларації прав людини, "кожна людина, здійснюючи свої права і свободи, повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання й поваги прав і свобод інших та з метою задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві". Мета, підстави і межі здійснення прав людини конкретизуються також у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, а також в Європейській Конвенції про захист прав особи й основних свобод. Конституція України також передбачає межі здійснення громадянами своїх прав. Так, згідно зі ст. 64, конституційні права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень можуть встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану. Аналіз зазначеної статті дозволяє зробити висновок про те, що закріплені в ній критерії (підстави) правомірного обмеження прав і свобод людини та громадянина базуються на принципі співвідношення публічних і приватних інтересів.

Вимога щодо забезпечення балансу між приватним та публічним інтересом слідує власне зі структури статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна подбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться. Отже, у кожній справі, в якій зазначається про порушення цієї статті, Суд повинен з`ясувати, внаслідок чого саме відповідна особа була змушена нести непропорційний і надмірний тягар. Як при втручанні у право мирного володіння майном, так і при утриманні від застосування заходів, необхідно забезпечити справедливий баланс між вимогами загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основних прав відповідної особи. Вимога щодо забезпечення такого балансу випливає зі структури статті 1 Першого Протоколу, якщо розглядати її в цілому. Зокрема, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна дбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться.

Відповідно до пунктів 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції"(Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються щодо обмеження права власності та метою, яку прагнуть досягти органи досудового розслідування.

Відповідно до частини 7 статті 170 КПК України арешт може бути накладений на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.

Згідно з частиною 10 статті 170 КПК України не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Частиною 11 статті 170 КПК України передбачено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Відповідно до частини 2 статті 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Згідно частин 1, 2 статті 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до ч. 4 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Слідчий суддя вважає, що доданий прокурором Висновок за результатами наукового археологічного дослідження від 11.08.2025 року № 88-в/01-25 за своєю правовою природою є висновком спеціаліста (науковим дослідженням), а тому не є належним та допустимим доказом у кримінальному провадженні щодо злочинів. Орган досудового розслідування у порядку, передбаченому статтею 243 КПК України, не залучив експерта для проведення судової експертизи з метою отримання належного процесуального джерела доказу висновку експерта, який би містив чіткі, науково обґрунтовані й верифіковані відповіді на поставлені запитання. Наданий висновок спеціаліста містить лише загальні й орієнтовні твердження про перебування ділянок у межах «Поселення Трипільської культури», проте повністю позбавлений геодезичних координат чи відомостей про площинне співвідношення накладення на землі історико-культурного призначення. Слідчий суддя не бере до уваги цей документ як такий, що не доводить обставин, на які посилається слідчий.

Також, слід звернути увагу, що здійснення Фермерським господарством «Фаворит-Агрофарм» господарської діяльності на вказаній земельні ділянці відбувається на підставі договорів оренди землі. Будь-яких відомостей або належних доказів того, що ці договори у встановленому законом порядку оспорювалися, є недійсними чи припиненими, а кадастрові номери земельних ділянок скасовані, органом досудового розслідування суду не надано.

Крім того, застосування заходу забезпечення у вигляді арешту із повним або частковим обмеженням права користування землею, на якій на даний час уже знаходяться сільськогосподарські рослини, призведе до невідворотних збитків для землекористувача та зупинення поточного виробничого процесу. Органом досудового розслідування не доведено ні відповідності майна критеріям статті 98 КПК України, ні пропорційності та обґрунтованості такого втручання. Слідчий суддя вважає заявлене обмеження невиправданим та неспівмірним із завданнями кримінального провадження.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання та відсутність підстав для його задоволення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 131, 132, 170-173, 309, 372 КПК України, слідчий суддя,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання прокурора відділу Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026020000000230 від 06.05.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, відмовити.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя