Решение № 137990669, 06.07.2026, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/10226/24

Провадження № 2/635/1168/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року смт Покотилівка Харківської області

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Бондаренко І.Е.

за участю секретаря судового засідання Козлюк Е.І.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін на підставі наявних письмових матеріалів цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІТ КАПІТАЛ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

ПРОЦЕДУРА.

До суду подано позов ТОВ "ЮНІТ КАПІТАЛ" про стягнення заборгованості за кредитним договором. Справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, виключно за письмовими матеріалами.

Справу відкрито та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження; ухвалою про відкриття провадження сторонам визначено строки для подання заяв по суті справи та доказів. Позивач подав позов із доданими матеріалами, однак після відкриття провадження додаткових доказів не подав і клопотань про подання доказів поза встановленими строками або про витребування доказів не заявив. Відповідно до ч. 5 ст. 177 та ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач зобов`язаний подати всі наявні у нього докази разом із позовною заявою, а згідно з ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик наслідків невчинення процесуальних дій. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках; збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду (ст. 13 ЦПК України), а витребування доказів здійснюється, зокрема, за клопотанням учасника справи у встановлені строки (ст. 84 ЦПК України). За відсутності таких клопотань та додаткових подань суд ухвалює рішення, виходячи з наявних у матеріалах справи доказів, поданих разом із позовом, оцінюючи їх у сукупності. Додатково суд зазначає, що спрощені процедури та спрощений і стандартизований формат процесуальних документів у малозначних і споживчих спорах покликані полегшити доступ до правосуддя для споживача, тоді як професійний кредитор, ініціюючи такий процес, має бути спроможний одразу подати повний і перевірюваний пакет доказів на підтвердження своїх вимог.

Відповідач відзиву не подав, доказів на спростування позовних вимог не надав; однак відсутність відзиву не звільняє позивача від обов`язку доведення підстав та розміру заявлених вимог.

Вирішуючи спір, суд застосовує імперативні приписи законодавства, спрямовані на захист слабшої сторони у споживчих правовідносинах, з власної ініціативи, виходячи з установлених у справі обставин і поданих доказів.

Суд окремо враховує, що подані до суду матеріали надані у вигляді документів, сформованих і поданих через підсистему "Електронний суд" як зображення паперових документів, тобто як спосіб подання, а не як первинні електронні носії подій, підписів, журналів, квитанцій доставки та інших електронних слідів.

ФАКТИ.

1) Зміст позову та заявлені вимоги.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 439924886 у загальному розмірі 89 408 грн. 00 коп., з яких:

22 000 грн. 00 коп. - основна сума боргу;

67 408 грн. 00 коп. - проценти;

штрафні санкції - 0 грн. 00 коп.

Ціна позову визначена позивачем як 89 408 грн.

2) Документи, надані на підтвердження позову, та заявлені умови кредитування

Суд установив, що позивач на підтвердження позову посилається, зокрема, на такі документи (за змістом поданих матеріалів):

2.1. Переддоговірне інформування та "паспорт" споживчого кредиту

Надано паспорт споживчого кредиту за продуктом "Комфорт", який містить персоніфіковані параметри: сума кредиту 22 000 грн. 00 коп., строк 30 днів, дата заповнення паспорту 09.02.2021, загальна вартість кредиту для споживача 22 066 грн. 00 коп., процентна ставка 3,65 % (у паспорті), орієнтовна реальна річна процентна ставка 1,83 %, а також графік платежів, за яким на дату 11.03.2021 підлягає сплаті 66 грн. 00 коп. процентів та 22 000 грн. 00 коп. основної суми.

2.2. Індивідуальні умови та акцепт, на які посилається позивач.

Надано довідку про дії позичальника в інформаційній системі, з якої вбачається:

позичальник - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

кредитний договір № 439924886;

дата укладення - 09.02.2021;

строк кредитування - з 09.02.2021 до 11.03.2021;

сума кредиту - 22 000 грн. 00 коп.;

процентна ставка - 1,70 % (у довідці);

одноразовий ідентифікатор (код підтвердження) та часи подій, у тому числі подія "перерахування грошових коштів відправлено позичальнику" о 16:54:14 09.02.2021.

2.3. Фактична видача "тіла" та відображення боргу.

Надано розрахунки заборгованості первісного кредитора та наступних правонаступників, з яких позивач обґрунтовує наявність непогашеного залишку. Зокрема, з наданого розрахунку первісного кредитора вбачається видача 22 000 грн. 00 коп. та облік процентів, а також часткова сплата процентів 66 грн. 00 коп.

Надано розрахунок правонаступника, за яким обліковано збільшення процентів до 67 408 грн. 00 коп. при незмінному "тілі" 22 000 грн. 00 коп., та загальна сума боргу визначена як 89 408 грн. 00 коп.

Надано виписку з особового рахунку, сформовану позивачем, у якій станом на 28.10.2021 відображено: "надано кредит 22 000 грн. 00 коп." та заборгованість 89 408 грн. 00 коп.

3) Правонаступництво (факторинг, цесія) .

Позивач обґрунтовує право вимоги безперервним ланцюгом відступлення права вимоги (факторингу) і надає документи, з яких убачається така послідовність:

3.1. Перехід права вимоги від первісного кредитора до першого правонаступника

Надано реєстр прав вимоги № 133 від 11.05.2021, у якому міститься запис щодо боржника ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за договором № 439924886 від 09.02.2021 із структурою боргу на дату відступлення:

"тіло" 22 000 грн. 00 коп.;

проценти 38 060 грн. 00 коп.;

загальна сума 60 060 грн. 00 коп.;

сума фінансування 8 800 грн. 00 коп.

3.2. Перехід права вимоги до наступного правонаступника.

Надано реєстр прав вимоги № 7 від 28.10.2021, у якому міститься запис щодо того самого боржника та договору № 439924886, із відображенням структури боргу:

"тіло" 22 000 грн. 00 коп.;

проценти 67 408 грн. 00 коп.;

загальна сума 89 408 грн. 00 коп.;

сума фінансування 902 грн. 00 коп.

3.3. Перехід права вимоги до позивача

Надано реєстр прав вимоги № 1 від 14.02.2022, у якому міститься запис щодо боржника ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за договором № 439924886 від 09.02.2021, із відображенням структури боргу: "тіло" 22 000 грн. 00 коп., проценти 67 408 грн. 00 коп., загалом 89 408 грн. 00 коп.

4) Судові витрати, заявлені позивачем

Позивач сплатив судовий збір у сумі 2 684 грн. 00 коп.

Також позивач надав акт надання послуг з професійної правничої допомоги на суму 6 000 грн. 00 коп. (консультація та підготовка позовної заяви).

ПРАВО,

Відповідно до ч. 3 ст. 1054 ЦК України особливості регулювання договору про надання споживчого кредиту встановлюються законом. У системному зв`язку зі ст. 6 та ч. 2 ст. 627 ЦК України це означає, що свобода договору у сфері споживчого кредитування обмежена імперативними приписами спеціального законодавства. Тому суд застосовує насамперед Закон України «Про споживче кредитування», Закон України «Про електронну комерцію» та законодавство про захист прав споживачів.

За змістом статей 1048, 1050, 1054 ЦК України проценти є платою за правомірне користування кредитом у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу такого строку кредитодавець не набуває права продовжувати нарахування договірних процентів, якщо не доведе належно погодженого продовження строку або нових індивідуальних умов кредитування.

Суд розглядає спір як спір у сфері споживчого кредитування, де перевірці підлягає весь ланцюг правовідносин: переддоговірне інформування, оцінка кредитоспроможності, погодження індивідуальних умов, укладення договору, надання кредитних коштів, інформування під час виконання договору, настання прострочення та правильність розрахунку заборгованості.

10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», спрямований на імплементацію європейських стандартів захисту споживачів фінансових послуг.

Статті 2, 8-11 Закону України «Про споживче кредитування» покладають на кредитодавця обов`язок надати споживачу повну та персоналізовану переддоговірну інформацію, а також провести оцінку кредитоспроможності. Ці обставини входять до предмета доказування.

За абз. 2-3 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець зобов`язаний передати споживачу один з оригіналів договору та додатків способом, що дозволяє ідентифікувати отримувача. Обов`язок доведення такого передання покладається на кредитодавця.

Частина 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» встановлює порядок дострокового повернення кредиту та обов`язок належного повідомлення споживача. Якщо позов ґрунтується на достроковості виконання, ці обставини підлягають доказуванню.

Стаття 21 Закону України «Про споживче кредитування» встановлює правила відповідальності споживача та обмеження щодо неустойки. Тому кредитодавець повинен подати поелементний і перевірюваний розрахунок із розмежуванням тіла кредиту, процентів, комісій і санкцій.

Стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняє нечесну підприємницьку практику, що враховується судом під час оцінки добросовісності кредитодавця та прозорості його доказової бази.

Стаття 415 Угоди про асоціацію Україна - ЄС орієнтує на високий рівень захисту прав споживачів. Суд враховує підходи Суду Справедливості ЄС, зокрема у справі Radlinger, щодо необхідності перевірки дотримання імперативних вимог про інформування споживача.

Електронні правочини та електронні документи.

Закон України «Про електронну комерцію» (ст. 11, ч. 12 ст. 11, ст. 12) визначає порядок укладення та підписання електронних договорів і прирівнює належно підписаний електронний договір до письмової форми.

Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» (ст. 5, 7, 8) визначає поняття електронного документа, його оригіналу та допустимість як доказу.

Частина 4 ст. 18 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» встановлює, що кваліфікований електронний підпис має юридичну силу власноручного підпису.

Отже, у дистанційній моделі кредитування вирішальне значення мають перевірювані електронні сліди: ідентифікація особи, акцепт, підписання, цілісність документа та підтвердження його передання споживачу. Самі по собі паперові роздруківки не замінюють такого доказування.

Перевірка судом дотримання вимог спеціального законодавства не є виходом за межі позовних вимог, а становить обов`язок суду щодо застосування імперативних норм матеріального права.

За ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається, та несе ризик їх недоведення. За ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів не є обов`язком суду.

Відповідно до ст. 100 ЦПК України електронні докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій електронній копії. Паперова копія електронного доказу не є письмовим доказом і не усуває необхідності перевірки його походження та цілісності.

У разі посилання на дистанційне укладення договору суд очікує первинні електронні дані. Для підтвердження волевиявлення можуть використовуватися журнали подій CSV/JSON, дані щодо OTP-кодів, файли електронного підпису (PDF, P7S, ASiC), електронні виписки та інші відтворювані електронні носії інформації. Ці приклади наведені лише як ілюстрація можливості існування перевірюваних електронних доказів і не є встановленим судом стандартом доказування та не визначають вичерпного переліку допустимих доказів.

У системному зв`язку норми ЦК України та спеціального законодавства формують стандарт відповідального кредитування: кредитодавець повинен забезпечити прозорість умов кредиту, провести оцінку кредитоспроможності споживача, надати персоналізовану інформацію та мати можливість підтвердити виконання цих обов`язків. Ризик недоведеності покладається на кредитодавця.

Тому проценти, комісії та інші платежі, що становлять винагороду кредитодавця, можуть бути стягнуті лише за умови доведеності належного інформування, укладення договору, передання його примірника споживачу та наявності прозорого і перевірюваного розрахунку.

Витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню лише за наявності належних доказів та з урахуванням критеріїв необхідності й розумності.

Для доведення електронного волевиявлення кредитодавець повинен підтвердити, що саме було показано споживачу, коли, у якій редакції та за яких умов споживач погодився з відповідними умовами кредитування.

Якщо кредитодавець використовує як паперові, так і дистанційні механізми взаємодії, суд окремо оцінює первинне приєднання та подальші зміни умов. Паперовий документ підтверджує лише факт підписання саме цього документа і не замінює доказів електронної частини правовідносин.

IV. ОЦІНКА СУДУ.

Суд враховує, що перевірка вимог про стягнення заборгованості за споживчим кредитом передбачає послідовне з`ясування трьох взаємопов`язаних питань: які саме обставини входять до предмета доказування, чому ці обставини мають істотне значення для захисту прав споживача та якими доказами вони повинні підтверджуватися відповідно до законодавства про споживче кредитування та діяльність професійних кредиторів.

Суд виходить із того, що справа про стягнення заборгованості за споживчим кредитом не може розглядатися відокремлено від усієї процедури споживчого кредитування у конкретній справі. Заявлена до стягнення сума є лише кінцевим результатом попередніх юридично значущих дій кредитодавця: належного інформування споживача, визначення індивідуальних умов кредиту, оформлення приєднання, фактичного надання кредитних коштів, супроводу договору, фіксації прострочення та формування прозорого розрахунку. Тому суд перевіряє не тільки арифметичний підсумок вимог, а й доведеність кожної істотної ланки, від переддоговірного інформування до розрахунку боргу, без якої заявлений борг не може вважатися належно підтвердженим.

Суд виходить із того, що у сфері споживчого кредитування усвідомлена згода споживача є ключовою умовою правомірності покладення на нього грошового зобов`язання, що узгоджується з підходами Суду Європейського Союзу та Європейського суду з прав людини, які вимагають реальної поінформованості особи про економічні наслідки прийнятого рішення. Така згода не презюмується з факту підписання документів і підлягає перевірці судом за сукупністю об`єктивних критеріїв, зокрема: видимості ризику до приєднання, індивідуалізації умов, часової узгодженості документів, належного підтвердження волевиявлення, прозорості механізму формування боргу та передбачуваності його наслідків. За відсутності доведеності цих критеріїв суд не має підстав вважати, що споживач надав усвідомлену згоду на відповідні фінансові наслідки.

Суд проводить оцінку доказів за ланцюгом, який у споживчому кредитуванні є визначальним для права кредитора вимагати не лише повернення виданих коштів, а й "прибуткові" нарахування.

1) Переддоговірне інформування та "паспорт" споживчого кредиту.

Паспорт споживчого кредиту подано, він містить істотні параметри (сума 22 000 грн. 00 коп., строк 30 днів, загальна вартість 22 066 грн. 00 коп., орієнтовна реальна річна процентна ставка 1,83 %, графік платежів із процентами 66 грн. 00 коп. на 11.03.2021).

Однак суд не може підміняти документ наявністю інформації на папері: у матеріалах немає доказів того, що саме цей паспорт у цій редакції був доведений до відома споживача до акцепту у спосіб, який можна перевірити. У матеріалах відсутні:

-знімок саме показаної редакції документів із датою, номером редакції та контрольним цифровим відбитком даних;

-службові записи про відкриття і перегляд паспорту;

-квитанції доставки повідомлень, якими документ надсилався споживачу.

Цей недолік набуває вирішального значення, бо в матеріалах одночасно наявні різні і несумісні цифри щодо вартості користування кредитом: у паспорті загальна вартість кредиту за 30 днів - 22 066 грн. 00 коп. ,

тоді як у розрахунках правонаступника проценти заявлені в сумі 67 408 грн. 00 коп.

а в довідці про дії позичальника взагалі зазначено процентну ставку 1,70 %.

За таких обставин суд не знаходить переконливого і перевірного доказу, що споживач до моменту акцепту був індивідуально поінформований про саме той режим процентів, який згодом породив 67 408 грн. 00 коп. процентів.

2) Оцінка кредитоспроможності.

Закон покладає на кредитодавця обов`язок оцінити кредитоспроможність споживача і підтвердити це належними матеріалами. У поданих матеріалах відсутні будь-які документи або дані, які дозволяють суду перевірити, що оцінка кредитоспроможності проводилась, якими даними вона обґрунтовувалась і як впливала на рішення про кредит.

Ця відсутність є ланкою, яка має наслідок - ризик наслідків неповернення за умов неналежної перевірки платоспроможності не може перекладатися на споживача у вигляді "прибуткових" нарахувань, якщо кредитор не довів виконання власного обов`язку відповідального кредитування.

3) Індивідуальні умови та акцепт, електронні сліди.

Позивач надав довідку про дії позичальника в інформаційній системі, де наведено події підписання, одноразовий ідентифікатор, часові позначки та подію "перерахування грошових коштів відправлено позичальнику" 09.02.2021 о 16:54:14.

Разом із тим, суд підкреслює: подані матеріали не містять повного ланцюга електронних доказів, який дає змогу перевірити, які саме умови були показані споживачу та в якій редакції. Відсутні журнали подій у первинному вигляді, квитанції доставки, знімки редакцій документів із контрольним цифровим відбитком даних, позначки часу первинних файлів, а також автентичні банківські виписки з підтвердженням кредитного зарахування.

Отже, наявні матеріали дозволяють суду бачити лише загальне твердження кредитора про акцепт та технічні часові позначки у вигляді паперової довідки, але не дозволяють суду перевірити, що споживач усвідомлено погодився саме з тим режимом нарахувань, який дав 67 408 грн. 00 коп. процентів.

4) Фактична видача "тіла" по траншах.

Суд перевірив, чи доведено фактичне надання відповідачу кредитних коштів у сумі 22 000 грн. 00 коп.

На підтвердження цієї обставини позивач посилається на довідку про дії позичальника в інформаційній системі, у якій зазначено подію «перерахування грошових коштів відправлено позичальнику» 09.02.2021 о 16:54:14, внутрішні розрахунки заборгованості, виписку з особового рахунку, сформовану позивачем, а також реєстри відступлення права вимоги.

Однак наведені документи не дають суду можливості встановити сам факт зарахування коштів саме відповідачу. Формулювання про те, що перерахування коштів було «відправлено позичальнику», підтверджує лише фіксацію кредитором наміру або ініціювання платіжної операції, але не підтверджує її завершення та фактичного надходження коштів на рахунок, картку чи інший платіжний засіб, належний відповідачу.

У матеріалах справи немає первинного платіжного документа або іншого перевірюваного документа, з якого можливо встановити одержувача коштів, реквізити платіжного засобу, дату та час зарахування, ідентифікатор операції, її остаточний статус, а також зв`язок цього платіжного засобу саме з відповідачем. Не подано й електронної виписки або іншого первинного електронного документа, який би дозволяв відтворити рух коштів від кредитодавця до відповідача.

Розрахунки заборгованості та виписка з особового рахунку, сформована позивачем, відображають внутрішній облік кредитора або його правонаступників. Самі по собі вони не є доказом реального отримання коштів позичальником, оскільки не містять незалежно перевірюваних даних про виконання платіжної операції. Так само реєстри відступлення права вимоги підтверджують лише облік переданої вимоги між кредиторами, але не замінюють доказу первісного надання кредитних коштів відповідачу.

Відсутність відзиву або заперечень відповідача не звільняє позивача від обов`язку довести факт виникнення основного грошового зобов`язання. За таких обставин суд не має підстав вважати доведеним, що відповідач фактично отримав кредитні кошти у сумі 22 000 грн. 00 коп., а тому вимога про їх стягнення також не підлягає задоволенню.

5) Строк кредитування та недоведеність процентів.

Суд установив, що за наданою довідкою строк кредитування визначено з 09.02.2021 до 11.03.2021, тобто на 30 днів. Поданий паспорт споживчого кредиту також містить графік платежу на 11.03.2021, за яким до сплати визначено 22 000 грн. 00 коп. основної суми кредиту та 66 грн. 00 коп. процентів.

Водночас позивач просить стягнути 67 408 грн. 00 коп. процентів, а реєстри відступлення права вимоги відображають нарахування процентів у сумі 38 060 грн. 00 коп. уже станом на 11.05.2021 та 67 408 грн. 00 коп. станом на 28.10.2021, тобто після спливу визначеного кредитним договором строку користування коштами.

Позивач не подав доказів того, що після 11.03.2021 сторони належно погодили продовження строку кредитування, уклали новий договір або погодили нові індивідуальні умови щодо строку, процентної ставки, вартості кредиту та порядку його повернення. Відсутні також докази, які дозволяють установити дату, правову підставу та зміст кожного можливого продовження, а також підтвердити, що відповідач був до такого продовження належно поінформований і погодився з ним.

Надані розрахунки та реєстри прав вимоги фіксують лише підсумкові суми, визначені кредитором або його правонаступниками. Вони не містять поелементного розрахунку, який би давав змогу відокремити проценти, нараховані в межах погодженого строку до 11.03.2021, від сум, нарахованих після його спливу; не пояснюють застосовану ставку у кожному періоді; не встановлюють правову підставу збільшення процентів від 66 грн. 00 коп. за графіком до 67 408 грн. 00 коп.; не дозволяють перевірити, чи не включено до заявленої суми платежі, які за своєю природою є наслідками прострочення.

За таких обставин суд не має правових і фактичних підстав визнати доведеним право позивача на стягнення 67 408 грн. 00 коп. саме як процентів за користування кредитом. Суд не може самостійно визначати, яку частину цієї суми можна було б віднести до процентів у межах строку кредитування, оскільки це означало б формування розрахунку замість позивача та вихід за межі поданих доказів.

Отже, вимога про стягнення процентів у сумі 67 408 грн. 00 коп. є недоведеною та задоволенню не підлягає.

6) Правонаступництво та право позивача на звернення з вимогою.

Відступлення права вимоги є підставою заміни кредитора у зобов`язанні. Проте новий кредитор набуває лише ті права та в тому обсязі, які існували у первісного кредитора на момент їх переходу. Тому особа, яка звертається з позовом як новий кредитор, повинна довести не лише наявність певного запису про борг, а й безперервний та юридично підтверджений перехід саме тієї вимоги, яку заявлено до стягнення.

На підтвердження правонаступництва позивач посилається на реєстри прав вимоги № 133 від 11.05.2021, № 7 від 28.10.2021 та № 1 від 14.02.2022, у яких зазначені дані відповідача, номер договору № 439924886 та суми, обліковані попередніми кредиторами.

Однак самі по собі реєстри відображають облік вимог, які їх укладачі вважали переданими, але не дають можливості встановити правову підставу та момент переходу права вимоги. Подані матеріали не дозволяють суду перевірити, на підставі яких саме договорів відступлення права вимоги здійснено кожен етап переходу, чи є ці реєстри невід`ємними додатками до відповідних договорів, які умови договорів визначали момент переходу права, чи настали передбачені ними умови такого переходу та чи передавалося право вимоги саме в тому обсязі, який заявлено у цьому позові.

Зокрема, з реєстрів неможливо встановити, якими доказами підтверджено передачу кожним попереднім кредитором наступному кредиторові документів, що засвідчують існування вимоги, її структуру, рух коштів, строк кредитування, підстави нарахування процентів та стан розрахунків із відповідачем. Реєстр із зазначенням підсумкової суми не є самостійним доказом виникнення первісного зобов`язання, фактичної видачі кредитних коштів або правомірності нарахувань, включених до цієї суми.

Суд також враховує, що відступлення права вимоги не усуває недоліків первісного доказування та не створює для нового кредитора права вимагати більше, ніж було доведено первісним кредитором. Ризик відсутності, неповноти або неможливості перевірки документів, що повинні були бути передані разом із правом вимоги, несе особа, яка придбала таку вимогу та звернулася з позовом.

Отже, позивач не довів належними і достатніми доказами безперервного переходу до нього права вимоги саме за кредитним договором № 439924886 та саме в заявленому розмірі. Ця обставина є самостійною підставою для відмови у позові.

7) Судові витрати на правничу допомогу.

Позивач надав акт надання правничої допомоги на 6 000 грн. 00 коп.

Суд оцінює заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не ізольовано від характеру правовідносин, а в сукупності з моделлю набуття та стягнення права вимоги.

У цій справі позивач набув вимогу у складі портфеля прострочених споживчих зобов`язань та звернувся до суду з типовою вимогою, що ґрунтується на стандартизованих документах і повторюваному способі їх викладення. За таких умов витрати на підготовку позову можуть бути відшкодовані за рахунок споживача лише тоді, коли позивач доведе, що вони є не звичайними витратами його підприємницької діяльності зі стягнення придбаного портфеля вимог, а індивідуально необхідними, фактично понесеними або такими, що підлягають сплаті, витратами саме у цій справі.

Суд бере до уваги підхід Суду Європейського Союзу, викладений у рішенні від 20 липня 2017 року у справі C-357/16 «Гелвора». У цій справі приватна компанія придбала у банків права вимоги за договорами споживчого кредиту та здійснювала їх стягнення з боржників. Суд Європейського Союзу дійшов висновку, що діяльність нового кредитора зі стягнення відступленого споживчого боргу є післяпродажною підприємницькою практикою, яка не виходить за межі контролю на предмет її добросовісності, оманливості чи агресивності. Суд також зазначив, що виключення такої діяльності зі сфери захисту споживача могло б дозволити професійним учасникам штучно відокремлювати стадію стягнення від первісного договору та уникати обов`язкових гарантій захисту слабшої сторони.

Діяльність фактора або іншого нового кредитора зі стягнення відступленого споживчого боргу є підприємницькою практикою та не виключається з контролю за добросовісністю лише тому, що право вимоги придбано після укладення первісного договору.

Цей підхід не означає, що професійний набувач права вимоги позбавлений права залучити адвоката або що витрати на правничу допомогу не можуть бути судовими витратами. Проте він означає, що заявлення таких витрат до стягнення зі споживача має оцінюватися також у контексті підприємницької моделі, в межах якої виникла сама вимога.

Якщо фіксована сума витрат заявляється у великій кількості однотипних спорів, ґрунтується на шаблонному договорі з юридичною компанією, не містить індивідуалізованого опису фактично виконаної роботи та не підтверджує, чому саме залучення зовнішнього представника було об`єктивно необхідним у цій конкретній справі, така сума не може автоматично перекладатися на споживача. За своєю економічною природою вона може становити звичайні витрати позивача на організацію масового стягнення придбаних вимог, враховані ним під час визначення ціни портфеля та побудови власної підприємницької діяльності.

Подання такої суми як неминучого наслідку боргу споживача, без доведення її індивідуальної необхідності, фактичного обсягу робіт, причинного зв`язку з цією справою та співмірності, створює ризик перекладення на слабшу сторону витрат професійного учасника ринку під виглядом судових витрат. У споживчих правовідносинах така практика підлягає оцінці з урахуванням вимог добросовісності та заборони нечесної підприємницької практики.

Позивач не довів, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу є індивідуально необхідними та співмірними саме у цій справі, а не частиною стандартизованої моделі масового стягнення придбаних вимог. Тому підстав для їх покладення на відповідача суд не вбачає.

Окремо суд зазначає, що він не встановив у матеріалах належних доказів фактичної оплати цих послуг (платіжних документів), а також не отримав детального обґрунтування необхідності та розумності заявлених витрат з урахуванням характеру спору і типовості документів.

Суд також бере до уваги, що професійний кредитор і професійний набувач прав вимоги, діючи у сфері регульованих фінансових послуг, має бути організаційно спроможним забезпечувати типові процеси стягнення без перенесення стандартних операційних витрат на споживача автоматично. За таких обставин підстав для стягнення витрат на правничу допомогу суд не вбачає.

ВИСНОВОК.

Інститут споживчого кредитування має суспільну вагу, оскільки забезпечує доступ громадян до фінансових послуг і водночас впливає на довіру до фінансової системи та порядок на ринку фінансових послуг. Саме тому захист споживача у кредитних правовідносинах суд розглядає як складову публічного порядку: держава встановила для фінансових установ як професійних кредиторів підвищені вимоги прозорості, відповідального надання кредиту та перевірності нарахувань, бо для них кредитування є підприємницькою практикою. У цьому значенні "публічний порядок" означає не абстрактну категорію, а вимогу забезпечити дію обов`язкових правил поведінки професійного кредитодавця на ринку фінансових послуг, встановлених законом для захисту слабшої сторони та для підтримання фінансового порядку. У такій моделі професійний кредитор зобов`язаний дотримуватися не окремих зручних положень, а законодавства про споживче кредитування у його цілісності, підтверджуючи це належними доказами. Тому суд не погоджується з формулою, за якою "наявність підсумкової суми боргу сама по собі автоматично означає стягнення всіх нарахувань", а перевіряє, чи кредитодавець виконав обов`язкові вимоги, спрямовані на прозорість умов і реальну поінформованість споживача. Якщо позивач не довів виконання таких вимог або не надав перевірного розрахунку, суд має підстави відмовити у позові повністю чи частково навіть без заяв слабшої сторони, оскільки рішення у таких справах впливає не лише на приватний інтерес сторін, а й на суспільний інтерес у підтриманні фінансового порядку та недопущенні практик, що підривають довіру до ринку фінансових послуг.

Вимога надати докази виконання кредитодавцем обов`язкових правил споживчого кредитування не є надмірним стандартом і не створює для фінансової установи непропорційного тягаря доказування. Професійний кредитор сам обирає масову модель укладення та супроводу договорів, формує умови продукту, організовує процедури приєднання, ідентифікації клієнта, доведення інформації, надсилання примірника договору та повідомлень, а також веде облік операцій і нарахувань. Саме тому він об`єктивно зобов`язаний мати і зберігати первинні дані, які підтверджують виконання цих процедур у конкретній справі, і саме ці дані становлять звичайний зміст його ділової організації та внутрішнього контролю. За відсутності таких доказів суд не може підміняти їх припущеннями, оскільки це означало б перекласти ризик недокументованої підприємницької практики на споживача та легалізувати нарахування, перевірюваність яких не забезпечена.

Отже, якщо загальні норми ЦК України визначають загальну модель зобов`язання з повернення коштів, то Закон України «Про споживче кредитування» визначає спеціальні умови, за яких професійний кредитодавець може вимагати стягнення боргу саме у заявленому розмірі та саме у заявлений спосіб.

Ці самі підходи та вимоги до доведеності поширюються і на наступних кредиторів, які набули право вимоги за цесією або факторингом, оскільки разом із правом вимоги вони приймають на себе обов`язок підтвердити його обсяг і підстави та несуть ризик відсутності або неповноти документів і первинних даних щодо дотримання правил споживчого кредитування.

У цій справі позивач не довів обставин, які є необхідними для задоволення заявленого позову.

По-перше, позивач не довів фактичного надання відповідачу кредитних коштів у сумі 22 000 грн. 00 коп. Подані довідка про ініціювання переказу, внутрішні розрахунки та виписка з особового рахунку не містять даних, які дозволяють установити завершення платіжної операції, зарахування коштів на конкретний платіжний засіб відповідача та належність такого платіжного засобу саме відповідачу. За відсутності доказу фактичної видачі коштів суд не має підстав установити виникнення у відповідача обов`язку з їх повернення.

По-друге, позивач не довів безперервного та належним чином підтвердженого переходу до нього права вимоги за кредитним договором № 439924886. Подані реєстри містять відомості про облік певної вимоги, проте без договорів відступлення, документів про передання прав, умов переходу права та інших документів не дозволяють установити, що саме позивач набув право вимоги до відповідача та в якому обсязі. Сам по собі запис у реєстрі не є достатнім доказом правонаступництва.

По-третє, позивач не довів правових та фактичних підстав для стягнення 67 408 грн. 00 коп. процентів. Строк кредитування, на який посилається позивач, закінчився 11.03.2021. Доказів погодженого продовження цього строку, нових індивідуальних умов кредитування або іншої правової підстави для подальшого нарахування договірних процентів позивач не подав. Подані розрахунки не дозволяють відокремити проценти, які могли бути нараховані у межах погодженого строку, від сум, нарахованих після його спливу, та не містять зрозумілого поелементного обґрунтування заявленої суми.

Кожна з перших двох обставин окремо виключає можливість задоволення позову, оскільки позивач не довів ані виникнення первісного грошового зобов`язання відповідача, ані свого права вимагати його виконання. Недоведеність процентів є додатковою самостійною підставою для відмови у відповідній частині вимог.

Міркування суду щодо відповідального кредитування, переддоговірного інформування, оцінки кредитоспроможності, електронного волевиявлення, передання примірника договору, інформаційної прозорості та характеру діяльності професійного кредитора не є самостійними підставами відмови у позові. Вони враховані судом як контекст оцінки доказів і пояснюють, чому за відсутності первинних, перевірюваних та взаємоузгоджених доказів суд не може заповнювати доказові прогалини припущеннями.

Отже, позовні вимоги не доведені належними, допустимими та достатніми доказами, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Надані позивачем внутрішні розрахунки, виписки, довідки та реєстри відображають облік, здійснений кредиторами або їх правонаступниками, проте не замінюють первинних доказів завершення платіжної операції, погодження споживачем істотних умов кредитування, продовження строку кредиту, зміни порядку нарахування процентів або дійсного переходу права вимоги до позивача у заявленому обсязі.

Суд не може усунути ці прогалини припущеннями, самостійним визначенням частини можливих процентів, формуванням розрахунку замість позивача або ототожненням внутрішнього обліку професійного учасника ринку з доказом виникнення зобов`язання у відповідача.

Таким чином, позовні вимоги не доведені. Відмова у позові вирішує спір у межах заявлених предмета та підстав позову. Питання допустимості повторного звернення до суду вирішується відповідно до процесуального закону з урахуванням тотожності сторін, предмета та підстав позову.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Позивач сплатив судовий збір у сумі 2 684 грн. 00 коп. та заявив до стягнення 6 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, понесений позивачем судовий збір та заявлені ним витрати на професійну правничу допомогу залишаються за позивачем. Підстав для їх стягнення з відповідача немає.

Керуючись ст. 6, ч. 2 ст. 627, ст. 1048, 1050, ч. 3 ст. 1054, 512, 514, 516, 517, 1077 Цивільного кодексу України; ст. 2, ст. 8-11, ч. 7 ст. 12, абз. 2-3 ч. 1 ст. 13, ч. 4 ст. 16, ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування»; ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»; ст. 415 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом; ст. 12, 13, 81, 100, 137, 141, 259, 263-265, 274-279 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 89 408 грн. - відмовити повністю.

Судові витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ», залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після ухвалення постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін

Позивач:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮНІТ КАПІТАЛ"

Адреса: Україна, 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4, літера А, офіс 10

Код ЄДРПОУ: 43541163

Електронна пошта: fincomunitcap@gmail.com

Відповідач:

ОСОБА_1

Адреса: АДРЕСА_1 ,РНОКПП: НОМЕР_1

Суддя : І.Е.Бондаренко