Постановление суда № 137938810, 03.07.2026, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

з питань вжиття заходів забезпечення позову

Справа № 500/4202/26

03 липня 2026 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши у порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

01 липня 2026 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Національної поліції в Тернопільській області, у якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо направлення до органів Національної поліції звернення від 17.04.2026 року № Е5120539 (зареєстроване в ІПНП 18.04.2026 за № 18328) про затримання та доставлення ОСОБА_1 для складання протоколу про адміністративне правопорушення;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 негайно відкликати з органів Національної поліції України звернення від 17.04.2026 року №Е5120539 (зареєстроване в ІПНП 18.04.2026 за № 18328) про затримання та доставлення ОСОБА_1 ;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 привести відомості в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» щодо ОСОБА_1 у відповідність до чинного законодавства шляхом скасування (видалення) статусу "Вас розшукує ТЦК" (Порушення правил військового обліку) за фактом нібито неявки до ТЦК та СП за повісткою.

В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначає, що 21 квітня 2026 року, використовуючи мобільний застосунок «Резерв+», вперше виявив у своєму електронному кабінеті військовозобов`язаного інформацію про наявність статусу в розшуку (вас розшукує ТЦК у розділі «Резерв ID» та Порушення правил військового обліку у розширених відомостях реєстру «Оберіг»). Також у застосунку відображалася інформація про звернення ТЦК та СП від 17.04.2026 до органів Національної поліції щодо доставлення позивача для складання протоколу про адміністративне правопорушення (як причину зазначено: «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП»). Позивач вказує, що до моменту ознайомлення із зазначеними відомостями не отримував інформації про існування повістки, не був обізнаний про дату та час явки до ТЦК та СП, а про те, що повісткою була визначена дата явки 10.04.2026 року, дізнався лише згодом - з відповіді відповідача на свій інформаційний запит.

Позивач вважає, що за відсутності доказів належного вручення повістки, звернення відповідача до органів Національної поліції про його затримання та доставлення для складання протоколу про адміністративне правопорушення є передчасним та таким, що вчинене з порушенням встановленої законом процедури, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

02 липня 2026 року позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом:

1) зупинення дії (виконання) звернення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.04.2026 року № Е5120539 до органів Національної поліції (зареєстроване в ІПНП 18.04.2026 за №18328) про затримання та доставлення ОСОБА_1 для складання протоколу про адміністративне правопорушення - до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі;

2) заборони ГУНП у Тернопільській області здійснювати затримання та доставлення ОСОБА_1 на підставі звернення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.04.2026 року № Е5120539 (зареєстрованого в ІПНП 18.04.2026 за № 18328) - до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Вказана заява обґрунтована тим, що у разі виконання звернення відповідача до органів Національної поліції до моменту вирішення спору по суті існує реальний ризик примусового доставлення позивача до ТЦК та СП, складення протоколу про адміністративне правопорушення та вчинення інших дій, наслідки яких буде складно або неможливо повністю усунути навіть у разі подальшого задоволення позову. За таких обставин судовий захист втратить свою ефективність, а для відновлення порушених прав позивача доведеться докласти значних зусиль та використовувати додаткові способи правового захисту.

Також позивач зазначає, що має попередній досвід взаємовідносин з відповідачем, у зв`язку з чим вважає наявним реальний ризик порушення його прав до вирішення спору по суті.

Крім того позивач звертає увагу, що ризик його примусового затримання органами поліції створює перешкоди для виконання його синівського та громадянського обов`язку щодо догляду за непрацездатною матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує стороннього догляду.

Додатково позивач зазначає, що на момент подання цієї заяви має чинну відстрочку від призову під час мобілізації до 01.08.2026 року, надану на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відомості про яку внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Частиною першою статті 154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

З огляду на викладене заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Надаючи правову оцінку доводам позивача, викладеним у заяві про забезпечення позову, дослідивши наявні в матеріалах справи докази обґрунтованості заяви про забезпечення позову, суд дійшов наступного.

Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

За умовами статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно з частиною другою статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно з Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів у конкретній справі з урахуванням, зокрема, розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 27 квітня 2023 року у справі №140/8127/22, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23, від 4 грудня 2024 року у справі №500/3027/24, від 4 лютого 2025 року у справі № 280/8758/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, 15 січня 2025 року у справі № 520/20854/24, для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

У постанові від 13 березня 2025 року у справі № 160/23707/24 Верховним Судом зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому, забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними або невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваного позивачем рішення зумовить настання негативних та незворотних наслідків.

Згідно до абзацом другим пункту 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

З матеріалів справи слідує, що позивач звернувся до суду з позовом, предметом якого є визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо направлення до органів Національної поліції звернення від 17.04.2026 про затримання та доставлення ОСОБА_1 для складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Необхідність застосування заходів забезпечення шляхом зупинення дії вказаного звернення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.04.2026 та заборони ГУНП у Тернопільській області здійснювати затримання та доставлення ОСОБА_1 , останній обґрунтовує, зокрема, неможливістю відновлення своїх порушених прав або необхідністю докладання значних зусиль для їх відновлення у випадку задоволення його позовних вимог у межах даної справи.

Разом з цим, позивачем не надано доказів та обґрунтованих пояснень про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Посилання заявника на попередній досвід правовідносин з відповідачем, зокрема його мобілізацію у 2025 році та подальше звільнення з військової служби за сімейними обставинами, як доказ очевидно протиправної поведінки відповідача, суд не бере до уваги, оскільки спірними правовідносинами вказане питання не охоплюється.

Також суд відхиляє доводи заявника про імовірне порушення, у випадку невжиття заходів забезпечення позову, прав та інтересів його матері, як особи з ІІ групою інвалідністю, яка потребує постійного стороннього догляду, оскільки як слідує з матеріалів справи, позивачем реалізовано право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період згідно пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відомості про яку внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

При цьому позивачем не зазначено, яким чином реалізація звернення про його затримання та доставлення до ТЦК та СП для складання протоколу про адміністративне правопорушення, за наявності чинної відстрочки від призову, матиме негативний вплив на права та інтереси його матері.

Щодо доводів заявника про очевидну протиправність поведінки відповідача з огляду на результати моніторингового візиту представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини до ІНФОРМАЦІЯ_2 , то суд зазначає, що вказані обставини не є безумовною підставою для автоматичного застосування заходів забезпечення позову у справі, де ІНФОРМАЦІЯ_4 виступає відповідачем як суб`єкт владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого є предметом оскарження.

Суд наголошує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних обставин, доводів сторін та наданих ними доказів встановити наявність умов, за яких забезпечення позову є доцільним та необхідним.

Із наведених у позовній заяві обґрунтувань та наявних у справі доказів на підтвердження доводів, що викладені у заяві про забезпечення позову, суд не має можливості встановити ознаки очевидної протиправності дій відповідача. Разом з тим, перевірка правомірності оскаржуваних дій можлива лише в ході з`ясування усіх фактичних обставин справи при розгляді її по суті, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності. Тобто, встановлення ознак протиправності дій відповідача (за винятком очевидних) є фактично вирішенням розглядуваного спору по суті, що є неприпустимим при вирішенні заяви.

Усталеною є позиція Верховного Суду, що безумовно, рішення, дії, чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на фізичних чи юридичних осіб. Такі дії (бездіяльність) можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, саме по собі вчинення відповідачем дій, які імовірно порушують права та інтереси позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин (у межах вирішення питання про забезпечення позову) суд вважає, що заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили захист таких прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.

За наведених обставин, зважаючи на те, що у ході розгляду заяви про забезпечення позову заявником не надано належних та достатніх доказів існування очевидної небезпеки порушення його прав та інтересів до прийняття у цій справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні такої заяви з підстав її необґрунтованості.

Керуючись статтями 150, 151, 152, 154, 241, 243, 248, 256, 294 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Повний текст ухвали виготовлено і підписано 03 липня 2026 року.

Головуючий суддя Мірінович У.А.