Решение № 13793770, 03.02.2011, Хозяйственный суд города Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

03 лютого 2011 року справа № 5020-3/185

За позовомЗаступника військового прокурора Військово-Морських Сил України,

ідентифікаційний код НОМЕР_1

(вул. Леніна, 41, м. Севастополь, 99011)

в інтересахМіністерства оборони України,

держави ідентифікаційний код 00034022

в особі(Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168)

доТовариства з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс”,

ідентифікаційний код 32945384

(набережна Назукіна, 5, м. Севастополь, 99042)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державного підприємства Міністерства оборони України

„Феодосійський судномеханічний завод”,

ідентифікаційний код 08385169

(вул. Горького, 19, м. Феодосія, АР Крим, 98112)

Державного підприємства Міністерства оборони України

„Балаклавський судноремонтний завод „Металіст”,

ідентифікаційний код 07658139

(вул. Каліча, 2, м. Севастополь, 99042)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю

„Обєднання „Технохімкомплект”,

ідентифікаційний код 19183061

(вул. Козлова, 45, м. Сімферополь, 95011)

про визнання права власності та витребування майна,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

прокурор (Заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України) Поліванов С.М., начальник відділу, посвідчення №353 від 21.06.2010;

позивач (Міністерство оборони України) Пилипенко Г.М., старший офіцер відділу правового забезпечення господарської діяльності та логістики, довіреність №220/42/д від 10.01.2011;

відповідач (ТОВ „Севастопольмарінсервіс”) явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечив;

третя особа (ДП Міністерства оборони України „Феодосійський судномеханічний завод”) явку уповноваженого представника не забезпечив;

третя особа (ДП Міністерства оборони України „Балаклавський судноремонтний завод „Металіст”) явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечила;

третя особа (ТОВ „Обєднання „Технохімкомплект”) явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечила.

Обставини справи:

19.11.2010 Заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України звернувся до господарського суду міста Севастополя в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс” про визнання права власності та витребування майна.

Ухвалою від 22.11.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №5020-3/185.

Ухвалою від 02.12.2010 до участі у справі були залучені ДП МОУ „Феодосійський судномеханічний завод” та ДП МОУ „Балаклавський судноремонтний завод „Металіст” в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, а також ТОВ „Обєднання „Технохімкомплект” в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Заявою від 13.01.2011 /том 1, арк. с. 114/ прокурор уточнив позовні вимоги, просить:

1)Визнати за Державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, розташоване по вул. Будівельній, 20 у м. Севастополі, а саме: будівлю цеху РСУ (літ. А) з прибудовою (літ. а) та сходами; гараж (літ. Б) зі сходами; склад (літ. В); склад (літ. Г); склад для сушки деревини (літ. Д) з прибудовою (літ. Д1); будівлю пилорами (літ. Ж) з прибудовами (літ. ж, ж1); ковальський цех (літ. З) з ґанком; деревообробний цех (літ. Е) з прибудовою (літ. Е1), чотирма ґанками та сходами; будівлю охорони (літ. И) зі сходами; недобудовану будівлю (літ. К); трансформаторну підстанцію (літ. Л); огорожу та ворота кількістю 2 шт., загальною вартістю 431534,00 грн.

2)Витребувати з незаконного володіння ТОВ „Севастопольмарінсервіс” на користь держави Україна в особі Міністерства оборони України нерухоме майно, розташоване по вул. Будівельній, 20 у м. Севастополі, а саме: будівлю цеху РСУ (літ. А) з прибудовою (літ. а) та сходами; гараж (літ. Б) зі сходами; склад (літ. В); склад (літ. Г); склад для сушки деревини (літ. Д) з прибудовою (літ. Д1); будівлю пилорами (літ. Ж) з прибудовами (літ. ж, ж1); ковальський цех (літ. З) з ґанком; деревообробний цех (літ. Е) з прибудовою (літ. Е1), чотирма ґанками та сходами; будівлю охорони (літ. И) зі сходами; недобудовану будівлю (літ. К); трансформаторну підстанцію (літ. Л); огорожу та ворота кількістю 2 шт., загальною вартістю 431534,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що 21.07.2004 ухвалою господарського суду м. Севастополя у справі №20-10/310-12/261 /том 1, арк. с. 11-13/, залишеною без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.10.2004, затверджено мирову угоду між Товариством з обмеженою відповідальністю „Обєднання „Технохімкомплект” та ДП МОУ „Феодосійський судномеханічний завод”, згідно з якою ТОВ „Обєднання „Технохімкомплект” отримало в рахунок погашення кредиторської заборгованості частину основних фондів та інше майно ДП МОУ „Феодосійський судномеханічний завод”, розташоване по вул. Будівельній, 20 в м.Севастополі, в тому числі спірне майно. В свою чергу, 30.08.2004 ТОВ „Обєднання „Технохімкомплект” передало спірне майно в якості внеску до статутного фонду ТОВ „Севастопольмарінсервіс”.

Проте, постановою Вищого господарського суду України від 11.05.2005 постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.10.2004 та ухвала господарського суду м. Севастополя від 21.06.2004 скасовані, справу №20-10/310-12/261 направлено на новий розгляд /том 1, арк. с. 14-17/.

Отже, на думку прокурора, ДП МОУ „Феодосійський судномеханічний завод” не мало прав на відчуження спірного майна на користь ТОВ „Севастопольмарінсервіс”, а майно вибуло з володіння власника Міністерства оборони України не з його волі. За таких обставин прокурор вважає, що має право витребувати спірне майно у добросовісного набувача, яким на цей час є ТОВ „Севастопольмарінсервіс”.

Позивач (Міністерство оборони України) у письмових поясненнях підтримує думку прокурора та просить позов задовольнити /том 1, арк. с. 71-73/.

Відповідач (ТОВ „Севастопольмарінсервіс”) в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав суду відзив на позов /том 1, арк. с. 92-94/, в якому проти позову заперечує, посилаючись на наявність судового рішення господарського суду м.Севастополя у справі №5020-3/094-2/507, яким підтверджено, що спірне майно є державною власністю, органом управління якою є Регіональне відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі.

Третя особа (ДП МОУ „Феодосійський судномеханічний завод”) у письмовому відзиві на позов /том 1, арк. с. 34-35/ зазначила, що спірна мирова угода, укладена між Товариством з обмеженою відповідальністю „Обєднання „Технохімкомплект” та ДП МОУ „Феодосійський судномеханічний завод”, стосується лише ДП МОУ „Балаклавський судноремонтний завод „Металіст”, оскільки наказ Міністерства оборони України №387 від 13.11.2003 про приєднання ДП МОУ „Балаклавський судноремонтний завод „Металіст” до ДП МОУ „Феодосійський судномеханічний завод” був визнаний недійсним з дати видання; сторін повернуто у первісне становище /том 1, арк. с. 36-43/, тобто, ДП МОУ „Феодосійський судномеханічний завод” ніколи не був правонаступником ДП МОУ „Балаклавський судноремонтний завод „Металіст”.

Відповідач в засідання суду 03.02.2011 не зявився, надав клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з перебуванням представника у відрядженні в м. Херсон /том 2, арк. с. 13/.

Прокурор та представник Міністерства оборони України заперечували проти заявленого клопотання і просили його відхилити, посилаючись на закінчення установленого законом строку вирішення спору та відсутність доказів, які б підтверджували поважність причин незявлення представника відповідача в судове засідання.

Суд вважає клопотання відповідача таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Частиною четвертою статті 27 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обовязки сторін, крім права на зміну підстав і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

Враховуючи те, що явка учасників процесу обовязковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідача та третіх осіб.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд

ВСТАНОВИВ:

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України №594-р від 02.10.2003 „Про затвердження плану заходів щодо демілітаризації, екологічного оздоровлення та подальшого економічного, соціального і культурного розвитку зони Балаклавської бухти м.Севастополя на 2003-2010 роки” Міністерством оборони України був виданий наказ №387 від 13.11.2003 „Про реорганізацію державного підприємства Міністерства оборони України „Балаклавський судноремонтний завод „Металіст” шляхом приєднання як відособленого підрозділу до Державного підприємства Міністерства оборони України „Феодосійський судномеханічний завод” /том 1, арк. с. 8-10/.

У пунктах 1, 2 цього наказу визначено: реорганізувати ДП Міністерства оборони України „Балаклавський судноремонтний завод „Металіст” шляхом припинення його діяльності як юридичної особи та приєднання як відособленого підрозділу до ДП Міністерства оборони України „Феодосійський судномеханічний завод” із визначенням останнього правонаступником усіх майнових прав та обовязків ДП Міністерства оборони України „Балаклавський судноремонтний завод „Металіст”.

Пунктом 5 наказу №387 від 13.11.2003 передбачено, що основні фонди та оборотні кошти, інші цінності Державного підприємства Міністерства оборони України „Балаклавський судноремонтний завод „Металіст”, що реорганізується, закріплюються за Державним підприємством Міністерства оборони України „Феодосійський судномеханічний завод” на праві повного господарського відання, згідно із затвердженими актами приймання-передачі майна, з відповідним збільшенням статутного фонду.

Постановою Господарського суду міста Севастополя від 18.12.2006 у справі №20-5/311, залишеною без змін постановою Верховного Суду України від 20.11.2007, наказ Міністерства оборони України №387 від 13.11.2003 „Про реорганізацію державного підприємства Міністерства оборони України „Балаклавський судноремонтний завод „Металіст” шляхом приєднання як відособленого підрозділу до Державного підприємства Міністерства оборони України „Феодосійський судномеханічний завод” визнаний нечинним з моменту його видання, а сторони повернуто у первинне становище.

Судом також встановлено, що ухвалою господарського суду міста Севастополя від 21.07.2004 /том 1, арк. с. 11-13/, залишеною без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.10.2004, у справі №20-10/310-12/261 за позовом ТОВ „Обєднання „Технохімкомплект” до ДП МОУ „Феодосійський судномеханічний завод” про стягнення заборгованості в сумі 1704657,00 грн. затверджено мирову угоду.

За умовами мирової угоди ДП МОУ „Феодосійський судномеханічний завод”, до складу якого на той час як відособлений підрозділ входило ДП МОУ „Балаклавський судноремонтний завод „Металіст”, в рахунок погашення заборгованості передало ТОВ „Обєднання „Технохімкомплект” певне майно загальною вартістю 9647338,00 грн., в тому числі (пункт 11):

будівлі і споруди (територія №2), розташовані за адресою: м. Севастополь, вул.Будівельна, 20, а саме: цех РСУ (літ. А); гараж (літ. Б); склад (літ. В); склад сипучих матеріалів (літ. Г); склад для сушки деревини (літ. Д); склад для сушки деревини (літ. Д1); будівлю пилорами (літ. Ж); ковальський цех (літ. З); будівлю охорони (літ. И); трансформаторну підстанцію (літ. Л), вартістю 431534,00 грн. /том 1, арк. с. 12/.

У подальшому ТОВ „Обєднання „Технохімкомплект” передало спірне нерухоме майно в якості внеску до статутного фонду ТОВ „Севастопольмарінсервіс”, що підтверджується статутом ТОВ „Севастопольмарінсервіс” (рядок 8 переліку обєктів, зазначеного в підпункті 5.3.2 Статуту /том 1, арк. с. 83-84/).

Проте, постановою Вищого господарського суду України від 11.05.2005 постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.10.2004 та ухвала господарського суду міста Севастополя від 21.07.2004 у справі №20-10/310-12/261 за позовом ТОВ „Обєднання „Технохімкомплект” до ДП МОУ „Феодосійський судномеханічний завод” про стягнення заборгованості в сумі 1704657,00 грн., про затвердження мирової угоди, скасовані.

Мирова угода не є цивільним правочином і, якщо вона не затверджена судом, то не змінює матеріально-правові відносини сторін.

За викладених обставин мирова угода від 21.07.2004, що її укладено між ДП МОУ „Феодосійський судномеханічний завод” та ТОВ „Обєднання „Технохімкомплект”, у звязку зі скасуванням постановою Вищого господарського суду України від 11.05.2005 ухвали господарського суду міста Севастополя від 21.07.2004 у справі №20-10/310-12/261 про затвердження цієї мирової угоди є такою, що не затверджена судом, а значить вона не змінила матеріально-правові відносини сторін щодо вказаного у ній майна.

Отже, ця мирова угода не є законною підставою для переходу права власності на майно до ТОВ „Обєднання „Технохімкомплект”.

Таким чином, спірне майно неправомірно вибуло з володіння Державного підприємства „Балаклавський судноремонтний завод „Металіст”.

Право державної власності на обєкти, розташовані по вул. Будівельній, 20 в м.Севастополі підлягає захисту шляхом подання позову про повернення майна з чужого незаконного володіння або від добросовісного набувача. Таким набувачем є відповідач у справі Товариство з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс”, що підтверджується реєстраційним написом на правовстановлюючому документі /том 1, арк. с. 69/ та довідкою Комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації обєктів нерухомого майна” Севастопольської міської Ради від 28.12.2010 №13598 /том 1, арк. с. 152/.

Вважаючи власником спірного майна Державу Україна в особі Міністерства оборони України та стверджуючи, що це майно вибуло з володіння власника не з його волі, прокурор звернувся до суду із даним позовом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру” визначено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.

У рішенні Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Також вказаним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Право на захист цивільних прав і інтересів та способи такого захисту визначені статтями 15 і 16 Цивільного кодексу України. Так, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, встановленим Цивільним кодексом України, або іншим способом, що встановлений договором або законом. Одним із способів захисту права є визнання права.

Статтею 321 Цивільного кодексу України встановлено принцип непорушності права власності: ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статуту, ДП „Балаклавський судноремонтний завод „Металіст” Міністерства оборони України є державним підприємством, заснованим на майні Збройних сил України, що є загальнодержавною власністю, та створеним Міністерством оборони України і підпорядкованим йому.

Згідно з частинами 2, 3 статті 73 Господарського кодексу України, орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами; майно підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Відповідно до статті 1 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” військове майно це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно звязку тощо.

Частиною 2 статті 2 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” встановлено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном.

Як убачається з пункту 5 Плану заходів щодо демілітаризації, екологічного оздоровлення та подальшого економічного, соціального і культурного розвитку зони Балаклавської бухти м. Севастополя на 2003-2010 роки, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України №594-р від 02.10.2003, спірне майно підлягало приватизації.

Водночас, згідно зі статтями 9, 12 Закону України „Про особливості приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України”, приватизація (відчуження) майна державних підприємств, що входять до сфери управління Міністерства оборони України, можлива лише після проведення корпоратизації таких підприємств у вигляді продажу не більше 49 відсотків акцій цих підприємств.

Таким чином, ДП МОУ „Феодосійський судномеханічний завод” не мало права відчужувати спірне майно і незаконність такого відчуження підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 11.05.2005 у справі №20-10/310-12/261. За викладених обставин майно, передане за незатвердженою мировою угодою підлягало поверненню на користь держави, але повернуто не було.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 330 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

В свою чергу, статтею 388 Цивільного кодексу України передбачено таке.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1)було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2)було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3)вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Отже, позивач держава Україна в особі Міністерства оборони України фактично володіє правами власника стосовно спірного майна. Ці права не визнаються відповідачем, про що останнім зазначено у відзиві на позов /том 1, арк. с. 92-94/ та випливає з фактичних обставин справи, зокрема Довідки Комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації обєктів нерухомого майна” Севастопольської міської Ради від 28.12.2010, згідно з якою право власності на обєкти за адресою: м. Севастополь, вул. Будівельна, 20 зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс”, а тому Позивач має право на захист своїх порушених прав шляхом предявлення позову про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Така правова позиція відповідає пункту 27.3. Рекомендацій Вищого господарського суду України від 27.06.2007 №04-5/120 „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам”, згідно з яким права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не є стороною. Захист прав такої особи можливий шляхом подання віндикаційного позову.

Зазначене також узгоджується з нормами Цивільного кодексу України, зокрема статтею 216 Цивільного кодексу України, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Верховний Суд України в пункті 10 постанови Пленуму від 06.11.2009 №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” також виходить з того, що норма частини першої статті 216 Цивільного кодексу України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України.

Отже, для захисту інтересів держави прокурору, який звернувся з даним позовом, не потрібно визнавати недійсними правочини, що укладалися третіми особами з приводу спірного майна, оскільки це призведе до правового колапсу, тобто повернення в порядку реституції майна особі, яка не має на нього жодних прав. Аналогічна правова позиція викладена в Узагальненні Верховного Суду України від 24.11.2008 про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними.

Зважаючи на викладене, в межах спору по даній справі не потребують встановлення обставини щодо дійсності (недійсності) правочину по передачі спірного майна ТОВ „Обєднання „Технохімкомплект” в якості внеску до статутного фонду ТОВ „Севастопольмарінсервіс”.

За наведених обставин суд вважає вимоги прокурора щодо визнання права власності на обєкт нерухомого майна, зазначеного у позові, та витребування його з незаконного володіння відповідача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито в розмірі 4400,34 грн. (1% від вартості майна (431534,00 грн.) = 4315,34 грн.+85,00 грн. державне мито за немайнову вимогу) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України.

Керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити в повному обсязі.

2.Визнати за Державою Україна в особі Міністерства оборони України (Повітрофлотський проспект, 6, місто Київ, 03168, ідентифікаційний код 00034022) право власності на нерухоме майно, розташоване по вул. Будівельній, 20 у місті Севастополі, а саме: будівлю цеху РСУ (літ. А) з прибудовою (літ. а) та сходами; гараж (літ. Б) зі сходами; склад (літ. В); склад (літ. Г); склад для сушки деревини (літ. Д) з прибудовою (літ. Д1); будівлю пилорами (літ. Ж) з прибудовами (літ. ж, ж1); ковальський цех (літ. З) з ґанком; деревообробний цех (літ. Е) з прибудовою (літ. Е1), чотирма ґанками та сходами; будівлю охорони (літ. И) зі сходами; недобудовану будівлю (літ. К); трансформаторну підстанцію (літ. Л); огорожу та ворота кількістю 2 шт., загальною вартістю 431534,00 грн.

3.Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс” (набережна Назукіна, 5, місто Севастополь, 99042, ідентифікаційний код 32945384) на користь держави Україна в особі Міністерства оборони України (Повітрофлотський проспект, 6, місто Київ, 03168, ідентифікаційний код 00034022) нерухоме майно, розташоване по вул. Будівельній, 20 у місті Севастополі, а саме: будівлю цеху РСУ (літ. А) з прибудовою (літ. а) та сходами; гараж (літ. Б) зі сходами; склад (літ. В); склад (літ. Г); склад для сушки деревини (літ. Д) з прибудовою (літ. Д1); будівлю пилорами (літ. Ж) з прибудовами (літ. ж, ж1); ковальський цех (літ. З) з ґанком; деревообробний цех (літ. Е) з прибудовою (літ. Е1), чотирма ґанками та сходами; будівлю охорони (літ. И) зі сходами; недобудовану будівлю (літ. К); трансформаторну підстанцію (літ. Л); огорожу та ворота кількістю 2 шт., загальною вартістю 431534,00 грн.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс” (набережна Назукіна, 5, місто Севастополь, 99042, ідентифікаційний код 32945384, п/р26001946566311 в Кримській Республіканській філії ПАТ „Укрсоцбанк” м. Сімферополь, МФО 324010, або з іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) в доход Державного бюджету України (п/р31113095700007, отримувач: Державний бюджет, Ленінський район в місті Севастополі, банк отримувача: ГУ ДКУ в місті Севастополі, МФО 824509, код в ЄДРПОУ 24035598, код платежу 22090200) державне мито в сумі 4400,34 грн. (чотири тисячі чотириста грн. 34 коп.).

5.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Севастопольмарінсервіс” (набережна Назукіна, 5, місто Севастополь, 99042, ідентифікаційний код 32945384, п/р26001946566311 в Кримській Республіканській філії ПАТ „Укрсоцбанк” м. Сімферополь, МФО 324010, або з іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) в доход Державного бюджету України (п/р31113095700007, отримувач: Державний бюджет, Ленінський район в місті Севастополі, банк отримувача: ГУ ДКУ в місті Севастополі, МФО 824509, код в ЄДРПОУ 24035598, код платежу 22050003) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.).

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя підпис В.О. Головко

Рішення оформлено

згідно з вимогами

ст. 84 ГПК України та

підписано 08.02.2011.