Постановление суда № 137933201, 02.07.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/3933/26

Провадження № 2/357/4421/26

У Х В А Л А

іменем України

02 липня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О.І.,

за участі секретаря Кича М.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області про зняття арешту з майна,

В С Т А Н О В И В:

В березні 2026 року, адвокат Пинзіна Юлія Олександрівна, яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області про зняття арешту з майна, обґрунтовуючи тим, що листом-відповіддю від 19.02.2026 № 49488 позивачу повідомлено, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно наявні відомості щодо накладення обтяження на майно позивача на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА 132654 від 11.06.2010. Однак, встановити приналежність постанови про арешт майна боржника до відповідного виконавчого провадження не можливо оскільки строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання становить три роки. Вилучення запису про обтяження здійснюється на підставі постанови державного виконавця про зняття арешту, яка виноситься в межах виконавчого провадження по якому винесено арешт майна. Арешт було накладено у 2010 році, встановити приналежність постанови до виконавчого провадження - не можливо, оскільки, як зазначено у відповіді відповідача строк зберігання завершених виконавчих проваджень 3 роки. Наведені обставини свідчать про відсутність правових підстав зберігати арешт на майно, а також, існування арешту майна порушує саму мету застосування відповідної процедури, оскільки виконавче провадження є завершеним. Таким чином, вважає позов підлягає задоволенню шляхом припинення обтяження на майно позивача, реєстраційний номер обтяження АА 132654, адже обтяження майна, необхідність у якому відпала/невідома, позбавляє позивача права розпоряджатись власністю. Просила суд зобов`язати Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у білоцерківському районі Київської області виключити запис про арешт майна боржника та заборони його відчуження від 11.06.2010 за реєстраційним номером обтяження АА 132654 ( а. с. 1-5 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2026, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 16-17 ) та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Ухвалою судді від 17.03.2026 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вищезазначеній справі та постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 15 годину 00 хвилин 21 квітня 2026 року ( а. с. 21-22 ).

Ухвалою суду від 27.05.2026 закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 02.07.2026 ( а. с. 40-41 ).

В судове засідання 02.07.2026 учасники справи не з`явились.

02.07.2026 судом отримано та зареєстрована за вх. № 43512 заяву, яка надійшла від представника позивача Пинзіної Ю.О., в якій остання просила розгляд справи без участі позивача та представника позивача. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі ( а. с. 44-45 ).

Відповідач Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області в судове засідання свого представника не направили, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи свідчить Довідка про доставку електронного документу вигляді «Ухвала ( в складі )» від 27.05.2026, яку доставлено до електронного кабінету 29.05.2026 ( а. с. 42 ).

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Згідно п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Водночас, в матеріалах справи міститься клопотання, отримане судом 21.04.2026 та зареєстровано за вх. № 25303 ( а. с. 27, 28 ), в якому Білоцерківський ВДВС просить судове засідання по даній справі проводити без участі представника відділу.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасника судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки учасники судового розгляду в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Так, звертаючись з даним позовом, адвокат Пинзіна Юлія Олександрівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 зазначала про те, що ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області про зняття арешту з майна.

Листом-відповіддю від 19.02.2026 № 49488 позивачу повідомлено, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно наявні відомості щодо накладення обтяження на майно позивача на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА 132654 від 11.06.2010, міським відділом державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції. Однак, встановити приналежність постанови про арешт майна боржника до відповідного виконавчого провадження не можливо, оскільки строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання становить три роки. Вилучення запису про обтяження з Реєстру здійснюється на підставі постанови державного виконавця про зняття арешту, яка виноситься в межах виконавчого провадження по якому винесено постанову про арешт майна. У зв`язку з чим, відсутні підстави для винесення постанови про звільнення майна від арешту та вилучення обтяження ( а. с. 11-12 ).

Стороною позивача зазначається, що наведені обставини свідчать про відсутність правових підстав зберігати арешт на майно, а також, існування арешту майна порушує саму мету застосування відповідної процедури, оскільки виконавче провадження є завершеним, а тому позовні вимоги в даному випадку підлягають захисту права позивача, як власника майна, саме у спосіб припинення обтяження належного їй майна (номер запису про обтяження АА 132654).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) викладено висновок про те, що відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Встановивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме: оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

У постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 234/18525/19 (провадження № 61-10369св20) та від 20 жовтня 2021 року у справі № 236/789/21 (провадження № 61-11689св21) вказано, що «в разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що ця особа не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд повинен закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Отже, суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу по суті та не врахували того, що арешт накладено на майно позивача, який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, а отже, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882св21) та у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21).

Вказане узгоджується і з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах: від 27 березня 2024 року у справі № 303/6292/20 (провадження № 61-8454св21), від 15 січня 2025 року у справі № 592/5020/24 (провадження № 61-13199св24).

Отже, відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», право на позов про зняття арешту має лише особа, яка вважає, що майно належить їй, а не боржнику.

Якщо особа власник майна, яке помилково арештували за чужі борги, вона може звернутися до суду з позовом.

Якщо особа боржник, її інструментарій обмежений Розділом VII ЦПК України тобто поданням скарги на дії чи бездіяльність виконавця у порядку судового контролю.

Такі питання повинні вирішуватися у спеціальному процесуальному порядку шляхом оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця, а не через подання окремого цивільного позову.

Навіть у спорах, пов`язаних із захистом права власності, вирішальне значення має правильний вибір процесуального механізму.

Боржник у виконавчому провадженні не може використовувати позов про зняття арешту як універсальний спосіб захисту своїх прав.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив Постанову від 22 травня 2026 року у справі № 606/1141/25.

Верховний Суд наголосив, що виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Отже, будь-які претензії боржника щодо того, що виконавець після оплати боргу не зняв арешт, повинні розглядатися саме тим судом, який видав виконавчий документ, і саме в межах процедури оскарження дій виконавця. Колегія суддів дійшла висновку, що боржник обрав неналежний процесуальний спосіб захисту своїх прав. Позовне провадження застосовується у випадках наявності спору про право між рівними суб`єктами цивільних правовідносин. Натомість у спорах щодо арештів, накладених у межах виконавчого провадження, орган державної виконавчої служби реалізує публічно-владні функції з примусового виконання судових рішень.

Саме тому, як зазначив Верховний Суд, такі питання повинні вирішуватися у спеціальному процесуальному порядку шляхом оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця, а не через подання окремого цивільного позову.

Посилаючись на пункт 1 частини 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу України, суд вказав, що провадження підлягає закриттю, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Верховний Суд підкреслив, що сам по собі факт неможливості зняти арешт через нотаріуса або відсутність архівних матеріалів ДВС у зв`язку із завершенням строків їх зберігання не змінює процесуального статусу особи як боржника. Відтак це не надає права використовувати позовне провадження як альтернативний механізм замість передбаченої законом процедури оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця.

За таких обставин висновки суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України є обґрунтованими.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги спрямовані на усунення наслідків стадії виконання рішення (арешту/обтяження) у зв`язку з невчиненням посадовою особою ДВС дій щодо його скасування та повідомлення відповідних органів/реєстрів. За своєю правовою природою це є оскарження бездіяльності (дій) державного виконавця під час виконання судового рішення, що підлягає розгляду в порядку Розділу VII ЦПК України, а не в позовному провадженні.

Оскільки на майно позивача, як боржника у виконавчому провадженні було накладено арешт шляхом обтяження АА 132654, то ОСОБА_1 не може бути позивачем у цій справі та має право оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а оскільки остання звернулася з позовом в позовному провадженні, суд помилково прийняв позов до розгляду й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Роз`яснити ОСОБА_1 право на звернення в суд із скаргою в порядку Розділу VII ЦПК України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 19, ЦПК України, п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, ст. ст. 128, 211, 247, 263, 353-355, 447 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Білоцерківського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області про зняття арешту з майна, закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Роз`яснити ОСОБА_1 право на звернення в суд із скаргою в порядку Розділу VII ЦПК України.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Ухвала може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Повний текст ухвали виготовлено 02 липня 2026 року.

Суддя О. І. Орєхов