Постановление суда № 137917879, 01.07.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №146/565/26

Провадження №1-кп/127/363/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

колегія в складі: судді-доповідача ОСОБА_1 ,

судді ОСОБА_2 , судді ОСОБА_3 ,

за участі: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

представника потерпілої ОСОБА_8 ,

законного представника потерпілої ОСОБА_9 ,

провівши підготовче судове засідання в приміщені суду в м. Вінниці у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 6 ст. 152, ч. 6 ст. 153, ч. 2 ст. 156, ч. 3 ст. 156-1, ч. 1 ст. 301-1, ч. 4 ст. 301-1 КК України, відомості про яке внесено 16 жовтня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025020050000641,-

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 6 ст. 152, ч. 6 ст. 153, ч. 2 ст. 156, ч. 3 ст. 156-1, ч. 1 ст. 301-1, ч. 4 ст. 301-1 КК України.

Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні просила суд постановити ухвалу про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту, вважаючи, що під час досудового розслідування дотримані вимоги КПК України, підстав для закриття та повернення обвинувального акту не вбачає. В судове засідання просила викликати учасників судового провадження.

Представник потерпілої ОСОБА_8 та законний представник потерпілої ОСОБА_9 у судовому засіданні не заперечували щодо призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту

Обвинувачений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечували щодо призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту.

Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд вважає, що за даним кримінальним провадженням можливо призначити судовий розгляд.

Так, відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 КПК України кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 6 ст. 152, ч. 6 ст. 153, ч. 2 ст. 156, ч. 3 ст. 156-1, ч. 1 ст. 301-1, ч. 4 ст. 301-1 КК України, з урахуванням ухвали Вінницького апеляційного суду від 27.04.2026, підсудне Вінницькому міському суду Вінницької області.

Підстав для прийняття рішень, передбачених п.1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України, суд не вбачає. Обвинувальний акт складено відповідно до вимог ст. 291 КПК України.

З метою підготовки до судового розгляду, суд вважає за необхідне судовий розгляд провести у закритому судовому засіданні, в яке викликати учасників судового провадження та визначити дату і місце проведення судового розгляду.

Крім того, прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні заявила клопотання в якому просила суд продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Мотивуючи вказане клопотання тим, що ОСОБА_6 на даний час обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, покарання за які передбачає довічне позбавлення волі. Наведене вказує на те, що існують ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: 1) обвинувачений може переховуватись від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України). Даний ризик доводиться тими обставинами, що ОСОБА_6 розуміючи, що йому, у разі доведення вини, загрожує покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк або довічне позбавлення волі, а також ухиляючись від мобілізації для проходження військової служби, при нагоді може залишити своє місце проживання і переховуватись від суду.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Верховною Радою України (Закон України № 2102-ІХ від 24.02.2022 року), в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії якого неодноразово продовжувався. Водночас, унаслідок збройної агресії російської федерації, Україною з 24.02.2022 року, згідно відкритих даних, частина власної території не контролюється, що створює додаткові можливості для залишення території України, в тому числі поза офіційними пунктами пропуску. Крім того існують способи виїзду за кордон громадян України чоловічої статі, які відносяться до категорії військовозобов`язаних, і через офіційні пункти пропуску, до прикладу, у зв`язку із наявністю інвалідності, або з волонтерською місією тощо. А тому стверджувати, що ризик переховування від органу досудового розслідування та суду, у тому числі, за кордоном нівельовано повністю, неможливо. Також існують реальні можливості переховування обвинуваченого і на тимчасово окупованих територіях України.

2) обвинувачений може незаконно впливати на потерпілу та свідків у цьому кримінальному провадженні (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України).

Даний ризик доводиться тим, що сторона захисту ознайомлені з матеріалами кримінального провадженні, ОСОБА_6 достовірно відомо анкетні відомості та адреси проживання малолітньої потерпілої та свідків, а тому може вчинити тиск на вказаних осіб з метою зміни їх показань.

Відповідно до протоколів допиту малолітньої ОСОБА_10 , негласних слідчих (розшукових) дій від 28.11.2025 ОСОБА_6 постійно спілкувався з малолітньої, вів з нею розмови на сексуальні теми, знає її місце проживання та навчання, оскільки неодноразово приїжджав до неї у селище Вапнярка Тульчинського району, де проживає дитина, вислав їй мобільний телефон з метою спілкування з нею, що може свідчити про можливість впливу.

Крім цього, ОСОБА_11 може впливати на свідка ОСОБА_12 , який надав показання, які викривають протиправну діяльність обвинуваченого.

3) вчинити інше кримінальне правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України).

Ураховуючи те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень у формі прямого умислу, він може вчинити інше кримінальне правопорушення. З огляду на викладене може продовжити вчиняти аналогічні кримінальні правопорушення.

Вказане свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, а тому виникла необхідність у продовжені строку вказаного запобіжного заходу ще на 60 днів.

Представник потерпілої ОСОБА_8 та законний представник потерпілої ОСОБА_9 у судовому засіданні підтримали клопотання прокурора.

Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечив щодо задоволення клопотання прокурора. Оскільки, на даний час до ОСОБА_6 застосовано найсуворіший запобіжний захід тримання під вартою. Сторона захисту вважає, що на даному етапі судового провадження подальше тримання обвинуваченого під вартою не відповідає вимогам Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеній практиці Європейського суду з прав людини.

На момент звернення із цим клопотанням ОСОБА_6 перебуває під вартою понад шість місяців. За цей період часу стороною обвинувачення не наведено жодного нового факту, який би свідчив про намір переховуватися від суду; спроби незаконного впливу на потерпілу; спроби впливу на свідків; спроби знищення доказів; порушення процесуальних обов`язків; підготовку до втечі; вчинення будь-яких інших протиправних дій. Більше того, досудове розслідування завершено. Обвинувальний акт складено та передано до суду. Усі основні докази стороною обвинувачення вже зібрані.

Таким чином, ризики, на які традиційно посилається сторона обвинувачення на стадії досудового розслідування, істотно втратили свою актуальність.

Особливу увагу сторона захисту звертає на те, що значна частина пред`явленого обвинувачення ґрунтується на твердженнях про події 13 вересня 2025 року, 21 вересня 2025 року та 27 листопада 2025 року. Вказані обставини є предметом безпосереднього дослідження судом та на даний час не можуть вважатися встановленими фактами. Судовий розгляд лише розпочинається. Допит потерпілої, свідків, експертів та дослідження письмових доказів ще не проведено. Отже, на даний час відсутні правові підстави сприймати викладені стороною обвинувачення твердження як беззаперечно встановлені обставини.

Відповідно до статті 17 КПК України та статті 62 Конституції України ОСОБА_6 користується презумпцією невинуватості.

Фактично ж тривале тримання під вартою за відсутності вироку суду створює ситуацію, за якої запобіжний захід поступово набуває ознак попереднього покарання, що прямо суперечить принципам кримінального процесу та практиці Європейського суду з прав людини. ОСОБА_6 має постійне місце проживання, відоме органу досудового розслідування та суду. Має сталі соціальні зв`язки. Його особа встановлена. За весь час провадження відсутні будь-які докази того, що він намагався ухилитися від участі у кримінальному провадженні.

Сторона захисту вважає, що цілі кримінального провадження можуть бути повністю досягнуті шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу.

Судова практика Верховного Суду неодноразово наголошує, що при вирішенні питання про подальше тримання особи під вартою суд повинен оцінювати не лише тяжкість обвинувачення, а й можливість досягнення цілей кримінального провадження шляхом застосування менш суворого заходу.

У даному випадку застосування домашнього арешту із використанням електронного засобу контролю дозволить одночасно: - забезпечити контроль за поведінкою обвинуваченого; - гарантувати його явку до суду; - виключити ризики, на які посилається сторона обвинувачення; - забезпечити дотримання стандартів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Подальше тримання ОСОБА_6 під вартою в умовах відсутності нових обставин та реальних доказів існування ризиків не відповідають принципу необхідності та пропорційності втручання у право людини на свободу. А тому, захисник просив суд змінити ОСОБА_6 запобіжний захід із тримання вартою на цілодобовий домашній арешт. Застосувати до ОСОБА_6 електронний за контролю. Покласти на ОСОБА_6 обов`язки, передбач ст. 194 КПК України. Визначити, якщо суд дійде висновку про неможливість застосував домашнього арешту, розмір застави, достатній для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, із покладенням усіх необхідних процесуальних обов`язків.

Обвинувачений ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечив щодо задоволення клопотання прокурора та підтримав думку захисника ОСОБА_7 .

Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.

З наявних в матеріалах провадження документів вбачається, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 13.02.2026 щодо ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який продовжено ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04.05.2026, на 60 діб, тобто до 02.07.2026 включно.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта.

При вирішенні клопотання прокурора щодо доцільності продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги ст. 178 КПК України, а саме: вік та стан здоров`я обвинуваченого, сімейний та матеріальний стан, вид діяльності та місце проживання та інші обставини, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

Метою застосування запобіжного заходу, відповідно до ст. 177 КПК України, є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Із вищезазначених положень слідує, що запобіжні заходи є заходами превентивного характеру, що застосовуються з метою запобігання протиправній поведінці обвинуваченого і забезпечення кримінального провадження. Превентивний характер цих заходів чітко проявляється в цілях їх застосування, якими є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам вчинити дії, які ст. 177 КПК України віднесено до ризиків у кримінальному провадженні. Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність сукупності як обґрунтованої підозри, так і вищенаведених ризиків.

Також суд, враховує вимоги ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», фактичні обставини справи, особу обвинуваченого та характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання у їх взаємозв`язку з можливими ризиками по справі.

В той же час, ризиками у кримінальному провадженні є наявність відомостей, які свідчать про можливість виникнення у майбутньому проявів протиправної поведінки обвинуваченого. Рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права та свободи обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним КПК України, конкретним підставам і меті), що незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Завданням застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка піддана кримінальному переслідуванню, а при обранні того чи іншого запобіжного заходу, достатнього і необхідного у кожному конкретному випадку, крім тяжкості звинувачення, необхідно враховувати сукупність перелічених в законі обставин.

Вирішуючи питання доцільності продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, суд звертає увагу, що останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на певний строк або довічне позбавлення волі. Термін утримання ОСОБА_6 під вартою спливає 02.07.2026, розгляд справи ще не розпочато. Зокрема, у справі ще не досліджено всі письмові докази, не допитано потерпілу та жодного свідка згідно реєстру матеріалів досудового розслідування, що не виключає можливості тиску обвинуваченого на потерпілу, свідків та іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.

Крім того, продовжують існувати ризики, передбачені п.1 та п. 4 ч. 1 ст.177 КПК України. І хоча з часом вони зменшилися, проте досі залишаються актуальними, при цьому ризик переховування обвинуваченого від суду є достатньо високим.

Що стосується ризику незаконного впливу обвинуваченого на потерпілу та свідків, то з огляду на те, що на даній стадії судового розгляду справи потерпіла та свідки ще не були допитані в судовому засіданні, наразі вказаний ризик (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України) є високим.

Доводи сторони захисту щодо сумнівів у фактичній обґрунтованості обвинувачення та відсутність вагомих доказів на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованих правопорушень є передчасними. Оскільки, судовий розгляд кримінального провадження ще не розпочато, письмові докази судом ще досліджувались, а потерпіла та свідки у судовому засіданні, на даний час, ще не допитувались. При цьому висновок про винуватість чи невинуватість особи суд може зробити лише на відповідній стадії процесу за результатами судового розгляду, оцінюючи усі надані сторонами докази та доводи у їх сукупності та взаємозв`язку.

Крім того, судом врахована практика Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства та соціальні наслідки, які роблять оправданим попереднє ув`язнення принаймні протягом певного часу. Цей фактор можна вважати виправданим та необхідним тільки, якщо існують підстави вважати, що звільнення затриманого порушить публічний порядок або, якщо цей порядок дійсно знаходиться під загрозою. Попереднє ув`язнення не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.

Тобто в ситуації, коли інтереси суспільства та держави є особливо вразливими, це кримінальне провадження має значний суспільний інтерес, а особлива тяжкість інкримінованих злочинів викликає гостру негативну реакцію суспільства.

Тому в сукупності з ризиком переховування обвинуваченого від суду, ці обставини у випадку зміни обвинуваченому запобіжного заходу можуть викликати негативні соціальні наслідки, які поставлять під загрозу публічний порядок.

Отже, суд вважає за необхідне продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, що цілком відповідає легітимній меті у цьому кримінальному провадженні.

Застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу на даний час є неможливим, оскільки з урахуванням всіх вищевикладених обставин, такий захід, зокрема, домашній арешт, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти цим ризикам.

Враховуючи всі вищевикладені обставини, а також положення ч. 4 ст. 183 КПК України, суд не визначає розмір застави, який є альтернативним запобіжним заходом та який не зможе гарантувати реалізацію цілей кримінального судочинства з огляду на тяжкість обвинувачення, вразливість суспільного інтересу у справі та об`єкту інкримінованого посягання, наявність ризиків переховування від суду та незаконного впливу на потерпілу та свідків, які можуть сприйматися обвинуваченим не такими обтяжливими як можливі правові наслідки кримінального переслідування державою.

Керуючись ст.ст. 176-178, 183, 184, 193-197, 314-316, 331, 372 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 6 ст. 152, ч. 6 ст. 153, ч. 2 ст. 156, ч. 3 ст. 156-1, ч. 1 ст. 301-1, ч. 4 ст. 301-1 КК України, відомості про яке внесено 16 жовтня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025020050000641, яке відбудеться 08 липня 2026 року о 17 год. 00 хв., у приміщені Вінницького міського суду Вінницької області, в залі судових засідань №21.

Розгляд кримінального провадження призначити у закритому судовому засіданні.

Судовий розгляд кримінального провадження здійснювати в складі колегії суддів: судді-доповідача: ОСОБА_1 , судді: ОСОБА_3 , судді: ОСОБА_2 .

У судове засідання викликати учасників судового провадження.

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу, відмовити.

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, задовольнити.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити на 60 діб, починаючи з 01.07.2026 до 29.08.2026 включно.

Термін дії ухвали суду, в частині продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, 60 діб, тобто до 29.08.2026 включно.

Копію ухвали направити для виконання до ДУ «Вінницької установи виконання покарань (№1)».

Ухвала, в частині продовження строку дії запобіжного заходу, може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом п`яти днів з дня її оголошення, в іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.

Подання апеляційної скарги на ухвалу зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.

Суддя-доповідач:

Суддя:

Суддя: