Постановление суда № 137898949, 02.07.2026, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/6816/26

УХВАЛА

02 липня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши в письмовому провадженні клопотання позивача про витребування доказів в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області , Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про визнання рішень та дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Хмельницького окружного адміністративного суду перебуває справа № 560/6816/26 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області та Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про визнання протиправними, скасування постанови та доручення.

Позивач оскаржує, зокрема, постанову Управління ДМС у Хмельницькій області № 6801110500001610 від 22.10.2025 про заборону в`їзду в Україну, доручення Управління ДМС у Хмельницькій області до Державної прикордонної служби України від 22.10.2025 № 6801.6-2136/68.03-25, а також пов`язані з ними дії суб`єктів владних повноважень.

Ухвалою суду від 24.04.2026 відкрито провадження у справі та витребувано від Управління ДМС у Хмельницькій області належним чином засвідчену копію постанови № 6801110500001610 від 22.10.2025, докази, що стали підставою для прийняття цієї постанови, докази ознайомлення позивача з оскаржуваною постановою, зокрема щодо дати такого ознайомлення, а також копію доручення Управління ДМС у Хмельницькій області Начальнику Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 22.10.2025 № 6801.6-2136/68.03-25.

На виконання зазначеної ухвали суду Управління ДМС у Хмельницькій області подало заяву про виконання ухвали суду, у якій повідомило про надання засвідчених копій постанови УДМС № 6801110500001610 від 22.10.2025, обґрунтованого звернення відділу міграційної поліції ГУНП у Хмельницькій області та доручення УДМС до Державної прикордонної служби України від 22.10.2025.

З матеріалів, поданих Управлінням ДМС у Хмельницькій області, вбачається, що серед документів, наданих як підстава для прийняття оскаржуваної постанови про заборону в`їзду, міститься обґрунтоване звернення відділу міграційної поліції ГУНП у Хмельницькій області від 21.10.2025, постанова УДМС № 6801110500001610 від 22.10.2025 та доручення до Державної прикордонної служби України від 22.10.2025.

Позивач 29.06.2026 звернувся до суду з клопотанням про витребування від Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області додаткових доказів.

Зокрема, позивач просить витребувати: інформацію про те, чи виносилися підрозділами кримінальної поліції ГУНП у Хмельницькій області у період з 01.12.2021 до теперішнього часу постанови про заведення оперативно-розшукової справи щодо громадянина російської федерації ОСОБА_1 / ОСОБА_2 , 1954 р.н., а в разі їх прийняття - засвідчені належним чином копії таких постанов; інформацію про те, чи були підстави для заборони в`їзду в Україну ОСОБА_1 , зазначені в обґрунтованому зверненні відділу міграційної поліції ГУНП у Хмельницькій області до УДМС у Хмельницькій області від 21.10.2025, встановлені під час здійснення оперативно-розшукової діяльності або під час здійснення інших заходів; інформацію про те, чи була інформація щодо висловлювань ОСОБА_1 на підтримку збройної агресії російської федерації проти України і щодо поширення ОСОБА_1 неправдивих чуток серед місцевого населення щодо подій, які сталися в Україні, здобута посадовими особами відділу міграційної поліції ГУНП у Хмельницькій області або отримана цим відділом від інших підрозділів ГУНП, інших підрозділів Національної поліції України чи інших державних органів України; усі докази, які є в розпорядженні ГУНП у Хмельницькій області, що підтверджують факти усних висловлювань ОСОБА_1 на підтримку збройної агресії російської федерації проти України, а також факти поширення ним неправдивих чуток серед місцевого населення щодо подій, які сталися в Україні; інформацію про те, під час спілкування з якими конкретно особами - місцевими мешканцями, із зазначенням їхніх посад, прізвищ, імен, по батькові та місць проживання, - ОСОБА_1 висловлювався на підтримку збройної агресії російської федерації проти України; інформацію про те, якими саме посадовими особами, із зазначенням їхніх посад, прізвищ, імен та по батькові, проводилися перевірочні заходи, про які зазначено в обґрунтованому зверненні від 21.10.2025; інформацію про те, у який період грудня 2022 року відділом міграційної поліції ГУНП у Хмельницькій області було проведено зазначені перевірочні заходи, із зазначенням дати початку та дати закінчення їх здійснення.

Також позивач просить зобов`язати ГУНП у Хмельницькій області надати документи або матеріали, що містять відомості з грифом секретності «Таємно», шляхом подання до режимно-секретного органу суду.

В обґрунтування клопотання позивач зазначає, що запитувані докази мають значення для перевірки законності обґрунтованого звернення відділу міграційної поліції ГУНП у Хмельницькій області від 21.10.2025 та постанови УДМС у Хмельницькій області від 22.10.2025.

Дослідивши клопотання та матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частинами першою та другою статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою цієї статті, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частина четверта статті 73 КАС України встановлює, що суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За статтею 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

А стаття 76 КАС України визначає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до частини другої цієї статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Частина четверта статті 77 КАС України передбачає, що докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За частинами першою-третьою статті 80 КАС України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.

Частини шоста - дев`ята статті 80 КАС України передбачають, що будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

У випадку неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, визначені цим Кодексом.

У разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Верховний Суд у постанові від 09.01.2024 у справі № 640/19582/21 зазначив, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи зобов`язує суди вживати передбачені законом заходи для з`ясування обставин справи, зокрема шляхом виявлення та витребування доказів.

У цій же постанові Верховний Суд розмежував різні процесуальні способи отримання доказів: надання їх учасниками справи, пропозицію суду надати докази, збирання доказів судом із власної ініціативи та витребування доказів у порядку статті 80 КАС України.

Отже, суд виходить з того, що витребування доказів є процесуальним інструментом, який застосовується судом за наявності відповідної необхідності для правильного вирішення спору.

Водночас, сама по собі незгода сторони з обсягом або змістом доказів, поданих іншим учасником справи, не означає автоматичного обов`язку суду додатково витребувати інші документи чи відомості, якщо наявні матеріали дають можливість вирішити питання про достатність або недостатність доказової бази під час ухвалення рішення по суті спору.

Так, суд враховує, що ухвалою суду від 24.04.2026 вже було витребувано від Управління ДМС у Хмельницькій області саме ті документи, які мали підтвердити підстави прийняття оскаржуваної постанови від 22.10.2025, а саме: постанову, докази, що стали підставою для її прийняття, докази ознайомлення позивача з постановою та доручення до Державної прикордонної служби України.

На виконання цієї ухвали Управління ДМС у Хмельницькій області надало, зокрема, постанову № 6801110500001610 від 22.10.2025, обґрунтоване звернення відділу міграційної поліції ГУНП від 21.10.2025 та доручення до Державної прикордонної служби України від 22.10.2025.

За таких обставин, суд уже витребував і отримав документи, які Управління ДМС у Хмельницькій області подало як такі, що стали підставою для прийняття оскаржуваної постанови.

У той же час, питання про те, чи є ці документи належними, допустимими, достовірними та достатніми для підтвердження правомірності постанови УДМС і пов`язаних із нею дій, підлягає вирішенню під час оцінки доказів при ухваленні рішення по суті спору.

Якщо надані матеріали не підтверджують правомірності оскаржуваних рішень або дій, така обставина оцінюватиметься судом, зокрема за правилами статей 77, 80, 90 КАС України.

Верховний Суд у постанові від 27.07.2023 у справі № 826/15278/17 звернув увагу на те, що процесуально-правові засади витребування доказів передбачені статтею 80 КАС України, а частина дев`ята цієї статті визначає наслідки неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів: суд може визнати відповідну обставину, відмовити у її визнанні або розглянути справу за наявними доказами.

Тобто у випадку, якщо суб`єкт владних повноважень не подав усіх документів, які, на думку позивача, мали б підтверджувати правомірність спірних рішень або дій, процесуальний закон передбачає не лише додаткове витребування таких доказів, а й можливість оцінки цієї обставини при вирішенні справи по суті відповідно до статей 77, 80, 90 КАС України.

Відповідно до частин першої-третьої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також враховує, що адміністративний суд перевіряє правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень з огляду на обставини, які існували на момент прийняття відповідного рішення або вчинення відповідної дії.

Такий підхід випливає з частини другої статті 2 КАС України, оскільки суд перевіряє, чи було рішення прийняте обґрунтовано, тобто з урахуванням тих обставин, що мали значення саме для прийняття рішення.

Так, у цій справі предметом оцінки є мотиви, фактичні дані та правові підстави, які існували на момент складання обґрунтованого звернення відділу міграційної поліції ГУНП від 21.10.2025 та прийняття постанови УДМС від 22.10.2025.

Відтак під час ухвалення рішення по суті суд перевірятиме саме ті матеріали та мотиви, які були покладені або могли бути покладені в основу оскаржуваних рішень і дій на час їх прийняття.

Верховний Суд у постанові від 11.09.2023 у справі № 420/14943/21 зазначив, що критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є, зокрема, логічність і структурованість мотивів, пов`язаність мотивів із конкретними нормами права, правова оцінка фактичних обставин та відповідність висновків фактичним обставинам справи.

Тому якщо обґрунтоване звернення відділу міграційної поліції ГУНП або постанова УДМС не містять достатніх фактичних даних чи мотивів, це підлягатиме оцінці судом під час вирішення спору по суті.

Суд не заперечує, що інформація може мати доказове значення у розумінні статті 72 КАС України.

Водночас, у порядку статті 80 КАС України заявник має індивідуалізувати доказ, який просить витребувати, зазначити обставини, які цей доказ може підтвердити або спростувати, та підстави, з яких випливає, що такий доказ перебуває у відповідної особи.

При цьому, частина вимог клопотання фактично сформульована як вимога надати відповіді на запитання позивача або створити нову узагальнену інформацію, а інша частина - як вимога витребувати невизначене коло матеріалів без достатньої індивідуалізації конкретних доказів.

Зокрема, позивач просить повідомити, чи виносилися постанови про заведення оперативно-розшукової справи, чи були відповідні підстави встановлені під час оперативно-розшукової діяльності або інших заходів, хто саме повідомляв відповідну інформацію, які посадові особи проводили перевірочні заходи та у який період вони проводилися.

Однак суд вказує на те, що частина друга статті 80 КАС України не передбачає покладення на суд обов`язку здійснювати пошук невизначеного кола можливих доказів або зобов`язувати іншу сторону створювати нові узагальнені довідки чи пояснення замість надання конкретно визначеного доказу.

Інша частина вимог клопотання, зокрема вимога витребувати «усі докази, які є в розпорядженні ГУНП», сформульована як вимога витребувати невизначене коло матеріалів без достатньої індивідуалізації конкретних доказів, їх реквізитів, форми, дати створення чи інших ознак, які дозволяють ідентифікувати конкретний доказ.

Також позивач не довів, що без витребування саме цих додаткових відомостей суд позбавлений можливості оцінити правомірність оскаржуваної постанови та пов`язаних із нею дій за наявними у справі матеріалами, зокрема з урахуванням обов`язку відповідачів довести правомірність своїх рішень і дій та процесуальних наслідків неподання необхідних доказів.

Окремо суд враховує характер частини запитуваних відомостей.

Так, відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 № 2135-XII, у кожному випадку наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності заводиться оперативно-розшукова справа. Постанова про заведення такої справи підлягає затвердженню начальником органу Національної поліції або начальником відокремленого підрозділу територіального органу Національної поліції, органу Служби безпеки України, оперативного підрозділу органу Державного бюро розслідувань, Державної прикордонної служби України, охорони вищих посадових осіб, Служби зовнішньої розвідки України, Директором Бюро економічної безпеки України або керівником територіального управління Бюро економічної безпеки України, органу, установи виконання покарань чи слідчого ізолятора, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, підрозділу Національного антикорупційного бюро України або його уповноваженим заступником.

Частина десята цього Закону встановлює, що забороняється передавати і розголошувати відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, або такі, що можуть зашкодити слідству чи інтересам людини, безпеці України. Забороняється оприлюднювати або надавати зібрані відомості, а також інформацію щодо проведення або непроведення стосовно певної особи оперативно-розшукової діяльності до прийняття рішення за результатами такої діяльності. Питання оприлюднення або надання такої інформації після прийняття рішення регулюється законом.

Частина тринадцята статті 9 цього Закону передбачає, що не підлягають передачі і розголошенню результати оперативно-розшукової діяльності, які відповідно до законодавства України становлять державну таємницю, а також відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини. За передачу і розголошення цих відомостей працівники оперативних підрозділів, а також особи, яким ці відомості були довірені при здійсненні оперативно-розшукової діяльності чи стали відомі по службі або роботі, підлягають відповідальності згідно з чинним законодавством, крім випадків розголошення інформації про незаконні дії, що порушують права людини.

За статтею 1 Закону України «Про державну таємницю» від 21.01.1994 № 3855-XII, державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.

Гриф секретності - реквізит матеріального носія секретної інформації, що засвідчує ступінь секретності даної інформації.

Допуск до державної таємниці - оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації.

Доступ до державної таємниці - надання повноважною посадовою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, або ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, цією посадовою особою відповідно до її службових повноважень.

Відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону, у разі невідповідності інформації вимогам, встановленим цим Законом, забороняється віднесення її до державної таємниці. Засекречуванню підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить державну таємницю, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої не обмежений.

Частиною другою статті 22 цього Закону передбачено, що допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу першого статті 27 цього Закону, доступ до державної таємниці надається дієздатним громадянам України, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання.

Так, суд бере до уваги, що вимога позивача про зобов`язання ГУНП надати документи або матеріали, що містять відомості з грифом секретності «Таємно», сформульована узагальнено.

Позивач не ідентифікує конкретний документ або матеріал із таким грифом, не зазначає його реквізитів, не доводить факту його існування у ГУНП та не обґрунтовує, чому без такого невизначеного кола секретних матеріалів суд не може оцінити правомірність оскаржуваних рішень і дій відповідачів за наявними у справі доказами.

За таких обставин, питання про подання відкритої частини інформації або про застосування спеціального режиму доступу до державної таємниці не може вирішуватися абстрактно, без попереднього встановлення існування конкретного доказу, його належності до предмета доказування та необхідності його дослідження саме для вирішення заявленого клопотання.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що клопотання позивача не підлягає задоволенню, оскільки: ухвалою суду від 24.04.2026 вже було витребувано від Управління ДМС у Хмельницькій області документи, які мали становити підстави для прийняття оскаржуваної постанови; Управління ДМС у Хмельницькій області повідомило про виконання ухвали суду і подало постанову, обґрунтоване звернення відділу міграційної поліції ГУНП та доручення до Державної прикордонної служби України; питання достатності або недостатності цих матеріалів для доведення правомірності рішень і дій відповідачів має вирішуватися під час ухвалення рішення по суті спору; частина вимог клопотання сформульована як вимога надати відповіді на запитання позивача або створити узагальнену інформацію, а частина - як вимога витребувати невизначене коло матеріалів без достатньої індивідуалізації конкретних доказів; частина запитуваних відомостей стосується оперативно-розшукової діяльності, можливих конфіденційних джерел, персональних даних, службової інформації та інформації з обмеженим доступом; вимога про подання документів або матеріалів, що містять відомості з грифом секретності «Таємно», є неконкретизованою, не містить індивідуалізації конкретних документів або матеріалів, не підтверджена належним обґрунтуванням їх фактичного існування, належності до предмета доказування та необхідності витребування саме на цій стадії розгляду справи; у разі неподання суб`єктом владних повноважень необхідних доказів суд має право застосувати наслідки, передбачені частиною дев`ятою статті 80 КАС України, зокрема розглянути справу за наявними доказами або оцінити відповідну обставину при вирішенні спору по суті.

Керуючись статтями 2, 3, 9, 7277, 80, 90, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів у справі № 560/6816/26 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Головуючий суддяЄ.В. Печений