Постановление суда № 137863812, 01.07.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

01 липня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/3590/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Костенко Г.В., розглянув у письмовому провадженні клопотання представника Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві, в якій просить:

- визнати протиправними дії Територіального управління Бюро економічної безпеки у місті Києві щодо визначення та виплати сум одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн;

- зобов`язати Територіальне управління Бюро економічної безпеки у місті Києві нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України" на 2024 рік від 09 листопада 2023 року №3460-IX у розмірі 3028 грн.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 провадження у справі за цим позовом відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у письмовому провадженні).

08.04.2026 до суду надійшла заява представника Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві про залишення позовної заяви без розгляду.

В обґрунтування зазначено, що про порушене право ОСОБА_1 дізналася 29.08.2026, а до суду з позовом звернулася лише 27.03.2026, тобто з пропуском установленого законом строку звернення до суду.

У період з 28.05.2026 по 30.06.2026 суддя Костенко Г.В. перебувала у відпустці.

Відповідно до частини третьої статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Таким чином, розгляд вказаного клопотання за встановленим судом порядком проведено у письмовому провадженні.

Вирішуючи вказане клопотання, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті.

Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

За правилами частин 1, 2 статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно із частиною 6 статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлені спеціальні строки звернення до суду у справах про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Стаття 233 КЗпП, яка діяла у редакції до 18.07.2022 (включно) передбачала, що: «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".

Однак, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин'' від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Отже, строк звернення до суду із позовом, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, до 19.07.2022 року не обмежений жодним строком, а з 19.07.2022 року обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що 11.12.2025 Конституційний Суд України прийняв рішення № 1-р/2025, яким визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Конституційний Суд України в цьому рішенні зазначив, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Поряд із зазначеним суд зауважує, що для правильного обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 суд повинен був з`ясувати дати, з якими, зокрема, частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення цього строку, а саме: день, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права щодо кожного місяця спірного періоду.

У контексті зазначеного суд звертає увагу, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належних йому сум грошового забезпечення, є дата ознайомлення з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати у згаданій вище постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.

Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення працівнику. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.

Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у працівника виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;

в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Обумовлений приписами цієї статті обов`язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.

Зазначений підхід узгоджується і з міжнародними стандартами. Норми національного законодавства (стаття 110 КЗпП України) повністю відповідають положенням статті 14 Конвенції про захист заробітної плати 1949 року (№95), ратифікованої Україною 04.08.1961, яка передбачає необхідність ужиття ефективних заходів для забезпечення інформування працівників у належний і зрозумілий спосіб, зокрема, (b) під час кожної виплати заробітної плати - про відомості щодо їхньої заробітної плати за відповідний період оплати праці, якщо такі відомості можуть змінюватися.

У розвиток положень Конвенції 95 Комітет експертів із застосування конвенцій та рекомендацій CEACR (МОП) сформував Рекомендацію щодо захисту заробітної плати 1949 року (№85), пункт 7 розділу IV якої конкретизує, що працівників слід інформувати під час кожної виплати заробітної плати про такі відомості, які стосуються відповідного періоду виплати та можуть зазнавати змін: (a) валова сума нарахованої заробітної плати; (b) усі відрахування, які були здійснені, із зазначенням підстав та їхнього розміру; (c) чиста сума заробітної плати, що підлягає виплаті.

Отже, як норми національного законодавства, так і міжнародні стандарти покладають на роботодавця чіткий обов`язок забезпечити працівникові повну, своєчасну та зрозумілу інформацію про склад, розмір і підстави нарахування та виплати заробітної плати.

Як зазначалося судом вище, законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з`ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві.

Таким чином, для встановлення дат, з якими частина 1 статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначеного періоду.

Крім того для початку перебігу, передбаченого частиною 2 статті 233 КЗпП України строку звернення до суду з позовними вимогами за період у місяці звільнення суд повинен встановити дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, позаяк перебіг строку з днем ознайомлення позивача з наказом про звільнення та виключення зі списків особового складу військової частини, що не відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України.

Суд враховує, що предметом оскарження є перерахунок та виплата ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України" на 2024 рік".

Наказом ТУ БЕБ у м. Києві від 14.11.2024 №207-к/ДСК ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 15.11.2024.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 по справі №440/15187/24 ОСОБА_1 до Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві про визнання бездіяльністю протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб. Зобов`язано Територіальне управління Бюро економічної безпеки у м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб.

На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 по справі №440/15187/24 Територіальним управлінням Бюро економічної безпеки у місті Києві платіжною інструкцією від 27.08.2025 №530 переведено 29.08.2025 на користь позивача, з вирахуванням податків і зборів, - 516198,14 грн.

Не погоджуючись з порядком обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - Територіальним управлінням Бюро економічної безпеки у м. Києві на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі 440/15187/24.

Так, ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2025 визнано протиправними дії Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві щодо виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі 440/15187/24 в частині здійснення нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби обчисленого відповідно до грошового забезпечення, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в сумі 2102 гривні.

В подальшому, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2026 ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2025 по справі №440/15187/24 скасовано.

При цьому суд зазначив: "... судом не досліджувалось та не наводились висновки щодо застосування відповідачем під час розрахунку одноразової грошової допомоги прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн. Зокрема, в судом першої інстанції у рішенні від 21.02.2025 не досліджувався порядок обчислення одноразової грошової допомоги, а лише констатувалось, що позивач, як особа, яка звільнена зі служби в Бюро економічної безпеки України за власним бажанням за наявності календарної вислуги років 32 роки 02 місяці 01 днів (тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги у даному випадку дотримана), має право на одноразову грошову допомогу, передбачену частиною 2 статті 9 Закону № 2262-ХІІ.

З наведеного вбачається, що заявивши вимоги про обчислення одноразової грошової допомоги із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн., заявник фактично порушила новий судовий спір із вимогами позовного провадження.".

Зважаючи на висновки, що викладені в постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2026 по справі №440/15187/24, ОСОБА_1 без зволікань, 27.03.2026, звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з цим позовом.

Отже, ОСОБА_1 27.03.2026 подавши позовну заяву до суду першої інстанції не пропустила строку звернення до суду.

Правова позиція з вказаного питання також, відображена у постановах Верховного Суду від 29 січня 2026 року у справі № 380/14780/24, від 30 січня 2026 року у справі №420/28734/24, які підлягають урахуванню судами першої та апеляційної інстанцій.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 справа «Меньшакова проти України» (Заява №377/02) пункт 52 «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)».

У справі «Мушта проти України» (Заява № 8863/06) від 18.11.2010 в пункті 32 Європейський суд з прав людини нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Відтак, враховуючи вищевикладене в задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду слід відмовити.

Керуючись статтями 122, 123, 240-243, 248, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні клопотання представника Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя Г.В. Костенко