Решение № 137860752, 01.07.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/4614/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Данко В.Й.,

за участю:

секретаря судового засідання Ткаченко Ю.В.,

розглянувши у підготовчому засіданні у місті Ужгороді питання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті у справі за позовом Ужанського національного природного парку до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди

в с т а н о в и в:

1.до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від Ужанського національного природного парку код ЄДРПОУ 30104729, місцезнаходження: Ужгородський р-н, смт. Великий Березний, вул. Рибарська, 18 (далі позивач або УНПП) до ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_1 (далі відповідач), у якому позивач просить суд:

1.1.стягнути з відповідача на користь позивача шкоду, завдану внаслідок незаконного звільнення працівників, в сумі 84 672 грн., виплачені ОСОБА_2 відповідно до рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 14.11.2022 у справі №298/762/22, сплату єдиного соціального внеску в сумі 18 627,83 грн. та інших судових зборів у сумі 2 481 грн., всього: 105 780,83 гривень.

2.До суду від представника відповідача надійшов відзив у якому він проти позову заперечив.

3.Відзив обґрунтовані таким:

3.1.наказ про звільнення ОСОБА_2 був виданий на підставі комплексу документів, підготовлених та складених працівниками УНПП, а також на підставі рішення колегіального органу, а саме зборів працівників;

3.2.позивачем не доведено, що відповідач умисно, свідомо та протиправно організував незаконне звільнення працівника, діючи всупереч вимог закон або усвідомлюючи незаконність своїх дій;

3.3.рішення у справі №298/762/22 не містить висновків про наявність персональної вини у незаконному звільненні ОСОБА_2 , не встановлює факту умисного порушення трудового законодавства, не містить висновків про його недобросовісність, перевищення повноважень, службове зловживання чи інші винні дії;

3.4.у даній справі відсутні докази умислу відповідача, його особистої зацікавленості, свідомого порушення закону, відсутні докази, що саме дії відповідача, а не загальна організація кадрової роботи та оформлення трудових відносин призвели до визнання звільнення незаконним; відсутні висновки суду про персональні вину відповідача;

3.5.позивач намагається покласти на відповідача безумовну та автоматичну відповідальність тому, що саме він підписав наказ про звільнення. Матеріальна відповідальність не може наставати автоматично лише за факт зайняття посади чи підписання відповідного документу;

3.6.позивач не надав доказів, що саме винні дії відповідача стали безпосередньою причиною виплати коштів ОСОБА_2 ;

3.7.сам по собі факт скасування наказу не створював автоматичної правової підстави для стягнення з відповідача шкоди в порядку регресу;

3.8.позивач помилково ототожнює поняття «скасування наказу судом» та «наявність персональної вини керівника», хоча це різні правові категорії;

3.9.акт про відсутність на робочому місці, доповідна записка від 17.09.2021, протокол чергових зборів №7 від 20.09.2021 не визнані протиправними, не оскаржувалися та є чинним на сьогоднішній день;

3.10.суд у справі №298/762/22 не досліджував питання персональної вини Відповідача, а лише вирішував трудовий спір;

3.11.позивач обґрунтовував законність звільнення ОСОБА_2 під час розгляду справи №298/762/22, таким чином позиції позивача у цій справі та у справі №298/762/22 є взаємовиключними;

3.12.позивач не довів причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та виникнення шкоди у виді виплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

3.13.саме лише перебування особи на посаді керівника та підписання відповідного наказу не створює автоматичного обов`язку компенсувати всі витрати у разі подальшого скасування наказу судом;

3.14.вимоги про стягнення єдиного соціального внеску є безпідставними та не відповідають практиці Верховного Суду.

4.02.06.2026 до суду від представника відповідача надійшла заява, у якій він додатково зазначив про те, що позивач звернувся до суду з пропуском строку, передбаченого частиною 3 статті 233 КЗпП України, що також є підставою для відмови в задоволенні позову.

5.У судове засідання учасники процесу не з`явилися, належним чином повідомлені про час, дату і місце його проведення, клопотання про відкладення не подали, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за наявними матеріалами.

ІІ. Рух справи

6.Ухвалою від 08.04.2026 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

7.Ухвалою від 02.06.2026 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

8.Заходи забезпечення позову та доказів, зокрема, шляхом їх витребування не застосовувалися.

ІІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судом

9.Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

10.Наказом №32-К від 20.09.2021 «Про звільнення ОСОБА_2 » за підписом директора УНПП Сойма А. звільнено з 21.09.2021 ОСОБА_2 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, а саме за прогул (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

10.1.З наказу вбачається, що підставою для його прийняття слугували: доповідна записка начальника Лубнянського ПНДВ Васильняка В.В. від 17.09.2021, Акт про відсутність на робочому місці ОСОБА_2 від 17.09.2021, Акт про відмову ОСОБА_2 надати письмові пояснення від 20.09.2021, протокол чергових зборів від 20.09.2021.

11.Рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 14.11.2022 по справі №298/762/22, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду 30.01.2024, позов ОСОБА_2 до УНПП задоволено та, зокрема:

11.1.поновлено ОСОБА_2 на раніше займаній посаді інспектора з охорони природно-заповідного фонду 1 категорії Лубнянського природоохоронного науково-дослідного відділення Ужанського національного природного парку днем 21.09.2021;

11.2.стягнуто з УНПП на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.09.2021 року по 11.11.2022 в сумі 84 672( вісімдесят чотири тисячі шістсот сімдесят дві) грн.;

11.3.стягнуто з УНПП на користь держави судовий збір у розмірі 2481 ( дві тисячі чотириста вісімдесят одну ) грн.;

11.4.рішення суду в частині поновлення на раніше займаній посаді та в частині стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.

12.Задовольняючи вимоги про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов висновку, що УНПП не визначив робоче місце ОСОБА_2 , тому відсутній факт порушення трудової дисципліни, оскільки не може бути поставлено в провину працівнику відсутність на робочому місці, місцезнаходження якого не було повідомлено.

13.Наказом №23-К від 07.03.2024 скасовано наказ №32-К від 20.09.2021 «Про звільнення ОСОБА_2 » та поновлено ОСОБА_2 на посаді інспектора з охорони природно-заповідного фонду 1 категорії Лубнянського природоохоронного науково-дослідного відділення з 08.03.2024.

13.1.За цим же наказом ухвалено нарахувати та виплатити Страшкуличу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.09.2021 року по 11.11.2022 в сумі 84 672 гривень.

14.Відповідно до платіжної інструкції №88 від 19.03.2024 позивачем на користь ОСОБА_2 сплачено 68 160,96 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно з постановою Закарпатського апеляційного суду по справі №298/762/22 від 30.01.2024.

15.Згідно з платіжними інструкціями №89 та №90 від 19.03.2024 позивач сплатив ПДФО та 1,5% військового збору із середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно з постановою Закарпатського апеляційного суду по справі №298/762/22 від 30.01.2024.

16.За витягом з електронної звітності єдиного соціального внеску позивачем за ОСОБА_2 нараховано ЄСВ на загальну суму 18 627,83 гривень. Нарахування проведено за період вересень 2021 року листопад 2022 року, зокрема, за вересень 2021 року за 10 календарних днів, за листопад 2022 року 11 календарних днів.

17.Виходячи з наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача шкоду, завдану внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_3 на загальну суму 105 780,83 грн., позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІV. Позиція суду

18.Вирішуючи спір по суті, суд виходив із такого.

19.Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

20.У статті 237 КЗпП України визначено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо роботодавець затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

21.Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

22.Отже, за змістом наведених положень КЗпП України покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

23.Частиною третьою статті 233 КЗпП України передбачено, що для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

24.За приписами частини четвертої статті 233 КЗпП України встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищого у порядку підлеглості органу.

25.У розглядуваній справі представник відповідача заперечує проти позову, покликаючись як необґрунтованість позовних вимог по суті, так і вказуючи про те, що позивач із цим позовом звернувся зі спливом строків, передбачених статтею 233 КЗпП України.

26.Суд звертає увагу на те, що строки звернення до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

27.Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

28.Вказане узгоджується із правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №751/1198/18, від 03.10.2022 року у справі №204/1724/20 та від 22.01.2025 у справі № 757/5467/21.

29.Наслідки пропуску строку звернення до суду у вигляді відмови в задоволенні позову застосовуються судом лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але такі строки пропущено та підстав для їх поновлення не встановлено. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

30.Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 06.07.2022 у справі №148/201/21.

31.У разі пропуску строків, встановлених статтею 233 КЗпП України суд під час розгляду спору має з`ясувати всі обставини справи.

32.Якщо позовні вимоги є безпідставними, то суд відмовляє позивачу в їх задоволенні саме з цього приводу.

33.Якщо ж вимоги позивача є обґрунтованими, але строк, встановлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд також відмовляє в позові, проте вже з інших мотивів, а саме у зв`язку з пропуском установленого строку.

34.У разі обґрунтованості позовних вимог та пропуску строку з поважних причин відповідний строк для звернення до суду підлягає поновленню, а позовні вимоги задоволенню.

35.Суд встановив, що наказом №32-К від 20.09.2021 «Про звільнення ОСОБА_2 » за підписом директора УНПП Сойма А. звільнено з 21.09.2021 ОСОБА_2 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, а саме за прогул (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

36.У подальшому рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 14.11.2022 по справі №298/762/22 ОСОБА_2 було поновлено днем 21.09.2021.

37.Поновляючи ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, констатував незаконність проведеного звільнення.

38.Суд наголошує на тому, що наказ про звільнення №32-К від 20.09.2021 прийнятий та підписаний відповідачем. Будь-яких заперечень з приводу того, що звільнення проведено у період зайняття відповідачем посади директора УНПП ані сам відповідач, ані його представник не висловлювали.

39.На переконання суду, факт незаконного звільнення працівника, що був встановлений у судовому порядку власне й свідчить про вину особи, яка уповноважена на звільнення працівників.

40.Твердження представника відповідача про відсутність доказів, що відповідач організував звільнення умисно, свідомо та протиправно, діючи всупереч вимог закон та усвідомлюючи незаконність своїх дій, суд вважає помилковими, адже незаконність звільнення ОСОБА_2 встановлена рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 14.11.2022 по справі №298/762/22.

40.1.Зі змісту наказу №32-К від 20.09.2021 вбачається, що рішення про звільнення ОСОБА_2 було прийнято та реалізовано відповідачем як керівником УНПП.

40.2.Чинне законодавство не містить додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону або затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.

40.3.Висновки про те, що службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненим працівникам часу вимушеного прогулу, неодноразово підтверджені Верховним Судом, зокрема у постановах від 22.01.2021 у справі №332/832/18, від 12.07.2023 у справі №663/1169/20, від 11.10.2023 у справі №158/2727/20, від 17.07.2024 у справі №439/362/22, від 09.10.2024 у справі №394/438/22.

41.З огляду на вказане суд відхиляє аргумент представника відповідача про те, що рішення суду у справі №298/762/22 не містить висновків про наявність персональної вини у незаконному звільненні ОСОБА_2 , не встановлює факту умисного порушення трудового законодавства, не містить висновків про його недобросовісність, перевищення повноважень, службове зловживання чи інші винні дії.

42.З аналогічних міркувань суд відхиляє аргумент представника відповідача про те, що суд у справі №298/762/22 не досліджував питання персональної вини Відповідача, а лише вирішував трудовий спір.

43.Наведені вище висновки суду спростовують також і доводи представника відповідача про те, що наказ про звільнення був виданий на підставі комплексу документів, підготовлених та складених працівниками УНПП, зокрема, на підставі рішення зборів працівників.

43.1.У цьому контексті суд додатково зауважує, що в розглядуваній справі позивач довів вину відповідача та надав письмові докази в обґрунтування розміру шкоди, заявленому до стягнення.

43.2.На підтвердження цих обставин позивач долучив, з-поміж іншого, наказ про звільнення ОСОБА_2 , рішення суду, яким підтверджується незаконність проведеного звільнення, а також платіжні документи про суму коштів, перераховані у зв`язку зі звільненням працівника.

43.3.У свою чергу, саме відповідач, будучи стороною, на яку покладається відповідальність за порушення трудового законодавства, з урахуванням долученого позивачем доказового матеріалу повинен був надати належні докази для обґрунтування заперечень та підтвердження відсутності своєї вини.

43.4.Натомість процесуальна позиція представника відповідача зводиться лише до невизнання персональної вини відповідача в незаконності звільнення. Окреслений підхід, на переконання суду, є недостатнім та не задовольняє тягар доказування для того, щоб вважати доведеними ті обставини, на які представник відповідача покликається як на підставу своїх заперечень.

43.5.Як наслідок, суд відхиляє аргументи представника відповідача про те, що:

-позивач намагається покласти на відповідача безумовну та автоматичну відповідальність тому, що саме він підписав наказ про звільнення. Матеріальна відповідальність не може наставати автоматично лише за факт зайняття посади чи підписання відповідного документу;

-сам по собі факт скасування наказу не створював автоматичної правової підстави для стягнення з відповідача шкоди в порядку регресу;

-позивач помилково ототожнює поняття «скасування наказу судом» та «наявність персональної вини керівника», хоча це різні правові категорії;

-саме лише перебування особи на посаді керівника та підписання відповідного наказу не створює автоматичного обов`язку компенсувати всі витрати у разі подальшого скасування наказу судом.

44.Доводи представника відповідача про те, що наказ про звільнення ґрунтується на рішенні колегіального органу суд оцінює критично.

44.1.По-перше, представник відповідача не долучив протокол зборів працівників, на який міститься посилання у наказі про звільнення, як і не ставив питання про витребування цього доказу.

44.2.По-друге, згаданий учасник процесу не обґрунтував правовий статус відповідних зборів, оскільки матеріали справи не містять будь-яких відомостей з приводу повноважень цих зборів та розподілу повноважень між зборами та відповідачем. При цьому, суд наголошує на тому, що наказ про звільнення підписано відповідачем одноособово.

44.3.По-третє, відповідач та його представник не обґрунтували, що рішення зборів мало для самого відповідача імперативний характер. Інакше кажучи, вказаний учасник справи та його представник не довели, що наказ про звільнення у цьому конкретному випадку мав лише формальний характер, оскільки був виданий на виконання вже ухваленого колегіальним органом рішення, відступити від якого відповідач не міг.

45.На переконання суду, неприйнятним є аргумент представника відповідача про суперечливість правової позиції УНПП у справі №298/762/22, під час розгляду якої УНПП наполягав на законності проведеного звільнення, та у розглядуваній справі, у якій УНПП покликається на незаконність проведеного звільнення.

45.1.Із цього приводу суд звертає увагу на те, що можливість стягнення коштів у порядку регресу з працівника, винного у незаконному звільненні, не ставиться у залежність від визнання ним позову під час розгляду іншого спору.

45.2.Інакше кажучи, для того, щоб УНПП ініціював питання про відшкодування виплачених коштів незаконно звільненому працівнику він не повинен був визнавати незаконність звільнення.

45.3.Суд вважає, що запропонований представником відповідача підхід нівелював би механізм, передбачений статтею 237КЗпП України, що свідчить про його юридичну неспроможність.

46.Суд не погоджується із твердженнями представника відповідача про те, що (а)позивач не надав доказів, що власне винні дії відповідача стали безпосередньою причиною виплати коштів ОСОБА_2 та (б)позивач не довів причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та виникнення шкоди у виді виплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

47.Суд встановив, що виплата коштів ОСОБА_2 зумовлена незаконністю проведеного звільнення, тоді як наказ про звільнення був прийнятий саме відповідачем. Обставини з приводу вини відповідача вже були предметом аналізу суду, що були відображено вище за текстом судового рішення.

48.Посилання представника відповідача на те, що відсутні докази, що саме дії відповідача, а не загальна організація кадрової роботи та оформлення трудових відносин призвели до визнання звільнення незаконним є непереконливими та ґрунтуються на помилковому тлумачення причинно-наслідкового зв`язку.

49.З аналогічним успіхом представник відповідача міг би стверджувати й про вину самого ОСОБА_2 , який працевлаштувався в УНПП, оскільки, якби він не працював у відповідній установі, то не був би й звільнений з неї.

50.Суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що акт про відсутність на робочому місці, доповідна записка від 17.09.2021, протокол чергових зборів №7 від 20.09.2021 не визнані протиправними, не оскаржувалися та є чинним на сьогоднішній день, позаяк незаконність звільнення ОСОБА_2 констатована в судовому порядку під час вирішення позову про його поновлення.

51.Резюмуючи, суд звертає увагу на те, що позивач просить стягнути з відповідача шкоду, завдану внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_2 , у розмірі 105 780,83 грн., з яких 84 672 грн. середній заробіток за час вимушеного прогулу, 18 627,83 грн. сплачений єдиний соціальний внесок у зв`язку з поновленням ОСОБА_2 , 2 481 грн. судовий збір, сплачений на користь на користь держави відповідно до платіжної інструкції №92 від 19.03.2024.

52.Суд встановив, що рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 14.11.2022 по справі №298/762/22, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду 30.01.2024, позов ОСОБА_2 до УНПП задоволено та, зокрема, стягнуто з УНПП на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.09.2021 року по 11.11.2022 в сумі 84 672 грн., а також 2 481 грн. судового збору на користь держави.

53.На виконання цього судового рішення позивачем фактично виплачено ОСОБА_2 68 160,96 грн. середнього заробітку, а також утримано із суми 84 672 грн. податки та обов`язкові платежі, а саме ПДФО (15 240,96 грн.) та військовий збір (1 270,08 грн.), що підтверджується платіжними інструкціями №89 та №90 від 19.03.2024.

54.Відповідно до пункту 162.1 статті 162 ПК України до платників ПДФО належать, зокрема, податкові агенти.

55.Пунктом 164.6 статті 164 ПК України визначено, що під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов`язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

56.Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

57.За змістом пункту 16-1 підрозділу 10 Перехідних положень ПК України особою, відповідальною за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) військового збору до бюджету, нарахованого із заробітної плати являється, зокрема, податковий агент. При цьому нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються шляхом утримання військового збору із суми доходу, котрий є базою оподаткування.

58.Таким чином, сума, яку суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.

59.При цьому, відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

60.Отже, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

61.У цьому контексті суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08.12.2021 у справі №9901/407/19.

62.Суд вважає, що до матеріальної шкоди позивача, яка пов`язана з оплатою незаконно звільненому працівникові, належить сума, яка вказана у рішенні Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 14.11.2022 у справі №298/762/22 у розмірі 84 672 гривень.

63.Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини 1 статті 1 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», далі - Закон про ЄСВ).

64.Відповідно до положень статті 4 Закону про ЄСВ платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

65.За змістом частини 2 статті 7 цього ж Закону для осіб яким після звільнення з роботи нараховано середню заробітну плату за вимушений прогул згідно з рішенням суду, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.

66.Верховний Суд у постанові від 18.02.2026 у справі № 301/3082/23 зазначив таке:

Стягуючи з відповідача на користь позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за ставкою 22 % у розмірі 171 151,42 грн на відшкодування шкоди, заподіяної підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, помилково відніс до загальних витрат позивача по сплаті відповідної заробітної плати за час вимушеного прогулу й сплату ЄСВ, яка передбачена законодавством. При цьому судом не враховано, що працівник, який незаконно був звільнений, поновлений на роботі, відтак позивач повинен сплачувати за нього єдиний внесок як за працюючого робітника, тому підстав для покладення на відповідача відповідальності за виплату вказаної суми, як шкоди заподіяної підприємству, немає».

67.Суд звертає увагу на те, що за своєю суттю ЄСВ не утримується із заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу), а нараховується, так би мовити, «зверху», тобто на відповідні суми, які є виключно базою для його обчислення.

68.З огляду на вказане суд констатує, що єдиний соціальний внесок не входив до складу сум, стягнутих за рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 14.11.2022 у справі №298/762/22.

69.Інакше кажучи, в розумінні статей 134 та 237 КЗпП України сума ЄСВ, про яку йдеться у заявленому позові, не є тими грошовими коштами, що виплачені установою незаконно звільненому працівникові за період вимушеного прогулу.

70.Відтак у задоволенні вимог про стягнення з відповідача сплаченого єдиного соціального внеску в сумі 18 627,83 грн. слід відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю.

71.З аналогічних міркувань не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення судового збору в розмірі 2 481, сплаченого на користь держави, оскільки ця сума не відповідає правовій природі шкоди та змісту вищевказаних норм КЗпП України.

72.Що стосується стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 84 672 грн., то суд вважає, що в цій частині позовні вимоги є підставними.

73.Разом із тим, на переконання суду, у стягненні вказаної суми слід відмовити з огляду на те, що позивач звернувся до суду поза строком, передбаченим частиною 3 статті 233 КЗпП України, та у зв`язку з безпідставністю доводів про наявність підстав для поновлення цього строку.

74.Так, за частиною 3 статті 233 КЗпП України для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

75.Днем виявлення шкоди необхідно вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, завданої працівником.

76.Перебіг строку звернення позивача з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним звільненням працівника, розпочався з дня проведення УНПП належних виплат незаконно звільненому працівнику, тому з цього часу обраховується перебіг встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду.

77.Вказане узгоджується із правовим висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 401/1745/16-ц та від 11.10.2023 у справі №158/2727/20.

78.У розглядуваній справі суд встановив, що сплата суми 84 672 грн. здійснювалася таким чином:

78.1.за платіжною інструкцією №88 від 19.03.2024 сплачено 68 160,96 грн. середнього заробітку, відмітка про дату виконання 21.03.2024;

78.2.за платіжною інструкцією №89 від 19.03.2024 сплачено 15 240,95 грн. ПДФО із середнього заробітку, відмітка про дату виконання 20.03.2024;

78.3.за платіжною інструкцією №90 від 19.03.2024 сплачено 1 270,08 грн. військового збору із середнього заробітку, відмітка про дату виконання 20.03.2024.

79.Отже, з урахуванням встановлених обставин перебіг строку звернення позивача з цим позовом розпочався ще в березні 2024 року, тоді як з позовом у порядку регресу позивач звернувся лише в березні 2026 року, тобто з пропуском річного строку, визначеного частиною 3 статті 233 КЗпП України.

80.Твердження представника позивача про наявність підстав для висновку, що пропуск строку на подання позовної заяви про відшкодування шкоди зумовлений поважними причинами є необґрунтованим, а висновок про протилежне не відповідав би встановленим обставинам у цій справі та суперечив би приписам статті 234 КЗпП України.

81.На переконання суду, посилання на те, що про порушення свого права позивач дізнався лише 27.06.2025 після підписання акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності не спростовують інших встановлених судом обставин, а саме що позивач не міг бути необізнаним про перерахунок грошових коштів за платіжними інструкціями №№88, 89, 90 від 19.03.2024.

82.Акт ревізії, про існування якого стверджує представник позивача, не усуває юридичного значення доведених до відома юридичної особи документів, що підтверджують факт завдання шкоди внаслідок проведення виплати незаконно звільненому працівнику.

83.Суд в порядку obiter dictum вказує і про те, що представник позивача жодного акту ревізії, на який він зазначає, до матеріалів позову не долучив.

84.Посилання представника позивач на особливості перебігу позовної давності згідно з ЦК України і його Прикінцевими та перехідними положеннями не заслуговують на увагу, так як строки у трудових спорах регламентуються приписами статей 233 і 234 КЗпП України, які мають спеціальний характер.

85.Таким чином, не звернення позивача упродовж визначеного частиною 3 статті 233 КЗпП України строку ґрунтувалося виключно на його волевиявленні.

V. Висновки за результатами розгляду справи

86.Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

87.Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

88.Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

89.Підсумовуючи викладене, суд доходить до висновку про необхідність залишення позовних вимог без задоволення:

89.1.у частині стягнення сплати єдиного соціального внеску в сумі 18 627,83 грн. та судового збору в сумі 2 481 грн. з мотивів безпідставності позовних вимог;

89.2.у частині стягнення з відповідача 84 672 грн., виплачених як середній заробіток за час вимушеного прогулу, у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

VІ. Судові витрати

90.Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір у зв`язку з відмовою в позову судовий збір залишити за позивачем.

Керуючись статтями 12, 13, 18, 81, 133-141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

у задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати у вигляді судового збору віднести на рахунок позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.Й. Данко