Решение № 137761749, 29.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.06.2026Справа № 910/4332/26Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український струм"

до Комунального некомерційного підприємства "Медичний центр реабілітації та паліативної допомоги" виконавчого органу Київської міської ради

про стягнення 1 034 949,90 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Український струм» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Комунального некомерційного підприємства «Медичний центр реабілітації та паліативної допомоги» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення 1 034 949,90 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором про постачання електричної енергії споживачу № 158/Б від 30.01.2025, в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.

21.04.2026 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

13.05.2026 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач фактично визнав заявлені позовні вимоги в частині основної заборгованості, зазначивши при цьому, що заборгованість виникла не з вини відповідача, а орендаря, який не сплатив заборгованість, в зв`язку з чим, відсутні правові підстави для стягнення заявлених штрафних санкцій.

13.05.2026 представником позивача подано відповідь на відзив.

18.06.2026 представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі.

Розглянувши заявлене відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення судом обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для розгляду справи, провадження у якій зупиняється.

За змістом пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному випадку з`ясовувати, як саме пов`язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, яка розглядається іншим судом, чим саме зумовлена неможливість розгляду справи.

Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: 1) як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи (аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 922/1962/17, від 17.12.2019 у справі № 917/131/19).

Клопотання має містити обґрунтовані мотиви стосовно наявності конкретних обставин, що унеможливлюють прийняття судом відповідного рішення та перешкоджають розгляду цієї справи, а посилання на існування іншої справи, не є достатніми та належними підставами для зупинення провадженні у справі.

Суд констатує, що наявні матеріали справи містять достатньо відомостей про права та взаємовідносини сторін для подальшого розгляду, а об`єктивна неможливість розгляду справи до розгляду іншої відсутня.

Також суд враховує, що згідно з частинами 2 та 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-31 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

За таких обставин, клопотання про зупинення провадження задоволенню не підлягає.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Український струм» (далі - позивач) є юридичною особою, яке створено у відповідності до чинного законодавства України з метою отримання прибутку, одним із видів діяльності якого є торгівля електроенергією (КВЕД 35.14) та здійснює господарську діяльність у відповідності до Статуту та на підставі Ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданої 13.10.2021 Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1753.

Взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником та споживачем, а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, регулюються Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 (надалі - ПРРЕЕ).

Відповідно до п. 1.2.15 ПРРЕЕ укладення, внесення змін, продовження строку дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами, здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих правил. Для договорів, які укладаються шляхом приєднання до умов договору, укладення договору можливе шляхом підписання заяв-приєднань, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії (за умови відсутності направлених заперечень щодо договірних умов в цілому чи частково) через особистий кабінет в електронній формі (в установленому законодавством порядку).

На роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених цими Правилами.

30 січня 2025 року між Комунальним некомерційним підприємством «Київська міська дитяча клінічна туберкульозна лікарня» (правонаступником якого є Комунальне некомерційне підприємство "Медичний центр реабілітації та паліативної допомоги" виконавчого органу Київської міської ради), (далі споживач, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український струм» (далі - постачальник) укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу № 158/Б (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити споживачу у терміни та на умовах визначених Договором електричну енергію. Код згідно ДК 021:2015-09310000-5 - Електрична енергія, в обсягах і порядку передбачених Договором для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач сплачує постачальнику за використану електричну енергію у розмірі, строки, порядку та на умовах передбачених Договором.

Обсяг товару за цим Договором, згідно з п. 2.2, становить 900000 кВт*год.

Відповідно до п. 3.1 Договору можливість постачання електричної енергії розпочинається з дати підписання Договору уповноваженими особами сторін і діє до закінчення строку дії Договору. Початком постачання електричної енергії споживачу є 30.01.2025.

Ціна цього Договору встановлюється у національній валюті України - гривні та становить 6 059 757,34 грн, крім того ПДВ (20%) 1 211 951,47 грн, всього з ПДВ 7 271 708,81 грн, в тому числі за рахунок коштів місцевого бюджету міста Києва: 4 853 354,40 грн; за рахунок власних коштів: 2 418 354,41 грн (п. 5.1 Договору).

Згідно з пунктами 5.2-5.4 Договору ціна електричної енергії, що постачається постачальником у перший календарний місяць дії цього Договору становить 8,07967646 грн за 1 кВт*год, разом з ПДВ.

Ціна електричної енергії, що постачається постачальником за цим Договором впродовж другого та наступних календарних місяців дії цього Договору зазначається постачальником в Розрахунку ціни, зразок якого наведено в Додатку № 3 до цього Договору, який надається постачальником споживачу щомісяця з дати постачання електричної енергії разом з рахунком для здійснення оплати вартості фактично спожитої електричної енергії у звітному місяці, а також роздруківкою аналітичної довідки з сайту ДП «Оператор ринку» електроенергії, якою підтверджується середньозважена ціна закупівлі електричної енергії на ринку «на добу наперед» в торговій зоні об`єднаної системи України, завірені печаткою електропостачальника.

Ціна за одиницю товару включає в себе вартість послуг оператора системи передачі щодо надання послуг з передачі електричної енергії, які необхідні для виконання Договору. Ціна електричної енергії не включає вартість послуг з розподілу електричної енергії. Вказані послуги з розподілу електричної енергії оплачуються споживачем самостійно.

Визначення ціни електричної енергії відповідно до пункту 5.3 цього Договору є порядком її формування, та не є зміною істотних умови цього Договору у розумінні статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»

Розрахунковим періодом за Договором, згідно з п. 5.7, є календарний місяць.

Оплата вартості спожитої електричної енергії здійснюється споживачем на підставі відповідного рахунку постачальника, згідно акту купівлі-продажу активної електричної енергії та розрахунку вартості 1 кВт*год електричної енергії за відповідний розрахунковий період протягом 20 календарних днів після дати підписання акту купівлі-продажу активної електроенергії та розрахунку вартості 1 кВт*год електричної енергії. У разі затримки бюджетного фінансування. Розрахунки здійснюються протягом 5 банківських днів з дати отримання бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.

Пунктом 6.2 Договору визначено, що споживач зобов`язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами Договору.

Цей Договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (у разі їх наявності), укладається на строк не пізніше ніж до 31.12.2025, а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення (п. 14.1 Договору).

В подальшому, на виконання п. 5.3 Договору сторонами було укладено ряд Додаткових угод до Договору, якими сторонами узгоджувався розрахунок вартості 1кВт*год електричної енергії у відповідному періоді.

Звертаючись з позовом до суду позивач зазначає, що поставлена ним на виконання умов Договору у період листопад-грудень 2025 року електрична енергія згідно Актів № УСБП-003879 від 30.11.2025 на суму 959 492,85 грн та № УСБП-004298 від 31.12.2025 на суму 499 079,04 грн оплачена відповідачем лише частково, внаслідок чого за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 1 015 215,81 грн, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення заборгованості в розмірі 1 015 215,81 грн, а також 3% річних у розмірі 7 499,35 грн та інфляційних втрат у розмірі 12 234,75 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначаються Законом України "Про ринок електричної енергії" та Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ).

Згідно з частиною п`ятою статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов`язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником "останньої надії". Учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах (частина перша статті 4 цього Закону).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.

За змістом статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами. Умови постачання електричної енергії, права та обов`язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу. У договорі постачання електричної енергії споживачу визначаються, зокрема, строк дії договору, умови припинення, пролонгації та розірвання договору, зокрема в односторонньому порядку споживачем у разі зміни електропостачальника, а також умови дострокового розірвання договору із зазначенням наявності чи відсутності санкції (штрафу) за дострокове розірвання договору. Жодне положення договору постачання електричної енергії споживачу не має створювати обмежень права споживача на зміну електропостачальника. Крім того, договір не може містити положення, що накладають додаткові фінансові зобов`язання на споживача, який здійснює зазначене право. В іншому разі таке положення вважається недійсним з моменту укладення договору. Регулятор затверджує примірний договір постачання електричної енергії споживачу, типовий договір постачання електричної енергії споживачу на умовах надання універсальної послуги та типовий договір постачання електричної енергії споживачу постачальником "останньої надії".

Згідно з п. 3.1.1 Правил постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами, крім постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги або постачальником "останньої надії". Ціни (тарифи) на послуги постачальника універсальних послуг, постачальника "останньої надії" визначаються у встановленому законодавством порядку. Місцем провадження господарської діяльності електропостачальника є територія України, крім постачальників універсальної послуги та постачальників "останньої надії", для яких місцем провадження господарської діяльності є територія, визначена в умовах конкурсу, проведеного у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У межах території діяльності одного постачальника універсальних послуг або постачальника "останньої надії" не допускається здійснення діяльності іншими постачальниками універсальних послуг або постачальниками "останньої надії" відповідно. Електропостачальники мають інформувати своїх споживачів про зміну будь-яких умов договору про постачання електричної енергії споживачу не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Електропостачальники зобов`язані повідомляти споживачів в установленому порядку про будь-яке збільшення ціни і про право споживачів припинити дію договору, якщо вони не приймають нові умови.

Підпунктами 4.3, 4.12 п. 4 Правил передбачено, що дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг. Розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується: протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка непобутовим споживачем; протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем; в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.7. ПРРЕЕ оплата електричної енергії здійснюється споживачем виходячи з умов відповідного договору про постачання електричної енергії і може, зокрема, бути у формі:

1) планових платежів з наступним перерахунком (остаточним розрахунком), що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку;

2) попередньої оплати з остаточним розрахунком, що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку;

3) оплати за фактично відпущену електричну енергію відповідно до даних комерційного обліку.

За змістом п.4.8. ПРРЕЕ форма та порядок оплати, терміни (строки) здійснення попередньої оплати, планових платежів та остаточного розрахунку зазначаються у договорі між електропостачальником та споживачем про постачання електричної енергії споживачу (комерційній пропозиції до договору).

Пунктом п.4.12 ПРРЕЕ передбачено, що плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.

Споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів (п.1 ч.3 ст.58 Закону України "Про ринок електричної енергії").

За умовами п. 5.7 Договору оплата вартості спожитої електричної енергії здійснюється споживачем на підставі відповідного рахунку постачальника, згідно акту купівлі-продажу активної електричної енергії та розрахунку вартості 1 кВт*год електричної енергії за відповідний розрахунковий період протягом 20 календарних днів після дати підписання акту купівлі-продажу активної електроенергії та розрахунку вартості 1 кВт*год електричної енергії. У разі затримки бюджетного фінансування. Розрахунки здійснюються протягом 5 банківських днів з дати отримання бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що поставлена ним на виконання умов Договору у період листопад-грудень 2025 року електрична енергія згідно Актів № УСБП-003879 від 30.11.2025 на суму 959 492,85 грн та № УСБП-004298 від 31.12.2025 на суму 499 079,04 грн оплачена відповідачем лише частково, внаслідок чого за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 1 015 215,81 грн, розмір якої відповідачем визнано у поданому 13.05.2026 відзиві на позову заяву, а відтак у відповідності до ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини щодо розміру заборгованості доведенню не підлягають.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості за отриману електроенергію в розмірі 1 015 215,81 грн, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

При цьому, оскільки у поданому відзиві відповідачем фактично визнано позов в частині розміру основного боргу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України в разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи те, що визнання позову в частині суми основного боргу в розмірі 1 015 215,81 грн уповноваженим представником відповідача відповідає вимогам ст. 191 Господарського процесуального кодексу України та такі дії останнього не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 1 015 215,81 грн.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 12 234,75 грн. та 3% річних у розмірі 7 499,35 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, посилання відповідача на те, що заборгованість виникла не з вини відповідача, а орендаря, який не сплатив заборгованість, в зв`язку з чим, відсутні правові підстави для стягнення заявлених штрафних санкцій судом відхиляються, оскільки наявність заборгованості у третіх осіб перед відповідачем не нівелює зобов`язань відповідача, взятих на себе згідно Договору, який є предметом даного спору.

Відтак, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, виходячи з належного до сплати розміру страхового відшкодування судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 7 499,35 грн та інфляційні втрати у розмірі 12 419,40 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов в частині стягнення суми основного боргу та враховуючи приписи статті 130 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за доцільне повернути позивачу з державного бюджету судовий збір у розмірі 6 091,30 грн.

Разом з тим, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 103 494,99 грн.

Згідно частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано Договір про надання правничої допомоги № 14/04/26 від 14.04.2026, Додаток № 1 до Договору, Звіт про надані послуги, Детальний опис наданих юридичних послуг, Акт наданих послуг № 1 від 15.04.2026 на суму 103 494,99 грн, та прибутковий касовий ордер № 2 від 26.01.2026 на суму 5 000,00 грн.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вищевказаній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України»).

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п. 2 ч. 5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, суд зауважує, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу підлягає оцінці з урахуванням принципів співмірності судових витрат, закріплених у статті 129 Господарського процесуального кодексу України, та принципу розумності, який є складовою процесуальної економії та суд повинен дотримуватися збалансованості між правом позивача на відшкодування витрат та забезпеченням справедливості для відповідача. Надмірно завищені витрати на правничу допомогу, які не знаходять свого обґрунтування у складності справи, обсязі наданих послуг або часі, витраченому адвокатом, не можуть покладатися на відповідача у повному обсязі, оскільки це призводитиме до необґрунтованого тягаря для сторони.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги, що юридична кваліфікація правовідносин у даній справі не є складною, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 103 494,99 грн, не відповідає критерію розумності, не містить обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату і їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер.

Відтак, виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціни позову, рівня складності, характеру спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягу робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правової допомоги.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом даної справи в розмірі 10 000,00 грн у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Медичний центр реабілітації та паліативної допомоги" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (04075, м. Київ, вул. Федора Максименка, буд. 26; ідентифікаційний код: 05492309) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український струм" (01133, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, буд. 18/7; ідентифікаційний код: 44378553) заборгованість у розмірі 1 015 215 (один мільйон п`ятнадцять тисяч двісті п`ятнадцять) грн 81 коп., 3% річних у розмірі 7 499 (сім тисяч чотириста дев`яносто дев`ять) грн 35 коп., інфляційні втрати у розмірі 12 234 (дванадцять тисяч двісті тридцять чотири) грн 75 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 328 (шість тисяч триста двадцять вісім) грн 10 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Український струм" (01133, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, буд. 18/7; ідентифікаційний код: 44378553) з Державного бюджету судовий збір у розмірі 6 091 (шість тисяч дев`яносто одна) грн 30 коп., сплачений згідно платіжної інструкції № 5036 від 14.04.2026 на суму 12 419,40 грн.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено: 29.06.2026

Суддя О.А. Грєхова