Решение № 137741245, 26.06.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/3055/26Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі також - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області (надалі також - відповідач1), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі також - відповідач2), відповідно до якої просить:

визнати протиправним та скасувати Рішення від 04.02.2026 № 163750036835 відділу перерахунків пенсій № 1 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат та соціальних послуг Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 , яким відмовлено в перерахунку пенсії, а саме: в переведені з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних посад державних службовців, періоди роботи з 02.07.1990 року по 01.05.2016 року на посадах в органах державної податкової служби;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити переведення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 27 січня 2026 року з пенсії за віком, призначеної на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-XII, з урахування довідок Головного управління ДПС України в Полтавській області від 26.01.2026 року №11/16-31-10-02-08 та № 12/16-31-10-02-08, здійснити нарахування та виплату пенсії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в пенсійному органі та отримує пенсію за віком на умовах Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач звернулася до пенсійного органу з заявою про переведення її на пенсію за віком на підставах Закону України «Про державну службу», однак відповідач відмовив їй у такому переведенні у зв`язку з недостатністю стажу державної служби для призначення пенсії. Вважає відмову відповідача у призначенні пенсії протиправною та необґрунтованою, оскільки право на призначення пенсії підтверджується належними документами. З таких підстав, просив позов задовольнити.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано докази у відповідачів.

Відповідач2 у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що рішенням від 04.02.2026 № 163750036835 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області відмовлено ОСОБА_1 в проведенні заявленого перерахунку у зв`язку з відсутністю стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій державних службовців визначених статтею 25 Закону № 3723. На підставі вищевикладеного, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області приходить до висновку, що права та законні інтереси позивача жодним чином не порушено, а позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими /а.с. 42-44/.

Відповідач1 у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за нормами Закону України "Про державну службу". Вважає, що позивач не набула права на призначення пенсії на умовах Закону України Про державну службу, відповідач, відмовляючи їй у переведенні на пенсію за цим законом, діяв на підставі, в межах та у спосіб, визначені чинним законодавством /а.с. 96-101/.

Згідно з частиною третьою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV (надалі також КАС України) у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

З урахуванням наведеної норми процесуального закону, подана позивачем 31.03.2026 відповідь на відзив не є заявою по суті справи /а.с. 89-93/.

За приписами пункту 2 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Відповідно до частини другої статті 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При цьому, як визначено частиною другою статті 262 КАС України, якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та одержує пенсію за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з 24.11.2025.

Подану ОСОБА_1 заяву №525 від 27.01.2026 щодо перерахунку пенсії - перехід з пенсії за віком на пенсію за віком згідно Закону України Про державну службу №889-VІІІ від 10.12.2015 /а.с. 17-18/, розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області та рішенням від 04.02.2026 №163750036835 позивачу відмовлено у проведенні заявленого перерахунку у зв`язку з відсутність стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723 /а.с. 103/.

Вважаючи свої права порушеними таким рішенням, позивач звернулася до суду з позовом.

Надаючи оцінку вимогам позивача, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсійне забезпечення державних службовців до 01.05.2016 було врегульованим Законом України Про державну службу № 3723-XII від 16.12.1993 (далі Закон № 3723-XII).

З 01.05.2016 набрав чинності Закон України Про державну службу № 889-VIII від 10.12.2015, згідно Прикінцевих та перехідних положень втратив чинність Закон України Про державну службу від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Пунктом 10 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про державну службу № 889-VIII від 10.12.2015 встановлено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України Про державну службу та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до положень п. 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про державну службу № 889-VIII від 10.12.2015 для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України Про державну службу та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Отже, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України Про державну службу № 889-VIII від 10.12.2015 передбачено, що за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України Про державну службу № 3723-XII від 16.12.1993, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу № 3723-XII від 16.12.1993 після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 вказаного Закону та Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про державну службу № 889-VIII від 10.12.2015, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Тобто, після 1 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України "Про державну службу" №889-VIII від 10.12.2015) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу № 3723-XII від 16.12.1993 лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про державну службу № 889-VIII від 10.12.2015 року та мають передбачені ч.1 ст.37 Закону України Про державну службу № 3723-XII від 16.12.1993 вік і страховий стаж.

Аналогічні правові позиції викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року по справі № 822/524/18 та у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року по справі № 676/4235/17.

Відповідно до ст. 37 Закону України Про державну службу № 3723-XII від 16.12.1993 (у редакції на час набрання чинності Законом України Про державну службу № 889-VIII від 10.12.2015) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII регламентовано, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Отже, стаж державної служби за періоди роботи до 01 травня 2016 року обчислюється відповідно до законодавства, що діяло раніше, та на тих умовах і в порядку, що були ними передбачені.

Стаж державної служби до набрання чинності Законом № 889-VIII обчислювався відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283 (далі - Порядок № 283), та додатку до нього (були чинними до 01 травня 2016 року).

Пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України Про порядок обчислення стажу державної служби від 03 травня 1994 року № 283, якою затверджено Порядок обчислення стажу державної служби, регламентовано, що обчислений відповідно до цього Порядку стаж державної служби застосовується для встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії.

Пунктом 1 Порядку № 283 встановлено, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.

Згідно з п. 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України Про державну службу, а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Відповідно до пункту 2 Порядку 283, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України Про державну службу, а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком; на посадах в органах місцевого самоврядування передбачених статтею 14 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування та на посадах керівних працівників і спеціалістів виконавчих комітетів місцевих рад, їх управлінь, самостійних відділів, інших структурних підрозділів.

Пунктом 4 Порядку № 283 закріплено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи. Скарги, пов`язані з визначенням стажу роботи державних службовців, розглядаються згідно з чинним законодавством.

Як свідчать записи трудової книжки позивача, ОСОБА_1 працювала на наступних посадах:

18.07.1983 - економіст держдоходів Київського району м. Полтави;

03.05.1988 - старший податковий ревізор - інспектор Київського району м. Полтави;

10.11.1989 - податковий ревізор - інспектор ІІ категорії Київського району м. Полтави;

02.07.1990 - старший державний податковий інспектор відділу оподаткування громадян СРСР Державної податкової інспекції по Київському району м. Полтави;

16.07.1992 - головний державний податковий інспектор відділу оподаткування громадян Державної податкової інспекції по Київському району м. Полтави;

02.11.1992 - присвоєно персональне звання радник ІІІ рангу;

03.01.1994 - начальник відділу оподаткування фізичних осіб Державної податкової інспекції по Київському району м. Полтави;

01.04.1994 - позивачем прийнято присягу державного службовця;

26.11.1996 - виконуюча обов`язки начальника відділу справляння податків з фізичних осіб та декларування доходів громадян управління справляння податків з фізичних осіб з функціями документальних перевірок Державної податкової адміністрації у Київському районі м. Полтави;

26.12.1996 - начальник відділу справляння податків з фізичних осіб та декларування доходів громадян управління справляння податків з фізичних осіб з функціями документальних перевірок Державної податкової адміністрації у Київському районі м. Полтави;

02.12.1997 - начальник відділу оподаткування доходів громадян та справляння земельного податку Державної податкової адміністрації у м. Полтаві;

17.02.1998 - начальник відділу оподаткування доходів громадян та справляння земельного податку Державної податкової інспекції у м. Полтаві;

01.05.1998 - заступник начальника відділу податків з фізичних осіб Державної податкової інспекції у м. Полтаві;

17.03.2000 - заступник начальника відділу оподаткування суб`єктів підприємницької діяльності Державної податкової інспекції у м. Полтаві;

21.06.2000 - начальник відділу оподаткування суб`єктів підприємницької діяльності Державної податкової інспекції у м. Полтаві;

01.06.2002 - головний державний податковий інспектор організаційно - розпорядчого відділу Державної податкової інспекції у м. Полтаві;

19.01.2005 - заступник начальника відділу організаційно - розпорядчої роботи Державної податкової інспекції у м. Полтаві;

01.09.2005 - заступник начальника організаційно - розпорядчого відділу Державної податкової інспекції у м. Полтаві;

01.03.2012 - заступник начальника організаційно - розпорядчого відділу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області ДПС;

21.06.2013 - головний державний інспектор відділу організації діяльності та контролю виконання документів Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області;

21.06.2013 - присвоєно 12 ранг державного службовця;

27.12.2013 - спеціальне звання радника податкової та митної справи ІІІ рангу.

5.04.2015 - головний державний інспектор організаційно - розпорядчого відділу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області;

17.02.2016 - головний державний інспектор відділу організації роботи Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області;

12.01.2017 - начальник відділу організації роботи Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області;

12.01.2017 - присвоєно спеціальне звання радника податкової та митної справи ІІ рангу.

11.04.2017 - головний державний інспектор відділу організації та планування роботи управління організації роботи Головного управління ДФС у Полтавській області;

01.01.2018 - головний державний інспектор відділу організації, планування роботи та контролю управління організації роботи Головного управління ДФС у Полтавській області;

18.05.2018 - заступник начальника відділу організації документування і роботи з документами управління матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Головного управління ДФС у Полтавській області;

14.09.2018 - заступник начальника управління - начальник відділу організації документування і роботи з документами управління організації роботи Головного управління ДФС у Полтавській області;

21.08.2019 - заступник начальника управління - начальник відділу організації документування і роботи з документами управління організації роботи Головного управління ДПС у Полтавській області;

21.08.2019 - присвоєно 5 ранг державного службовця;

08.09.2020 - заступник начальника управління - начальник відділу організації документування і роботи з документами організаційно - розпорядчого управління Головного управління ДПС у Полтавській області;

05.01.2021 - заступник начальника управління - начальник відділу організації документування і роботи з документами організаційно - розпорядчого управління Головного управління ДПС у Полтавській області;

05.08.2022 - заступник начальника управління - начальник відділу організації документування і роботи з документами управління організації роботи Головного управління ДПС у Полтавській області.

22.08.2022 - присвоєно 4 ранг державного службовця;

22.08.2025 - присвоєно 3 ранг державного службовця;

23.01.2026 - припинено державну службу та звільнено її за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

При цьому, суд враховує, що відповідачем не ставиться під сумнів достовірність наведеної в трудовій книжці позивача інформації. Проте, відповідач заперечує саму можливість зарахування періоду її роботи в органах податкової служби до стажу державної служби, оскільки в цей період їй присвоювалися спеціальні звання.

Суд такі твердження відповідача оцінює критично та відхиляє як безпідставні, з огляду на таке.

Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, до 01.05.2016 визначав Закон № 3723-XII.

Відповідно до ст. 1 Закону № 3723-ХІІ державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

В силу приписів ч.17 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Частиною 2 статті 9 Закону № 3723-ХІІ регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Тобто, правове становище державних службовців, які працюють в апараті інших органів, може регулюватися іншими спеціальними законами. При цьому Закон №3723-ХІІ застосовується до таких службовців в частині, яка не врегульована спеціальним законом.

Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, був Закон України від 04.12.1990 № 509-XII Про державну податкову службу в Україні (далі - Закон № 509-XII).

Згідно з ч.1 ст. 4 Закону № 509-XII Державна податкова адміністрація України, якій за змістом частин другої, третьої цієї статті підпорядковані державні податкові адміністрації в областях, а їм, у свою чергу, - відповідні державні податкові інспекції, є центральним органом виконавчої влади та відповідно до Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2007 № 778, забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, державної політики у сфері контролю за виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері та здійснює свої повноваження, зокрема, через державні податкові інспекції.

За правилами ст. 15 Закону № 509-XII посадовою особою органу державної податкової служби може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом державної податкової служби. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації.

Зазначеною статтею Закону №509-XII також установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються із вимогами статей 5, 12 Закону № 3723-ХІІ щодо обмежень, пов`язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.

Статтею 6 цього Закону визначено, що видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

Отже, посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, займають посади в державних органах щодо практичного виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, а отже перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Законом № 509-XII не врегульовано питання пенсійного забезпечення посадових осіб державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, тому при вирішенні таких питань підлягають застосуванню положення Закону № 3723-ХІІ, зокрема стаття 37.

Водночас, абзацами 1, 2 пункту 344.1 статті 344 Податкового кодексу України передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України Про державну службу. Період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєнні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України Про державну службу незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним законом.

Таким чином, жодних правових підстав для незарахування до стажу роботи на державній службі періоду його роботи на посадах, судом не встановлено, матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

Висновки аналогічного змісту викладені у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №465/7218/16-а.

Встановлені обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що відповідач, не зарахувавши до стажу на державній службі період з 1983 року по 01.05.2016 діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що визначені законодавством, а отже такі дії відповідача є протиправними.

З огляду на наведене, порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача зарахувати до її стажу на державній службі такий період роботи.

Суд враховує, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст. 37 Закону №3723ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Подібних висновків щодо застосування зазначених норм матеріального права дійшов Верховний Суд у рішенні від 04.04.2018 у зразковій справі №822/524/18, а також у постановах від 01.12.2020 у справі №466/6057/17, від 16.12.2021 у справі №538/804/17, від 22.06.2021 у справі №308/67/17, від 29.09.2022 у справі №234/6967/17, від 29.11.2022 у справі №431/991/17 та від 12.09.2023 у справі №560/8328/22.

Як свідчить зміст рішення про відмову у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України Про державну службу, пенсійний орган не мав зауважень щодо недотримання позивачем таких умов, необхідних для призначення пенсії, як вік, страховий стаж. Спірним було лише питання відсутності стажу державної служби позивача.

Водночас в ході судового розгляду встановлено, що позивач досягла 60-річного віку, має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає їй право на призначення пенсії відповідно до Закону України Про державну службу, необхідного страхового стажу, а отже вона набула право на призначення пенсії відповідно до положень Закону України Про державну службу від 16.12.1993 № 3723-ХІІ.

В силу вимог ч.3 ст.44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

На підставі п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління ПФУ 25.11.2005 за №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно з п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Водночас, матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем своїх повноважень щодо отримання додаткових документів/надання позивачу допомоги в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірного періоду роботи до стажу державної служби. Відповідач, відмовляючи позивачу у переведенні на інший вид пенсії, будь-яких додаткових документів від неї не вимагав, жодних дій по їх самостійному отриманню не вчиняв.

Враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 04.02.2026 №163750036835 не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, а отже є протиправним і підлягає скасуванню.

Суд враховує, що визначення заробітної плати для обчислення пенсій державним службовцям здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 затверджено Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб (далі - Порядок №622).

Відповідно до п.4 Порядку № 622 пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права.

Як зазначалося раніше, позивач отримує пенсію за віком, яка обчислюється відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та має право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ.

Із заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України Про державну службу позивач звернулася до Пенсійного фонду України з 27.01.2026. Отже, враховуючи вимоги Порядку №622, пенсія позивачу має бути призначена з 27.01.2026, тобто з дати звернення.

Щодо врахування довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії, суд зазначає таке.

12.07.2024 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №823 Про внесення змін до Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб (чинна з 20 липня 2024 року), якою внесено зміни до Постанови №622, доповнивши її, зокрема пунктами 4-1 та 4-2 (Порядок №622).

Так, відповідно до п.4 Порядку пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. При цьому:

посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби);

розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні;

у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 р., середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 р. на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016 р., а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 р. на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 р. як за повний місяць;

матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.

За бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на дату виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому - п`ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах, визначених законодавством, таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі. Середньомісячна сума зазначених виплат за місяць визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за місяць на фактичну чисельність державних службовців за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.

Визначення заробітної плати для призначення пенсії державним службовцям, які працювали в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, здійснюється з урахуванням положень пунктів 4-1 і 4-2 цього Порядку.

Згідно з п.4-1 Порядку №622 для призначення пенсії державним службовцям, які працювали з 1 січня 2024 р. в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посади яких було класифіковано, заробітна плата визначається з урахуванням:

посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років у розмірах, установлених на дату звернення за призначенням пенсії (за посадою, передбаченою штатним розписом);

розмірів виплат, зазначених в абзацах третьому - п`ятому пункту 4 цього Порядку, визначених у середньомісячних сумах за період починаючи з 1 січня 2024 р. до місяця звернення особи. При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у січні 2024 р., середньомісячна сума таких виплат визначається з розрахунку виплат за січень 2024 р. як за повний місяць.

Розмір посадового окладу визначається за останньою займаною особою посадою державної служби, передбаченою штатним розписом державного органу, на дату звільнення або звернення особи за призначенням пенсії.

Особам, які працювали на посадах державної служби, класифікацію яких було проведено, і мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та які на дату виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір виплат, зазначених в абзацах третьому - п`ятому пункту 4 цього Порядку, починаючи з 1 січня 2024 р. за вибором таких осіб визначається в середньомісячних сумах за період з 1 січня 2024 р. до місяця звернення особи або за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше 1 січня 2024 р., визначених за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) державної служби у штатному розписі державного органу, встановленою на основі класифікаційного коду, в середніх розмірах, визначених законодавством, таких виплат. Середньомісячна сума зазначених виплат за місяць визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за місяць на фактичну чисельність державних службовців за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі за визначеним класифікаційним кодом. При цьому для осіб, які звернулися за призначенням пенсії у січні 2024 р., середньомісячна сума таких виплат визначається з розрахунку виплат за січень 2024 р. як за повний місяць.

Для призначення пенсії державним службовцям, які працювали з 1 січня 2024 р. у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посади яких було класифіковано, подаються довідки про:

посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років, які особа отримувала за останнім місцем роботи на державній службі, за формою згідно з додатком 1;

розміри виплат, зазначених в абзаці третьому цього пункту, які особа отримувала за останнім місцем роботи на державній службі, за формою згідно з додатком 2;

середньомісячний розмір виплат, визначений за вибором особи, відповідно до абзацу п`ятого цього пункту, за формою згідно з додатком 3.

Відповідно до пункту 5 Порядку №622 довідки про заробітну плату державних службовців, визначені за формами згідно з додатками 1-6, видаються виключно для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII Про державну службу пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII Про державну службу та не є підставою для перегляду раніше призначеної пенсії державного службовця.

Як свідчать матеріали справи, позивач разом з заявою про призначення пенсії на умовах Закону України Про державну службу надала пенсійному органу Довідку про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 р. працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 26.01.2026 року №11/16-31-10-02-08, Довідку про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби від 26.01.2026 року № 12/16-31-10-02-08, Довідку про стаж державної служби від 26.01.2026 року № 5/16-31-11-28, видані Головним управлінням ДПС у Полтавській області /зв.а.с. 70-72/.

Вказані довідки відповідають формам довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям, визначеним Порядком №622, та відображають складові заробітної плати: посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавку за вислугу років, надбавки за інтенсивність праці, виконання особливо важливої роботи, премію, інші виплати, за останнім місцем роботи позивача перед зверненням за пенсією.

При цьому, суд зазначає, що перевірка достовірності виданих документів покладається на Пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.

Висновки аналогічного змісту викладені Верховним Судом у постанові від 21.02.2020 у справі № 291/99/17, № 233/179/17 в постанові від 24.06.2021.

При цьому суд враховує, що за висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. А втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

У цій справі пенсійний орган не уповноважений на встановлення умов для призначення особі пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, натомість такі умови визначені законом, а при їх досягненні особа має право на відповідний вид соціального захисту.

Надаючи оцінку вимогам в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних посад державних службовців, періоди роботи з 02.07.1990 року по 01.05.2016 року на посадах в органах державної податкової служби; а також здійснити переведення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 27 січня 2026 року з пенсії за віком, призначеної на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-XII, з урахування довідок Головного управління ДПС України в Полтавській області від 26.01.2026 року №11/16-31-10-02-08 та № 12/16-31-10-02-08, суд зазначає наступне.

У силу частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами першою, другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Отже, право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачу, тоді як перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду є обов`язком суду, який має приймати рішення в межах позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги можливість у той чи інший спосіб захистити порушене право (за наявності підстав для цього).

Поряд з цим, правила адміністративного судочинства допускають випадки, коли суд може вийти за межі вимог позову, зокрема, у випадку, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім або неправильно ним обраним для ефективного захисту його прав, свобод та інтересів.

Суд зауважує, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, що пов`язано з публічно-правовим характером спірних відносин та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може і зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів, порушення яких встановлено судом.

Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов`язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов`язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов`язок розв`язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

А відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Отже, невід`ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об`ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.

При цьому, суд враховує, що у силу абзацу тринадцятого пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

А відповідно до абзацу першого пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії було визначено ГУПФ України у Запорізькій області, то саме останній має завершити процедуру переведення позивачу пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-XII, з урахування довідок Головного управління ДПС України в Полтавській області від 26.01.2026 року №11/16-31-10-02-08 та № 12/16-31-10-02-08.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе зобов`язати ГУПФ України у Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних посад державних службовців, періоди роботи з 02.07.1990 року по 01.05.2016 року на посадах в органах державної податкової служби; а також здійснити переведення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 27 січня 2026 року з пенсії за віком, призначеної на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-XII, з урахування довідок Головного управління ДПС України в Полтавській області від 26.01.2026 року №11/16-31-10-02-08 та № 12/16-31-10-02-08.

Як наслідок, суд не знаходить підстав для задоволення вимоги позивача зобов`язати вчинити перелічені дії Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Надаючи оцінку вимозі зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити нарахування та виплату пенсії за віком, призначеної на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-XII, з урахування довідок Головного управління ДПС України в Полтавській області від 26.01.2026 року №11/16-31-10-02-08 та № 12/16-31-10-02-08, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Тобто, захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Оскільки Головним управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області ще не здійснено зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних посад державних службовців, періоди роботи з 02.07.1990 року по 01.05.2016 року на посадах в органах державної податкової служби; а також здійснено переведення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 27 січня 2026 року з пенсії за віком, призначеної на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-XII, з урахування довідок Головного управління ДПС України в Полтавській області від 26.01.2026 року №11/16-31-10-02-08 та № 12/16-31-10-02-08, у суду під час розгляду цієї справи відсутні підстави вважати, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області не буде здійснено нарахування та виплату відповідної пенсії за віком.

Відтак, такі вимоги задоволенню не підлягають, як передчасні.

Виходячи з викладеного, позов належить задовольнити частково.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1064,96 грн /а.с. 12/.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Разом з тим, ч. 8 ст. 139 КАС України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Суд бере до уваги те, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача щодо перерахунку пенсії, відтак суд вважає за можливе на підставі частини 8 статті 139 КАС України покласти на відповідача1 судові витрати позивача повністю.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача1 на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, позивачем у позові зазначено, про орієнтовний розмір витрат, які він може понести у зв`язку з розглядом даної справи, що включає оплату правничої допомоги адвоката у розмірі 8000,00 грн.

Оцінюючи таке твердження, суд зауважує, що Верховний Суд у постановах від 14 листопада 2019 року у справі №826/15063/18 та від 22 жовтня 2021 року у справі №160/7922/20 виходив з того, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналізом положень статті 134 КАС України колегія суддів дійшла висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.»

Адвокат не надав у строки визначені Кодексом адміністративного судочинства України документи необхідні для підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також докази, які підтверджують неможливість їх подання до дати розгляду справи по суті.

За приписами частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При цьому розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів тощо), що визначено частиною 7 статті 139 КАС України.

У постанові від 19 березня 2020 року у справі № 640/6209/19 Верховний Суд зазначав, що за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи.

Разом з тим, КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252). Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку, визначеному статтею 252 КАС України.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частинами третьою-п`ятою статті 143 КАС України встановлено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 07 липня 2023 року у справі № 340/2823/21 зробив такі правові висновки. Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України.

Системний аналіз вищенаведених норм права, з врахуванням правових висновків Верховного Суду, дає підстави для висновку, що під час розгляду справи судом, останній зобов`язаний у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, вирішити питання розподілу усіх судових витрат, про які заявила сторона, з урахуванням результату розгляду справи.

За загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи.

Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду тобто докази неможливості їх подання до розгляду справи по суті без призначення судового засідання (у цьому випадку тридцять днів із дати відкриття провадження).

Адвокат не зазначає, у чому полягала об`єктивна непереборна можливість надати договір про правничу допомогу, акт надання послуг у строки визначені КАС України.

У такому випадку суд першої інстанції не має правових підстав для розгляду питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, а його вирішення відкладається не більше ніж як на п`ятнадцять днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно, перевірці і оцінці підлягають такі обставини (у сукупності):

(1) наявність безпосередньої правової вимоги про здійснення розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи;

(2) наявність відповідної заяви про надання доказів понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Відсутність першої з цих обставин унеможливлює взагалі вирішення судом питання про розподіл судових витрат як у судовому рішенні за результатом розгляду справи, так і в порядку, визначеному статтею 252 КАС України.

Відсутність же другої обставини (за наявності першої) унеможливлює відкладення відповідно до вимог частин третьої-п`ятої статті 143 КАС України вирішення питання про судові витрати, пов`язані із розглядом справи, у зв`язку з чим є підставою для вирішення судом цього питання саме у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Прийняття судового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу після розгляду справи (апеляційного або касаційного перегляду) може мати місце лише за умови, що сторона до закінчення судових дебатів у справі (якщо справа розглядається у загальному позовному провадженні) або (як висловлено Верховним Судом) не пізніше закінчення розгляду справи, якщо справа розглядалась у спрощеному позовному провадженні, звернеться до суду із заявою про те, що вона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі (до закінчення розгляду справи спрощеному позовному провадженні) надати суду докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат.

Таким чином, рішення про розподіл судових витрат приймається судом один раз:

або при вирішенні спору по суті,

або шляхом прийняття додаткового рішення.

Повторна оцінка доказів або їх частини шляхом прийняття додаткового рішення після ухвалення основного рішення про розподіл судових витрат означатиме можливість фактичної зміни останнього, що не передбачене положеннями КАС України.

Суд звертає увагу, що розгляд даної справи відбувався у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, що не передбачає проведення судових дебатів.

Разом з тим, до позовної заяви наданий лише ордер про надання правової допомоги адвокатом та свідоцтво про здійснення адвокатської діяльності, акт приймання-передачі послуг суду не наданий, як і договір про надання правничої допомоги адвокатом позивачу.

Адвокат (представник позивача) зазначив у позові, що оплата правничої допомоги адвоката здійснювала відповідно до Акту приймання-передачі послуг, проте до початку розгляду справи по суті та навіть до закінчення розгляду справи судом даних доказів не надано.

Жодних заяв із належними доказами про неможливість надання доказів понесення витрат на правничу допомогу до ухвалення судового рішення від представника позивача не надходило.

Долучений до позову Попередній розрахунок судових витрат від 17.03.2026 на суму 8000,00 грн підписаний лише адвокатом, жодних доказів погодження вказаного розрахунку та вказаних витрат зі сторони позивача - матеріали справи не містять.

Відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн, то всупереч вимогам ч.1 ст.77 КАС України такі витрати не підтверджені належними та допустимими доказами у строк визначений КАС України для цієї категорії справ.

Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу.

З даного приводу суд звертає увагу на правовий висновок колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 25 липня 2023 року по справі №340/4492/22. Згідно з ним безперечно, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб не дає особі цілковитого розуміння, у який саме день розгляд справи буде закінчено, однак, не позбавляє особу права подати відповідну заяву зокрема одночасно із поданням позову, відповіді на відзив, особливо після отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, у якій зазначено про обрану форму адміністративного судочинства - спрощене позовне провадження без виклику осіб або з таким викликом.

Це обґрунтовується тим, що вже на цьому етапі, виходячи, навіть, з умов договору про надання правничої допомоги, сторона вже має бути обізнана про те, які докази вона має можливість подати, а які - ні через наявність певних причин.

Саме поведінка позивача та його представника, яка виразилася у неповідомленні суду про неможливість надання доказів до ухвалення судового рішення, зумовлює відмову у відшкодуванні витрат на правову допомогу з відповідачів, а тому надання відповідних доказів в подальшому не може виправдовуватися процедурою, закріпленою у частині сьомій статті 139, частинах третьої-п`ятої статті 143, статті 252 КАС України, яка застосовується за наявності підстав, чітко визначених у цих нормах.

Враховуючи наведене, беручи до уваги правові висновки Верховного Суду, оскільки позивач до ухвалення судом рішення у справі не вказав про наявність поважних, об`єктивних причин, які б перешкоджали поданню доказів на підтвердження заявленого розміру понесених судових витрат (щодо правничої допомоги), суд дійшов висновку про відсутність підстав про відшкодування витрат на правничу допомогу позивачу.

Таке обмеження права щодо відшкодування витрат у адміністративному процесі на законодавчому рівні, відповідними процесуальними строками та обов`язками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.

Адвокат, будучи професійним учасником процесу, своїх процесуальних обов`язків щодо надання доказів суду не виконав.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, буд.158-Б, м. Запоріжжя, 69057, ідентифікаційний код 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, буд. 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 04.02.2026 № 163750036835.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних посад державних службовців, періоди роботи з 02.07.1990 року по 01.05.2016 року на посадах в органах державної податкової служби; а також здійснити переведення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 27 січня 2026 року з пенсії за віком, призначеної на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-XII, з урахування довідок Головного управління ДПС України в Полтавській області від 26.01.2026 року №11/16-31-10-02-08 та № 12/16-31-10-02-08.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, буд.158-Б, м. Запоріжжя, 69057, ідентифікаційний код 20490012) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги на дане рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.Г.Ясиновський