Решение № 137722908, 25.06.2026, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 646/6436/26

№ провадження 2-а/646/34/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року м.Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова

у складі: головуючого судді Барабанова В.В

за участю секретаря судового засідання Ільченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та закриття провадження у справі, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просила скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 20.05.2026 серії ЕНА № 7227841, винесену поліцейським 1 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції капралом поліції Павзюк Анастасією Віталіївною, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 1700 грн.; провадження по справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Ухвалою судді Основ`янського районного суду міста Харкова від 22.06.2026 відкрито провадження в адміністративній справі. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

09.06.2026 на адресу суду від представника відповідача Департаменту патрульної поліції Грешнової А.Ю. надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому представник просив відмовити у позові в повному обсязі, посилаючись на таке.

Під час несення служби в межах м. Решетилівка, а/д М03 Київ-Харків-Довжанський, 306 км, 20.05.2026, о 13 год. 07 хв., екіпажом патрульної поліції за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 (серійний номер ТС001013) було виявлено порушення Правил дорожнього руху, а саме: водій, керуючи транспортним засобом HYUNDAI TUCSON, номерний знак НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 124 (сто двадцять чотири) км/год., при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху в межах населеного пункту на 74 (сімдесят чотири) км/ год, чим порушив п. 12.4 ПДР України.

Встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме: порушення вимог п. 12.4 ПДР України, відповідальність за яке передбачена ч. 4 ст. 122 КУпАП, інспектором було прийнято рішення про зупинку транспортного засобу.

За результатом розгляду справи винесено постанову за ч. 4 ст. 122 КУпАП, та накладено стягнення у розмірі 1 700 грн., відповідно до санкції статті. До постанови в якості доказу долучено фото та відео, відзняте за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 (серійний номер ТС001013), на якому зафіксовано швидкість транспортного засобу, максимальну допустиму швидкість, місце вчинення правопорушення, а також відеозапис із нагрудної відеокамери (бодікамери) патрульних.

На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань типів вимірювальної техніки, наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 05.04.2012 №437 затверджено перелік засобів вимірювальної техніки.

До вказаного переліку було включено засіб вимірювальної техніки - «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCAM», який на підставі вказаного наказу було зареєстровано в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером У3197-12.

На підставі вищевикладеного, 29 серпня 2012 фірмі Laser Technology, Inc., яка є виробником TruCAM, було видано Сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки № UA-MI/1-2903-2012.

Вищевказана процедура проведення державних приймальних випробувань типів вимірювальної техніки з подальшою реєстрацією таких типів вимірювальної техніки в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки і видачею Сертифікатів затвердження типу засобів вимірювальної техніки була передбачена положеннями Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11.02.1998 №113/98-ВР, (втратив чинність 01.01.2016) та іншими підзаконними нормативно-правовими актами, які наразі втратили чинність.

Саме на виконання вимог вищевказаних нормативно-правових актів, які наразі втратили чинність, і здійснювалися державні приймальні випробування приладу TruCAM з подальшою реєстрацією останнього в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки і видачею Сертифікату затвердження типу засобів вимірювальної техніки.

Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.11.2015 №1362 TruCAM був виключений з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки.

Виходячи з вищевказаних положень, у разі виключення затвердженого типу засобів вимірювальної техніки із Державного реєстру заборонялося їх серійне виробництво або ввезення на територію України.

Однак, засоби вимірювальної техніки, які були ввезені на територію України та введені в експлуатацію до моменту виключення їх із вказаного Державного реєстру, дозволяється застосовувати, оскільки в даному випадку закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

В даному випадку вимірювання швидкості руху було здійснено в спосіб розміщення приладу TruCAM по зовнішньому периметру дороги М-03 «Київ-Харків-Довжанський», про що й зазначено в ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію».

Виходячи із положень вищезазначеної статті, дозволяється розміщувати фото- і відео- технічні засоби ті, що працюють в ручному режимі, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі.

Слід зазначити, що правомірність використання лазерного вимірювача швидкості TruCAM у ручному режимі відповідає вимогам ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію цієї позиції дотримуються колегії суддів у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 07.08.2020 у справі №524/3678/20, у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2021 у справі №363/956/21, у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2021 у справі №545/2369/20, де надають оцінку використанню приладу із руки та вказують свою позицію щодо того, що таке використання не є порушенням ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію».

Словосполучення, наведене у п. 2 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» в частині права поліції "монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку" не вказує на спосіб її розміщення (стаціонарним способом, на тринозі, у ручному режимі та ін.), а лише вказує на місце такого розміщення (по зовнішньому периметру доріг і будівель), що спростовує твердження позивача про протиправне тримання в руках поліцейськими приладу Trucam в процесі його використання.

Отже, вказана норма не містить імперативного припису щодо розміщення відеотехніки виключно стаціонарно вмонтованим способом.

При цьому, вимірювання швидкості руху відбувалося за допомогою приладу TruCAM, розміщеного по зовнішньому периметру дороги.

Крім того, у свідоцтві про повірку приладу TruCAM TC (додається до відзиву) зазначено про можливість використання вказаного приладу в ручному режимі.

Отже, помилковими є твердження позивача про те, що в силу приписів ст.40 Закону України «Про національну поліцію» Відповідач не мав права використовувати зазначений засіб вимірювальної техніки не в автоматичному режимі, оскільки дана норма закону не виключає можливість використання органами поліції вимірювачів швидкості руху, які не є стаціонарними.

Згідно ст. 251 КУпАП «Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь які фактичні дані, на основі яких у встановленому законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.... Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями свідків, показаннями засобів фото і кіно-зйомки, відео-запису, які використовуються під час нагляду за дорожнім рухом .».

Додається фото та відео із приладу TruCAM, на якому зафіксовано автомобіль, швидкість, із якою він рухається, а також дату, час, місце вчинення правопорушення. Посилання на дані докази містяться у бланку постанови, відтак такі докази є достатніми та допустимим для встановлення факту наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення.

Також, в оскаржуваній постанові зазначено посилання на відео з нагрудної камери по факту виявлення правопорушення та по факту розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Дані докази, було покладено в основу прийнятого рішення щодо притягнення водія до адміністративної відповідальності, оскільки в п. 7 оскаржуваної постанови, містяться відповідні відмітки, зазначено технічний пристрій, на який зафіксовано порушення ПДР, а «відео з бодікамери № 472036, фото та відео з приладу TruCam».

Таким чином, посилання позивача про те, що відсутні належні та допустимі докази вчиненого нею порушення є необґрунтованими та повністю спростовуються вищевикладеним.

На фото з приладу TRUCAM зазначені точні географічні координати транспортного засобу в момент фіксації порушення (ШИРОТАLatitude) 49°34'52.29"N та JI,OBI'OTA(Longitude) N 34°5'02.73"E), ввівши дані географічні координати в пошуковому вікні Google-карти можливо чітке встановити точне місце знаходження таких координатів на карті (принт скрин з координатами з Google-карти додається). Такі координати вказують на точне місце розташування транспортного засобу, під час фіксації порушення.

Додатково до відзиву додається запит до служби автомобільних доріг, стосовно розміщення дорожніх знаків 5.49 «Початок населеного пункту» та 5.76 "Автоматична відеофіксація порушень правил дорожнього руху" від 12.05.2026.

Крім того, представник відповідача зазначив, що оскільки у поданих документах не обґрунтовано заявлено адвокатом вартість послуг у сфері права із посиланням на первинні документи, розмір витрат, які клієнт сплатив своєму адвокату не підтверджується належними та допустимими доказами, а заявлений розмір витрат є не співрозмірним із предметом позову, позовна вимога щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката є такою, що не підлягає до задоволення.

10.06.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначив, що згідно з спеціальною нормою, пп. ґ) п. 12.6 Правил дорожнього руху, яка має перевагу над загальною, транспортним засобам, окрім транспортних засобів, перелічених у пп. а) - г) цього пункту, поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.51, дозволяється рух із швидкістю на автомобільній дорозі, що позначена дорожнім знаком 5.1 - не більше 130 км/год., на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою - не більше 110 км/год., на інших автомобільних дорогах - не більше 90 км/ год.

Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, розділювальна смуга - виділений конструктивно або за допомогою суцільних ліній дорожньої розмітки 1.2 елемент автомобільної дороги, який розділяє суміжні проїзні частини.

З відеозапису з TruCam ТС 001013 неозброєним оком вбачається, що транспортний засіб позивачки рухався автомобільною дорогою з окремими проїзними частинами, відокремленими одна від одної розділювальною смугою та бар`єрним огородженням.

За таких обставин до спірних правовідносин підлягає застосуванню не п. 12.4 Правил дорожнього руху, на який послався інспектор у постанові, а пп. ґ) п. 12.6 Правил дорожнього руху, який встановлює для такої дороги обмеження швидкості 110 км/год.

Фактично йдеться не про другорядний аргумент чи окремий недолік доказової бази, а про обставину, яка безпосередньо визначає наявність або відсутність складу адміністративного правопорушення. Якщо на відповідній ділянці дороги підлягав застосуванню швидкісний режим, передбачений пп. ґ) п. 12.6 Правил дорожнього руху, то вся побудована відповідачем конструкція про перевищення встановленого обмеження швидкості на 74 км/год втрачає своє правове підґрунтя.

Втім, у відзиві відповідач не навів жодного контраргументу щодо цього доводу. У документі, який займає значний обсяг та містить детальний опис сертифікатів, повірок, технічних характеристик та принципів роботи приладу TruCam, взагалі відсутній аналіз того, чому до спірної ділянки дороги підлягає застосуванню саме п. 12.4 Правил дорожнього руху, а не пп. ґ) п. 12.6 Правил дорожнього руху. Так само відсутня будь-яка аргументація щодо фактичної конфігурації дороги, наявності розділювальної смуги, правового режиму руху на відповідній ділянці та причин, з яких наведені у позові доводи є помилковими.

Така позиція свідчить або про поверхневе ознайомлення з матеріалами справи та доводами позовної заяви, або про свідоме уникнення дискусії щодо аргументу, який має визначальне значення для правильного вирішення спору. Водночас замовчування доводу не є його спростуванням. Якщо відповідач вважає, що на спірній ділянці дороги діяло саме обмеження швидкості, передбачене п. 12.4 Правил дорожнього руху, він повинен був навести відповідні докази та правове обґрунтування. Проте відзив таких доказів та обґрунтувань не містить.

За таких обставин, наведений у позовній заяві основний аргумент залишається неспростованим та додатково підтверджує відсутність належних і допустимих доказів того, що позивачка порушила саме те обмеження швидкості руху, яке покладене відповідачем в основу оскаржуваної постанови.

Далі слід звернути увагу на те, що значна частина відзиву присвячена питанням сертифікації, метрологічної повірки, технічних характеристик, принципів роботи та нормативного регулювання використання приладу TruCam. Водночас наведені доводи не мають безпосереднього відношення до більшості аргументів, викладених у позовній заяві.

Отже, доводи позивача про те, що пристрій для вимірювання швидкості руху патрульні поліцейські тримали в руках, що суперечить положенням ст. 40 Закону України «Про національну поліцію», є безпідставними.

Позивачкою не оспорюється ані можливість використання працівниками поліції приладу TruCam як технічного засобу фіксації правопорушень, ані факт проходження ним метрологічної повірки, ані наявність відповідних сертифікатів, експертних висновків чи інших документів, на які посилається відповідач. Так само позивачка не стверджує, що будь-який результат вимірювання швидкості, отриманий за допомогою TruCam, є недостовірним лише через сам факт використання цього технічного засобу.

Однак, саме в цьому полягає ключова помилка відповідача. У відзиві фактично ототожнюються дві різні обставини: технічна справність приладу та достовірність конкретного результату його використання. Наявність свідоцтва про повірку підтверджує лише те, що прилад допущений до експлуатації та відповідає встановленим метрологічним вимогам. Втім сама по собі наявність таких документів не означає, що будь-які отримані за допомогою цього приладу дані автоматично набувають статусу беззаперечних доказів та не підлягають перевірці судом.

Предметом спору у даній справі є не законність існування або використання приладу TruCam як такого, а законність конкретної постанови про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності та достатність доказів, покладених в її основу. Саме тому оцінці підлягає не сертифікат, не свідоцтво про повірку і не загальний принцип роботи технічного засобу, а конкретні матеріали фіксації, використані відповідачем для висновку про наявність у діях позивачки складу адміністративного правопорушення.

Відповідно, навіть за умови повної справності технічного засобу суд зобов`язаний оцінити отримані за його допомогою докази на предмет належності, допустимості, достовірності та достатності. Така оцінка не може підмінятися посиланням на наявність сертифікатів чи повірок, оскільки жоден нормативний акт не встановлює презумпції абсолютної достовірності будь-яких даних лише з тієї підстави, що вони були отримані за допомогою сертифікованого технічного засобу.

Саме тому, вирішальне значення у даній справі мають не загальні відомості про TruCam, наведені у відзиві, а ті численні суперечності, невідповідності та аномалії, які містяться безпосередньо у матеріалах фіксації та залишилися фактично без будь- яких пояснень з боку відповідача.

Наступною обставиною, яка залишилася без належної відповіді у відзиві, є наявність внутрішніх суперечностей безпосередньо у матеріалах фіксації швидкості руху транспортного засобу.

Так, відповідно до оскаржуваної постанови та роздруківки інформації з TruCam ТС 001013, швидкість руху транспортного засобу позивачки визначена як 124 км/год (Measured Speed: 124 km/h). Саме цей показник покладено відповідачем в основу висновку про наявність у діях позивачки складу адміністративного правопорушення.

Водночас у тій самій роздруківці міститься інший показник - Capture Speed: 73 km/h, тоді як в оскаржуваній постанові зазначено, що позивачка перевищила встановлене обмеження швидкості на 74 км/год.

Таким чином, матеріали справи містять суперечність між показниками Measured Speed: 124 km/h, Capture Speed: 73 km/h та зазначеним у постанові перевищенням швидкості на 74 км/год, яка залишилася без будь-якого пояснення з боку відповідача як у матеріалах справи, так і у відзиві на позовну заяву.

Фактично відповідач пропонує суду визнати достовірним один із показників, повністю ігноруючи існування іншого показника, що міститься у тому самому доказі. Однак доказ не може оцінюватися вибірково. Якщо документ містить відомості, які викликають обґрунтовані сумніви щодо правильності його змісту або потребують додаткового пояснення, саме сторона, яка посилається на такий доказ, повинна надати суду відповідні роз`яснення.

За відсутності будь-якого пояснення щодо зазначених розбіжностей вказана суперечність не може бути проігнорована судом, оскільки вона безпосередньо стосується ключової для справи обставини - як фактичної швидкості руху транспортного засобу позивачки, так і перевищення швидкості. Відтак сама лише наявність у матеріалах справи двох різних числових показників швидкості, один з яких відповідач поклав в основу постанови, а інший залишив без будь-яких пояснень, додатково підтверджує існування обґрунтованих сумнівів щодо достовірності та достатності доказової бази у даній справі.

Окремо слід звернути увагу на те, що відповідач у відзиві повністю залишив поза увагою доводи позову щодо особливостей та аномалій відеозапису з TruCam ТС 001013, який безпосередньо покладено в основу оскаржуваної постанови.

Як зазначалося у позовній заяві, під час перегляду відеозапису виявлено низку обставин, які об`єктивно викликають сумніви щодо його достовірності та потребують належного пояснення. Зокрема, відеозапис відтворюється у прискореному режимі, при цьому відображення часу має нетиповий характер: показники секунд фактично залишаються незмінними, тоді як змінюються лише мілісекунди.

Крім того, з відеозапису вбачається, що транспортний засіб позивачки здійснює маневр для виконання вимоги поліцейського про зупинку, змінює своє положення на проїзній частині та фактично переходить у режим зниження швидкості і підготовки до зупинки. Водночас значення швидкості, яке відображається на записі, протягом усього відеофрагмента залишається незмінним та становить 124 км/год.

Самі по собі наведені обставини не свідчать автоматично про недостовірність відеозапису. Однак вони безумовно потребують належного технічного та доказового пояснення, оскільки йдеться про особливості матеріалу, який використовується відповідачем як один із основних доказів вини позивачки.

Втім у відзиві відповідач взагалі не надав жодних пояснень щодо прискореного характеру відеозапису, особливостей відображення часу, незмінності показника швидкості під час руху транспортного засобу та інших обставин, на які прямо зверталася увага у позовній заяві. Натомість відповідач обмежився загальним описом принципів роботи приладу TruCam, фактично залишивши без відповіді питання щодо змісту та особливостей саме того відеозапису, який долучено до матеріалів цієї справи.

За таких обставин наведені у позові сумніви щодо достовірності та доказового значення відеозапису не були спростовані відповідачем, а тому підлягають врахуванню судом під час оцінки доказів у їх сукупності.

Таким чином, доводи, викладені у відзиві, не спростовують жодної з обставин, покладених в основу позовної заяви, а зводяться переважно до викладення загальних відомостей про технічний засіб TruCam, порядок його сертифікації, метрологічної повірки та нормативного регулювання його використання. Водночас відповідач фактично залишив без належної відповіді ключові аргументи позову щодо застосування до спірної ділянки дороги неправильного швидкісного режиму, внутрішніх суперечностей у матеріалах фіксації швидкості руху та очевидних особливостей відеозапису, які об`єктивно потребують пояснення та належної правової оцінки.

За таких обставин відзив не містить належних, достатніх та переконливих доводів, які б підтверджували законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови або спростовували наведені у позовній заяві підстави для її скасування. Навпаки, зміст відзиву лише підтверджує, що відповідач не зміг усунути наявні у справі суперечності та сумніви щодо доведеності події і складу адміністративного правопорушення, а тому позовні вимоги є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

12.06.2026 на адресу суду від представника відповідача Департаменту патрульної поліції Грешнової А.Ю. надійшло заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що представник позивача посилаючись на п. 12.6(ґ) стверджує, що гр. ОСОБА_1 мала право рухатись зі швидкістю не більше 130км/год., оскільки проїзна частинами автомобільної дороги М03 відокремлена одна від одної розділювальною смугою.

В свою чергу, п.12.6 передбачає, що ПОЗА НАСЕЛЕНИМИ ПУНКТАМИ на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.49, дозволяється рух із швидкістю:

(ґ) іншим транспортним засобам: на автомобільній дорозі, що позначена дорожнім знаком 5.1 - не більше 130 км/год., на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою - не більше 110 км/год., на інших автомобільних дорогах - не більше 90 км/год.

Отже, рух зі швидкістю не більше 110 чи 130 км/год. дозволений лише на ділянці доріг, яка позначених дорожнім знакам 5.3 Дорога для автомобілів чи 5.1 Автомагістраль.

Позивачем не додано жодних доказів, які б підтверджували розташування дорожніх знаків 5.3 Дорога для автомобілів та 5.1 Автомагістраль на а/д М03 Київ- Харків-Довжанський, та які б діяли на ділянці дороги з 305 км по 308 км, яка проходить через м. Решетилівка. Окремо варто звернути увагу, що дорожнім знак 5.1 Автомагістраль не позначений жоден відрізок автомобільної дороги М-03, який походить в межах Полтавської області.

В свою чергу, до відзиву було копію запиту до служби автомобільних доріг, стосовно розміщення дорожніх знаків 5.49 «Початок населеного пункту» та 5.76 "Автоматична відеофіксація порушень правил дорожнього руху" від 12.05.2026.

Також було додано відповідь на запити де вказано, що на початку м.Решетилівка встановлений дорожній знак 5.49 «Початок населеного пункту».

Згідно 8.1 ПДР регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

Пунктом 8.2 ПДР передбачено, що дорожні знаки мають перевагу перед дорожньою розміткою і можуть бути постійними, тимчасовими та із змінною інформацією.

Таким чином, водій в першу чергу зобов`язаний керуватися дорожніми знаками, а не тим, як розміщене дорожнє обладнання (бар`єрне огородження ).

Отже, гр. ОСОБА_1 20.05.2026 керуючи транспортним засобом та побачивши дорожній знак 5.49 (5.51) "Початок населеного пункту" повинна була відповідно до ПДР України, зменшити швидкість руху до 50км/год та рухатись з такою швидкістю до дорожнього знаку 5.50 (5.52) "Кінець населеного пункту". Однак Остання рухалася в населеному пункті зі швидкістю 124 км/год, тобто умисно порушуючи ПДР.

Capture Speed 73 км/год це швидкість захоплення, та швидкість з якої фіксується перевищення, тобто, коли швидкість транспортного засобу менша ніж 73 км/год. прилад НЕ фіксує порушення швидкісного режиму.

Такі налаштування приладу відповідають ч. 1 ст. 122 КУпАП, якою передбачена відповідальність за перевищення швидкості руху в населеному пункті понад 20 км/год. Тобто, налаштування здійснені відповідно до формули 50(дозволена швидкість в населеному пункті) + 20(мінімальне перевищення швидкості за яке передбачена адміністративна відповідальність) + 2км/год.(похибка вимірювання передбачена свідоцтвом на повірку приладу TruCAM) = 72 км/год. Таким чином, прилад фіксує перевищення лише з позначки 73 км/год, що і відображено на фото з приладу TruCAM.

Що стосується зазначених в фабулі постанови «рухався зі швидкістю 124 (сто двадцять чотири) км/год., при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху в межах населеного пункту на 74 (сімдесят чотири) км/год.

Тут все логічно, береться звичайна формула 124(зафіксована швидкість руху) - 50 (дозволена швидкість в населеному пункті) = 74 (перевищене обмеження швидкості руху).

Логічним є той факт, що координати можуть відрізнятись, оскільки прилад TruCAM фіксував географічні координати транспортного засобу в момент порушення, тобто на відстані 234.5м(згідно фото з приладу TruCAM) від місця розташування самого приладу, який під час вимірювання швидкості знаходився в руках поліцейського, тоді коли нагрудна камера, на яку фіксувалось спілкування з особою, знаходилась прикріпленою до форменого одягу поліцейського.

Таким чином, що позовна заява, що відповідь на відзив ґрунтується лише на одних припущеннях позивача, оскільки позивачем та його представником не додано жодних доказів які б свідчили про відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення.

15.06.2026 від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено про таке.

Слід звернути увагу на те, що у запереченнях відповідач фактично спростовує доводи, яких позивачка ніколи не наводила.

Так, у запереченнях зазначено, що позивачка, посилаючись на пп. ґ) п. 12.6 Правил дорожнього руху, нібито стверджує про своє право рухатися зі швидкістю не більше 130 км/год. Разом з тим ні у позовній заяві, ні у відповіді на відзив таких тверджень не міститься.

Навпаки, доводи позивачки від самого початку зводилися до того, що з огляду на конструкцію автомобільної дороги, наявність окремих проїзних частин та розділювальної смуги до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме положення пп. ґ) п. 12.6 Правил дорожнього руху, яке для автомобільної дороги з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою, передбачає максимально допустиму швидкість руху 110 км/год.

Таким чином відповідач фактично побудував частину своїх заперечень навколо твердження про швидкість 130 км/год, яке відсутнє у будь-якому процесуальному документі позивачки. Такий підхід викликає обґрунтовані сумніви щодо уважності ознайомлення з матеріалами справи та якості підготовки самих заперечень, адже доволі складно спростувати аргументи іншої сторони, якщо їх попередньо неправильно зрозуміти або ж підмінити іншими доводами на власний розсуд.

Причиною наведених вище помилкових висновків є неправильне тлумачення відповідачем змісту п. 12.6 Правил дорожнього руху.

У своїх запереченнях відповідач фактично виходить із того, що положення п. 12.6 Правил дорожнього руху поширюються виключно на дороги, які знаходяться поза межами населених пунктів. Однак такий висновок не відповідає буквальному змісту самої норми.

Відповідно до п. 12.6 Правил дорожнього руху: «Поза населеними пунктами на всіх дорогах ТА на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.51, дозволяється рух із швидкістю...»

З наведеного формулювання вбачається, що законодавець прямо передбачив дві окремі категорії доріг, на яких застосовуються положення цього пункту, а саме: дороги поза населеними пунктами та дороги, що проходять через населені пункти.

Саме для розмежування цих двох категорій доріг у тексті норми використано сполучник «та». У звичайному мовному та нормативному значенні цей сполучник використовується для поєднання однорідних членів речення та самостійних умов застосування норми, а не для підпорядкування одного положення іншому.

Втім відповідач фактично пропонує суду тлумачення, за якого слова «поза населеними пунктами» поширюються на весь подальший текст речення, що призводить до ігнорування його другої частини - «на дорогах, що проходять через населені пункти». За такого підходу значна частина тексту п. 12.6 Правил дорожнього руху взагалі втрачає самостійне нормативне значення, що суперечить загальним правилам тлумачення нормативно-правових актів.

Іншими словами, відповідач фактично пропонує суду не застосовувати частину норми, яка прямо міститься у тексті Правил дорожнього руху, лише тому, що її існування не узгоджується з обраною ним правовою позицією.

Більше того, особливої уваги заслуговує те, що намагаючись спростувати доводи позивачки, відповідач фактично підтвердив частину фактичних обставин, на які вона посилається.

Так, у запереченнях відповідач посилається на відповідь на запит, відповідно до якої на початку м. Решетилівка встановлений дорожній знак 5.49 «Початок населеного пункту». Разом з тим сам факт існування такого знаку жодним чином не спростовує доводів позивачки щодо неправильного визначення швидкісного режиму на спірній ділянці дороги.

Навпаки, наведені відповідачем відомості лише підтверджують факт проходження автомобільної дороги через територію населеного пункту. Водночас відповідач так і не пояснив, яким чином ця обставина сама по собі підтверджує застосовність до спірної ділянки дороги саме того обмеження швидкості, порушення якого інкримінується позивачці, та не надав належних доказів на підтвердження такого висновку.

Фактично відповідач одночасно посилається на обставину, яка підтверджує проходження дороги через населений пункт, і водночас наполягає на такому тлумаченні п. 12.6 Правил дорожнього руху, за якого слова «дороги, що проходять через населені пункти» начебто не мають самостійного змісту. Така позиція виглядає внутрішньо суперечливою та не узгоджується ані з текстом Правил дорожнього руху, ані з власними доказами відповідача.

Більше того, навіть наведена відповідачем інформація про наявність знаку 5.49 не відповідає на головне питання даної справи: який саме швидкісний режим діяв на конкретній ділянці дороги, де було здійснено вимірювання швидкості руху транспортного засобу позивачки. Сам по собі факт існування знаку на початку населеного пункту не звільняє відповідача від обов`язку довести правильність застосування саме того обмеження швидкості, порушення якого інкримінується позивачці. Саме цього відповідач не зробив ні у відзиві, ні у поданих запереченнях.

Не менш показовим є і висновок відповідача про те, що після проїзду дорожнього знаку 5.49 «Початок населеного пункту» позивачка була зобов`язана рухатися зі швидкістю не більше 50 км/год аж до знаку 5.50 або 5.52 «Кінець населеного пункту».

Фактично наведений висновок є не результатом аналізу конкретних обставин справи, а наслідком вже описаного вище помилкового тлумачення положень Правил дорожнього руху. Відповідач обмежився лише констатацією факту наявності знаку 5.49, однак повністю проігнорував конструктивні особливості автомобільної дороги, які безпосередньо зафіксовані на наданому ним же відеозаписі з TruCam.

При цьому відповідач так і не надав жодної відповіді на ключовий довід позивачки про те, що транспортний засіб рухався автомобільною дорогою з окремими проїзними частинами, відокремленими одна від одної розділювальною смугою. Натомість зазначена обставина є очевидною, безпосередньо вбачається з матеріалів справи та відповідачем фактично не заперечується.

Більше того, у своїх запереченнях відповідач взагалі не аналізує положення пп. ґ) п. 12.6 Правил дорожнього руху в частині автомобільних доріг з окремими проїзними частинами, відокремленими одна від одної розділювальною смугою. Замість цього відповідач обмежується загальним твердженням про обов`язок руху зі швидкістю не більше50 км/год, фактично пропонуючи суду проігнорувати як зміст наведеної норми, так і фактичну дорожню обстановку, зафіксовану в матеріалах справи.

Такий підхід свідчить не про спростування доводів позивачки, а про уникнення їх аналізу. Адже якщо відповісти безпосередньо на аргумент щодо характеру дороги та змісту пп. ґ) п. 12.6 Правил дорожнього руху не вдається, значно простіше зробити вигляд, що такого аргументу взагалі не існує. Саме це, по суті, і відбулося у поданих запереченнях.

Окремо слід звернути увагу на те, що ще у відзиві на позовну заяву відповідач сам посилався на п. 1.5 та п. 2.3 Правил дорожнього руху, наголошуючи на обов`язку водія бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою та не створювати небезпеку чи перешкоди для руху.

Разом з тим відповідач залишив поза увагою те, що самі Правила дорожнього руху містять визначення понять «небезпека для руху» та «перешкода для руху».

Так, відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху небезпека для руху - зміна дорожньої обстановки (у тому числі поява рухомого об`єкта, який наближається до смуги руху транспортного засобу чи перетинає її) або технічного стану транспортного засобу, яка загрожує безпеці дорожнього руху і змушує водія негайно зменшити швидкість або зупинитися. Окремим випадком небезпеки для руху є рух у межах смуги транспортного засобу іншого транспортного засобу назустріч загальному потоку.

У свою чергу перешкода для руху - нерухомий об`єкт у межах смуги руху транспортного засобу або об`єкт, що рухається попутно в межах цієї смуги (за винятком транспортного засобу, що рухається назустріч загальному потоку транспортних засобів) і змушує водія маневрувати або зменшувати швидкість аж до зупинки транспортного засобу.

Водночас із наданого самим відповідачем відеозапису не вбачається наявності будь-якої небезпеки чи перешкоди для руху. На відеозаписі зафіксована багатосмугова автомобільна дорога з окремими проїзними частинами, відокремленими одна від одної розділювальною смугою, відсутні обставини, які б змушували інших учасників дорожнього руху змінювати напрямок руху, здійснювати екстрене гальмування або вчиняти інші дії для уникнення небезпеки.

Більше того, відповідач не лише не навів доказів створення позивачкою небезпеки чи перешкод для руху, а навіть не стверджує про існування таких обставин. Фактично посилаючись на п. 1.5 та п. 2.3 Правил дорожнього руху, відповідач обмежився цитуванням загальних положень законодавства, не пояснивши, яке саме відношення вони мають до конкретних обставин даної справи.

Натомість з матеріалів справи вбачається, що позивачка, оцінюючи дорожню обстановку, кількість смуг руху, конструкцію дороги та інші об`єктивні умови руху, обрала швидкість, яка не створювала небезпеки чи перешкод для інших учасників дорожнього руху. При цьому примітно, що питання створення небезпеки чи перешкод для руху взагалі не є предметом розгляду у даній справі, однак навіть щодо цих обставин відповідач не навів жодного доказу, який би свідчив про протилежне.

Окремої уваги заслуговує твердження відповідача про те, що позивачка нібито «умисно порушувала Правила дорожнього руху».

Насамперед слід зазначити, що умисел є не побутовою характеристикою поведінки особи, а юридичною категорією, яка характеризує форму вини та внутрішнє психічне ставлення особи до своїх дій та їх наслідків. Тому будь-яке посилання на наявність умислу повинно ґрунтуватися на встановлених фактичних обставинах та підтверджуватися належними доказами.

Втім зі змісту заперечень неможливо встановити, з яких саме обставин відповідач дійшов висновку про наявність у позивачки умислу. У документі не наведено жодного доказу, який би свідчив про усвідомлення позивачкою протиправності своїх дій, бажання порушити Правила дорожнього руху або свідоме прагнення досягти будь-якого протиправного результату.

Більше того, відповідач навіть не намагається пояснити, в чому саме полягав цей нібито умисел, які конкретні дії його підтверджують та яким чином він був встановлений. Фактично суду пропонується сприйняти на віру висновок про наявність умислу без наведення жодного логічного ланцюга міркувань та без будь- якого доказового підґрунтя.

З цього вбачається, що термін «умисно» використано у запереченнях не як юридичну категорію, а як оціночний вислів, покликаний емоційно підсилити позицію відповідача. Проте процес доказування не може підмінятися припущеннями, а використання юридичної термінології саме по собі не створює доказів там, де вони фактично відсутні.

За таких обставин твердження про нібито умисне порушення позивачкою Правил дорожнього руху є голослівним, необґрунтованим та не підтвердженим жодним належним доказом, а тому не може бути покладене судом в основу будь-яких висновків у даній справі.

Таким чином, подані відповідачем заперечення не містять належного спростування жодного з ключових доводів позивачки. Натомість їх зміст свідчить про неправильне розуміння відповідачем як фактичних обставин справи, так і змісту окремих положень Правил дорожнього руху, на які він посилається як на підставу правомірності оскаржуваної постанови.

Відповідачем так і не надано переконливої відповіді на доводи щодо застосування до спірних правовідносин положень пп. ґ) п. 12.6 Правил дорожнього руху, не спростовано аргументів щодо характеру та конфігурації автомобільної дороги, не доведено, що на спірній ділянці дороги діяло саме те обмеження швидкості, порушення якого інкримінується позивачці, не надано належного обґрунтування висновків про наявність у діях позивачки складу адміністративного правопорушення та навіть не пояснено підстав для використання у запереченнях категорії «умисного порушення» Правил дорожнього руху.

Більше того, аналіз заперечень свідчить, що значна частина їх аргументації побудована або на доводах, яких позивачка ніколи не заявляла, або на довільному тлумаченні норм Правил дорожнього руху, яке не узгоджується ні з їх буквальним змістом, ні з фактичними обставинами справи, підтвердженими самими ж матеріалами відповідача.

За таких обставин подані заперечення не містять нових обставин чи правових аргументів, які могли б вплинути на висновки, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив. Навпаки, їх зміст додатково підтверджує обґрунтованість позовних вимог та відсутність належних правових і фактичних підстав для притягнення позивачки до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 122 КУпАП.

Позивач у судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином про день, час та місце судового розгляду. Представник позивача просив у поданій заяві розглядати справу без участі позивача, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Встановлено, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що вона 20.05.2026 о 13-07 год., керуючи транспортним засобом «Hyundai Tucson», державний номерний знак НОМЕР_1 , перевищила встановлені обмеження швидкості руху, а саме: рухалася зі швидкістю 124 км/год. в населеному пункті м. Решетилівка, АД Київ -Харків-Довжанський, 306 км., що підтверджується вимірами з лазерного вимірювача швидкості транспортних засобів TruCam LTI 20/20 № ТС001013.

Встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме порушення вимог п. 12.4 ПДР України відповідальність за яке передбачена ч. 4 ст. 122 КУпАП, інспектором було прийнято рішення про зупинку транспортного засобу.

За результатом розгляду справи винесено постанову за ч. 4 ст. 122 КУпАП, та накладено стягнення в розмірі 1700 грн., відповідно до санкції статті. До постанови в якості доказу долучено фото та відео відзняте за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 (серійний номер ТС001013), на якому зафіксовано швидкість транспортного засобу, максимальну допустиму швидкість, місце вчинення правопорушення, а також відеозапис із нагрудної відеокамери (бодікамери) патрульних.

Суд зазначає, що згідно із свідоцтвом про повірку законодавчо врегульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/34527, виданого 02.09.2025 ДП «Укрметртестстандарт» лазерний вимірювач швидкості руху т/з TruCam LTI 20/20 № ТС001013 відповідає вимогам технічної документації. Свідоцтво чинне до 02.06.2026 р.

Згідно з Сертифікату Міністерства Економічного розвитку і торгівлі України серія А № 006694 від 29.08.2012 р. вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCAM фірми Laser Technology, Inc., США, (номер за Державним реєстром засобів вимірювальної техніки) У3197-12 міжповірочний інтервал становить 1 рік.

Можливість використання виробу «TruCAMLTІ20/20» виробництва LaserTechnologyInc також підтверджується наявністю виданого Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України експертного висновку від 15.12.2023 р. № 04/05/02-1778/ВС1, який зазначає про правильність реалізації криптографічного алгоритму шифрування AES відповідно до ДСТУ ISO/IES 10116:2019, із довжиною ключа 128 біт).

Згідно з листом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Полтавській області вих. № 5196/41/26/03-2026 від 12.05.2026 р. повідомлено, що дорожні знаки 5.49, 5.50 , 5.76 встановлені у м. Решетилівка в межах АД МО3 Київ-Харків-Довжанський, знаходяться на відмітці 305+950 км.

Таким чином, суд зазначає, що перевищення швидкості транспортним засобом, яким керувала позивач підтверджується належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим оскаржувана постанова відповідача обґрунтована та не підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, надані представником відповідача докази повністю підтверджують інкриміноване порушення Правил дорожнього руху та спростовують зазначені в позовній заяві та повідомлені представником позивача обставини.

Очевидно, що накладення на ОСОБА_1 штрафу є втручанням держави в її право на мирне володіння майном (в даному випадку грошовими коштами). Таке втручання є виправданим, адже воно ґрунтується на дотриманні законодавства про адміністративні правопорушення та спрямовано на утвердження суспільного інтересу, що полягає у забезпеченні безпеки дорожнього руху. Тому оскаржувана постанова узгоджується з гарантіями, передбаченими п.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, за наведених обставин суд приходить до висновку, що в діях позивача наявний склад правопорушення, передбачений ч.4 ст.122 КУпАП, доказів неправомірного чи необґрунтованого притягнення до адміністративної відповідальності суду не представлено, а тому приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті згідно з положеннями цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач сплатила судовий збір в розмірі 53,48 грн.. У задоволенні пред`явленого адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

З огляду на це суд вважає, що відсутні підстави для відшкодування позивачу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 5, 8, 9, 19, 20, 22, 72-77, 79, 192, 211, 238 ч. 1 п. 1, 241 246, 248, 256, 286, 293, 295, 297 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та закриття провадження у справі відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

представник позивача: адвокат Домашенко Денис Миколайович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН №6130, адреса: м. Харків, пр-т Аерокосмічний, буд. 23, оф. 41.

відповідач: Департамент патрульної поліції Національної поліції України, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ: 40108646.

відповідач: Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції, місцезнаходження за адресою: Полтавська обл., Полтавський р-н, с. Розсошенці, вул. Кременчуцька, буд. 2В, код ЄДРПОУ: 40108646.

Cуддя: В.В. Барабанова