Постановление суда № 137713367, 05.06.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/15244/23

1-кс/308/2877/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2026 року м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , за участю:

секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області клопотання представника власника майна ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 у кримінальному провадженні № 42021072030000082, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.07.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України,

про скасування арешту майна,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , звернувся до слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з клопотанням у кримінальному провадженні № 42021072030000082, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.07.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, про скасування арешту майна, накладеного ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30.04.2025 на земельну ділянку площею 1,3 га з кадастровим номером 2110100000:72:001:0045, розташовану поблизу об`їзної дороги міста Ужгорода, власником якої є ОСОБА_3 .

Клопотання мотивоване тим, що потреба у арешті відпала. Відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР було внесено 28.07.2021, досудове розслідування станом на теперішній час триває вже майже 5 років. Більше того, після постановлення ухвали ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30.04.2025 у справі № 308/15244/23 про накладення арешту на земельну ділянку минуло більше одного року, однак, органом досудового розслідування не було подано до суду жодних клопотань (про тимчасовий доступ, огляд, і т.д.) з метою проведення слідчих дій та встановлення всіх обставин у кримінальному провадженні. Представник власника арештованого майна покликається на те, що таке тривале перебування майнапід арештомпорушує правойого законного власника на вільне володіння,користуваннята розпорядження належним йому на майном.Також представник зазначає, що при накладенні арешту не було враховано відсутність правової підстави для такогоарешту, вказує, що арештоване майно не відповідає ознакам,визначеним ст. 98 КПК України. Звертає увагу, що фактзаконного володіння вказаною земельною ділянкою добросовісним набувачем ОСОБА_3 , яка є третьою особою, на майно якої накладено арешт, не оспорюється органом досудового розслідуванняі втручання державиу її право власності не відповідає принципу пропорційності та порушує баланс між вимогами загального інтересу і захистом основних прав людини.На даний час жодних підозр попереднім власникам чи дійсному власнику ОСОБА_3 не оголошувалося, позовів до суду про скасування права власності прокурором не заявлено.

Представник власника майна просив розглянути подане клопотання у його відсутності, про що подав відповідну письмову заяву.

Прокурор, за клопотанням якого накладено арешт, у судове засідання не з`явився, проте подав заяву, в якій зазначив, що розгляд клопотання є передчасним, та таке не підлягає задоволенню, так як у вказаному кримінальному провадженні постановою слідчого від 19.08.2025 призначено комплексну експертизу з питань землеустрою та оціночно-земельну експертизу, проведення якої доручено експертам ІНФОРМАЦІЯ_2 . На даний час експертне дослідження триває, висновки до органу досудового розслідування не надходили, а тому вирішити питання про скасування арешту із земельної ділянки без матеріалів кримінального провадження та висновків експертизи є неможливим, а на думку апеляційного суду, земельна ділянка площею 1,3 га з кадастровим номером 2110100000:72:001:0045, розташована поблизу об`їзної дороги міста Ужгорода, яка перебуває у власності ОСОБА_3 , є предметом злочинного посягання, у зв`язку з чим, існує необхідність забезпечення її збереження шляхом накладення на неї арешту.

При розгляді клопотання, поданого в порядку ст. 174 КПК України, слідчий суддя не надає оцінку дотриманню вимог закону при постановленні ухвали про арешт майна та її законності, що є виключною прерогативою суду апеляційної інстанції, а лише оцінює обґрунтованість підстав для скасування арешту.

Слідчий суддя, дослідивши подане клопотання та додані до нього матеріали, дійшов таких висновків.

Головним слідчим управлінням Національної поліції в Закарпатській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42021072030000082, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.07.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30.04.2025 у справі № 308/15244/23 скасовано ухвалу слідчого судді Ужгородського міськрайоного суду від 29.11.2024 про відмову у задоволенні клопотання про накладення арешту та накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:72:001:0045, розташовану поблизу об`їзної дороги міста Ужгорода, яка перебуває у власності ОСОБА_3 , шляхом заборони користування, розпорядження та відчудження.

Із мотивувальної частини ухвали ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30.04.2025 вбачається, що підставами накладення арешту є забезпечення кримінального провадження, а саме, забезпечення речових доказів у кримінальному провадженні.

Аналізуючи положення кримінально процесуального законодавства щодо накладення арешту на майно особи, обов`язковою передумовою, яка обґрунтовує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину, наявність обґрунтованої підозри, підставу для арешту майна; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що визначено положенням ч. 2 ст. 173 КПК України. Обов`язок доведення існування зазначених умов КПК України покладає на орган досудового розслідування.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що слід врахувати необхідність забезпечення справедливого балансу між конкуруючими інтересами відповідної особи і суспільства в цілому. Необхідно зважати й на те, що цілі, згадані в цьому положенні, можуть мати певне значення при визначені того, чи забезпечено баланс між вимогами відповідних суспільних інтересів і основоположним правом заявника на власність. В обох контекстах держава користується певним полем розсуду при визначені заходів, які необхідно вжити для забезпечення дотримання Конвенції (рішення «Sargsyan v. Azerbaijan», n.220).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Нормою ст. 41 Конституції України закріплено непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року в справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A № 98).

Згідно з правововою позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеною в постанові № 4 від 07.02.2014 «Про узагальнення судової практики розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження», арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого, осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. При цьому, таке майно може перебувати як у згаданих осіб, так і в інших фізичних або юридичних осіб. Враховуючи наведене, навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним. З огляду на наведене правильною є практика, коли слідчі судді визнають клопотання про накладення арешту на майно передчасними та відмовляють у їх задоволенні, оскільки на момент їх розгляду, особам, про майно яких йдеться в клопотанні, не повідомлено про підозру.

Як вбачається з наданих слідчому судді матеріалів, відносно ОСОБА_3 або будь-яких конкретних посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 , про ознаки зловживання службовим становищем яких йшлося у клопотанні слідчого про накладення арешту на майно, до ЄРДР не внесено жодних відомостей.

Доказів, які б вказували на причетність ОСОБА_3 або інших осіб, що діяли у її інтересах, до кримінального правопорушення, щодо якого здійснюється досудове розслідування, слідчому судді не надано, повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушшення ні ОСОБА_3 , ні посадовим особам ІНФОРМАЦІЯ_3 не оголошено. Зазначені доводи захисту є належними, допустимими та достатніми в розумінні положень ст. ст. 84, 85, 86 КПК України доказами, які прокурором не спростовані.

Водночас, як вбачається з досліджених слідчим суддею матеріалів клопотання, з моменту початку досудового розслідування пройшло майже 5 років, з часу накладення арешту на земельну ділянку минуло понад 1 рік, що є тривалим проміжком часу, а тому особа, права якої істотно обмежені під час досудового розслідування цілком обґрунтовано може поставити питання щодо підтвердження і доведення з боку прокурора чи слідчого необхідності та наявності підстав для продовження такого заходу забезпечення кримінального провадження, наявність потреб досудового розслідування у такому арешті майна, що виправдовували б такий високий ступінь втручання у права власника майна.

Прокурором, не зважаючи на тривалий час протягом якого арештоване майно перебуває у розпорядженні органу досудового розслідування, не надано суду докази, що арештоване майно дійсно може бути використаним у якості доказу в рамках даного кримінального провадження, з чого слідчий суддя робить висновок про те, що на даний час у сторони обвинувачення відсутні аргументи, які б дозволяли обґрунтовано стверджувати про те, що арештоване майно має значення речового доказу у даному кримінальному провадженні.

Призначення експертизи, яка була призначена 19.08.2025, тобто майже через чотири місяці після накладення арешту ІНФОРМАЦІЯ_4 , і безрезультатно триває понад 10 місяців, не є достатньою підставою для подальшого обмеження прав власника майна.

На підставі наведеного, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння заявника належного йому майна, у зв`язку з чим вважає за належне скасувати арешт майна, не вбачаючи підстав для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.

Керуючись ст. ст. 98, 170-175, 309, 392, 532, 535 КПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання задовольнити.

Арешт, накладений ухвалою судді Закарпатського апеляційного суду від 30.04.2025 року у кримінальному провадженні №42021072030000082 на майно - земельну ділянку, площею 1,3 га з кадастровим номером 2110100000:72:001:0045, розташовану поблизу об`їзної дороги міста Ужгорода, власником якої є ОСОБА_3 , скасувати.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення й оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1