Решение № 137696282, 24.06.2026, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 495/5663/25

Номер провадження 2/495/3920/2026

24 червня 2026 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі головуючої судді Топалової А.Л., із секретарем судового засідання Гасанзаде М.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської районної ради» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

28.07.2025 до Білгород-Дністровського міськрайонного суду звернулась ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , із позовом до Комунального некомерційного підприємства «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської районної ради» (далі КНП "Білгород-Дністровська ЦРЛ"), в якому просить суд визнати незаконним та скасувати наказ КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради № 146-к від 27.06.2025 про припинення трудового договору; поновити ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради з 30.06.2025; стягнути з КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.06.2025 до дня фактичного поновлення на роботі; допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

І.СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ СТОРІН

Позиція Позивача:

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 04.07.2023 ОСОБА_1 працювала за строковим трудовим договором на посаді головного бухгалтера КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради (наказ від 03.07.2023 року № 126-к)

06.06.2025 року нею було подано заяву про звільнення за власним бажанням з 30.06.2025 року, в якій не зазначалися ні правова підстава, ні поважні причини для дострокового розірвання договору.

Протягом строку попередження Позивачка змінила своє рішення та неодноразово намагалася вручити Відповідачу заяви про відкликання заяви про звільнення. Так, 13.06.2025 Позивачка в усній формі повідомила т.в.о. директора КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ» про відкликання заяви про звільнення та бажання залишитись на роботі, на яке керівник не відреагувала жодним чином.

З 16.06.2025 по 19.06.2025 включно Позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні.

19.06.2025, розуміючи позицію керівництва щодо її звільнення, Позивачка написала заяву про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням від 06.06.2025, яку намагалась занести до лікарні приблизно о 12.55 год. та 14.10 год. того ж дня, однак потрапити до приймальні не змогла, оскільки двері весь час були зачинені. Тому о 16.00 год. 19.06.2025 Позивачка надала вказану заяву у Кур`єрську службу доставки (КСД) для вручення керівництву КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ». Кур`єр служби доставки 19.06.2025 приблизно о 16.10 прибув до адміністративної будівлі КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ», але не зміг потрапити до службових приміщень через зачинені двері, про що повідомив Позивачку.

Відтак Позивачка 19.06.2025 вдруге написала заяву про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням від 06.06.2025 та передала її своїй доньці ОСОБА_3 , яка працює на посаді сестри медичної поліклініки КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ» для вручення керівнику КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ».

Приблизно о 16.40 од 19.06.2025 ОСОБА_3 прибула до приймальні керівництва КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ» та намагалась вручити вказану заяву секретарю для реєстрації у присутності т.в.о. директора КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ» Соколенко О.В., яка після ознайомлення із змістом заяви, незважаючи на робочий час повідомила про неможливість прийняття такої заяви у зв`язку з пізнім часом, а згодом у зв`язку із відсутністю довіреності від Позивачки, повернувши заяву ОСОБА_3 .

Після цього вже сама Позивачка прибула до приймальної з метою реєстрації заяви, проте двері в адміністративну будівлю були знову зачинені. Їй вдалось пройти у приміщення адмінбудівлі приблизно за 10 хвилин, коли двері відчинили для юриста КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ», проте секретаря на робочому місці не було, а т.в.о. директора КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ» ігнорувала її присутність. Увесь цей час та 20.06.2025 секретар на телефонні дзвінки Позивачки не відповідала.

20.06.2025 об 11.00 та о 15.00 год. кур`єр служби доставки прибув в приміщення КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ», однак заяву вручити не зміг. За таких обставин Позивачка направила третій екземпляр заяви засобами поштового зв`язку через Білгород-Дністровське відділення «Укрпошти».

20.06.2025 Позивачка вийшла на роботу та виконувала свої обов`язки до 30.06.2025 включно.

30.06.2025 наказом № 146-к позивачку звільнено за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП.

Відповідно до листа КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ» від 27.06.2025 № 430, отриманого Позивачкою 02.07.2025, обидві заяви надійшли до підприємства 23.06.2025 та 24.06.2025, відповідно, з повідомленням про відсутність правових підстав для їх задоволення, позаяк 19.06.2025 на підставі службової записки начальника відділу кадрів на посаду головного бухгалтера запрошено іншого працівника, якому неможливо було відмовити у прийнятті на роботу (укладенні трудового договору) згідно ч.2 ст.22 КЗпП та якого наказом КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ» від 20.06.2025 №141-к прийнято на роботу за посадою головного бухгалтера з 01.07.2025.

Позивач вважає, що її звільнення є незаконним, оскільки: 1) вона не просила звільняти її за власним бажанням згідно із частиною першою статті 38 КЗпП України, а тому підприємство не мало права застосовувати до неї підстави звільнення, з яких працівник не просив розірвати трудовий договір, та не мало право вказані підстави самостійно змінювати (звільнення без законної на те підстави); 2) в разі обрання відповідачем підстав для звільнення положень частини першої статті 38 КЗпП України він без законних на те підстав обмежив її в праві на відкликання заяви у двотижневий строк (звільнення з порушенням порядку); 3) мотивуючи відмову у задоволенні заяви про відкликання, безпідставно послався на запрошення іншого працівника, якому нібито відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору (звільнення з порушенням порядку); 4) враховуючи, що позивачка працювала за трудовим строковим договором, відповідач повинен був відмовити позивачці у розірванні трудового договору без уточнення підстави звільнення з роботи за власним бажанням, або роз`яснити працівнику необхідність вказання підстави звільнення за власним бажанням згідно зі статтею 39, або пунктом 1 частини першої статті 36 (за угодою сторін) КЗпП України (звільнення без законної на те підстави). Просить позов задовольнити.

Позиція Відповідача:

Відповідач проти задоволення позову заперечував. Зазначив, що звільнення відбулося на підставі письмового звернення самої Позивачки

Вказав, що згідно наказу КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради від 03.07.2023 року № 126-к ОСОБА_1 прийнята на роботу з 04.07.2023 року за строковим трудовим договором на період тимчасової відсутності до дати виходу на роботу основного працівника ОСОБА_4

06.06.2025 року за вх. № 143 до КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради надійшла заява головного бухгалтера ОСОБА_1 в якій остання просила звільнити її за власним бажанням з 30.06.2025 року з займаної посади. Ні усно, ні письмово до 20.06.2025 року, та в подальшому, у тому числі до 23.06.2025 року та до 24.06.2025 року Позивачка не ставила до відома роботодавця про відкликання своєї заяви про звільнення та бажання продовжувати роботу за посадою, тобто не попереджувала про це роботодавця в межах визначеного двотижневого строку попередження.

Так, визначений ч.1 ст.38 КЗпП України двотижневий строк попередження про звільнення за вказаною заявою головного бухгалтера ОСОБА_1 сплинув 20.06.2025 року, а вже після спливу визначеного ч.1 ст.38 КЗпП України двотижневого строку попередження про звільнення 23.06.2025 року за вх. № 168 (передано кур`єром, щодо якого відсутні відомості в реєстрі операторів поштового зв`язку) та 24.06.2025 року за вх. № 169 надійшли заяви ОСОБА_1 (тотожного змісту) щодо відкликання заяви від 06.06.2025 року про звільнення за власним бажанням та бажанням продовжувати роботу у КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради.

Листом КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради від 27.06.2025 року № 430 ОСОБА_1 на вказані заяви було роз`яснено, що підставі службової записки начальника відділу кадрів КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ» 19.06.2025 року запрошено на посаду головного бухгалтеру іншого працівника, якому неможливо було відмовити у прийнятті на роботу (укладенні трудового договору), та якого наказом КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ» від 20.06.2025 року № 141-к прийнято на роботу за посадою головного бухгалтера з 01.07.2025 року.

Зазначає, що задоволення заяв ОСОБА_1 про бажання продовжувати роботу призвело б до порушення трудових прав та законних інтересів особи, яку було запрошено на її місце роботи, та вищевказаним наказом роботодавця прийнято на роботу. Відтак, ОСОБА_1 підлягала звільненню з посади головного бухгалтера КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ» з 30.06.2025 року на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України, через що заяву Позивачки про відкликання звільнення задоволено не було.

Наказом КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради від 27.06.2025 року № 146-к ОСОБА_1 з 30.06.2025 року звільнено за власним бажанням, за ч.1 ст.38 КЗпП України. 30.06.2025 року в день звільнення в.о. начальника відділу кадрів Людмила ГРОСУЛ намагалась вручити року ОСОБА_1 копію вказаного наказу та ознайомити із ним, однак остання відмовилась, про що було складено Акт № 176 від 30.06.2025 «Про відмову ОСОБА_5 ознайомитись із наказом КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ» № 146-к від 27.06.2025 року та отримати його копію». Тому, листом КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради від 30.06.2025 року № 435 на адресу року ОСОБА_1 одразу 30.06.2025 року засобами поштового зв`язку з рекомендованим повідомленням про вручення направлено копію наказу КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради № 146-к від 27.06.2025, який вона також отримала у поштовому відділенні 02.07.2025 року.

30.06.2025 року ОСОБА_1 отримала добровільно у відділі кадрів належну їй трудову книжку, про що добровільно підтвердила своїм підписом у Книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них. З 01 липня 2025 року не повернулась (після закінчення строку попередження Позивача залишила місце роботи). Вважає, що наведені фактичні обставини свідчать про дотримання законодавства про працю, просить у позові відмовити у повному обсязі.

ІІ. ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою суду від 04.09.2025 відкрито провадження у справі.

10.10.2025 Відповідачем надано відзив на позовну заяву.

28.10.2025 позивачем подано заяву про зміну підстав позову.

03.11.2025 Відповідачем заявлено клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні відповідача ОСОБА_6 .

Ухвалою суду від 03.11.2025 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення третьою особою ОСОБА_6

03.11.2025 Позивачем заявлено клопотання про виклик свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_7

03.11.2025 ухвалою суду клопотання позивача про виклик свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_7 задоволено, забезпечення явки свідків судове засідання покладено на сторону Позивача.

03.11.2025 ухвалою суду вирішено розглядати справу з урахуванням змінених підстав позову, надано відповідачу 15 денний строк на відзив.

21.11.2025 до суду надійшов відзив відповідача на уточнену позовну заяву.

03.12.2025 до суду надійшла заява ОСОБА_6 по її вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні відповідача

05.12.2025 надійшло клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі № 420/30368/25.

05.12.2025 відповідачем заявлено відвід судді Топаловій А.Л.

05.12.2025 ухвалою суду у задоволенні заяви про відвід судді Топалової А.Л. відмовлено.

05.12.2025 ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

05.12.2025 ухвалою суду відмовлено ОСОБА_8 про залучення її до справи як третьої особи.

11.12.2025 надійшла заява відповідача про відвід судді Топалової А.Л.

12.12.2025 ухвалою суду заява про відвід судді Топалової А.Л. визнана не обґрунтованою та передана до канцелярії суду для визнання в порядку ч.1 ст.33 ЦПК України судді, який буде вирішувати питання про відвід.

17.12.2025 ухвалою суду відмовлено в задоволенні заяви про відвід ОСОБА_9

26.12.2025 надійшла заява відповідача про виклик свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11

29.12.2025 ухвалою суду задоволено клопотання представника Відповідача про виклик свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , забезпечення явки яких у судове засідання покладено на Відповідача.

06.02.2026 у судове засідання прибула свідок ОСОБА_3 , яку приведено до присяги, після чого судове засідання відкладено за клопотанням Відповідача.

12.02.2026 надійшло клопотання Відповідача про витребування доказів у Позивача доказів вчиненні Відповідачем мобінгу.

12.02.2026 надійшло клопотання Відповідача про витребування доказів по справі.

12.02.2026 надійшла заява Відповідача про виклик свідка ОСОБА_12

12.02.2026 надійшло клопотання Відповідача про відкладення судового розгляду.

13.02.2026 у судовому засіданні неявку представника Відповідача визнано неповажною, допитано свідка ОСОБА_3 та задоволено клопотання представника Відповідача про виклик свідка ОСОБА_12 , забезпечення явки якої у судове засідання покладено на Відповідача. Наступне судове засідання призначено на 02.03.2026.

27.02.2026 надійшло клопотання Відповідача про перенесення судового засідання, призначеного на 13.30 год. 02.03.2026.

02.03.2026 судове засідання не відбулось у зв`язку із неявкою усіх учасників справи, наступне судове засідання призначено на 14.30 год. 06.03.2026

06.03.2026 надійшло клопотання Позивача про долучення доказів відповіді Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області про здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні.

06.03.2026 надійшло клопотання представника Відповідача про перенесення судового розгляду справи.

06.03.2026 судове засідання перенесено на 13.03.2026 у зв`язку із повітряною тривогою.

10.03.2026 представником Відповідача заявлено відвід судді Топаловій А.Л.

11.03.2026 ухвалою суду заява про відвід судді Топалової А.Л. визнана не обґрунтованою та передана до канцелярії суду для визнання в порядку ч.1 ст.33 ЦПК України судді, який буде вирішувати питання про відвід.

16.03.2026 ухвалою суду відмовлено в задоволенні заяви про відвід ОСОБА_9

02.04.2026 від представника Відповідача надійшло заперечення на клопотання Позивача від 06.03.2026 про долучення листа Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області про здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні.

14.04.2026 від Позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів-стенограми розмов, які містяться у відеофайлах, доданих до протоколу огляді від 27.07.2025.

22.04.2026 надійшло клопотання представника Відповідача про відкладення розгляду справи.

15.05.2026 від Позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

15.05.2026 у судовому засіданні допитано свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , сторони відмовились від виклику та допиту свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_12

19.05.2026 від Позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи щодо періоду перебування Позивачки на листку непрацездатності.

08.06.2026 надійшло заперечення від Відповідача на клопотання Позивача про долучення до матеріалів справи доказів.

13.06.2026 від Позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

18.06.2026 від Відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.

19.06.2026 надійшло клопотання представника Позивача про розгляд справи призначений на 19.06.2026 о 15.00 год. провести за відсутності Позивача та її представника, на підставі наявних матеріалів, позовні вимоги підтримують.

19.06.2026 надійшло клопотання представника Відповідача про розгляд справи призначений на 19.06.2026 о 15.00 год. провести за відсутності сторони Відповідача, позовні вимоги не визнає, просив відмовити у задоволення.

Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ОЦІНКА ДОКАЗІВ

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази та показання свідків, встановив такі фактичні обставини:

Наказом № 126-к від 03.07.2023 року ОСОБА_13 було прийнято на посаду головного бухгалтера КНП з 04.07.2023 року за строковим трудовим договором на період тимчасової відсутності основного працівника ОСОБА_14

06.06.2025 року Позивачка подала заяву (вх. № 143) про звільнення з 30.06.2025 року. У тексті заяви відсутнє посилання на будь-яку статтю КЗпП України чи поважні причини для дострокового припинення договору. (а.с.92, т.1)

З 16.06.2025 по 19.06.2025 року Позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні, що підтверджено листком непрацездатності.

19.06.2025 року, Позивачка намагалася подати заяву про відкликання звільнення через службу «КСД» о 16:00, що підтверджується квитанцією № 2388300 (а.с. 21, т.1).

19.06.2025 року Відповідачем погоджено кандидатуру нової працівниці ОСОБА_6 : оформлено службову записку начальника кадрів (вх. № 162), лист-запрошення (вих. № 413) та заяву ОСОБА_6 про прийняття на роботу.(а.с.93-95 т.1)

20.06.2025 року видано наказ № 141-к про прийняття ОСОБА_6 на посаду головного бухгалтера КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ» з 01.07.2025 року на період відсутності основного працівника ОСОБА_14 (а.с.96 т.1).

20.06.2026 позивачка приступила до роботи, що підтверджується табелем обліку використання робочого часу (а.с.112 т.1)

Заяви Позивачки про відкликання звільнення зареєстровані КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ» 23.06.2025 року за вх. № 168, через «КСД» (а.с.97-99) та 24.06.2025 року за вх. № 169, через «Укрпошта» (а.с.100-101), були відправлені відповідно 19.06.2025 та 20.06.2025.

Наказом № 146-к від 27.06.2025 року Позивачку звільнено з 30.06.2025 року на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням (а.с.106, т.1)

Будучи допитаною в якості свідка ОСОБА_3 пояснила, що працює на посаді медичної сестри поліклініки КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ». Її матір ОСОБА_1 працювала на посаді головного бухгалтера зазначеної лікарні та на фоні конфлікту з т.в.о. директора КНП Соколенко О.В. написала заяву про звільнення з посади. Після чого звільнятись передумала та намагалась повідомити про це керівництво лікарні, проте безрезультатно, тому 19.06.2025 її матір ОСОБА_1 , яка перебувала на стаціонарному лікуванні, попросила віднести та зареєструвати в канцелярії КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ» її заяву про відкликання заяви про звільнення від 06.06.2025. Приблизно о 16.45 вона зайшла до приміщення приймальні, де надала заяву секретарю. Т.в.о. директора КНП ОСОБА_15 також була присутня на робочому місці. Із заявою мовчки ознайомились секретар та директор, після чого шукали можливість відмовити у реєстрації. Спочатку сказали, що вже пізно, потім, що у ОСОБА_3 відсутня довіреність від матері і заяву повернули без реєстрації.

Оскільки ОСОБА_3 припускала, що керівництво лікарні намагається протиправно звільнити її матір з роботи під приводом неотримання заяви про відкликання заяви про звільнення, здійснила прихований відеозапис своєї спроби її вручення за допомогою телефону.

ОСОБА_3 підтвердила, що т.в.о. директора КНП ОСОБА_15 брала заяву в руки, а потім її повернула тобто фактично відмовила у її прийнятті після ознайомлення зі змістом. При цьому відповідач у судових засіданнях вказані покази шляхом допиту ОСОБА_15 та ОСОБА_16 не спростував, що залишило покази ОСОБА_3 єдиним неспростованим джерелом фактів про вказані обставини.

Будучи допитаним в якості свідка ОСОБА_11 пояснив, що він працює на посаді медичного директора КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ» та має спільну приймальню з т.в.о. директора КНП ОСОБА_15 . Зазначив, що йому було відомо, що головний бухгалтер ОСОБА_1 подала заяву про звільнення. Заперечив, що йому було відомо про те, що нею також подавалась заява про відкликання заяви про звільнення, оскільки кадрові питання не входять до його обов`язків, тож деталі її звільнення йому не відомі.

Будучи допитаною в якості свідка ОСОБА_10 , яка працює на посаді начальника відділу кадрів КНП «Білгород-Дністровської ЦРЛ», підтвердила, що позивачка працювала на посаді головного бухгалтера за строковим договором. Вона сприймала заяву Позивачки про звільнення як наслідок емоційного конфлікту з директором, тому не вказала Позивачці на відсутність підстав у заяві, очікувала її подальшого відкликання, а також прямо ствердила суду, що стаття 38 КЗпП не могла бути застосована до чинного строкового договору Позивачки, а ОСОБА_6 не є особою, які не могло бути відмовлено у прийнятті на роботу на підставі ст.22 КЗпП. 19.06.2025 т.в.о. директора Соколенко О.В. надала вказівку підготувати пакет документів на прийняття на роботу ОСОБА_6 . Відбір кандидатів на посаду головного бухгалтера не проводився, процедура переведення до ОСОБА_6 не застосовувалась. 20.06.2026 був останній робочий день ОСОБА_10 перед відпусткою, у відпустці перебувала по 03.07.2025. Документи на звільнення Позивачки вона не готувала.

Відповідно до поштових квитанцій про відправлення, заяви Позивачки про відкликання звільнення зареєстровані КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ» 23.06.2025 року за вх. № 168, через «КСД» та 24.06.2025 року за вх. № 169, через «Укрпошта» , були відправлені відповідно 19.06.2025 та 20.06.2025, тобто до настання дати звільнення 30.06.2025 року.(а.с.97-101, т.1)

Досліджуючи питання допустимості та належності наданих Позивачем доказів на підтвердження факту спроби відкликання заяви про звільнення 19.06.2025 року, суд дійшов таких висновків.

До позовної заяви Позивачем було додано флеш-носій із відеозаписом, що здійснювався її донькою ОСОБА_3 за допомогою мобільного телефону, а також протокол огляду телефону, виконаний адвокатом Позивачки у вигляді фототаблиці (журнал вихідних дзвінків за 19.06.2025 року). Оцінюючи надану фототаблицю журналу дзвінків як доказ спроби зв`язатися із секретарем КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ», суд зазначає, що матеріали справи не містять підтверджених даних щодо належності зафіксованих у журналі телефонних номерів саме секретарю Відповідача. Докази на верифікацію цих номерів суду не надавались, а сама секретар ОСОБА_12 як свідок у судовому засіданні допитана не була. З огляду на це, суд не може покласти фототаблицю журналу дзвінків в основу рішення як беззаперечний доказ належного повідомлення секретаря. Водночас, у ході судового розгляду від Позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи стенограми розмов, які містяться безпосередньо у відеофайлах, доданих до протоколу огляду від 27.07.2025 року. Протокольною ухвалою суду вказане клопотання було задоволено, а стенограму долучено до матеріалів справи.

Відповідно до пункту 4 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода у наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такі обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.

Оцінюючи флеш-носій із первинним відеозаписом та долучену стенограму розмов у їх сукупності з показаннями допитаної у судовому засіданні свідка ОСОБА_3 , суд приходить до переконання про їх повну допустимість та належність відповідно до вимог статей 77, 78, 100 ЦПК України. Надана текстова стенограма розмов повністю та послідовно підтверджує зміст відеозапису та відображає реальні обставини подій від 19.06.2025 року, а саме:

-Факт фізичного прибуття доньки Позивачки ОСОБА_3 до приміщення лікарні з метою вручення письмової заяви її матері про відкликання звільнення;

-Факт ухилення та категоричної відмови посадових осіб КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ» у прийнятті та реєстрації цього документа під надуманим приводом відсутності нотаріальної довіреності.

Свідок ОСОБА_3 під присягою підтвердила факт проведення цієї зйомки, дату, час та автентичність зафіксованих голосів і розмов. Будь-яких доказів на спростування змісту цієї стенограми чи самого відеозапису (зокрема, заяв про монтаж чи фальсифікацію) Відповідачем суду надано не було.

Оскільки відеозапис фіксував не приватне життя громадян (захист якого передбачено статтею 32 Конституції України), а виключно службові дії посадових осіб комунального закладу на їх робочих місцях в момент очевидного ухилення від виконання ними посадових обов`язків щодо реєстрації вхідної кореспонденції, такий запис є допустимим електронним доказом у розумінні статті 100 ЦПК України. Долучена стенограма повністю усуває будь-які сумніви щодо змісту спілкування, а тому суд визнає її належним підтвердженням того, що Позивачка через свого представника вжила всіх можливих залежних від неї заходів для відкликання заяви про звільнення ще 19.06.2025 року, що повністю спростовує позицію Відповідача.

Щодо тверджень Відповідача про необхідність доведення Позивачкою факту мобінгу та його намагань пов`язати цей спір із оскарженням Припису Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці в адміністративному суді, суд зазначає таке.

Суд повторно наголошує, що в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі було законно відмовлено ухвалою суду від 05.12.2025 року, оскільки мобінг (цькування) не є предметом дослідження та доказування у цій справі. Предметом цього спору є виключно перевірка законності Наказу № 146-к від 27.06.2025 року, дотримання процедури розірвання саме строкового трудового договору та дослідження факту самовільного обрання роботодавцем правової підстави звільнення за відсутності належного волевиявлення працівника.

Позивачка ОСОБА_1 у позовній заяві не вказує мобінг як правову підставу своїх вимог чи як причину написання заяви від 06.06.2025 року. Вона лише зазначила про наявність міжособистісних розбіжностей та своєї незгоди з окремими управлінськими рішеннями директора лікарні. Наявність чи відсутність припису Держпраці, як і факт його оскарження в адміністративному суді, жодним чином не спростовують встановлених цим судом грубих порушень КЗпП України з боку КНП "Білгород-Дністровська ЦРЛ". Роботодавець самовільно вибрав невідповідну статтю для звільнення та проігнорував офіційно зареєстровані заяви про відкликання.

З огляду на те, що Позивачка не заявляла вимог, пов`язаних із мобінгом, збирання доказів з цього приводу виходить за межі предмета доказування (стаття 77 ЦПК України). Наполегливе повернення Відповідача до цього питання суд розцінює як спробу змістити акценти спору та виправдати власну недобросовісну поведінку при звільненні працівника.

Оцінюючи долучену за клопотанням Позивача відповідь Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області щодо здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні за частиною 4 статтею 191КК України (за фактом розтрати бюджетних коштів посадовими особами КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ»), суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з частиною четвертою цієї ж статті, суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування у даній цивільній справі є встановлення обставин дотримання або порушення Відповідачем норм матеріального права (КЗпП України) при видачі Наказу № 146-к від 27.06.2025 року про звільнення Позивачки ОСОБА_1 .

Наданий Позивачем лист-відповідь органу досудового розслідування фіксує виключно процесуальний факт реєстрації кримінального провадження та проведення слідчих дій за фактом можливої розтрати бюджетних коштів посадовими особами КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ». Проте, сам по собі факт існування кримінального провадження, не є доказом у даній цивільній справі в розумінні цивільного процесуального закону. Даний документ не містить безпосередніх відомостей про наявність чи відсутність правових підстав для розірвання строкового трудового договору між сторонами та не підтверджує обставин, що входять до предмета дослідження.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідь Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області не є належним доказом у даній справі, не береться судом до уваги при встановленні правомірності звільнення працівника і відхиляється як такий, що не стосується предмета доказування.

IV. НОРМИ ПРАВА ТА МОТИВИ СУДУ

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю та захист від незаконного звільнення.

Стаття 5-1 КЗпП України закріплює гарантії забезпечення права громадян на працю, у тому числі правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Стаття 38 КЗпП України регулює розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника. Частина перша передбачає двотижневий строк попередження для безстрокових договорів. Частина друга містить правило про автоматичне продовження трудових відносин, якщо роботодавець після спливу строку попередження не звільнив працівника (за винятком запрошення іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору). Частина третя спеціальна норма: працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинить мобінг (цькування) або не вживає заходів щодо його припинення.

Стаття 39 КЗпП України спеціальна норма, яка регулює саме розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника.

Відповідно до статті 39 КЗпП, строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.

Пунктом 1 статті 38 КЗпП передбачено такі випадки дострокового розірвання договору: коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України припинення трудового договору за угодою сторін; норма застосовується як до безстрокових, так і до строкових договорів.

Частина п`ята статті 24 КЗпП України та частина перша статті 184 КЗпП України регулюють випадки, у яких роботодавцю забороняється відмовляти у прийнятті на роботу: переведення з іншого підприємства за погодженням між керівниками; вагітні жінки, жінки з дітьми до трьох років, одинокі матері - за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю.

Це вичерпний перелік обставин, які можуть утворити заборону у розумінні частини другої статті 38 КЗпП.

Підпункт 1 пункту 2 глави 3 розділу III Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 № 1000/5 встановлює імперативне правило: документи реєструються незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення.

Поряд з нормами процесуального і трудового законодавства, у цій справі визначальне значення має принцип добросовісності у трудових правовідносинах, сформульований Верховним Судом. У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20 Верховний Суд вказав, що у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором. Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.

Судом встановлено, що між сторонами існували стабільні строкові трудові відносини. Порядок дострокового розірвання строкового договору з ініціативи працівника чітко врегульований спеціальною нормою статтею 39 КЗпП України, яка вимагає обов`язкової наявності поважних причин (хвороба, порушення роботодавцем закону тощо). Натомість, стаття 38 КЗпП України, за якою звільнено Позивачку, поширюється виключно на договори, укладені на невизначений строк.

Право визначення підстави звільнення є виключним диспозитивним правом працівника, і роботодавець не має права самовільно обирати чи підміняти її на власний розсуд Оскільки Позивачка не зазначила поважних причин і статті закону, лікарня мала право відмовити у достроковому припиненні строкових відносин, але не мала права самостійно кваліфікувати заяву за ст. 38 КЗпП України.

По-друге, право на відкликання заяви про звільнення за власним бажанням може бути обмежене лише у випадку, якщо на це місце запрошено іншого працівника в порядку переведення з іншого підприємства за погодженням між керівниками (ч. 5 ст. 24, ч. 2 ст. 38 КЗпП).

Суд відхиляє аргументи Відповідача про пріоритет працевлаштування громадянки ОСОБА_8 як особи зі статусом ВПО (внутрішньо переміщеної особи). Статус ВПО надає особі право на загальні соціальні гарантії, проте не створює абсолютного імунітету відмови у прийнятті на роботу та не прирівнює таке працевлаштування до процедури офіційного «переведення» між підприємствами. Будь-які інші форми оформлення нових працівників (навіть за наявності підписаного наказу про майбутнє прийняття) не позбавляють чинного працівника права змінити рішення та відкликати заяву до настання дати звільнення.

Враховуючи, що заяви про відкликання були офіційно отримані лікарнею 23 та 24 червня 2025 року, станом на дату видачі наказу про звільнення (27.06.2025) волевиявлення працівника на звільнення було анульоване, а правова підстава для розірвання договору відсутня.

Судом встановлено, що Відповідач (КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ») самостійно обрав правову підставу звільнення Позивачки, видавши 27.06.2025 року наказ № 146-к про її звільнення з 30.06.2025 року за частиною 1 статті 38 КЗпП України.

Відтак, суд приходить до висновку, що звільнення Позивача відбулося за відсутності законної підстави, з порушенням матеріальних норм права, через що Наказ № 146-к від 27.06.2025 року є незаконним та підлягає скасуванню з поновленням ОСОБА_1 на посаді.

Стаття 235 КЗпП України визначено правові наслідки незаконного звільнення.

Частина перша - у разі звільнення без законної підстави або з порушенням установленого порядку працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Наказом № 146-к від 27.06.2025 року Позивачку звільнено з 30.06.2025 року на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Таким чином, період вимушеного прогулу Позивачки, який підлягає оплаті, становить період з 01.07.2025 року до моменту її фактичного поновлення на роботі, визначеного судом до 18.06.2026 року включно (що за календарем 5-денного робочого тижня становить 253 робочих дні).

Згідно з наданою суду довідкою про доходи Позивачки (а.с.140, т.1), її сукупний дохід за два повні місяці, що передували звільненню (травень та червень 2025 року), склав 190 880,98 грн. За вирахуванням 4 днів перебування на стаціонарному лікуванні (з 16.06.2025 по 19.06.2025), Позивачка фактично відпрацювала у розрахунковому періоді 39 робочих днів.

Середньоденний заробіток Позивачки: 4 894,38 грн (190 880,98 грн / 39 днів).Загальна сума до стягнення: 1 257 856,71 грн (4 894,3841 грн /257 днів). Сума за один місяць (для негайного виконання): 102 782,07 грн (4 894,38 грн /21 робочий день).

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник підлягає поновленню на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Розрахунок виплат проводиться на підставі Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року. Період вимушеного прогулу тривав з 01.07.2025 року по день ухвалення рішення суду 24.06.2026 року.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 100, 141, 259, 263-265, 430 ЦПК України, ст. ст. 38, 39, 235 КЗпП України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради № 146-к від 27.06.2025 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера за частиною 1 статті 38 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Комунального некомерційного підприємства «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради з 01 липня 2025 року на умовах строкового трудового договору на період тимчасової відсутності основного працівника ОСОБА_14 .

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради (код ЄДРПОУ 01998696) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 липня 2025 року по 24 червня 2026 року включно у розмірі 1 257 856,71 (один мільйон двісті п`ятдесят сім тисяч вісімсот п`ятдесят шість) гривень 71 копійка, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради в дохід держави судовий збір у розмірі 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) гривень.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах платежу за один місяць в сумі 102 782 (сто дві тисячі сімсот вісімдесят дві) гривні 07 копійок допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст судового рішення складено 24.06.2026.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована: АДРЕСА_1

Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської районної ради», ЄДРПОУ 01998696, юридична адреса: 67701, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул.Свято-Георгіївська,4.

Суддя: Анна ТОПАЛОВА