Решение № 137690180, 24.06.2026, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Чернівці

24 червня 2026 року Справа № 926/1230/26

Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Марущака І.В.,

за участю секретаря судового засідання Терещенко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (04112, місто Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ 43453613),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (01011, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, 4А, код ЄДРПОУ 14305909),

до Фермерського господарства «Зубріца» (59022, Чернівецька область, Чернівецький район, селище Красноїльськ, код ЄДРПОУ 21446496)

про стягнення 3% річних та інфляційних втрат в сумі 33 063,30 грн,

представники:

від позивача адвокат Гулієва С.А.;

від відповідача не з`явився;

від третьої особи не з`явився.

І. Стислий виклад позицій учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Фермерського господарства «Зубріца», в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 10 045,47 грн та 23 017,83 грн інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором № 011/05/672 від 23.05.2008 за період з 19.10.2017 по 01.03.2020.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 23.05.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», та Фермерським господарством «Зубріца» укладено кредитний договір № 011/05/672, згідно умов якого Банк надав позичальнику кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії у сумі 125 000,00 гривень, а позичальник зобов`язався повернути кредит у повному розмірі у строк до 22.05.2009 та сплатити проценти за користування кредитними коштами у розмірі 22% річних.

У зв`язку із невиконанням зобов`язань за кредитним договором 15.06.2009 Господарським судом Чернівецької області ухвалено рішення у справі № 6/83 про стягнення заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій на загальну суму 141 294,67 гривень, державне мито в сумі 1412,95 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 312,50 гривень.

27.01.2025 між АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено договір відступлення права вимоги № 114/2-74, відповідно до якого ТОВ «Цикл Фінанс» набуло права вимоги за Кредитним договором № 011/05/672 від 23.05.2008.

Зазначає, що станом на 23.03.2026 рішення Господарського суду Чернівецької області від 15.06.2009 у справі № 6/83 боржником не виконано, отже відповідач зобов`язаний сплатити позивачу 3% річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 ЦК України.

Третя особа в своїх поясненнях просила розглядати справу без участі представника про підтримку чи заперечення позовних вимог не висловилась.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов не скористався.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2026 вказану позовну заяву передано до провадження судді Марущака І.В.

Ухвалою від 31.03.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив загальне позовне провадження у справі, призначив підготовче засідання на 28.04.2026 та встановив відповідачу строк для подання відзиву, а позивачу запропонував надати відповідь на відзив. Водночас судом відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів від 22.03.2026, вх. № 1233.

Ухвалою від 28.04.2026 судом витребувано у Сторожинецького відділу державної виконавчої служби у Чернівецькому районі Чернівецької області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України інформацію, чи перебував (або перебуває) на виконанні виконавчий лист № 6/83, виданий Господарським судом Чернівецької області про стягнення з Фермерського господарства «Зубріца» на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість та штрафні санкції на загальну суму 141 294,67 грн, державне мито в сумі 1 412,95 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 312,50 грн. У разі перебування на виконанні виконавчого листа повідомити реєстраційний номер виконавчого провадження, період перебування виконавчого документа на виконанні (дати відкриття та завершення (або закінчення) провадження), суму коштів, що була фактично стягнута за цим виконавчим документом, підставу завершення (або закінчення) виконавчого провадження. Розгляд справи проводити без участі ТОВ «Цикл Фінанс»; залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 19.05.2026. Судом зобов`язати позивача надіслати третій особі копію позовної заяви та доданих до неї документів в електронний кабінет, докази такого надіслання надати суду до початку підготовчого засідання; запропонувати третій особі надати суду пояснення на позов.

Ухвалою суду від 19.05.2026 відкладено розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 04.06.2026, явку представників учасників справи в судове засідання визнано обов`язковою.

26.05.2026 позивачем через систему «Електронний суд» подано докази направлення позовної заяви з додатками третій особі в електронний кабінет.

Ухвалою від 26.05.2026 судове засідання за участю представника позивача вирішено провести в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

За наслідками підготовчого засідання суд постановив ухвалу від 04.06.2026 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 24.06.2026, проведення судового засідання за участю представника позивача в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Відповідач та третя особа явку своїх представників в судове засідання 24.06.2026 не забезпечили, хоча були належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в електронний кабінет третьої особи та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення відповідачу, про причини неявки суд не повідомили, пояснень на позов та відзив на позов не подали.

Частиною четвертою статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно із пунктом 1 частини третьої цієї статті ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до частини дев`ятої статті 165 , частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин суд вирішив за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі представників відповідача та третьої особи.

Суд заслухав вступне слово представника позивача, яка позовні вимоги підтримала та просила задовольнити. Далі суд перейшов до дослідження матеріалів справи та судових дебатів.

ІІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

З`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд установив таке.

23.05.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», та Фермерським господарством «Зубріца» укладено кредитний договір № 011/05/672, згідно умов якого Банк надав позичальнику кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії у сумі 125 000,00 гривень, а позичальник зобов`язався повернути кредит у повному розмірі у строк до 22.05.2009 та сплатити проценти за користування кредитними коштами у розмірі 22% річних.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору рішенням Господарського суду Чернівецької області від 15.06.2009 у справі № 6/83 позов Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в собі Чернівецької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» до Фермерського господарства «Зубріца» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 011/05/672 від 23.05.2008 в сумі 141 294,67 грн задоволено.

Вирішено стягнути з Фермерського господарства «Зубріца» на користь Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в собі Чернівецької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість та штрафних санкцій на загальну суму 141 294,67 гривень, державне мито в сумі 1 412,95 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 312,50 гривень.

На виконання вказаного рішення Господарським судом Чернівецької області видано наказ № 6/83 від 15.06.2009.

Докази виконання рішення Господарського суду Чернівецької області від 15.06.2009 у справі № 6/83 в матеріалах справи відсутні.

27.01.2025 між АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено договір відступлення права вимоги № 114/2-74, відповідно до якого ТОВ «Цикл Фінанс» набуло права вимоги за Кредитним договором № 011/05/672 від 23.05.2008.

Як вбачається з листа Сторожинецького відділу державної виконавчої служби у Чернівецькому районі Чернівецької області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 08.05.2026 № 29.12-15/32695, згідно даних, наявних в Автоматизованій систему виконавчого провадження, 21.09.2009 року надходив до виконання виконавчий лист № 6/83 від 15.06.2009, виданий Господарським судом Чернівецької області, щодо стягнення заборгованості з Фермерського господарства «Зубріца» на користь Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» № АСВП 14938592, однак виконавчий документ був повернутий без прийняття до виконання 21.09.2009 року у зв`язку із недотриманням вимог чинного законодавства, а саме відсутності адреси реєстрації боржника.

В матеріалах справи відсутні докази, що виконавчий документ повторно пред`являвся на виконання.

ІV. Мотиви, якими керується суд, та застосоване ним законодавство.

Приписами частини 4 статті 75 Господарського кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Чернівецької області від 15.06.2009 у справі № 6/83 позов Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в собі Чернівецької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» до Фермерського господарства «Зубріца» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 011/05/672 від 23.05.2008 в сумі 141 294,67 грн задоволено. Стягнуто заборгованість та штрафні санкції на загальну суму 141 294,67 грн, державне мито в сумі 1 412,95 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 312,50 грн.

Обставини, встановлені у рішенні Господарського суду Чернівецької області від 15.06.2009 у справі № 6/83, мають преюдиціальне значення та повторного доведення не потребують.

Отже, не підлягають доведенню обставини, пов`язані з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору № 011/05/672 від 23.05.2008 та наявності у відповідача основної заборгованості в розмірі 141 294,67 грн, 1 412,95 грн державного мита та 312,50 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Сторони укладають правочин з метою врегулювання певних правовідносин, що визначає виникнення у них цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов`язання, а в частині першій статті 598 цієї глави обумовлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені, зокрема, в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження 12-302гс18).

У випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов`язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.

При цьому факт ухвалення судового рішення щодо прав та обов`язків учасників зобов`язальних (регулятивних) правовідносин не змінює самого зобов`язання та не припиняє його.

У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 (провадження № 14-52цс25) зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження. Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту пункту 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження 12-302гс18) про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін.

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (ст.1291 Конституції України).

Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до набрання 05 жовтня 2016 року чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження») пропуск встановленого строку пред`явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Тобто за межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначені у статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження».

До 05 жовтня 2016 року положення щодо строків пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначались у статтях 22-24 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження».

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Чернівецької області від 15.06.2009 у справі № 6/83 про стягнення з відповідача суми заборгованості не виконане та на примусовому виконанні не перебуває з 21.09.2009 року.

Ураховуючи положення Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», так і положення пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016 року, який набрав чинності 05.10.2016 року, судом встановлено, що строк пред`явлення наказу про стягнення з Фермерського господарства «Зубріца» на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» присудженої суми заборгованості збіг.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази заміни стягувача у виконавчому документі (наказі) з ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк», на ТОВ «Цикл Фінанс» у зв`язку з процесуальним правонаступництвом.

Позивачем не надано доказів про звернення до суду в порядку ч.1 ст. 329 ГПК України із заявою про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Суд зазначає, що оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку судом презюмується, що право на примусове виконання судового рішення втрачено за відсутності доказів протилежного.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11.02.2026 у справі № 754/511/23:

« 103. Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.

104. Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

…

111. Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення. Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними.

112. З наведеного вбачається, що хоча формально позовна давність не застосовується, фактично зобов`язання втрачає юридичну примусовість, вимога за цим зобов`язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном.

113. Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.

114. Cплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.

115. Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.

116. Суд гарантує право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у такому випадку правомірно протягом тривалого періоду міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення та притягнення до відповідальності за його невиконання.

117. Отже, зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.

118. У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.

119. За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності.».

Суд зазначає, сама по собі відсутність рішення суду про відмову в поновленні строку пред`явлення виконавчого документа (наказу) до виконання не свідчить про те, що такий строк на пред`явлення виконавчого документа для виконання не сплив.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Відповідно до статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та подання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи значний проміжок часу з моменту ухвалення рішення про стягнення з відповідача кредитної заборгованості та відсутність доказів поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, суд приходить до висновку, що докази на підтвердження того, що строк пред`явлення наказу про стягнення з Фермерського господарства «Зубріца» на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» суми кредитної заборгованості заборгованості пропущено, що є більш вірогідним.

Згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Хоча конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Німеччини» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

З огляду на викладене, будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Реалізація своїх процесуальних прав у цьому випадку залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача).

Сплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа. Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.

При цьому суд враховує не лише право стягувача, а й права боржника, у підсумку обом гарантуючи право на справедливий суд, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у даному випадку правомірно міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення.

Суд вважає необґрунтованими доводи представника позивача про те, що позивачем не втрачено право на примусове виконання судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором та не припинено можливості його реалізації, оскільки відсутнє рішення суду про відмову в поновленні строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, з огляду на те, що встановлення факту пропуску строку пред`явлення судового наказу про примусове виконання рішення не може ставитись у залежність від наявності судового рішення про це, що в свою чергу може призвести до зловживання правами стягувача, оскільки надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, не буде обмежено в часі та суперечитиме принципу правової визначеності.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

VІ. Висновки суду.

За результатами розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що у зв`язку зі спливом часового проміжку, наданого законом для пред`явлення наказу про примусове виконання рішення суд до виконання, відсутні правової підстави для стягнення з відповідача на користь позивача компенсаційних втрат у зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання на підставі статті 625 ЦК України, а, отже, в задоволенні позову необхідно відмовити.

VІІ. Розподіл судових витрат.

Позивачем за подання позову сплачений судовий збір в сумі 3 328,00 грн платіжною інструкцією № 14600 від 23.03.2026.

У відповідності до статті 129 ГПК України сплачений судовий збір залишити за позивачем.

Про понесення інших судових витрат учасники справи не заявляли.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Повний текст рішення складено та підписано 25 червня 2026 року.

Суддя І.В. Марущак