Решение № 137689821, 10.06.2026, Березанський районний суд Миколаївської області

10.06.2026 Справа № 469/252/23

2/469/29/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року с-ще Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Гапоненко Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Потриваєвої М.А.

прокурора Обращенко Ю.В.

представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Бондарєва Р.С. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави до Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) та ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" та Коблівська сільська рада, про визнання незаконними та скасування розпоряджень і рішень (в частині), визнання недійсними договорів оренди і купівлі-продажу та повернення земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

Заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури Савицька М.В. 13 березня 2023 року звернулась до суду з вказаним позовом, у якому просила:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської РДА №5 від 04 січня 2021 року в частині передачі із державної у комунальну власність Коблівської сільської ради земельної ділянки площею 0,8936 га з кадастровим номером 4820982200:12:041:0010, як такої, що ввійшла в межі населеного пункту Коблеве;

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Коблівського сільського голови №36 від 11 лютого 2021 року в частині прийняття земельної ділянки площею 0,8936 га з кадастровим номером 4820982200:12:041:0010 у комунальну власність Коблівської сільської ради (запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №40715893 від 18 лютого 2021 року);

- визнати незаконним та скасувати рішення Коблівської сільської ради №59 від 10 лютого 2021 року про надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,8936 га з кадастровим номером 4820982200:12:041:0010 в АДРЕСА_1 в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення;

- визнати недійсним укладений 17 лютого 2021 року між Коблівською сільською радою та ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки, зареєстрований 01 квітня 2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис №41402863;

- визнати незаконним та скасувати рішення Коблівської сільської ради від 15 грудня 2021 року про продаж ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,8936 га з кадастровим номером 4820982200:12:041:0010 в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,8936 га з кадастровим номером 4820982200:12:041:0010, укладений 04 лютого 2022 року між Коблівською сільською радою та ОСОБА_1 , та зареєстрований 04 лютого 2022 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №46522197;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Миколаївської РДА земельну ділянку площею 0,8936 га з кадастровим номером 4820982200:12:041:0010 у придатному для використання стані.

Прокурор посилався на те, що рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2017 року у справі № 469/347/16-ц задоволено позов керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Березанської районної державної адміністрації та ОСОБА_2 , треті особи ДП «Очаківське лісомисливське господарство» та ОСОБА_1 , визнано незаконними та скасовано розпорядження Березанської РДА №715 від 18 липня 2007 року та №85 від 04 лютого 2010 року про продаж ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,8936 га з кадастровим номером 4820982200:12:041:0010 рекреаційного призначення для обслуговування кемпінгу, яка знаходиться у його користуванні та знаходиться за адресою: зона відпочинку Коблеве, АДРЕСА_1 ; визнано недійсним укладений 19 липня 2007 року між Березанською РДА та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу земельної ділянки; визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку.

Задовольняючи позов, суд погодився з доводами прокурора щодо належності спірної земельної ділянки до земель державного лісового фонду, її перебування у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ» та допущення Березанською РДА вимог законодавства під час передачі в оренду та потім у власність ОСОБА_2 вказаної земельної ділянки, а саме порушення вимог ст.ст.116, 141, 149 ЗК України, ч.5 ст.31 Лісового кодексу України, з перевищенням наданих законом повноважень, без вилучення ділянки з постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» та за відсутності позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації.

Суд також підтвердив, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, розташована у межах прибережної захисної смуги Чорного моря та відповідно до ч.4 ст.84 ЗК України, ст.ст.85, 88 Водного кодексу України не може перебувати у приватній власності.

На підставі договору купівлі-продажу від 22 серпня 2012 року № 457 ОСОБА_2 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_1 , який 31 жовтня 2012 року отримав державний акт на право власності серії ЯК № 983271; згідно з договором іпотеки від 10 серпня 2016 року № 1109 зазначена ділянка перебувала в іпотеці у ОСОБА_3 , яка стала власником спірної земельної ділянки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 03 листопада 2016 року № 1606.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 01 вересня 2020 року у справі № 469/280/16 за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Березанської РДА до ОСОБА_3 зазначений позов задоволено, спірну земельну ділянку витребувано у ОСОБА_3 у власність держави в особі Березанської РДА з правом постійного користування ДП Очаківське ЛМГ.

На підставі вказаного рішення право власності на земельну ділянку 08 жовтня 2020 року зареєстровано за Березанською РДА, після чого розпорядженням Березанської РДА від 04 січня 2021 року №5 спірну земельну ділянку передано у комунальну власність Коблівській сільській раді, як таку, що ввійшла в межі населеного пункту Коблеве відповідно до проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж населеного пункту Коблеве; розпорядженням Коблівської сільської ради від 11 лютого 2021 року № 36 спірну земельну ділянку прийнято у комунальну власність Коблівської сільської ради, право на яку як на землі рекреаційного призначення зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.02.2021 року за Коблівською сільською радою, запис № 40715893, тобто земельна ділянка державного лісового фонду перейшла до комунальної власності всупереч встановленій законом забороні та одночасно із незаконною зміною її цільового призначення із земель лісогосподарського призначення на землі рекреаційного призначення, хоча рішення про вилучення, зміну цільового призначення, припинення право постійного користування земельною ділянкою, що перебуває у власності ДП Очаківське ЛМГ, не приймалось.

У подальшому рішенням Коблівської сільської ради від 10 лютого 2021 року спірну земельну ділянку надано в оренду ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, про що 17 лютого 2021 року укладено договір оренди та 01 квітня 2021 року вчинено запис у Державному реєстрі за № 41402863, а 15 грудня 2021 року Коблівською сільською радою прийнято рішення №51 про продаж спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 та 04 лютого 2022 року укладено договір купівлі-продажу №40, про що 04 лютого 2022 року в Державному реєстрі вчинено запис за № 46522197.

Підставою для пред`явлення вказаного позову прокурор зазначав порушення вимог Лісового кодексу України, ст.ст.116, 117, 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст.ст.317, 319, 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

15 березня 2023 року суд відкрив провадження у справі та призначив підготовче судове засідання, 17 жовтня 2023 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.

07 жовтня 2025 року суд задовольнив клопотання прокурора про повернення до стадії підготовчого провадження.

21 жовтня 2025 року суд прийняв до розгляду заяву прокурора про зміну предмету позову від 15 вересня 2025 року та закрив провадження у частині вимог заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави до Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації), Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області та ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", про визнання незаконним та скасування розпорядження Коблівського сільського голови №36 від 11 лютого 2021 року, визнання незаконним та скасування рішення Коблівської сільської ради №59 від 10 лютого 2021 року, визнання недійсним укладеного 17 лютого 2021 року між Коблівською сільською радою та ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки, визнання незаконним та скасування рішення Коблівської сільської ради від 15 грудня 2021 року № 51, визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладений 04 лютого 2022 року між Коблівською сільською радою та ОСОБА_1 ; залучив до участі у справі Коблівську сільську раду як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачата постановив продовжити розгляд справи за вимогами до Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) та ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Коблівська сільська рада, про визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 04 січня 2021 року № 5 та витребування земельної ділянки.

У заяві про зміну предмету позову прокурор посилався на необхідність врахування законодавчих змін, внесених до ЦК України Законом України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», вважаючи вимогу про витребування майна такою, що наразі є єдиним можливим способом захисту інтересів держави у недобросовісного набувача, яким є ОСОБА_1 , що вже був учасником судових справ, предметом яких була ця земельна ділянка.

Ухвалою суду від 23 грудня 2025 рокузакрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні прокурор Обращенко Ю.В. заявлені вимоги підтримала у повному обсязі.

У відповіді на відзив представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Євтєєвої Т.В. прокурор Савицька М.В. не погодилась з твердженнями представника відповідача, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка як на момент виникнення спірних відносин, так і на час розгляду справи розташована в межах населеного пункту с. Коблеве та належить до земель державного лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні державного лісогоподарського підприємства, власником якої є Миколаївська РДА. Саме у результаті прийняття і реалізації розпорядження органом державної влади спірну земельну ділянку державної форми власності протиправно переведено до земель комунальної власності, що в подальшому призвело до її продажу, тому Миколаївська РДА не може бути позивачем у справі, а прокурор пред`явив вказаний позов як самостійний позивач. Вважала, що Коблівська сільська рада, Березанська РДА та ОСОБА_1 не могли не знати про те, де саме розміщена спірна земельна ділянка і якими є її межі на місцевості, тому немає жодних підстав вважати, що зазначені особи є добросовісними та не могли співвіднести чіткі законодавчі заборони з конкретним об`єктом на місцевості; Коблівська сільська рада та ОСОБА_1 усвідомлювали ризики набуття земельної ділянки лісового фонду у комунальну та приватну власність, отже мали можливість відмовитися від її набуття. Крім того вважає, що відповідачем свідомо викривлена інформація щодо спірної земельної ділянки, зазначена у листі ДП Очаківське ЛМГ, оскільки заяви про відмову від права постійного користування спірною земельною ділянкою ДП не подавало, згода на вилучення земельної ділянки підприємством не надавалась..

У відповіді на відзив представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Саченко А.П. прокурор Чехліна В.О. зазначала, що з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року строки позовної давності були продовжені на законодавчому рівні, прокурор звернувся до суду із позовом 13 березня 2023 року, що вказує на факт дотримання прокурором строків, передбачених ст.257 ЦК України. Вважала, що не потребує додаткового доведення факт входження спірної земельної ділянки в межі прибережної захисної смуги Чорного моря у зв`язку з тим, що вказане вже було встановлено судом під час розгляду справ №469/347/16 та № 469/260/18. Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави прокурор зазначала, що власником спірної земельної ділянки є Миколаївська РДА, яка сама є порушником у спірних правовідносинах, а порушення інтересів держави стали наслідком дій та рішень зазначеного уповноваженого органу, тому Миколаївська РДА не може бути позивачем у справі, а прокурор пред`явив позов як самостійний позивач. Зазначала про недобросовісність ОСОБА_1 під час набуття у власність спірної земельної ділянки, так як він вже був учасником судових справ, предметом яких була спірна земельна ділянка та по яких прийняті кінцеві судові рішення, тому йому достеменно було відомо про факт перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ», її належності до земель державного лісового фонду та входження в межі прибережної захисної смуги; відповідач був обізнаний про неможливість виникнення права оренди та приватної власності на спірну земельну ділянку для забудови об`єктами нерухомості; у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що вона розташована в межах земель державного лісового фонду та прибережної захисної смуги Чорного моря. Оскільки вимоги ч.5 ст.390 ЦК України не поширюються на розгляд судом позовів про витребування майна у недобросовісних набувачів, то відсутні підстави для зобов`язання позивача внести на депозитний рахунок суду грошові кошти в розмірі вартості спірної земельної ділянки.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Бондарєв Р.С. позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що земельна ділянка набута у законний спосіб, не відноситься до охоронюваних та виключена із земель державного лісового фонду. Також просив застосувати наслідки спливу позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Євтєєва Т.В. надала до суду відзив на позовну заяву, у якому просила в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, оскільки матеріали справи не містять доказів звернення прокурора до суб`єкта владних повноважень з вимогою про усунення правопорушень чинного законодавства. Відповідачем придбано земельну ділянку за договором відповідно до чинного законодавства України і таке придбання носило платний характер, при наявності волевиявлення та повноважень на її відчуження у власника, за отримання у власність спірної земельної ділянки відповідачем було сплачено до місцевого бюджету значну суму; при цьому вимагаючи повернення земельної ділянки у власність територіальної громади позивач жодним чином не піднімає питання, хто і яким чином буде повертати (і чи буде повертати взагалі) грошові кошти, сплачені відповідачем за отримання земельної ділянки у власність. Відповідач є добросовісним набувачем у розумінні положень ст.388 ЦК України і придбана ним земельна ділянка не може бути витребувана в нього у будь-якому випадку. Вважає також, що позивачем не доведено належність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, оскільки листом ДП Очаківське ЛМГ підтверджено, що спірна земельна ділянка не належить до земель лісового фонду починаючи з 2014 року, а правовідносини між сторонами виникли у лютому 2022 року, коли будь-яких обмежень на відчуження земельної ділянки не існувало.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Саченко А.П. надав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на пропуск строку звернення з позовом до суду, оскільки прокурору було відомо про порушення вимог законодавства, про які він зазначає у позові, з 28 липня 2021 року, дата отримання листа державного агентства лісових ресурсів та відповіді Миколаївської РДА 05 вересня 2021 року. Крім того, прокурором не доведено належить спірної земельної ділянки до земель лісового фонду. Хоча прокурор посилається на рішення суду у справі № 469/347/16-ц від 2017 року, проте рішення про передачу у власність земельної ділянки приймалось в 2021 році, обставини зміни цільового призначення земельної ділянки не встановлені; спірна земельна ділянка була виключена з земель лісового фонду ще в 2013 році, водночас рішення скасовано не було, тому посилання прокурора на рішення суду 2017 року, яке не стосується підстав зміни цільового призначення чи вибуття земель із лісового фонду, не є преюдиційним та достатнім; у реєстрі речових прав на нерухоме майно вказано цільове призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення. Прокурором також не надано жодних доказів належності земельної ділянки до земель водного фонду, а рішення суду №469/347/16-ц не підтверджує належність земельної ділянки до земель водного фонду. Вважає, що прокурором не обґрунтовано підстави представництва інтересів держави станом на 2025 рік, а так само відсутність на момент зміни позову органу, який уповноважений на здійснення представництва своїх інтересів, у тому числі Коблівську сільську раду, яка набула повноважень на спірну земельну ділянку після 2021 року. Вважає, що відповідач є добросовісним набувачем майна, оскільки договір купівлі-продажу було укладено в 2022 році, коли будь-яких обмежень на відчуження земельної ділянки не існувало, сплатив на виконання укладеного договору до місцевого бюджету кошти. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду; перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Водночас прокурором внесення коштів на депозитний рахунок суду здійснено не було, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Представник відповідача Миколаївської районної державної адміністрації у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі за наявними в справі матеріалами.

Інші учасники справи у судове засідання, у якому ухвалено рішення, не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Зважаючи, що учасники справи, повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з"явились, суд, відповідно до ч.ч.3, 4 ст.223 ЦПК України розглядає справу по суті незалежно від причин неявки відповідачів, враховуючи при цьому, що сторони висловили свою позицію у справі у наданих до суду заявах.

Встановлені судом обставини з посиланням на докази, що їх підтверджують

На підставі ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 9 частини 1 статті 129, статтею 129-1 Конституції України встановлено обов`язковість судових рішень.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2017 року у справі № 469/347/16-ц за позовом керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави до Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області та ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство» та ОСОБА_1 , про визнання недійсним та скасування розпоряджень, визнання недійсними договорів оренди, купівлі-продажу земельної ділянки, державного акта на право власності на земельну ділянку, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року, позовні вимоги прокурора задоволено повністю, визнано незаконним та скасовано розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 715 від 18.07.2007 р. щодо затвердження проекту землеустрою та надання ОСОБА_2 в оренду на 49 років для рекреаційного призначення під розміщення кемпінгу земельної ділянки площею 08936 га нормативною грошовою оцінкою 795482 грн. 72 коп. в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області; визнано недійсним укладений 19.07.2007 р. між Березанською РДА та ОСОБА_2 договір оренди цієї земельної ділянки, зареєстрований 20.07.2007 р. у Березанському районному окрузі Миколаївської МРФ ДП «Центр ДЗК» за № 040700700056; визнано незаконним та скасовано розпорядження Березанської районної державної адміністрації № 85 від 04.02.2010 р. про продаж ОСОБА_2 з розстрочкою платежу терміном на три роки земельної ділянки площею 0,8936 га. рекреаційного призначення для обслуговування кемпінгу, яка знаходилася у його користуванні, що розміщена за адресою: зона відпочинку «Коблеве», АДРЕСА_1 , в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області; визнано недійсним укладений між Березанською районною державною адміністрацією та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу від 05.02.2010 р. земельної ділянки площею 0,8936 га. з кадастровим номером 4820982200:09:000:0376 та виданий на імя ОСОБА_2 акт серії ЯИ № 159394 від 01.06.2010 р. на право власності на земельну ділянку площею 0,8936 га. по АДРЕСА_1 , що зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 011048600088.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка на час передачі в оренду (20 липня 2007 року) відносилася до земель лісового фонду кварталу 35, виділу 8 та перебувала у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ». Крім того, спірна земельна ділянка перебуває у межах захисної прибережної смуги, приблизна відстань від урізу води Чорного моря до південного краю земельної ділянки становить 290 м., а до північного - 400 м.; розпорядником земель, у складі яких перебувала на час передачі в оренду спірна земельна ділянка, була Миколаївська обласна державна адміністрація.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 01 вересня 2020 року у справі № 469/260/18 позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області до ОСОБА_3 , треті особи без самостійних вимог ОСОБА_1 та Державне підприємство Очаківське лісомисливське господарство про витребування земельної ділянки задоволено у повному обсязі: витребувано від ОСОБА_3 у власність держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області з правом постійного користування Державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" земельну ділянку площею 0.8936 га з кадастровим номером 4820982200:12:041:0010, нормативною грошовою оцінкою 845915.84 грн., яка знаходиться в АДРЕСА_1 (т.1, а.с.46-49).

Зазначене рішення у апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили.

Цим рішенням встановлено факти належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, що перебувають у державній власності, і до земель лісогосподарського призначення, та перебування у постійному користуванні ДП «Очаківське лісомисливське господарство», право розпорядження спірною земельною ділянкою з таким статусом віднесено до повноважень Березанської державної адміністрації Миколаївської області.

Таким чином, на підставі вказаних судових рішень спірну земельну ділянку повернуто у власність держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області (правонаступником якої є Миколаївська районна державна адміністрація) з правом постійного користування Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство».

Як встановлено вказаними рішеннями, ОСОБА_1 набув права власності на вказану земельну ділянку разом із розміщеною на ній нежитловою будівлею площею 13.2 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу № 457 від 22 серпня 2012 року, укладеного з ОСОБА_2 , якому земельна ділянка належала на підставі державного акта серії ЯИ № 159394 від 01 червня 2010 року, виданого відповідно до розпорядження Березанської РДА № 85 від 04 лютого 2010 року і договору купівлі-продажу земельної ділянки № 107 від 05 лютого 2010 року; на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя № 1606 від 03 листопада 2016 року право власності на земельну ділянку відчужено ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 .

Зазначене узгоджується з повідомленням ДП Очаківське ЛМГ про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:12:041:0010 входила до державного лісового фонду підприємства і була розташована в кварталі № НОМЕР_1 виділ №8 урочища Коблево Березанського району Миколаївської області. Базовим лісовпорядкуванням 2013 року вказана земельна ділянка виключена зі складу земель державного лісового фонду підприємства і станом на 01 січня 2014 року та на час складення повідомлення 27 липня 2021 року у складі земель підприємства не рахується; заява про відмову від права постійного користування спірною земельною ділянкою ДП Очаківське ЛМГ не подавалася, згода на вилучення земельної ділянки не надавалась (т.1, а.с.38).

Суд зважає, що неврахування ДП «Очаківське лісомисливське господарство» у складі земель підприємства земельної ділянки, повернутої у його користування рішенням суду від 01 вересня 2020 року у справі № 469/260/18, може свідчити лише про неналежне ведення обліку земель та невиконання рішення суду відповідальними особами ДП, але не про те, що з 2013 року і по цей час земельна ділянка не перебуває у постійному користуванні ДП відповідно до рішення суду.

За такого зазначене повідомлення в частині відомостей про неврахування земельної ділянки у складі земель державного лісового фонду та аналогічне повідомлення ВО «Укрдержліспроект» від 15 жовтня 2023 року (т.1, а.с.237) суд не бере до уваги, оскільки такі відомості спростовуються рішенням суду від 01 вересня 2020 року у справі № 469/260/18, яке є обов`язковим для виконання та має враховуватися під час ухвалення цього рішення.

Крім того, встановлені судами обставини підтверджуються копіями договору іпотеки від 10 серпня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу та зареєстрованого реєстрі за №1110 (т.1, а.с.90-93), договором купівлі-продажу, укладеного 22 серпня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного 03 листопада 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (т.1, а.с.99-102).

Суд не бере до уваги посилання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Саченка А.П. на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30 квітня 2025 року у справі № 361/3406/18, про необхідність врахування виду водного об`єкта для визначення належності земельної ділянки до земель водного фонду, оскільки обставини справи, у якій ухвалено зазначену постанову, є відмінними від обставин справи, що розглядається, та стосуються замкнених водойм (озер, ставків), тоді як у справі, що розглядається, земельна ділянка розміщена у прибережній захисній смузі Чорного моря.

Розпорядженням Березанської районної державної адміністрації №5 від 04 січня 2021 року Про передачу земельної ділянки із державної власності в комунальну власність земельну ділянку кадастровий номер 4820982200:12:041:0010 площею 0,8936 га, державної власності Березанського району передано у комунальну власність Коблівської сільської ради як таку, що увійшла в межі населеного пункту Коблеве відповідно до Проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж населеного пункту Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області згідно з актом прийому-передачі земельних ділянок із державної власності у комунальну власність (т.1, а.с.26-27).

Розпорядженням Коблівського сільського голови від 11 лютого 2021 року № 36 вказану земельну ділянку державної власності Березанської районної державної адміністрації прийнято у комунальну власність Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області як таку, що увійшла у межі населеного пункту Коблеве Березанського району Миколаївської області (т.1, а.с.65).

Рішенням Коблівської сільської ради від 10 лютого 2021 року № 59 вилучено із земель, не наданих у власність та користування, земельну ділянку площею 0,8936 га кадастровий номер 4820982200:12:041:0010 та надано ОСОБА_1 в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування об`єктів вказану земельну ділянку рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 в межах території Коблівської сільської ради Миколаївської області (т.1, а.с.28); 17 лютого 2021 року між Коблівською сільською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі (т.1, а.с.29-35), згідно з яким в оренду ОСОБА_1 передано земельну ділянку загальною площею 0,8936 га кадастровий номер 4820982200:12:041:0010 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 в межах території Коблівської сільської ради Миколаївської області, строком на 10 років.

На підставі акта приймання-передачі земельної ділянки від 17 лютого 2021 року спірна земельна ділянка передана ОСОБА_1 (т.1, а.с.36).

Рішенням Коблівської сільської ради від 15 грудня 2021 року № 51 вирішено продати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку загальною площею 0,8936 га кадастровий номер 4820982200:12:041:0010, цільове призначення для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, на яких знаходиться нерухоме майно нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.67).

На підставі вказаного рішення між Коблівською сільською радою та ОСОБА_1 04 лютого 2022 року укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 40, який став підставою для припинення договору оренди від 17 лютого 2021 року (т.1, а.с.68-72).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №40 від 04 лютого 2022 року право власності на земельну ділянку площею 0,8936 га кадастровий номер 4820982200:12:041:0010 зареєстроване за ОСОБА_1 , про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис за № 46522197 (т.1, а.с.39-45); попереднім власником земельної ділянки на підставі розпорядження Коблівської сільської ради № 36 від 11 лютого 2021 року та розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області № 5 від 04 січня 2021 року була Коблівська сільська рада, до якої право власності на земельну ділянку перейшло від Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, за якою воно було зареєстроване 11 грудня 2020 року на підставі рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 01 вересня 2020 року у справі № 469/260/18; попередніми власниками зазначені також ОСОБА_3 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя № 1606 від 03 листопада 2016 року та ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 983271, виданого 31 жовтня 2012 року відділом Держкомзему у Березанському районі Миколаївської області; у реєстрі також зареєстровано право оренди земельної ділянки орендарем ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі, укладеного з Коблівською сільською радою 17 лютого 2021 року, яке припинене 04 лютого 2022 року, та інші відомості, які не входять до предмету доказування у цій справі.

Відповідно до інформації Коблівської сільської ради від 11 лютого 2022 року (т.1, а.с.66), від ОСОБА_1 у 2021 році щоквартально надходили кошти в рахунок орендної плати за землю та 03 лютого 2022 року надійшли кошти від продажу земельної ділянки в сумі 1185628,00 грн., що також підтверджено копією платіжного доручення від 03 лютого 2022 року № 908943553.

У розпорядженнях голови Березанської РДА за 2017-2021 роки інформації про вилучення спірної земельної ділянки з постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» немає (т.1, а.с.37).

Кабінетом Міністрів України рішень про вилучення, зміну цільового призначення, припинення права постійного користування ДП «Очаківське ЛМГ» вказаною земельною ділянкою не приймалось (т..1, а.с.76).

Правонаступником ДП «Очаківське ЛМГ» є ДП «Миколаївське лісове господарство», правонаступником якого, у свою чергу, є ДСГП «ЛІСИ УКРАЇНИ» (т.1, а.с.77-89).

Норми права, які застосував суд

Частиною 1 ст. 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 3 ЗК України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У ч.1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За змістом ст.ст. 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 11 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

Частиною 1 ст. 117 ЗК України установлено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

На підставі ч.3 ст.122 ЗК України (у редакції станом на час прийняття спірного розпорядження) районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) ведення водного господарства;

б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті;

в) індивідуального дачного будівництва.

Згідно з ч.2 ст. 117 ЗК України, до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств.

Відповідно до ч.5 ст. 116 ЗК України надання у власність земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, проводиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно зі ст. 141 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного розпорядження), однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки, у випадках визначених Законом.

Статтею 149 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного розпорядження) установлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною 9 цієї ж статті (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) визначено, що вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення тощо належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

Отже, законодавцем визначено, що вилучення земель державного лісового фонду для нелісогосподарських потреб на час виникнення спірних правовідносин належало до виключних повноважень Кабінету Міністрів України.

Разом з тим, як встановлено судом, таких рішень Кабінетом Міністрів України щодо спірної земельної ділянки, яка перебувала у постійному користуванні державного підприємства «Очаківське ЛМГ» та належала до державного лісового фонду, з метою її використання для несільськогосподарських потреб, не приймалось.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 № 318-р з метою збереження об`єктів державної власності та недопущення здійснення неправомірних дій щодо заволодіння ними, Державний комітет із земельних ресурсів, центральні органи виконавчої влади та інших суб`єктів управління об`єктами державної власності, зобов`язано не допускати погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям.

Отже, Березанською районною державною адміністрацією, з перевищенням наданих законом повноважень фактично вилучено поза волею належного на той час розпорядника - держави в особі Кабінету Міністрів України та постійного землекористувача - ДП «Очаківське лісомисливське господарство» спірну земельну ділянку із земель лісогосподарського призначення державної власності та передано її у комунальну власність Коблівської сільської ради.

Згідно з вимогами ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, ст. 152 ЗК України одним зі способів захисту цивільних прав є визнання незаконними рішень органів державної влади або місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною третьою статті 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» визначено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Таким чином, судом встановлені підстави для визнання незаконним і скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 04 січня 2021 року № 5 в частині передачі із державної у комунальну власність Коблівської сільської ради земельної ділянки площею 0,8936 га з кадастровим номером 4820982200:12:041:0010, як такої, що увійшла в межі населеного пункту Коблеве.

За положеннями ст.60 Земельного кодексу України та ст.88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Відповідно до положень ст.58 ЗК України землі, зайняті прибережними захисними смугами, віднесено до земель водного фонду.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати, зокрема, громадянам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України; близький за змістом припис закріплює частина третя статті 85 ВК України).

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією (частина перша статті 90 ВК України; абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів). У межах таких смуг уздовж морів, морських заток і лиманів забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об`єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (частина друга статті 113 ЗК України).

Можливість передання земельних ділянок у межах прибережної захисної смуги у приватну власність для ведення садівництва законом не передбачена.

Таким чином, Коблівською сільською радою всупереч зазначеним нормам законодавства передано у приватну власність земельну ділянку, що знаходиться у межах прибережної захисної смуги, для потреб, не передбачених законом.

Відповідно до ст.84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Згідно з п."ґ" частини 4 зазначеної статті, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частинами 2, 3 ст.56 ЗК України установлено, що громадянам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Спірна земельна ділянка, яка належить до земель лісогосподарського призначення, не є замкненою та не перебуває у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств, та передана у власність ОСОБА_1 для цілей, не передбачених законом, а тому набуття спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 суперечить вимогам законодавства.

Заволодіння землями лісового та водного фонду (перехід до них володіння цими землями), стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування, всупереч вимог Земельного, Лісового та Водного кодексів України є неможливим. Розташування земель лісового та водного фонду вказує на неможливість виникнення права комунальної власності, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених законодавством (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладено у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц щодо земель водного фонду, п.п. 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 359/33732/16-ц).

В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до земель лісового фонду, розташованих у прибережній захисній смузі, набуття комунальної або приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право комунальної власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки лісового фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою.

Вказані твердження узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 08.06.2020 у справі № 307/3155/19 (провадження № 15370св21), від 16.02.2022 у справі № 363/669/17 (провадження № 61-9067св21), від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18 (провадження № 61-666св21), від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц (провадження № 6І-22890св19), які прийняті у зв`язку з обов`язковим врахуванням наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16.

При цьому, при визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власності держави на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення, розташованої у прибережній захисній смузі, може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Частиною 2 статті 391 ЦК України визначено, що, якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.

На підставі статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Згідно з ч.1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст. 317 ЦК України).

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону та відповідають моральним засадам суспільства; держава не втручається у здійснення власником права власності, діяльність власника може бути обмежена чи припинена лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст. 321 ЦК України).

Згідно з ч.ч.2, 3 ст. 321 ЦК України, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч.2 ст. 353 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Спірна земельна ділянка як на момент виникнення спірних відносин, так і на даний час розташована в межах населеного пункту села Коблево та належить до земель державного лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства, повноваження щодо розпорядження якими на підстьаві ст.122 ЗК України належать районній державній адміністрації.

Унаслідок адміністративно-територіальної реформи на підставі постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 № 807-ІХ та розпорядження Кабінету Міністрів України «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» від 16.12.2020 № 1635-р, ліквідовано Березанський район Миколаївської області та його території включено до утвореного Миколаївського району, а Березанську районну державну адміністрацію ліквідовано шляхом приєднання до Миколаївської районної державної адміністрації, яка є на цей час власником (розпорядником) земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:041:0010.

Отже, спірна земельна ділянка вибула з володіння держави не з її волі іншим шляхом унаслідок укладення Коблівською сільською радою та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу від 04 лютого 2022 року.

Для врахування критерію пропорційності втручання у право власності відповідача на спірне нерухоме майно, має значення визначення добросовісності/недобросовісності набувача майна.

Не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. Відповідний правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, п. 61), від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц.

Як вже зазначалось, ОСОБА_1 вже був учасниками судових справ, у яких прийняті рішення щодо захисту прав держави на спірну земельну ділянку, та йому відомо як про ці рішення, так і про факт перебування земельної ділянки у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства, тобто її належності до земель державного лісового фонду, а також розміщення земельної ділянки у прибережній захисній смузі Чорного моря та пов`язані з цим обмеження щодо використання земельної ділянки і неможливості набуття її у приватну власність, неодноразово у різний спосіб набував прав на цю земельну ділянку, яка у подальшому двічі була повернута державі у зв`язку з протиправністю її вилучення з державної власності, а тому є недобросовісним набувачем цієї земельної ділянки.

Стаття 1 Першого протоколу Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном тільки тій особі, яка законним шляхом, добросовісно набула його у власність. У зв`язку цим для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення особи майна мають значення обставини, за яких воно набуте у власність. Тобто виправданість втручання у право власності особи напряму корелюється із законністю набуття нею майна, поведінкою під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц наголошено на тому, що недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отже, втручання у право володіння містить у собі конкуруючий приватний інтерес, зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу є «відповідними і достатніми», оскільки набуття у власність майна має бути правомірним, і держава має легітимне право на повернення спірної земельної у її власність.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 усвідомлював ризики набуття у власність земельної ділянки лісового фонду, розміщеної у прибережній захисній смузі, отже, мав можливість відмовитись від її набуття.

У справі № 487/10128/14-ц за аналогічних обставин Великою Палатою Верховного Суду вказано, що повернення власникові земельної ділянки, яка не могла передаватися у приватну власність (про що з огляду навіть на її об`єктивні, видимі природні властивості не могли не знати фізичні особи-відповідачі), є пропорційним вищевказаній легітимній меті заходом.

За таких обставин задоволення позовних вимог прокурора не є порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та невиправданим (непропорційним) втручанням у права відповідача на мирне володіння майном.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Критерій «законності» означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Повернення державі спірних земельних ділянок, незаконно переданих органу місцевого самоврядування з порушеннями законодавства, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельних ділянок - належністю їх до земель лісогосподарського призначення та входженням в межі прибережної захисної смуги Чорного моря і Тилігульського лиману.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України).

Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст.ст. 18, 19, п. «а» ч.1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України) (п. 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, п. 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, п. 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

З цього приводу слід зазначити, що «суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель, що незаконно вибули з такої власності.

«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Держава зацікавлена у дотриманні процедур реалізації прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не бути суспільним Інтересом, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості при реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.

Згідно зі ст. ст. 13, 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша ст. 50 Конституції України).

Статтею 2 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Згідно зі ст. 1 ЛК України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до ст. 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Згідно зі ст. 88 Водного кодексу України, землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

За таких обставин, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про повернення спірних ділянок є задоволенням суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - незаконного набуття у комунальну власність земель лісогосподарського призначення, розташованих в межа прибережної захисної смуги Чорного моря, тобто захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу.

Отже, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес. Вказане є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді суд зазначає таке.

Положення п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України та ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дають підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, а її власником (розпорядником), відповідно до вимог ст.ст. 122, 149 ЗК України є Миколаївська районна державна адміністрація (раніше - Березанська районна державна адміністрація).

Водночас, саме у результаті прийняття і реалізації розпорядження Березанською районною державною адміністрацією, правонаступником якої є Миколаївська районна державна (військова) адміністрація, спірна земельна ділянка державної форми власності протиправно переведена до земель комунальної власності.

Миколаївська районна державна адміністрація є органом, який мав би захищати інтереси держави (суспільства) від неправомірних діянь в суді, не може здійснити такий захист, оскільки сам являється порушником у спірних правовідносинах, а порушення інтересів держави стали наслідком дій та рішень (прийняття оспорюваного розпорядження) зазначеного уповноваженого органу та визначений відповідачем за позовом.

Таким чином, Миколаївська районна державна адміністрація не може бути позивачем за вимогами про визнання незаконним і скасування розпорядження.

Отже, у цьому випадку наявний виключний випадок для представництва прокурором інтересів держави в суді, оскільки в особі одного органу (Миколаївської районної державної адміністрації) поєднується порушник вимог законодавства та орган, який відповідно до положень ст. 122 ЗК України реалізує права держави щодо розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення.

З огляду на це прокурор пред`явив вказаний позов як самостійний позивач, що відповідає ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 ЦПК України.

Зазначені обставини надають прокурору право звернутися до суду із таким позовом у зв`язку з відсутністю відповідного компетентного органу, що позбавляє необхідності надати докази на підтвердження того, що він попередньо повідомляв про це відповідні компетентні органи, які мали б самостійно захищати інтереси держави.

Аналогічних висновків дійшов Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 26.05.2021 у справі № 159/2380/17) та Великої палати (постанова від 20.07.2022 у справі №910/5201/19).

Враховуючи зазначене, у відповідності з вимогами ст. 131-1 Конституції України, ст. 56 ЦПК України, прокурор має правові підстав для звернення до суду з даним позовом з метою забезпечення належного захисту порушених інтересів держави.

Щодо строку позовної давності

Згідно зі ст.256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальний строк позовної давності 3 роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Суд дійшов до висновку про обгрунтованість позовної вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 04 січня 2021 року, з позовними вимогами прокурор звернувся до суду 13 березня 2023 року, тобто у межах строку позовної давності щодо зазначеної позовної вимоги.

Щодо об`єднання позовних вимог

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Відповідно до статті 20 ЦПК України не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з пунктом 1 статті 188 ЦПК України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Похідною є позовна вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Статтею 50 ЦПК України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Отже, однорідні, нерозривно пов`язані між собою вимоги, вирішення однієї з яких залежить від інших, можуть бути об`єднані в одне провадження лише в тому випадку, якщо вони за предметом прямо не віднесені до юрисдикції різних судів.

Оскільки обрані прокурором способи захисту - визнання незаконним та скасування розпорядження та витребування земельної ділянки - хоч і різняться, однак у цьому випадку від вирішення першої вимоги, пред`явленої прокурором до юридичної особи - Березанської РДА, прямо залежить вирішення іншої його вимоги до фізичної особи відповідача ОСОБА_1 , то з огляду на відсутність прямого визначення у процесуальному законодавстві належності вказаних предметів спору до певної юрисдикції, зважаючи на необхідність своєчасного та правильного розгляду заявлених позовних вимог одночасно до фізичної та юридичної осіб, а також з метою уникнення передумов для прийняття судами протилежних рішень, вимога про визнання незаконним та скасування розпорядження Березанської РДА від 04 січня 2021 року № 5 в частині передачі із державної у комунальну власність Коблівської сільської ради земельної ділянки може бути об`єднана в одне провадження з іншими позовними вимогами у цій справі.

Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог щодо незаконності розпорядження Березанської РДА від 04 січня 2021 року № 5, а за правилами цивільного судочинства - в іншій частині позовних вимог порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

Оскільки позов задоволено, відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) на користь прокуратури сплачені судові витрати за позовною вимогою немайнового характеру у сумі 2684,00 грн.; з відповідача ОСОБА_1 підлягають стягненню на користь прокуратури сплачені судові витрати за задоволеною позовною вимогою майнового характеру у сумі 2684,00 грн..

На підставі п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Ухвалою суду від 21 жовтня 2025 року закрито провадження у частині вимог заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави до Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації), Коблівської сільської ради та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження Коблівського сільського голови №36 від 11 лютого 2021 року, визнання незаконним та скасування рішення Коблівської сільської ради №59 від 10 лютого 2021 року, визнання недійсним укладеного 17 лютого 2021 року між Коблівською сільською радою та ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки, визнання незаконним та скасування рішення Коблівської сільської ради від 15 грудня 2021 року № 51 та визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки.

За змістом ч.3 ст.7 Закону України "Про судовий збір", ч.1 ст.142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Станом на дату подання позовної заяви сума судового збору, що підлягала сплаті позивачем-юридичною особою за вимогою немайнового характеру, складала 2684,00 грн., прокуратурою сплачено за п`ять позовних вимог немайнового характеру судовий збір у розмірі 13420,00 грн., тобто поверненню прокуратурі підлягає 50 відсотків зазначеної суми, що становить 6710,00 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 04 січня 2021 року № 5 в частині передачі із державної у комунальну власність Коблівської сільської ради земельної ділянки площею 0,8936 га з кадастровим номером 4820982200:12:041:0010, як такої, що увійшла в межі населеного пункту Коблеве.

Витребувати від ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_2 ) у власність держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації, код ЄДРПОУ 04056500, юридична адреса: вул.Одеське шосе, 18-А, м.Миколаїв, 54036) земельну ділянку площею 0,8936 га з кадастровим номером 4820982200:12:041:0010.

Стягнути з Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048) сплачений судовий збір у сумі 2684 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048) сплачений судовий збір у сумі 2684 грн.

Повернути Миколаївській обласній прокуратурі з Державного бюджету України 50 відсотків сплаченого судового збору у сумі 6710 грн. за вимогами, провадження за якими закрито.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя