Решение № 137635280, 11.06.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2026 р. м. Київ Справа № 911/419/26

Суддя Господарського суду Київської області Смірнов О.Г., за участю секретаря судового засідання Дубенко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №911/419/26

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Білоцерківський ювелірний завод» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Фастівська, буд. 23)

про визнання трудових відносин припиненими

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Приватного акціонерного товариства «Білоцерківський ювелірний завод» (далі - відповідач) про визнання трудових відносин припиненими.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2026 наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.

Ухвалою суду від 20.02.2026 позовну заяву ОСОБА_1 за вих. № б/н від 11.02.2026 залишено без руху в порядку ч. 1 ст. 174 ГПК України.

03.03.2026 на адресу суду від позивача надійшла заява, відповідно до якої усунуто недоліки, які зумовили залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 09.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.04.2026 о 10:15.

Ухвалою суду від 09.04.2026 відкладено підготовче засідання на 23.04.2026 о 14:15.

13.04.2026 на адресу суду від позивача надійшла заява про проведення судового засідання без участі.

Ухвалою суду від 23.04.2026 закрито підготовче провадження у справі № 911/419/26 та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.06.2026 о 14:15.

08.05.2026 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання без його участі, яке була повернута на адресу позивача без розгляду.

11.05.2026 на адресу суду від позивача надійшла заява про проведення судового засідання без його участі.

Позивач та відповідач в судове засідання 11.06.2026 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 5 ст. 176 ГПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням Приватного акціонерного товариства «Білоцерківський ювелірний завод» є: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Фастівська, буд. 23, у зв`язку з чим ухвали суду у справі №911/419/26 від 09.03.2026, 09.04.2026, 23.04.2026 були направлені поштою на вказану вище адресу відповідача.

Однак, до суду повернулись вказані вище поштові відправлення адресовані відповідачу, які відповідно до довідок про причини повернення/досилання ПАТ "Укрпошта" були повернуті за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи надіслання судом ухвал на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду відповідачем та повернення її до суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання" є наслідками свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання.

Про хід розгляду справи відповідач також міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України "Єдиний державний реєстр судових рішень": https://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи вказане вище, суд дійшов висновку, що судом створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом відповідно до ст. ст. 7, 8, 13 ГПК України.

Однак, відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву за весь час розгляду справи не скористався. При цьому, вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов`язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі.

Права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм ч. 2 ст. 2 ГПК України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відтак, неявка в судове засідання 11.06.2026 учасників справи, належним чином повідомлених про дату та час розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи по суті, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті без їх участі.

З`ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правові норми, які підлягають застосуванню, враховуючи позицію представника позивача, суд встановив.

Позов мотивовано не внесенням відповідачем відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про зміну відомостей щодо директора Приватного акціонерного товариства «Білоцерківський ювелірний завод».

Позивач зазначає, що перебував у трудових відносинах з Приватним акціонерним товариством «Білоцерківський ювелірний завод», про що також свідчить інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань де ОСОБА_1 значиться як керівник вказаного підприємства.

Позивач вказує, що 31 грудня 2025 року ним було складено письмову заяву про звільнення за власним бажанням, адресовану власнику (засновнику) товариства.

Згідно інформації з веб-порталу Укрпошта, Укрпошта припинила доставку до/з росії та білорусі з перших днів війни. Всі посилки з росії та білорусі, які на той час вже надійшли до Укрпошти, були направлені назад адресатам. Наразі здійснити пощтове відправлення або грошовий переказ в росію чи білорусь з відділень Укрпошти неможливо. Разом з тим, власник (засновник) товариства на даний час перебуває на території російської федерації, зв`язок з ним відсутній, а можливість направлення заяви поштовим або іншим способом об`єктивно відсутня, у тому числі через припинення поштового сполучення.

15 січня 2026 року позивачем було видано наказ № 1 про звільнення з посади директора за власним бажанням.

Позивач вказує, що винесення наказу про звільнення трудові відносини з відповідачем у нього припинились, проте засновник (власник) рішення про таке припинення та внесення змін до відомостей про юридичну особу не подав, що порушує права позивача та стало підставою для його звернення до суду.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, лише порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Позивач просить, зокрема, визнати трудові відносини між ним та Приватним акціонерним товариством «Білоцерківський ювелірний завод» припиненими з 15.01.2026, у зв`язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням.

Конституційний Суд України в абзацах другому та четвертому пункту 3.2 свого Рішення № 1-рп/2010 від 12.01.2010 у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України, посилаючись на положення законів, що регулюють цивільно-правові відносини, а саме: частину першу статті 98 та частину першу статті 99 ЦК України, а також чинні на той час частину першу статті 23, пункт "г" частини п`ятої статті 41, частину першу статті 59 Закону України "Про господарські товариства" і частину п`яту статті 58 Закону України "Про акціонерні товариства", виснував, що підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) або укладення із членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.

При цьому Конституційний Суд України наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на їхнє прийняття органу можуть мати наслідки і для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні, тобто пов`язані з управлінням товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтримувала ці висновки, зокрема, в постановах від 10.04.2019 у справі №510/456/17, від 10.09.2019 у справі №921/36/18, від 30.01.2019 у справі №145/1885/15-ц, від 08.11.2019 у справі №667/1/16, від 04.02.2020 у справі №915/540/16, від 19.02.2020 у справі №145/166/18, від 12.01.2021 у справі №127/21764/17, від 14.06.2023 у справі №448/362/22, від 06.09.2023 у справі №127/27466/20.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи або безпосередньо його єдиний учасник - фізична особа у разі прийняття таким учасником рішення про це та після внесення відповідних відомостей до єдиного державного реєстру. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом або установчими документами товариства.

Як вбачається з п. 9.1, 9.2, 9.3 Статуту Приватного акціонерного товариства «Білоцерківський ювелірний завод» Вищим органом товариства є одноосібний Власник Товариства. Рішення Власника з питань, що належать до компетенції загальних зборів, оформлюється ним письмово (у формі наказу) та засвідчується печаткою Товариства або нотаріально. Власник має право приймати рішення з усіх питань діяльності Товариства. Рішення, прийняті Власником, обов`язкові для виконання Директором Товариства.

Згідно п. 9.4.20 Статуту до компетенції власника належить призначення Директора Товариства та визначення умов контракту з ним.

Згідно п. 10.5 Статуту Повноваження Директора припиняються достроково у разі:

10.5.1. подання до Власника заяви про складання повноважень;

10.5.2. його смерті, визнання його судом недієздатним, обмежено дієздатним, безвісно відсутнім, в разі набрання чинності рішенням чи вироком суду, яким його засуджено до покарання, що виключає можливість виконання обов?язків Директора;

10.5.3. відкликанням його за рішенням Власника;

10.5.4. визнання Власником роботи Директора незадовільною;

10.5.5. настання інших обставин, передбачених договором (контрактом), укладеним між Власником та Директором.

В постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 зазначено, що корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами. Відповідно, заявлені позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та / або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.

Звернення до суду особи, яка є одноосібним виконавчим органом товариства, для припинення її повноважень, зокрема у випадку, якщо загальні збори учасників не розглядають заяву про звільнення з посади директора, пов`язане з корпоративними відносинами у цьому товаристві (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №448/362/22).

Такий трудовий договір (контракт) може визначати окремі аспекти діяльності одноосібного виконавчого органу (члена колегіального виконавчого органу) як працівника товариства, зокрема, строк здійснення ним повноважень; права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальну); умови матеріального забезпечення; умови звільнення з посади (у тому числі дострокового).

Водночас в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.

Відповідно до ст. 37 Закону у товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника. До товариства з одним учасником не застосовуються положення статей 32-36 цього Закону, а інші положення цього Закону застосовуються з урахуванням положень частини першої цієї статті.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебував на посаді директора Приватного акціонерного товариства «Білоцерківський ювелірний завод» до 31 грудня 2025. При цьому, матеріали справи не містять доказів продовження дії Трудового договору.

Разом з цим, в матеріалах справи міститься наказ № 1 від 15.01.2026 року про звільнення з посади директора за власним бажанням ОСОБА_1 .

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що вимога щодо визнання трудових відносин між ОСОБА_1 та Приватним акціонерним товариством «Білоцерківський ювелірний завод» припиненими є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про визнання припиненими повноваження ОСОБА_1 як директора Приватного акціонерного товариства «Білоцерківський ювелірний завод» з 15 січня 2026 року, суд зазначає наступне.

Як зазначено у Постанові ВП ВС від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20 колегія суддів погоджується з тим, що за відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника з метою захисту своїх прав він може звернутися до суду, однак вважає, що належним та ефективним способом захисту його прав та законних інтересів у такому випадку буде не вимога про визнання трудових відносин припиненими (визначення юридичного факту), про що йдеться у постановах КЦС ВС від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 та від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18, а вимога припинити такі трудові відносини за рішенням суду, які (трудові відносини) будуть припинені саме з дати набрання судовим рішенням законної сили, адже констатація ретроспективно припинення трудових відносин певною датою у минулому, зокрема через два тижні після написання / подання заяви про звільнення, як у цій справі, по суті зводиться до встановлення факту припинення цих правовідносин з відповідної дати без прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення.

Отже, суд приходить до висновку, що повноваження ОСОБА_1 як директора Приватного акціонерного товариства «Білоцерківський ювелірний завод» та трудові відносини припиняються з моменту набрання судовим рішенням у даній справі законної сили. Відтак, вимога про припинення повноважень директора з 15.01.2026 року не ґрунтується на вимогах Закону, отже в цій частині у задоволенні позовної вимоги суд відмовляє.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У судовому засіданні, яке відбулось 11.06.2026, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

Керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 74, 86, 123, 129, 233, 236, 238, ч. 1 ст. 240 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Білоцерківський ювелірний завод» задовольнити частково.

2. Визнати трудові відносини між ОСОБА_1 та Приватним акціонерним товариством «Білоцерківський ювелірний завод» припиненими з моменту набрання рішення суду законної сили, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 .

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Білоцерківський ювелірний завод» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 328,00 грн., видавши наказ.

4. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Повний текст рішення складено 22.06.2026 року.

Суддя О.Г. Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.