Постановление суда № 137635262, 18.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

18.06.2026Справа № 910/4236/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства ДТЕК Павлоградвугілля"

до Акціонерного товариства Українська залізниця

про визнання недійсним комерційного акту

Представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Хлабистін Д.М. (в режимі відеоконференції)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство ДТЕК Павлоградвугілля" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Українська залізниця (далі-відповідач) про визнання недійсним комерційного акту № 467004/197 від 24.06.2025, складеного АТ Українська залізниця.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення вимог п.10 Правил складання актів, комерційний акт №467004/197 від 24.06.2025 не містять підпису начальника вантажного району та працівника станції, який особисто здійснював перевірку, а тому підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 14.05.2026.

21.04.2026 до суду надійшла заява Акціонерного товариства Українська залізниця, в якій відповідач просить суд відмовити у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України.

22.04.2026 до суду надійшла заява Акціонерного товариства Українська залізниця про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій відповідач просить суд надати можливість представнику відповідача Хлабистіну Д.М. брати участь в усіх судових засіданнях по справі № 910/4236/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Також, 22.04.2026 до суду надійшла заява Акціонерного товариства Українська залізниця про закриття провадження у справі, в якій відповідач зазначає, що комерційний акт, який є предметом позову, за своєю правовою природою не належить до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), оскільки не породжує прав чи обов`язків для учасників перевезення. За своєю суттю він є лише доказом, що фіксує невідповідність маси вантажу даним, вказаним у накладній, а тому на даний спір не поширюється дія п. 10 ч. 1 ст. 20 ГПК України, що унеможливлює його розгляд у порядку господарського судочинства. У зв`язку з цим, відповідач просить суд закрити провадження у справі №910/4236/26 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2026 заяву Акціонерного товариства Українська залізниця про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

29.04.2026 до суду надійшов відзив Акціонерного товариства Українська залізниця на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема зазначає, що Правилами складання актів визначено порядок оскарження комерційних актів, з якого слідує, що вони можуть бути оскаржені виключно одержувачем шляхом подання відповідної письмової скарги начальнику Дирекції залізничних перевезень (безпосередньо або через начальника станції). Можливість оскарження таких актів у судовому порядку чинним законодавством не передбачена. Проте, ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» є відправником, а не одержувачем спірних вагонів, а тому, на нього, на думку відповідача, не поширюється дія п. 16 Правил складання актів у частині права на незгоду з комерційним актом.

14.05.2026 до суду надійшло клопотання позивача про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку проведення підготовчого провадження, в якому позивач у зв`язку з перебуванням представника у відпустці, просить суд розгляд справи № 910/4236/26 відкласти на інший день, строк проведення підготовчого провадження у справі № 910/4236/26 продовжити на тридцять днів.

14.05.2026 до суду надійшло клопотання відповідача, в якому у зв`язку з неможливістю представнику відповідача забезпечити явку у судове засідання, призначене на 14.05.2026, відповідач просить суд відкласти розгляд справи № 910/4236/26 на іншу дату.

У підготовчому засіданні 14.05.2026 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 18.06.2026.

У цьому підготовчому засіданні представник відповідача підтримав раніше подану заяву про закриття провадження у справі.

Представник позивача у підготовче засідання не з`явився, однак про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою Господарського суду міста Києва про доставлення процесуального документа (ухвали суду від 14.05.2026) до електронного кабінету позивача 19.05.2026 о 19:05 год.

Розглянувши заяву Акціонерного товариства Українська залізниця про закриття провадження у справі, суд приходить до висновку про її обгрунтованість, з огляду на наступне.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту таких прав та інтересів, відповідно до частини 2 цієї статті, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 05.06.2018 в справі № 338/180/17, згідно з яким застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) юридичних осіб та їх органів, посадових та службових осіб, а також фізичних осіб - підприємців у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Тобто, за змістом вказаної норми господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих органами, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов`язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.

Суд відзначає, щодо питання застосування положень п. 10 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України досліджувалось Великою Палатою Верховного Суду та у постанові від 03.11.2020 у справі №917/1946/19 зроблені наступні висновки.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною першою статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, норми Конституції України та господарського процесуального законодавства закріплюють право звертатися до господарського суду з позовами саме у випадку, коли: 1) між сторонами існує юридичний спір; 2) відповідна справа віднесена до юрисдикції господарського суду.

Так, обґрунтовуючи підстави для звернення до суду із даним позовом Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля» посилається на положення п. 10 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України,

За змістом п. 10 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих органами, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов`язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.

Суд зазначає, що в даному випадку, питання, що стосуються оспорюваного комерційного акту регулюються, в тому числі, Статутом залізниць України, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, відповідно до ст. 129 якого обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин:

а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;

б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;

в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу;

г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов`язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.

Таким чином, за своєю правовою природою комерційний акт це спеціальний документ, який оформлюється у сфері залізничних перевезень для фіксації обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності перевізника, вантажовідправника або вантажоодержувача. Тобто, він є доказовим документом, процесуальною передумовою пред`явлення претензій та позовів, а також актом господарської діяльності перевізника.

Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що оскаржуваний комерційний акт є документом виключно інформаційного характеру про виявлення невідповідності маси вантажу даним, вказаним у накладній, який розглядається як доказ в підтвердження встановлених в ньому обставин.

Встановлена правова природа вказаного комерційного акту унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів; суб`єктивне бачення позивачем порушення свого цивільного права внаслідок складання комерційного акту не може свідчити про наявність фактичного спору між сторонами справи, а відтак і самостійного цивільного права позивача, яке потребує захисту шляхом звернення з позовом у такий спосіб.

Правовий спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб`єктивні права. Правові спори виникають внаслідок порушення суб`єктивних прав у результаті протиправних дій, а також у разі невизнання або оспорювання суб`єктивних прав.

При цьому до цивільних прав, які підлягають захисту, належать майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права. Цивільні права виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема, такими підставами є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди, інші юридичні факти, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Порушення права (інтересу) пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу.

Отже, кожна особа має право в порядку, встановленому процесуальним законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи, інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, що визначений законом або договором, а якщо закон або договір ефективного способу захисту не визначають - суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту позовних вимог та наведених вище приписів законодавства не вбачається обумовлених законом чи договором підстав для виникнення між сторонами справи майново-господарських чи організаційно-господарських зобов`язань, а заявлена позивачем вимога не спрямована на відновлення становища, яке існувало до порушення.

Суд зазначає, що питання належного виконання відповідачем вимог щодо дотримання процедури із складання оскаржуваного комерційного акту знаходяться поза зобов`язальними відносинами сторін справи. В той же час, позивач не позбавлений права на спростування такого доказу, як комерційний акт №467004/197 від 24.06.2025, у справі про стягнення штрафних санкцій за невідповідність маси вантажу даним, вказаним у накладній, в тому числі і з підстав заявлених у даній справі.

При цьому, судом за допомогою відкритих даних в Єдиному державному реєстрі судових рішень встановлено, що у провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебувала справа №904/1268/26 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Приватного акціонерного товариства ДТЕК Павлоградвугілля" про стягнення штрафу у розмірі 172 095,00 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2026 у справі № 904/1268/26 позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Приватного акціонерного товариства ДТЕК Павлоградвугілля" про стягнення штрафу задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства ДТЕК Павлоградвугілля" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", штраф у розмірі 172 095,00 грн та судовий збір у розмірі 2 662, 40 грн.

При цьому, судом у справі № 904/1268/26 встановлено, що підставою для покладання на відправника відповідальності за неправильне зазначення ним відомостей про масу вантажу є комерційний акт, складений у випадках передбачених статтею 129 Статуту. Отже, комерційний акт від 24.06.2025 №467004/197, складений станцією Кривий Ріг- Головний Придніпровської залізниці, є підставою для покладення відповідальності на відправника, передбаченої статтею 122 Статуту. Відповідач не спростував доводів позивача, не довів наявність обставин, що є підставою для відмови у позові.

Наразі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2026 у справі № 904/1268/26 оскаржується в апеляційному порядку.

Отже, у межах даної справи позивач намагається досягнути встановлення юридичних фактів, які вже були оцінені судом під час розгляду справи № 904/1268/26, яке наразі оскаржується в апеляційному порядку. При цьому, саме в межах справи № 904/1268/26 позивач мав право та можливість на спростування такого доказу, як комерційний акт №467004/197 від 24.06.2025.

У постанові від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді. Відповідно до частини першої статті 2 та статті 20 Господарського процесуального кодексу України, до повноважень господарських судів не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, які передбачають наявність спору про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Встановлення юридичних фактів можливе лише як елемент оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості позовних вимог у випадку наявності спору про право цивільне. Це відповідає загальним засадам процесуального права, які зобов`язують суд при вирішенні спору встановити всі обставини, що мають значення для справи, дати їм юридичну оцінку та здійснити оцінку доказів у їх сукупності (постанова Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/7631/18).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлені у справі вимоги не підлягають розгляду не лише в порядку господарського судочинства, але і взагалі не підлягають судовому розгляду, адже зі змісту вимог не вбачається наявності між сторонами справи юридичного спору в розумінні статті 124 Конституції України.

Отже, вимога позивача про визнання комерціійного акта недійсним не є належним способом захисту прав, а тому не може виступати самостійним предметом позову.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Вказаний припис законодавства є застосовним і в тому разі, якщо у справі відсутній юридичний спір, а тому справа не може бути розглянута судами жодної юрисдикції.

Суд зазначає, що наведені норми процесуального права підлягають застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів щодо розгляду в окремому судовому провадженні або коли право чи інтерес, про порушення якого стверджує позивач, не підлягають судовому захисту в судах України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразового роз`яснювала, що припис "суд закриває провадження в справі, якщо справа не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства" (пункт 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України) стосується як позовів, які не можна розглядати за правилами господарського або цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №331/6927/16-ц, від 20.03.2019 у справі №295/7631/17, від 21.08.2019 у справі №761/35803/16-ц, від 18.09.2019 у справі №638/17850/17, від 08.11.2019 у справі №910/7023/19, від 20.11.2019 у справі №591/5619/17, від 18.12.2019 у справі №688/2479/16-ц, від 26.02.2020 у справі №1240/1981/18, від 28.04.2020 у справі №607/15692/19, від 30.06.2020 у справі №333/6816/17).

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, враховуючи що пред`явлений позов не підлягає вирішенню господарськими судами в рамках окремого позовного провадження, та не підлягає вирішенню будь-яким судом України, то відсутні підстави для виконання обов`язку суду, передбаченого частиною 2 статті 231 ГПК України, щодо роз`яснення позивачу, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (до якого суду слід звертатися з таким позовом).

Суд також звертає увагу позивача, що відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Згідно із ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Суд відзначає, що статтею 7 Закону України «Про судовий збір» врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином, приймаючи до уваги положення ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", враховуючи те, що клопотання про повернення зайво сплаченої суми судового збору позивачем не заявлено, повернення судового збору, не здійснюється.

При цьому, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням у порядку передбаченому ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Заяву Акціонерного товариства «Українська залізниця» про закриття провадження у справі - задовольнити.

2. Провадження у справі № 910/4236/26 за позовом Приватного акціонерного товариства ДТЕК Павлоградвугілля" до Акціонерного товариства Українська залізниця про визнання недійсним комерційного акту закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення.

Дата складання та підписання повного тексту ухвали: 23.06.2026.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України, ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Кодексом України з процедур банкрутства.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку, протягом десяти днів з дня її проголошення, з урахуванням вимог ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. О. Щербаков