Решение № 137559093, 19.06.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/29557/25

Провадження № 2/127/6512/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

за участі секретаря судового засідання Коровай А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

18 вересня 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебувало кримінальне провадження №12021020010000181 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, судова справа №127/26063/21.

Позивач зазначала, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14 лютого 2024 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження закрито. Подані потерпілою ОСОБА_3 та її законним представником цивільні позови залишено без розгляду.

Посилаючись на зміст вказаної ухвали, позивач вказувала, що судом у межах кримінального провадження встановлено обставини дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 01 лютого 2021 року близько 16 год. 00 хв. на вул. Келецькій у місті Вінниці поблизу зупинки громадського транспорту «Медичний університет».

За твердженням позивача, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки BMW X5, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись проїзною частиною вул. Келецької, наближаючись до регульованого пішохідного переходу, не вжив заходів до зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, не надав переваги у русі пішоходу та допустив наїзд на неї під час переходу нею проїзної частини по регульованому пішохідному переходу на дозволяючий сигнал світлофора.

Позивач зазначала, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого компресійного перелому тіла четвертого грудного хребця без порушення функції спинного мозку, які віднесені до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.

Крім того, позивач посилалася на те, що після вчинення дорожньо-транспортної пригоди відповідач ОСОБА_2 , на її переконання, вживав заходів для уникнення відповідальності за вчинене. Зокрема, не повідомив правоохоронні органи про факт дорожньо-транспортної пригоди, залишив місце події, не пройшов огляд на стан алкогольного чи іншого сп`яніння, не викликав бригаду екстреної медичної допомоги та не забезпечив належного документування обставин події.

Позивач стверджувала, що після наїзду відповідач доставив її до медичного закладу до знайомих йому лікарів, де, на її думку, були внесені недостовірні відомості до медичної документації про нібито отримання нею травми в побуті внаслідок падіння, а не внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Також позивач вказувала, що первинне медичне обстеження не виявило у неї перелому хребця, у зв`язку з чим належна медична допомога своєчасно не була надана. Лише після повторного звернення до інших медичних закладів було встановлено наявність компресійного перелому грудного хребця та призначено відповідне лікування.

На обґрунтування заявлених вимог про відшкодування матеріальної шкоди позивач зазначала, що після дорожньо-транспортної пригоди тривалий час проходила стаціонарне та амбулаторне лікування у закладах охорони здоров`я міст Вінниці та Києва.

Зокрема, згідно з наданими медичними документами, у неї були виявлені посттравматична радикулопатія грудного відділу хребта, компресійний перелом тіла Тh4 хребця, дегенеративні зміни грудного відділу хребта, больовий синдром, нестабільність шийного відділу хребта, післятравматичні головні болі мігренозного характеру, ознаки остеохондрозу, сколіоз, а також інші супутні патологічні зміни, які потребували тривалого лікування, діагностичних досліджень, реабілітації та медикаментозної терапії.

Позивач зазначала, що проходила численні обстеження, зокрема магнітно-резонансну томографію головного мозку та хребта, консультації ортопедів, неврологів, нейрохірургів, кардіологів та інших спеціалістів, проходила стаціонарне лікування, носила ортопедичний корсет, проходила курси медикаментозної терапії та реабілітаційні заходи.

Крім того, позивач вказувала, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди погіршився її загальний стан здоров`я, виникли постійні болі у спині та головні болі, порушився звичний спосіб життя, навчання довелося здійснювати за індивідуальною програмою, а пересування та самообслуговування стали значно ускладненими.

На підтвердження понесених витрат на лікування позивач надала до суду численні фіскальні чеки, товарні чеки, рецепти, медичні призначення, договори та інші документи, згідно з якими загальний документально підтверджений розмір витрат на лікування склав 26 976 грн 40 коп.

Разом із цим позивач зазначала, що фактичні витрати на лікування становили близько 50 000 грн, однак не всі первинні документи про їх оплату були збережені.

Також позивач посилалася на те, що на момент дорожньо-транспортної пригоди була студенткою медичного коледжу та з дитинства страждала на дитячий церебральний параліч, у зв`язку із чим отримані тілесні ушкодження та наслідки дорожньо-транспортної пригоди особливо негативно вплинули на її фізичний та психологічний стан.

За твердженням позивача, після дорожньо-транспортної пригоди вона тривалий час відчувала сильний фізичний біль, була змушена проходити численні медичні обстеження та лікування, не могла вести звичний спосіб життя, відчувала страх за подальший стан свого здоров`я та можливість самостійного пересування, перебувала у пригніченому психологічному стані та була вимушена звертатися за психологічною допомогою.

Крім того, позивач зазначала, що відповідач ОСОБА_2 добровільно жодної допомоги їй не надав, шкоду не відшкодував та не вжив заходів для компенсації завданих збитків.

Позивач вказувала, що цивільний позов у межах кримінального провадження був залишений без розгляду, а тому вона реалізує своє право на судовий захист шляхом звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Посилаючись на наведені обставини, позивач просила стягнути із ОСОБА_2 на її користь майнову шкоду у розмірі 50 000 грн 00 коп., моральну шкоду у розмірі 200 000 грн та понесені судові витрати.

Ухвалою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 23.09.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач ОСОБА_2 через свого представника адвоката Тимощука Є.С. подав до суду письмовий відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У поданому відзиві представник відповідача зазначив, що позовні вимоги є безпідставними та недоведеними належними і допустимими доказами. Вказував, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження наявності правових підстав для стягнення заявлених сум матеріальної та моральної шкоди саме з відповідача ОСОБА_2 , а також не доведено належним чином розмір заявленої до відшкодування шкоди.

Крім того, представник відповідача звертав увагу суду на те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПрАТ «Страхова Група «ТАС» відповідно до чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а тому питання відшкодування шкоди повинно вирішуватися з урахуванням положень спеціального законодавства у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Також представник відповідача просив суд врахувати, що позивачем не доведено наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у заявленому розмірі, а наведені в позовній заяві доводи мають загальний характер та не підтверджуються належними доказами.

Окрім цього, представником відповідача було заявлено про розподіл судових витрат та подано докази понесення витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач просив у разі відмови у задоволенні позову стягнути з позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.

На адресу суду від представника позивача адвоката Якименко Ю.О. надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги відповідача.

Вказане клопотання мотивоване тим, що заявлена відповідачем сума витрат у розмірі 15000 грн є неспівмірною зі складністю справи. Представник позивача зазначила, що розгляд справи не потребує спеціальних знань у будь-якій окремій галузі, не пов`язаний із проведенням складних процесуальних дій, допитом експертів чи значної кількості свідків. Також представник позивача звертала увагу суду на майновий стан позивача, яка проживає у сільській місцевості, нещодавно закінчила навчання, а тому покладення на неї обов`язку зі сплати таких витрат, на її думку, становитиме надмірний фінансовий тягар.

У подальшому представник позивача адвокат Якименко Ю.О. звернулася до суду із заявою про залучення до участі у справі співвідповідача ПрАТ «Страхова група «ТАС», посилаючись на те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР7997102.

Ухвалою суду заяву представника позивача було задоволено та залучено до участі у справі як співвідповідача ПрАТ «Страхова група «ТАС».

Після залучення співвідповідача представник позивача змінила позовні вимоги та просила стягнути з ПрАТ «Страхова група «ТАС» на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 26 976 грн 40 коп., моральну шкоду у розмірі 5 000 грн, а з ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 195 000 грн, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Відповідач Приватне акціонерне товариство «Страхова Група «ТАС» також подало письмовий відзив на позовну заяву, у якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог до страхової компанії у повному обсязі.

У відзиві страховик зазначив, що дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу BMW, державний номерний знак НОМЕР_1 , мала місце 01 лютого 2021 року, а цивільно-правова відповідальність його водія була застрахована у ПрАТ «Страхова Група «ТАС» відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/7997102 від 14 липня 2020 року.

Разом з тим страховик зазначав, що позивач не є потерпілою особою у розумінні Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки тілесних ушкоджень унаслідок дорожньо-транспортної пригоди не отримувала, а шкоди її здоров`ю не було заподіяно.

Представник страхової компанії звертав увагу суду на те, що відповідно до положень статті 26-1 зазначеного Закону моральна шкода відшкодовується потерпілій фізичній особі, яка зазнала ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі п`яти відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. Оскільки ОСОБА_1 не є особою, якій безпосередньо заподіяно шкоду здоров`ю, підстави для здійснення страхової виплати моральної шкоди на її користь, на думку страховика, відсутні.

Крім того, відповідач зазначав, що із заявою про виплату страхового відшкодування позивач звернулася до страхової компанії лише 02 лютого 2026 року, тобто майже через п`ять років після настання дорожньо-транспортної пригоди.

Посилаючись на положення пункту 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик вказував, що неподання заяви про страхове відшкодування протягом трьох років з дня дорожньо-транспортної пригоди у випадках заподіяння шкоди життю або здоров`ю потерпілого є підставою для відмови у здійсненні страхової виплати.

У зв`язку із пропуском передбаченого законом строку ПрАТ «Страхова Група «ТАС» прийняло рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, про що повідомило заявника листом №03945/7126/ТС від 06 лютого 2026 року.

Також відповідач звертав увагу суду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05 червня 2018 року у справі №910/7449/17, відповідно до яких право на отримання страхового відшкодування не є безумовним та пов`язується із своєчасним зверненням потерпілої особи до страховика із заявою про здійснення страхової виплати.

На думку страхової компанії, позивач не надала суду доказів існування об`єктивних та незалежних від неї причин, які б перешкоджали своєчасному зверненню до страховика протягом установленого законом трирічного строку, а тому підстав для покладення на ПрАТ «Страхова Група «ТАС» обов`язку щодо виплати страхового відшкодування не існує.

Судом в ході розгляду справи було витребувано з архіву Вінницького міського суду Вінницької області, для огляду в судовому засідання кримінальне провадження № 127/26063/21 по обвинуваченню ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 286 КК України.

16.02.2026 року на підставі ухвали суду підготовче провадження у цивільній справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 адвокат Якименко Ю.О. позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та наданих на їх підтвердження доказів.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Тимощук Є.С. проти задоволення позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні.

Представник ПрАТ «Страхова Група «ТАС» в судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомив, але в матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву в якому висловлено заперечення проти задоволення позову та прохання відмовити у задоволенні позовних вимог до страхової компанії з підстав, наведених у письмовому відзиві.

Дослідивши матеріали справи, матеріали кримінального провадження №127/26063/21, з`ясувавши обставини справи, вислухавши пояснення представників сторін та перевіривши їх доказами, суд дійшов наступного висновку.

Перед тим, як перейти до правового оцінювання спірних правовідносин суд вважає за необхідне спочатку окреслити предмет спору та визначити питання, на які потрібно відповісти в межах розгляду цієї справи.

Відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, має важливе значення для усунення наслідків такого правопорушення та поновлення порушених прав громадянина. Саме тому особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, має право на її відшкодування. Реалізувати це право можна шляхом пред`явлення цивільного позову в кримінальному провадженні до початку судового розгляду. Особа, яка не пред`явила цивільного позову у кримінальному провадженні, а також особа цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Право звернутися з позовом про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням має лише потерпілий від кримінального правопорушення або особа, яка має право діяти від його імені.

Як видно з копії ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 14.02.2024 року у кримінальному провадженні №127/26063/21, позивач є потерпілою у кримінальному провадженні по обвинуваченню відповідача за частиною першою статті 286 КК України.

Компенсація шкоди здійснюється особою, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Так, підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому внаслідок кримінального правопорушення. В іншому випадку шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні або позову, що подається в порядку цивільного судочинства, коли по справі винесено обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили.

Згадана вище ухвала суду від 14.02.2024 року набрала законної сили 22.02.2024 року.

Отже, предметом спору є відшкодування моральної шкоди потерпілому від злочину. При розгляді спору суду потрібно виходити з преюдиціальності судового рішення відносно відповідача, яке набрало законної сили.

Встановленню підлягає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача.

Згідно з обвинувальним актом, 01.02.2021 біля 16.00 год. ОСОБА_2 , керуючи технічно справним автомобілем марки BMW, д.н.з. НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить приватному підприємству «Суперма», рухаючись проїзною частиною вул. Келецька в м. Вінниці зі сторони вул. Пирогова в напрямку вул. Л. Ратушної, наближаючись до регульованого пішохідного переходу, розташованого в району тролейбусної зупинки «Медичний університет», не вжив своєчасних заходів до зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу, хоча мав технічну можливість це зробити, та не надав переваги в русі, внаслідок злочинної самовпевненості, в порушення вимог підпункту «а» пункту 4.16 та пункту 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) допустив наїзд на неповнолітнього пішохода ОСОБА_3 , яка перетинала проїзну частину справа-наліво по напрямку руху автомобіля по розмітці регульованого пішохідного переходу на зелений (дозволяючий) сигнал світлофора.

Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого компресійного перелому тіла 4-го грудного хребця (без порушення функції спинного мозку), які належать до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

В ситуації, яка склалася водій автомобіля BMW, д.н.з. НОМЕР_1 , мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода шляхом термінового гальмування із зупинкою автомобіля до смуги руху пішохода. При цьому в діях ОСОБА_2 вбачається невідповідність вимогам пункту 12.3 ПДР, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням цієї ДТП.

За викладених обставин в діях ОСОБА_2 вбачається невідповідність вимогам підпункту «е» пункту 4.16 та пункту 12.3 ПДР, згідно з якими: підпункт «е» пункту 4.16 «пішохід має право на перевагу під час переходу проїзної частини позначеними нерегульованими пішохідними переходами, а також регульованими переходами за наявності на те відповідного сигналу регулювальника чи світлофора»; пункт 12.3 - «у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди».

Порушення вимог зазначених пунктів ПДР водієм ОСОБА_2 знаходяться у причинному зв`язку з наслідками ДТП.

Органами досудового розслідування дії обвинуваченого кваліфіковані за частиною першою статті 286 КК за ознаками порушення правил дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

В межах кримінального провадження потерпілою ОСОБА_3 було заявлено цивільний позов до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

На підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 14 лютого 2024 року у справі № 127/26063/21, якою ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито.

Також ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14 лютого 2024 року встановлено, що в дорожній обстановці, яка склалася, водій ОСОБА_2 мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода шляхом термінового гальмування із зупинкою транспортного засобу до смуги руху пішохода. При цьому в його діях вбачалася невідповідність вимогам пункту 12.3 Правил дорожнього руху України, що перебувала у причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

Крім того, судом встановлено, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14 лютого 2024 року цивільний позов, поданий потерпілою ОСОБА_3 та її законним представником ОСОБА_1 в межах кримінального провадження, було залишено без розгляду.

Закриваючи кримінальне провадження, суд виходив із того, що на момент розгляду справи спливли строки давності притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності, передбачені статтею 49 КК України, а обвинувачений не заперечував проти закриття кримінального провадження з цієї підстави.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Пленум Верховного Суду України в п.7 своєї постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року за №14, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. Інші прийняті в рамках кримінальної справи чи справи про адміністративне правопорушення постанови оцінюються судом згідно з положеннями ст. 212 ЦПК України.

Таким чином, кримінальне провадження було закрито з нереабілітуючих підстав, а тому саме по собі звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не звільняє її від обов`язку відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок вчинення нею протиправних дій.

Так, згідно ст. 56 КПК України потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушення шкоди в порядку, передбаченому законом.

Як передбачено у ч. 1 ст. 128 КПК, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, і обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

У відповідності до ч. 7 ст. 128 КПК України особа, яка не пред`явила цивільний позову в кримінальному процесі, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частин першої, другої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана, зокрема, з використанням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом або використовує його.

Велика Палата Верховного Суду у своїх правових висновках неодноразово зазначала, що відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності, а для покладення обов`язку з відшкодування шкоди підлягають встановленню факт завдання шкоди, протиправність поведінки заподіювача, наявність причинного зв`язку між використанням джерела підвищеної небезпеки та завданою шкодою, а також особа, на яку законом покладено обов`язок її відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17.

Таким чином, предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують факт настання дорожньо-транспортної пригоди, заподіяння позивачу шкоди, наявність причинного зв`язку між діями відповідача та завданою шкодою, а також обсяг такої шкоди.

Судом встановлено, що саме ОСОБА_2 керував транспортним засобом BMW X5, державний номерний знак НОМЕР_1 , під час дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої позивачу були заподіяні тілесні ушкодження, а тому саме він є належним відповідачем у вимогах про відшкодування шкоди, завданої внаслідок використання джерела підвищеної небезпеки.

В той же час, відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом спору є відшкодування матеріальної та моральної шкоди заподіяння позивачу протиправними діями відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою заподіяною позивачу і протиправним діянням відповідача.

Дослідивши надані сторонами докази, судом встановлено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 01 лютого 2021 року за участю відповідача ОСОБА_2 , позивач ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження, що спричинили тривале лікування та необхідність проходження численних медичних обстежень.

Так, відповідно до консультативного висновку спеціаліста-ортопеда Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» МОЗ України від 15 лютого 2021 року у позивачки діагностовано посттравматичну радикулопатію грудного відділу хребта та рекомендовано проведення магнітно-резонансної томографії грудного відділу хребта.

Згідно з висновком магнітно-резонансної томографії грудного відділу хребта від 15 лютого 2021 року у ОСОБА_3 виявлено компресійний перелом тіла Тh4 хребця з ознаками набряку кісткового мозку, а також інші дегенеративні зміни грудного відділу хребта.

Відповідно до консультативного висновку спеціаліста-ортопеда НДСЛ «Охматдит» від 18 лютого 2021 року позивачці встановлено діагноз: компресійний перелом тіла Тh4 хребця з больовим синдромом, у зв`язку з чим рекомендовано носіння корсету, проведення курсу масажу, обмеження часу сидіння та навчання за індивідуальною програмою протягом трьох місяців.

З виписки із медичної карти стаціонарного хворого вбачається, що ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні з 24 лютого 2021 року по 10 березня 2021 року.

Крім того, матеріали справи містять висновки магнітно-резонансних досліджень головного мозку від 24 березня 2021 року та 05 квітня 2021 року, відповідно до яких у позивачки виявлено ознаки перивентрикулярних гліозних змін та мікроаденому гіпофіза.

Консультативним висновком лікаря-нейрохірурга КНП «ВОКПЛ ім. акад. О.І. Ющенка ВОР» від 29 березня 2021 року підтверджено наявність у ОСОБА_3 компресійного перелому Тh4 хребця І ступеня.

Відповідно до рентгенологічного дослідження від 31 березня 2021 року у позивачки встановлено ознаки нестабільності шийних хребців С4 та С5, а консультативним висновком спеціаліста КЗ «ВОПНЛ ім. акад. О.І. Ющенка» від тієї ж дати підтверджено наявність перелому грудного відділу хребта та синдрому цервікоторакалгії.

З консультативного висновку невролога від 12 квітня 2021 року вбачається, що після дорожньо-транспортної пригоди позивачка страждала на інтенсивні головні болі мігренозного характеру, які потребували медикаментозного лікування. Подальші висновки лікарів-неврологів та ортопедів-травматологів свідчать про тривале лікування позивачки, необхідність носіння ортопедичного корсету, проходження реабілітації та перебування під постійним наглядом медичних працівників.

Також судом досліджено довідки КНП «Липовецький міський центр первинної медико-санітарної допомоги», згідно з якими ОСОБА_3 перебувала на постійному амбулаторному та стаціонарному лікуванні, а стан її здоров`я погіршився після дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце у лютому 2021 року.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що у подальшому позивач зверталася за кардіологічною допомогою, проходила додаткові обстеження та лікування, про що свідчать медичні висновки лікувально-діагностичного відділу «Меділюкс» від 07 жовтня 2021 року та 11 жовтня 2021 року, а також виписка КНП «ВОКЛ ім. М.І. Пирогова ВОР» від 25 листопада 2021 року.

На підтвердження понесених витрат на лікування позивачкою надано рецепти, товарні чеки, фіскальні чеки, видаткові накладні, замовлення на проведення діагностичних досліджень та інші платіжні документи, оригінали яких судом було оглянуто в судовому засідання і їх наявність та належність не ставиться судом під сумнів.

Згідно з поданим розрахунком та дослідженими письмовими доказами, документально підтверджений розмір витрат на лікування становить 26 976,40 грн.

Оцінивши наведені докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що факт отримання ОСОБА_3 тілесних ушкоджень унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, подальше тривале лікування, необхідність проходження діагностичних обстежень, придбання лікарських засобів та понесення витрат на лікування знайшли своє належне підтвердження під час судового розгляду.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 1167 та ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, підлягає відшкодуванню незалежно від вини особи, яка її завдала.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер отриманих позивачем тілесних ушкоджень, тривалість лікування, характер та інтенсивність фізичних і душевних страждань, вимушені зміни у звичному способі життя, тривалість негативних наслідків для здоров`я, а також засади розумності, виваженості та справедливості.

Суд також враховує, що транспортний засіб, за участю якого сталася ДТП, був забезпечений полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеним із Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС», із лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілого, у розмірі 100 000 грн.

Судом встановлено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивач отримала тілесні ушкодження та понесла витрати на лікування, які підтверджуються належними та допустимими доказами, на загальну суму 26 976 грн 40 коп.

Відповідно до пункту 24.1 статті 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, реабілітацією потерпілого, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Судом встановлено, що дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля BMW X5, державний номерний знак НОМЕР_1 , мала місце 01 лютого 2021 року. Цивільно-правова відповідальність водія вказаного транспортного засобу на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «Страхова група «ТАС» відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/7997102 від 14 липня 2020 року.

Разом із тим із матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що із заявою про виплату страхового відшкодування позивач звернулася до страховика лише 02 лютого 2026 року, тобто майже через п`ять років після настання дорожньо-транспортної пригоди та після спливу встановленого законом спеціального строку для реалізації права на отримання страхового відшкодування.

Суд вважає за необхідне надати оцінку доводам ПрАТ «Страхова група «ТАС» щодо пропуску позивачем строку звернення за страховим відшкодуванням та наявності підстав для застосування пункту 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до пункту 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж трьох років з дня скоєння дорожньо-транспортної пригоди, якщо шкоду заподіяно життю або здоров`ю потерпілого.

Таким чином, законодавцем встановлено спеціальний строк реалізації потерпілою особою права на отримання страхового відшкодування, недотримання якого тягне за собою правові наслідки, прямо визначені законом.

Суд враховує, що право на отримання страхового відшкодування не є безумовним та підлягає реалізації у порядку і строки, встановлені спеціальним законом. Звернення потерпілої особи до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування є необхідною передумовою виникнення у страховика обов`язку щодо здійснення страхової виплати.

У поданому відзиві ПрАТ «Страхова група «ТАС» посилалося на те, що позивач звернулася із заявою про страхове відшкодування поза межами трирічного строку, встановленого законом, у зв`язку із чим страховиком було прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, оформлене листом №03945/7126/ТС від 06 лютого 2026 року.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів існування об`єктивних, непереборних та незалежних від її волі обставин, які б унеможливлювали своєчасне звернення до страхової компанії із заявою про страхове відшкодування протягом установленого законом трирічного строку.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач була обізнана про факт дорожньо-транспортної пригоди, особу водія транспортного засобу, характер отриманих тілесних ушкоджень, брала участь у кримінальному провадженні як потерпіла, користувалася правовою допомогою представників та реалізовувала своє право на судовий захист, однак доказів неможливості звернення до страховика у передбачений законом строк суду не надала.

Крім того, судом встановлено, що кримінальне провадження №127/26063/21 було завершено ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14 лютого 2024 року, яка набрала законної сили 22 лютого 2024 року. Водночас із заявою про виплату страхового відшкодування позивач звернулася лише 02 лютого 2026 року, тобто в строк понад 5 років з моменту заподіяння шкоди та майже через два роки після набрання вказаною ухвалою законної сили і після фактично півроку як звернулася до суду із даним позовом 18.09.2025.

За таких обставин суд критично оцінює доводи позивача щодо наявності перешкод для своєчасного звернення до страховика, оскільки навіть після завершення кримінального провадження позивач тривалий час не вчиняла жодних дій, спрямованих на реалізацію свого права на отримання страхового відшкодування, а доказів існування об`єктивних причин такої бездіяльності матеріали справи не містять.

Сам по собі факт здійснення досудового розслідування, судового розгляду кримінального провадження або залишення цивільного позову без розгляду в межах кримінального провадження не звільняв позивача від обов`язку дотримання спеціального порядку та строків звернення за страховим відшкодуванням, встановлених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17, відповідно до якої право потерпілого на отримання страхового відшкодування не є абсолютним та реалізується з дотриманням порядку і строків, встановлених спеціальним законом. При цьому неподання заяви про страхове відшкодування у строки, передбачені Законом №1961-IV, може бути підставою для відмови у страховій виплаті за відсутності об`єктивних та незалежних від потерпілої особи обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до страховика.

Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що спеціальні строки, встановлені Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», спрямовані на забезпечення принципу правової визначеності та балансу інтересів учасників страхових правовідносин, а тому їх дотримання є обов`язковою умовою реалізації права на страхове відшкодування.

У даній справі позивач не навела та не довела існування виняткових обставин, які б об`єктивно унеможливлювали її звернення до страховика протягом установленого законом строку. Натомість встановлені судом обставини свідчать про наявність у позивача реальної можливості своєчасно реалізувати свої права, передбачені Законом №1961-IV, проте такою можливістю вона не скористалася.

Відтак суд доходить висновку, що доводи ПрАТ «Страхова група «ТАС», викладені у відзиві на позовну заяву, знайшли своє повне підтвердження під час судового розгляду справи, а рішення страховика про відмову у здійсненні страхового відшкодування у зв`язку з пропуском позивачем встановленого законом строку звернення є правомірним, обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам пункту 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Враховуючи встановлений судом факт пропуску позивачем спеціального трирічного строку звернення до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, відсутність належних та допустимих доказів існування об`єктивних причин такого пропуску, а також правомірність прийнятого ПрАТ «Страхова група «ТАС» рішення про відмову у здійсненні страхової виплати, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог до ПрАТ «Страхова група «ТАС» щодо відшкодування матеріальної шкоди.

При цьому суд враховує, що вимог про стягнення зазначеної матеріальної шкоди безпосередньо із ОСОБА_2 позивачем у межах даної справи в позовній заяві в новій редакції не заявлено, а тому відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства та положень статей 13, 49 ЦПК України суд позбавлений можливості вирішувати питання про стягнення таких сум з особи, яка не визначена позивачем належним відповідачем щодо відповідної вимоги.

Разом із тим, вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, заявлені до ОСОБА_2 , суд виходить із такого.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї.

Згідно зі статтями 1167, 1168 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі ушкодженням здоров`я внаслідок неправомірних дій іншої особи, підлягає відшкодуванню особою, яка її завдала.

Судом встановлено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 01 лютого 2021 року з вини ОСОБА_2 неповнолітня на той час потерпіла отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Отримані ушкодження потребували тривалого лікування, проходження численних медичних обстежень, реабілітаційних заходів та подальшого медичного спостереження.

Із досліджених судом медичних документів убачається, що наслідки дорожньо-транспортної пригоди не обмежилися безпосереднім періодом лікування. Позивач була змушена протягом тривалого часу проходити медичні обстеження, перебувала під наглядом лікарів, зазнавала фізичного болю та дискомфорту, а також була обмежена у веденні звичного способу життя.

При визначенні розміру моральної шкоди суд також враховує індивідуальні особливості потерпілої та конкретні наслідки дорожньо-транспортної пригоди для її фізичного та психологічного стану.

Так, із наданих суду пояснень позивача, які узгоджуються з письмовими доказами у справі та не спростовані відповідачами, встановлено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 була студенткою медичного коледжу та з дитинства страждала на тяжке захворювання дитячий церебральний параліч. Внаслідок тривалого лікування, реабілітації та значних зусиль самої позивачки і членів її сім`ї їй вдалося адаптуватися до свого стану здоров`я, навчитися самостійно пересуватися та вести повноцінний спосіб життя.

Суд бере до уваги, що саме з огляду на наявні проблеми зі здоров`ям позивач особливо гостро сприйняла наслідки дорожньо-транспортної пригоди та отримані тілесні ушкодження. Після ДТП вона тривалий час відчувала інтенсивний фізичний біль, головні болі, болі в ділянці спини та шиї, не могла вести звичний спосіб життя, потребувала численних медичних обстежень, консультацій лікарів, проходження діагностичних процедур та лікування.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач проходила лікування та обстеження у закладах охорони здоров`я м. Липовця, м. Вінниці та м. Києва, неодноразово зверталася за медичною допомогою, проходила магнітно-резонансні дослідження та інші обстеження, а також була змушена використовувати спеціальні засоби для полегшення свого стану здоров`я.

Судом також враховано, що отримані внаслідок дорожньо-транспортної пригоди тілесні ушкодження спричинили для позивача не лише фізичні страждання, але й істотні душевні переживання. Зокрема, після ДТП вона відчувала постійне занепокоєння за стан свого здоров`я, страх можливого погіршення наслідків основного захворювання, тривогу щодо подальшої здатності повноцінно пересуватися та вести звичний спосіб життя.

Крім того, наслідки дорожньо-транспортної пригоди істотно вплинули на повсякденне життя позивача, її навчання та соціальну активність. Вона була змушена змінити звичний режим життя, обмежити свою активність, проходити тривале лікування та реабілітацію, що об`єктивно супроводжувалося значними моральними переживаннями, почуттям безпорадності, невизначеності та психологічним дискомфортом.

Суд також бере до уваги, що на момент настання дорожньо-транспортної пригоди позивач була неповнолітньою особою, а тому перенесені нею фізичні та психологічні страждання об`єктивно мали більш істотний вплив на її емоційний стан, процес навчання та подальший розвиток особистості.

Оцінюючи характер правопорушення, ступінь вини відповідача, характер та тривалість фізичних і душевних страждань потерпілої, тривалість лікування та відновлення здоров`я, вимушені зміни у способі життя позивача, а також інші встановлені під час розгляду справи обставини, суд доходить висновку про наявність підстав для компенсації моральної шкоди.

Водночас заявлений позивачем розмір моральної шкоди у сумі 195 000 грн суд вважає завищеним.

З урахуванням усіх встановлених обставин справи, характеру та наслідків отриманих тілесних ушкоджень, тривалості лікування та відновлення здоров`я, перенесених фізичних і душевних страждань, віку потерпілої на момент дорожньо-транспортної пригоди, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та визначає розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню із ОСОБА_2 на користь позивача у сумі 50 000 грн.

Саме такий розмір відшкодування, на переконання суду, є співмірним характеру заподіяних позивачу моральних страждань, відповідає обставинам справи та забезпечує справедливий баланс між інтересами сторін спору.

Крім того, судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у ПрАТ «Страхова Група «ТАС» відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/7997102 від 14 липня 2020 року, що сторонами не заперечувалося.

Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_2 посилався на те, що транспортний засіб BMW X5, державний номерний знак НОМЕР_1 , є власністю Приватного підприємства «СУПРЕМА», а тому саме зазначена юридична особа повинна нести відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Надаючи оцінку зазначеним доводам, суд виходить із такого.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 дійсно є директором Приватного підприємства «СУПРЕМА», а транспортний засіб BMW X5, державний номерний знак НОМЕР_1 , на момент виникнення дорожньо-транспортної пригоди був зареєстрований за вказаним підприємством.

Разом із тим сам по собі факт перебування відповідача на посаді директора юридичної особи та належності транспортного засобу такій юридичній особі не свідчить про те, що на момент дорожньо-транспортної пригоди відповідач діяв у межах виконання своїх трудових, службових чи управлінських обов`язків або використовував транспортний засіб для здійснення господарської діяльності підприємства.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, саме на відповідача покладався процесуальний обов`язок довести обставини, на які він посилається як на підставу для звільнення від особистої цивільно-правової відповідальності.

Однак матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу того, що станом на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 виконував трудові чи службові обов`язки директора ПП «СУПРЕМА», здійснював перевезення в інтересах підприємства, виконував службове доручення, перебував у відрядженні або іншим чином використовував транспортний засіб у межах господарської діяльності юридичної особи.

Відповідачем не надано суду жодних наказів, розпоряджень, шляхових листів, товарно-транспортних накладних, документів бухгалтерського чи кадрового обліку або інших доказів, які б підтверджували використання транспортного засобу в інтересах ПП «СУПРЕМА» саме в момент виникнення дорожньо-транспортної пригоди.

Натомість із встановлених судом обставин убачається, що безпосереднім учасником дорожньо-транспортної пригоди та особою, яка керувала транспортним засобом у момент настання шкідливих наслідків, був саме ОСОБА_2 .

Суд також враховує, що власником та засновником ПП «СУПРЕМА» є сам відповідач ОСОБА_2 , який одночасно обіймає посаду директора зазначеного підприємства. За таких обставин посилання відповідача на необхідність покладення відповідальності виключно на юридичну особу фактично зводяться до намагання уникнути цивільно-правової відповідальності за наслідки власних протиправних дій.

При цьому сам факт належності транспортного засобу юридичній особі не є безумовною підставою для покладення цивільно-правової відповідальності саме на таку юридичну особу. Відповідно до статті 1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником, лише у разі, якщо така шкода заподіяна під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц, в якій зазначено, що для покладення відповідальності на роботодавця необхідним є не лише перебування особи у трудових відносинах із юридичною особою, а й встановлення факту заподіяння шкоди саме під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків.

Отже, вирішальне значення для правильного вирішення спору має не сам факт реєстрації транспортного засобу за юридичною особою або перебування водія на посаді її керівника, а встановлення обставин використання транспортного засобу саме в інтересах юридичної особи та у зв`язку з виконанням відповідних трудових чи службових функцій на момент дорожньо-транспортної пригоди.

Відтак суд приходить до висновку, що наведені відповідачем доводи не спростовують його особистої участі у дорожньо-транспортній пригоді та не виключають його цивільно-правової відповідальності за наслідки власних протиправних дій.

Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

При цьому судом встановлено, що доводи ПрАТ «Страхова група «ТАС» щодо пропуску позивачем встановленого пунктом 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» трирічного строку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог до страховика відсутні.

Разом із тим судом встановлено факт заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини ОСОБА_2 , а також наявність причинного зв`язку між протиправними діями відповідача та моральними стражданнями позивача.

Враховуючи характер отриманих тілесних ушкоджень, тривалість лікування та відновлення здоров`я, обсяг перенесених фізичних і душевних страждань, вік потерпілої на момент дорожньо-транспортної пригоди, а також засади розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути із ОСОБА_2 на користь позивача моральну шкоду в розмірі 50 000 грн, а в іншій частині позовних вимог відмовити.

На підставі викладеного позов ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати у справі підлягають розподілу відповідно до положень статей 133, 141 ЦПК України з урахуванням результатів розгляду справи.

Відповідно до пунктів 2, 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, судовий збір стягується з іншої сторони пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення із ОСОБА_2 на користь позивача 50 000 грн моральної шкоди, суд вважає за необхідне відповідно до вимог частини шостої статті 141 ЦПК України стягнути із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 500 грн 00 коп.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, статтями 23, 1166, 1167, 1168, 1187, 1194 ЦК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» та ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ПрАТ «Страхова група «ТАС» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 500 (п`ятсот) гривень 00 копійок.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Реквізити сторін:

Позивач ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 .

Відповідач Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС», код ЄДРПОУ 30115243, проспект Берестейський, буд. 65, м. Київ, 03062.

Повний текст рішення суду складено 19.06.2026.

Суддя: