Решение № 137559084, 19.06.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 722/2149/25

Провадження № 2/127/9871/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

за участі секретаря судового засідання Коровай А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02 лютого 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 7036338 в електронній формі, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредитні кошти у розмірі 15 000 грн. Позивач зазначав, що кредитодавець свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, перерахувавши кредитні кошти на банківську картку відповідача, однак останній належним чином взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку із чим утворилася заборгованість.

Позивач також зазначав, що 29 травня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення права вимоги № 97-МЛ, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором про споживчий кредит № 7036338 від 02 лютого 2023 року у загальному розмірі 60 375 грн, яка складається із: 15 000 грн заборгованості за тілом кредиту, 43 875 грн заборгованості за процентами та 1 500 грн заборгованості за комісією, а також понесені судові витрати, зокрема судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 30.12.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін, з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив.

З метою повного та всебічного з`ясування обставин справи судом за клопотанням позивача витребувано від АТ КБ «ПриватБанк» інформацію щодо належності відповідачу банківського рахунку та руху коштів по ньому в частині зарахування кредитних коштів.

Згідно з відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» від 15 травня 2026 року №20.1.0.0.0/7-260507/41289-БТ, на ім`я ОСОБА_1 відкрито картковий рахунок, до якого емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 , а 02 лютого 2023 року на вказаний рахунок було зараховано грошові кошти у сумі 15 000 грн.

У встановлений судом строк представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування кредитом та комісії за видачу кредиту.

В обґрунтування заперечень зазначено, що відповідач із 15 вересня 2022 року проходить військову службу, є учасником бойових дій та особою з інвалідністю внаслідок війни. Посилаючись на пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», представник відповідача вказувала, що протягом особливого періоду військовослужбовцям не нараховуються проценти за користування кредитом, а тому вимоги про стягнення 43 875 грн процентів є безпідставними.

Крім того, представник відповідача зазначала, що комісія за надання кредиту в сумі 1500 грн не підлягає стягненню, оскільки суперечить вимогам законодавства про захист прав споживачів та правовим висновкам Верховного Суду щодо недопустимості встановлення платежів за дії, які не є самостійною послугою.

Також представник відповідача просила у разі задоволення позову застосувати пропорційний розподіл судових витрат та зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 1500 грн, посилаючись на їх неспівмірність складності справи та характеру виконаних представником позивача робіт.

Представник позивача до суду подав письмове клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якому позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача Ткаченко Т.В. у судовому засіданні підтримала поданий відзив на позовну заяву та просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитом, комісії за видачу кредиту та заявлених судових витрат у повному обсязі, а позов задовольнити лише в частині стягнення фактично отриманих відповідачем кредитних коштів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, позицію сторін у справі, суд дійшов наступного.

Судом встановлено наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами ст. 526, 527, 530, 536, 610, 611, 625, 629, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або тож кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір ). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Норми статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.

Відповідно до ст. 1054-1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Такими обставинами (предметом доказування) у даній справі є наявність між сторонами договірних правовідносин, що випливають з кредитних договорів, та належне (неналежне) виконання сторонами своїх зобов`язань відповідно до їх умов та вимог ЦК України.

Судом встановлено, що 02 лютого 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №7036338 в електронній формі.

На підтвердження факту укладення зазначеного договору позивачем до матеріалів справи долучено анкету-заяву на кредит №7036338 від 02.02.2023 року, договір про споживчий кредит №7036338 від 02.02.2023 року, довідку про ідентифікацію позичальника та інші документи кредитної справи.

Відповідно до пункту 7.1 договору про споживчий кредит цей договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін виникають з моменту отримання позичальником кредитних коштів. Строк дії договору визначено до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Згідно із пунктами 6.1, 6.2 договору кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця шляхом акцепту оферти із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається на номер мобільного телефону позичальника.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або у письмовій (електронній) формі.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір є домовленістю сторін, оформленою в електронній формі.

Частиною дванадцятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, прирівнюється за правовими наслідками до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, які додаються до інших електронних даних особою, що прийняла пропозицію укласти договір.

Оцінюючи подані позивачем докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що кредитний договір №7036338 від 02 лютого 2023 року укладено сторонами у передбаченій законом формі, а тому він є чинним та обов`язковим для виконання сторонами.

Разом з тим сам факт укладення кредитного договору не свідчить про виникнення у позичальника обов`язку щодо повернення кредитних коштів без встановлення факту їх реального отримання.

Відповідно до пункту 2.1 договору кредитні кошти підлягали перерахуванню на банківську картку № НОМЕР_1 .

На підтвердження виконання первісним кредитором своїх зобов`язань позивачем долучено платіжні документи про перерахування кредитних коштів.

Крім того, ухвалою суду за клопотанням позивача було витребувано від АТ КБ «ПриватБанк» відомості щодо належності відповідачу банківської картки та факту зарахування на неї кредитних коштів.

На виконання вимог суду АТ КБ «ПриватБанк» листом від 15 травня 2026 року №20.1.0.0.0/7-260507/41289-БТ повідомив, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 , а також підтвердив факт зарахування 02 лютого 2023 року на вказаний рахунок грошових коштів у розмірі 15 000 грн.

Вказана інформація узгоджується з умовами кредитного договору, платіжними документами та іншими матеріалами справи, а тому суд визнає доведеним факт надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 15 000 грн.

29 травня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення права вимоги №97-МЛ, відповідно до якого до позивача перейшли права кредитора за договором про споживчий кредит №7036338 від 02 лютого 2023 року.

Згідно зі статтею 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

З наданих позивачем доказів вбачається, що право вимоги за договором про споживчий кредит №7036338 від 02 лютого 2023 року було відступлено ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», у зв`язку з чим останнє набуло статусу належного кредитора у спірних правовідносинах та право на звернення до суду із даним позовом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на наявність заборгованості у загальному розмірі 60 375 грн, з яких 15 000 грн заборгованість за тілом кредиту; 43 875 грн заборгованість за процентами; 1500 грн заборгованість за комісією.

На підтвердження зазначених вимог позивачем подано розрахунок заборгованості.

Разом з тим, відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України саме на позивача покладається обов`язок доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Оцінюючи наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд враховує, що останній є письмовим доказом у розумінні статті 94 ЦПК України та підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами у справі.

При цьому сам по собі розрахунок заборгованості не є безумовним доказом наявності права на стягнення усіх зазначених у ньому сум, оскільки суд зобов`язаний перевірити правові підстави їх нарахування, відповідність таких нарахувань вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

З огляду на наведене суд окремо перевіряє правомірність заявлених до стягнення сум основного боргу, процентів за користування кредитом та комісії за надання кредиту з урахуванням доводів сторін та вимог законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Надаючи оцінку позовним вимогам у частині стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 43 875 грн, суд виходить із такого.

Заперечуючи проти задоволення позову у вказаній частині, представник відповідача посилалася на те, що відповідач на момент укладення кредитного договору, протягом усього періоду нарахування процентів та на час розгляду справи є військовослужбовцем, брав безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України, має статус учасника бойових дій та особи з інвалідністю внаслідок війни, а тому користується гарантіями, передбаченими пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

На підтвердження вказаних обставин стороною відповідача надано довідки військових частин, посвідчення учасника бойових дій, посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, а також інші документи, які містяться у матеріалах справи.

Так, із наданої довідки військової частини НОМЕР_2 вбачається, що відповідач проходить військову службу з 15 вересня 2022 року.

З довідки військової частини НОМЕР_3 вбачається, що станом на дату її видачі відповідач продовжує проходження військової служби.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що відповідач брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, а також має статус учасника бойових дій та особи з інвалідністю внаслідок війни.

Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також іншим військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та іншими фінансовими установами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Вирішуючи питання щодо поширення зазначеної пільги на відповідача, суд враховує правову природу особливого періоду.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період це період функціонування держави, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію або введення воєнного стану та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №205/1993/17-ц зроблено висновок про те, що особливий період в Україні розпочався з 17 березня 2014 року після оприлюднення Указу Президента України №303/2014 «Про часткову мобілізацію» та триває дотепер, оскільки рішення про його припинення не приймалося.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом при вирішенні спорів щодо застосування пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Також Верховний Суд у постановах від 30 травня 2018 року у справі №521/12726/16-ц та від 25 вересня 2019 року у справі №175/377/16-ц дійшов висновку, що передбачені вказаною нормою гарантії поширюються на військовослужбовців та учасників бойових дій протягом усього часу дії особливого періоду.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини проходження відповідачем військової служби, наявність у нього статусу учасника бойових дій та особи з інвалідністю внаслідок війни, а також те, що кредитний договір укладено під час дії особливого періоду, суд доходить висновку, що на відповідача поширюються гарантії, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З матеріалів справи вбачається, що заявлена до стягнення сума 43 875 грн є саме процентами за користування кредитом, нарахованими кредитором відповідно до умов договору.

Однак з огляду на наведені положення спеціального закону такі проценти не підлягають нарахуванню військовослужбовцю під час дії особливого періоду.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 43 875 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Суд також надає оцінку вимогам позивача про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту у розмірі 1 500 грн.

Як вбачається з умов кредитного договору, зазначена сума визначена сторонами як комісія за надання кредиту та становить 10 відсотків від суми кредиту.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, зобов`язаний безоплатно надавати інформацію про поточний розмір заборгованості, розмір платежів та іншу інформацію щодо виконання договору.

Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд неодноразово звертали увагу на те, що встановлення кредитодавцем платежів за дії, які є складовою його власної господарської діяльності щодо надання кредиту або виконання обов`язків, покладених законом, не може вважатися окремою послугою для споживача.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №666/4957/15-ц зазначено, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про споживчий кредит будь-які платежі за дії, які не є послугою для споживача.

Зі змісту кредитного договору вбачається, що комісія у сумі 1 500 грн фактично встановлена за підготовку, організацію та надання кредиту.

Разом із тим зазначені дії охоплюються безпосередньо діяльністю кредитодавця щодо укладення та виконання кредитного договору і не свідчать про надання відповідачу окремої самостійної послуги.

При цьому будь-яких доказів фактичного надання відповідачу окремої додаткової послуги, за яку підлягала б сплаті вказана комісія, матеріали справи не містять.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявність правових підстав для стягнення з відповідача комісії за надання кредиту у сумі 1 500 грн, у зв`язку з чим у задоволенні позову в цій частині також слід відмовити.

Таким чином, з огляду на встановлений факт отримання відповідачем кредитних коштів та відсутність доказів їх повернення, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 15 000 грн.

Водночас підстав для стягнення 43 875 грн процентів за користування кредитом та 1 500 грн комісії суд не вбачає, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що при зверненні до суду позивачем було заявлено вимоги про стягнення 60 375 грн заборгованості, з яких суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог лише в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 15 000 грн.

Таким чином, задоволенню підлягають вимоги на суму 15000 грн із заявлених 60 375 грн, що становить 24,84 % від загального розміру позовних вимог.

Отже, понесені позивачем судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно зазначеному розміру задоволених вимог.

Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Враховуючи часткове задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: 2422,40 грн ? 24,84 % = 601,72 грн.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 601,72 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.

Оскільки позов задоволено на 24,84 %, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: 8 000 грн ? 24,84 % = 1 987,20 грн.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1 987,20 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, статтями 512, 514, 526, 610, 611, 625, 629, 1048, 1049, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за договором про споживчий кредит № 7036338 від 02 лютого 2023 року в частині неповернутого тіла кредиту у розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 601 (шістсот одна) гривня 72 копійки та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1987 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят сім) гривень 20 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28.

Відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду складено 19.06.2026.

Суддя: