Решение № 137544178, 19.06.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/1975/26

381/1990/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року м. Фастів

Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої судді Анапріюк С.П.,

з участю секретаря Куліковських А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

установив:

У квітні 2026 року ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту № 6424178 у розмірі 13 457,85 грн, судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 01 листопада 2025 року ОСОБА_1 уклала із Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» договір про надання коштів у кредит № 6424178.

Позивач зазначає, що взяті на себе зобов`язання кредитор виконав та надав відповідачу кредитні кошти у розмірі, встановленому договором та додатковою угодою. Відповідач свої обов`язки за вказаними договорами не виконав, не повернув кредитні кошти та проценти за користування кредитом.

Позивач стверджує, що на підставі укладеного з первісним кредитором договору факторингу він набув права вимоги до відповідача за вказаним правочином.

Оскільки відповідач не погасив заборгованість у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 08 квітня 2026 року відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Учасникам справи надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, якою відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач ухвалу судді від 08 квітня 2026 року про відкриття провадження отримала 19.04.2026 р., про що свідчить відмітка уповноваженого працівника Укрпошти «вручено особисто».

Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву до суду не подав.

Позивачу копія ухвали судді про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи доставлена до його електронного кабінету. Від позивача будь-яких клопотань, заяв до суду не надходило. У прохальній частині позовної заяви представник позивача просив розглядати справу за його відсутності за правилами спрощеного позовного провадження, не заперечував проти ухвалення судом заочного судового рішення.

Згідно з п. 2 ч. 7, п. 3, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, відповідач вважається належно повідомленим про розгляд справи судом.

Аналогічний висновок висловив Верховний Суд у постанові від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18, у постановах від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19, 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Зважаючи на те, що суд вжив усі необхідні передбачені процесуальним законодавством заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, у встановлений судом строк відповідач не подав до суду заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмовий відзив на позов, суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до правил частини п`ятої статті 279 та частини 8 статті 178 ЦПК України.

Оскільки суд призначив справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, тому для її розгляду судове засідання не проводиться.

Дослідивши наявні у справі докази та з`ясувавши обставини справи, суд встановив таке.

01 листопада 2025 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» договір кредитної лінії (Надійний) № 6424178.

Відповідно до договору, кредитодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку кредиту, або достроково, та сплатити кредитодавцю плату від суми кредиту та комісію за надання кредиту.

Мета отримання кредиту на придбання товарів для задоволення власних потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Умовами договору встановлено, що Кредитодавець надає Позичальнику кредит у розмірі 2100,00 грн строком на 363 дні (з 01.11.2025 по 29.10.2026 р.), із (фіксованою) процентною ставкою у розмірі 0,95 % які нараховується щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту, комісія за надання кредиту складає 17,25% від суми наданого Кредиту (що у грошовому виразі складає 362,25 грн.). У разі порушення Позичальником/Відповідачем строків повернення кредиту (понадстрокове користування позикою) нараховується неустойка в розмірі 105,00 грн за кожен день понадстрокового користування.

04 листопада 2025 року кредитор та ОСОБА_1 за ініціативи позичальника уклали Додаткову угоду № 6424178-869016 до Договору кредиту № 6424178, згідно з умовами якої сторони домовились збільшити суму кредиту на 1400,00 грн у результаті чого розмір наданого кредиту становитиме 3500,00 грн та донарахувати комісію 17,25% від суми, на яку збільшено кредит (що у грошовому виразі становить 241,50 грн).

У пункті 11 «Юридичні адреси та реквізити сторін» договору ОСОБА_1 зазначила номер електронного платіжного засобу « НОМЕР_1 ».

На підтвердження виконання кредитором своїх зобов`язань за вказаним договором позивач надав довідки АТ «Юнекс Банк» про успішний переказ грошових коштів на вказаний відповідачем картковий рахунок коштів у розмірі 2 100,00 грн та 1400,00 грн.

За твердженням позивача відповідач свої зобов`язання за договором кредиту належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість.

На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду документ з назвою «Розрахунок заборгованості за кредитним договором № 6424178», згідно з відомостями якого станом на 24.02.2026 заборгованість за кредитним договором не погашена, загальна заборгованість становить 13 457,85 грн, з яких з яких 3 500,00 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 2 354,10 грн сума заборгованості за процентами; 603,75 грн сума заборгованості за комісією; 7 000,00 грн сума заборгованості за неустойкою.

На виконання ухвали суду про витребування доказів АТ КБ «ПриватБанк» надало відповідь № 20.1.0.0.0/7-260420/81951-БТ від 23.04.2026, згідно з відомостями якої платіжна картка № НОМЕР_2 емітована картка на ім`я ОСОБА_1 .

Крім цього, банк надав виписку про рух грошових коштів по рахунку, відкритого до вказаної платіжної картки за період з 01.11.2025 по 04.11.2025, який містить інформацію про зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із ст. 525, 526, 546 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Висновки суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд дійшов до таких висновків.

Вирішуючи спір у цій справі, суду належить встановити чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову у їх задоволенні.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позивач довів наявність у нього права вимоги до відповідача у спірних правовідносинах.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості суд зазначає таке.

З матеріалів справи суд встановив, що між сторонами існують кредитні правовідносини.

Спір у цій справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем обов`язків з повернення коштів у кредитних правовідносинах.

Виходячи з презумпції правомірності правочину, задекларованої у ст. 204 ЦК України, суд вважає доведеним факт існування між сторонами договірних відносин.

Матеріали справи не містять доказів спростування презумпції дійсності укладеного кредитного договору.

Суд створив учасникам справи належні умови для ознайомлення із рухом справи, забезпечивши дотримання принципів гласності та відкритості судового процесу, а також надав сторонам строк для подачі заяв по суті справи та заяв з процесуальних питань.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд у суді цієї справи, не скористався правом подати відзив на позовну заяву, не спростував факт отримання кредитних коштів, а також не подав доказів, які підтверджують повернення суми кредиту та/або спростовують правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості.

Водночас позивач подав до суду належні та достатні докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.

На підтвердження виконання кредитором своїх зобов`язань за вказаним договором позивач надав довідки АТ «Юнекс Банк», які містять інформацію про успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта, номер картки, номер транзакції, призначення платежу.

Суд враховує, що відповідно до пункту 10 Постанови Правління НБУ № 113 від 03 листопада 2021 року «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику...» імперативно передбачено, що договори повинні містити номер електронного платіжного засобу споживача у відповідному форматі.

Аналогічні вимоги щодо заборони копіювання та зберігання повного номера платіжного інструменту містяться у пункті 64 Постанови Правління НБУ № 164 від 29 липня 2022 року.

Отже, первісний кредитор та позивач діяли відповідно до вимог регулятора і відсутність повного номера картки у наданих документах не свідчить про їх неналежність.

Суд вважає надані позивачем докази належними та достатніми для висновку про виконання кредитором свого обов`язку за кредитним договором, що укладений з відповідачем, та перерахування коштів на рахунок відповідача.

На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором,

Суд враховує, що первісний кредитор у цих правовідносинах не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, не може надати первинні банківські документи, а тому наданий суду позивачем розрахунок є належним та достатнім доказом наявності заборгованості та її розміру.

Вказані докази у їх сукупності та взаємному зв`язку дають суду підстави для висновку про доведення позивачем цих обставин.

Щодо розміру заборгованості суд зазначає таке.

Стосовно тіла кредиту.

З огляду на встановлені обставини справи суд вважає наявними правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі, що зазначений у позові.

Стосовно розміру процентів суд встановив, що вони нараховані в межах строку та на умовах, що погоджені сторонами договору.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення заборгованості по комісії за надання кредиту суд зазначає таке.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Укладаючи кредитний договір сторони погодили сплату комісії, пов`язаної з наданням кредиту.

Отже, комісія за надання кредиту з врахуванням приписів Закону України «Про споживче кредитування» відноситься до платежів, передбачених договорами про споживчий кредит та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Стосовно вимог позову про стягнення з відповідача неустойки (штрафу) суд зазначає таке.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженогоЗаконом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією рф проти України, в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому воєнний стан продовжено, він триває і наразі.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18.

За змістом вказаного пункту, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З огляду на це суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у частині вимог про стягнення з відповідача неустойки (штрафу).

Отже, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 6457,85 грн (тіло кредиту 3500,00 грн + проценти 2354,10 грн + комісія 603,75 грн ).

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц висловила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, за своєю природою змагальність судочинства заснована на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства ? суду та сторін (позивача та відповідача).

Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду.

Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги.

На відповідача покладено обов`язок спростувати заявлені у позові вимоги.

Отже, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей.

Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

За умови доведення як факту отримання відповідачем коштів, так і користування ними, саме на останньому лежить процесуальний обов`язок спростувати наявність решти заборгованості за тілом кредиту.

За наслідком розгляду цієї справи суд дійшов висновку про те, що позивач довів факт отримання відповідачем коштів та користування ними, а відповідач не виконав обов`язку спростування цих обставин, не надав суду докази відсутності у нього заборгованості за отриманим кредитом та доказів її погашення.

Отже, відповідач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Враховуючи викладене та встановивши порушення відповідачем умов кредитного договору, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 , п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням результату вирішення цієї справи з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1277,95 грн (48% задоволених вимог).

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач у позовній заяві зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження заявлених витрат на правничу допомогу до позовної заяви надано документи щодо наданої правничої допомоги, згідно з якими сукупна вартість послуг становить 4500,00 грн.

Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу та, розподіляючи вказані витрати між сторонами у справі, суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачу суд враховує, що при визначенні суми відшкодування суд виходить із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір ? обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2024 року у справі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у справі № 910/11903/23 та від 23.04.2025 року у справі № 638/13336/21.

Надавши оцінку понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши складність справи, ціну позову, а також те, що процесуальний закон передбачає розгляд такої справи у порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи, за предметом спору та характером спірних правовідносин, правовим регулюванням ця справа для позивача є типовою з-поміж великої кількості аналогічних справ за його позовами; врахувавши характер послуг, а також необхідність дотримання критерію пропорційності, розумності та справедливості, дійсності та необхідності, суд дійшов висновку, що розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00 грн.

Також суд враховує, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Водночас відповідач вказаний обов`язок не виконав.

Отже, відповідно до приписів ст. 11, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, пропорційною до розміру задоволених витрат є розмір правничої допомоги у сумі 960,00 грн (48% від заявлених позовних вимог).

Керуючись ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

Задовольнити частково позов.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» заборгованість за кредитним договором № 6424178 від 01.11.2025 у розмірі 6457 (шість тисячі чотириста п`ятдесят сім) гривень 85 копійок.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» судовий збір в розмірі 1277 (одна тисяча двісті сімдесят сім) гривень 95 копійки.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 960 (дев`ятсот шістдесят) гривень 00 копійок.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агенство необхідних кредитів», код ЄДРПОУ 39861924, місцезнаходження: Київська область, м. Ірпінь, вул. Садова, буд. 31/3.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складене 19.06.2026.

Суддя Сніжана АНАПРІЮК