Решение № 137476313, 26.05.2026, Маловисківський районний суд Кіровоградської області

Справа № 392/742/26

Провадження № 2/392/1230/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року м. Мала Виска

Маловисківський районний суд Кіровоградської області в складі: головуючого судді Кратка Д.М., за участю секретаря судового засідання Жельман О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження, в залі суду в м. Мала Виска цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

встановив:

Обґрунтування позову.

Представник ТОВ «Споживчий центр» звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідачки ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 19 430,00 грн та судові витрати.

Позовна заява обґрунтована тим, що 11 липня 2025 року між сторонами в електронній формі було укладено кредитний договір № 11.07.2025-100000670 шляхом підписання пропозиції (оферти) та відповіді про її прийняття (акцепту) за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором E188.

Відповідно до умов договору відповідачці було надано кредит (1-й Транш) у розмірі 6 000,00 грн строком на 217 днів (до 12 лютого 2026 року). Надалі, 21 серпня 2025 року, між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено додатковий договір, згідно з яким ліміт кредитування збільшено до 7 000,00 грн шляхом надання 2-го Траншу в розмірі 1 000,00 грн строком на 176 днів (до 12 лютого 2026 року.

Позивач зазначає, що протягом серпня та вересня 2025 року відповідачкою було здійснено часткове погашення заборгованості на загальну суму 3 400,00 грн (2 400,00 грн - 10 серпня 2025 року та 1 000,00 грн - 25 вересня 2025 року).Проте в подальшому відповідачка свої зобов`язання належним чином не виконувала.

Станом на 12 лютого 2026 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 19 430,00 грн, яку позивач просить стягнути у повному обсязі разом із судовими витратами по сплаті судового збору в розмірі 2 662,40 грн.

Стислий виклад позицій сторін та їх заперечень.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвоката Косінська О.В. подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила поновити строк на його подання, в обґрунтування заперечень проти позову представник відповідачки зазначає, що: 1) у матеріалах справи відсутні належні первинні докази зарахування кредитних коштів на платіжну картку, яка б належала безпосередньо ОСОБА_1 , а довідка-розрахунок позивача не є первинним документом; 2) встановлені договором комісія за надання кредиту та щомісячна комісія за його обслуговування суперечать вимогам статей 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування» та є нікчемними; 3) нарахування пені та штрафів під час дії воєнного стану є незаконним на підставі положень Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

Представника позивача ТОВ «Споживчий центр» - адвокат Ларіонов К.О. подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що: перед укладенням договору відповідачка пройшла електронну ідентифікацію через систему BankID НБУ за допомогою АТ «Акцент Банк», де зафіксовано її паспортні дані, номер телефону та РНОКПП; перерахування коштів у розмірі 6 000,00 грн та 1 000,00 грн підтверджується довідками платіжного сервісу iPay.ua (ТОВ «Універсальні платіжні рішення»). Повний номер картки не відображається у документах через вимоги міжнародних стандартів безпеки та нормативно-правових актів НБУ щодо захисту персональних даних; сплата відповідачкою платежів у розмірі 3400,00 грн свідчить про повне визнання нею боргу та дію доктрини заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium); тимчасовий мораторій на нарахування пені та штрафів скасовано Законом України № 3498-IX для договорів, укладених після 24 січня 2024 року, тому оскільки спірний договір укладено 11 липня 2025 року, нарахування неустойки в межах 50% від суми кредиту є цілком законним.

Рух справи.

Позовна заява надійшла до суду 06 квітня 2026 року.

Ухвалою суду від 09 квітня 2026 року провадження у справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

29 квітня 2026 року представник відповідачки подала заяву про вступ у справу, а 04 травня 2026 року надіслала відзив на позову заяву.

11 травня 2026 року позивач надіслав відповідь на відзив.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (частина 2 статті 247 ЦПК України).

Встановлені судом фактичні обставини справи, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, що 11 липня 2025 року між ТОВ "Споживчий центр" (Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) в електронній формі було укладено Кредитний договір (пропозицію про укладення кредитного договору (оферту) та відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) № 11.07.2025-100000670. Перед укладенням договору було здійснено електронну ідентифікацію та верифікацію клієнта ОСОБА_1 через Систему BankID Національного банку України за електронним запитом АТ "АКЦЕНТ-БАНК" від 21 лютого 2025 року (отримані дані: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 12 квітня 2006 року Маловисківським РВ УМВС України в Кіровоградській області, номер мобільного телефону НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Кредитний договір підписано сторонами електронним цифровим підписом Кредитодавця та одноразовим електронним ідентифікатором (код з смс-повідомлення) E188 з боку Позичальника.

За початковими умовами договору відповідачу було надано кредит (1-й Транш) у розмірі 6 000,00 грн строком на 217 днів (до 12 лютого 2026 року), із нарахуванням щоденної процентної ставки "Standard" у розмірі 1% за день (протягом перших 3 чергових періодів) та "Економ" у розмірі 0,5% за день (протягом наступних чергових періодів), комісії за надання кредиту в розмірі 9% (540,00 грн) та комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 540,00 грн у кожному з чергових періодів, що настають за першим.

21 серпня 2025 року сторони уклали Додатковий договір № 1 (оферту та акцепт) до Кредитного договору № 11.07.2025-100000670, відповідно до умов якого ліміт кредиту було збільшено на 1 000,00 грн (загальна сума ліміту склала 7 000,00 грн) на строк 176 днів (до 12 лютого 2026 року) із встановленням щоденної процентної ставки у розмірі 0,81%, комісії за надання кредиту в розмірі 90,00 грн та комісії за обслуговування - 630,00 грн. Вказаний додатковий договір підписано Позичальником за допомогою одноразового електронного ідентифікатора K745.

Факт належного виконання позивачем зобов`язань щодо надання кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_4 підтверджується офіційними листами-довідками платіжного сервісу iPay.ua (ТОВ "УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ") за вих. № 1-3103 від 31.03.2026, а саме: 11 липня 2025 року о 10:41:38 перераховано 6 000,00 грн (код транзакції 799337053); 21 серпня 2025 року о 18:37:52 перераховано 1 000,00 грн (код транзакції 839724372).

Перерахування коштів здійснювалося платіжною установою на підставі Договору про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 від 04 січня 2024 року, укладеного між ТОВ "Споживчий центр" та ТОВ "УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ".

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасного та повного повернення кредиту, у відповідача ОСОБА_1 утворилася заборгованість у загальному розмірі 19430,00 грн, що підтверджується довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором № 11.07.2025-100000670 від 11 липня 2025 року , яка складається із: тіло кредиту (основний борг) - 7 000,00 грн; нараховані проценти - 7 580,00 грн; комісія за надання кредиту - 90,00 грн; комісія за обслуговування кредиту - 1 260,00 грн; неустойка - 3 500,00 грн.

Мотиви суду та застосовані норми права.

Згідно статей 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів у справі встановив факти, обставини та правовідносини.

Щодо клопотання представника про поновлення строку на подання відзиву, суд зазначає, що відповідно до матеріалів справи (рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення), відповідачем ОСОБА_1 судову повістку та копію ухвали про відкриття провадження отримано 22 квітня 2026 року, а отже визначений в ухвалі суду п`ятнадцятиденний строк на подання до суду відзиву на позовну заяву не пропущений, а тому відсутні правові підстави для його поновлення. З огляду на викладене, клопотання представника відповідача про поновлення строку на подання відзиву задоволенню не підлягає.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. У частині 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі статтею 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частин першої, четвертої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор, відповідно до пункту 12 частини 1 статті 3 вищевказаного Закону, - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації його у системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до частини 3, 4, 6 статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону, У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналізуючи положення вищевказаного законодавства, вбачається, що з урахуванням особливостей кредитних договорів, їх укладання в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

На підставі вище викладеного з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11.07.2025-100000670 від 11 липня 2025 року та в подальшому укладено додатковий договір від 21 серпня 2025 року. Водночас судом враховано, що укладення договору та ідентифікація клієнта здійснювалися за допомогою Системи BankID Національного банку України через АТ «Акцент-Банк». Відповідно до наданого електронного реєстру запиту на ідентифікацію, ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , успішно пройшла електронну автентифікацію, в ході якої банком-ідентифікатором було передано її персональні та паспортні дані для укладення спірного договору.

Умови вказаного кредитного договору та додаткової угоди позивачем були виконані в повному обсязі, що підтверджується офіційними листами-довідками платіжного сервісу iPay.ua (ТОВ "УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ") за вих. № 1-3103 від 31.03.2026, а саме: 11 липня 2025 року о 10:41:38 перераховано 6 000,00 грн (код транзакції 799337053); 21 серпня 2025 року о 18:37:52 перераховано 1 000,00 грн. При цьому, суд враховує, що стороною відповідача не заперечується зазначене позивачем часткове виконання зобов`язання з повернення отриманих коштів, а саме: сплата ОСОБА_1 : 10 серпня 2025 року - коштів в сумі 2 400,00 грн; 25 вересня 2025 року - коштів в сумі 1000,00 грн. Кошти перераховані на платіжну картку № НОМЕР_4 з унікальними номерами транзакцій у системі та чітким призначенням платежу: «Видача за договором кредиту № 11.07.2025-100000670».

Крім того, відповідно до постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (доктрина суперечливої поведінки - venire contra factum proprium), поведінка особи, яка спочатку своїми діями визнала договір (шляхом отримання коштів та часткового погашення боргу), а згодом заперечує його існування в суді, суперечить принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України). Отже, оскільки ОСОБА_1 частково погашала кредит, вона своїми діями підтвердила факт його отримання та дійсність договірних відносин.

Тому, суд відхиляє доводи представника відповідача щодо неотримання ОСОБА_1 коштів.

Щодо заперечень відповідача проти довідки-розрахунку суд зазначає, що згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 753/7883/15, а також у подальшій практиці Верховного Суду, сторона, яка заперечує проти наданого розрахунку заборгованості, повинна навести конкретні доводи щодо його неправильності та надати відповідні докази на їх підтвердження. Самі лише загальні заперечення щодо правильності розрахунку без зазначення помилок у його складових та без подання належних доказів не можуть вважатися достатнім спростуванням доводів позивача.

Разом із тим суд зазначає, що незалежно від наявності чи відсутності контррозрахунку з боку відповідача саме на суд покладається обов`язок перевірити правильність нарахувань, їх відповідність умовам договору та вимогам закону, а також надати оцінку кожній складовій заявленої до стягнення заборгованості.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

На підставі частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно із статтею 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до частини 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Частинами 1, 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, вимоги позивача про стягнення із ОСОБА_1 основного боргу (тіла кредиту) у розмірі 7000,00 грн та нарахованих відповідно до погодженої ставки процентів у розмірі 7580,00 грн є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача комісії, пов`язаної з наданням кредиту, в розмірі 90,00 грн та комісії за обслуговування в розмірі 1260,00 грн, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення, тощо.

Таким чином, вказаним Законом безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію, пов`язану з наданням кредиту. За таких обставин, вимога про стягнення одноразової комісії за надання кредиту в розмірі 90,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Водночас Закон розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини 1, 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, тощо.

Відповідно до частини 5 статті 12 цього Закону умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2023 року по справі № 204/224/21 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі кредитодавець не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які встановлена щомісячна (періодична) комісія за обслуговування кредиту, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частини 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Укладеним між сторонами кредитним договором передбачено комісію за обслуговування. Проте позивач не надав доказів наявності конкретного переліку додаткових та супутніх послуг (окрім безоплатного інформування), які фактично надавались відповідачу та за які встановлено вказаний платіж. Враховуючи, що відповідачу фактично встановлено плату за послуги кредитодавця, які за законом повинні надаватись безоплатно, положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» в частині стягнення комісії за обслуговування в розмірі 1260,00 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача 3500,00 грн неустойки (штрафу), суд виходить із наступного.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та протягом тридцятиденного строку після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Цією ж нормою встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) таких договорів, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Судом установлено, що спірний кредитний договір є договором споживчого кредиту, а заявлена до стягнення сума 3500,00 грн є неустойкою, нарахованою у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання за таким договором під час дії в Україні воєнного стану.

Заперечуючи проти доводів відповідача, представник позивача посилався на Закон України «Про споживче кредитування» у редакції Закону України № 3498-ІХ від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності 24 січня 2024 року, та зазначав про можливість нарахування пені за договорами споживчого кредиту, укладеними після набрання ним чинності.

Однак суд враховує, що пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України є чинною нормою законодавства, яка не була виключена чи змінена законодавцем після прийняття Закону №3498-ІХ. При цьому зазначена норма прямо встановлює звільнення позичальника від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання кредитного зобов`язання в період дії воєнного стану та містить імперативний припис щодо списання таких нарахувань.

Закон №3498-ІХ не містить прямої вказівки на скасування або незастосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. За відсутності прямого законодавчого врегулювання питання про припинення дії зазначеної норми суд не вбачає підстав для її ігнорування чи незастосування.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Під час дії воєнного стану законодавцем запроваджено спеціальні гарантії захисту позичальників, спрямовані на недопущення покладення на них додаткового фінансового тягаря у вигляді штрафних санкцій за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань.

За таких обставин суд доходить висновку, що нарахована позивачем неустойка в сумі 3500,00 грн не підлягає стягненню з відповідача, оскільки відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України підлягає списанню кредитодавцем.

З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 3500,00 грн неустойки слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позивачем позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором № 11.07.2025-100000670 від 11 липня 2025 року у загальному розмірі 14670,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 7000,00 грн; заборгованості за процентами - 7580,00 грн та 90 грн комісії за надання кредиту. У частині стягнення 3500,00 грн неустойки та 1260,00 грн додаткової комісії - слід відмовити.

Крім того, позивачем подано позовну заяву до суду через систему «Електронний суд» та сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн у відповідності до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення сплачений судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 610-612, 625, 1048-1050, 1054, 1056-1 ЦК України, статтями 141, 223, 259, 263-265, 280 - 282, 284 ЦПК України,

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 11.07.2025-100000670 укладеним 11 липня 2025 року в розмірі 14670 (чотирнадцять тисяч шістсот сімдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Кропивницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, 01032;

відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя Д.М. Кратко