Решение № 137461849, 16.06.2026, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/7773/25

провадження №: 2/398/3228/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"16" червня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., з участю секретаря судового засідання Харіної Д.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ФК ЄВРОКРЕДИТ, представник позивача адвокат Журавльов Станіслав Георгійович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Стислий виклад позиції сторін

ТОВ ФК ЄВРОКРЕДИТ 2 грудня 2025 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 23327,77 грн та судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 11200 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.02.2021 первісний кредитор АТ Мегабанк та ОСОБА_1 уклали кредитний договір у формі заяви-договору №TDB.2021.0413.2165 про приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank, відповідно до якого банк відкрив клієнту поточний рахунок у гривні, що обслуговується за дебетово-кредитною схемою, та видав платіжну картку міжнародної платіжної системи, на яку встановлено кредитний ліміт згідно з умовами договору. Відповідач порушив умови договору, внаслідок цього станом на 03.09.2024 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 23327,77 грн, з яких 8863,09 грн становить заборгованість за кредитом (основний борг) та 14464,68 грн заборгованість за нарахованими процентами. На підставі договорів про відступлення права вимоги 03.09.2024 право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС», а 27.12.2024 - до ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ».

Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги не визнала у повному обсязі. Її правова позиція та заперечення викладені у трьох процесуальних документах, поданих до суду.

У заяві про перегляд заочного рішення від 23 лютого 2026 року відповідач просила скасувати заочне рішення суду від 22.01.2026 року. В обґрунтування своєї позиції вказувала на поважність причин неявки в судове засідання, посилаючись на стан здоров`я, перебування в іншій області, складні погодні умови та обмеження воєнного стану. Відповідач наголошувала, що фактично не отримувала судових документів і копії позовної заяви, оскільки їх отримала інша особа. Зазначивши, що заявлену заборгованість категорично не визнає, вона просила суд зобов`язати позивача надати їй копію позовної заяви з додатками, розрахунок заборгованості, копії договорів про відступлення права вимоги та виписки з рахунку.

У заяві про усунення недоліків, яка надійшла до суду 24 березня 2026 року, відповідач деталізувала свої заперечення проти позову по суті. Зазначила, що позивач не надав їй доказів, які підтверджують його право вимоги, а вона не отримувала повідомлень про заміну кредитора. Відповідач заявила клопотання про витребування доказів, у якому просила суд витребувати у позивача оригінал кредитного договору та додатки до нього, але при цьому просила витребувати копії (а не оригінали) договорів відступлення права вимоги між усіма компаніями, виписки з рахунку та розрахунок заборгованості.

У додаткових письмових поясненнях та запереченнях проти позову від 15 червня 2026 року, направлених поштою напередодні судового засідання з розгляду справи по суті, відповідач деталізувала свої аргументи. Зокрема, вона послалася на недоведеність переходу права вимоги щодо неї, оскільки сам факт існування договорів факторингу чи відступлення не є безумовним доказом такого переходу без підтвердження включення її кредитного договору до реєстру переданих активів. Крім того, на думку відповідача, позивач не довів факту передачі йому первинної кредитної справи та первинних бухгалтерських документів, що унеможливлює встановлення обсягу переданих прав. Додаткові сумніви щодо прозорості та визначеності ланцюга переуступок у відповідачки викликають тривалі телефонні дзвінки від різних колекторських компаній, які називали себе новими кредиторами за цим договором.

Також відповідач вказала на необґрунтованість поданого позивачем розрахунку заборгованості, оскільки він не містить деталізації дат виникнення прострочення та відокремлення сум тіла кредиту, процентів і штрафних санкцій. Окремо вона наголосила на неправомірності здійснених нарахувань. За її твердженням, нарахування процентів після завершення встановленого договором строку кредитування прямо суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду. Крім того, нарахування будь-яких штрафних санкцій та інших платежів після 24 лютого 2022 року порушує пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, згідно з яким у період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності за прострочення, а такі нарахування підлягають списанню.

Щодо укладення самого кредитного договору, відповідач звернула увагу на те, що позивач не надав доказів надання їй до моменту укладення договору повної та достовірної інформації про умови кредитування. Вона зауважила, що відповідно до практики Верховного Суду сам по собі Паспорт споживчого кредиту не є кредитним договором і не підтверджує факту його належного укладення. Одночасно вона зазначила, що передбачені договором умови щодо надмірно високих процентних ставок на рівні 56% та 80% річних, комісій, а також умови про автоматичну пролонгацію договору ставлять споживача у явно невигідне становище та є несправедливими в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, відповідач заявила про наявність підстав для застосування строків позовної давності до частини позовних вимог. Свою позицію вона обґрунтувала тим, що кредитний договір передбачав строк кредитування 12 місяців, а окремі платежі та нарахування виникли значно раніше звернення позивача до суду.

Крім того, у вказаних додаткових поясненнях відповідач висловила сумнів у достовірності поданих позивачем копій документів та просила суд витребувати у позивача оригінали (а не копії, як просила раніше) договорів відступлення права вимоги, актів приймання-передачі, виписок та первинних бухгалтерських документів. У разі їх ненадання відповідач просила визнати відповідні копії неналежними і недопустимими доказами.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою від 29 грудня 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Заочним рішенням суду від 22 січня 2026 року позовні вимоги ТОВ ФК ЄВРОКРЕДИТ було задоволено частково.

Ухвалою суду від 04 травня 2026 року за заявою відповідача вказане заочне рішення було скасовано, а справу призначено до нового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 16 червня 2026 року. При цьому суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Цією ж ухвалою суду було вирішено клопотання відповідача щодо витребування доказів. Суд задовольнив клопотання ОСОБА_1 частково та зобов`язав позивача ТОВ ФК ЄВРОКРЕДИТ надати суду для огляду в судовому засіданні оригінал Заяви-Договору № TDB.2021.0413.2165 від 01.02.2021 року. У задоволенні решти вимог клопотання про витребування доказів (копій договорів відступлення, виписок тощо) було відмовлено, а підстави для такої відмови виклав у мотивувальній частині ухвали. Також суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зобов`язання позивача повторно надіслати їй копію позовної заяви з додатками, мотивувавши таку відмову і роз`яснивши ОСОБА_1 її право на ознайомлення з матеріалами цивільної справи, включаючи позовну заяву та усі додані до неї докази, у приміщенні Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області, а також в електронному вигляді через підсистему «Електронний кабінет» ЄСІТС.

Крім того, ухвалою від 04.05.2026 року відповідачу було встановлено п`ятнадцятиденний строк із дня вручення копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву, із роз`ясненням, що в разі ненадання відзиву у встановлений строк суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Копія вказаної ухвали була направлена судом на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача ( АДРЕСА_1 ), яка була встановлена судом при відкритті провадження та яку ОСОБА_1 самостійно зазначила у своїх процесуальних заявах і не просила суд надсилати їй кореспонденцію на будь-яку іншу адресу. Відповідно до наявного в матеріалах справи зворотного поштового повідомлення про вручення, копію ухвали суду від 04 травня 2026 року та повістку відповідач ОСОБА_1 отримала особисто 19 травня 2026 року.

11 травня 2026 року представник позивача через підсистему «Електронний суд» на виконання вимог вищевказаної ухвали суду подав клопотання про долучення доказів, до якого додав витребуваний судом оригінал зазначеної Заяви-Договору.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, у адресованому суду клопотанні просив розгляд справи проводити за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи шляхом надсилання повістки поштою за адресою її реєстрації, до суду повернулося зворотне поштове повідомлення з розпискою про отримання. 15 червня 2026 року відповідач направила на адресу суду документ під назвою «Додаткові письмові пояснення та заперечення проти позову», який отриманий судом 16 червня 2026 року, у якому виклала свої аргументи по суті спору та заявила клопотання про витребування доказів. Клопотань про відкладення розгляду справи не подавала.

Відповідно до частини першої та п.1 ч.3 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а у разі неявки учасника без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд розглядає справу за його відсутності.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів та письмових пояснень відповідача.

Оскільки у судове засідання не з`явилися усі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК у зв`язку з неявкою всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписав рішення без його проголошення. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК датою ухвалення рішення зазначена дата складення повного судового рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Укладення кредитного договору та видача коштів

Відповідно до паспорта споживчого кредиту 01.02.2021 року ОСОБА_1 ознайомилася з умовами кредитування, а кредитор АТ Мегабанк виконало обов`язок надати інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій. Паспорт підписаний власноручно відповідачем. У паспорті зокрема вказані такі умови кредитування: тип кредиту - відновлювальна кредитна лінія з пільговим періодом із лімітом від 0 до 200 000 грн, строк кредитування - 12 місяців з правом автоматичної пролонгації, базова процентна ставка 56% річних, орієнтовна реальна річна процентна ставка 87,30%. Позичальник має щомісячно вносити мінімальний обов`язковий платіж, а за супровідні послуги, такі як видача готівки або P2P-перекази, встановлена комісія у розмірі 4% від суми операції. Наслідком прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит є застосування процентної ставки, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту у розмірі 80,00% річних від простроченої суми за весь період прострочення.

1 лютого 2021 року АТ Мегабанк (Первісний кредитор, код ЄДРПОУ 09804119) та ОСОБА_1 уклали споживчий кредитний договір у формі Заяви-Договору №TDB.2021.0413.2165 про приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank. Відповідач власноручно підписала цей договір.

Суд дослідив наданий позивачем оригінал Заяви-Договору №TDB.2021.0413.2165 від 1 лютого 2021 року, який містить підписи сторін.

За змістом договору відповідачу було відкрито поточний рахунок НОМЕР_1 , видано картку платіжну картку № НОМЕР_2 та надано кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії з такими основними умовами:

- кредитний ліміт - 200 000 грн,

- строк кредиту -12 місяців,

- строк дії договору (п.6 договору): набирає чинності з моменту підписання цієї Заяви-Договору та діє протягом 3 (трьох) років. Якщо за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії цього Договору жодна із сторін не заявить про його розірвання, цей Договір вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах. Кількість таких пролонгацій Договору є необмеженою,

- базова процентна ставка - 56% річних (0,0001% протягом пільгового періоду до 62 днів),

- відповідальність сторін: п. 8.11 Додатку 1 до договору Тарифний пакет todobank - процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту - 80% річних за весь період прострочення,

- реальна річна процентна ставка - 87,3% річних.

Відповідно до п.4 зазначеного договору банк може надавати Клієнту кредит шляхом сплати з Карткового рахунку платежів Клієнта, здійснення його розрахункових операцій та видачі йому готівки на суму, що перевищує залишок на цьому рахунку, але в межах доступного ліміту кредитної лінії.

Позивач також надав Додаток № 1 до договору (Тарифний пакет «todobank») визначає конкретні ставки, комісії та умови обслуговування карткового рахунку. Це документ підписаний відповідачем ОСОБА_1 . У ньому зазначено, що строк кредитування становить 12 місяців, а у розділі Відповідальність зазначено, що у разі невиконання та або неналежне виконання клієнтом зобов?язання щодо сплати заборгованості за кредитною лінією застосовується процентна ставка 80% річних (п.8.11).

Фактичне використання ОСОБА_1 кредитного ліміту за зазначеним кредитним договором підтверджується наданими позивачем виписками з банківського рахунку ОСОБА_1 у АТ «МЕГАБАНК» та випискою з рахунку, що сформована у програмному комплексі Національного банку України. Загальна сума використаного кредитного ліміту складає 8863,09 грн. Остання видаткова операція (використання коштів безпосередньо боржником) за рахунок кредитного ліміту була здійснена 11 травня 2022 року на суму 109,40 грн. Після цієї дати рух коштів у дебеті рахунку стосувався виключно нарахування банком процентів, комісій та перенесення боргу на прострочені рахунки.

Порушення зобов`язання та розмір заборгованості

Згідно з виписками з рахунку відповідача та довідкою-розрахунком заборгованості первісного кредитора АТ Мегабанк відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконала, сплачувала заборгованість лише частково у зв`язку з чим станом на 03.09.2024 за кредитним договором виникла заборгованість в розмірі 23327,77 грн, з яких 8863,09 грн становить заборгованість за кредитом (основний борг) та 14464,68 грн заборгованість за нарахованими процентами.

Кредитний договір передбачає строк кредитування - 12 місяців. Цей строк обраховується від дня здійснення платежу з використанням кредитного ліміту (ч.1 ст.1067 ЦК України). Кредитний ліміт фактично використовувався ОСОБА_1 у період з 23.12.2021 до 11.05.2022 (це відображено у виписці АТ Мегабанк). Строк кредитування тривалістю 12 місяців таким чином завершився 11.05.2023. На цей час згідно з наданою позивачем випискою НБУ за Маковецькою обраховувалася заборгованість у розмірі 13802,69 грн, з яких 8863,09 грн становить заборгованість за кредитом (основний борг) та 4939,60 грн заборгованість за нарахованими процентами. Решта процентів у сумі 9525,08 грн згідно з виписками нараховані після завершення цього строку, а саме у період з 12.05.2023 до 02.09.2024.

Перехід права вимоги

03 вересня 2024 року АТ «МЕГАБАНК» і ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» уклали договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги. Відповідно до умов цього договору (п. 2) Новий кредитор набуває усі права кредитора не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів за відступлені права. Факт переходу права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 підтверджується Витягом з Реєстру договорів (Додаток № 1 до Договору № GL1N426240), у якому зазначено про відступлення прав вимоги за кредитним договором із ОСОБА_1 . Оплатність цього договору та настання передбаченої ним умови для фактичного переходу права вимоги підтверджується Платіжною інструкцією № 66895 від 31.07.2024 року на суму 23 425 777,00 грн, перерахованою ТОВ «ФК «МУСТАНГ ФІНАНС» на користь АТ «МЕГАБАНК» за результатами аукціону (лот № GL1N426240).

27 грудня 2024 року ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» і ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» уклали договір № 1/12 про відступлення прав вимоги. Згідно з умовами цього договору права вимоги переходять до Нового кредитора з моменту підписання сторонами договору та Додатку № 1. Відступлення права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 підтверджується наданими суду копіями вказаного договору та підписаного сторонами Витягу з Реєстру договорів (Додаток № 1 до Договору № 1/12), у якому зазначено про відступлення прав вимоги за кредитним договором із ОСОБА_1 . Оплатність цього переходу підтверджується трьома платіжними інструкціями на загальну суму 22 730 000,00 грн: № 1074 від 27.12.2024 (на суму 8 030 000 грн), № 1091 від 31.01.2025 (на суму 9 200 000 грн) та № 1822 від 22.09.2025 (на суму 5 500 000 грн).

Норми права, які застосував суд

За приписами ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1069 ЦК України якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо, всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 ЗУ Про споживче кредитування Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором).

Правові висновки Верховного суду, що застосовані у справі

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 зробила такі висновки про правильне застосування норм права.

За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

ВП ВС у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 уточнила власний правовий висновок, викладений в пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором. Якщо умови кредитного договору передбачають можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування, судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, мали на увазі сторони встановлення нарахування процентів як міри відповідальності в певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. «verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem», тобто «слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав»).

У постанові ВС від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 сформульовано висновок про те, що під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Мотивована оцінка і висновки суду

Вирішуючи заявлене відповідачем у письмових поясненнях від 15.06.2026 року клопотання про витребування у позивача оригіналів договорів відступлення права вимоги, актів приймання-передачі, виписок та первинних бухгалтерських документів, суд залишає його без задоволення з таких підстав. Згідно з ч. 1 ст. 84 ЦПК України клопотання про витребування доказів повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу, тобто разом із поданням відзиву. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Ухвалою суду від 04.05.2026 року відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк із дня вручення копії ухвали для подання відзиву, що відповідно до приписів ст. 83, 84 ЦПК України поширюється і на строк подання клопотань про витребування доказів. Копію ухвали відповідач отримала 19.05.2026 року, отже, цей процесуальний строк сплив 03.06.2026 року. Своє клопотання, що було включене у додаткові письмові пояснення і заперечення, відповідач направила до суду лише 15.06.2026 року, тобто з пропуском встановленого строку, при цьому клопотання про поновлення строку не заявляла та поважних причин його пропуску не навела (ст. 126 ЦПК України). Суд також зауважує, що оригінал самого кредитного договору (Заяви-Договору) був витребуваний судом раніше за клопотанням відповідачки, наданий позивачем і безпосередньо досліджений судом.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суд встановив, що між первісним кредитором АТ Мегабанк та відповідачем ОСОБА_1 виникли цивільно-правові відносини на підставі кредитного договору. Відповідач власноручно підписала договір, а отже була обізнана з умовами кредитування, в тому числі з нарахуванням відсотків, та погодилася з ними.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України № 254 та п. 62 чинного Положення про організацію бухгалтерського обліку... в банках України № 75 та сталої практики Верховного Суду (зокрема у постановах КЦС ВС: від 06.05.2020 у справі № 372/223/17, від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20, від 13.10.2021 у справі № 209/3046/20, від 01.06.2022 у справі № 175/35/16-ц, від 02.10.2024 у справі № 761/24252/14-ц, від 04.12.2024 у справі № 755/4205/14-ц, від 25.01.2023 році у справі № 209/3103/21), виписка з банківського рахунку є належним і допустимим первинним документом, який безпосередньо підтверджує рух коштів, реальне виконання кредитного договору та розмір заборгованості.

Належне виконання первісним кредитором своїх зобов`язань щодо надання кредитних коштів підтверджується зазначеними вище виписками з рахунків відповідача, які підтверджують фактичне використання ОСОБА_1 кредитного ліміту на суму 8863,09 грн у період з часу укладення договору 01.02.2021 до дати останньої здійсненої нею з використанням кредитного ліміту видаткової операції 11.05.2022. Відповідач сплатила заборгованість лише частково. Оскільки зобов`язання з повернення кредиту не було виконано в повному обсязі, вимога про стягнення залишку тіла кредиту у зазначеному розмірі є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Оцінюючи доводи відповідача щодо неналежності та неповноти наданого позивачем розрахунку заборгованості (зокрема щодо відсутності деталізації дат виникнення прострочення та відокремлення сум тіла кредиту і відсотків), суд виходить з таких міркувань. Банківська виписка з особового рахунку є первинним документом бухгалтерського обліку та належним і допустимим доказом, що підтверджує рух коштів, реальне виконання кредитного договору та стан рахунку позичальника. Суд зазначає, що зафіксовані у виписках АТ «МЕГАБАНК» та ЄІОС НБУ суми фактично використаного кредитного ліміту та здійснених відповідачем часткових оплат дозволяють суду встановити розмір непогашеного основного боргу та здійснити перевірку правомірності нарахованих відсотків. Відповідач не заперечувала факт укладення кредитного договору, отримання платіжної картки та фактичного використання кредитних коштів.Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності (ст. 13, 81 ЦПК України) обов`язок спростування розрахунку позивача покладається на відповідача. За умови ненадання відповідачем власного контррозрахунку, який би спростовував дані первинних банківських виписок, або доказів повного погашення боргу, недостатня деталізація складеного позивачем розрахунку заборгованості не є підставою для відмови у позові.

Кредитний договір передбачає строк кредитування - 12 місяців. Такі ж умови викладені у паспорті споживчого кредиту і наданих позивачем тарифах банку у пакеті «todobank». Згідно з ч. 1 ст. 1069 ЦК України, яка врегульовує правовідносини щодо кредитування рахунка, цей строк обраховується від дня здійснення платежу з використанням кредитного ліміту. Кредитний ліміт фактично використовувався відповідачем у період з 23.12.2021 до 11.05.2022. Строк кредитування тривалістю 12 місяців таким чином слід відраховувати з дати кожного використання ОСОБА_1 коштів з використанням кредитного ліміту (ст.1068 ЦК). Тому строк кредитування розпочався 23.12.2021 і завершується через 12 місяців після здійснення останньої операції, а саме 11.05.2023. При цьому відсутні належні, допустимі і достатні докази пролонгації саме строку кредитування. Паспорт споживчого кредиту, який міститься у матеріалах справи та був власноруч підписаний відповідачем 01.02.2021 року, у якому згадано про автоматичну пролонгацію строку кредитування, не встановлює умови договору, а є лише способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця щодо інформування споживача про різні пропозиції кредитодавця (ст.9 ЗУ Про споживче кредитування, правовий висновок ВС у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20). Водночас у кредитному договорі умови щодо пролонгації саме строку кредитування відсутні. Умови щодо автоматичної пролонгації строку договору не змінюють умов його договору, якими чітко визначено, що строк кредиту становить 12 місяців. Тобто умова про те, що сам договір діє довше або пролонгується, не означає автоматичного продовження періоду, за який можна нараховувати проценти за користування тілом кредиту за початковою ставкою. Будь-які неясності у договорі суд тлумачить на користь споживача (принцип contra proferentem). Відповідно до даних зазначених виписок у цей період нарахована заборгованість за процентами на загальну суму 4939,60 грн.

Враховуючи висновки ВП ВС, викладені у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Тому вимоги позивача про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими в межах строку кредитування до 11.05.2023 у розмірі 4939,60 грн суд визнає обґрунтованими.

Після завершення строку кредитування банк продовжив нарахування заборгованості за процентами на підставі умов кредитного договору, що передбачають відповідальність боржника за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту у формі застосування процентної ставки 80% річних. Згідно з наданими виписками у період з 12.05.2023 по 03.09.2024 банк нарахував заборгованість за відсотками у розмірі 9525,08 грн. Такі нарахування, здійснені після спливу строку кредитування, не є платою за користування кредитом, що передбачена абз. 2 ч.1 ст.1048 ЦК, а натомість є відповідальністю за порушення грошового зобов`язання, що передбачена ст. 625 ЦК України. При цьому сторони врегулювали у договорі відмінну від зазначеної у цій статті ставку процентів: замість 3% річних від простроченої суми встановили вищу ставку - 80%. Однак ці нарахування після завершення строку кредитування були здійснені у період воєнного стану в Україні, тому на підставі норм п.18 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України позичальник ОСОБА_1 звільняється від відповідальності, передбаченої ст.625 ЦК, а відповідні нарахування підлягають списанню кредитодавцем. Тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Надаючи, з урахуванням встановленого вище обґрунтованого розміру боргу, оцінку доводам відповідача про те, що умови кредитного договору є несправедливими в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 3, 509, 627 ЦК України, суд відхиляє їх з огляду на такі міркування.

З матеріалів справи вбачається, що до укладення договору відповідач, підписавши заяву-договір та Паспорт споживчого кредиту, була детально ознайомлена з усіма умовами, витратами по кредиту та наслідками прострочення, мала змогу порівняти їх з іншими пропозиціями та свідомо, реалізуючи принцип свободи договору, вступила у ці правовідносини. Відсоткова ставка 56% річних за користування кредитом та відповідні їх фактичні нарахування у сумі 4939,60 грн не є надмірними, непропорційними чи несправедливими. Доказів наявності істотного дисбалансу договірних прав на шкоду споживачу суду не надано.

Щодо доводів про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання зобов`язань (п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»), суд зазначає, що відсотки за базовою ставкою (56% річних), нараховані у межах 12-місячного строку кредитування у сумі 4939,60 грн, за своєю правовою природою є платою за правомірне користування кредитними коштами, а не компенсацією чи штрафною санкцією за порушення зобов`язання. Натомість, передбачені договором нарахування за підвищеною ставкою 80% річних після закінчення строку кредитування дійсно є мірою відповідальності (компенсацією за прострочення). Проте, оскільки суд відмовив у стягненні цих сум на підставі п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, стягнута за цим рішенням сума складається виключно з тіла кредиту та правомірно нарахованої плати за користування ним у межах погодженого строку. Жодних сум компенсацій чи штрафних санкцій за невиконання зобов`язання до стягнення не присуджено. Таким чином, порушення прав споживача шляхом стягнення несправедливої чи непропорційної компенсації у цій справі відсутнє.

Розглянувши заяву відповідача про застосування строків позовної давності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на такі обставини та міркування.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що окремі платежі та нарахування виникли значно раніше звернення позивача до суду, суд враховує усталену правову позицію Верховного Суду, згідно з якою у разі, якщо за умовами договору зобов`язання має виконуватися частинами (окремими періодичними платежами), перебіг позовної давності обчислюється окремо стосовно кожної окремої частини (платежу) від дня, коли настає строк її виконання.

Однак суд зазначає, що навіть щодо тих періодичних (щомісячних мінімальних) платежів, строк сплати яких настав у 2021-2022 роках, позовна давність не є пропущеною. Перебіг позовної давності за цими вимогами був автоматично продовжений законом: спочатку на строк дії карантину, запровадженого з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), що діяв з 2 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року (відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України), а в подальшому на строк дії воєнного стану в Україні з 17 березня 2022 року до 3 вересня 2025 року (відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який був виключений на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025).

Щодо обов`язку з повернення всієї решти суми заборгованості за тілом кредиту, то він виник після закінчення строку кредитування 11.05.2023 року. Відтак, початковий трирічний строк позовної давності за цією вимогою спливає лише 11.05.2026 року, який до того ж був зупинений на час карантину і воєнного стану у вказані періоди.

Позивач звернувся до суду з позовом 02 грудня 2025 року. Таким чином, суд констатує, що позивач звернувся до суду в межах строків позовної давності за всіма без винятку складовими позовних вимог.

Враховуючи, що до позивача на підставі описаного вище ланцюга договорів про відступлення права вимоги перейшло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором, і факт цього переходу документально підтверджений відповідними належним чином засвідченими копіями договорів № GL1N426240 та № 1/12, витягами з реєстрів боржників до них (де чітко ідентифіковано ОСОБА_1 та її заборгованість), а також платіжними інструкціями про оплату відступлених прав, позивач набув статусу нового кредитора та має право вимагати виконання зобов`язання.

Суд відхиляє аргументи відповідача щодо недоведеності переходу прав через ненадання їй та не дослідження судом оригіналів договорів відступлення права вимоги та первинних бухгалтерських документів, з огляду на таке. Відповідно до частин 2 та 5 статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Позивач надав до суду копії договорів відступлення права вимоги та додатків до них, які засвідчені представником позивача у встановленому законом порядку. Клопотання відповідача про витребування оригіналів цих документів було залишено судом без задоволення у зв`язку з пропуском процесуального строку на його подання (статті 83, 84 ЦПК України). При цьому відповідач не надала суду жодних доказів того, що подані позивачем копії договорів цесії не відповідають їх оригіналам або містять ознаки підробки. За таких обставин, у суду відсутні підстави ставити під сумнів достовірність наданих копій, і вони приймаються як належні та допустимі докази переходу права вимоги.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачу не було передано первинну кредитну справу і вона не отримувала повідомлень про заміну кредитора, суд зазначає наступне. Як вже описано вище, позивач надав суду оригінали і належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують виникнення кредитних правовідносин та заборгованість відповідача. Підстав сумніватися у достовірності цих доркументів у суду немає. Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не впливає на дійсність самого відступлення права вимоги, а лише несе для нового кредитора ризик того, що виконання зобов`язання первісному кредитору буде вважатися належним. Оскільки відповідач не надала доказів погашення спірної заборгованості ні первісному, ні новому кредитору, ці обставини не звільняють її від обов`язку виконати зобов`язання. Крім того, чинне законодавство не пов`язує дійсність переходу права вимоги з обов`язком нового кредитора фізично передати боржнику первинну кредитну справу. Водночас, наявність у позивача права вимоги підтверджується тим фактом, що саме він надав до суду оригінал Заяви-Договору № TDB.2021.0413.2165 від 01.02.2021 року, власноруч підписаної відповідачем, який був безпосередньо досліджений судом.

Твердження відповідача про те, що до неї телефонували представники інших колекторських компаній, які нібито заявляли свої права на цей борг, суд не бере до уваги, оскільки відповідно до вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. Жодних належних та допустимих доказів (листів, претензій, судових рішень) щодо пред`явлення прав на стягнення цієї заборгованості іншими особами відповідач суду не надала.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у частині стягнення заборгованості у розмірі 13802,69 грн, з яких 8863,09 грн становить заборгованість за кредитом (основний борг) та 4939,60 грн заборгованість за нарахованими процентами.

Щодо розподілу судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору, який сплачений позивачем у розмірі 2422,40 грн, пропорційно задоволеним вимогам тобто у сумі 1433,30 грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, то суд дійшов таких висновків.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав договір про надання правничої допомоги від 01.07.2025, що був укладений позивачем з Адвокатським об`єднанням АЛЬЯНС ДЛС з додатками, у яких наведено опис наданих послуг, ордер представника, та акт прийому-передачі наданих послуг від 14.08.2025 року, відповідно до якого позивачу надано послуги професійної правничої допомоги на загальну суму 11200 грн.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Частинами 3, 4 статті 137 ЦПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Верховний Суду у справі №873/212/21 дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 19 січня 2023 року у справі №345/136/18, від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited" проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Керуючись критеріями обґрунтованості та пропорційності судових витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, а саме те, що заборгованість виникла за договором споживчого кредитування, беручи до уваги що ця справа є малозначною, розглядається в порядку спрощеного провадження, а позовна заява є типовою для адвоката, суд визнає обґрунтованим стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 5000 гривень.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, витрати на правову допомогу мають бути стягнуті пропорційно сумі задоволених позовних вимог (13 802,69 грн від заявлених 23 327,77 грн), а саме у розмірі 2958,42 грн.

Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 158, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю ФК ЄВРОКРЕДИТ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ФК ЄВРОКРЕДИТ заборгованість за кредитним договором №TDB.2021.0413.2165 від 01.02.2021 року у розмірі 13802 (тринадцять тисяч вісімсот дві) гривні 69 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ФК ЄВРОКРЕДИТ судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1433 грн 30 коп та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2958 грн 42 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

- позивач Товариство з обмеженою відповідальністю ФК ЄВРОКРЕДИТ. місцезнаходження: 49001, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, пров. Ушинського, буд. 1, офіс 105, код ЄДРПОУ 40932411.

- відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Повне рішення складено 16 червня 2026 року.

Суддя В.В. Орловський