Постановление суда № 137457675, 09.06.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/4249/24

Провадження №: 1-кп/752/902/26

У Х В А Л А

09 червня 2026 року м. Київ

Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря ОСОБА_4 ,

прокурорів ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

представника потерпілої ОСОБА_8 ,

законних представників ОСОБА_9 та ОСОБА_10

в ході судового розгляду у закритому судовому засіданні кримінального провадження № 12023100010003144 відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України,

встановив:

Керівником Київської міської прокуратури ОСОБА_11 було подано клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою без визначення застави.

В обґрунтування прокурор зазначає, що обґрунтованість пред`явленого обвинувачення підтверджується матеріалами справи, на даний часи ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшились та продовжують існувати, даючи при цьому достатні підстави звернутися з клопотанням до суду про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у зв`язку із тим, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені п.п. 1, 3, 5, ч. 1 ст. 177 КПК України.

Ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, обґрунтовуються тим, що обвинувачений ОСОБА_6 , усвідомлює невідворотність покарання за вчинення вказаного злочину, який відповідно до ч. 6 ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, покарання за вчинення якого Кримінальним кодексом України передбачено безальтернативне покарання у вид позбавлення волі на певний строк, а саме покарання у виді позбавлення волі від десяти до п`ятнадцяти років, у зв`язку з чим ризик втечі для обвинуваченого може сприйматись як менш небезпечний ніж процедура притягнення та відбуття покарання.

Ризик передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що на даний час вже 2 (два) свідки допитані під час судового розгляду ( ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ) частково змінили свої показання, також обвинуваченому ОСОБА_6 відомі анкетні дані експерта ОСОБА_14 у даному кримінальному провадженні, якого під час судового розгляду ще було не допитано, у зв`язку з чим він, з метою уникнення кримінально відповідальності, може незаконно впливати на нього, змушуючи надавати бажані для нього показання, крім того, обвинувачений ОСОБА_6 може незаконно впливати на потерпілу, загрожуючи її життю та здоров`ю, яка є його донькою, та матеріально залежно від нього, також змушуючи її надавати бажані для нього показання. Ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме усно отримання шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України.

Ризик передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується обставинами, характером й ступенем суспільної небезпеки інкримінованого кримінального правопорушення, а саме кримінального правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, діяння, що не має виправдання, діяння, яке руйнує життя і підриває основи суспільної моралі вчинене відносно своєї дочері, що безперечно може свідчити про можливість вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, також безумовно посилює можливість продовження кримінального правопорушення в якому обвинувачується ОСОБА_6 , той факт, що останній проживав з разом з потерпілою за однією адресою, що додатково може спонукати його до повторного вчинення протиправних дій відносно неї

До обвинуваченого ОСОБА_6 не може бути застосований запобіжний захід у виді домашнього арешту у зв`язку з тим, що обвинувачений вчинив особливо тяжке кримінальне правопорушення та проживав з потерпілою за однією адресою. Запобіжний захід у виді особистої поруки неможливо застосувати у зв`язку з тим, що, відповідно до ч. 1 ст. 180 КПК України, особиста порука полягає у наданні особами, яких суд вважатиме такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання обвинуваченим, покладених на нього обов`язків, проте на разі будь-яких документів до суду не подано. Запобіжний захід у виді особистого зобов`язання та застави не може бути застосований до обвинуваченого у зв`язку з тим, що останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення.

Вище наведене свідчить про те, що більш м`які запобіжні заходи не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 та попередити ризики, передбачені ст. 177 КПК України.

При вирішенні питання про застосування такого запобіжного заходу як тримання під вартою повинні бути забезпечені не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність тримання під вартою особи має оцінюватись у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом до особистої свободи.

Захисник заперечив, клопотав скасувати запобіжний захід.

В обґрунтування зазначав, що 13.05.2026 стороною захисту було подано клопотання про встановлення фактичних обставин виконання вимог ст. 290 КПК України, перевірку дотримання права на захист, вручення обвинувального акта та скасування запобіжного заходу, у задоволенні якого судом було відмовленою. Разом із тим аналіз мотивувальної частини вказаної ухвали свідчить про те, що наведені стороною захисту обставини щодо вручення обвинувального акта не були спростовані судом та фактично залишилися невирішеними, а їх оцінку суд відклав до моменту ухвалення остаточного рішення у справі. За таких обставин подальше застосування до ОСОБА_6 найсуворішого запобіжного заходу суперечить принципу законності обмеження свободи особи та не відповідає вимогам ст. 29 Конституції України, ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положенням КПК України.

Судом не встановлено факту належного вручення обвинувального акта. У поданому раніше клопотанні стороною захисту було наведено конкретні фактичні обставини, які ставлять під обґрунтований сумнів сам факт вручення обвинувального акта ОСОБА_6 27.02.2024. Зокрема, стороною захисту встановлено, що 27.02.2024 ОСОБА_6 не залишав меж ДУ «Київський слідчий ізолятор», працівники органу досудового розслідування та прокурори цього дня його не відвідували, будь-які процесуальні дії за його участю фак- 27.02.2024 фактично не проводилися, тоді як розписка про вручення обвинувального акта датована саме 27.02.2024. Разом із тим в ухвалі суд не встановив особу, яка вручала обвинувальний акт; не встановив місце його вручення; не встановив спосіб вручення; не перевірив фактичні обставини, наведені стороною захисту; не усунув суперечності між матеріалами кримінального провадження та офіційними даними ДУ «Київський слідчий ізолятор». Фактично наведені стороною захисту доводи не були спростовані. Суд лише зазначив, що відповідні питання можуть бути предметом оцінки під час ухвалення остаточного рішення у справі.

Вручення обвинувального акта не є питанням оцінки доказів. Мотивувальна частина ухвали фактично ототожнює питання вручення обвинувального акта з питаннями оцінки доказів та допустимості доказової бази, однак такий підхід є помилковим. Факт вручення обвинувального акта не є доказом винуватості чи невинуватості особи. Факт вручення обвинувального акта не є джерелом доказів. Факт вручення обвинувального акта не належить до питань, які вирішуються судом під час оцінки доказів у нарадчій кімнаті. Належне вручення обвинувального акта є процесуальною передумовою виникнення стадії судового провадження та процесуального статусу обвинуваченого. Саме з моменту вручення обвинувального акта особа отримує можливість знати остаточний зміст пред`явленого обвинувачення та реалізовувати своє право на захист щодо остаточно сформульованого обвинувачення. Таким чином питання вручення обвинувального акта логічно та процесуально передує судовому розгляду, а не с питанням, яке може бути відкладене до моменту постановлення вироку.

Внутрішня суперечність мотивувальної частини ухвали. Ухвалою суд фактично залишив відкритим питання щодо належності вручення обвинувального акта та законності набуття ОСОБА_6 , статусу обвинуваченого, відклавши його вирішення до ухвалення остаточного рішення у справі. Разом із тим саме існування статусу обвинуваченого є процесуальною підставою для подальшого застосування до особи запобіжного заходу на стадії судового провадження. Таким чином суд одночасно: відмовився перевірити законність набуття особою статусу обвинуваченого відклав перевірку цієї обставини на майбутнє; продовжив застосування до особи всіх процесуальних наслідків такого статусу. Фактично суд виходить із законності набуття особою статусу обвинуваченого, хоча саме ця обставина є предметом спору та залишається неперевіреною. Такий підхід суперечить принципам логічної послідовності кримінального процесу та правової визначеності.

Відсутність презумпції вручення обвинувального акта. КПК України не містить презумпції вручення обвинувального акта. Сам факт наявності у матеріалах кримінального провадження розписки про вручення обвинувального акта не усуває обов`язку суду перевірити наведені стороною захисту доводи щодо обставин її складання та відповідності фактичним подіям. Якщо стороною захисту наведені об`єктивні обставини, які ставлять під сумнів сам факт вручення обвинувального акта, суд не вправі виходити із презумпції законності відповідної процесуальної дії без перевірки таких доводів Однак саме така презумпція фактично покладена в основу подальшого застосування запобіжного заходу до ОСОБА_6 .

Тягар доказування покладається на державу. Сторона захисту не зобов`язана доводити факт невручення обвинувального акта. Для виникнення обґрунтованого сумніву достатньо наведення конкретних фактичних даних, які ставлять під сумнів відповідну процесуальну дію. Такі дані стороною захисту наведені. Після цього саме на сторону обвинувачення покладається обов`язок надати переконливі та несуперечливі докази законності вручення обвинувального акта та законності подальшого обмеження свободи особи. Проте ані прокурором, ані судом відповідні сумніви усунуті не були.

Неможливість відкладення судового контролю до моменту постановлення вироку. Право на свободу підлягає захисту в момент його обмеження. На відміну від окремих порушень кримінального процесуального закону, які можуть бути оцінені під час ухвалення вироку, законність позбавлення свободи потребує негайного та ефективного судового контролю. Перевірка обставин вручення обвинувального акта після завершення судового розгляду не здатна усунути порушення права на свободу, якщо таке порушення вже відбулося. Фактично позиція суду зводиться до того, що законність процесуальної підстави подальшого тримання особи під вартою буде перевірена лише після того, як таке тримання під вартою триватиме протягом невизначеного часу. Такий підхід суперечить ст. 29 Конституції України та ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Презумпція свободи особи. Ухвалою від 13.05.2026 суд фактично визнав, що питання вручення обвинувального акта та законності набуття ОСОБА_6 статусу обвинуваченого потребують подальшої оцінки. Отже відповідні обставини залишаються спірними та невстановленими. Проте всі наслідки такої процесуальної невизначеності були покладені не на сторону обвинувачення, а на особу, яка перебуває під вартою. У демократичному суспільстві діє протилежний принцип. Якщо існують невирішені сумніви щодо законності подальшого обмеження свободи, такі сумніви повинні тлумачитися на користь свободи особи, а не на користь її подальшого тримання під вартою.

Суд не встановив факту вручення обвинувального акта ОСОБА_6 , не спростував доводів сторони захисту шодо неможливості його вручення 27.02.2024, суд відклав перевірку відповідних обставин до моменту постановлення вироку. Разом із тим саме наявність статусу обвинуваченого є процесуальною підставою для подальшого застосування до особи запобіжного заходу під час судового розгляду. За таких умов подальше тримання ОСОБА_6 під вартою фактично ґрунтується не на встановлених судом обставинах, а на припущенні про законність виникнення процесуального статусу, який сам суд ще не перевірив. Право на свободу не може перебувати у стані очікування до моменту постановлення вироку. Якщо законність набуття особою статусу обвинуваченого залишається предметом невирішеного спору, всі сумніви щодо можливості подальшого позбавлення свободи повинні тлумачитися на користь особи, а не на користь держави.

Сторона захисту просить врахувати наведені обставини під час вирішення питання про подальше застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 ; визнати, що за наявності неусунених та неспростованих сумнівів щодо належного вручення обвинувального акта та законності набуття ОСОБА_6 статусу обвинуваченого подальше застосування найсуворішого запобіжного заходу не відповідає принципам законності, необхідності та пропорційності; скасувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосований до ОСОБА_15 .

Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав думку захисника.

Представник потерпілої ОСОБА_8 , та законний представник потерпілої ОСОБА_9 підтримали клопотання прокурора.

Законний представник ОСОБА_10 підтримала клопотання захисника.

Вислухавши учасників кримінального провадження, колегія суддів не погоджується з доводами сторони захисту про необхідність скасування запобіжного заходу у зв`язку із наявністю, на думку захисту процесуальних порушень щодо вручення обвинувального акта.

Так, питання належності вручення обвинувального акта стосується дотримання процесуального порядку завершення досудового розслідування та реалізації права особи на захист. Водночас під час вирішення питання про продовження строку тримання під вартою предметом судового розгляду є насамперед наявність або відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також можливість їх запобігання шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Наведені стороною захисту доводи щодо обставин вручення обвинувального акта не спростовують існування ризиків, які були підставою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, та не свідчать про їх зменшення, чи те що вони перестали існувати.

Колегія суддів враховує, що наявність окремих процесуальних питань не може автоматично зумовлювати припинення дії запобіжного заходу за відсутності встановлених законом підстав для такого рішення. Інакше саме лише посилання на можливе процесуальне порушення було б достатнім для усунення будь-яких заходів забезпечення кримінального провадження незалежно від характеру обвинувачення та наявних ризиків, що суперечило б завданням кримінального провадження.

При цьому колегія зазначає, що доводи сторони захисту щодо вручення обвинувального акта підлягають оцінці під час подальшого судового розгляду та можуть отримати відповідні процесуальні наслідки залежно від встановлених обставин.

Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, суд виходить із того, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років. З урахуванням тяжкості інкримінованого діяння, характеру обвинувачення, даних про особу ОСОБА_6 , наявності родинних зв`язків із потерпілою, те, що вони проживали за однією адресою, та обставин кримінального провадження колегія суддів доходить висновку, що ризики переховування від суду, незаконного впливу на потерпілу, а також можливість продовження кримінального правопорушення, передбачені п.п. 1, 3, 5 ст. 177 КПК України, на даний час продовжують існувати.

Будь-яких нових обставин, які б свідчили про можливість забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_6 шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу, судом не встановлено. Відомості щодо неможливості утримування ОСОБА_6 в умовах слідчого ізолятору в матеріалах кримінального провадження відсутні.

Розгляд справи неможливо завершити до спливу строку тримання під вартою ОСОБА_6 , враховуючи тяжкість покарання, що йому загрожує, характер та спосіб вчинення інкримінованих йому дій, їх підвищену суспільну небезпеку, а також матеріали, які характеризують його особу, вік та стан здоров`я, відсутність міцності соціальних зв`язків, колегія суддів вважає, що на даний час немає підстав для зміни раніше обраного запобіжного заходу, та вважає за доцільне, з метою запобігання встановленим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 продовжити йому запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб.

Таке рішення, на думку колегії суддів не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Оскільки ризики, передбачені ст. 177 КПК України продовжують існувати, підстави для скасування запобіжного заходу відсутні.

Разом із тим, враховуючи, що ОСОБА_6 тривалий час перебуває під вартою, колегія суддів вважає за необхідне визначити ОСОБА_6 розмір застави із врахуванням вимог п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998400 грн., а також покласти на ОСОБА_6 обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України.

Керуючись ст.ст. 331 КПК, колегія суддів -

постановила:

У задоволенні клопотання про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого до ОСОБА_6 , - відмовити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою до 07.08.2026 включно.

Визначити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 заставу, що становить 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 998400 (дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч чотириста) грн. у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок Голосіївського районного суду м. Києва за наступними реквізитами: отримувач - ТУДСАУ в м. Києві, ЄДРПОУ 26268059, МФО 820172, Банк: Державна казначейська служба України м. Київ, р/р UА128201720355259002001012089, призначення платежу - застава за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно ухвали суду від 28.04.2026 у справі № 752/4249/24, провадження № 1-кп/752/902/26)

У відповідності до ч. 5 ст. 194 КПК України, покласти на обвинуваченого, у разі внесення застави, наступні обов`язки:

- прибувати за кожною вимогою до суду;

- не відлучатися за межі міста Києва без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та / або місця роботи;

- утриматись від спілкування зі свідками та потерпілою у даному кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

- носити електронний засіб контролю.

Роз`яснити права, обов`язки та наслідки невиконання обов`язків у зв`язку із внесенням застави, передбачені ч.ч. 6-8 ст. 182 КПК України.

Ухвала про продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_16

ОСОБА_3