Решение № 137446174, 12.06.2026, Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 539/5747/25

Провадження № 2/539/276/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2026

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючої судді - Гуменюк Г.М.

за участю секретаря судового засідання - Коновал Т.Г., Ануфрієвої Н.М.

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Лубенського міськрайонного суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи Служба у справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту виховання дитини,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом встановлення факту виховання дитини ОСОБА_4 , треті особи Служба у справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовна заява мотивована тим, що з січня 2011 року він та відповідач почали жити однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народився син, ОСОБА_4 . Спільне життя сім`ї не склалося, тому з січня 2020 року сторони припинили спільне проживання, дитина залишилася проживати із батьком та знаходиться на його повному утриманні.

ОСОБА_5 виїхала на постійне місце проживання до Туреччини, де уклала новий шлюб з іноземцем та народила дитину (змінила прізвище на ОСОБА_5 ). Із сином тривалий час не бачиться та не спілкується, участі у його вихованні та розвитку не бере, його життям не цікавиться, усунулась від батьківських обов`язків.

Судовим наказом Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06.10.2020 року №539/3109/20 з ОСОБА_5 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини від доходу.

Позивач разом із сином проживає з 2020 року за адресою АДРЕСА_1 .

Позивачу необхідно встановити факт самостійного виховання своєї дитини, з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», оскільки в разі призову його на службу виникне ситуація що призведе до того що дитина залишиться без законного представника, його мати вже багато років проживає за кордоном і не підтримує зв`язок із сином.

12.11.2025 року ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.

12.01.2026 року ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також зобов`язано орган опіки та піклування виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області надати суду висновок щодо доцільності самостійного виховання ОСОБА_1 свого сина ОСОБА_4 та витребувано із Державної Прикордонної служби України інформацію про перетин державного кордону відповідачем у період з 01.01.2020 року по 12.01.2026 року.

14.01.2026 року від Державної прикордонної служби України надійшла витребувана судом інформація про перетин державного кордону відповідачем у період з 01.01.2020 року по 12.01.2026 року.

09.02.2026 року ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області задоволено клопотання представника позивача та витребувано матеріали цивільної справи №539/3244/21 для дослідження їх у судовому засіданні.

10.03.2026 року від виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області надійшов Висновок органу опіки та піклування про доцільність встановлення факту самостійного виховання дитини.

10.03.2026 року ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили суд позовні вимоги задовольнити з підстав та обґрунтувань викладених у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, хоча своєчасно була повідомлена про час і місце судового розгляду, надавши суду заяву про розгляд справи у її відсутність, повідомила, що проживає за межами України, визнала, що її віддалене місце проживання та нова родина унеможливлює спілкування з сином у зв`язку з чим підтримувати соціальний, психологічний та емоційний розвиток сина вона не має змоги. Підтвердила той факт, що батько дитини самостійно, без її участі здійснює виховання сина, забезпечує житлом, харчуванням, навчанням, медичним доглядом спільну дитину.

Представник третьої особи - Служба у справах дітей ЛМР у судове засідання не з`явився, подано суду заяву про розгляд справи без участі представника. При винесенні рішення просять врахувати висновок органу опіки та піклування.

Представник третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_3 в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, у своїй заяві повідомлено суд про те, що позивач не користується правом на відстрочку, для проходження військово-лікарської комісії не прибував, свої військово-облікові дані оновив не вчасно.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно копії повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Лубенським відділом ДРАЦС по м. Лубни Лубенського МРУЮ Полтавської області, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батьками дитини є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , які як встановлено судом перебували у фактичних шлюбних відносинах з січня 2011року по січень 2020р.

З січня 2020 року сторони припинили спільне проживання, дитина залишилася проживати із батьком, рішенням виконкому Лубенської міської ради Полтавської області місцем проживання дитини визначено з батьком ОСОБА_1 , за згодою матері ОСОБА_5 .

Згідно акту вуличного комітету від 17.09.2020р. ОСОБА_4 проживає з батьком, ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , дитина знаходиться на утриманні батька, мати ОСОБА_5 участі у вихованні дитини не приймає.

Судовим наказом Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06.10.2020 року №539/3109/20 з ОСОБА_5 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини від доходу.

Згідно акту обстеження умов проживання, складеного комісією у складі начальника Служби у справах дітей Лубенської міської ради Башлій Т.В., головних спеціалістів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 25.03.2025 року проведено обстеження житлових умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно акту у квартира з усіма зручностями, облаштована меблями та побутовою технікою, у квартирі прибрано і затишно, малолітній ОСОБА_9 має окрему кімнату. За вказаною адресою проживають і мають постійне місце реєстрації ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Відповідно довідки голови правління ОСББ «Вишневецьких 9» №4 від 21.07.2025 року, ОСОБА_1 дійсно виховує свого сина ОСОБА_4 сам із січня 2020 року.

Дитина ОСОБА_4 має позитивні характеристики з місця навчання, що підтверджується характеристикою Академічного ліцею «Європейський» ЛМР, однак потребує контролю. На даний час проживає з батьком. Батько цікавиться успіхами у навчанні, поведінкою, емоційним станом. Мама з сім`єю не проживає. Контакту зі школою не підтримує, із вчителями не спілкується.

Позивач ОСОБА_1 по місцю проживання характеризується позитивно, що підтверджується характеристикою спеціаліста сектору по роботі з органами самоорганізації населення в мікрорайоні №4, характеристикою домового комітету від 06.11.2020р.

Згідно Висновку служби у справах дітей про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 від 01.07.2021р. №0119/633, зазначено, що орган опіки та піклування вважає можливим позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Висновком органом опіки та піклування, затвердженим Рішенням Виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області №58 від 25.02.2026 року, визначено доцільність встановлення факту самостійного виховання дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 його батьком ОСОБА_1 .

Відповідно до витребуваної судом інформації у Державної прикордонної служби України у період з 01.01.2020 по 12.01.2026 року відповідач ОСОБА_10 перетинала кордон країни, здійснювала в`їзд в Україну на нетривалий час, з 12.10.2022 року здійснивши виїзд з України, більше не приїздила, дані про перетин кордону з того часу відсутні.

Згідно інформації наданої ІНФОРМАЦІЯ_5 позивач ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку з 13.02.2006 року. Для проходження військово-лікарської комісії не прибув, свої військово-облікові дані оновив не вчасно, не користується правом на відстрочку.

Повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_6 №7/7500 від 18.08.2025 року позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призиву на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оскільки наданий пакет документів не підтверджує право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, так як відсутнє рішення про позбавлення матері батьківських прав.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15.06.2022 року позивачу відмовлено у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав відповідачки ОСОБА_10 , у мотивувальній частині вказаного рішення суду зазначено, що відповідачка не самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, бере участь у матеріальному забезпеченні дитини, бажає спілкуватися із дитиною, тому підстав для позбавлення її батьківських прав суд не вбачав.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 дав суду показання про те, що із позивачем перебуває у дружніх стосунках, вони часто зустрічаються, приблизно раз в місяць і йому відомо, що позивач виховує сина, буває у них вдома, матері дитини там немає. Позивач повністю забезпечує і виховує дитину сам. Сім`ю знає більше 20 років. В 2019 році матері вже не було, йому відомо що вона виїхала за кордон. Батько сам бере участь у вихованні дитини, спілкування матері з дитиною немає.

Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що з позивачем проживає в одному дворі. Їхні діти товаришують з самого малечку. Десь років шість - сім тому назад вона почула від інших мам, що відповідачка покинула дитину і виїхала за кордон. Про маму ОСОБА_9 ніколи не говорить. Їхні діти спілкуються практично кожен день. ОСОБА_13 був дуже подавлений відсутністю матері, участі у шкільному житті дитини мама не бере, подарунків не дарує.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 дав суду показання про те, що позивач сам виховує сина на протязі досить тривалого часу. Із позивачем він товаришує, часто спілкується, буває в нього вдома. Маму дитини він дуже давно не бачив, відомо, що вона за кордоном і участі у вихованні дитини не бере. Зі слів дитини розмови тільки про батька, про маму він не говорить. Побут, всі потреби і питання дитини вирішує батько. Він не чув про те, щоб мати дитини надавала будь яку допомогу чи брала участь в житті дитини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Згідно із частиною 7 ст. 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою ст. 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга ст. 30 ЦК України).

Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, когось із батьків дитини є підставою для припинення їх обов`язку утримувати дитину.

У частині четвертій ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною 1 ст. 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі ч. 1 ст. 135 СК України.

Таким чином, законодавець визначив в п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», гарантований захист дитини до 18 років, які утримуються військовозобов`язаними жінками та чоловіками.

Зазначеною нормою закону встановлено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації для батька, який самостійно виховує та утримує дитину, що встановлено рішенням суду. Тобто позивач має довести факт самостійного виховання та утримання дитини і лише доведення в сукупності зазначених обставин призводить до встановлення відповідного факту судом та отримання батьком відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі відповідного рішення суду.

Крім того, з аналізу положень ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» вбачається, що законодавець у пункті 4 ч. 1 наведеної норми встановив право на відстрочку від призову на військову службу для осіб, які самостійно виховують та утримують дитину за встановлених судом відповідних обставин для підтвердження такого факту, які можуть бути різними у різних життєвих ситуаціях, однак безумовно такі обставини мають бути об`єктивними, дійсними та непереборними, як то: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки з виховання та утримання дитини, у той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо.

Чинне на теперішній час законодавство містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

При розгляді відповідної справи щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, суд оцінює доводи і докази, які підтверджують відповідний факт, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.

До категорії чоловіків, які самостійно виховують та утримують дитину (дітей) віком до 18 років відносяться чоловіки, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують та утримують дитину, яка позбавлена можливості материнського виховання. Це стосується випадків, коли мати дитини померла, безвісно відсутня, позбавлена батьківських прав щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків або не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин тощо.

Доведення факту одноосібного виховання й утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання й утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Така позиція суду повністю відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду викладеній у постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22, і підстав для відступу від цієї позиції суд не вбачає. Постанова Великої Палати Верховного Суду, сформованої у даній справі містить висновок виключно про те, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження та може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Так, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в цій справі наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та, безумовно, впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Суд також зауважує, що виховання дитини батьками це процес, в якому батьки піклуються про фізичний, емоційний, соціальний та інтелектуальний розвиток дитини від народження до повноліття. Виховання дитини батьками включає: забезпечення фізичного здоров`я та безпеки; емоційна підтримка та любов; формування соціальних навичок (навчання дитини взаємодії з іншими людьми, розвитку навичок спілкування, співпраці та вирішення конфліктів); інтелектуальний розвиток (стимулювання пізнавальної активності, розвиток мислення, пам`яті, уяви та мовлення, підтримка інтересу до навчання та здобуття знань); розвиток моральних якостей (формування поваги до інших, відповідальності, чесності, справедливості та інших моральних цінностей); підготовка до самостійного життя (навчання дитину побутовим навичкам, плануванню часу, відповідальності за свої дії та прийняття рішень); позитивне навчання та моделювання поведінки; забезпечення освіти. Отже, виховання - це комплексний процес, який складається із багатьох дій, які мають вчинятись батьками.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, питання, заявлене батьком у цій справі, не може з`ясовуватися безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини в позовному провадженні.

Основним критерієм для фактичного визначення статусу одинокого батька є виховання та утримання дитини без участі матері. Отже, суду мають бути надані докази, які з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі одного з батьків у вихованні та утриманні дитини.

Згідно отриманої судом інформації з органу державної прикордонної служби, близько останніх шести років матір дитини перебуває за кордоном та 2022року в Україну не поверталася. Факту дистанційного виховання відповідачем дитини судом не встановлено.

Проаналізувавши матеріали справи та надані суду докази, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено факт того, що він тривалий час самостійно виховує сина ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ще задовго до введення воєнного стану, у 2021 році звертався до суду із позовом про позбавлення відповідачки батьківських прав, було встановлено що матір дитини проживає в Туреччині, де вийшла заміж, взявши до уваги що матір бере участь у матеріальному забезпеченні дитини, сплачує аліменти на утримання дитини, в задоволенні позову було відмовлено, у даному конкретному випадку зазначені обставини розцінюються судом як такі, що встановлення факту самостійно виховання позивачем своєї дитини впливає на можливість здійснення ним права на захист прав та інтересів дитини, в тому числі, шляхом отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації задля здійснення належним чином особисто своїх батьківських обов`язків, які покладені на нього Сімейним кодексом України, діяти в інтересах дитини у випадках передбачених Законом незалежно від волі матері дитини, а не як можливість ухилення від військової служби.

На думку суду, задоволення вимоги позивача про встановлення факту самостійного виховання сина в першу чергу відповідає якнайкращим інтересам дитини.

Докази, які б спростовували доводи позивача про те, що матір дитини самоусунулася від виховання дитини (або цьому сприяли поважні об`єктивні причини), і такі дії виконуються батьком одноособово в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, позивач ОСОБА_1 одноосібно виховує дитину - сина ОСОБА_4 , зазначені обставини підтверджуються дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами та показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 . Відповідач - мати дитини досить тривалий час перебуває за кордоном (Туреччина), намірів повертатися до України не висловлює, не заперечує факту проживання та перебування на вихованні з батьком спільної дитини. Наявними у справі доказами також підтверджено, що позивач створив для неповнолітнього ОСОБА_4 , усі умови для проживання, здійснює його утримання, доглядає та піклується про його стан здоров`я, забезпечує його навчання та виховання.

Відтак, враховуючи встановлені судом обставини та зважаючи на те, що від встановлення факту самостійного виховання дитини позивачем залежить виникнення права останнього на відстрочку від мобілізації, як особи, яка самостійно виховує дитину до 18 років, з огляду на той факт, що відповідач визнала позовні вимоги у повному обсязі, суд із врахуванням конкретної життєвої ситуації, що склалася, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки, як вже було зазначено, таке в першу чергу відповідає інтересам малолітньої дитини.

Керуючись ст. 12, 81, 89, 133, 140, 141, 247, 263, 265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Встановити факт самостійного виховання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 , неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, ЄДРПОУ 45755157, місце знаходження: 37500, Полтавська область, м. Лубни, вул. Ярослава Мудрого, 33.

Третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_9 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_4

Головуюча суддя Г.М. Гуменюк