Решение № 137409733, 20.05.2026, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/315/26

Провадження № 2/209/1252/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

20 травня 2026 року м. Кам`янське

Дніпровський районний суд міста Кам`янського

у складі:головуючого- судді Корнєєвої І.В.

за участі секретаря Пиндик Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВАЯ КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

29 січня 2026 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість та судові витрати з оплати судового збору та на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування своїх вимог позивач в позовній заяві зазначив, що 19.05.2020 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем укладено кредитний договір № 2407823, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 10 050,00 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором . Відповідно до графіку сплати кредитних коштів до кредитного договору повернення кредиту та сплати комісії, процентів відповідачем не було внесено. ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» умови кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит на потрібну йому суму. Відповідач не виконав умови кредитного договору щодо повернення коштів, внаслідок чого має загальний розмір заборгованості за кредитним договором у розмірі 24 864,00 грн., з яких: 10 050,00 грн. прострочена заборгованість за сумою кредиту; 14 814,00 грн.- прострочена заборгованість за сумою відсотків; 0,00 грн. заборгованість за штрафом.

26.02.2021 року між ТОВ «АВЕНТУС Україна » та ТОВ "ФІНАНСОВАЯ КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ" відповідно до чинного законодавства України укладений договір відступлення прав вимоги № ККАУ-26022021 від 26.02.2021 року. Відповідно до умов даного договору відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 2407823 від 19.05.2020 року, що укладений між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем . Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача на їх користь загальну суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 24 864,00 грн., 2662,40 грн. за оплату судового збору, 8 000,00 витрати на професійну правничу допомогу .

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 січня 2026 року передані у провадження судді Корнєєвої І.В.

30 березня 2026 року ухвалою суду було відкрито провадження у вказаній цивільній справі і призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи за їх відсутності, проти винесення заочного рішення не заперечували.

Відповідач ОСОБА_1 та представник відповідача адвокат Жежель С.С. в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду спрви повідомлялися належним чином , скористався своїм правом та направили 12.02.2026 року суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначили наступне.

По-перше, як вбачається зі змісту позовної заяви та матеріалів справи, 19.05.2020 року між ТОВ Авентус Україна та ОСОБА_1 було укладено договір № 2407823, за умовами якого відповідач отримав в борг кошти в розмірі 10 050 грн., зі строком кредитування 30 днів та з датою повернення боргу з процентами 18.07.2020 року.

Як зазначає позивач, відповідно до умов п. 2.1 Кредитного договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані Споживачем Товариству з метою отримання кредиту.

26.02.2021 року між ТОВ «Авентус Україниа» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір відступлення прав вимоги №ККАН-26022021.

Відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення права вимоги і за Кредитним договором з відповідачем.

В своєму позові сторона позивача просить стягнути з відповідача кошти, в розмірі 24864 грн. в рахунок погашення боргу та 8000 грн. витрат на правничу допомогу та 2662,40 грн. витрати по сплаті судового збору.

Позивач в свою чергу посилаючись на ту обставину, що ТОВ Авентус Україна виконав умови кредитного договору шляхом перерахування коштів на картковий рахунок відповідача, надає до суду лист від компанії ТОВ ФК Вей Фор Пей № 6515-Вп від 16.12.2025 року. Звертаємо увагу суду, що даний документ не є належним доказом перерахування коштів від ТОВ Мілоан на картковий рахунок відповідача.

Позивачем не надано суду належних, допустимих і достовірних доказів того, що відповідачу після укладення кредитних договорів було видано кредит саме в сумах заявлених позовних вимог. Визначення даних сум в кредитних договорах не свідчить про отримання саме в цьому розмірі кредиту відповідачем і виконання кредитодавцями своїх зобов`язань по договорах.

По-друге, наступне на що звертабть увагу суду, на розмір суми заборгованості, яка пропонується до стягнення в судовому порядку та документів щодо розрахунку даної заборгованості, а саме картка обліку Договору (розрахунок заборгованості).

Документи щодо розрахунку заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують наявність боргу, а отже не є належними доказами існування боргу.

Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є не достатнім для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами банку та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти відповідачу, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем, а також, за відсутності належних та допустимих доказів, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов відповідного кредитного договору, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

Такий подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №219/1704/17.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відтак з огляду на вищевикладене прийшли до висновку, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами факт наявності боргу в тому розмірі який просить позивач для стягнення.

По-трете, стосовно суми заборгованості яка пропонується до стягнення в розмірі 24864 грн. зазначають наступне.

19.05.2020 року між ТОВ Авентус Україна та ОСОБА_1 було укладено договір № 2407823, за умовами якого відповідач отримав в борг кошти в розмірі 10 050 грн., зі строком кредитування 30 днів та з датою повернення боргу з процентами 18.07.2020 року. Сума до погашення заборгованості по тілу кредиту та по процентам складає, у відповідності до графіку графіку платежів (додаток № 1 до договору) складає 14 059,95 грн.

Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до статті 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 (справа №444/9519/12) та 31.10.2018 (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

За умовами договору від 19.05.2020 року сторони встановили строк кредитування 30 днів, до 18.06.2020, включаючи дату отримання та повернення позики.

Тож з урахуванням тіла кредиту, доведення факту видачу та отримання кредитних коштів та умов договору, до стягнення позивач мав би просити саме 14 059,95 грн., замість 24864 грн. Оскільки проценти за користування кредитними коштами нараховано після закінчення строку кредитування, то підстави для стягнення цих процентів з відповідача відсутні. Однак позивачем були проігноровані умови договору від 19.05.2020 року, що привело до значного завищення суми заборгованості.

Окремо звертають увагу суду, що якщо брати до уваги розрахунок заборгованості, то в ній містяться відомості що 18.06.2020 року боржником було здійснено проплату на суму 4009,95 грн., яка була повністю зарахована на проценти та 03.08.2020 року було здійснено проплату на суму 8100 грн., яка також була зарахована на погашення процентів. Однак якби позивач керувався виключно умовами договору кредиту, то фактично дані проплати мали бути відмінусовані від тіла кредиту та процентів у відповідності до умов договору, а саме від 14 059,95 грн. Тож в цілому якщо керуватися умовами договору та врахувати частвові проплати, то заборгованість по кредиту не може бути більшою за 1950 грн. (14 059,95-12109,95).

По-четверте, наостанок звертають увагу суду, що позивачем по справі окрім необґрунтованої суми заборгованості по кредитному договору, пропонується до стягнення витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.

Вважають дану суму витрат на правничу допомогу в розмірі 8000 грн. не обґрунтованою та завищеною та такою що не є співмірною зі складністю справи, а також відсутні докази того, що позивачем взагалі проведено сплату цих витрат на правничу допомогу, а тому в задоволені даних вимог має бути відмовлено в повному обсязі.

Враховуючи вище наведене, відповідач та представник відповідача просять позовну заяву ТзОВ ФК Кредит -Капітал до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал», заборгованість в розмірі 1950 грн., в решті позовних вимог відмовити, в задоволенні позовної вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити в повному обсязі.

Також 12.02.2026 року відповідачем та представником відповідача надана заява про застосування строків позовної давності , зазначивщи, що строк позовної давності розпочався з 19.07.2020 року, позов позивачем подано тільки у січні 2026 року , строк звернення до суду сплив ще 19.07.2020 року , просять застосувати до позовної заяви строк позовної давності .

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не надав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню за наступних підстав.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України , зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно піддягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов`язань.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 629 ЦК України , договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 2 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частина 1 ст. 640 ЦК України визначає, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Статтями 641 та 642 ЦК України встановлено, що: - пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору; - пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття;- пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису; - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. - якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду від 22.07.2021р. у справі № 911/2768/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/98645663) та від 30.06.2021р. у справі № 910/3140/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/98140007).

При цьому, невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19(910/20867/17), від 17.06.2020 у справі №910/12712/19 та від 28.11.2019 у справі №910/8357/18.

Згідно з ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з ч. 3 ст. 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно положень ч. 1 та ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Таким чином, ЦК України розглядає декілька окремих рівноправних випадків дотримання письмової норми правочину, до яких у відповідності з нормами частини другої статті 202 ЦК України належить і Кредитний договір. Відтак, з огляду на вищезазначене кожний із вищеперелічених способів, визначений в ЦК як спосіб дотримання письмової форми правочину, має всі підстави для застосування при реалізації положень норми статті 1055 ЦК України (щодо обов`язкового дотримання письмової форми кредитного договору).

З урахуванням викладеного, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до абзацу першого ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до абзацу третього ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.

Відповідно до абзацу четвертого ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно з ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.

Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа.

Суб`єкти електронного документообігу використовують електронні підписи та електронні печатки у випадках, встановлених законодавством, або за домовленістю між відповідними суб`єктами.

Відповідно до абзацу першого ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".

Відповідно до абзацу другого ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» у разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.

Відповідно до абзацу шостого ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

Згідно з ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» відправлення та передавання електронних документів здійснюються автором або посередником в електронній формі за допомогою засобів інформаційних, електронних комунікаційних, інформаційно-комунікаційних систем або шляхом відправлення електронних носіїв, на яких записано цей документ.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про електронну комерцію» цей закон регулює правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

-електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем (п.7);

-електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (п. 5);

-електронна форма представлення інформації - спосіб документування інформації, що означає створення, запис, передачу або збереження інформації у цифровій чи іншій нематеріальній формі за допомогою електронних, магнітних, електромагнітних, оптичних або інших засобів,здатних до відтворення, передачі чи зберігання інформації. Електронною формою представлення інформації вважається документування інформації, що дає змогу її відтворювати у візуальній формі, придатній для сприйняття людиною (п.3);

-електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п.6);

-одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12).

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» термін "електронний підпис" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Термін "електронний документ" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про електронні документи та електронний документообіг".

Порядок укладення електронного договору визначений ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти

електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно з. ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

-електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

-електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

-аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Відповідно до абзацу першого ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до абзацу першого ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Відповідно до абзацу другого ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до абзацу другого ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Судом встановлено, що 19.05.2020 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем укладено кредитний договір № 2407823, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 10 050,00 грн. строком на 30 днів зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором .Договір підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора М195695.

Відповідно до графіку сплати кредитних коштів до кредитного договору повернення кредиту та сплати комісії, процентів відповідачем не було внесено.

ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» умови кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит на суму 10 0500,00 грн., перерахувавши грошові кошти на рахунок відповідача № НОМЕР_2 .

Відповідач не виконав умови кредитного договору щодо повернення коштів, внаслідок чого позивачем нараховано заборгованість за кредитним договором у сумі 24 864,00 грн., з яких: 10 050,00 грн. прострочена заборгованість за сумою кредиту; 14 814,00 грн.- прострочена заборгованість за сумою відсотків; 0,00 грн. заборгованість за штрафами , що підтверджується випискою з особового рахунку за кредитним договором.

26.02.2021 року між ТОВ «АВЕНТУС Україна » та ТОВ "ФІНАНСОВАЯ КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ" відповідно до чинного законодавства України укладений договір відступлення прав вимоги № ККАУ-26022021 від 26.02.2021 року. Відповідно до умов даного договору відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 2407823 від 19.05.2020 року, що укладений між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем.

Відповідач не надав доказів не надходження на його рахунок коштів за кредитним договором з позивачем. В той же час листом від 17.04.2026 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» повідомило, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано карту № НОМЕР_3 , на яку 19.05.2020 р. було зараховано 10 050,00 грн.

Відповідно до ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Суд дійшов висновку про те, що кредитний договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину.

Суд зазначає, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між Заявником/ Кредитором та Боржником/Позичальником не був би укладений.

При вирішенні даного спору суд враховує аналогічні висновки викладені в Постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/94102130), у якій Верховний Суд зазначив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінеті пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Подібна правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду у справі №127/33824/19 від 07.10.2020 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/92120372).

Суд зазначає, що ОСОБА_1 через особистий кабінет на вебсайті ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, після чого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» надіслало відповідачу за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач і використав для підтвердження підписання кредитного договору.

При реєстрації та входу в особистий кабінет позичальника при укладенні кредитного договору, відповідачем використано фінансовий номер телефону та електронну пошту, що також підтверджується наданою позивачем до суду формою та анкетою клієнта.

Саме на вказаний відповідачем номер телефону було відправлено одноразовий ідентифікатор, яким підписано кредитний договір.

Крім того, повідомленням Нацкомфінпослуг від 13.02.2019 р. «Щодо порядку укладення електронного договору», встановлено, що для Нацкомфінпослуг належним доказом підтвердження укладення фінансовою установою зі споживачем електронного договору може бути посвідчена керівником фінансової установи роздруківка інформації з електронного файлу, що визначає послідовні дії учасників електронної комерції (фінансової установи та споживача) в інформаційно-телекомунікаційній системі (ІТС), якою зафіксовано чітку послідовність (хронологію) всіх дій фінансової установи та споживача щодо укладання електронного договору в інформаційно-телекомунікаційній системі, яку фінансова установа використовує для укладення електронних договорів.

Крім того, у довідці про ідентифікацію відповідача було ідентифіковано , візуально відображено, послідовності дій клієнта щодо укладення кредитного договору, при дослідженні якої було встановлено, що у ній детально відображені всі дії ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідача щодо укладення Кредитного договору в електронній формі у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Щодо правомірності нарахування процентів суд зазначає наступне.

Згідно п.1.4 договору про надання споживчого кредиту №2407823 від 19.05.2020 р. строк дії кредиту 30 днів.Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах , визначених в розділі 4 цього договору.

Відповідно до розділу 4 зазначеного договору у разі якщо споживач вносить на погашення заборгованості за кошти , договір пролонгується на ще на 30 днів.

Відповідачем 18.06.2020 року було внесено 4 009,95 грн. в рахунок погашення відсотків, внаслідок чого строк кредиту продовжився ще на 30 днів . Відповідачем 03.08.2020 року було внесено 8 100 грн. в рахунок погашення відсотків, внаслідок чого строк кредиту продовжився ще на 30 днів.

Відповідно до п. 3.1 розділу 3 договору нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування , але не більше 90 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році , тобто метод «факт/факт».

Тобто загальний період за який може бути нараховані проценти складає 120 днів за період з 19.05.2020 року по 15.09.2020 року.

З урахуванням сплачених відповідачем сум у розмірі 4 009,95 грн. та 8 100,00 грн., загальна сума заборгованості за кредитом складає 18 944, 55 грн., з яких 10 050 грн. сума боргу за тілом кредиту, 8 894,55 грн. заборгованість за відсотками.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог до відповідача в частині стягнення заборгованості по кредиту у розмірі 18 944,55 грн. та необхідність їх задоволення у цій частині.

З огляду на те, що відповідачем заявлено про застосування позовної давності, судом перевірено строки звернення до суду.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (ч.1 ст.264 ЦК України).

Нормами частини 3-5 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято 11 березня 2020 року постанову «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» за №211, якою установлено з 12 березня до 03 квітня 2020 року на усій території України карантин. У подальшому Кабінет Міністрів України неодноразово його продовжував.

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Згідно з п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, чинним по 03 вересня 2025 року включно, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Викладеними вище нормами передбачено продовження позовної давності щодо вимог, за якими перебіг позовної давності не закінчився під час дії карантину, та зупинення перебігу позовної давності на строк дії воєнного стану.

Встановлений на території України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) діяв з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та триває по цей час.

Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Таким чином, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог, за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року.

Як видно з матеріалів справи, позовна заява подана до суду 29 січня 2026 року, останнє погашення за кредитом відбулося 03.08.2020 року.

Таким чином, перебіг позовної давності щодо позовних вимог станом на 02 квітня 2020 року не закінчився, із закінченням строку дії карантину до 03 вересня 2025 року включно зупинився.

Отже, судом встановлено, що позовні вимоги заявлені у межах строку позовної давності.

Вирішуючи питання судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача ТОВ "ФІНАНСОВАЯ КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ" слід стягнути судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам 79,19 % в розмірі 2 028,48 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 095,20 грн.

На підставі ст. 525, 526, 530, 611, 1054, 1055, 1050 ЦК України, керуючись ст. 3, 12, 76, 78, ч.3 ст. 211, 223 ст. 263-265, 268,280-285 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВАЯ КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково .

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ), на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВАЯ КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ"»(ЄДРПОУ 35234236, адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького,1, корпус 28, IBAN: НОМЕР_5 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) заборгованість за Кредитним договором № 2407823 від 19.05.2020 року, в сумі 18 944 (вісімнадцять тисяч дев`ятсот тисяч сорок чотири ) грн.55 грн

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ), на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВАЯ КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ"»(ЄДРПОУ 35234236, адреса: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького,1, корпус 28, IBAN: НОМЕР_5 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) суму сплаченого позивачем судового збору в розмірі 2 028 грн.(дві тисячі двадцять вісім грн.) 48 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 095 (шість тисяч дев`яноста п`ять) грн.20 коп.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, протягом 30 днів з дня його проголошення, шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений 25 травня 2026 року.

Суддя І.В. Корнєєва