Решение № 137401949, 15.06.2026, Доманівський районний суд Миколаївської області

Доманівський районний суд Миколаївської області

Справа № 475/1073/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

15 червня 2026 р.с-ще Доманівка

Доманівський районний суд Миколаївської області в складі :

головуючого судді - Кащака А.Я.,

за участю секретарів судового засідання - Куш О.П., Маташнюк О.В.

позивача - ОСОБА_1

представника органу опіки та піклування - Гуровської Л.В.,

спеціаліста у галузі дитячої психології - Юрченко Е.О.,

розглянувши у відритому судовому засіданні у приміщенні суду селища Доманівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до відповідачки ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації (як орган опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації), у якому, просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до її неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що з початку 2008 року він із ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а 24.03.2015 року вони зареєстрували шлюб, який відповідно до рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 13.04.2023 року розірвано. Від вказаного шлюбу у них народилися діти: син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження дітей. Весь період від народження дітей та до 2021 року подружжя проживало разом, після припинення шлюбних стосунків діти залишилися проживати із своєю матір`ю. Позивач зазначив, що проживає окремо від ОСОБА_2 в місті Києві. 03.08.2023року діти приїхали до нього в м.Київ та виявили бажання проживати із ним. Відповідачка спілкувалася з дітьми, але з початку 2024 року ОСОБА_2 перестала з ними спілкуватися.

В лютому 2024р. позивач звернувся до служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації щодо визначення місця проживання дітей із позивачем, на підставі чого було видано розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 22.02.2024 р. № 123»Про визначення місця проживання малолітньої дитини».

З серпня 2023 року неповнолітні діти: ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживають разом із позивачем і перебувають на його повному утриманні. Відповідачка ОСОБА_2 з дітьми разом не проживає, вихованням та утриманням дітей не займається, не цікавиться їх життям та здоров`ям, інтересами, не бере участі у фізичному, духовному та моральному розвитку дітей, матеріально не утримує. Вважає, що відповідачка із дітьми не спілкується та самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дітей, що є підставою для позбавлення її батьківських прав.

Ухвалою судді Доманівського районного суду Миколаївської області від 28 жовтня 2025 року відкрито провадження у даній справі.

Ухвалою суду від 28.10.2026 року доручено органу опіки та піклування - Службі у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації скласти на надати суду висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , відносно її неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

31 березня 2026 року у даній справі закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, та просить суд їх задовольнити. Надав пояснення аналогічні викладеним в позові, додатково пояснив, що діти з народження проживали спільно із ним та матір`ю. Оскільки він дуже часто перебував у відрядженні, то їх спільні діти проживали з відповідачкою до розірвання шлюбу, а також залишилися проживати із нею до 2023 року. В серпні 2023 року діти приїхали до нього в гості та виявили бажання залишитися у нього проживати. Тому він зателефонував ОСОБА_2 , щоб узгодити питання проживання дітей із ним, на що відповідачка заперечила. Проте, коли її викликали на засідання Орган опіки та піклування Доманівської селищної ради, то на скільки йому відомо, вона усно дала згоду на проживання дітей з батьком. Відповідач з дітьми не бачиться, проте телефонує їм один раз на рік щоб привітати з днем народження. Відповідачка тривалий час не виконує свої батьківські обов`язки по відношенню до дітей: сина ОСОБА_3 , доньки ОСОБА_4 , сина ОСОБА_5 , не цікавиться їх життям та вихованням, а тому існують усі підстави для позбавлення її батьківських прав та задоволення позову в цілому.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, і не повідомила суд про причину своєї неявки, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджується документально.

Третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації через систему «Електронний Суд» надала до суду Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав, а також просила розглядати справу без присутності в судових засіданнях представника Служби та/або органу опіки та піклування і прийняти рішення в найкращих інтересах дітей.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Таким чином, суд, зі згоди позивача, ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд вважає, що вони виникли у зв`язку із особистими немайновими правами і обов`язками батьків та дітей, а тому регулюються Главою 13 СК України.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, суд встановив наступні обставини.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 із відповідачкою ОСОБА_2 починаючи з 2008 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а 24.03.2015 року вони зареєстрували шлюб.

У подружжя ОСОБА_10 народилися діти: син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1 виданого повторно 24.03.2025р. Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Доманівського районного управління юстиції у Миколаївській області, актовий запис №56), дочка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (що підтверджується свідоцтво про народження Серія НОМЕР_2 виданого повторно 24.03.2025р. Відділом ДРАЦС Доманівського районного управління юстиції у Миколаївській області, актовий запис №13), син ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_3 виданого 05.06.2015 року Виконавчим комітетом Зеленоярської сільської ради Доманівського районного Миколаївській області, актовий запис №5).

Відповідно до рішення Доманівського районного суду Миколаївської області №475/152/23 від 13.04.2023 року, шлюб між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 розірвано.

Позивач вказав, що 03.08.2023р., він разом із дітьми проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 .

В матеріалах судової справи наявні письмові пояснення свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які долучені позивачем, у яких дані особи стверджують, що мешкають в одному будинку по АДРЕСА_2 із позивачем ОСОБА_1 та є його сусідами. Крім того, підтвердили факт проживання дітей з позивачем, щодо відповідачки ОСОБА_2 свідки повідомили, що вони її не знають і ні разу за даним адресом не бачили.

Згідно декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу № 0001-2АН1-0010 слідує, що ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 має лікаря та отримує первинну медичну допомогу в КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району м.Києва.

Згідно декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу № 0001-36 Н1-0010 вбачається, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має лікаря та отримує первинну медичну допомогу в КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району м.Києва.

Згідно декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу № 0001-К321-0010 вбачається, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 має лікаря та отримує первинну медичну допомогу в КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району м.Києва.

Відповідно до акту обстеження умов проживання №63 від 28.05.2025р. встановлено, що позивач ОСОБА_1 проживає разом із дітьми у орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , для виховання та розвитку дітей створені всі умови, діти мають окремі кімнати, мають всі необхідні речі, одяг, продукти харчування. За результатами бесіди з членами сім`ї ОСОБА_10 , комісією встановлено, що з липня 2023 року діти постійно проживають з батьком, який займається їх вихованням та утриманням, в сім`ї існує взаємоповага та взаєморозуміння.

Згідно Розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації №123 від 22.02.2024р. визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з батьком ОСОБА_1 .

Відповідно до Характеристики учня 11-Б класу Ліцею №176 імені Мігеля да Сервантеса міста Києва - ОСОБА_7 , 2008 року народження, зазначено, що хлопець навчається в ліцеї з десятого класу. Під час навчання зарекомендував себе як дисциплінований, спокійний, уважний учень. Має добрий загальний розвиток, підтримує дружні стосунки з однокласниками, користується повагою серед вчителів, до старших ставиться шанобливо, шкідливих звичок не має.

Відповідно до Характеристики учениці 7-Б класу Гімназії №188 Дніпровського району м. Києва - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зазначено, що дівчина навчається в Гімназії № 188 з шостого класу. За час навчання проявила себе як старанна, здібна учениця, має навчальні досягнення достатнього рівня. На уроках активна, домашнє завдання виконує, має добрий загальний розвиток, дівчина весела, доброзичлива, справедлива. Підтримує дружні стосунки з учнями класу, дотримується правил поведінки та бере активну участь у житті гімназії та класу. ОСОБА_4 завжди має охайний вигляд, систематично відвідує заклад освіти. Навчанням та вихованням доньки займається батько - ОСОБА_1 . Батько приймає активну участь у шкільному житті дитини, постійно комуні кує з класним керівником та вчителями з приводу навчання доньки, завжди присутній на батьківських зборах. Дівчинка забезпечена усім необхідним для навчання: має домашнє робоче місце, необхідне приладдя, підручники, одяг.

Як слідує з Характеристики учня 3-А класу Гімназії №188 Дніпровського району м. Києва - ОСОБА_9 , 2015 року народження, зазначено, що фізичний розвиток (зріст/вага) не відповідає віковій нормі дитини добрий чуйний товариський не конфліктний. Має друзів знаходить спільні інтереси із задоволенням приймає участь у позакласній роботі сумлінно виконує доручення дотримується правил поведінки та безпеки. Привчений до самообслуговування: володіє навичками організації робочого місця(готується до уроків та прибирає після себе). Завжди має охайний вигляд приходить завжди в чистому одязі. Вихованням дитини займається виключно батько, ОСОБА_1 , забезпечує хлопчика всіма необхідним шкільним приладдям та речами, які потрібні для навчання в школі та приділяє велику увагу оздоровленню та навчанню дитини, приймає активну участь у роботі батьківського комітету. ОСОБА_5 потребує особливого індивідуального підходу та особливого ставлення.

Згідно Висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав (протокол засідання Комісії від 12.11.2025р. №21), орган опіки та піклування, беручи до уваги рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, та враховуючи думку дітей, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей неповнолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та малолітніх ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , у зв`язку з тим, що вона ухиляється від виховання та утримання дітей.

Також за клопотанням позивача в судовому засіданні за участі представника та спеціаліста у галузі дитячої психології органу опіки та піклування Доманівської селищної ради, було допитано неповнолітнього свідка ОСОБА_7 , який суду пояснив, що він разом із сестрою ОСОБА_4 та братом ОСОБА_5 протягом останніх трьох років проживають з батьком ОСОБА_1 в м.Києві. Також пояснив, що до 2023 року вони проживали разом із матір`ю. Влітку 2023 року він разом із сестрою та братом приїхали до батька у Київ, де вирішили залишитися проживати із ним. Причиною такого рішення було те, що за час їх спільного проживання з матір`ю - ОСОБА_2 , вона часто залишала їх самих, а сама ішла по своїх справах, час спільно проводили не часто. Проте, за час проживання з батьком він їх усім забезпечує, проводить спільно час. З того часу коли вони з братом і сестрою проживають з батьком в м.Києві, їх мати періодично лише телефонує, зокрема на дні народження, а також востаннє передала кошти в сумі 1000 грн. на його день народження, окрім того обіцяла приїхати до них в гості, однак інтерес до них проявляє дуже рідко.

Дані правовідносини регулюються наступним нормами права.

Відповідно до статті 51 Конституції України, статті 5 Сімейного кодексу України, держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, забезпечує охорону прав матері та батька, створює умови для зміцнення сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини.

Згідно зі статтею 9 Конвенції ООН про права дитини держава має забезпечити, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли за рішенням суду буде встановлено, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Згідно ст. 141 Сімейного Кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

У відповідності до ст. 150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 157 Сімейного кодексу України (далі СК України), питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її виховані, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов`язки стосовно дитини. Позбавлення батьківських прав можливе виключно на підставі рішення суду.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6) частини першої статті 164 СК України).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України, ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком/матір`ю обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько/мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 61-36905св18.

А також, згідно правової позиції Верховного суду, під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайній спосіб впливу та захисту прав дитини.

Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 17 червня 2021 року у справі N 466/9380/17 (провадження N 61-2175св20).

При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

У справі відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, тощо.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дітей, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч. 1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно своїх дітей в матеріалах справи також відсутні.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою, а також, що створило загрозу життю дитини.

Відповідно до вимог частин 4 і 5 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів, зокрема, щодо позбавлення батьківських прав, обов`язковою є участь органу опіки і піклування. Орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Орган опіки і піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, їхнього ставлення до дитини, а також на підставі інших документів, які стосуються справи та мають істотне значення.

Також судом встановлено, що Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією, як органом опіки та піклування, надано висновок комісії №103-11244 від 17.11.2025р. (протокол засідання Комісії від 12.11.2025р. №21), про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей неповнолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та малолітніх ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Даний висновок обґрунтований тим, що матір дітей проживала з ними з народження до 2023 року, будь-який зв`язок із нею відсутній. На засіданні Комісії були присутні діти ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які підтримали заяву батька. Проте, на засідання Комісії не була присутня ОСОБА_2 та відомостей щодо з`ясування думки матері щодо позбавлення її батьківських прав суду не надано.

Суд, надаючи правову оцінку висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, не погоджується із ним, зокрема з тим, що висновок є недостатньо ґрунтовним. Як вбачається з висновку, він складений зі слів батька.

Висновок органу опіки та піклування жодним чином не мотивований, його зміст про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, суд вважає поверхневим, у ньому не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність застосування такого крайнього заходу, не наведено даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, не з`ясовані та не встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дітей та можливі причини такого ухилення.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Разом із тим, суд вважає за необхідне зазначити, що у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №724/743/15-ц сформульовано висновки про те, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Суд не бере до уваги висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно її дітей, оскільки вказаний висновок має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (ч. 5 ст. 19 СК України) та вважає, що обставини, на яких ґрунтується висновок Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, як органом опіки та піклування, є недостатньо обґрунтованим та наданий тільки на доказах сторони позивача.

Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі N 466/9380/17 (провадження N 61-2175св20), згідно якої: суд правильно не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтованим і має рекомендаційний характер.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з урахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку матері у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях матері.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батька до дитини.

Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дитини, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком / матір`ю своїми обов`язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дитини.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13191/19-ц (провадження № 61-2237св21).

Враховуючи викладене, суд, на підставі оцінених доказів, приходить до переконання про те, що підстави, передбачені статтею 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна. Під час розгляду справи не було достовірно доведено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не встановлено обставин, які є беззаперечними підставами для позбавлення відповідача батьківських прав, у зв`язку з чим, слід відмовити в задоволенні позову.

Матеріали справи також не містять відомостей про застосування до ОСОБА_2 заходів попередження та впливу про необхідність змінити ставлення до дітей.

Позивачем в ході розгляду справи не доведено, що поведінка відповідача відносно своїх дітей є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, не доведено та не надано суду достатніх доказів, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом саме позбавлення матері батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дітей.

Беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками відповідачем, які б свідчили про злісне ухилення ним від виховання своїх дітей і як наслідок необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, у матеріалах справи відсутні.

Надані позивачем відомості, які позитивно характеризують самого позивача, як одного з батьків, з яким наразі проживають діти, не стосується предмету доказування у вказаній справі, до якого повинні відноситися відомості, які б доводили факт свідомого ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків щодо дітей.

Суд зауважує, що розгляд справи здійснюється не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Щодо тягаря доказування, суд звертає увагу на позицію, висловлену в постанові КЦС ВС від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18, вона полягає в тому, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша - третя статті 89 ЦПК України).

Судом не встановлено, що відповідач є особою, яка свідомо злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно своїх дітей.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року у справі № 204/1199/16-ц (провадження № 61-170св17) зроблено висновок, що не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків факт стягнення з батька аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання.

Обставини ухилення відповідача від виконання ним батьківських обов`язків свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, повинні бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Таким чином, позивачем не доведено, що поведінка відповідача є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо неї наприклад: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дітей, відсутність інформації щодо місця знаходження дитини. Окрім того, як зазначив позивач, а також свідок - син ОСОБА_6 , відповідачка періодично телефонує дітям, цікавиться їх життям.

У статті 9 Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дітей та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дітей їх коріння, позбавлення батька/матері спорідненості з дітьми, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від від 26 січня 2022 року у справі N 203/3505/19 (провадження N 61-14351св21, від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.

Також, суд звертає увагу на постанову КЦС ВС від 20 березня 2024 року у справі № 204/2097/22, у ній зроблено висновок, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька й матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно її дітей не забезпечуватиме інтересів самих дітей.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків свідомо, а в даному випадку винна поведінка відповідача не встановлена, крім того це остаточно розірве зв`язок дітей з матір`ю, з якою вони фактично проживали з народження до 2023 року, а позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку матері у кращу сторону неможливо, і тільки за наявності вини в діях матері, а тому суд вважає що в задоволенні позову слід відмовити, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами умисного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків відносно їх дітей, а позбавлення батьківських прав відносно дітей, не забезпечуватиме інтересів самих дітей.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у позові, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 150, 164 - 166, 180 Сімейного кодексу України, Постановою № 3 Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст. ст. 4, 18, 19, 48, 76-81, 95, 211, 223, 247, 258-259, 263, 265, 280-282, 354 ЦПК України, Суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (зареєстровану за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) про необхідність належного виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Контроль за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_2 покласти на Орган опіки та піклування Доманівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Учасники сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 , паспорт громадянина України № НОМЕР_5 , орган що видав: 4824, дата видачі 11.06.2021, РНОКПП НОМЕР_6 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

Третя особа: Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація (Служба у справах дітей та сім`ї), бульвар Івана Котляревського, 1/1, м.Київ, код ЄДРПОУ 37203257.

Рішення суду виготовлено та підписано 15.06.2026р.

Головуючий суддя А.Я. КАЩАК