Решение № 137401469, 02.06.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/13634/21

Провадження №2/522/3450/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача шляхом стягнення коштів за договором банківського вкладу, -

ВСТАНОВИВ:

22 липня 2021 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 в особі законного представника матері ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача шляхом стягнення коштів за договором банківського вкладу.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що згідно з довідкою № 9915224 від 24.05.2014 за підписом начальника департаменту по координації роботи з клієнтами Кримського РУ ОСОБА_3 її батько ОСОБА_4 мав відкритий рахунок типу «Депозит карта» в гривні із залишком коштів на ньому в сумі 0,80 грн. два рахунки типу «Приват-вклад», один з яких в Євро із залишком 0,42 Євроцента та один у доларах США із залишком на ньому у 4,30 доларів США, а також рахунок «DVCA», який батько оформив у листопаді 2013 в доларах США і сума коштів на якому становила 12271,84 доларів США. Також позивач зазначила про те, що ці ж самі відомості про наявність рахунків ОСОБА_4 в Кримському регіональному відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» та залишок коштів на них підтверджується і довідкою № 9915224 від 23.06.2014 року. Відповідно до останньої отриманої батьком довідки від ПАТ КБ «ПриватБанк» залишок коштів на основній карті ОСОБА_4 станом на 11.07.2014 року складав 11802,81 доларів США.

Позивач мотивувала позов тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер і після його смерті в Приморській державній нотаріальній конторі в м. Одесі було заведено спадкову справу № 589с/2020. Згідно з матеріалами спадкової справи єдиною спадкоємицею за заповітом являється донька спадкодавця ОСОБА_1 . З метою отримання депозитних коштів батька, мати письмово звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» та отримала відповідь про неможливість виконання вимог з посиланням на ризик розголошення банківської таємниці третім особам. Таким чином, відповідач, проявляючи надмірний формалізм в правозастосовній сфері, відмовився від виконання своїх зобов`язань перед спадкоємцем кредитора.

Не мало жодного результату і звернення ОСОБА_2 до Національного Банку України щодо проблем в отриманні успадкованих коштів від відповідача, що слідує з отриманої відповіді НБУ.

Виходячи з того, що в досудовому порядку отримати банківський вклад спадкодавця не вдалося, позивач вимушена була звернутися до суду за захистом своїх майнових прав.

Посилаючись на вищезазначені обставини, позивач просила суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь грошові кошти за договором банківського вкладу (№ рахунку НОМЕР_1 , тип рахунку DVCA) укладеного 21.11.2013 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк» в сумі 11802,81 доларів США. Також, просила суд стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана судді Чернявській Л.М.

26 липня 2021 року ухвалою суду прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.

03 листопада 2021 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечували проти задоволення позовних вимог.

16 листопада 2021 року від позивача до суду надійшло клопотання про залучення третьої особи - Фінансову компанію «Фінілон» та відповідь на відзив.

24 грудня 2021 року від представника відповідача до суду надійшла заява про залучення до участі у справі третьої особи - Фінансову компанію «Фінілон».

14 травня 2022 року від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності.

17 травня 2022 року від представника відповідача до суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

20 червня 2022 року від представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до суду надійшли письмові пояснення.

23 червня 2022 року ухвалою суду зупинено провадження у справі № 522/13634/21 за позовом ОСОБА_1 в особі законного представника матері ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача шляхом стягнення коштів за договором банківського вкладу до перегляду в касаційному порядку цивільної справи № 199/3152/20.

29 травня 2024 року ухвалою суду поновлено провадження по справі за позовом ОСОБА_1 в особі законного представника матері ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача шляхом стягнення коштів за договором банківського вкладу.

31 липня 2024 року від представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до суду надійшли письмові пояснення, в яких зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження права власності спадкоємця на спадкове майно, а саме грошові кошти на депозитному рахунку, оскільки до позовної заяви долучено тільки лист державного нотаріуса Шевцової О.В. про те, що після смерті ОСОБА_4 в Приморській державній нотаріальній конторі в м. Одесі було заведено спадкову справу № 589с/2020, але відсутнє свідоцтво про право на спадщину або рішення суду про визнання права власності на спірні грошові кошти.

Окрім того, сама позивач у позовній заяві зазначила про недоцільність отримання свідоцтва про право на спадщину на депозитні вклади з огляду на мінімальні залишки коштів на рахунках.

Також, Банк вказав на те, що на підставі договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року грошових коштів ОСОБА_4 на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», яке і є новим боржником за спірним договором, Банк станом на дату звернення із позовом до суду не несе зобов`язань за таким договором та є неналежним відповідачем у справі. Договір переведення боргу від 17 листопада 2014 року недійсним не визнаний, а тому є обов`язковим для виконання своїх обов`язків новим боржником перед кредиторами.

26 серпня 2024 року до суду від ОСОБА_1 надійшла заява та заперечення на додаткові пояснення відповідача

03 грудня 2024 року в судовому засіданні згідно з протоколом судового засідання ухвалено вилучити законного представника із числа позивачів, оскільки позивач досягла повноліття, залишено без розгляду клопотання про залучення третьої особи та закрито підготовче судове засідання й призначено справу до розгляду по суті.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, на підставі наказу №35-ос/с від 13 травня 2025 року голови Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_5 про відрахування зі штату Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_6 на виконання Рішення Вищої ради правосуддя від 06 травня 2025 року «Про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Приморського районного суду м. Одеси у зв`язку з поданням заяви про відставку» та Розпорядження В.о. керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси Чукова Л.В. №1 від 13 травня 2025 року й Розпорядження в.о. керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси Чукова Л.В. №568/25 від 14.05.2025 року дана справа була передана на розгляд судді Шенцевій О.П.

10 червня 2025 року ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Шнцевої О.П. постановлено прийняти до провадження та призначити цивільну справу.

09 вересня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі за позовом та призначено справу до судового розгляду по суті.

01 червня 2026 року до суду надійшли письмові пояснення на судові дебати.

Представник позивача в судовому засіданні 02.06.2026 року підтримали позовну заяву, позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 02.06.2026 року просили відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, суд дійшов висновку, що позовна заява задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

У статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 ЦК врегульовує захист цивільних прав та інтересів судом та передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів судом, який не є вичерпним, адже тут же зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до пункту 2.1. Положення грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті.

Пунктом 2.9 указаного Положення передбачено, що укладення договору банківського рахунку та договору банківського вкладу (депозиту) може здійснюватися відокремленим підрозділом банку - юридичної особи за наявності належним чином оформленої уповноваженим особам довіреності на підписання документів.

Згідно із пунктом 1.17 глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 за операціями з видачі готівки або приймання її для зарахування на відповідний рахунок із застосуванням платіжних пристроїв формується та роздруковується відповідний касовий документ (квитанція/чек банкомата, сліп) на паперовому носії, який видається клієнту.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Отже, за нормами вказаної Інструкції на квитанції повинні міститися: підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Судом встановлено, що позивачем не надано до матеріалів справи договору депозитного вкладу (№ рахунку НОМЕР_1 , тип рахунку DVCA) укладеного 21.11.2013 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк» в сумі 11802,81 доларів США та доказів внесення грошових коштів на рахунок Банку через втрату зазначених документів внаслідок вимушеного переселення.

В матеріалах справи містяться виключно довідки № 9915224 від 24.05.2014 за підписом начальника департаменту по координації роботи з клієнтами Кримського РУ ОСОБА_3 з інформацією про те, що ОСОБА_4 мав відкритий рахунок типу «Депозит карта» в гривні із залишком коштів на ньому в сумі 0,80 грн. два рахунки типу «Приват-вклад», один з яких в Євро із залишком 0,42 Євроцента та один у доларах США із залишком на ньому у 4,30 доларів США, а також рахунок «DVCA, який батько оформив у листопаді 2013 в доларах США і сума коштів на якому становила 12271,84 доларів США.

Також, ці ж самі відомості про наявність рахунків ОСОБА_4 в Кримському регіональному відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» та залишок коштів на них підтверджується і довідкою № 9915224 від 23.06.2014 року.

Верховний Суд у постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 757/32332/18 зазначив таке: доводи касаційної скарги про те, що довідки про наявність коштів на рахунках позивача у банку підтверджують внесення особою коштів за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки наявні у матеріалах справи довідки не є належними доказами у справі у розумінні статті 77 ЦПК України, вони не містять інформацію про предмет доказування. Зокрема, у довідках зазначено неповні номери рахунків, відкритих на ім`я вкладника, що не дає суду можливості встановити, що саме на цих рахунках розміщені грошові кошти, які позивач просить повернути йому, а також не містять оригіналу підпису та печатки банку. Тому за відсутності оригіналів квитанцій про внесення коштів немає підстав для висновку про додержання письмової форми договорів банківського вкладу та стягнення коштів за такими договорами.

Відтак, наявні у матеріалах справи копії довідок про наявність грошових коштів на рахунках ОСОБА_4 , не можуть бути належними доказами у підтвердження позовних вимог, оскільки вони не містять інформації про номери рахунків, оригіналу підпису та печатки банку.

В матеріалах справи відсутні також копії або оригінали договору банківського вкладу, як доказу укладення договору між ОСОБА_4 та АТ КБ «ПриватБанк», що є обов`язком позивача по доведенню обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Оскільки в матеріалах справи відсутні оригінали договору банківського вкладу та квитанції про внесення грошових коштів і вони позивачкою та її представником не надавалися для дослідження суду, суд вважає, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів відкриття депозитного рахунку та знаходження залишку коштів на депозитному рахунку на час звернення до суду з даним позовом.

Такої ж судової практики дотримується Верховний Суд (справи № 201/15021/14, 287/363/16).

Також, суд зазначає про порядок набуття права власності на спадкове майно.

Відповідно до ст. 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою. Зобов`язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов`язаним з особою кредитора.

У відповідності до частини першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно до частин першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною першою статті 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Згідно із статтею 66 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, нотаріусом або в сільських населених пунктах - посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину.

Видача свідоцтва провадиться у строки, встановлені цивільним законодавством України.

Згідно з статтею 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проте позивач не надала документу для підтвердження права власності на спадкове майно, а саме грошових коштів на депозитному рахунку.

Таким чином, доводи представника Банку щодо відсутності права власності спадкоємця на спадкове майно, а саме грошові кошти на депозитному рахунку, знайшли своє підтвердження.

У відповідності до ст. 608 ЦК України договір припинив свою дію у зв`язку зі смертю кредитора - спадкодавця ОСОБА_4 . З урахуванням того, що позивач не є стороною договору, її позовні вимоги про стягнення грошових коштів за депозитним вкладом та стягнення судових витрат не підлягають задоволенню.

З урахуванням наведеного вище, суд приходить до висновку, що позивач не довела відповідними доказами наявності у неї права на спадкове майно та на звернення з позовом про стягнення з відповідача грошових коштів, розміщених на депозитному рахунку у порядку спадкування, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Що стосується судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Однак, позивач не є споживачем у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки не являється вкладником за спірним договором, тому судовий збір підлягає стягненню з позивача на користь держави.

Аналогічні висновки викладені:

у Постанові Верховного суду від 18.09.2019 у справі № 753/4351/17;

у Постанові Верховного суду від 23.10.2019 у справі № 753/20246/17;

у Постанові Верховного суду від 14.04.2022 у справі № 361/4256/19.

У ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 22 цієї статті); продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (п. 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п. 17); виконавець - суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (п. 3).

Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача.

А відтак, положення Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовуються до спадкоємців, а позивач, відповідно на підставі п. 22 вказаного Закону не звільняється від сплати судового збору.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 Цивільного процесуального Кодексу України інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Таким чином, з позивача підлягає стягненню сума судового збору на користь держави у розмірі 3222,17 гривень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, дотримуючись засад добросовісності, розумності та справедливості, а також балансу справедливої рівноваги, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не представлено, а судом не отримано жодних переконливих доказів на їх підтвердження.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.1058, 1060, 1061, 1064 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача шляхом стягнення коштів за договором банківського вкладу залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь держави суму судового збору у розмірі 3222,17 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.06.2026 року.

Суддя