Решение № 137366002, 05.06.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/2969/2026 Справа № 490/3043/26

Центральний районний суд м. Миколаєва

______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 року м.Миколаїв

Центральний районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Гуденко О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення збитків в якості відповідальності за несвоєчасне виконання рішення суду,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», в особі свого предстанвика, звернулося до Центрального районного суду м. Миколаєва з відповідним позовом, в якому просить стягнути з відповідача збитки в якості відповідальності за несвоєчасне виконання рішення суду від 18.08.2010 року у розмірі 125 905,33 грн та судові витрати.

Позов обгрунтований тим, що 18.08.2010 року Центральний районний суд м. Миколаєва ухвалив рішення по справі № 490/2846/16-ц, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11313775000 від 18.03.2008 р. у розмірі 1400226,91 грн. З моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, але воно так і не було виконане в розумінні чинного законодавства. Таким чином, рішення, яке постановив Центральний районний суд м. Миколаєва не виконувалось відповідачем у період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року.

Також, представник позивача зазначає, що Кредитний договір №11313775000 від 18.03.2008 р. було укладено між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 .. Надалі, право вимоги первісним кредитором було відступлено до ТОВ «ФК Довіра та гарантія» на підставі укладеного договору про відступлення права вимоги №18 від 20.04.2015 року. Даний факт також підтверджено в судовому порядку - Центральний районний суд м. Миколаєва постановив судовий документ (ухвалу) по справі 490/2846/16-ц, яким, серед іншого, підтверджено перехід права вимоги за кредитним договором № 11313775000 від 18.03.2008 до ТОВ «ФК Довіра та гарантія».

Сторона позивача стверджує, що рішення суду не виконувалось відповідачем у період з 25.02.2019 року до 23.02.2022 року, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. У зв`язку з чим, позивачем було розраховано, виходячи із загальної суми заборгованості, 3% річних у розмірі 125905,33 грн, що підлягають сплаті відповідачем за прострочення виконання рішення суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2026 року дану справу передано на розгляд судді Гуденко О.А.

Ухвалою судді Гуденко О.А. від 15.04.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками направлено відповідачу за місцем реєстрації.

Оскільки розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, розгляд проводиться по матеріалах справи.

Від відповідача, який про розгляд справи повідомлений належним чином, будь-яких заяв та клопотань не надходило, в установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строк відзив на позовну заяву до суду не подав.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Статтею 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У порядку ст. 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву та/або заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Враховуючи вищенаведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Суд, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Судом встановлено, що 18 березня 2008 р. між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11313775000. Відповідно до умов якого, .дповідачеві було надано кредит у іноземній валюті у сумі 175 000,00 доларів США на придбання житлового будинку по АДРЕСА_1 зі строком сристування кредитними коштами до 16.03.2029 р. та сплатою за користування кредитом процентів шляхом внесення ануїтетних платежів у розмірі 1895 доларів США в день сплати, а порядку та умовах визначених цим договором. Між сторонами погоджено графік погашення кредиту.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23.03.2010 року по справі №2ц-4-1223/10 позов ПАТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредитному договору задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 1 400 226 грн.91 коп.( один мільйон чотириста тисяч двісті двадцять шість грн.91 коп. ) та судові витрати у розмірі 1730 грн. 00 коп.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 18.08.2010 року по справі №22ц-5465/10 рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 березня 2010 року в частині стягнення судових витрат змінено, стягнуто на користь публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з кожного по 865 грн. судових витрат. В іншій частині вказане рішення залишено без змін.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 11.04.2016 року в справі №490/2846/16-ц замінено сторону у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчих листів № 2-4-1223/2008, виданих Центральним районним судом м. Миколаєва, про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту № 11313775000 від 18.03.2008 року в розмірі 1 400 226 грн. 91 коп. та судових витрат у розмірі по 865 грн. з кожного, з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».

25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38750239).

Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання Протоколу № 1706 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів Товариства - на ТОВ «ВІН ФІНАНС».

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно із ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати боргу за договорами позики відповідач порушує покладені на себе зобов`язання.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з положеннями ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення (ст.129 Конституції України).

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (ст.1291 Конституції України).

Виконання судового рішення відповідно до рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Отже, виходячи з положень ст. ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України - наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором,яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбаченихстаттею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

З ухваленням рішення про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості їх зобов`язання щодо сплати заборгованості не припинилося та триває до моменту виконання зобов`язання. Отже, кредитом має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Разом з тим, звертаючись до суду з позовом про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних витрат у зв`язку з не виконанням рішення суду, позивачем не надано жодного доказу того, що рішення суду від 23.03.2010 року у справі №2ц-4-1223/10 не виконано.

Позивач у своїй позовній заяві вказує, що вказане вище рішення не виконувалось у період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року, проте в підтвердження цього не надає жодного доказу.

Так, позивач надав суду докази, зокрема тільки рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 18.08.2010 року, яким залишено в силі рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 23.03.2010 р. в частині стягнення з відповідача суму кредитної заборгованості та ухвалу про заміну сторони виконавчого провадження.

Однак, вказані докази, підтверджують лише наявність рішення суду, згідно з яким з відповідача у солідарному порядку стягнуто суму кредитної заборгованості та право позивача, як сторони виконавчого провадження, на стягнення такої заборгованості.

При цьому, ТОВ «ВІН ФІНАНС» не долучає до матеріалів справи та не зазначає доказів на підтвердження невиконання судового рішення відповідачем, не зазначає будь якої інформації про видачу виконавчого листа у даній справі, пред`явлення виконавчого листа до виконання та відкриття виконавчого провадження.

Разом з тим, як вбачається з ухвали Центрального районного суду м.Миколаєва від 11.04.2016 року в справі №490/2846/16-ц (текст якої знаходиться в загальному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень https://reyestr.court.gov.ua/Review/57091575), судом встановлено, що 07 лютого 2011 року Центральним районним судом м. Миколаєва було видано два виконавчі листи № 2-4-1223/2008 на примусове виконання рішення суду про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту № 11313775000 від 18.03.2008 року в розмірі 1 400 226 грн. 91 коп. та судових витрат у розмірі по 865 грн. з кожного. Постановами державних виконавців Заводського ВДВС ММУЮ від 14.04.2011 року ВП № 25825586 та від 23.10.2014 року ВП № 45148394 було відкрито виконавчі провадження з примусового виконання вищезазначених виконавчих листів.

Відповідно до ч. 5 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Реєстру, в тому числі до інформації, визначеної статтею 7 цього Закону. Доступ суддів до державної таємниці, що міститься в судових рішеннях, забезпечується відповідно до Закону України «Про державну таємницю».

Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень», суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно наявної загальнодоступної інформації з Автоматичної системи виконавчих проваджень, дані щодо виконавчих проваджень № 25825586 від 14.04.2011 року та № 45148394 від 23.10.2014 року в системі відсутні - проте що відбувалося з примусовимм виконання рішення суду позиваечм суду не зазначено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

У постанові від 27.05.2020 у справі № 2-879/13 Верховний Суд зазначив, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі, належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом.

Крім того, у постанові від 01.11.2023 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 462/2056/20, провадження № 61-3758св23) зазначає, що засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

ТОВ «ВІН ФІНАНС» не доведено, що відповідач своїх грошових зобов`язань на час розгляду справи в суді не виконав саме в тому розмірі, який стягнуто рішенням суду ( адже на повну суму заборгованості нараховані штрафні санкції за ст. 625 ЦК України) перед позивачем.

Позивач не заявляв клопотання про витребування доказів, а з огляду на принцип змагальності, суд не має права за власною ініціативою витребовувати докази виконання рішення суду.

Крім того, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.02.2026 року по справі № 751/9914/24 враховує, що за загальним правилом невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, може суперечити принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності.

Разом з тим, згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Хоча конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Німеччини» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

З огляду на викладене, будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Реалізація своїх процесуальних прав у цьому випадку залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача).

За таких обставин можливі аргументи на користь стягувача про те, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, у цьому випадку не можуть вважатись доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності.

Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.02.2026 року у справі № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, наведених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2021 року у справі № 759/4755/19, за змістом яких, коли кредитор уже скористався судовим захистом - рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов`язання не може вважатися натуральним навіть за умов пропуску стягувачем строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання і відмови в поновленні цього строку судом, оскільки такі обставини не мають правового значення, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, нарахованих на таке невиконане зобов`язання.

Згідно із ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, Велика Палата Верховного Суду у справі № 754/511/23 сформулювала важливий підхід до застосування статті 625 ЦК України у випадках, коли рішення суду про стягнення боргу залишається невиконаним, але кредитор втрачає право на його примусове виконання. Суд дійшов висновку, що після пропуску строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмови суду в його поновленні вимога кредитора фактично втрачає можливість примусового захисту, а тому до неї не можуть застосовуватися правила про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Отже, через відсутність у матеріалах справи належних доказів наявності у відповідача заборгованості перед ТОВ «ВІН ФІНАНС» та її розмір, відомостей про її повну або часткову сплату, відомостей про примусове виконання рішення суду та його наслідки, суд позбавлений можливості встановити строк пред`явлення виконачого листа, розмір заборгованості, період заборгованості, і як наслідок, перевірити розрахунок заборгованості.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність стягнення заявлених в позовній заяві 3% річних в заявленій сумі, що є його процесуальним обов`язком, позовні вимоги щодо їх стягнення з відповідача задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові понесені позивачем судові витрати на сплату судового збору не підлягають відшкодуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, Конституцією України, ст. 509, 514, 516, 525, 526, 530, 536, 599, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1057 ЦК України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення збитків в якості відповідальності за несвоєчасне виконання рішення суду - відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя О.А. Гуденко