Постановление суда № 137342102, 09.06.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/4617/25

Провадження № 1-кп/204/518/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 ,

представника малолітнього потерпілого адвоката ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

розглянувши у закритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, кримінальне провадження № 12024040000000274, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.03.2024, за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новомосковська Дніпропетровської області, українця, громадянина України, не працевлаштованого, не одруженого, на утриманні нікого не маючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 301-1 КК України,

УСТАНОВИВ:

У провадженні Чечелівського районного суду міста Дніпра перебуває вищевказана справа.

У судовому засіданні прокурор подав до суду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного стосовно ОСОБА_6 з визначенням застави у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Клопотання прокурора обґрунтоване наявністю ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які обумовлені тим, що ОСОБА_6 усвідомлюючи не відворотність покарання, яке йому загрожує, може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду. ОСОБА_6 не має постійного місця роботи та мешкання, оскільки певний час до затримання мешкав у знайомого через конфлікти з родичами, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв`язків та є підставою для обґрунтованості

наявності ризику передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Крім того, ОСОБА_6 може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, що є ризиком передбаченим п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України. Ураховуючи, що під час проведення обшуку за місцем мешкання останнього було вилучено технічні засоби (мобільний телефон), які стали знаряддям вчинення злочинів, ОСОБА_6 , володіючи інформацією щодо доступу до Інтернет аккаутнів, які знаходяться на технічних засобах, перебуваючи на свободі, може знищити інформацію, яка має значення для кримінального провадження. Окрім того, на теперішній час встановлено, що ОСОБА_6 та його спільники збували порнографічну продукцію громадянам інших держав, відносно яких матеріали виділено в окреме провадження, а тому перебуваючи на волі він зможе вплинути на встановлення обставин кримінального провадження. Крім того ОСОБА_6 може незаконно впливати на потерпілого або свідків у цьому кримінальному провадженні, що є ризиком, передбаченим п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Оскільки ОСОБА_6 усвідомлює, що обвинувачення ґрунтується, у тому числі, на показаннях свідків серед яких є його знайомі, а саме: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , а також потерпілого ОСОБА_9 у даному кримінальному провадженні. Обвинувачений може впливати на них шляхом вмовляння, підкупу, психологічними чи фізичними методами впливу, з метою схилення їх до зміни показань, чим перешкоджатиме кримінальному провадженню.

Крім того, ОСОБА_6 може іншим чином перешкодити кримінальному провадженню, a саме створити штучні докази своєї невинуватості, ураховуючи, що вчинення кримінального правопорушення здійснено за допомогою мережі Інтернет, соціальних мереж для спілкування, перебуваючи на волі ОСОБА_6 має можливість вільного доступу до цих мереж та створення штучних обставин начебто вчинення кримінального правопорушення іншими особами. Вказане свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Ураховуючи, що ОСОБА_6 не має постійного джерела доходу, окрім як дохід отриманий ним від розповсюдження та збуту дитячої порнографії, останній, перебуваючи на свободі, може вчиняти інші кримінальні правопорушення з метою отримання прибутку, або продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачується з тією ж метою. Інші більш м`які запобіжні заходи не зможуть забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого та виконання покладених на нього обов`язків. Крім того, про неможливість застосування більш м`яких запобіжних заходів, передбачених ст. 176 КПК України, свідчить тяжкість та обставини вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, тощо.

Прокурор у судовому засіданні подане клопотання підтримав, просив суд його задовольнити.

Представник малолітнього потерпілого у судовому засіданні клопотання прокурора підтримав.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 вказав, що сторона захисту проти задоволення клопотання заперечує з тих самих підстав, що були вказані раніше. Вказав, що на даний час достатнім буде застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Також захисник просив суд зменшити визначений ОСОБА_6 розмір застави до мінімального.

Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав думку захисника.

Законний представник малолітнього потерпілого ОСОБА_9 ОСОБА_10 у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду кримінального провадження повідомлена належним чином.

Вислухавши клопотання прокурора, вислухавши позиції учасників процесу, суд доходить наступних висновків.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

При вирішенні питання щодо продовження строку тримання обвинувачених під вартою відповідно до вимог ч. 1 ст. 194, ст. 199, ст. 331 КПК України слід надати оцінку питанням щодо обґрунтованості обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення (1), наявності заявлених у клопотаннях ризиків (2), можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу (3), а в разі наявності підстав для застосування запобіжного заходу - чи визначати заставу і в якому розмірі, та які обов`язки необхідно покласти на обвинувачених (4).

Відповідно до сталої судової практики Верховного Суду слідчому судді, суду при розгляді відповідного питання слід ретельно перевіряти достовірність підстав для його задоволення, оскільки одним із найбільш частих порушень прав людини, визнаних ЄСПЛ у справах проти України, є необґрунтоване ухвалення судами рішень про продовження строку тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою, а також те, що можливість застосування запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою (зокрема, йдеться про застосування домашнього арешту), у багатьох випадках навіть не розглядалася.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ряду спроб, які визначені у цій нормі як ризики.

Тому, метою запобіжного заходу є необхідність попередити виникнення названих ризиків, а не застосувати запобіжний захід за наслідками вчинення обвинуваченим відповідних дій. Той чи інший ризик слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченим таких спроб. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Європейським судом з прав людини у справах «Вемгофф проти Німеччини», «Летельєр проти Франції», «Смирнова проти Росії» визначено, що тримання особи під вартою можливе лише у виняткових випадках: ризику неявки обвинуваченого на судовий розгляд; ризику перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя; ризику вчинення ним подальших правопорушень; ризику спричинення ним поршень громадського порядку. Усі ризики мають бути реальними і обґрунтованим, аргументи на цей предмет не повинні бути загальними і абстрактними.

Як неодноразово зазначалося у рішеннях Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій її переслідують та міжнародними контактами.

Особливість запобіжних заходів полягає у тому, що вони застосовуються не за конкретну недобросовісну поведінку, а превентивно, як гарантія настання правосуддя в майбутньому. При цьому слід враховувати, що якась ймовірність того, що обвинувачений зможе спробувати ухилитись від відповідальності, існує завжди.

Відповідно до вимог ст.ст. 177, 178 КПК України, у сукупності з положеннями ст.199 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Вирішуючи клопотання прокурора про продовження обвинуваченому раніше застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у співставленні з клопотанням сторони захисту про зміну запобіжного заходу, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

При цьому на даному етапі суд не вирішує питання, які повинен вирішувати під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не оцінює докази з точки зору їх достатності, достовірності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а лише на підставі оцінки сукупності отриманих доказів визначає, що причетність особи до вчинення кримінальних правопорушень є ймовірною та встановлених обставин достатньою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження з ціллю підтвердження чи спростування обвинувачення.

Перевіряючи наявність ризиків у даному кримінальному провадженні, суд дійшов висновку про доведеність раніше встановлених ризиків, передбачених п.п.1,2,3,4,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на даний час не зменшились та своєї актуальності не втратили.

Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 301-1 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином.

Інкримінований обвинуваченому злочин має високий ступінь суспільної небезпеки, тому, усвідомлюючи невідворотність покарання, яке може бути йому призначено судом у випадку визнання винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, обвинувачений може вживати заходів, спрямованих на переховування від суду, а ризик втечі може бути розцінений ним як менш небезпечне діяння ніж покарання та процедура його виконання, що саме по собі можеспонукати людину до вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності.

Аналізуючи наявність вказаного ризику, судом також ураховується, що ОСОБА_6 характеризується відсутністю міцних соціальних зв`язків, роботи та інших стримуючих факторів, які б вказували на те, що ним не будуть вживатися перешкоди щодо цього кримінального провадження. Обвинувачений зареєстрований в Одеській області, до затримання мешкав у м. Новомосковську Дніпропетровської області, що є віддаленим від м. Дніпра. Таким чином відсутні фактори, які б могли утримати його від залишення місця проживання.

Отже, ризик переховування від суду з боку обвинуваченого з метою уникнення кримінальної відповідальності на даний час існує та своєї актуальності не втратив.

Аналізуючи ризик, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд виходить з того, що обвинувачений, у разі застосування більш м`якого запобіжного заходу, ураховуючи, що злочин у вчиненні якого обвинувачується вчинено з використанням мобільних телефонів та мережі Інтернет, ОСОБА_6 може знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Аналізуючи існування ризику впливу на малолітнього потерпілого та свідків, суд виходить з того, що на даний час кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, потерпілий та усі свідки сторони обвинувачення залишаються не допитаними. Тому, перебуваючи на свободі, та під загрозою можливого застосування покарання, у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, що є вагомим психологічним фактором, обвинувачений може впливати на малолітнього потерпілого, свідків, які не допитані в судовому засіданні.

При встановленні вказаного ризику судом ураховується встановлена КПК процедура отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, що передбачена ч.ч.1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). А також вимоги ч. 4 ст. 95 КПК України, відповідно до якої, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, ризик впливу на потерпілого, свідків продовжує існувати та не зменшився.

Щодо ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином слід ураховувати мету, спосіб, обстановку кримінального правопорушення у вчиненні, якого обвинувачується ОСОБА_6 , а саме обвинувачений може створити штучні докази своєї невинуватості, ураховуючи, що вчинення кримінальних правопорушень здійснено за допомогою мережі Інтернет, соціальних мереж для спілкування. Таким чином, маючи можливість вільного доступу до вказаних мереж обвинувачений матиме можливість створення штучних обставин вчинення кримінального правопорушення іншими особами.

Оцінюючи ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, суд виходить з того, що ОСОБА_6 не працював, тобто характеризуються відсутністю постійного, законного джерела доходу, тому наявний ризик вчинення ним інших кримінальних правопорушень або продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується.

Отже, на час розгляду клопотання прокурора, ураховуючи перебіг судового розгляду, раніше встановлені ризики не зменшились та своєї актуальності не втратили настільки, щоб суд мав підстави для обрання іншого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.

Наведені захисником доводи про можливість застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу не обґрунтовані та не доведені, зводяться до незгоди сторони захисту щодо застосованого відносно обвинуваченого запобіжного заходу, що відповідно не є підставою для його зміни.

На даний час, ні встановлені ризики, ні обсяг обвинувачення, ні дані про особу винного, ні доводи сторони захисту не змінились.

При цьому, суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, повторне зазначення в ухвалі про продовження запобіжного заходу одних і тих самих ризиків, з обґрунтуванням продовження їх існування, не становитиме порушення права на свободу та на особисту недоторканість (рішення ЄСПЛ «Штепа проти України» від 24 жовтня 2019 року, «Войкін проти України» від 27 березня 2018 року, ухвала про неприйнятність « ОСОБА_11 проти України» від 05 липня 2018 року).

Отже, ураховуючи тяжкість обвинувачення, обставини вчинення кримінального правопорушення, його суспільну небезпеку для інших осіб, об`єктивні обставини, з яких судовий розгляд не завершений, відомості про особу обвинуваченого, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідає ризикам та обставинам, що передбачені статтями 177 178 КПК, у їх зіставленні з конкретними фактами, встановленими під час вирішення клопотання прокурора.

Розглядаючи клопотання сторони захисту про застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, то ураховуючи ступінь суспільної небезпечності інкримінованого обвинуваченому злочину, ураховуючи наявність ризиків у даному кримінальному провадженні, ураховуючи стадію судового розгляду, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого у ході судового розгляду, виконання ним процесуальних рішень у справі, суд дійшов висновку, що на даний час інші більш м`які запобіжні заходи, як то домашній арешт, про застосування якого просила сторона захисту, а також інші більш м`які запобіжні заходи, нездатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 . Отже клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу на більш м`який задоволенню не підлягає.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Щодо визначення розміру застави, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов`язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину розмір застави визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 301-1 КК України, яке відноситься до особливо тяжких. На даний час залишаються існуючими ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які своєї актуальності не втратили. Тому, ураховуючи обсяг пред`явленого обвинувачення, ступінь тяжкості інкримінованого злочину, майновий стан обвинуваченого, дані про нього, ризики кримінального провадження, ураховуючи, що застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави має стимулюючий характер, суд доходить висновку, що раніше визначений розмір застави у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму є достатнім для забезпечення процесуальної поведінки обвинуваченого, відповідає критеріям справедливості та співмірності (пропорційності), забезпечить справедливий баланс інтересів особи та суспільства, не суперечитиме Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відтак, клопотання сторони захисту про зменшення розміру застави до мінімального, задоволенню не підлягає.

Отже, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора та продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України на 60 днів з визначенням застави в розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з покладенням у відповідності до ст. 194 КПК України певних обов`язків.

На підставі викладеного, керуючись статтями 110, 176-178, 183, 193-194, 197, 331, 369- 372, 376, 392-393 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 07 серпня 2026 року включно.

Визначити відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заставу в кримінальному провадженні у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у розмірі 998400 гривень.

У випадку внесення обвинуваченим ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановленої застави у розмірі 998400 гривень, уважати, що до нього обрано запобіжний захід у вигляді застави.

У разі внесення застави зобов`язати обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком до 07 серпня 2026 року виконувати наступні обов`язки: прибувати до прокурора або суду із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_6 , що в разі невиконання покладених на нього обов`язків, застава звертається в дохід держави, а до нього для забезпечення виконання визначених законом обов`язків, може бути застосовано інший запобіжний захід.

У задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на більш м`який або зменшення розміру застави відмовити.

Контроль за виконанням ухвали суду покласти на прокурора.

Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» для виконання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали складено 12.06.2026.

Суддя ОСОБА_1