Приговор № 137328867, 02.06.2026, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/16085/23

Провадження №1-кп/523/531/26

В И Р О К

І м е н е м У к р а ї н и

02.06.2026 року

Пересипський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретарей судових засідань ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

прокурора ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі кримінальне провадження №12023162490000946 від 08.07.2023 року за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Одеської області, міста Котовськ, українця, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, офіційно працевлаштованого у ФОП « ОСОБА_7 », зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у скоєні кримінальних правопорушень передбачених ст. 336 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що Указом Президента України та Верховного головнокомандувача від 24.02.2022 року №64/2022 та Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Збройних Сил Російської Федерації проти України, на всій території України запроваджено воєнний стан з 05:30 годин 24.02.2022 строком на 30 діб, Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 № 2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 № 2500-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 № 2738- ІХ з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні строком на 90 діб, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915- ІХ з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні строком на 90 діб, Указом Президента України від 01.05.2023 № 254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 № 3057-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні строком з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року на 90 діб, Указом Президента України від 26.07.2023 року № 451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 року № 3275-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні строком з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року на 90 діб.

Відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України та Закону України « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію».

Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Так, 18 травня 2023 року за результатами обстеження, проведеного військово-лікарською комісію та згідно довідки військово-лікарської комісії №161/25/7139, ОСОБА_6 визнано придатним за станом здоров`я для проходження військової служби. Також встановлено, відсутність обставин, передбачених ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які надавали б ОСОБА_6 право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Водночас, 19 травня 2023 року військовозобов`язаний ОСОБА_6 , будучи ознайомленим зі ст. 65 Конституції України, ст.ст. 1, 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відмовився від виконання свого конституційного обов`язку по захисту батьківщини та військової служби за мобілізацією.

Після цього, військовозобов`язаний ОСОБА_6 , реалізуючи умисел, направлений на ухилення від мобілізації, 19 травня 2023 року перебуваючи в ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , написав заяву про відмову від призову на військову службу за мобілізацією не маючи правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації пославшись на релігійні переконання. Співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 було роз`яснено зміст статті 35 Конституції України про свободу релігійного віросповідання, а також Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991 року № 1975-XII, згідно яких правом на альтернативну (невійськову) службу користуються особи, які призиваються на строкову військову службу.

Водночас, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (зі змінами) починаючи з 24 лютого 2022 року в Україні діє воєнний стан, разом з ним діють певні обмеження прав та свобод громадян України.

Альтернативна служба, а саме її застосування, є заміщенням проходження строкової військової служби в мирний час, заміна військової служби альтернативною (невійськовою) під час дії воєнного стану, українським законодавством не передбачена.

При цьому, ОСОБА_6 18.05.2023 попередили про кримінальну відповідальність за ст.336 Кримінального кодексу України, та відносно якого був складений акт про відмову від призову на військову службу за мобілізацією та вручена повістка про відправку 19.05.2023, від підпису про отримання якої він відмовився.

В подальшому, ОСОБА_6 усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, умисно ухилився від призову на військову службу під час мобілізації та у зазначені у повістці дату та час, а саме 19.05.2023 для відбуття військовозобов`язаних, які призиваються за мобілізацією до військової частини НОМЕР_1 не прибув, не маючи на те законних підстав.

Таким чином, ОСОБА_6 будучи військовозобов`язаним, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, діючи умисно, ухилився від виконання свого конституційного обов`язку по захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а саме призову на військову службу під час мобілізації, тим самим порушивши вимоги ст. 65 Конституції України, положення Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та вимоги ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не маючи на це законних підстав передбачених ст. 23 цього ж Закону.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину не визнав та показав суду, що він ніколи не ухилявся від ТЦК, виконує служіння у церкві та його віра забороняє йому проходити військову службу та брати до рук зброю. Завжди просив альтернативну військову службу та не відмовлявся від неї.

Незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_6 вини в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, його винність у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченому ст. 336 КК України, на думку суду повністю підтверджується сукупністю наступних доказів, які суд безпосередньо дослідив під час судового слідства.

В ході судового розгляду були допитані свідки, які повідомили наступне.

-Свідок ОСОБА_8 пояснив суду, що ОСОБА_9 прийшов проходити ВЛК. Повністю пройшовши комісію, він повинен був прийняти бойову повістку, від отримання якої він відмовився та відбув додому. Наслідки неприбуття йому було роз`яснено.

-Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні підтвердив суду, що обвинувачений ОСОБА_9 в 2023 році пройшов ВЛК, по результатам його визнано придатним. Від отримання бойової повістки він відмовився, посилаючись на релігійні переконання, що не є підставою для відмови від проходження служби. Відмова була зафіксована на відео в присутності свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , про що було складено акт, який ОСОБА_9 також відмовився підписувати. Наслідки відмови йому було роз`яснено. До військової частини ОСОБА_9 не прибув. Відстрочки в ОСОБА_9 не було.

-Свідок ОСОБА_13 пояснила суду, що в травні 2023 року після проходження ВЛК ОСОБА_9 було визнано придатним для проходження військової служби, була видана бойова повістка, від отримання якої ОСОБА_9 відмовився на підставі своїх релігійних переконань. Йому було роз`яснено, що релігійні переконання не є підставою для відмови, а також роз`яснено наслідки відмови про кримінальну відповідальність. Потім справа була передана до юриста.

Крім того, вина у пред`явленому ОСОБА_6 обвинуваченні також підтверджується в повному обсязі наступними перевіреними в ході судового слідства доказами:

- згідно з витягом з ЄРДР №12023162490000946 від 07.07.2023 року внесено відомості про те, що з 19.05.2023 ОСОБА_6 ухиляється від проходження військової служби під час мобілізації;

- згідно з повідомленням про кримінальне правопорушення в порядку ст. 214 КПК України ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомило ВП №3 ОРУП№1 про те, що ОСОБА_6 , відмовився від отримання повістки на відправку до військової частини НОМЕР_1 , про що було складено відповідний акт та рапорт від 19.05.2023;

- рапортом від 19.05.2024 з якого вбачається, що ОСОБА_6 відмовився отримати повістку для відправки до військової частини НОМЕР_1 ;

- актом № б/н про відмову від отримання і підписування повістки на відправку від 19.05.2023 року зафіксовано відмову ОСОБА_6 від отримання повістки;

- заявою ОСОБА_6 від 18.05.2023 року про видачу військового квитка у зв`язку з втратою;

- довідкою військово-лікарської комісії від 18.05.2023 року № 105/22/4375, карткою обстеження та медичного огляду ОСОБА_6 визнано придатним до військової служби;

- протоколами пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 21.08.2023 року, свідками ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , та довідками до них від 21.08.2023 року;

- протоколом огляду предметів від 07.08.2023 року, предметом огляду є облікова картка відносно ОСОБА_6 ;

- протоколом огляду предметів від 22.08.2023 року, предметом огляду є корінець повістки з відмовою від підпису ОСОБА_6 .

Вказані письмові докази є належними та допустимими, досліджені судом у повному об`ємі, жодна зі сторін їх не оспорювала.

Відповідно Преамбули до Конституції України - Конституція Основний Закон України.

Згідно з розділом ІІ Конституції України, закріплено права, свободи та обов`язки людини та громадянина.

Зокрема, ч.1 ст. 35 Конституції України передбачено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Частина 4 статті 35 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Таким чином, проголосивши свободу вибору релігійного або іншого світогляду, держава не відмовляється від принципу рівності всіх перед законом, закріпленою у ст. 24 Конституції України. Будь-які змістовні особливості, вимоги релігійних переконань, сповідуваних громадянином, не можуть бути підставою для ухилення від виконання загальних юридичних обов`язків.

Суб`єктами, згідно з Конституцією України, є держава та людина, громадяни.

Тож держава не повинна встановлювати з такого приводу жодних винятків для якихось категорій віруючих, ані зі свого боку громадянин, якої б релігії він не дотримувався, не має права відмовлятися від виконання загальних юридичних обов`язків.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Зокрема ст. 65 Конституцією України передбачено, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

В умовах воєнного або надзвичайного стану, можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строків цих обмежень, серед статей, які не можуть бути обмежені, ст.ст. 35, 65 Конституції України немає.

Військова служба у Збройних Силах України визначається Законами України від 25.11.1992 року «Про загальний військовий обов`язок і військову службу», а сам порядок проходження громадянами України військової служби відповідними категоріями затверджується Президентом України та документується іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 3 статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» визначено організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Статтею 1 цього Закону передбачено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлює такі види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб з числа резервістів в особливий період.

Вказаний Закон встановлює, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період - це два самостійні види військової служби і Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби.

Заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на альтернативну (невійськову) службу, Законом не встановлена.

Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 - на всій території України введено воєнний стан.

Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 69/2022 у зв`язку, з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України - оголошено про проведення загальної мобілізації.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Безпосереднім об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України (ухилення від призову за мобілізацією), є відносини, що забезпечують обороноздатність України, зокрема, комплектування її Збройних Сил, на які відповідно до ч. 2 ст. 17 Конституції України покладаються найважливіші функції: оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості.

Суспільна небезпечність ухилення від призову за мобілізацією обумовлена тим, що мобілізація пов`язується з умовами особливого періоду в державі - із загрозою чи нападу, небезпеці державній незалежності України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 , будучи військовозобов`язаним, придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, знаючи про відсутність будь-яких рішень щодо заміни на невійськову службу, не маючи підстав на альтернативну службу під час мобілізації на особливий період, отримавши особисто повістку, без поважних причин не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 для відправки до в/ч НОМЕР_1 , для проходження військової служби в Збройних силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період, чим ухилився від призову за мобілізацією.

Враховуючи, що об`єктивна сторона кримінального правопорушення за ст. 336 КК України виявляється в бездіяльності - ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією, проаналізувавши зібрані в справі докази в їх сукупності дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України.

Суд звертає увагу на той факт, що з 24 лютого 2022 року по даний час, фактично скоєно широкомасштабний віроломний, без оголошення війни напад на миролюбиву державу Україну під вигаданим мотивом «спеціальна операція» з територій суміжних з Україною - російської федерації та республіки білорусь, захопивши та окупувавши ряд територій, періодично захоплюючи такі території у глибину.

З цих підстав в Україні було оголошено загальну військову мобілізацію всіх військовозобов`язаних, в тому числі і ОСОБА_6 .

Мобілізація є вимушеною мірою з боку держави Україна, яка веде не загарбницьку війну, а перебуває у стані «оборонної війни» та більше трьох років у особливому стані.

Під час мобілізації військовозобов`язаних, можливість проходження альтернативної служби не передбачено з тієї причини, що мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Вітчизни від протиправного військового вторгнення з боку російської федерації.

Держава Україна веде визвольну війну проти військової агресії російської федерації та її сателітів, які значно перевищують її матеріальні, а також людські ресурси, які є обмеженими в силу різних обставин, а тому мобілізаційні заходи за таких умов є виправданими.

З показів ОСОБА_6 слідує, що для нього, як для віруючої людини ключовим є не тільки те, чи буде він тримати у руках зброю чи ні, для нього є неприйнятна військова служба в цілому. Все це суперечить його релігійним поглядам.

Разом з тим, суд звертає увагу, що Збройні Сили потребують та мають значну кількість професій та посад, прямо не пов`язаних з безпосередньою участю у бойових діях.

Таким чином перебування у ЗСУ не охоплюється тільки участю у веденні бойових дій, з врахуванням його досвіду.

За таких обставин посилання ОСОБА_6 на те, що релігійні переконання не дозволяють йому проходити військову службу та брати у руки зброю, не може бути оцінено судом як такі обставини, що настільки обмежують можливість сповідувати певну віру, що само по собі виключає можливість виконання військового обов`язку, військовозобов`язаного ОСОБА_6 як громадянина України по мобілізації під час воєнного стану, незалежно від його віросповідання як члена релігійної громади ОСОБА_14 .

Враховуючи наведене, допитавши обвинуваченого, свідків, дослідивши докази кримінального провадження, суд поза розумним сумнівом встановив винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин викладених у обвинувальному акті та вироку суду, а його вина є доведеною повністю.

За таких обставин, суд кваліфікує дії ОСОБА_6 за ст. 336 КК України, тобто ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» № 5 від 29.06.1990 р. мотивування у вироку висновку, щодо кваліфікації злочину, полягає у зіставленні ознак установленого судом злочинного діяння і ознак злочину, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, і формулюванні висновку про їх відповідність.

Верховний Суд України у постанові від 15 листопада 2012 р. у справі № 5-15кс12 зазначив: правильність застосування норми закону про кримінальну відповідальність (кваліфікація злочину) полягає у точності (адекватності) розуміння (визначення, тлумачення) змісту конкретної кримінально-правової норми, дійсності (об`єктивності) фактичних обставин певного суспільно небезпечного діяння та встановленні й визначенні співвідношення між фактичними ознаками суспільно небезпечного діяння та ознаками складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою.

Суд зіставивши зміст конкретної норми КК України, а саме передбаченої ст. 336 КК України та дійсні, об`єктивно встановлені у судовому засіданні, фактичні обставини суспільно небезпечних діянь, дійшов висновку про їх відповідність.

Забезпечення доведеності вини, підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором є основними засадами судочинства - ст. 129 Конституції України.

При оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту. Суд при оцінці доказів має керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою - п.п. 161,150,100 рішення Європейського суду з прав людини у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Нечипорук і Йонкало проти України, «Салман проти Туреччини».

Суд, відповідно до ст. 94 КПК України за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний наданий прокурором допустимий доказ з точки зору належності, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття процесуального рішення, установив поза розумним сумнівом співіснування достатньо вагомих, переконливих, чітких і узгоджених між собою ознак та схожих неспростовних презумпцій факту:

- доведеності вчинення суспільно небезпечних діянь, які містять склад злочинів.

- обґрунтованості обвинувачення.

Судом в ході судового розгляду забезпечено обвинуваченого ОСОБА_6 , передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), право на захист від обвинувачення і його реалізація шляхом надання розумної можливості представляти свою правову позицію, свої докази, оскаржувати допустимість доказів, заперечувати проти них, їх використання.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченій покарання, суд керується вимогами ст. 65-67 КК України та роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» з послідуючими змінами та виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України) (2341-14), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Згідно вимог п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Частиною другою ст. 65 КК України визначено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Пом`якшуючих вину обставин відповідно до ст. 66 КК України у відношенні ОСОБА_6 суд не встановив.

Обставини, що обтяжували би покарання ОСОБА_6 відповідно до ст. 67 КК України відсутні.

Прокурор у судових дебатах підтримав висунуте ОСОБА_6 обвинувачення за ст. 336 КК України, посилаючись на обставини викладені в обвинувальному акті, та просив суд обрати обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі строком на (4) чотири роки.

Захисник у судових дебатах зазначив, що ОСОБА_6 є активним учасником релігійної організації Адвентистів Сьомого Дня, відмовлявся від виконання військового обов`язку на підставі своїх щирих релігійних переконань, а тому відносно вказаної особи просив призначити покарання з застосуванням ст. 75 КК України.

При призначенні виду та міри покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є нетяжким, обставини кримінального провадження, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, не одружений, на утриманні осіб не має, офіційно не працюючий, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Крім того, суд враховує довідку надану прокурором з Інформаційно-пошукової бази МВС, відповідно до якої ОСОБА_6 будучи солдатом в/ч НОМЕР_2 в Чугуївському районі Харківської області не прибув покинув місце несення служби без зброї, про що було повідомлено до ВП №1 Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області. В подальшому ВСП було виставлено картку, що ОСОБА_6 самовільно залишив частину та перебуває у розшуку.

Реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи в достатній мірі, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати мету загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого і запобіганню вчинення ним нових кримінальних порушень.

З урахуванням наведених вище всіх обставин і того, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари, як мети покарання, суд дійшов висновку, що необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі.

При цьому суд вважає, що звільнення ОСОБА_6 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України та встановлення іспитового строку не буде достатнім та необхідним для виправлення його, оскільки звільнення від відбування покарання з випробуванням військовозобов`язаного, який не маючи передбачених законодавством підстав для відстрочки від призову чи інших поважних причин у період воєнного стану при оголошеній загальній мобілізації, умисно ігноруючи конституційний обов`язок по захисту Вітчизни під час військової агресії ворога, не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень, а навпаки, створить впевненість у безкарності за відмову від захисту Батьківщини.

Наведене свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.

Суд враховує правові позиції Верховного Суду, викладених в постановах № 641/1067/23 від 15.11.2023, № 573/406/25 від 15.04.2025, відповідно до яких з урахуванням ситуації, яка наразі склалася в країні збройною агресією російською федерацією та конституційним обов`язком кожного громадянина по захисту Батьківщини, вчинений умисний нетяжкий злочин, передбачений ст. 336 КК України, представляє значну суспільну небезпечність, тому звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, особливо під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації.

Відповідно до ст. 370 ч. 1 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Суд звершував правосуддя очевидно для загалу, згідно з нормами Кримінального Кодексу України, об`єктивно і неупереджено, незалежно та керуючись верховенством права, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з додержанням і врахуванням Загальної Декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішень Європейського суду з прав людини, вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.

Судом вирок ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.

Суд, відповідно до ст. 368 КПК України, вирішив усі питання при ухваленні вироку.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_6 обрати у вигляді особистого зобов`язання до набрання вироком законної сили.

Судові витрати відсутні.

Цивільний позов не заявлено.

Питання речових доказів вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 373, 374, 615 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.

Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обчислювати з моменту взяття під варту в порядку виконання вироку.

До набрання вироку законної сили застосувати до ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

До набрання вироком законної сили покласти на ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виконання обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:

не відлучатися за межі міста Одеси та Одеської області без дозволу суду;

повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.

Цивільний позов не заявлено.

Процесуальні витрати відсутні.

Речові докази по справі: облікова картка відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; повістка про призив по мобілізації відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити ОСОБА_6 і прокурору.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Одеського апеляційного суду через Пересипський районний суд міста Одеси протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя Пересипського

районного суду м. Одеси ОСОБА_1