Решение № 137320197, 26.05.2026, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/9438/23

Номер провадження 2/404/2337/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року Фортечний районний суд міста Кропивницького в складі:

головуючого судді Іванової Н.Ю.

при секретарі - Коцюбі Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кропивницької міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Кропивницької міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_2 . Просила визнати недійсним та скасувати рішення Кропивницької міської ради, четверта сесія восьмого скликання від 20.05.2021 року № 420, в частині надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 орієнтовно площею 0, 0600 га. як наслідок скасувати: державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 3510100000:466355:0107.

В обґрунтування поданого позову зазначено, що позивач є власником 13/25 частини житлового будинку з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину від 03 лютого 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Кіровоградської державної нотаріальної контори реєстровий № 3-78. Право власності зареєстровано 15.02.2003 року обласним комунальним підприємством «Кіровоградське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» номер запису 2190 в книзі:8, реєстраційний номер майна: 87062.

Інша 12/25 частина житлового будинку з надвірними будівлями належить ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом р.№ 441 видане приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Писаковською Анастасією Геннадіївною 07.06.2023 року, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 350705794 від 17.10.2023 року.

Співвласники мають право користування земельною ділянкою загальною площею 2027,4 кв.м. Право користування виникло на підставі Рішення № 362 Виконавчого комітету Кіровоградської міської Ради депутатів трудящих від 25 травня 1954 року «Про обмір земельних дільниць та реєстрацію документів будівельного кварталу № 395. Згідно вказаного Рішення за землекористувачами зареєстровано 2072,4 кв.м. земельної ділянки.

Інформація про розмір земельної ділянки також повністю підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 350705794 від 17.10.2023 року, де в розділі ВІДОМОСТІ ПРО ОБ`ЄКТ НЕРУХОМОГО МАЙНА зазначено реєстраційний номер майна 87062, тип майна: будинок, Площа земельної ділянки (кв.м.): 2072,4.

В травні 2023 року позивач вирішила виготовити технічну документацію на земельну ділянку з метою подальшої приватизації у відповідності до вимог законодавства. Підприємець до якого вона звернулася за виготовленням технічної документації, після перевірки даних з кадастру повідомив їй, що земельна ділянка за вказаною адресою має іншу, ніж вона вказала, площу, та те, що з вказаної земельної ділянки вилучено 0,0600 га.

З`ясовуючи обставини вилучення 0,0600 га земельної ділянки позивач дізналась, що 20 травня 2021 року четверта сесія восьмого скликання Кропивницької міської ради прийняла рішення № 420, яким надала дозвіл на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_2 щодо відведення у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0.0600 га. як вільну земельну ділянку, так як вказано в рішенні: «із земель житлової та громадської забудови».

Отже, Кропивницька міська рада, порушила права позивача на користування земельною ділянкою, та без жодних правових підстав позбавила позивача права користування земельною ділянкою площею 0,0600 га.

Особа якій надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, ОСОБА_2 є чоловіком співвласниці ОСОБА_2 , яка заявила, що землю вилучили не з її частки, а з спільної земельної ділянки і що тепер вона має намір здійснити поділ земельної ділянки, що залишилась в користуванні відповідно до часток у праві власності на житловий будинок. Така заява суперечить інтересам позивача та грубо порушує її права на користування належною часткою земельної ділянки, а саме на 13/25 частки від загальної площі 2072,4 кв.м.

Зазначено, що позивач позбавлений можливості реалізувати свої права у позасудовому порядку, тому звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 14 грудня 2023 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою судді від 05 серпня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні.

Представник позивача, адвокат Шинкарьов О.О. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити. У судове засідання 26 травня 2026 року надав заяву про проведення судового засідання у його відсутності.

Представник відповідача Кропивницької міської ради, Мельніченко Б. В. у судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог.

Треті особи у судове засідання не з`явилися. Повідомлялися належним чином.

Представник відповідача Кропивницької міської ради, Мельніченко Б. В. у судове засідання 26 травня 2026 року надала заяву про відкладення судового засідання, оскільки немає можливості взяти участь у зазначеному судовому засіданні у зв`язку з знаходженням у судовому засідання у Кропивницькому апеляційному суді.

Суд враховує, що заяву про відкладення розгляду справи представником відповідача подано повторно та вважає таку заяву не доведеною, оскільки до заяви не надано будь-яких доказів того, що вона немає можливості взяти участь у зазначеному судовому засіданні у зв`язку з перебуванням у Кропивницькому апеляційному суді.

Обов`язкових підстав для відкладення судового засідання через неявку відповідача та його представника суд не вбачає, що також призведе до безпідставного затягування розгляду справи з порушенням розумних строків її розгляду.

За правилами частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, в межах наданих доказів, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази, встановив наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Частиною 1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Судом установлено, що згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 350705794 від 17.10.2023 року, в розділі ВІДОМОСТІ ПРО ОБ`ЄКТ НЕРУХОМОГО МАЙНА зазначено реєстраційний номер майна 87062, тип майна: будинок, Площа земельної ділянки (кв.м.): 2072,4, відсоток зносу:56, загальна вартість нерухомого майна (грн):20486, належить ОСОБА_1 , форма власності: приватна, частка власності:13/25.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 03 лютого 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Кіровоградської державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за № 3-78, спадкоємцем майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дочка ОСОБА_1 . Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з 13/25 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Згідно рішення № 562 Виконавчого комітету Кіровоградської міської Ради народних депутатів трудящих від 25.05.1954 року про обмір земельних дільниць та реєстрацію документів будівельного кварталу № НОМЕР_1 за землекористувачами зареєстровано 2072.4 кв.м. земельної ділянки.

Згідно витягу з рішення четвертої сесії восьмого скликання Кропивницької міської ради № 420 від 20.05.2021 року «Про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою громадянам» надано ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 орієнтовано площею 0,0600 га (у тому числі по угіддях 0,0600 га малоповерхова забудова) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови.

Порядок вилучення земельних ділянок із постійного користування визначено ст. 149 ЗК України, відповідно до якої:

1. земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

2. вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а в разі незгоди землекористувачів - у судовому порядку, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини. Справжність підпису на документі, що підтверджує згоду землекористувача на вилучення земельної ділянки, засвідчується нотаріально.

Як вбачається з самого змісту оскаржуваного рішення співвласники як належні користувачі земельної ділянки не надавали згоди на вилучення її частини. Відповідач не перевірив наявність прав третіх осіб на спірну земельну ділянку, не отримав згоди на її вилучення чим грубо порушив приписи законодавства України.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та реєстрація вилученої спірної земельної ділянки площею 0,0600 га кадастровий номер 3510100000:46:355:0107 також проведені з порушенням прав позивача.

Як вбачається з відомостей, що містяться у Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, номер витягу НВ-2612243412021 в розділі (Опис меж) вказано, що відповідно до схеми розташування земельна ділянка в точках від Г до Д межує з земельною ділянкою Кропивницької міської ради, що не відповідає дійсності, так як в цій частині земельна ділянка межує з земельною ділянкою, яка знаходиться в користуванні співвласників по АДРЕСА_1 , саме у яких незаконно вилучено спірну земельну ділянку.

Відповідно до вимог ч.1 ст.15, ч.2 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений ч.2 ст.16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до п.г.ч.3 ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Статтею 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За правилами частини другої статті 120 ЗК України (в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваного рішення): якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Як вже зазначалось, позивач набула права власності на 13/25 частин житлового будинку з надвірними будівлями в порядку спадкування 03 лютого 2003 року. До вказаного часу власником зазначеної частки була її мати, ОСОБА_3 , яка набула її на підставі договору купівлі-продажу 17.07.1984 року, отже до позивача перейшли всі права на користування земельною ділянкою, які належали попередньому власнику.

Наслідком прийняття зазначеними органами, їх посадовими особами рішень із порушенням установленої законом процедури, або всупереч нормі закону, або з перевищенням своїх повноважень є визнання таких рішень недійсними п.7 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 року №7.

Здійснення права спільної часткової власності визначено в статі 358 ЦК України відповідно до якої: Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

За приписами ст. 377 ЦК України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно роз`яснень викладених в пп. «г» п.18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» гідно якої, громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розд. X «Перехідні положення» ЗК (2768-14), одержані ними до 1 січня 2002 р. у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Статтею 141 Земельного кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, а саме:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій. г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Як зазначалося вище, способи захисту прав на земельні ділянки визначені ст. 152 ЗК України. Згідно п.г. ч.3 ст. 152 захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства» № 7 від 16.04.2004 року в п. 11 роз`яснив: Розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів, суд має перевірити законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність .

Відповідно до частини десять статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», так і пункт 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051, підставами для скасування державної реєстрації земельної ділянки Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, визначають: 1) поділ чи об`єднання земельних ділянок - на підставі заяви про державну реєстрацію земельних ділянок, які утворилися в результаті такого поділу чи об`єднання; 2) відсутність реєстрації речового права на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки, що не було зареєстроване з вини заявника; 3) ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку, що допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

В своїх поясненнях представник ОСОБА_2 вказує як правову підставу використання останнім земельної ділянки, посилаючись на рішення виконавчого комітету міської ради депутатів від 03.12.1990 року № 669, що земельна ділянка надана за рахунок домоволодіння АДРЕСА_1 по згоді власників, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Враховуючи, що вказані правовідносини виникли 03.12.1990 року, то на той час діяв Земельний Кодекс Української РСР 1970 року в редакції 25.10.1988 року.

Відповідно до ч.4 ст.16 Кодексу: надання земельної ділянки, що є в користуванні, іншому землекористувачеві провадиться тільки після вилучення даної ділянки в порядку, передбаченому статтями 37-41 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.25 Кодексу права землекористувачів охороняються законом. Припинення права користування земельною ділянкою або зменшення її розмірів може мати місце лише у випадках, прямо передбачених законом.

Підстави припинення права землекористування громадян визначені ст.36 Кодексу.

Право громадян на користування наданою земельною ділянкою підлягає припиненню відповідно повністю або частково у випадках:

1) добровільної відмови від користування земельною ділянкою;

2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку;

3) переїзду на інше постійне місце проживання всіх членів двору або сім`ї, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 106-1 цього Кодексу

4) припинення трудових відносин, у зв`язку з якими було надано службовий наділ, за винятком випадків, передбачених статтею 134 цього Кодексу, а також інших випадків, передбачених законодавством СРСР і Української РСР;

5) смерті всіх членів двору або сім`ї;

6) виникнення необхідності вилучення земельної ділянки для державних або громадських потреб.

Право користування земельною ділянкою може бути припинене у випадках вчинення громадянином дій, передбачених статтею 169 цього Кодексу, а також при невикористанні протягом двох років підряд земельної ділянки або використанні її не відповідно до тієї мети, для якої вона надана.

Припинення права користування землею у випадках, передбачених

пунктами 1, 3, 4 частини першої і частиною другою цієї статті, провадиться за рішенням(постановою) органів, які надали земельні ділянки, а у випадках, передбачених пунктом 6 цієї статті, - за рішенням (постановою) органів, які мають право вилучати земельні ділянки.

У даному випадку єдиною підставою могла бути тільки добровільна відмова від користування земельною ділянкою. Зацікавленою особою не надано доказів про прийняття рішення органу місцевого самоврядування про припинення права користування на частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Жодних змін в містобудівну документацію не вносилось, так як і на сьогоднішній день площа земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 складає 2072,4 кв.м.

Діюче земельне законодавство містить ті самі вимоги щодо порядку припинення права користування земельною ділянкою ст. 140-149 ЗК України.

У даній справі відповідач не посилається, як на підставу надання дозволу на розробку проекту землеустрою, на рішення від 03.12.1990 року. Якби вказане рішення було чинне, то особа могла просто замовити технічну документацію з відновлення та встановлення меж земельної ділянки, як це передбачено частиною другою статті 118 ЗК України, відповідно до якої, рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Натомість ОСОБА_2 звертається з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, що передбачає, що земельна ділянка знаходиться у комунальній власності та сам вказує, що звернувся в порядку ч.6 ст. 18 ЗК України.

У п.8 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 року № 7 зазначено: вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними.

У разі пред`явлення до органу виконавчої влади або місцевого самоврядування позову про незаконність припинення права землекористування через відсутність судового рішення про вилучення земельної ділянки відповідач вправі пред`явити зустрічний позов про таке вилучення, а суд має розглянути його разом із первинним позовом.

Надані суду представником ОСОБА_2 пояснення не базуються на нормах діючого законодавства у даному спорі, не враховують наявність перебування земельної ділянки в користуванні громадян, та відсутності правових підстав для її вилучення.

Враховуючи викладене відповідач не діяв у відповідності до вимог законодавства, не мав права розпоряджатись спірною земельною ділянкою, так як вона знаходиться в постійному користуванні третіх осіб. Земельна ділянка не вилучалась у встановленому законом порядку.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити .

Визнати недійсним та скасувати рішення Кропивницької міської ради, четверта сесія восьмого скликання від 20 травня 2021 року № 420, в частині надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0, 0600 га., скасувати державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 3510100000:466355:0107 та припинити всі речові права на зазначену земельну ділянку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , НОМЕР_2 .

Відповідач: Кропивницька міська рада, місцезнаходження: 25022, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, буд.41, код ЄДРПОУ 26241020.

Третя особа: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП не встановлено.

Повний текст судового рішення складено 11.06.2026 року.

Суддя Фортечного районного суду

міста Кропивницького Н. Ю. Іванова