Решение № 137302293, 26.05.2026, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/1063/26

Провадження № 2/0203/1440/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2026 року Центральний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Биченковій Г.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 14.08.2024 року між ТОВ «ЛНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачкою було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4888759, відповідно до умов якого останній було видано кредит в сумі 4000 грн., строком на 360 днів, до 09.08.2025 року. В подальшому, сторонами було підписано додатковий договір від 14.08.2024 року, згідно якого відповідачці було видано кредитні кошти в сумі 4500 грн. На підставі договору факторингу №02-1/06/2025 від 02.06.2025 року право вимоги за укладеним із відповідачкою кредитним договором первісним кредитором було відступлено на користь позивача. На момент відступлення права вимоги заборгованість позичальника за кредитним договором складала 38612 грн. 43 коп., з яких: заборгованість по тілу кредиту в сумі 8154 грн. 23 коп., заборгованість по процентам в сумі 26208 грн. 20 коп., неустойка в сумі 4250 грн. Після відступлення права вимоги, позивачем в межах строку дії кредитного договору було нараховано проценти в сумі 8317 грн. 32 коп. Таким чином загальна заборгованість відповідачки за кредитним договором становить 42679 грн. 74 коп., з яких заборгованість по тілу кредиту 8154 грн. 23 коп., заборгованість по процентам в сумі 34525 грн. 52 коп. З урахуванням наведеного, позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором в зазначеному вище розмірі та понесені по справі судові витрати.

Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 11.02.2026 року позов було прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду в спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін.

В призначене судове засідання представник позивача та відповідачка не з`явились.

В позовній заяві позивач просив розглядати справу без участі його представника, не заперечуючи проти заочного розгляду справи.

Відповідачка про причини неявки не повідомила, відзиву на позов не надала.

З урахуванням цього, враховуючи, що справу призначено до розгляду в спрощеному провадженні та явка сторін обов`язковою не визнавалась, відсутність обставин, які б об`єктивно перешкоджали можливості розгляду справи по суті, судом у відповідності до ч.3 ст.211, ст.223, ч.2 ст.247, ст.ст.280,281 ЦПК України було ухвалено про розгляд справи за відсутності сторін, в заочному порядку та без фіксації судового засіданні за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Перевіривши викладені в позовній заяві доводи та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до чч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Частинами 1,2 ст.642 ЦК України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

В зв`язку із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30.09.2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Так, ст.3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.3 ст.11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону).

За змістом ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.ч.1,2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За правилами ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора в зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Зі змісту ст.1078 ЦК України випливає, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 14.08.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачкою ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4888759. підписаний відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором №72452, відповідно до умов якого сторонами було погоджено надання позичальнику кредиту в сумі 4000 грн., строком на 360 днів, зі сплатою процентів в порядку та на умовах, визначених п.1.4 договору.

Також 14.08.2024 року між останніми було укладено додатковий договір до договору №4888759 від 14.08.2024 року, яким було погоджено надання відповідачці додатково кредиту в сумі 4500 грн. на тих саме умовах.

Згідно витребуваної судом за клопотанням позивача інформації в АТ «Універсал Банк» вбачається, що на ім`я відповідачки банком було емітовано відповідну платіжну картку із номером, маска якого зазначена в кредитному договорі, а також підтверджено зарахування на неї 14.08.2024 року коштів в сумі 4000 грн. та 4500 грн.

Вказане свідчить про виконання кредитором своїх зобов`язанням за кредитним договором та додатковим договором щодо видачі кредиту в загальній сумі 8500 грн.

Крім того, матеріалами справи підтверджено факт укладання між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» 02.06.2025 року договору факторингу №02-1/06/2025, відповідно до якого право вимоги за укладеним із відповідачкою кредитним договором перейшло до позивача.

На момент відступлення права вимоги заборгованість позичальника за кредитним договором складала 38612 грн. 43 коп., з яких: заборгованість по тілу кредиту в сумі 8154 грн. 23 коп., заборгованість по процентам в сумі 26208 грн. 20 коп., неустойка в сумі 4250 грн.

Після відступлення права вимоги, позивачем в межах строку дії кредитного договору було нараховано проценти в сумі 8317 грн. 32 коп.

Вказане підтверджується відповідним розрахунком заборгованості, правильність якого відповідачкою не спростована.

Позивачем заявлена до стягнення зазначена вище заборгованість, за виключенням нарахованої неустойки в сум 4250 грн., а саме: заборгованість в сумі 42679 грн. 74 коп., що включає в себе заборгованість по тілу кредиту 8154 грн. 23 коп., заборгованість по процентам в сумі 34525 грн. 52 коп.

За наведених вище обставин не спростованих відповідачкою, положень закону та умов кредитного договору, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про обгрунтованість, доведеність та необхідність задоволення позову в повному обсязі, стягнувши з відповідачки на користь позивача зазначену заборгованість за кредитним договором в сумі 42679 грн. 74 коп., а також у відповідності до ст.141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору в сумі 2662 грн. 40 коп.

В частині стягнення з відповідачки понесених позивачем по справі витрат на правову допомогу суд враховує наступне.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Порядок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу здійснюється відповідно до ст.ст.134,137,141 ЦПК України.

Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.09.2021 року у справі №904/1907/15).

При визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 року усправі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, відповідно до положень ч.6 ст.137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витратна адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.3,5,9 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна позиція відображена в п.119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року №922/1964/21.

Також, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 року у справі №903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

В своєму позові позивач просив стягнути з відповідачки понесені витрати на правову допомогу в сумі 10000 грн., на підтвердження чого надав договір про надання юридичних послуг №01/08/2024-А від 01.08.2024 року із адвокатом Дідух Є.О., з додатковою угодою №1 від 09.12.2025 року, акт №4888759 від 15.12.2025 року прийому-передачі виконаних робіт та детальний опис робіт.

Суд враховує, що зазначені в опису та акті роботи у вигляді зустрічі з клієнтом, дослідження документів, аналізу чинного законодавства та судової практики, підготовки декілька позицій з питань ефективного захисту прав клієнта, складання позовної заяви та оформлення інших документів, охоплюються діями зі складання та подання позовної заяви.

Також суд враховує, що з приводу розгляду справ даної категорії існує стала судова практика. Вказана справа з огляду на ціну позову, в силу ст.19 ЦПК України віднесена до категорії малозначних та розглядається в спрощеному позовному провадженні. До позовної заяви додавались документи, що були у розпорядженні позивача, а тому, підготовка документів для звернення до суду в рамках даної справи в суді першої інстанції не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.

Доказів щодо надання послуг у вигляді складання письмового консультаційного висновку позивачем не надано.

Складання та подання адвокатського запиту до банківської установи щодо витребування інформації, що становить банківську таємницю, з огляду на обізнаність адвоката на положення діючого законодавства та неможливість надання такої інформації без згоди власника, також не є свідченням розумності та необхідності таких послуг та стягнення їх вартості.

За вказаних обставин, виходячи із положень ч.3 ст.141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критеріїв необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн. є завищеними та в повному обсязі не доведеними.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог в цій частині, зменшивши розмір витрат на правову допомогу та стягнувши відповідні витрати з відповідачки на користь позивача в сумі 5000 грн.

Всього, таким чином, з відповідачки на користь позивача слід стягнути судові витрати в сумі 7662 грн. 40 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.6,207,512,514,526,626,627,628,641,642,1048-1050,1054,1077,1078 ЦК України, ст.ст.3,11,12 Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст.2,4,5,10-13,76-81,141,211,223,247,258, 259,263-268,280,281 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» (04070, м.Київ, вул.Глибочицька, буд.40, приміщення 19 літ.«Н», «П», код ЄДРПОУ 40966896) заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4888759 від 14 серпня 2024 року в сумі 42679 грн. 74 коп., що включає в себе заборгованість по тілу кредиту 8154 грн. 23 коп., заборгованість по процентам в сумі 34525 грн. 52 коп.; а також стягнути судові витрати в сумі 7662 грн. 40 коп., у тч.: витрати по сплаті судового збору в сумі 2662 грн. 40 коп., витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн.

В іншій частині в стягненні витрат на правову допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 01 червня 2026 року.

Суддя С.Ю.Казак