Решение № 137287021, 10.06.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/5271/25

Провадження № 2/202/601/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

10 червня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпра у складі:

головуючого судді Недобитюк Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Горбенка О.В.,

(в порядку доручення судді на підставі частини 3 ст. 66 ЦПК України),

за відсутності учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (далі ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 31.07.2023 року між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ОСОБА_1 був укладений Договір про надання фінансового кредиту № 06308-07/2023, згідно з умовами якого відповідач отримав 10 000 грн на умовах строковості, платності та поворотності. Договір укладено в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

29.01.2024 року між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено Договір факторингу № 29012024-1, відповідно до якого позивач набув права вимоги до відповідача. Позивач зазначає, що відповідач зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 49 500 грн, яка складається з: 10 000 грн тіло кредиту, 39 500 грн відсотки. Просить стягнути вказану суму, а також 2422,40 грн судового збору та 7000 грн витрат на правову допомогу.

Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпра від 07 липня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд призначено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, відзив на позов не подав.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних доказів (ст. 280 ЦПК України).

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 31.07.2023 року між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 06308-07/2023 на суму 10 000 грн. Договір укладено в електронній формі шляхом використання відповідачем одноразового ідентифікатора (ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною. Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20. У справі встановлено, що для підписання кредитного договору відповідачем було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.

Кредитні кошти були перераховані на банківську картку відповідача.

29.01.2024 року ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» відступило право вимоги за вказаним договором на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за Договором факторингу № 29012024-1.

Згідно зі ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору у встановлений строк.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати кредит позичальникові на встановлених умовах, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1048 ЦК України). Судом встановлено, що відповідач порушив умови договору, не повернувши кошти.

Згідно з розрахунком позивача, сума заборгованості становить 49 500 грн, з яких: тіло кредиту 10 000 грн, відсотки 39 500 грн.

Вирішуючи спір в частині стягнення заборгованості за нарахованими відсотками, суд виходить з наступного.

Позивач просить стягнути з відповідача відсотки за користування кредитом у розмірі 39 500 грн, що майже в чотири рази перевищує суму отриманого кредиту. Відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування, які викладені в об`ємних документах, що не містять прозорості та зрозумілості щодо дійсного періоду та розміру нарахувань.

Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині 3 ст. 509 та частинах 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини 3 статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами. Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов, може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Отже, положення кредитного договору щодо різних відсоткових ставок не відповідають загальним засадам цивільного законодавства про договір щодо справедливості, добросовісності, розумності його умов.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена до стягнення сума відсотків (39 500 грн) не є співмірною сумі кредиту (10 000 грн), суперечить принципам розумності та є наслідком дисбалансу договірних прав на шкоду позичальника, суд приходить до висновку про необхідність зменшення розміру відсотків за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів, а саме до 10 000 грн.

Оскільки умовами договору та вимогами позивача не заявлено стягнення комісій чи інших додаткових платежів за обслуговування кредиту, додаткових підстав для відмови у задоволенні цих частин немає.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 20 000 грн, з яких: 10 000 грн тіло кредиту, 10 000 грн відсотки. Позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено на 40,40% (20 000 грн від заявлених 49 500 грн), з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 978,75 грн (2422,40 грн * 40,40%).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом першим частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правової допомоги за рахунок держави. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Позивачем на підтвердження понесення витрат на адвоката надано копію договору про надання правничої допомоги № 0103 від 01.03.2024 року, ордер, детальний опис наданих послуг та рахунок на оплату.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Отже, відповідно до детального опису наданих послуг було встановлено, що сума гонорару адвоката за надання правничої допомоги становить 7000 грн.

Суд вважає зазначену справу такою що є невеликої складності тому що вона є типовою з усталеною судовою практикою. В справі заявлено одного позивача та відповідача. Справа розглянута в спрощеному провадженні без участі сторін.

Однак, суд, проаналізувавши обсяг наданих послуг, а також беручи до уваги невелику складність справи, яка є типовою, обсяг виконаної роботи адвокатом, дійшов висновку, що заявлений гонорар не відповідає принципу розумності, співмірності та пропорційності, враховуючи невелику складність справи, типовість заявлених позовних вимог, що не потребує великої кількості часу для складання позовної заяви, справа розглядалась в спрощеному провадженні без участі представника позивача, а тому гонорар в 7000 грн не є обґрунтованим та не відповідає принципу розумності та співмірності.

Тому, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, з урахуванням викладених обставин, суд вважає суму в розмірі 2000 гривень співмірним відшкодуванням за надану правничу допомогу.

Керуючись ст. 16, 509, 526, 610, 627, 1054 ЦК України, ст. 4, 12, 13, 81, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за Договором про надання фінансового кредиту № 06308-07/2023 від 31.07.2023 року в загальному розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп., яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту 10 000 грн; прострочена заборгованість за сумою відсотків 10 000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог у розмірі 978 грн 75 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 10 червня 2026 року.

ПОЗИВАЧ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ 35234236, адреса: 79029, Україна, Львівська обл., м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, 4-й поверх.

ВІДПОВІДАЧ: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя Н. В. Недобитюк