Решение № 137266752, 09.06.2026, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1223/26

09 червня 2026 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через представника звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області, у якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Головним управлінням ДПС у Тернопільській області, від 08.09.2025 №0759591-2407-1918-UA61040430000018305.

В обґрунтування позовних зазначено, що відповідно до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючим органом неправомірно нараховано податкові зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, на склад, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 144,3 кв.м. Такий об`єкт використовується позивачем для виробництва сільськогосподарської продукції як овочесховище (сховище для власновирощених яблук). Окрім того, позивачу на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 6124610500:01:001:0038, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка використовується ним за цим призначенням. Позивач вважає, що оскільки вказане нерухоме майно є будівлею сільськогосподарського призначення та використовується безпосередньо у його сільськогосподарській діяльності, то, як наслідок, не є об`єктом оподаткування згідно з підпунктом ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі, постановлено судовий розгляд справи проводити суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Одночасно цією ухвалою суду зобов`язано сторін надати належним чином засвідчені копії документів.

У строк, встановлений судом, надійшов відзив на позовну заяву Головного управління ДПС у Тернопільській області. Представник відповідача проти позову заперечує та зазначає, що лише за умови, що результат господарської діяльності платника податків відповідатиме критеріям сільськогосподарського товаровиробника і відповідатиме основному виду економічної діяльності, позивач матиме підстави для застосування норм підпункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України до приналежних йому об`єктів нерухомості, які класифікуються у класі 1271 Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства Класифікатора.

У зв`язку з непідтвердженням того, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником, він не може звільнятися від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Позивач не довів, що у 2024 році він використовував нежитлове приміщення з метою ведення особистого селянського господарства для виготовлення сільськогосподарської продукції. Мотивація відсутності статусу сільськогосподарського товаровиробника зводиться до того, що ОСОБА_1 не зареєстрований як підприємець. Також позивачем не надано жодних доказів перебування особистого селянського господарства на обліку Скалатської міської ради. З наведених підстав відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.31-36).

У відповіді на відзив позивач не погоджується з аргументами відповідача та вказує, що сільськогосподарським товаровиробником можуть бути як юридичні особи, так і фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), а не тільки фізичні особи-підприємці. Крім того підпункт ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не містить вимоги щодо обов`язкової державної реєстрації фізичної особи - підприємцем для застосування пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати.

Позивач займається виробництвом сільськогосподарської продукції, на підтвердження чого заявлено клопотання про виклик його свідка для повідомлення суду вагомих обставин справи, а саме факту здійснення реалізації вирощеної ним сільськогосподарської продукції з використанням у сільськогосподарській діяльності складу (а.с.50-52).

У запереченні представник відповідача вказує, що жодного доказу здійснення виробництва, переробки власновиробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації позивач не надає, фізичною особою-підприємцем не зареєстрований (а.с.54-56).

Ще відповідач надав суду копії рішення місцевих рад про встановлення ставок податку.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 є власником об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Такий об`єкт являє собою нежитлові будівлі та містить наступний опис: склад з підвалом, площею 144,3 кв.м; трансформаторна, площею 15,8 кв.м. (а.с.6).

Враховуючи те, що позивач є власником складу з підвалом, площею 144,3 кв.м, Головне управління ДПС у Тернопільській області 08.09.2025 винесло щодо нього податкове повідомлення-рішення №0759591-2407-1918-UA61040430000018305 (форми Ф), яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, в розмірі 7683,98 грн за податковий період 2024 року (а.с.14).

Позивач, вважаючи вказане податкові повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено статтею 266 ПК України.

За змістом підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Приписами підпункту 266.2.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункти 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

Отже, аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що власник нежитлової нерухомості, яка за своїм окремими характеристиками і площею підпадає під об`єкт оподаткування, є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України, контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Спірним питанням, виходячи зі змісту позову та у межах цих правовідносин є встановлення того, чи є нерухоме майно, що належить позивачу, об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, чи має позивач пільгу по сплаті податку.

Так, відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України).

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

У 2024 році до цієї норми також внесені зміни, згідно з якими не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Аналізуючи наведені вище нормативні приписи підпункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, суд дійшов висновку, що застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги, законодавець ключовими критеріями обрав сукупність дотримання трьох обов`язкових умов: 1) власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником; 2) об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та віднесений до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 або до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023; 3) об`єкт нерухомості не здається власником в оренду, лізинг, позичку.

Досліджуючи питання дотримання позивачем вищевказаних умов, судом враховано наступне.

Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Державний класифікатор будівель та споруд (ДК БС) є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації. Згідно з ДК 018-2000 будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.

Відповідно до ДК 018-2000 до групи Будівлі нежитлові інші (код 127) включено клас Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (код 1271)

У свою чергу клас Будівлі сільськогосподарського призначення (код 1271) включає в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін.

Згідно з ДК 018-2000 до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) належить клас "Резервуари, силоси та склади" (код 1252) до якого віднесено, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики, склади універсальні, склади та сховища інші.

Суд зазначає, що наказом Міністерства економіки України від 16.05.2023 № 3573 Про затвердження національного класифікатора НК 018:2023 та скасування національного класифікатора ДК 018-2000 (набрав чинності 01.01.2024 ) затверджено новий класифікатор будівель та споруд.

У новому класифікаторі розрізняють клас 1251 «Промислові будівлі» та клас 1252 "Резервуари, силоси та складські приміщення". До класу 1251 включаються: будівлі, що використовуються для промислового виробництва, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні тощо. Цей клас не включає: резервуари, силоси та складські приміщення (1252); будівлі сільськогосподарського призначення (1271); комплексні промислові споруди (електростанції, нафтопереробні заводи тощо), які не мають характеристик будівель (230).

Новий класифікатор вказує, що клас 1252 «Резервуари, силоси та склади» включає: резервуари та ємності; резервуари для нафти та газу; силоси для зерна, цементу та інших сухих продуктів; холодильники та спеціальні склади. Цей клас включає також: складські майданчики. Цей клас не включає: сільськогосподарські силоси та складські будівлі, що використовуються для сільського господарства (1271); водонапірні башти (2222); нафтотермінали (2303).

У даному випадку мова йде про належний позивачу об`єкт нерухомого майна, що являє собою склад та додатково має підвал, тобто за своїми ознаками та функціональним призначенням може відноситися до класу 1252 «Резервуари, силоси та склади».

У позовній заяві представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 використовує дане приміщення саме як склад для зберігання яблук (овочесховище), а тому вважає, що його можна віднести до нежитлових будівель, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.

Водночас за змістом Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023 клас 1271 "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" включає: будівлі, призначені для сільськогосподарської діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, конюшні, розплідники, промислові курники, зерносховища, ангари та фермерські господарські будівлі, погреби, виноробні заводи, винні чани, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.

Відповідно до загальних положень Національного класифікатора НК 018:2023 поділ на класифікаційні одиниці в межах розділів виконується перш за все відповідно до технічних характеристик споруди, які обумовлюються призначенням споруди (наприклад, офісні будівлі, дорожні споруди, водопровідні споруди, трубопроводи).

У спірному випадку мова йде про будівлю, яка призначена для зберігання різного виду продукції (товару, сировини), тобто це може бути як сільськогосподарська продукція, так і продукція іншого виробництва. Проте визначальним є те, що мова йде про приміщення для зберігання, тобто за функціональним призначенням це є склад, який має відноситися до класу 1252 «Резервуари, силоси та склади». Такий об`єкт не можна віднести до класу 1271, до якого відносять корівники, стайні, свинарники, кошари, конюшні, розплідники, промислові курники, зерносховища, ангари та фермерські господарські будівлі, погреби, виноробні заводи, винні чани, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.

Досліджуючи питання щодо наявності у позивача як фізичної особи статусу сільськогосподарського товаровиробника, судом враховано, що за змістом підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Відповідно до підпункту 14.1.234 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарська продукція (сільськогосподарські товари) - продукція/товари, що підпадають під визначення груп 1-24 УКТ ЗЕД, якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання.

Поняття сільськогосподарський товаровиробник також міститься у статті 1 Закону України Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років від 18.01.2001 №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. У свою чергу відповідно до норм вказаної сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) - вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов`язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.

За змістом статті 1 Закону України Про сільськогосподарський перепис від 23.09.2008 №575-VI у редакції до 04.12.2020 виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Разом з тим, згідно зі статтею 1 Закону №575-VI, у редакції з 04.12.2020 виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Аналіз вказаного дає підстави суду дійти висновку, що наведені вище поняття "сільськогосподарський товаровиробник" не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 140/2700/149, від 26.11.2020 у справі № 560/168/19, від 04.03.2021 у справі № 500/2782/18.

Більш того, на користь висновку про те, що положення підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є застосовними в тому числі й для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання.

Так, Законом України від 23.11.2018 №2628-VIII підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, яка наведене вже судом вище, а до цього така норма вказувала лише на те, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019, що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи.

Визначаючись щодо наявності у позивача як фізичної особи статусу сільськогосподарського товаровиробника, судом враховано, що за змістом проаналізованих законодавчих норм сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власновиробленої продукції рослинництва і тваринництва.

У спірному випадку ОСОБА_1 не має статусу суб`єкта господарювання, проте вказує на наявність у його власності земельної ділянки, кадастровий номер 6124610500:01:001:0038, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (а.с.7-10), яка використовується ним за цим призначенням.

На підтвердження використання складу з підвалом у сільськогосподарській діяльності позивач не надав належних та допустимих письмових доказів.

Водночас обґрунтування потреби площі земельної ділянки для обслуговування нежитлової будівлі, складу за адресою АДРЕСА_1 (а.с.12-13) не є свідченням того, що ОСОБА_1 здійснював у 2024 році таку діяльність з використанням спірного об`єкта.

З метою офіційного з`ясування всіх обставин справи, судом ухвалою про відкриття провадження від 20.03.2026 зобов`язано позивача (представника позивача) подати докази належності ОСОБА_1 до сільськогосподарського товаровиробника, а саме докази здійснення ним виробництва і самостійного перероблення власно виробленої продукції рослинництва і тваринництва у 2024 році як сільськогосподарським товаровиробником та використання спірної нежитлової будівлі в межах здійснення такої діяльності з відповідними поясненнями.

Матеріали справи не містять доказів сільськогосподарської діяльності позивача у вигляді здійснення ним виробництва і самостійного перероблення власновиробленої продукції рослинництва і тваринництва у 2024 році й отримання доходів від здійснення такої діяльності.

Відсутність доказів того, що ОСОБА_1 був сільськогосподарським товаровиробником у податковий період, за який податковим органом здійснено нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а також доказів того, що склад з підвалом використовувалися (прямо чи побічно) згідно з призначенням в сільськогосподарській діяльності, свідчать про відсутність права позивача на пільгу по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до підпункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті ПК України.

При цьому ведення позивачем особистого селянського господарства не впливає на наявність у ОСОБА_1 статусу товаровиробника.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Діяльність, пов`язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

Статтею 3 Закону України "Про особисте селянське господарство" передбачено, що дія цього Закону поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про особисте селянське господарство" до майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать земельні ділянки, жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім`ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку.

Отож, позивач може вести особисте селянське господарство - господарську діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, та реалізації її надлишків, проте надані до суду докази не вказують на його статус товаровиробника.

ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів того, що у 2024 році використовував склад з підвалом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 144,3 кв.м, у тваринництві чи рослинництві з подальшою реалізацією продукції від такої діяльності та, відповідно, подальшим оподаткування отриманих доходів.

Стосовно клопотання представника позивача про виклик ОСОБА_1 як свідка для повідомлення обставин справи, а саме факту здійснення реалізації вирощеної ним сільськогосподарської продукції з використанням у сільськогосподарській діяльності складу з підвалом, суд зазначає, що самі покази позивача без надання письмових доказів не є належним підтвердженням статусу товаровиробника. У даному випадку позивач мав би надати письмові докази (належні та допустимі) про здійснення економічної діяльності, результатом якої є власно вирощена сільськогосподарська продукція, тобто наявності ресурсів (майнових, технічних, трудових), сировини для вирощення у 2024 році певної продукції, обробітку та збирання урожаю, реалізації з отримання прибутку чи збитку, оподаткуванням доходів від реалізації готової продукції тощо.

Передбачена підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Також суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.04.2023 у справі №380/18104/21, згідно з якими фізична особа, яка є лише власником нерухомості відповідного класу, і не займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією, не звільняється від сплати податку на нерухомість за підпунктом ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Тобто, значення має не тільки вид нерухомості (зокрема, її призначення), а й безпосередньо сама діяльність, якою займається платник податку (а саме - чи відноситься він до сільськогосподарських товаровиробників).

Підсумовуючи викладене суд зазначає, що підстави щодо звільнення позивача від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до приписів підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України відсутні.

Відтак, відповідач діяв правомірно у спірних правовідносинах, заперечуючи проти позову довів підставність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, та відмову у позові, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 242-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Тернопільській області (вулиця Білецька, 1, місто Тернопіль, Тернопільська область, 46003, код ЄДРПОУ 44143637) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено та підписано 09 червня 2026 року.

Суддя Чепенюк О.В.