Решение № 137253021, 01.06.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 01.06.2026

Справа № 334/929/26

Провадження № 2/334/1560/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року м. Запоріжжя

Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючої: судді Телегуз С.М., за участю секретаря Каряченко А.О., розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИЛА:

04.02.2026 року до суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

В позові посилалася на те, що вона з 17.11.2002 року зареєстрована і постійно проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . 1995 року дана квартира була надана ОСОБА_6 для проживання як службове житло. 08.08.2008 року у зв`язку з втратою житлом ознаки службового, на вказане житло було видано Ордер №301 для заселення на сім`ю з 8 осіб, а саме: ОСОБА_6 (дідусь позивача), ОСОБА_7 (бабуся позивача), ОСОБА_4 (дядько позивача), ОСОБА_8 (тітка позивача), ОСОБА_2 (відповідач 1, двоюрідна сестра позивача), ОСОБА_3 (відповідач 2, двоюрідний брат позивача), ОСОБА_9 (мати позивача), ОСОБА_10 (позивач).

Протягом 2013-2014 року ОСОБА_8 була виселена у зв`язку з переїздом. ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_9 народилась донька ОСОБА_5 (неповнорідна сестра позивача), та була зареєстрована у даній квартирі. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла, ІНФОРМАЦІЯ_3 померли ОСОБА_6 та ОСОБА_9 08.10.2021 року позивач одружилася з ОСОБА_11 , від шлюбу мають дитину ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

На момент подачі позовної заяви у квартирі зареєстровано 6 осіб: ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_12 (рідна донька позивача), ОСОБА_5 (рідна сестра позивача), ОСОБА_4 (рідний дядько позивача), ОСОБА_2 (двоюрідна сестра позивача, відповідач 1), ОСОБА_3 (двоюрідний брат позивача, відповідач 2). При цьому постійно проживають 4 особи: ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_12 (рідна донька позивача), ОСОБА_5 (рідна сестра позивача), ОСОБА_4 (рідний дядько позивача).

Разом з тим, відповідачі фактично у квартирі не проживають, особистих речей не мають, участі в утриманні житла та оплаті житлово-комунальних послуг не беруть, місце фактичного проживання мають за іншою адресою разом з матір`ю: АДРЕСА_2 (власник ОСОБА_13 - дідусь відповідачів по материнській лінії).

Факт не проживання відповідачів підтверджують свідки: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , згідно пояснень яких у спірній квартирі з моменту заселення завжди фактично проживала родина у складі: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , а також ОСОБА_18 . Основним квартиронаймачем був ОСОБА_6 , який постійно проживав у квартирі до дня своєї смерті. Після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 у квартирі фактично проживає позивач з донькою та чоловіком, відповідачі у квартирі не проживали, житловим приміщенням не користувалися та участі у спільному проживанні родини не брали.

Також, факт не проживання відповідачів підтверджується довідкою ОСББ «Зелена 53» від 05.01.2026 року, згідно якої, з моменту створення ОСББ 05.04.2018 року, і по сьогоднішній час відповідачі за вказаною адресою не проживають. Позивач фактично продовжує постійно проживати у спірному житловому приміщенні, користується ним як єдиним місцем проживання, одноосібно несе витрати на його утримання та оплату житлово-комунальних послуг. Також, згідно довідки ОСББ №03/12-25, відповідальним власником за особовим рахунком є позивач.

Таким чином, оскільки строк відсутності відповідачів за вказаною адресою перевищує шість місяців, а поважні причини не проживання відсутні, відповідно ст.72 ЖК України, відповідачі мають бути визнані такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Прохала визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 ; витрати зі сплати судового збору покласти на відповідачів.

10.02.2026 року ухвалою судді позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк протягом п`яти днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків.

12.02.2026 року до суду звернулася ОСОБА_1 з заявою на усунення недоліків, надавши квитанцію про сплату судового збору.

20.02.2026 року ухвалою судді відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено до розгляду в підготовче засідання.

14.04.2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті на 01.06.2026 року.

01.06.2026 року позивач та її представник: адвокат Швець Д.І. в судове засідання не з`явилися, 01.06.2026 року представник подав заяву, в якій прохав не стягувати з відповідачів судові витрати.

01.06.2026 року треті особи: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилися.

01.06.2026 року відповідачі в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили, відзив на позов не подали.

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України якщо відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи по суті повідомлений завчасно і належним чином, причин неявки суду не повідомив, відзив на позов не подав, то за згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.

У зв`язку з наведеним, суд на підставі ч.4 ст.223, ст.280 ЦПК України, постановляє заочне рішення.

Виходячи з положень ч.3 ст.211 ЦПК України суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведенні судового засідання за відсутності учасників процесу.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_5 в м. Запоріжжя народилася позивач ОСОБА_18 , рнокпп НОМЕР_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_2 від 23.11.2021 року, зареєстрована з 17.11.2002 року за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру №928566-2021 від 30.11.2021 року.

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 батьками позивача ОСОБА_18 є ОСОБА_19 та ОСОБА_9 .

08.10.2021 року позивач ОСОБА_20 зареєструвала шлюб з ОСОБА_11 , після реєстрації шлюбу змінила прізвище « ОСОБА_21 » на « ОСОБА_22 », що підтверджується копією повторного свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 02.12.2025 року.

Від вказаного шлюбу мають спільну дитину доньку ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка зареєстрована з 06.09.2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією витягу з реєстру територіальної громади №2025/018110233 від 03.12.2025 року.

ІНФОРМАЦІЯ_6 в м. Запоріжжя народилася відповідач ОСОБА_2 , рнокпп НОМЕР_5 , що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_6 від 05.01.2021 року, зареєстрована з 20.06.2006 року за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру №628064-2021 від 14.01.2021 року.

ІНФОРМАЦІЯ_7 в м. Запоріжжя народився відповідач ОСОБА_3 , рнокпп НОМЕР_7 , що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_8 від 12.06.2023 року, зареєстрований з 25.05.2005 року за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру №1412822-2023 від 29.06.2023 року.

08.08.2008 року Виконавчий комітет Запорізької міської ради на підставі розпорядження Голови Ленінської райадміністрації №717 від 10.04.2008 року видав ОСОБА_6 , сім`я якого складається з восьми осіб: ОСОБА_7 (дружина), ОСОБА_4 (син), ОСОБА_8 (невістка), ОСОБА_2 (онука), ОСОБА_3 (онук), ОСОБА_9 (дочка), ОСОБА_20 (онука), Ордер №301 серії «Л» на право зайняття житлового приміщення квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_9 від 06.07.2020 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_10 від 07.07.2020 року.

Також, в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується копією витягу з реєстру територіальної громади №2025/015794799 від 27.10.2025 року, та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , що підтверджується копією витягу з реєстру територіальної громади №2025/015794993 від 27.10.2025 року.

Таким чином, станом на час розгляду справи судом в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано шість осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Згідно копії довідки ОСББ «Зелена 53» від 05.01.2026 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з моменту створення ОСББ 05.04.2018 року і по сьогоднішній час не проживали фактично в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно копії довідки ОСББ «Зелена 53» від 15.01.2026 року по особовому рахунку № НОМЕР_11 за адресою: АДРЕСА_1 відповідальний власник ОСОБА_1 , кількість зареєстрованих осіб шість, квартира двокімнатна, не приватизована.

Згідно письмових пояснень ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 з моменту заселення завжди фактично проживала родина у складі: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , а також ОСОБА_18 . Основним квартиронаймачем був ОСОБА_6 , який постійно проживав у квартирі до дня своєї смерті. Після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 у квартирі фактично проживає позивач з донькою та чоловіком, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у квартирі не проживали, житловим приміщенням не користувалися та участі у спільному проживанні родини не брали.

Позивач посилається на те, що вона фактично продовжує постійно проживати у квартирі, користується нею як єдиним місцем проживання, одноосібно несе витрати на її утримання та оплату житлово-комунальних послуг, в квартирі постійно проживають чотири особи: ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_12 (рідна донька позивача), ОСОБА_5 (рідна сестра позивача), ОСОБА_4 (рідний дядько позивача). Відповідачі фактично у квартирі не проживають, особистих речей не мають, участі в утриманні житла та оплаті житлово-комунальних послуг не беруть, місце фактичного проживання мають за іншою адресою разом з матір`ю: АДРЕСА_2 (власник ОСОБА_13 - дідусь відповідачів по материнській лінії).

Суд, задовольняючи позов, виходить з наступного.

Відповідно ч.2 п.7 ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення правовідношення.

Згідно ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ч.1 ст.395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 2) право користування (сервітут).

Згідно ч.1 ст.396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.

Стаття 379 ЦК України вказує, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Глава 28 ЦК визначає житло об`єктом права приватної власності.

Відповідно ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно ч.2 ст.406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно ст.64 ЖК України (яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин) члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно ст.65 ЖК України (яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин) наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Статтею 72 ЖК України встановлено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно п.34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальний справ від 07.02.2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Верховний Суд у Постанові від 20.09.2021 року у справі № 200/17337/17 зазначив, що «З урахуванням положень статті 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України, статей 64, 65, 71, 72 ЖК Української РСР особа, яка на законних підставах вселилися в жиле приміщення як член сім`ї наймача та зареєстрована у ньому, набула рівного права із наймачем на користування цим приміщенням, несе тягар його утримання, така особа має право на звернення до суду захистом своїх прав, зокрема і з позовом про визнання іншої особи (зокрема й наймача) такою, що втратила право користування жилим приміщенням».

У Постанові Верховного Суду від 03.04.2021 року у справі № 161/2007/18 зазначено, що «Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті. У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Вичерпного переліку таких поважних причин законодавство не встановлює, у зв`язку з чим вказане питання вирішується судом у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи та правил щодо оцінки доказів».

У Постанові Верховного Суду від 12.01.2021 року у справі № 344/7064/16-ц зазначено, що «У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк».

Судом встановлено, до суду звернулася позивач, як член сім`ї наймача свого діда ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , а отже набула рівного права із наймачем на користування цим приміщенням та несе тягар утримання квартири, з позовом до відповідачів про визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням, з підстав того, що останні більше шести місяців без поважних причин не проживають в квартирі, особистих речей у квартирі не мають, не сплачують комунальні послуги.

Суд доходить висновку, що відповідачі фактично більше шести місяців без поважних причин не проживають за адресою реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , житловим приміщенням квартири не користуються, особистих речей у вказаній квартирі не мають, не сплачують комунальні послуги, в добровільному порядку з реєстрації не знімаються, тому позивач має право на захист своїх прав, зокрема шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням в силу ст.72 ЖК України, що підтверджується наданими позивачем та дослідженими судом доказами.

Тому суд доходить висновку, що позивачем доведено відсутність відповідачів у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом,а відповідачі не надали доказів поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк, а тому суд вважає, що відповідачі втратили право користування житловим приміщенням даної квартири.

Відповідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В свою чергу, однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В Постановах Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Згідно ч.1 ст.76, ч.1 ст.77 та ст.80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частин 1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В силу вимог ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно підходу, зазначеного в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19).

Крім того, відповідно ч.1,8 ст.178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Так як відповідачі відзив на позов не подали, в судове засідання не з`явилися, будь-яких заперечень суду не надали, то суд вирішив справу за наявними матеріалами.

Таким чином, за наявними матеріалами справи, позов підлягає задоволенню як такий, що ґрунтується на законі, підтверджений встановленими обставинами та наданими суду доказами.

Відповідно ч.1 п.6 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Так як позивач прохала не стягувати з відповідачів судові витрати, то суд, враховуючи принцип диспозитивності, під час ухвалення рішення не вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Керуючись ст. ст. 4, 7, 12, 27, 76-81, 211, 247, 258-259, 280-283, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , рнокпп НОМЕР_5 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , рнокпп НОМЕР_7 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Копію заочного рішення направити відповідачам рекомендованим листом із повідомленням не пізніше двох днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 10.06.2026 року.

Суддя: С.М. Телегуз