Решение № 137199199, 08.06.2026, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/8593/25

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ ВП 43995486; адреса: вул. Велика Перспективна, 55, м. Кропивницький, 25006)

про визнання протиправним та скасування рішення та зобов?язання вчинити дії.

Позивачка звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Кіровоградській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області №15693/6/11-28-24-07/ НОМЕР_1 від 05.11.2025, яким анульовано реєстрацію платника єдиного податку фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.04.2025;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Кіровоградській області поновити реєстрацію ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) платником єдиного податку 2 групи зі ставкою 20% з 01 квітня 2025 року шляхом включення до реєстру платників єдиного податку.

В обґрунтування позовних вимог, зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки позивачкою не перевищено протягом календарного року встановленого обсягу доходу. Також контролюючим органом не було дотримано процедури анулювання реєстрації платника єдиного податку за наявності законодавчо визначених на це підстав.

Відповідач подав до суду відзив, в якому просив суд у задоволенні позову відмовити повністю. Зазначивши, що до Головного управління ДПС у Кіровоградській області надійшли матеріали фактичної перевірки суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_1 , проведеної ГУ ДПС у Львівській області, у тому числі акт фактичної перевірки від 18.09.2025 №42502/13/05/07-09/ НОМЕР_1 . З урахуванням встановлених під час перевірки порушень вимог ст. 292 ПКУ, ГУ ДПС у Кіровоградській області на підставі п.299.11 ст.299 ПКУ 05.11.2025 року прийнято рішення №15693/6/11-28-24-07/ НОМЕР_1 про анулювання реєстрації платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 . У зв`язку з чим, оскаржуване рішення винесено відповідно до зазначених норм податкового законодавства та є правомірним, а позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 є безпідставними, та необґрунтованими.

Судом вчинені такі процесуальні дії у справі та вирішені клопотання сторін:

- ухвалою суду від 02 лютого 2026 року відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін;

- ухвалою від 08 травня 2026 року судом вжиті заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області №15693/6/11-28-24-07/ НОМЕР_1 від 05.11.2025 року, яким анульовано реєстрацію платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 з 01.04.2025 року, до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі №340/8593/25;

- ухвалою суду від 08 червня 2026 року представникові відповідача відмовлено у відмовлено у залученні до участі у справі третьої особи.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи, додані до них документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

У С Т А Н О В И В:

Позивачка зареєстрована фізичною особою-підприємцем 04.09.2023 року та з 01.10.2023 перебувала на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності 2 групи за ставкою 20 відсотків.

У період з 10.09.2025 по 18.09.2025 на підставі наказу про проведення фактичної перевірки №5232-ПП від 10.09.2025 Головним управління ДПС у Львівській області було проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 за місцем знаходження господарської одиниці за адресою: АДРЕСА_2 .

За результатами перевірки Головним управлінням ДПС у Львівській області складено Акт фактичної перевірки від 18 вересня 2025 року №42502/13/05/07-09/ НОМЕР_1 , відповідно до висновків якого податковий орган вважає, що за період з 01.01.2025 ФОП ОСОБА_1 встановлено взаєморозрахунок подарунковими сертифікатами на загальну суму 74 100,00 грн, подарунковий сертифікат не є грошовою формою розрахунку на момент його використання, чим порушено ст. 292 Податкового кодексу України.

Не погодившись із висновками Акту, ФОП ОСОБА_1 подала заперечення на Акт, до якого було додано Положення про використання подарункових.

За результатом розгляду заперечення ГУ ДПС у Львівській області надіслало ФОП ОСОБА_1 лист ФОП ОСОБА_1 №42170/6/13-01-07-09 від 24.10.2024, який повідомило, що за результатами проведеної комісії прийнято рішення, що аргументи, наведені у запереченні, не спростовують фактів порушень, вказаних в акті перевірки від 18.09.2025 № 42502/13/05/07-09/ НОМЕР_1 , відповідно висновки даного акту перевірки залишено без змін.

До Головного управління ДПС у Кіровоградській області надійшли матеріали фактичної перевірки суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_1 , проведеної ГУ ДПС у Львівській області, у тому числі акт фактичної перевірки від 18.09.2025 №42502/13/05/07-09/ НОМЕР_1 .

За результатами розгляду акту перевірки та з урахуванням встановлених під час перевірки порушень вимог ст. 292 ПКУ, ГУ ДПС у Кіровоградській області на підставі п.299.11 ст.299 ПКУ 05.11.2025 прийнято рішення №15693/6/11-28-24-07/ НОМЕР_1 про анулювання реєстрації платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 .

Рішення відповідача в адміністративному порядку не оскаржувалося.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями, позивачка звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Відповідно до частини 1 статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Однією із основних функцій контролюючих органів є податковий контроль, який в п. 61.1 ст. 61 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) визначений як система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 ПК України).

Статтею 19-1 ПК України визначено функції контролюючих органів, зокрема, передбачено, що контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів, установлених ПК України ( пп.19-1.1.2 п. 19-1.1 ст. 19-1 ПК України).

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку визначаються Главою 1 Розділу XIV Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 291.2 статі 291 ПКУ спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Тобто, застосування спрощеної системи оподаткування фактично є одним із видів пільгового оподаткування господарської діяльності. ПКУ встановлено коло осіб, на яких розповсюджується вказана норма.

Порядок реєстрації та анулювання реєстрації платників єдиного податку визначений статтею 299 ПКУ, відповідно до п.299.1 якої реєстрація суб`єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.

У пункті 291.3 статі 291 ПКУ визначено, що юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно з пунктом 291.4 статі 291 ПКУ суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності поділяються на чотири групи платників єдиного податку. Як визначає підпункт Підпунктом 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ встановлено, що до платників єдиного податку, які відносяться до другої групи, належать ФОП, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

· не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

· обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.

Дія п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ не поширюється на ФОП, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), послуги з надання доступу до мережі Інтернет, а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі ФОП належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи (абзац четвертий п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ).

Відповідно до пп. 1 п. 292.1 ПКУ доходом платника єдиного податку для фізичної особи - підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ПКУ. При цьому, до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності (п. 292.1 ПКУ).

Пунктом 292.6 ПКУ визначено, що датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг).

В силу приписів п. 291.6 ст. 291 ПКУ платники єдиного податку першої - третьої груп повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі - готівковій або безготівковій ( у тому числі з використанням електронних грошей).

Відповідно до пп. 298.2.3 ПКУ платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених ПКУ, зокрема у разі застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у п. 291.6 ПКУ (крім платників єдиного податку третьої групи - електронних резидентів (е- резидентів), - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому допущено такий спосіб розрахунків.

Реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПКУ (пп. З п. 299.10 ст. 299 ПКУ).

Відповідно до пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПКУ підставами для анулювання реєстрації платника єдиного податку за рішенням контролюючого органу серед іншого є застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж зазначені у п. 291.6 ст. 291 Кодексу;

Згідно з абзацом першим п. 299.11 ст. 299 ПКУ при виявленні відповідним контролюючим органом під час перевірок порушень платником єдиного податку першої- третьої груп вимог, установлених главою 1 розділом XIV Кодексу, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акту перевірки, з першого числа місяця, що настає за кварталом, у якому допущено порушення.

У такому разі суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

Отже, у разі виявлення контролюючим органом під час перевірки порушень платником єдиного податку вимог, установлених пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПКУ, складається акт перевірки, у якому зазначаються такі порушення.

На підставі акту перевірки приймається рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платника єдиного податку з першого числа місяця, що настає за кварталом, у якому допущено порушення.

Отже, на підставі п. 299.10, 299.11 ст. 299 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено перевірку щодо порушення умов застосування платником єдиного податку спрощеної системи оподаткування. Перевіркою встановлено, що платником податків порушено умови застосування спрощеної системи оподаткування, а саме: Порушення приписів абз. 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України (у разі застосування платником єдиного податку іншого способу розрахунків, ніж передбачені у п.291.6 ст.296 ПК України).

Матеріалами справи підтверджено, що ФОП ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Кіровоградській області з 04.09.2023.

У період з 10.09.2025 по 18.09.2025 на підставі наказу про проведення фактичної перевірки №5232-ПП від 10.09.2025 Головним управління ДПС у Львівській області було проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 за місцем знаходження господарської одиниці за адресою: АДРЕСА_2 .

Перевіркою встановлено взаєморозрахунок подарунковими сертифікатами на суму 74100 грн, про що складено акт фактичної перевірки № 42502/13/05/07-09/2712503746. Такий розрахунок контролюючий орган вважає негрошовою формою розрахунку, а відтак порушенням ст. 292 Податкового кодексу України.

Суд зазначає, що в податковому та іншому законодавстві України відсутнє визначення поняття подарункового сертифікату. В той же час не існує жодних законодавчих заборон чи застережень для їх використання в обігу.

Найбільш повним визначенням подарункового сертифікату, яке відображає його сутність, буде наступне: подарунковий сертифікат - це документ довільної форми, що підтверджує платіж у вигляді передоплати за плановані до придбання товари (роботи, послуги) в зазначених у ньому магазинах на суму, що еквівалентна номіналу сертифіката у певні терміни.

За своєю суттю розповсюдження подарункового сертифікату є публічною пропозицією укласти договір купівлі продажу на користь його покупця або третьої особи, яка повинна містить певні суттєві умови, які визначаються Правилами використання подарункового сертифікату в роздрібній торгівлі та зводяться до наступного:

- подарунковий сертифікат дійсний протягом визначеного терміну з дня його придбання;

- при виборі подарунку вартістю вище номіналу сертифікату, покупець (власник сертифікату) може доплатити різницю у касу магазину;

- при виборі подарунку вартістю нижче номіналу сертифікату, грошова різниця не компенсується;

- подарунковий сертифікат підлягає поверненню при придбанні товару (роботи, послуги);

- у випадку втрати подарунковий сертифікат не відновлюється.

Отже, подарунковий сертифікат є документом, що підтверджує право вимоги його власника на товар в межах номінальної вартості такого документа, тому всі етапи обігу подарункових сертифікатів узгоджуються з нормами цивільного законодавства та не суперечать їм.

Так, відповідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Здійснюючи попередню оплату за товар під час видачі подарункового сертифікату покупець фактично укладає з продавцем угоду купівлі-продажу товару та має право на його отримання з асортименту магазину на майбутнє протягом певного часу в межах номінальної вартості сертифікату.

Отже, саме операцію здійснення передоплати за товар слід вважати розрахунком (розрахунковою операцією) за угодою купівлі-продажу товару, а видачею подарункового сертифіката торговельний заклад (ФОП в даному випадку) підтверджує, що він є боржником з надання товару в межах номіналу сертифіката, а покупець (одержувач сертифіката), відповідно кредитором та має право вимагати надання товару в межах сплачених коштів. Тому подарунковий сертифікат, не є платіжним або розрахунковим документом, а є документом, що підтверджує право вимагати передачу товару у власність покупця.

Таким чином, з урахуванням норм цивільного законодавства України систему обігу подарункових сертифікатів торговельним закладом побудовано так, що боржник зобов`язується надати будь-який товар зі свого асортименту, в межах номіналу подарункового сертифіката, будь-якому пред`явнику (кредитору) такого документа, а пред`явник подарункового сертифіката має право вимагати цього.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання це правовідносини, при якому одна сторона (боржник) (ФОП в даному випадку) зобов`язана вчинити певну дію на користь іншої сторони (кредитора) - передати майно (товар), а кредитор (утримувач сертифіката) має право вибрати та отримати товар.

Внаслідок дарування, подарункового сертифікату первинними одержувачами подарункових сертифікатів на користь третіх осіб, останні набувають права вимоги до торгової установи шляхом отримання сертифікату. До зазначених правовідносин застосовується пункт 1 частини 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, згідно з яким:

кредитор (первинний власник (одержувач) сертифікату) у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок переходу її прав до іншої особи за договором (відступлення права вимоги між покупцями).

Відступлення права вимоги (у цивільному праві) - це заміна кредитора у зобов`язанні, тобто передача одного кредитора своїх прав іншому. Це юридичний акт, за яким попередній кредитор (цедент) передає своє право вимоги до боржника іншій особі (цесіонарію), а новий кредитор приймає ці права. Відступлення - це операція, в результаті якої попередній кредитор замінюється новим.

Окремої угоди чи згоди торгового закладу на передачу та можливий подальший обіг подарункових сертифікатів не потрібно, оскільки згідно з ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України: «заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не передбачено договором чи законом». На підставі цього новий власник сертифікату має право на одержання товару, вартість якого не перевищує суму грошей, яка була сплачена первісним власником сертифікату у рахунок його покупки. На цьому етапі задовольняється право вимоги власника сертифікату та припиняється обов`язок торговельної мережі його виконанням згідно ст. 599 ЦК України.

Правову природу коштів, сплачених під час видачі сертифікату, слід розглядати, як попередня оплата вартості товару, що пропонується до продажу у торговельному закладі, без погодження його асортименту.

Можливість оплати вартості речі і наступного узгодження асортименту (конкретного предмета договору купівлі-продажу) допускається через положення ч. 2 ст. 671 ГК України, яка прямо допускає таку можливість: «якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов`язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору».

Отже, операції з використанням подарункового сертифікату слід розглядати як попередню оплату покупцем вартості товару із затвердженням асортименту в майбутньому, оскільки кожен покупець може розраховуватись тими коштами, які отримані та враховані торговим закладом під час видачі сертифікату та відповідають його номіналу.

Позивач у позові зазначає, що під час видачі сертифікату платник податків отримував від покупців оплату в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій), не порушуючи вимог п.291.6 ст. 291 ПКУ, та проводив цю розрахункову операцію із застосуванням ПРРО, що підтверджується даними Книги обліку розрахункових операцій (КОРО), яка перевірялася під час фактичної перевірки.

Пред`явлення покупцем подарункового сертифікату торговому закладу при отриманні товару з асортименту магазину не можна вважати розрахунком за відвантажені товари та розрахунковою операцією, оскільки розрахунок за товар вже відбувся, а сертифікатом покупець фактично підтверджує своє право на отримання вже оплаченого товару.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» розрахункова операція це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця. Для цілей цього Закону розрахунки при організації та проведенні азартних ігор є розрахунковими операціями.

Таким чином, під час обігу сертифікатів мало місце укладення договору купівлі-продажу товару на умовах попередньої оплати, який є тривалим у часі: оплата під час видачі сертифікату - це і є розрахункова операція в розумінні Закону про РРО та ст.291.6 ПК України. Сертифікат підтверджує право покупця вимагати отримання товару з асортименту магазину протягом певного часу. Отримання товару за пред`явленим сертифікатом це частина договору купівлі-продажу, під час якої продавець виконує своє зобов`язання передати вже оплачений товар.

Оскільки під час видачі сертифікатів позивач отримував кошти (здійснював розрахунки /розрахункові операції) в готівковій та безготівковій формі, то в його діях відсутнє порушення вимоги п.291.6 ПК України.

За наведених обставин рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області №15693/6/11-28-24-07/2712503746 від 05.11.2025 року про анулювання реєстрації та виключення з Реєстру платників єдиного податку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 слід задовольнити.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Сторона позивача заявляє, що витрати позивачки на отримання професійної правничої допомоги склали 30000,00 грн.

Відповідач пояснень щодо необгрунтованості та неспівмірності заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу не надав.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.

Так, за змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Поряд з цим, частинами п`ятою, шостою статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною сьомою статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, стаття 134 КАС України забезпечує право особи на правову допомогу, та, разом з тим, запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п`ятій цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права висловлений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №200/14113/18-а, що в силу частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом при застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (зокрема, пункт 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункт 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01).

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

На підтвердження понесених судових витрат представником позивача надано до суду: копію договору про надання правничої (правової) допомоги № МК-2511/1, копію додатку до договору №1, копію платіжної інструкції від 202543100 на суму 30000 грн.

Так, означеними документами обумовлена вартість послуг адвоката, що надаються адвокатом при підготовці позову та розгляді адміністративної справи №340/8593/25, у розмірі 30000 грн.

Воднораз, на переконання суду, заявлені до стягнення витрати позивача на професійну правничу допомогу, не є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), витраченим адвокатом часом, об`ємом наданих послуг та ціною позову. Дана справа не є такою, що належить до складних справ, розглядається судом у порядку письмового провадження.

Натомість за наведених обставин суд вважає достатнім та співмірним відшкодування позивачці витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1,5 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» (3328,00 грн х 1,5) з бюджетних асигнувань відповідача.

Таким чином, судові витрати у справі (судовий збір в сумі 3028 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 4992,00 грн) належить розподілити відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, присудивши їх позивачеві з бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ ВП 43995486; адреса: вул. Велика Перспективна, 55, м. Кропивницький, 25006) визнання протиправним та скасування рішення та зобов?язання вчинити дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області №15693/6/11-28-24-07/ НОМЕР_1 від 05.11.2025, яким анульовано реєстрацію платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01 квітня 2025 року.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Кіровоградській області поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) платником єдиного податку 2 групи зі ставкою 20% з 01 квітня 2025 року шляхом включення до реєстру платників єдиного податку.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 3028,00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 4992,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. КРАВЧУК