Решение № 137194331, 03.06.2026, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/25935/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючої судді Балацької О.Р.,

з участю секретаря судового засідання Кулікович Д.П.,

учасників справи:

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 102428723 від 16.08.2021 у розмірі 30 773 грн. 89 коп., а також витрати пов`язані зі сплатою збору та на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 16.08.2021 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем було укладено кредитний договір № 102428723, відповідно до якого останньому надано кредитні кошти у сумі 3000 грн на умовах повернення, строковості та платності. Крім того, 29.10.2021 між ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» та відповідачем укладено договір позики № 555157648330001 (пролонгація), відповідно до якого продовжено строк виконання зобов`язань за попереднім договором позики на суму 6000 грн. Позивач зазначає, що вказані договори були укладені в електронній формі шляхом акцепту оферти та підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а кредитні кошти фактично отримані відповідачем. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів утворилася заборгованість. Право вимоги за договором № 102428723 перейшло від первісного кредитора ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Вердикт Капітал», згодом до ТОВ «Коллект Центр», а надалі до ТОВ «Факторинг Партнерс». Право вимоги за договором позики № 555157648330001 перейшло до позивача на підставі договору відступлення права вимоги, укладеного з ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія». Посилаючись на порушення відповідачем умов договорів та положення статей 525, 526, 610, 625, 1049, 1050, 1054 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором № 102428723 у розмірі 17 434 грн 37 коп. та за договором № 555157648330001 у розмірі 13 339 грн 52 коп., що загалом становить 30 773 грн 89 коп., а також понесені судові витрати, зокрема судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

ІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 01 грудня 2025 року справа передана для розгляду судді Балацькій О.Р.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 18 грудня 2025 року зазначена позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, задоволено клопотання про витребування доказів (а.с. 151-152)

У судове засідання представник позивача не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час, дату і місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронних документів. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача.

Інших заяв та клопотань до суду від учасників справи не надходило.

З`ясувавши фактичні обставини справи, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

ІІІ. Фактичні обставини справи ,зміст спірних правовідносин, докази.

Суд встановив, що правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49, 51 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України.

16 серпня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 102428723 в електронній формі. Відповідно до умов договору кредитодавець надав відповідачу кредитні кошти у сумі 3000 грн строком та на умовах, визначених договором, а відповідач зобов`язався повернути отримані кошти та сплатити проценти за користування кредитом. Умовами договору передбачено, що він укладається в особистому кабінеті позичальника шляхом акцепту оферти та підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Копія кредитного договору долучена до матеріалів справи.

Крім того, позивач зазначає, що 29 жовтня 2021 року між ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» та відповідачем укладено договір позики № 555157648330001 (пролонгація), відповідно до якого сторони погодили продовження строку виконання зобов`язань за попереднім договором позики на суму 6000 грн строком на 17 днів. Зазначений договір також укладений в електронній формі із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

На підтвердження факту укладення договору та отримання відповідачем кредитних коштів позивачем подано копію кредитного договору, паспорту споживчого кредиту, таблицю обчислення загальної вартості кредиту, а також документи щодо перерахування кредитних коштів на платіжний засіб, реквізити якого були зазначені відповідачем під час оформлення кредиту.

Дослідженими доказами підтверджується, що після отримання кредитних коштів відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконав, у встановлені договорами строки заборгованість не погасив, у зв`язку з чим утворилася прострочена заборгованість.

Судом також встановлено, що право вимоги за кредитним договором № 102428723 неодноразово відступалося. Так, відповідно до договору відступлення права вимоги № 29-12/2021-45 від 29 грудня 2021 року ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за вказаним договором на користь ТОВ «Вердикт Капітал». Надалі за договором № 10-03/2023/01 від 10 березня 2023 року право вимоги перейшло до ТОВ «Коллект Центр», а згідно з договором відступлення права вимоги № 28-08/25 від 28 серпня 2025 року до ТОВ «Факторинг Партнерс». На підтвердження зазначених обставин до матеріалів справи долучено копії відповідних договорів відступлення права вимоги та витяги з реєстрів боржників.

На підтвердження розміру заявлених вимог позивачем подано розрахунок заборгованості. Згідно з наданим розрахунком заборгованість за кредитним договором № 102428723 станом на дату звернення до суду становить 17 434 грн 37 коп., з яких 2 565 грн - заборгованість за тілом кредиту та 14 869 грн 37 коп. - заборгованість за процентами. Заборгованість за договором позики № 555157648330001 становить 13 339 грн 52 коп., з яких 6 000 грн - заборгованість за тілом позики та 7 339 грн 52 коп. - заборгованість за процентами.

Відповідач, у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував. Пояснив, що укладення кредитного договору № 102428723 від 16.08.2021 та отримання за ним кредитних коштів у сумі 3000 грн визнає і не заперечує. Водночас зазначив, що договір позики № 555157648330001 від 29.10.2021 не укладав, кредитних коштів за ним не отримував, у зв`язку з чим не визнає наявність заборгованості за вказаним договором. Також звернув увагу суду на те, що права вимоги за спірними зобов`язаннями неодноразово відступалися різним юридичним особам, однак про зміну кредиторів він належним чином повідомлений не був. Крім того, відповідач заявив про сплив строку позовної давності та просив суд застосувати наслідки його спливу до заявлених вимог. З огляду на викладене, просив у задоволенні позову відмовити частково.

Оцінюючи подані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що факт укладення між відповідачем та первісним кредитором кредитного договору, факт отримання відповідачем кредитних коштів, перехід права вимоги до позивача та наявність непогашеної заборгованості за кредитним зобов`язанням знайшли своє підтвердження належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи.

Оцінюючи подані сторонами докази відповідно до вимог статей 7681 ЦПК України, суд виходить із їх належності, допустимості, достовірності та достатності в сукупності, а також взаємного зв`язку між ними, і приходить до висновку, що між сторонами виникли та існують зобов`язальні правовідносини, які підлягають регулюванню нормами цивільного законодавства, зокрема глав 4749, 51, 71 ЦК України.

ІV. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що передбачено пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно з яким сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статі 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 16 серпня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 102428723 шляхом підписання договору електронним підписом Сторонами договору в належній формі було погоджено умови кредитування, зокрема, розмір кредиту, порядок його надання і повернення, розмір відсотків за користування кредитом.

Умови укладеного між сторонами кредитного договору від 16 серпня 2021 року позивачем були виконані, а саме відповідачу надано кредит .

Вказаний договір було укладено в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, які були надіслані відповідачу.

Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію», вказані договори прирівнюється до укладених в письмовій формі.

Виходячи із вищенаведених положень чинного законодавства та встановлених фактичних обставин справи вбачається, що відповідачем було укладено в електронній формі кредитний договір № 102428723 від 16.08.2021 на суму кредиту 3 000 грн. 00 коп., отримано кредитні кошти за договором у вказаному розмірі на зазначений відповідачем картковий рахунок. При цьому, вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого є неможливим без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

З врахуванням викладеного, матеріалами справи стверджується, що між сторонами укладено кредитний договір, відповідач ознайомився і погодився з умовами договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

При цьому, суд зазначає, що враховуючи умови надання кредитних коштів, саме боржник має доступ до своїх рахунків, і він мав можливість представити суду виписку з своїх рахунків на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору, однак доказів на спростування заявлених позовних вимог в частині укладення договору та отримання кредитних коштів, суду не надав.

Позивачем заявлено до стягнення заборгованість за кредитним договором № 102428723 від 16.08.2021 17 434 грн 37 коп., з яких 2 565 грн - заборгованість за тілом кредиту та 14 869 грн 37 коп. - заборгованість за процентами; за договором позики № 555157648330001 13 339 грн 52 коп., з яких 6 000 грн - заборгованість за тілом позики та 7 339 грн 52 коп. - заборгованість за процентами, однак суд не погоджується із таким розрахунком з огляду на наведені нижче мотиви.

За змістом ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», «так і строк (термін) виконання зобов`язання» (ст. 530 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України заборонено односторонню відмову від зобов`язання або односторонню зміну його умов.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки відповідач взяті на себе зобов`язання не виконує, заборгованість не погашає, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у сумі 2 565 грн.

Вирішуючи вимогу про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитним коштами, суд звертає увагу на таке.

В наданому позивачем примірнику договору обумовлено пільговий період сплати відсотків 29 днів.

За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронюваних правовідносинах забезпечуються частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, однак в порядку вказаної правової норми такої позовної вимоги заявлено не було. Тому суд не вправі вийти за межі заявлених вимог з огляду на дію принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України).

У тексті кредитного договору вказувалося і про те, що строк кредитування складає 29 днів. Строк договору є рівними строку кредитування, однак в частині виконання зобов`язань договір діє до повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Тобто в наданій до справи копії кредитного договору визначаються фактично два строки, в межах яких здійснюється повернення отриманих позичальником грошових коштів.

Тому суд прийшов до висновку, що при вирішенні спірних правовідносин необхідно застосувати положення принципу contra proferentem.

Суд зважає на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16, згідно з якими надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за користування кредитом, так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) вказується, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зробленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення «contra proferentem». «Contra proferentem» (лат. «verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem») - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» («no individually negotiated»), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін». Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Тому при стягненні заявленої позивачем заборгованості не підлягають врахуванню завуальовані, неоднозначні умови, які дозволили кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом, поза чітко вказаного строку кредитування.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України, держава захищає права споживачів, а відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Очевидно, що визначений розмір процентів є непропорційно великою сумою компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості кредиту), не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Правильність застосування положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до зменшення заборгованості саме за процентами від суми позики, а не лише до неустойки, підтверджується постановою Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 132/1006/19.

Також, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відсутність позову про оспорення кредитного договору чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом кредитора до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, якими визначено тіло кредиту і строк кредитування саме у 3 000 грн. 00 коп. та в 29 днів відповідно, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом. Це не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до п. 6 договору процентна ставка становила 5 % на день протягом строку кредитування 29 днів.

Таким чином, оскільки борг по процентам за кредитним договором на даний час відповідачем повністю не сплачений, то в цій частині позовні вимоги слід частково задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача 4 350 грн. 00 коп. (3 000 грн. 00 коп. х 5 % х 29 днів) заборгованості за відсотками за користування кредитом.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що за кредитним договором № 102428723 від 16.08.2021 з відповідача підлягає стягненню 6 915 грн. 00 коп., з яких 2 565 грн - заборгованість за тілом кредиту та 4 350 грн. 00 коп. - заборгованість за процентами

Щодо вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором позики № 555157648330001 у сумі 13 339 грн 52 коп. суд зазначає наступне.

На підтвердження заявлених вимог позивачем надано копію договору позики № 555157648330001 від 29.10.2021, який, за твердженням позивача, був укладений між ТОВ «Київська Торгово-Інвестиційна Компанія» та відповідачем в електронній формі шляхом підписання одноразовим ідентифікатором.

Разом з тим, відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Саме на позивача покладено обов`язок доведення факту укладення договору, отримання відповідачем кредитних коштів та виникнення у нього відповідного грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що відповідач у судовому засіданні категорично заперечив факт укладення договору позики № 555157648330001 від 29.10.2021, зазначивши, що такого договору не підписував та грошових коштів за ним не отримував.

При цьому надані позивачем матеріали не містять належних та достатніх доказів, які б беззаперечно підтверджували факт вчинення відповідачем дій, спрямованих на укладення вказаного електронного договору. Зокрема, до справи не подано доказів реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця, відомостей про номер телефону, на який надсилався одноразовий ідентифікатор, доказів його отримання та використання саме відповідачем, журналів дій користувача, лог-файлів, технічних даних щодо проходження процедури ідентифікації та верифікації особи позичальника, а також належних доказів фактичного перерахування кредитних коштів на банківський рахунок чи платіжну картку, що належить відповідачу.

Крім того, суд враховує, що спірний договір фактично є договором пролонгації попереднього договору позики, однак матеріали справи не містять достатніх доказів існування первісного зобов`язання, його розміру та здійснення операцій, передбачених умовами пролонгації. Сам по собі текст договору та розрахунок заборгованості не є достатнім доказом виникнення у відповідача грошового зобов`язання за відсутності належних доказів його волевиявлення на укладення такого правочину.

Оцінивши подані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт укладення відповідачем договору позики № 555157648330001 від 29.10.2021 та виникнення у нього зобов`язань за цим договором. Враховуючи повне заперечення відповідачем факту укладення зазначеного договору та недоведеність відповідних обставин позивачем, суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості у сумі 13 339 грн 52 коп.

За таких обставин у задоволенні позовних вимог ТОВ «Факторинг Партнерс» про стягнення заборгованості за договором позики № 555157648330001 від 29.10.2021 слід відмовити.

Суд звертає увагу, що відповідачем фактично порушено питання щодо спливу значного часу з моменту виникнення спірних правовідносин, що може свідчити про застосування строків позовної давності.

Разом з тим, відповідно до вимог цивільного законодавства, позовна давність застосовується судом лише за наявності відповідної заяви сторони у спорі.

У даному випадку відповідачем не заявлено самостійної вимоги про застосування позовної давності у розумінні процесуального закону, а наведені доводи носять загальний характер.

Крім того, з огляду на недоведеність позивачем обставин, які є підставою позову, зокрема факту укладення договору та отримання грошових коштів відповідачем, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з цих підстав, що виключає необхідність окремого вирішення питання щодо застосування позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 442 грн. 40 коп.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог підлягає стягненню судовий збір у розмірі 544 грн. 32 коп. (6 915 грн. 00 коп. х 2 442 грн. 40 коп. /30 773 грн. 89 коп.).

Що стосується стягнення витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.

Частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Заявлені позивачем до стягнення витрати на правову допомогу у зв`язку з розглядом вищезазначеної справи становлять 13 000 грн. 00 коп.

При вирішенні заявлених вимог позивача в частині відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі про стягнення заборгованості за кредитним договором суд також приймає до уваги позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 07.11.2019 (справа № 905/1795/18) та від 08.04.2020 (справа № 922/2685/19), відповідно до яких суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Суд також має враховувати чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у праві, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтовували свої вимоги, та інші обставини.

Суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не є співмірною із складністю справи та іншими істотними обставинами, а тому, вартість такої послуги в даному випадку є необґрунтованою та явно завищеною. Враховуючи зазначене суд вважає, що співмірним розміром відшкодування на користь позивача витрат на правничу допомогу є сума 2 921 грн. 14 коп., яка є доведеною, документально обґрунтованою та такою, що відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Суд, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг юриста із складністю справи та виконаних юридичних робіт (наданих послуг); часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих послуг та виконаних робіт, за умови часткового задоволення позовних вимог, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про розподіл судових витрат і стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 921 грн. 14 коп. (6 915 грн. 00 коп. х 13 000 грн. 00 коп./30 773 грн. 89 коп.), що співмірно із часткою задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 526, 530, 610, 611, 625, 634, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 280-282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором № 102428723 від 16.08.2021 у розмірі 6 915 (шість тисяч дев`ятсот п`ятнадцять) гривень 00 копійок, з якої 2 565 (дві тисячі п`ятсот шістдесят п`ять) гривень 00 копійок за сумою кредиту, 4 350 (чотири тисячі триста п`ятдесят) гривень 00 копійок прострочена заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 544 (п`ятсот сорок чотири) гривні 32 копійки.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» понесені витрати на правову допомогу в розмірі 2 921 (дві тисячі дев`ятсот двадцять одна) гривня 14 копійок.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 08 червня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» місцезнаходження: вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ 42640371.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Рівненським МУ УМВС України в Рівненській області 13.04.1999.

Суддя Ольга БАЛАЦЬКА