Решение № 137176802, 03.06.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/10770/25

Провадження № 2/204/2236/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря судового засідання Борсук А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «ФАВОРИТ АВТО ДНІПРО» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив: зобов`язати відповідача видати позивачу трудову книжку зі внесенням записом про звільнення за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані суми при звільненні; стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі у розмірі 354 842,86 грн. В обґрунтування вимог позивач зазначає, що з відповідачем по справі він перебував у трудових відносинах з серпня 2021 року по 30 червня 2025 року, де працював на посаді водія. 11 серпня 2025 року він написав заяву про отримання трудових документів та виплату заборгованості по заробітній платі, в тому числі компенсацію за невикористану відпустку. Під час перебування у трудових відносинах з відповідачем, в період з серпня 2021 року по 30 червня 2025 року йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 354 842,86 грн. Зазначає, що станом на дату подання позовної заяви, відповідач не звільнив його, не видав копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та не провів розрахунок та не видав трудову книжку. Тому позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 16 лютого 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 16 лютого 2026 року.

21 квітня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач ТОВ «Транспортна компанія «Фаворит Авто Дніпро» позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне. В обгрунтування заперечень зазначено, що ОСОБА_1 був прийнятий на посаду водія вантажних автомобілів з 25 серпня 2021 року згідно наказу № 6-к від 20 серпня 2021 року. При цьому, ОСОБА_3 обіцяв отримати посвідчення водія категорії «С», а в подальшому отримати посвідчення водія категорій «Д» та «Е». Вказані обставини дозволяли б відповідачу допустити позивача до роботи на вантажному транспортному засобі, оскільки б останній мав практичні навички водіння великогабаритних транспортних засобів. Однак, позивач цього не зробив та взагалі до роботи так і не приступив. Таким чином, вважає, що доводи позивача про право на отримання заробітної плати ґрунтуються лише на факті, що він був оформлений на роботу до відповідача. Вказано, що у період з 25 серпня 2021 року по 30 червня 2025 року відсутність позивача на робочому місці зафіксована відповідачем актами у кількості 996 актів. Крім того, звертає увагу на те, що позивач в позовній заяві чітко не зазначив яку саме роботу він виконував та не надав суду належних доказів на підтвердження виконання ним трудової діяльності. З огляду на те, що відповідач безпідставно був відсутній на робочому місці майже 4 роки - відповідачем прийнято рішення про його звільнення на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, про що видано наказ № 13-к від 30 червня 2025 року. З огляду на вказане, оплата праці з позивачем не повинна була проводитись, оскільки він не виконував жодної роботи, щоб таку оплату отримати. Також зазначає, що із доданих до позовної заяви документів вбачається, що позивач у якості доказів підтвердження заборгованості зі сплати заробітної плати надає Індивідуальні відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5. Однак, відповідач вважає дану довідку неналежним доказом, тобто таким, що не підтверджує заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати заробітної плати. Форма ОК-5 є додатком 5 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 6 розділу V), затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1. Копія довідки з індивідуальних відомостей про застраховану особу, видана управлінням Пенсійного фонду України, не підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі та не визначає її розмір. Таким чином, офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 відносно позивача підтверджують лише його страховий стаж за період з 25 серпня 2021 року по 30 червня 2025 року та не можуть бути прийняті судом, як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній за період з 25 серпня 2021 року по 30 червня 2025 року. З урахування викладеного, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі (а.с. 100-106).

Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , був прийнятий на роботу у ТОВ «Транспортна компанія «Фаворит Авто Дніпро» на посаду водія вантажних автотранспортних засобів з 25 серпня 2021 року за основним місцем роботи, робочий день встановлено у розмірі 8 годин, заробітна плата згідно штатного розкладу, що підтверджується наказом № 6-к від 20 серпня 2021 року (а.с. 111).

Наказом № 13-к від 30 червня 2025 року позивача звільнено за п. 4 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку із тривалою відсутністю на робочому місці та не виконання своїх посадових обов`язків з посади водія вантажних автотранспортних засобів з 30 червня 2025 року (а.с. 109).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем долучено копію заяви від 11 серпня 2025 року на ім`я директора ТОВ «Транспортна компанія «Фаворит Авто Дніпро», в якій ОСОБА_1 просив надати копію наказу про звільнення, трудову книжку (надіслати поштовим відправленням за адресою проживання), а також надати письмову інформацію щодо повного розрахунку, зокрема щодо нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за всі дні невикористаної щорічної відпуски та інших передбачених чинним законодавством виплат, що мають бути здійснені при звільненні, яка відповідно до трекінгу Укрпошти та опису вкладання була направлена 11 серпня 2025 року засобами поштового зв`язку (а.с. 9-11).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною першою ст. 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно ч. 1, 2 ст. 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Тобто, заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Системний аналіз статей 21, 94 КЗпП України, дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 77, 81 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження факту нарахування заробітної плати та наявності заборгованості по заробітній платі надано у якості доказу довідку форми ОК-5 (а.с. 5-8).

Однак, суд вважає, що дана довідка не є належним та допустимим доказом наявності заборгованості по заробітній платі, оскільки копія довідки не підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі та не визначає її розмір. Суд виходить з того, що офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 відносно позивача підтверджують лише його страховий стаж за період з серпня 2021 року по червень 2025 року та не можуть бути прийняті судом, як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній за вказаний період.

Відповідно до ст. 139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, роботодавець може розірвати трудовий договір (як укладений на невизначений строк, так і строковий до закінчення його чинності) з працівником у разі його прогулу (в т. ч. у разі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш, ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня.

Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі. У таких документах обов`язково зазначаються не тільки дата, а й певний час відсутності працівника.

Частиною першою ст. 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Так, з зазначеного, вбачається, що чинними нормами законодавця роботодавець вправі звільнити працівника на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, за наявності об`єктивних підстав та доказів, що і було вчинено стороною відповідача.

Як вбачається з доданих до відзиву матеріалів, позивач ОСОБА_1 в період з 25 серпня 2021 року по 30 червня 2025 року був відсутній на роботі з 09:00 до 18:00 год., що підтверджується відповідними Актами за номерами від 1 до 996 «Про відсутність на роботі ОСОБА_1 », складені за підписом директора та водія (т.2 а.с. 186-250; т.3 а.с.1-250; т.4 а.с. 1-250; т. 5 а.с. 1-213; т. 6 а.с. 1-115)

Таким чином, твердження позивача про порушення його трудових прав та наявність заборгованості по невиплаченій йому заробітній платі в сумі 354 842,86 грн., спростовуються наданими відповідачем доказами.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів того, що позивач виконував роботу відповідно до посадових обов`язків та йому не виплачувалась заробітна плата, до матеріалів справи не надано.

Таким чином, суд приходить до переконливого висновку про відсутність передбачених законом підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі у розмірі 354 842,86 грн., а отже у задоволенні позовних вимог слід відмовити за необґрунтованістю та недоведеністю

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача видати йому трудову книжку з записом про звільнення за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані суми при звільненні, суд вважає такі вимоги необґрунтованими та такими, що також не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як було встановлено судом, відповідно до Наказу № 13-к від 30 червня 2025 року позивача звільнено за п. 4 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку із тривалою відсутністю на робочому місці та не виконання своїх посадових обов`язків з посади водія вантажних автотранспортних засобів з 30 червня 2025 року.

Тобто, у судовому засіданні встановлено, що позивач не приступав до виконання своїх трудових обов`язків, йому не нараховувалася заробітна плата, його було звільнено у зв`язку із тривалою відсутністю на робочому місці та не виконання своїх посадових обов`язків, а тому передбачені законом підстави для зобов`язання відповідача видавати трудову книжку з записом про звільнення позивача за власним бажанням, видати письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільнені, відсутні, оскільки позивача було звільнено не за його ініціативою а за ініціативою роботодавця на підставі п. 4 ст. 40 КЗпПУ.

Підсумовуючи наведене, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено, то судові витрати ОСОБА_1 по справі підлягають віднесенню на сторону позивача.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст. ст. 21, 38, 40, 94, 115, 139, 147 КЗпП України, ст. ст. 4, 12, 13, 19, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «ФАВОРИТ АВТО ДНІПРО» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.Л.Черкез