Постановление суда № 137170682, 05.06.2026, Франківський районний суд м. Львова

465/5351/26

1-кп/465/1069/26

У Х В А Л А

про продовження запобіжного заходу

05.06.2026 м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Львівської обласної прокуратури ОСОБА_3 про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12026140000000155 від 09.02.2026 року за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Львівської області, Самбірського району, м. Рудки, українця, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, раніше не судимого, офіційно не працевлаштованого, із зареєстрованим та фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.190, ч.4 ст.189 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора: ОСОБА_3 ,

обвинуваченого: ОСОБА_4 ,

захисника: ОСОБА_5 ,

законного представника потерпілого: ОСОБА_6 ,

в с т а н о в и в:

У провадження Франківського районного суду м. Львова надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.190, ч.4 ст.189 КК України.

У ході досудового розслідування слідчим суддею Галицького районного суду м. Львова 13.02.2026 обрано, а ухвалою від 09.04.2026 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.

Оскільки термін перебування обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою закінчується 07.06.2026, а судовий розгляд кримінальної справи ще не розпочинався, прокурором відділу захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Львівської обласної прокуратури ОСОБА_3 внесено клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Клопотання прокурор мотивує наявністю обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 указаних кримінальних правопорушень, у тому числі вимагання чужого майна з погрозою насильства, вчиненому повторно, в умовах воєнного стану, тобто особливо тяжкого злочину. Його провина, на думку сторони обвинувачення, підтверджується зібраними на досудовому розслідуванні доказами, на даний час ризики, враховані слідчим суддею при обранні та продовженні запобіжного заходу продовжують існувати, їм не можна запобігти шляхом обрання більш м`якого запобіжного заходу.

У поданому клопотанні прокурор обґрунтовує наявність ризиків: переховування від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України), незаконного впливу на потерпілого, свідків у цьому ж кримінальному провадженні (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України), перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України) та вчинення іншого кримінального правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України).

Прокурор у судовому засіданні підтримав подане клопотання, ствердивши, що за обставин справи та особи обвинуваченого, тримання під вартою є єдиним запобіжним заходом, спроможним забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків як обвинуваченого, а тому щодо нього необхідно продовжити дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб.

Представник потерпілого поклалась на розсуд суду.

Обвинувачений та його захисник - адвокат ОСОБА_5 просили застосувати до обвинуваченого запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою цілодобовий домашній арешт, або визначити розмір застави. Зазначено про те, що обвинувачений раніше не судимий, має постійне зареєстроване місце проживання, міцні соціальні зв`язки, обумовлені наявністю великої родини (четверо братів і сестер, матері і бабусі, які його підтримують), а також висловлює готовність проходити військову службу.

Окрім цього, стверджують про те, що обвинувачений свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнає у повному обсязі і дає послідовні визнавальні показання.

Вислухавши думку учасників судового провадження, суд вважає, що застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою слід продовжити, виходячи з таких мотивів.

ОСОБА_4 затримано в порядку ст. 208 КПК України 12.02.2026 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України.

Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 13.02.2026 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави. У подальшому, ухвалою слідчого судді від 09.04.2026 строк тримання під вартою, без визначення розміру застави продовжено до 07.06.2026.

Відповідно до ч. 3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.

У рішенні Конституційного Суду України від 23.11.2027 №1-р/2017 суд зазначив, що під час судового провадження у суді першої інстанції (проведення підготовчого судового засідання та судового розгляду) прокурор як сторона обвинувачення має обов`язок підтримувати публічне обвинувачення у суді, доводити винуватість особи та необхідність продовження запобіжного заходу шляхом подання відповідних клопотань щодо цього продовження.

Згідно із ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею177 КПК України. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як:

до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років;

до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював (у справі Фокс, Кембелл і Гартлі проти Сполученого Королівства, Феррарі-Браво проти Італії, Мюррей проти Сполученого Королівства), що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст. 177, 178, 183 КПК України.

Як встановлено у підготовчому судовому засіданні, ризики, передбачені п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст.177 КПК України, які встановлені ухвалою слідчого судді при обранні та продовженні запобіжного заходу, не зменшились.

Під час оцінки такого ризику, як ризик впливу на потерпілого свідків, суд виходить із передбаченої кримінальним процесуальним законом процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні.

Так, в силу засади безпосередності дослідження судом показань, яка регламентована ст. 23 КПК України, та відповідно до визначених у ст. 224 КПК України правил проведення допиту в суді, під час судового розгляду суд отримує показання усно шляхом допиту особи у судовому засіданні. Порушення зазначених імперативних вимог, як правило, має наслідком недопустимість як доказу відомостей, що містяться у відповідних показаннях.

Водночас, з огляду на закріплений у ст. 290 КПК України порядок ознайомлення захисту з матеріалами досудового розслідування, зокрема, з показаннями допитаних стороною обвинувачення осіб, очевидно, що обвинувачений може бути обізнаний із персональними даними свідків та змістом їх позасудових показань.

Оскільки в цьому кримінальному провадженні свідки недопитані, то у суду існують обґрунтовані підстави припускати імовірність незаконного впливу ОСОБА_4 на свідків у цьому кримінальному провадженні, для зміни чи відмови від раніше наданих ними показань, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Крім цього, суд також враховує, що потерпілим у цьому кримінальному провадженні є малолітня особа, яка, згідно із викладу формулювання обвинувачення уже піддавалась незаконному впливу обвинуваченого, з використанням погроз та вимог передачі грошових коштів, що уже вказує на реальність указаного ризику.

Щодо ризиків переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення, то суд бере до уваги те, що інкримінований ОСОБА_4 злочин є особливо тяжким та передбачає можливість призначення покарання у виді позбавлення волі, строком до дванадцяти років з конфіскацією майна (за ч. 4 ст. 189 КК України).

У розумінні практики Європейського суду з прав людини (надалі ЄСПЛ), тяжкість обвинувачення сама по собі не може бути виправданням тривалих періодів запобіжного ув`язнення. Проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Зокрема, у п.80 рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» ((Ilijkov v. Bulgaria, заява №33977/96 від 26/07/2001), а також п. 36 рішення у справі «Москаленко проти України» (Заява № 37466/04) ЄСПЛ нагадав, що «суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину». В обидвох рішеннях ЄСПЛ визнав, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує. Однак, Суд неодноразово встановлював, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою (див. рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» (Іlijkov v. Bulgaria), заява № 33977/96, пункти 80-81, рішення від 26 липня 2001 року).

Втім у зазначеному кримінальному провадженні судовий розгляд не початий. Клопотання про продовження строку тримання під вартою розглядається вперше.

Також суд враховує, що для небезпеки переховування та вчинення іншого кримінального правопорушення має значення не лише суворість можливого покарання, але й характер обвинуваченого, його кошти, зв`язки з державою, його міжнародні контакти. У зв`язку із цим суд бере до уваги відсутність у обвинуваченого офіційних засобів до існування та віднесення інкримінованих йому кримінальних правопорушень до корисливих злочинів. Також суд бере до уваги те, що обвинувачений є працездатною особою, не одружений, наявність великої сім`ї не запобігла вчиненню інкримінованих йому кримінальних правопорушень, відносно потерпілого малолітньої особи.

З урахуванням зазначеного, суд погоджується з наявністю обґрунтованої підозри, яка стала підставою для звернення до суду з обвинувальним актом та наявністю заявлених ризиків, які стали підставою для звернення із клопотанням про продовження строку тримання під вартою. Повноту зібраних на досудовому розслідуванні суд перевіряти у підготовчому засіданні не вправі та не має такої можливості за відсутності в нього матеріалів досудового розслідування.

Вказана стадія виключає право суду надавати оцінку обставинам, які підлягають доказуванню. Питання наявності у інкримінованому обвинуваченому діянні складу кримінального правопорушення буде вирішуватись судом при ухваленні вироку. Відтак, доводи про те, що всі свідки були допитаними під час досудового розслідування і обвинувачений дає послідовні визнавальні докази мають бути відхилені під час вирішення клопотання про продовження строку тримання під вартою.

При цьому, суд дійшов висновку про те, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею177 КПК України.

Суд дійшов висновку про те, що потреби кримінального провадження виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого. Також відповідний ступінь втручання є розумним і співмірним із завданнями цього кримінального провадження.

Частиною 4 ст.183 КПК України визначено виключний перелік випадків у яких слідчий суддя, суд має право при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначати розмір застави у кримінальному провадженні, а саме: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України; 5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

З урахуванням ч. 4 ст. 183 КПК України суд дійшов висновку про відсутність підстав для визначення розміру застави обвинуваченому.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 176, 177, 178, 182, 183, 196, 197, 315 КПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора задовольнити.

Клопотання захисника та обвинуваченого залишити без задоволення.

Продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.190, ч.4 ст.189 КК України, терміном на 60 днів, тобто до 03.08.2026 року включно без права внесення застави.

Копію ухвали негайно вручити обвинуваченому, прокурору, захиснику та направити до державної установи «Львівська установа виконання покарань №19» для виконання.

Ухвала про продовження запобіжного заходу може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня оголошення.

Повний текст ухвали складено 08.06.2026.

Суддя: ОСОБА_7