Постановление суда № 137143621, 02.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaУХВАЛА

м. Київ

02.06.2026Справа № 910/3149/26Суддя Мудрий С.М., розглянувши заяву Київської міської прокуратури про забезпечення позову у справі

за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації

до 1) Національної академії наук України

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт Енерджи"

про визнання недійсним договору

При секретарю судового засідання: Карашевич В.В.

Представники учасників справи:

прокурор: Лунєгова Анна Анатоліївна;

позивач: не з`явився;

від відповідача-1: Бондар Роман Вікторович;

від відповідача-2: Овчинников Денис Валерійович;

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року заступник керівника Київської міської прокуратури (далі Прокурор, Прокуратура) в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації (далі КМДА) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної академії наук України (далі НАН України, Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт Енерджи" (далі ТОВ "Стандарт Енерджи", Відповідач-2) про визнання недійсним Договору щодо організації та фінансування будівництва об`єкта нерухомого майна №1/10/2025 від 01.10.2025.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Договір було укладено між Відповідачами 1, 2 всупереч приписам статей 17, 84, 92, 95, 96, 102-1, 122 ЗК України, статей 413, 414 ЦК України, за відсутності у Відповідача-1, як постійного землекористувача, прав на передання у користування третім особам земельної ділянки державної форми власності загальною площею 0,482 га, яка розташована по проспекту Науки, 39 в місті Києві, кадастровий номер: 8000000000:82:415:0305. Вказані обставини свідчать про порушення інтересів держави, оскільки правочин спрямований на незаконне набуття Відповідачем-2 прав на вказану земельну ділянку, що є підставами для визнання такого правочину недійсним згідно положень частин 1, 2 статті 203 та частини 1 статті 215 ЦК України.

20.03.2026 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 23.03.2026) разом із позовною заявою Прокурор також подав клопотання про витребування доказів в порядку статті 81 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 28.04.2026. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

10.04.2026 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 13.04.2026) від представника Відповідача-2 надійшли заяви про ознайомлення з матеріалами справи.

15.04.2026 через систему "Електронний суд" НАН України подала відзив.

16.04.2026 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 17.04.2026) НАН України подала докази направлення відзиву ТОВ "Стандарт Енерджи".

21.04.2026 через систему "Електронний суд" Прокурор подав відповідь на відзив Відповідача-1.

23.04.2026 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 24.04.2026) ТОВ "Стандарт Енерджи" подало відзив.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2026 відмовлено у задоволенні клопотання Прокурора про витребування доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2026 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 02.06.2026.

29.04.2026 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 30.04.2026) Прокурор подав відповідь на відзив Відповідача-2.

11.05.2026 через систему "Електронний суд" Прокуратура подала заяву про забезпечення позову, в якій заявник просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- заборонити НАН України та ТОВ "Стандарт Енерджи", а також будь-яким іншим особам, вчиняти будь-які дії щодо проведення підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт на земельній ділянці загальною площею 0,4820 га, розташованій по проспекту Науки, 39 у Голосіївському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:82:415:0305) до набрання законної сили рішенням у даній справі;

- заборонити Департаменту з питань державного архітектурно будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради, Державній інспекції архітектури та містобудування України реєструвати повідомлення та/або декларації про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об`єктів до експлуатації на земельній ділянці загальною площею 0,4820 га, розташованій по проспекту Науки, 39 у Голосіївському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:82:415:0305) до набрання законної сили рішенням у даній справі.

В обґрунтування своєї заяви Прокуратура вказує, що у разі вчинення відповідачами дій щодо фактичної забудови спірної земельної ділянки до розгляду судом справи по суті, обраний прокурором спосіб захисту втратить свою ефективність, що позбавить можливості захистити інтереси держави в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду;

- відповідачі, чиї дії наразі ніяк не обмежені, з урахуванням законодавчо встановленої презумпції правомірності укладеного між ними правочину, мають всі підстави та можливості вчиняти дії з метою забудови земельної ділянки, зокрема: отримати містобудівні умови та обмеження, розробити проектну документацію, отримати від органів державного архітектурно-будівельного контролю дозвіл на проведення підготовчих, вишукувальних та будівельних робіт, зареєструвати повідомлення про початок виконання робіт та безпосередньо розпочати ці роботи;

- зведення на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна або незавершеного будівництва змінить фізичні характеристики земельної ділянки та створить перешкоди власнику (державі) у вільному користуванні і розпорядженні цією землею або її частиною;

- вказане вимагатиме від позивача або прокурора, в разі бездіяльності уповноваженого органу, вжиття додаткових заходів для судового захисту з метою відновлення становища, що існувало до порушення, у тому числі нових звернень до суду з позовними вимогами про знесення таких об`єктів;

- чинне законодавство надає можливість відповідачам здійснити державну реєстрацію речових прав на об`єкти незавершеного будівництва та їх відчуження, що в свою чергу також потребуватиме ініціювання розгляду судом нових справ з метою усунення перешкод власнику землі у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою із кадастровим номером 8000000000:82:415:0305;

- забезпечення позову шляхом заборони уповноваженим органам реєструвати указані повідомлення та декларації є необхідним та співмірним заходом, спрямованим на збереження існуючого правового та фактичного стану до вирішення спору по суті, адже у разі початку здійснення будівництва та його закінчення можуть бути створені незворотні правові наслідки, які істотно ускладнять або зроблять неможливим ефективний захист інтересів держави;

- виходячи зі змісту спірних правовідносин, вжиття заходів забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів, адже має тимчасовий характер та має на меті збереження "status quo" до вирішення заявлених позовних вимог в межах одного процесу.

20.05.2026 через систему "Електронний суд" НАН України подало заперечення на заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва розгляд заяви Прокуратури про забезпечення позову призначено на 02.06.2026.

29.05.2026 через систему "Електронний суд" ТОВ "Стандарт Енерджи" подало заперечення на заяву про забезпечення позову.

02.06.2026 у судовому засіданні представниця Прокуратури підтримала заяву про забезпечення позову, просила суд її задовольнити.

Представники НАН України та ТОВ "Стандарт Енерджи" заперечили проти заяви про забезпечення позову, просили суд відмовити у її задоволенні.

У призначене засідання КМДА явку своїх представників не забезпечила, хоча про дату час та місце розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову була повідомлена належним чином.

Розглянувши заяву Прокуратури про вжиття заходів забезпечення позову, суд вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову унормовані у статті 136 ГПК України, згідно з положеннями частини 1 якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина 2 статті 136 ГПК України).

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (пункт 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі №916/2239/22.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі № 910/14989/22, від 24.06.2022 у справі №904/8506/21.

За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №914/2072/20.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, тощо

У разі звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Разом із тим, відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також зазначила, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на майно (грошові кошти) лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

З наведеного вище вбачається, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться в прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Предметом позову у цій справі є вимога Прокурора про визнання недійсним Договору щодо організації та фінансування будівництва об`єкта нерухомого майна №1/10/2025 від 01.10.2025.

Оскільки предметом позову є вимога немайнового характеру, тому в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Так, згідно з частиною 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії (пункт 2); забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання (пункт 4).

Однак не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина 11 статті 137 ГПК України).

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17).

Водночас статтею 204 ЦК України передбачено, що правомірність правочину презюмується.

Закріплена зазначеною статтею ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Відтак, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Схожі за змістом висновки щодо застосування положень статей 204, 629 ЦК України викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №916/5073/15, від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010, від 19.06.2019 у справі №643/17966/14-ц.

Верховний Суд у постанові від 27.12.2022 у справі №916/1324/22 виснував про те, що:

1) забезпечення позову шляхом заборони відповідачам проводити (здійснювати) будь-які фінансові операції та будь-які роботи (дії) за договором фактично має ознаки вирішення спору по суті, що є недопустимим у розумінні положень статті 137 ГПК України;

2) застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачу-1 проводити будь-які фінансові операції зі сплати коштів, а відповідачу-2 - проводити будь-які роботи за спірним укладеним між ними договором, призводить до блокування господарської діяльності відповідачів, і за умови недоведеності наявності порушення прав позивачів у зв`язку з укладенням спірного правочину, свідчить про його (заходу забезпечення позову) неспівмірність та порушуватиме збалансованість інтересів сторін справи;

3) забезпечуючи позов у цій справі, суди попередніх інстанцій не врахували того що, забороняючи відповідачам виконувати умови договору, вони фактично поставили під сумнів правомірність укладення оспорюваного правочину та спонукали сторони до невиконання умов укладеного ними договору, який на час прийняття оскаржуваних судових рішень недійсним не визнавався.

Таким чином, вжиті заходи забезпечення позову у виді заборони відповідачам вчиняти дії з виконання укладеного між ними договору про закупівлю, визнання якого недійсним є предметом позову, мають ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки фактично зводяться до застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину ще до ухвалення та набрання законної сили рішенням суду про визнання правочину недійсним та повністю припиняють виконання сторонами договору своїх зобов`язань за цим договором ще до ухвалення судом рішення по суті спору, ставлячи при цьому під сумнів правомірність вчинення оспорюваного правочину та спонукаючи сторони до невиконання умов договору, що свідчить про недотримання положень частини 11 статті 137 ГПК України.

Крім того, встановлення такої заборони фактично призводить до втручання суду в договірні відносини сторін оспорюваного договору, що є складовою господарської діяльності, блокує її, свідчить про неспівмірність такого заходу забезпечення позову та порушує збалансованість інтересів сторін договору.

Схожі за змістом висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №910/13985/19, від 19.12.2019 у справі №910/12355/19, від 15.01.2020 у справі №910/14150/19, від 16.04.2020 у справі №910/18680/19, від 07.05.2020 у справі №910/11739/19, від 05.11.2020 у справі №910/7181/20, від 17.08.2021 у справі №916/3444/20, від 17.01.2022 у справі №902/872/21 зі спорів, що виникли з подібних процесуальних правовідносин, що свідчить про формування впродовж 2019- 2022 рр. сталої судової практики в питанні недопустимості забезпечення позову про визнання недійсним договору про закупівлю шляхом заборони сторонам оспорюваного договору про закупівлю виконувати свої зобов`язання за таким договором.

У зв`язку з цим об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного суду у постанові від 17.01.2025 у справі №916/4954/23 наголосила на тому, що оскільки такий захід забезпечення позову, як заборона відповідачам виконувати свої зобов`язання за оспорюваним договором, по-перше, не відповідатиме усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду щодо дотримання принципу презумпції правомірності правочину, а по-друге, суперечить наведеній усталеній практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо комплексного застосування положень частин 1, 11 статті 137 ГПК України та статті 204 ЦК України, сформованій впродовж 2019- 2022 рр.

Отже, за загальним правилом чинний ГПК України дозволяє застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачу вчиняти певні дії (сплачувати кошти, виконувати роботи, надавати послуги тощо), однак у справі за позовом про визнання недійсним договору про закупівлю підрядних робіт за державні кошти не допускається застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачам (замовнику та підряднику) вчиняти дії (сплачувати кошти та виконувати роботи), спрямовані на виконання зобов`язань за оспорюваним правочином, оскільки така заборона не відповідає встановленій законом презумпції правомірності правочину, сутність якої полягає в тому, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду про визнання договору недійсним, яке набрало законної сили. Відтак, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Таким чином, вжиті заходи забезпечення позову у виді заборони відповідачам вчиняти дії з виконання укладеного між ними договору, визнання якого недійсним є предметом позову, мають ознаки часткового вирішення спору по суті, оскільки фактично зводяться до застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину та повністю припиняють виконання сторонами договору своїх зобов`язань за цим договором ще до ухвалення судом рішення по суті спору, ставлячи при цьому під сумнів правомірність вчинення оспорюваного правочину та спонукаючи сторони до невиконання умов договору, що в силу положень частини 11 статті 137 ГПК України є неприпустимим.

У той же час, з урахуванням загальних вимог до доказування, передбачених статтями 73, 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову та їх оцінка судами з належним відображенням у судових рішеннях висновків здійсненої оцінки. Правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №910/1261/20, від 25.09.2020 №921/40/20.

Проте, як було вказано самим Прокурором у позовній заяві (т. 1, а.с. 2 (зворот), т. 1, а.с. 9 (зворот)), останнім заявляється лише вимога про визнання недійсним правочину без застосування наслідків його недійсності, оскільки відсутні відомості, які б свідчили про початок виконання на земельній ділянці будівельних робіт.

Отже, за висновком суду Прокурором не подав належних та допустимих доказів, у розумінні статей 76, 77 ГПК України, з якими діюче законодавство пов`язує наявність підстав для застосування заходів щодо забезпечення позову та які б свідчили про вчинення відповідачами дій, направлених на істотне ускладнення чи унеможливлення ефективно захистити або поновити порушені чи оспорювані права або інтереси позивача.

Що стосується застосування судом заходу забезпечення визначеного пунктом 4 частини 1 статті 137 ГПК України, із врахуванням викладеного вище, суд зазначає, що захід забезпечення позову в цій частині не пов`язаний із предметом позовної вимоги, а необхідність застосування такого заходу не підтверджено матеріалами справи, що свідчить про передчасність її заявлення Прокурором.

Крім того, суд вважає, що заборона Департаменту з питань державного архітектурно будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради, Державній інспекції архітектури та містобудування України реєструвати повідомлення та/або декларації про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об`єктів до експлуатації на земельній ділянці загальною площею 0,4820 га, розташованій по проспекту Науки, 39 у Голосіївському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:82:415:0305) до набрання законної сили рішенням у даній справі, зачіпає та порушує дискреційні повноваження вказаних органів.

З огляду на встановлені обставини та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Прокуратури про забезпечення позову у зв`язку з її необґрунтованістю.

Керуючись статтями 136, 137, 140, 232-235 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Київської міської прокуратури про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з негайно після її оголошення та може бути оскаржено в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції безпосередньо до суду апеляційної інстанції в строк, визначений статтею 256 ГПК України.

СуддяСергій МУДРИЙ