Решение № 137116243, 03.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2026 року м. Київ №320/49615/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вишневої міської ради Бучанського району Київської області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Виконавчого комітету Вишневої міської ради Бучанського району Київської області, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відділу реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання перебування фізичних осіб Управління «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Вишневої міської ради про відмову у задоволенні зави про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 від 22.10.2024;

- зобов`язати відділ реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Управління «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Вишневої міської ради зареєструвати місце проживання ОСОБА_2 за адресою: будинок АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що діє як представник свого сина ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченої довіреності. Після отримання ордера на житлове приміщення в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , позивач звернувся до Управління «Центр надання адміністративних послуг» Виконавчого комітету Вишневої міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 . На думку позивача, відмова у реєстрації місця проживання з мотивів невідповідності довіреності вимогам статті 1003 ЦК України є протиправною, оскільки Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» та постанова Кабінету Міністрів України №265 не містять такої підстави для відмови. Позивач вважає, що відповідач безпідставно обмежив право його довірителя на реєстрацію місця проживання та користування наданим житловим приміщенням.

Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Відповідач заперечує проти задоволення позову та зазначає, що під час подання заяви про реєстрацію місця проживання позивач надав довіреність, яка, на думку відповідача, не відповідала вимогам статті 1003 ЦК України щодо конкретизації повноважень представника. Крім того, відповідач вказує, що при зверненні не було подано військово-обліковий документ особи, місце проживання якої підлягало реєстрації, що є обов`язковим відповідно до статті 9 Закону України №1871-ІХ, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №265. Відповідач вважає, що відділ реєстрації діяв у межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства, а тому підстав для задоволення позову немає.

Позивач зазначає, що відзив не спростовує обставин, викладених у позовній заяві. На його думку, відповідач безпідставно посилається на статтю 1003 ЦК України, оскільки нотаріально посвідчена довіреність на представництво інтересів ОСОБА_2 була належним чином оформлена та надавала право вчиняти юридично значимі дії від імені довірителя. Позивач також наголошує, що відповідач не надав достатніх доказів правомірності прийнятого рішення та не підтвердив належним чином підстави для відмови у реєстрації місця проживання. Окремо позивач вказує на відсутність, на його думку, належного підтвердження повноважень особи, яка підписала відзив від імені відповідача.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Третьою особою у справі є ОСОБА_2 .

Як убачається з матеріалів справи, гуртожиток за адресою: АДРЕСА_2 , раніше перебував у користуванні та власності недержавних суб`єктів господарювання на підставі рішень Виконавчого комітету Вишневої міської ради, прийнятих починаючи з 2002 року. Надалі зазначені рішення були скасовані у зв`язку з порушенням прав мешканців гуртожитку.

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.05.2023 у справі №911/121/22 гуртожиток по АДРЕСА_2 витребувано на користь Вишневої міської територіальної громади в особі Вишневої міської ради. Одночасно було скасовано державну реєстрацію права власності ТОВ «Журавлинка Плюс» на зазначений об`єкт нерухомого майна.

14.12.2023 Вишнева міська рада прийняла рішення про прийняття гуртожитку по АДРЕСА_2 до комунальної власності Вишневої міської територіальної громади. 10.01.2024 право комунальної власності на вказаний гуртожиток було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

09.05.2024 ОСОБА_2 видав на ім`я ОСОБА_1 нотаріально посвідчену довіреність для представництва його інтересів перед державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями.

19.09.2024 Виконавчим комітетом Вишневої міської ради Бучанського району Київської області прийнято рішення №74/19, яким надано дозвіл на видачу ордера ОСОБА_2 на житлове приміщення кімнату АДРЕСА_3 . У рішенні зазначено, що житлова площа кімнати становить 16,9 кв.м, а склад сім`ї одна особа.

30.09.2024 Комунальним підприємством «Готельно-гуртожитковий комплекс» на ім`я ОСОБА_2 видано ордер №57 на житлову площу в гуртожитку за вказаною адресою. Ордер надавав право на вселення та користування кімнатою №223.

22.10.2024 ОСОБА_1 , діючи як представник ОСОБА_2 , звернувся до Управління «Центр надання адміністративних послуг» Виконавчого комітету Вишневої міської ради із заявою №124 про реєстрацію місця проживання (перебування) з одночасним зняттям із попереднього задекларованого або зареєстрованого місця проживання. До заяви була додана нотаріально посвідчена довіреність на представництво інтересів ОСОБА_2 .

За результатами розгляду поданої заяви відділом реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Управління «Центр надання адміністративних послуг» Виконавчого комітету Вишневої міської ради було прийнято рішення про відмову у проведенні реєстрації місця проживання ОСОБА_2 . Підставою для відмови зазначено невідповідність поданої довіреності вимогам статті 1003 ЦК України.

Не погодившись із прийнятим рішенням про відмову у реєстрації місця проживання, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу другого ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Статтею 2 «Свобода пересування» Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та в Першому протоколі до неї від 16 вересня 1963 року, що ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, установлено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, урегульовано Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 1382-IV передбачено, що вільний вибір місця проживання чи перебування це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.

Місце проживання це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

На виконання Закону Кабінет Міністрів України постаново» від 07 лютою 2022 року № 265 затвердив Порядок декларування та реєстрації місця проживання (далі - Порядок).

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі ЦК України) місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно ч. 1 ст. 379 ЦК України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу Української РСР від 30 червня 1983 року № 5464-X (далі ЖК УРСР) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.

Житловий фонд включає: жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їхнім об`єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об`єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, установлені для громадського житлового фонду.

До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Тобто, реєстрація місця проживання фізичної особи здійснюється за наявності в особи житла.

Житлом, у розумінні наведених вимог законодавства, є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Отже, для цілей реєстрації місця проживання будинок або інше приміщення мають відповідати таким ознакам житла як пристосування та придатність для постійного проживання в них.

Згідно з п.25 Порядку орган реєстрації у день надходження декларації або на наступний робочий день у разі коли декларація надійшла у неробочий час, здійснює декларування місця проживання особи або приймає рішення про відмову у декларуванні місця проживання (далі - рішення про відмову) в установленому законодавством порядку.

Суд звертає увагу, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення відповідачем визначено невідповідність поданої довіреності вимогам статті 1003 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на його підставі довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, повинні бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Наведена норма спрямована на визначення обсягу повноважень представника та забезпечення можливості встановити, чи уповноважена особа на вчинення відповідних юридично значимих дій від імені довірителя.

Разом з тим сама по собі стаття 1003 ЦК України не встановлює будь-яких спеціальних вимог щодо обов`язкового дослівного зазначення кожної окремої адміністративної послуги або кожної окремої дії, яку представник може вчиняти від імені довірителя.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 видав на ім`я ОСОБА_1 нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив останнього представляти свої інтереси перед органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, подавати заяви, отримувати документи та вчиняти інші юридично значимі дії в межах наданих повноважень.

Суд зазначає, що посилання суб`єкта владних повноважень виключно на статтю закону без наведення конкретних недоліків поданого документа не може вважатися належним мотивуванням рішення про відмову у наданні адміністративної послуги.

Суд звертає увагу на те, що відповідач, обґрунтовуючи відмову у наданні адміністративної послуги, послався на положення статті 1003 Цивільного кодексу України, яка регулює правовідносини, що виникають із договору доручення між довірителем та повіреним.

Відповідно до статті 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на його підставі довіреності мають бути визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Зазначена норма регулює цивільно-правові відносини між особою, яка надає повноваження, та особою, яка їх здійснює, і спрямована на визначення обсягу представництва та меж повноважень представника.

Водночас предметом спірних правовідносин у даній справі є не питання дійсності довіреності, не спір щодо обсягу цивільних прав та обов`язків довірителя і повіреного та не спір, який виник із договору доручення, а правомірність рішення суб`єкта владних повноважень про відмову у наданні адміністративної послуги щодо реєстрації місця проживання.

За таких обставин саме на відповідача покладався обов`язок не лише формально послатися на статтю 1003 ЦК України, а й обґрунтувати, яким саме чином зміст поданої довіреності перешкоджав вчиненню реєстраційної дії, які конкретно повноваження були відсутні у представника та чому такі обставини унеможливлювали прийняття заяви про реєстрацію місця проживання від імені довірителя.

Однак ні у спірному рішенні, ні у відзиві на позов відповідач не навів жодного аналізу змісту поданої довіреності. Відповідачем не зазначено, які саме положення довіреності не відповідають вимогам статті 1003 ЦК України, які повноваження не були визначені або були визначені неналежним чином, а також не пояснено, чому наявний у представника обсяг повноважень не дозволяв звернутися до органу реєстрації із відповідною заявою.

Фактично відповідач обмежився лише загальним посиланням на норму закону без наведення будь-яких конкретних обставин, які б свідчили про неможливість представництва інтересів ОСОБА_2 під час звернення за отриманням адміністративної послуги.

Суд зазначає, що обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень передбачає не лише наявність посилання на правову норму, а й наведення зрозумілих та переконливих мотивів, які пояснюють причинно-наслідковий зв`язок між встановленими обставинами та прийнятим рішенням.

Натомість оскаржуване рішення не містить жодних висновків щодо конкретних недоліків довіреності, не дає можливості зрозуміти, які саме вимоги законодавства були порушені заявником та які обставини стали фактичною підставою для відмови у реєстрації місця проживання.

За відсутності належного мотивування суд позбавлений можливості перевірити логіку прийняття спірного рішення, а позивач зрозуміти, які саме недоліки необхідно усунути для реалізації свого права на отримання адміністративної послуги.

Таким чином, посилання відповідача на статтю 1003 ЦК України має формальний характер, не підтверджене належними фактичними обставинами та не може вважатися достатньою і законною підставою для відмови у реєстрації місця проживання.

Крім того, суд враховує, що у спірному рішенні про відмову підставою відмови зазначено виключно невідповідність довіреності вимогам статті 1003 ЦК України. Водночас у відзиві відповідач додатково посилається на неподання військово-облікового документа та на вимоги законодавства щодо військового обліку.

Однак такі доводи не можуть бути прийняті судом як належне обґрунтування правомірності спірного рішення, оскільки не були покладені в основу його прийняття.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що правомірність рішення суб`єкта владних повноважень оцінюється виходячи з мотивів та підстав, які існували на момент його прийняття, а суб`єкт владних повноважень не вправі під час судового розгляду доповнювати або змінювати мотиви свого рішення новими обставинами, які не були зазначені в самому рішенні.

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України адміністративний суд перевіряє, чи прийняте рішення суб`єкта владних повноважень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

При цьому обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається саме на суб`єкта владних повноважень.

Як встановлено судом, відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що довіреність, подана позивачем під час звернення до органу реєстрації, не надавала йому повноважень діяти від імені ОСОБА_2 або не дозволяла звертатися із заявою про реєстрацію місця проживання.

Також, відповідач не навів жодного конкретного положення довіреності, яке б суперечило вимогам статті 1003 ЦК України, не зазначив, які саме юридичні дії не були визначені у довіреності та з яких підстав подана довіреність не могла бути прийнята органом реєстрації.

Натомість із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності, виданої ОСОБА_2 , а відтак був уповноважений представляти його інтереси перед державними органами та органами місцевого самоврядування. Доказів визнання зазначеної довіреності недійсною або припинення її дії матеріали справи не містять.

Окрім того, суд звертає увагу, що відповідачем фактично не заперечується наявність у ОСОБА_2 права на користування житловим приміщенням, оскільки рішенням Виконавчого комітету Вишневої міської ради від 19.09.2024 №74/19 йому надано дозвіл на видачу ордера на житлове приміщення в гуртожитку, а 30.09.2024 Комунальним підприємством «Готельно-гуртожитковий комплекс» видано ордер №57 на кімнату АДРЕСА_3 .

За таких обставин суд доходить висновку, що спірне рішення про відмову у реєстрації місця проживання не містить належного правового та фактичного обґрунтування, а відповідачем під час судового розгляду не доведено правомірності його прийняття.

Враховуючи викладене, суд вважає, що рішення відділу реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Управління «Центр надання адміністративних послуг» Виконавчого комітету Вишневої міської ради про відмову у задоволенні заяви про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 є протиправним та підлягає скасуванню.

З метою ефективного захисту порушеного права позивача та остаточного вирішення спору суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зареєструвати місце проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

З огляду на викладене, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення про відмову у реєстрації місця проживання з одночасним зобов`язанням відповідача повторно розглянути заяву про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

При цьому під час повторного розгляду заяви відповідач не вправі посилатися на ті самі формальні підстави, які вже визнані судом необґрунтованими, та зобов`язаний прийняти мотивоване рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідачем не доведено правомірність своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1816,50 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення відділу реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Управління «Центр надання адміністративних послуг» Виконавчого комітету Вишневої міської ради про відмову у задоволенні заяви про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 від 22 жовтня 2024 року.

Зобов`язати відділ реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Управління «Центр надання адміністративних послуг» Виконавчого комітету Вишневої міської ради повторно розглянути заяву про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 від 22 жовтня 2024 року з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ), який діє в інтересах ОСОБА_2 , сплачений судовий збір у розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 50 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Вишневої міської ради Бучанського району Київської області (код ЄДРПОУ 34091724, вул.Святошинська, буд.29, м.Вишневе, Бучанський район, Київська область, 08134).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.