Постановление суда № 137054816, 21.05.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/8658/25

Провадження № 1-кс/202/2736/2026

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

У Х В А Л А

21 травня 2026 року м. Дніпро

Слідчий суддя Індустріального районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , представника власника майна - адвоката ОСОБА_4 , розглянувши в судовому засіданні клопотання прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна, яке подане у кримінальному провадженні № 42024040000000473 від 15.10.2024,

У С Т А Н О В И В:

Прокурор відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт майна, в якому просить накласти арешт на грошові кошти, які вилучені 17.02.2026 року під час проведення обшуку в приміщенні пункту обміну валют під назвою «ТМТ» за адресою: АДРЕСА_1, з рюкзака ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: грошові кошти номіналом 200 грн на загальну суму 315 600 грн; грошові кошти номіналом 500 грн на загальну суму 450 500 грн; грошові кошти номіналом 100 грн на загальну суму 17 100 грн; грошові кошти номіналом 20 грн на загальну суму 3 140 грн; грошові кошти на загальну суму 63 952 долари США; грошові кошти на загальну суму 7 855 Євро, заборонивши будь-яким особам відчуження, розпорядження та користування вказаним майном.

Клопотання прокурора обґрунтовано тим, що СУ ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42024040000000473 від 15.10.2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190, ч. 2 ст. 209 КК України.

Під час досудового розслідування установлено, що у 2023 році на території міста Дніпра була створена злочинна організація, учасники якої систематично заволодівають грошовими коштами громадян країн Балтії (переважно Латвійської та Литовської Республік) та інших країн Європейського Союзу через діяльність шахрайських «call-центрів» під виглядом «криптоінвестування» та «юридичного повернення активів».

Також установлено, що кошти потерпілих надходили на криптогаманці організаторів злочинної організації, після чого ОСОБА_6 , виконуючи відведену йому роль, забезпечував їх подальшу конвертацію у готівку та обготівковування через фактично підконтрольний йому пункт обміну валют «ТМТ», що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, учасники злочинної організації заволоділи грошовими коштами потерпілих на загальну суму 187 176 Євро, що складає 9 583 411,20 грн.

17 лютого 2026 року в цьому кримінальному провадженні було повідомлено ОСОБА_6 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190, ч. 1 ст. 209 КК України.

09 квітня 2026 року ОСОБА_6 було повідомлено про нову підозру у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190, ч. 2 ст. 209 КК України.

Прокурором зазначено, що 17 лютого 2026 року на підставі ухвали слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпра був проведений обшук у пункті обміну валют «ТМТ», який перебуває у користуванні ОСОБА_6 .

Під час обшуку з рюкзака ОСОБА_5 вилучено грошові кошти номіналом 200 грн на загальну суму 315 600 грн, грошові кошти номіналом 500 грн на загальну суму 450 500 грн, грошові кошти номіналом 100 грн на загальну суму 17 100 грн, грошові кошти номіналом 20 грн на загальну суму 3140 грн, грошові кошти на загальну суму 63 952 доларів США, грошові кошти на загальну суму 7 855 Євро.

17.02.2026 постановою слідчого вказані грошові кошти визнані речовими доказами у кримінальному провадженні.

Прокурор наголошує, що ОСОБА_5 під час обшуку мав при собі ключі від вищевказаного приміщення, закривав двері та намагався узгодити свої дій з ОСОБА_6 , забирав грошові кошти, не надав документів та не пояснив їх походження.

Отже, з метою забезпечення збереження речових доказів, спеціальної конфіскації майна або конфіскації майна як виду покарання, а також відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільного позову), прокурор просить накласти арешт на вилучені грошові кошти.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначив, що вилучені грошові кошти наразі перебувають у статусі речових доказів у іншому кримінальному провадженні, у зв`язку з чим просив суд відмовити в задоволенні клопотання про арешт майна або залишити його без розгляду.

Представник ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_4 , яка приймала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, просила відмови в задоволенні клопотання прокурора. Зокрема зазначила, що питання щодо накладення арешту на це майно вже було предметом судового розгляду та остаточно вирішене ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01.04.2026 року, якою скасовано попередню ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 24.02.2026 року про арешт майна та в накладенні арешту на грошові кошти, вилучені у ОСОБА_5 , відмовлено.

Слідчий суддя, вивчивши клопотання та матеріали, якими воно обґрунтовується, доходить до висновку, що зазначене клопотання не підлягає задоволенню з огляду на наступне:

Слідчим суддею установлено, що СУ ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42024040000000473 від 15.10.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190, ч. 2 ст. 209 КК України.

В цьому кримінальному провадженні 17 лютого 2026 року був проведений обшук в приміщенні пункту обміну валют «ТМТ» за адресою АДРЕСА_1.

Під час обшуку, крім іншого, вилучено з рюкзака присутнього ОСОБА_5 грошові кошти номіналом 200 грн на загальну суму 315 600 грн, грошові кошти номіналом 500 грн на загальну суму 450 500 грн, грошові кошти номіналом 100 грн на загальну суму 17 100 грн, грошові кошти номіналом 20 грн на загальну суму 3140 грн, грошові кошти на загальну суму 63 952 доларів США, грошові кошти на загальну суму 7 855 Євро.

Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 24 лютого 2026 року (провадження № 1-кс/202/1351/2026) задоволено клопотання прокурора та накладено арешт шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування на грошові кошти, вилучені під час обшуку 17.02.2026 у приміщенні пункту обміну валют під назвою «ТМТ» за адресою: АДРЕСА_1, зокрема, що були вилучені з рюкзака ОСОБА_5 : грошові кошти номіналом 200 грн на загальну суму 315 600 грн, грошові кошти номіналом 500 грн на загальну суму 450 500 грн, грошові кошти номіналом 100 грн на загальну суму 17 100 грн, грошові кошти номіналом 20 грн на загальну суму 3 140 грн, грошові кошти на загальну суму 63 952 долари США, грошові кошти на загальну суму 7 855 Євро.

В подальшому ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року ухвалу слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 24 лютого 2026 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою клопотання прокурора ОСОБА_3 задоволено частково, а саме накладено арешт шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування на грошові кошти, вилучені з касового приміщення пункту обміну валют «ТМТ» в сумі 821 300 грн, 47 300 доларів США, 2 410 Євро та 50 фунтів.

Водночас у накладенні арешту на грошові кошти номіналом 200 грн на загальну суму 315 600 грн, грошові кошти номіналом 500 грн на загальну суму 450 500 грн, грошові кошти номіналом 100 грн на загальну суму 17 100 грн, грошові кошти номіналом 20 грн на загальну суму 3 140 грн, грошові кошти на загальну суму 63 952 долари США та 7 855 Євро відмовлено.

Звернувшись повторно з клопотанням про арешт майна, прокурор зазначає, що це майно може бути предметом конфіскації, в тому числі спеціальної, а також відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільного позову).

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя керується тим, що відповідно до статті 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження, до яких у тому числі належить арешт майна, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Згідно з частиною 3 статті 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно з частиною 2 статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до частини 4 статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Відповідно до частини 5 статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.

Відповідно до частини 6 статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Згідно з частиною 1 статті 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Слідчий суддя вважає, що прокурором підстави для повторного накладення арешту на вилучене під час обшуку майно не доведені.

Так, слідчий суддя враховує, що в межах цього кримінального провадження ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01.04.2026 року в арешті грошових коштів, вилучених у ОСОБА_5 , відмовлено.

Відмовляючи в накладенні арешту на це майно, апеляційний суд виходив із недоведеності, що вказані грошові кошти мають значення речових доказів та/або можуть бути предметом конфіскації.

Вказане судове рішення набрало законної сили, є остаточним та обов`язковим до виконання.

Так, згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення є обов?язковими до виконання на всій території України.

В пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що одним із основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву.

В основі принципу юридичної визначеності як одного з елементів верховенства права лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі (рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії»).

В даному випадку, звертаючись повторно з клопотанням про арешт грошових коштів, вилучених у ОСОБА_5 , прокурор не надав належних даних та доказів, що вони мають значення речових доказів або можуть бути предметом спеціальної конфіскації або конфіскації майна, а також відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільного позову).

На переконання слідчого судді, накладення арешту на майно, щодо якого вже прийнято остаточне судове рішення про відмову в арешті, за відсутності нових обставин, які б виправдовували накладення арешту, не відповідає вимогам кримінального процесуального закону.

Враховуючи вищевикладене, в задоволенні клопотання прокурора про арешт майна слід відмовити.

Керуючись ст. 131-132, 170-173, 369-372 КПК України, слідчий суддя

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання прокурора про арешт майна, а саме грошових коштів, вилучених у ОСОБА_5 , відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів.

Слідчий суддя ОСОБА_7