Решение № 136993282, 01.06.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 р. № 520/11855/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Народного депутата України Мошенець Олени Володимирівни, Директора Національного антикорупційного бюро України Кривоноса Семена Юрійовича, Національного антикорупційного бюро України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Народного депутата України Мошенець Олени Володимирівни(вул. Грушевського Михайла, буд.5,м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ ), Директора Національного антикорупційного бюро України Кривоноса Семена Юрійовича (Директор Національного антикорупційного бюро України Кривонос Семен Юрійович), Національне антикорупційне бюро України (код ЄДРПОУ 39751280, вул. Дениса Монастирського, 3, м. Київ, 03035), в якому просить суд:

- визнати дії ОСОБА_2 щодо пересилання звернення позивача від 27.03.2025 на розгляд до директора НАБУ С. Кривоноса неправомірними, такими що порушили заборону визначену ч.4 ст. 7 ЗУ «Про звернення громадян» та стали причиною порушення прав позивача гарантованих ст. 40 Конституції України;

- зобов`язати ОСОБА_2 розглянути звернення позивача від 27.03.2025 на Комітеті Верховної ради України з питань антикорупційної політики та надати по його розгляду обґрунтовану відповідь;

- визнати дії директора НАБУ С. Кривоноса щодо розгляду звернення позивача від 27.03.2025, у якому ОСОБА_1 оскаржував дії ОСОБА_3 та його підлеглих такими що порушили права позивача гарантовані ст. 40 Конституції України;

- визнати дії директора НАБУ С. Кривоноса щодо розгляду звернення позивача від 27.03.2025 року, у якому позивач оскаржував дії ОСОБА_3 та його підлеглих такими що порушили його права гарантовані ст. 3 Європейської конвенції про права людини і свідчать про приниження ОСОБА_1 людської гідності ОСОБА_4 ;

- зобов`язати директора НАБУ С. Кривоноса в подальшому утримуватись від дій по відношенню до позивача які порушують як його права гарантовані ст. 40 Конституції України так і принижують ОСОБА_1 людську гідність.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що дії ОСОБА_2 щодо пересилання звернення позивача від 27.03.2025 на розгляд до директора НАБУ С. Кривоноса є неправомірними та такими що порушили заборону визначену ч.4 ст. 7 ЗУ «Про звернення громадян» та стали причиною порушення прав позивача гарантованих ст. 40 Конституції України. Також зазначив, що дії директора НАБУ С. Кривоноса щодо розгляду звернення позивача від 27.03.2025, у якому ОСОБА_1 оскаржував дії ОСОБА_3 та його підлеглих такими є протиправними та такими, що порушили права позивача гарантовані ст. 40 Конституції України.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Ухвалою суду від 25.06.2025 залучено в якості другого відповідача - Національне антикорупційне бюро України (код ЄДРПОУ 39751280, вул. Дениса Монастирського, 3, м. Київ, 03035) по даній справі.

Копії вказаних ухвал надіслані сторонам, що підтверджується матеріалами справи.

Представник Національного антикорупційного бюро України надав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

Суддя у період з 14.07.2025 по 28.07.2025 перебував у відпустці, 01.08.2025 перебував на навчанні, з 04.08.2025 по 05.08.2025, з 10.11.2025 по 14.11.2025 та з 22.12.2025 по 13.01.2026 перебував у відпустці.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

27 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Комітету Верховної Ради України з антикорупційної політики із заявою, в якій оскаржував дії посадових осіб Національного бюро та особисто Директора Національного бюро Семена Кривоноса, які вчинені щодо розгляду його звернень до Національного бюро.

08 квітня 2025 року Народний депутат Мошенець О.В. надіслала вищевказану заяву ОСОБА_1 на розгляд до Національного бюро.

До Національного бюро через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади листом Комітету Верховної Ради України з питань антикорупційної політики від 08.04.2025 № 04-12/12-2025/80788 надійшла заява ОСОБА_1 від 27.03.2025, що зареєстрована 08.04.2025 за № 002/7924-01 щодо можливих протиправних дій працівників Національного бюро під час розгляду попередніх звернень за викладених у заяві обставин, а також з інших питань.

За результатами розгляду вищевказаної заяви, Національне бюро листом № 01-002/11162 від 18.04.2025 за підписом ОСОБА_5 повідомило ОСОБА_1 , що Управлінням внутрішнього контролю за результатами перевірки доводів ОСОБА_1 у частині правомірності дій працівників Національного бюро порушень вимог чинного законодавства не встановлено. З урахуванням викладеного, правові підстави для вжиття заходів реагування у межах компетенції Національного бюро відсутні.

Вважаючи дії ОСОБА_2 щодо пересилання звернення позивача від 27.03.2025 на розгляд до директора НАБУ С. Кривоноса є неправомірними та такими що порушили заборону визначену ч.4 ст. 7 ЗУ «Про звернення громадян» та стали причиною порушення прав позивача гарантованих ст. 40 Конституції України та дії директора НАБУ С. Кривоноса щодо розгляду звернення позивача від 27.03.2025, у якому ОСОБА_1 оскаржував дії ОСОБА_3 та його підлеглих такими є протиправними та такими, що порушили права позивача гарантовані ст. 40 Конституції України, останній звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96 (далі - Закон № 393/96).

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За змістом статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Статтею 4 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Згідно із положеннями статті 5 Закону України «Про звернення громадян» звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення (частина 3 статті 7 Закону України «Про звернення громадян»).

Разом із цим, забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються (частина 4 статті 7 Закону України «Про звернення громадян»).

Судом встановлено, що 27 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Комітету Верховної Ради України з антикорупційної політики із заявою, в якій оскаржував дії посадових осіб Національного бюро та особисто Директора Національного бюро Семена Кривоноса, які вчинені щодо розгляду його звернень до Національного бюро.

08 квітня 2025 року Народний депутат Мошенець О.В. надіслала вищевказану заяву ОСОБА_1 на розгляд до Національного бюро, чим, в свою чергу, порушено норми частина 4 статті 7 Закону України «Про звернення громадян».

За результатами розгляду вищевказаної заяви, Національне бюро листом № 01-002/11162 від 18.04.2025 за підписом ОСОБА_5 повідомило ОСОБА_1 , що Управлінням внутрішнього контролю за результатами перевірки доводів ОСОБА_1 у частині правомірності дій працівників Національного бюро порушень вимог чинного законодавства не встановлено. З урахуванням викладеного, правові підстави для вжиття заходів реагування у межах компетенції Національного бюро відсутні.

Так, суд доходить висновку про визнання протиправними дії ОСОБА_2 щодо пересилання звернення позивача від 27.03.2025 на розгляд до директора НАБУ С. Кривоноса.

Випадки, коли звернення громадянина не підлягає розгляду суб`єктом владних повноважень із наданням письмової відповіді окреслені законодавцем у приписах ст.8 Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР "Про звернення громадян".

В силу спеціального застереження ст.12 Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР "Про звернення громадян" дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про запобігання корупції", "Про виконавче провадження".

Отже, законодавцем у ст.12 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" прямо окреслені певні (але не вичерпні випадки існування окремих звернень зацікавлених осіб), котрі підлягають розгляду у порядку та за правилами спеціальних актів права, а не Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР "Про звернення громадян".

Порядок розгляду і вирішення звернень у формі пропозицій (зауважень) визначений ст.ст.14, 18, 19, 20 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян", порядок розгляду і вирішення звернень у формі заяв (клопотань) визначений ст.ст.15, 18, 19, 20 Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР "Про звернення громадян", порядок розгляду і вирішення звернень у формі скарг визначений ст.ст.16, 18, 19, 20 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян".

Суд вважає, що приписи ст.ст.19 і 20 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" знаходяться у кореспонденції з положеннями ст.3 Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР "Про звернення громадян", а тому подання учасником суспільних відносин до суб`єкта владних повноважень письмового документа, котрий за предметом ініційованих питань не підпадає під визначення пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги, не призводить до виникнення у суб`єкта владних повноважень обов`язку з приводу розгляду, вирішення і надання відповіді по суті такого письмового документа.

Так, згідно з ч.1 ст.14 Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Згідно з ч.1 ст.15 Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Згідно з ч.1 ст.16 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, медіа, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

У силу спеціального застереження ст.ст.14-16 Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР "Про звернення громадян" першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто надається відповідь на пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Натомість, згідно з ч.3 ст.15 Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР "Про звернення громадян" відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Суд зазначає, що положення частини третьої статті 15 Закону України "Про звернення громадян" узгоджуються з частиною третьою статті 7 цього ж Закону, відповідно до якої якщо питання, порушені у зверненні, не належать до повноважень органу чи посадової особи, таке звернення має бути протягом п`яти днів направлене за належністю до відповідного органу або посадової особи, про що обов`язково повідомляється заявнику. Якщо ж у зверненні відсутні необхідні дані для прийняття обґрунтованого рішення, воно у той самий строк повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Тож, з положень ч.3 ст.7, ч.3 ст.15, ч.4 ст.22 Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР "Про звернення громадян" слідує, що відповідь на звернення громадянина має бути надана органом чи посадовою особою, до компетенції та повноважень яких віднесено вирішення порушених зацікавленою особою питань.

Як зазначено у ст.20 Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР "Про звернення громадян", звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Згідно з ст.19 Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Суд повторно зазначає, що під час здійснення відповідачем своїх повноважень як суб`єкта владних повноважень він зобов`язаний діяти відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України, тобто лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом.

Так, оскільки судом встановлено, що дії О. Мошенець щодо пересилання звернення позивача від 27.03.2025 на розгляд до директора НАБУ С. Кривоноса є протиправними, суд вважає за необхідне зобов`язати О. Мошенець розглянути звернення позивача від 27.03.2025 на Комітеті Верховної ради України з питань антикорупційної політики та надати по його розгляду обґрунтовану відповідь.

Щодо решти позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» від 14.10.2014 № 1698-VII (далі Закон № 1698-VII) Національне бюро є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних та інших кримінальних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Керівництво Національним бюро, згідно статті 6 вищевказаного Закону, здійснюється Директором, до повноважень якого належить (стаття 8 Закону № 1698-VII):

- нести відповідальність за діяльність Національного бюро, зокрема законність здійснюваних Національним бюро оперативно-розшукових заходів, досудового розслідування, додержання прав і свобод осіб;

- встановлення порядку реєстрації, оброблення, зберігання та знищення відповідно до законодавства отриманої Національним бюро інформації;

- вжиття заходів із запобігання несанкціонованому доступу до інформації з обмеженим доступом, а також забезпечення додержання законодавства про доступ до публічної інформації, розпорядником якої є Національне бюро.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96ВР (далі Закон № 393/96ВР) відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Обов`язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, медіа, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг визначені статтею 19 цього Закону.

Наказом Директора Національного антикорупційного бюро України від 29.12.2020 № 141 затверджено Інструкцію про порядок розгляду звернень громадян, повідомлень, поданих в порядку законів України «Про запобігання корупції» та «Про Національне антикорупційне бюро України», заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення або необґрунтовані активи, депутатських запитів, звернень і вимог народних депутатів України, адвокатських запитів у Національному антикорупційному бюро України та його територіальних управліннях (далі Інструкція).

Пунктом 6 Розділу І Інструкції передбачено, що розгляд звернень, повідомлень, поданих в порядку законів України «Про запобігання корупції» та «Про Національне антикорупційне бюро України», заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення або необґрунтовані активи, депутатських запитів, звернень та вимог народних депутатів України, адвокатських запитів здійснюється відповідно до принципів законності, об`єктивності, всебічності, неупередженості, своєчасності, недопущення дискримінації за будь-якими ознаками, заборони переслідування за їх

подання, неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки державних службовців.

Депутатські запити, звернення та вимоги народних депутатів України, групи народних депутатів України, комітету Верховної Ради України, що надходять до Національного бюро засобами поштового, електронного та іншого виду зв`язку (у тому числі ті, які надсилаються з інших органів, установ, організацій), приймаються централізовано підрозділом загального діловодства, який проводить їх реєстрацію зприєднанням до РК відсканованої (електронної) копії або за вантаженням із СЕВ ОВВ засобами Системи матеріалів таких запитів, звернень та вимог (пункт 1 Розділу V Інструкції).

Відповіді та листи за результатами розгляду звернень можуть надаватися (надсилатися) за підписом Директора Національного бюро, його Першого заступника, заступників Директора Національного бюро, директорів територіальних управлінь, їх заступників, керівників самостійних структурних підрозділів, їх заступників, начальників відділів або осіб, які виконують їх обов`язки, у тому числі шляхом накладання підписантом кваліфікованого електронного підпису у системі електронного документообігу Національного бюро (пункт 80 Розділу ІІ).

Відповідь на звернення народного депутата України, комітету Верховної Ради України надається за підписом Директора Національного бюро або Першого заступника Директора, заступників Директора Національного бюро, директорів територіальних управлінь чи осіб, які виконують їх обов`язки (у разі, якщо порушені у зверненні питання належать виключно до компетенції територіальних управлінь) (пункт 14 Розділу V Інструкції).

Враховуючи, що Директора Національного бюро Семена Кривоноса наділено правом надання відповідей на звернення, зокрема, комітету Верховної Ради, Директор діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України.

Щодо твердження позивача про наявність реального конфлікту інтересів у Директора Національного бюро Семена Кривоноса під час розгляду його заяви від 27.03.2025, суд зазначає на таке.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» 14.10.2014 від № 1700-VІІ реальний конфлікт інтересів - це суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Верховний Суд у постановах від 23.12.2020 у справі № 826/15347/17, від 23.12.2023 у справі № 420/27509/21 та від 13.02.2025 у справі № 380/13896/23 дійшов висновку, що при вирішенні питання щодо наявності приватного інтересу у сфері службових повноважень як складової конфлікту інтересів слід у кожному випадку враховувати конкретні обставини, відносини та зв`язки особи, обсяг її службових/ представницьких повноважень під час прийняття того чи іншого рішення.

Приватний інтерес може впливати на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, вчинення чи невчинення дій лише під час реалізації службових/представницьких повноважень, що є дискреційними. Суперечність між приватним інтересом та повноваженнями полягає в тому, що, з одного боку, в особи наявний приватний інтерес (майновий або немайновий), а з іншого, особа, яка уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, має виконувати свої службові обов`язки в інтересах держави, територіальної громади, виключаючи можливість будь-якого впливу приватного інтересу.

Таким чином, для встановлення факту потенційного або реального конфлікту інтересів недостатньо констатувати існування приватного інтересу, який може вплинути на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, а слід безпосередньо встановити, що, по-перше, приватний інтерес наявний, по-друге, він суперечить службовим чи представницьким повноваженням і така суперечність може вплинути, або реально впливає на об`єктивність чи неупередженість при прийняття рішень чи вчиненні дій.

Без наявності хоча б одного з наведених фактів потенційний або реальний конфлікт інтересів не виникає.

Суд зазначає, що позивачем не надано будь-яких фактичних доказів та відомостей щодо наявності у Директора Національного бюро ОСОБА_6 приватного інтересу, тобто будь-якого майнового чи немайнового інтересу, який може виникнути у тому числі через особисті, сімейні, дружні або інші позаслужбові стосунки з підлеглими працівниками, стосовно яких надано відповідь ОСОБА_1 про відсутність у їх діях порушень закону.

Також відсутні відомості про вплив приватного інтересу (якого не існує у вказаній ситуації) на об`єктивність та неупередженість рішень Директора Національного бюро під час виконання службових обов`язків з розгляду заяви ОСОБА_1 .

Вказане у повній мірі спростовує доводи позивача щодо наявності у Директора Національного бюро ознак реального конфлікту інтересів під час надання відповіді на скаргу, зокрема, стосовно заступника Директора Національного бюро.

Крім того, відповіді на звернення, які надійшли на ім`я Директора Національного бюро від Героїв України, Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни, відповіді на скарги на дії/бездіяльність та рішення Першого заступника і заступників Директора Національного бюро, Керівника УВК або особи, яка виконує його обов`язки, надаються за підписом Директора або особи, що виконує його повноваження (пункт 81 Розділу ІІ Інструкції).

Щодо доводів позивача про порушення Директором Національного бюро статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Ці вимоги міжнародного договору також висвітлені у частині першій статті 28 Конституції України.

Україною ратифіковано Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання.

Для цілей цієї Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка ратифікована Україною, термін «катування» означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди. В цей термін не включаються біль або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи спричиняються ними випадково (стаття 1 Конвенції).

Отже, для визнання порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року необхідно надати конкретні та переконливі докази, які підтверджують факти катувань або нелюдського поводження.

Суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини визначає катування як навмисне заподіяння дуже тяжких фізичних або психічних страждань.

У даному випадку, розгляд заяви ОСОБА_1 не може розглядатися як катування, а відтак доводи позивача про порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року не знаходять свого підтвердження.

Відсутність реальної загрози та негативних наслідків свідчить про відсутність порушення законодавства з боку відповідача.

Суд зазначає, що Позивачем не надано жодних доказів про завдання фактичних збитків, моральних або фізичних страждань.

Крім того, заява ОСОБА_1 від 27.03.2025, яка надійшла від Комітету Верховної Ради України 08.04.2025 була розглянута Директором Національного бюро ОСОБА_7 у строки визначені статтею 20 Закону України «Про звернення громадян», що підтверджується копією листа-відповіді від 18.04.2025 № 01-294/11162.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Директора Національного бюро ОСОБА_6 у подальшому утримуватись від дій по відношенню до позивача, які порушують його права гарантовані статтею 40 Конституції України, суд зазначає, що вказана вимога задоволенню не підлягає, оскільки звернена на майбутнє.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, яке у даному випадку відсутнє.

Так, суд зауважити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист уже порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, а для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям суб`єктом владних повноважень рішення, вчиненню ним дій чи допущенням бездіяльності порушуються права позивача. Захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Неможливо зобов`язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії чи утриматись від вчинення певних дій, оскільки відсутні факти порушення прав позивача у майбутньому.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання дії директора НАБУ С. Кривоноса щодо розгляду звернення позивача від 27.03.2025, у якому ОСОБА_1 оскаржував дії ОСОБА_3 та його підлеглих такими що порушили права позивача гарантовані ст. 40 Конституції України; визнання дії директора НАБУ С. Кривоноса щодо розгляду звернення позивача від 27.03.2025 року, у якому позивач оскаржував дії ОСОБА_3 та його підлеглих такими що порушили його права гарантовані ст. 3 Європейської конвенції про права людини і свідчать про приниження ОСОБА_1 людської гідності ОСОБА_4 ; зобов`язання директора НАБУ С. Кривоноса в подальшому утримуватись від дій по відношенню до позивача які порушують як його права гарантовані ст. 40 Конституції України так і принижують ОСОБА_1 людську гідність, задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Народного депутата України Мошенець Олени Володимирівни(вул. Грушевського Михайла, буд.5,м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ ), Директора Національного антикорупційного бюро України Кривоноса Семена Юрійовича (Директор Національного антикорупційного бюро України Кривонос Семен Юрійович), Національного антикорупційного бюро України (код ЄДРПОУ 39751280, вул. Дениса Монастирського, 3, м. Київ, 03035) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Народного депутата України Мошенець Олени Володимирівни щодо пересилання звернення ОСОБА_1 від 27.03.2025 на розгляд до Національного антикорупційного бюро України.

Зобов`язати Народного депутата України Мошенець Олени Володимирівни розглянути звернення ОСОБА_1 від 27.03.2025 на Комітеті Верховної ради України з питань антикорупційної політики та надати по його розгляду обґрунтовану відповідь.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Тітов